Інформаційні ресурси організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Інформаційні ресурси організації: поняття, специфіка, види

Поняття та об'єкти інтелектуальної власності

Використання прийомів "public relation" як галузі інформаційних і соціальних комунікацій для забезпечення потреб інформаційного менеджменту (на прикладі організації)

Список використаної літератури

Інформаційні ресурси організації: поняття, специфіка, види

Словник С.І. Ожегова визначає поняття «ресурс» як запас, джерело чого-небудь. Розглядаючи організацію будь-якого масштабу (народне господарство країни, будь-яку галузь, підприємство), ми можемо виділити матеріальні, природні, трудові, фінансові та енергетичні ресурси. Ці поняття є економічними категоріями.

В даний час є розуміння того, що для нормального функціонування організації будь-якого масштабу недостатньо тільки цих ресурсів. Суттєвим ресурсом стала інформація. Недостатньо мати для виробництва тільки необхідні матеріальні, фінансові та людські ресурси, необхідно знати, що з усім цим робити, мати інформацію про технології. Тому інформація, інформаційні ресурси в даний час розглядаються як окрема економічна категорія.

Інформаційні ресурси можна визначити як весь наявний обсяг інформації в інформаційній системі. Для організації будь-то рівня - інформаційні ресурси організації. Інакше кажучи, це весь обсяг знань, відчужені від їхніх творців, зафіксований на матеріальних носіях і призначений для громадського використання.

Інформація, інформаційні ресурси існували завжди, але ці ресурси з-за своєї специфічності не розглядалися як економічна категорія. Хоча інформація завжди використовувалася людьми для управління. Коли в результаті розвитку суспільства, ускладнення технологій і т. п. обсяг інформації ставав настільки великим, що його не можна було переробити для керування, людство знаходило яке-небудь рішення. Поява ієрархії управління, виникнення товарно-грошових відносин, створення ЕОМ з цієї точки зору дозволили подолати труднощі у переробці величезних обсягів інформації для управління.

В даний час ми досягли такого рівня розвитку, коли обсяги інформації та рівень її складності зажадали створення інформаційної індустрії. Наявність інформації визначає розвиток країн, галузей, організацій. Інформація стала стратегічним ресурсом, а інформаційні ресурси є одними з найважливіших.

Які джерела формування інформаційних ресурсів організації? Будь яка організація існує в деякій зовнішньому середовищі. Ця ж організація породжує свою внутрішню середу. Внутрішня середа формується сукупністю структурних підрозділів організації та працюючих там людей, технологічними, соціальними, економічними та іншими відносинами між ними.

В залежності від джерела виникнення в рамках організації є внутрішня і зовнішня інформація, яка складає її інформаційні ресурси.

Інформація внутрішнього середовища, як правило, точна, повно відображає фінансово-господарський стан. Її обробка часто може здійснюватися за допомогою стандартних формалізованих процедур.

Приклад внутрішньої інформації: про персонал, продукти, витрати, послуги, технологічних процесах, сферах застосування продукту, методи збуту і техніці продажу, постачання, каналах збуту.

Зовнішнє середовище - економічні та політичні суб'єкти, які діють за межами підприємства, і відносини з ними. Це економічні, соціальні, технологічні, політичні та інші відносини підприємства з клієнтами, постачальниками, посередниками, конкурентами, державними органами і т.п.

Інформація із зовнішнього середовища часто приблизна, неточна, неповна, суперечлива, має Імовірнісний характер. У такому випадку вона вимагає нестандартних процедур обробки.

Приклад зовнішньої інформації: про стан ринку, конкурентів, тенденції змін у діловому середовищі країни та стан міжнародних ринків, покупців, попит, вимоги клієнтів і конкурентів, зміні законодавства.

Організація одержує зовнішню інформацію з різних джерел, наприклад:

1. Загальна інформація про стан економіки. Джерело: інформаційно-аналітичні матеріали, спеціалізовані журнали, газети, Інтернет.

2. Спеціалізована економічна інформація.

3. Інформація по цінах на товари. Джерела: спеціалізовані журнали і бюлетені, каталоги, бази даних в Інтернет.

4. Специфічна інформація. Різні джерела, у тому числі й Інтернет. При пошуку такої інформації, за якою складно знайти спеціальні сервери,використовують пошукові системи.

5. Інформація з державних органів та органів керування (закони, постанови, повідомлення податкових органів і т. п.).

Поняття та об'єкти інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) -- у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність - це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття законів з охорони інтелектуальної власності, країни світу, поступово розв'язуючи певні внутрішні і зовнішні проблеми, йшли кожна своїм індивідуальним шляхом. Узагальнюючи ці задачі можна сказати, що основними з них є:

бажання економічного та соціального розвитку власної країни;

стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства;

потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів творів та доступу до них власного суспільства.

Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23 березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаазьку угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світу - учасницях названих та інших договорів.

Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який називався <Міжнародне бюро>. Обидва ці секретаріати Були об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно під різними назвами, остання з яких була <об'єднані міжнародні бюро по охороні інтелектуальної власності>.

В даний час у зв'язку з загальним розвитком міжнародного економічного і культурного співробітництва помітний розвиток тенденції зміцнення міжнародних організацій саме в галузі науково технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характеризується:

розширенням і зміцненням міжнародно правового співробітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особливо країн, що розвиваються;

бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існуючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших учасників міжнародних організацій;

якісною зміною співробітництва, що проявляється в підвищенні ефективності матеріально правових норм;універсалізацією окремих міжнародних союзів;підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і перетворенням в спеціалізовані установи ООН.

Саме ці фактори зумовили потребу у створенні спеціальної міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля у цьому напрямі.

З цією метою було скликано Стокгольмську дипломатичну конференцію держав-членів Паризького і Бернського союзів. На цій конференції в червні липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під назвою <Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності>. Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою таку ціль:

сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь якою іншою міжнародною організацією;

забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність включає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.

Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконено в міжнародно правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві.

Згадана Конвенція передбачає об'єктами права інтелектуальної власності такі результати творчої діяльності:

1) літературні, художні твори і наукові праці;

2) виконавську діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;

3) винаходи в усіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування і комерційні найменування та позначення;

7) припинення недобросовісної конкуренції. З урахуванням розвитку інтелектуальної власності дана стаття Конвенції містить також тезу і про інші права, що випливають із інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній галузях (ст. 2 (VІІІ) Конвенції).

Варто відразу звернути увагу на те, що в наведеному переліку. згадуються наукові відкриття як об'єкт правової охорони. Між тим, наукові відкриття не можуть бути таким об'єктом. Відкриття як досягнення науки є надбанням світового співтовариства, і вони не можуть закріплюватись за якимось одним суб'єктом у вигляді виключного права.

Авторським правом охороняються результати творчої діяльності, що стосуються гуманітарної сфери життя людини. Це літературні художні твори, наукові праці та інші твори. Виконавська діяльність артистів, права розробників фонограм, програми на радіо і телепередачі охороняються правами, які прийнято називати суміжними, оскільки вони справді тісно примикають до авторських прав, суміжні з ними.

Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, комерційні найменування і позначення це сфера технічної творчості (на відміну від гуманітарної). Ці та інші результати технічної творчості складають групу об'єктів, яку прийнято називати промисловою власністю і вона відповідно захищається правом промислової власності. Право промислової власності, часто називали ще патентним правом, оскільки основним правовим засобом охорони є патент. Але, на нашу думку, точніше говорити про право промислової власності, бо далеко не всі об'єкти промислової власності охороняються патентом. Саме тому зараз все більше вживають саме термін <право промислової власності>.

В наведених переліках нема деяких результатів творчої діяльності, які уже мають правову охорону, наприклад, секрети виробництва (ноу хау), раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення, найменування місця походження товару, комп'ютерні програми, інтегральні мікросхеми, репрографія, біотехнологія та деякі інші. Але конвенція не ставить перепони для надання правової охорони і таким результатам інтелектуальної творчості, які можуть появитися в майбутньому чи вже появилися.

Захист від недобросовісної конкуренції також в Конвенції розглядається як об'єкт промислової власності, оскільки він є не що інакше, як один із способів захисту інтелектуальної власності.

В Конвенції прямо проголошено: <будь який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торгових справах>, є актом недобросовісної конкуренції (ст. 10 біс а (2)).

Об'єкт інтелектуальної власності завжди є результатом творчості людей. Запозичений без дозволу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелектуальної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт інтелектуальної власності може бути предметом будь яких цивільно правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особливості, свою специфіку.

Закон України <Про власність> чітко і однозначно проголосив в ст. 13, п. 2, що <об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці >.

Використання прийомів "public relation" як галузі інформаційних і соціальних комунікацій для забезпечення потреб інформаційного менеджменту (на прикладі організації)

Зв'язки з громадськістю - «Паблік рілейшнз» (PR) - у всьому світі відомі як важливий елемент ділових відносин. Сьогодні ми можемо говорити про PR як про новий рід діяльності, що грає важливу роль в розширенні меж управління в роботі комерційних фірм і банків, урядів і державних служб, некомерційних організацій і добродійних фондів. PR - це невід'ємна частина ефективного управління будь-якою організованою формою діяльності, як приватної фірми, так і держави в цілому.

Отже, що ж таке «паблік рілейшнз»? Виявлення суті явища почнемо з аналізу найбільш поширених визначень PR.

«Паблік рілейшнз» - управлінська діяльність, направлена на встановлення взаємовигідних, гармонійних відносин між організацією і громадськістю, від якої залежить успіх функціонування цієї організації».

«Паблік рілейшнз» - встановлення двостороннього спілкування для виявлення загальних уявлень або загальних інтересів і досягнення взаєморозуміння, заснованого на правді, знанні і повній інформованості».

«Паблік рілейшнз» спонукає людей вірити в серцеві, доброчесні цілі корпорації, показується, як корпорації шукають довіри і довірчих відносин з публікою, громадськістю».

Доктор Р. Харлоу, фахівець з PR з Сан-Франциско, на основі вивчення 472 визначень «Паблік рілейшнз» запропонував своє: «Паблік рілейшнз» - це одна з функцій управління, сприяюча встановленню і підтримці спілкування, взаєморозуміння, розташування і співпраці між організацією і громадськістю. Ця функція управління забезпечує керівництво організації інформацією про громадську думку і надає йому допомогу у виробленні у відповідь заходів, забезпечує діяльність керівництва на користь громадськості, підтримує його в стані готовності до різних змін шляхом завчасного передбачення тенденцій; використовує дослідження і відкрите спілкування як основні засоби діяльності».

Професійний кодекс Французької асоціації по зв'язках з громадськістю визначає PR як «вироблення, здійснення і контроль постійної політики інформації і комунікацій з метою встановлення, збереження і розвитку як усередині якої-небудь групи. Так і поза нею, відносин довіри зі всіма членами суспільства, які визначають самі її існування».

Учені Англійського інституту суспільних PR вважають, що це плановані, тривалі зусилля, направлені на створення і підтримку доброзичливих відносин і взаєморозуміння між організацією і її громадськістю.

Міжнародний словник Уебстера стверджує, що РR - це сприяння встановленню взаєморозуміння і доброзичливості між особою, організацією і іншими людьми, групами людей або суспільством в цілому за допомогою розповсюдження роз'яснювального матеріалу, розвитку обміну (інформацією) і оцінки суспільної реакції.

Згідно Міжнародному виданню Американської енциклопедії, PR - це область діяльності, що має відношення до створення постійного взаєморозуміння між організацією і її громадськістю.

Приклад:

Використання прийомів " public relation " на прикладі компанії "Gillette".

Корпоративна реклама, будучи частиною public relations, частково перетинається із звичайною рекламою товарів і послуг фірми і сприяє посиленню рекламного звернення і іміджу торгівельної марки (бренду). Дослідження підтверджують, що споживачі далеко не байдужі до суспільного положення компанії, яке безпосередньо впливає на їх купівельні рішення.

Особливу роль, яку грають зв'язки з громадськістю в програмі інтегрованих маркетингових комунікацій можна виразно прослідити на прикладі запуску на ринок нової бритвеної системи Sensor компанії Gillette. Новий продукт під маркою Sensor був представлений під час недільного матчу на Суперкубок в січні 1990 року паралельно з розгортанням рекламної кампанії. Але ще до цього попередня обширна кампанія PR викликала коментарі і репортажі в таких провідних програмах як CBS News, NBC Today і Tonight show, а також породила сотні статей в газетах і журналах по всьому світу. Продаж товару почався одночасно в 19 країнах. Результати перевершили всі чекання. Менш ніж за пів ріка Sensor захопила 6% ринку. За цей період було продано близько 17 млн. верстатів, що в 2 рази перевищило ту цифру, яку намічала для себе компанія. Акції за тих же самих 6 місяців виросли в ціні майже на 30%. В результаті маркетингові комунікації довелося навіть обмежити, оскільки Gillette не змогла задовольнити весь попит на нову продукцію.

Чому PR виявилися настільки ефективні? На думку Біла Новеллі, президента агентства Porter/novelli, що керував більшістю PR кампаній Gillette, причина полягала у великій кількості різних каналів поширення інформації: "Фінансові кошти інформації зацікавилися розповіддю про саму компанію; пресі, освітлюючи маркетингові питання, була цікава саме маркетингова сторона процесу із-за розміру виділеного бюджету і того факту, що це був комплексний міжнародний запуск продукту на ринок. Журналісти, що пишуть про технології, цікавилися технологічною стороною, оскільки Gillette отримала в ході роботи над системою Sensor 22 патенти, а засоби інформації, орієнтовані на споживача, викладали лише інформацію споживчого характеру".

Gillette співробітничала з PR агентством Porter/novelli, рекламним агентством BBDO і іншими агентствами з групи Omnicom, які спеціалізувалися в області прямої поштової реклами, стимулювання збуту і так далі Необхідно відзначити, що такий високий рівень інтеграції при маркетингу окремого продукту зустрічається досить рідко. Менеджер з маркетингу компанії Gillette сказав, що "PR були ключовою частиною нашої стратегії", але "ми виявилися не готові до того рівня успіху, якого удалося досягти".

інформаційний інтелектуальний власність комунікація менеджмент

Список використаної літератури

1. Волков І. С. Информатизация управления. -- М., 1990.

2. Гавловський В.Д. Інформаційна безпека: захист інформації в автоматизованих системах (організаційно-правовий аспект) // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в автоматизованих системах України. -- К., 2000.

3. Гавловський В.Д., Гуцалюк М.В., Цимбалюк В.С Електронний бізнес та Концепція реформування системи інформаційного законодавства України // Бизнес и безопасность. -- 2001. -- № 4.

4. Гаврилов О.А. Основы правовой информатики: Учеб. пособие. -М., 1998.

5. Герасименко В.А., Павлов Д.В., Шиверский А.Н. и др. Основы защиты коммерческой информации и интеллектуальной собственности в предпринимательской деятельности. -- М., 1991.

6. Голубев В.О., Гавловський В.Д., Цимбалюк В.С. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій. Монографія / За заг. ред. д-ра юрид. наук Калюжного Р.А. -- Запоріжжя: Просвіта, 2001.

7. Гуцалюк М.В. Впровадження нових інформаційних технологій в управлінську діяльність пожежної охорони // Пожежна безпека,К., 1997. -- Вип. 4.

8. Прахов Б.Г. Интеллектуальная собственность: Словарь-справочник.-К.: Вища школа, 1999.

9. Дахно 1.1. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / І.І. Дахно. - К.: Либідь, 2003. - 200 с.

10. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О. Довгий, В.О. Зайчук та ін. - К.: Форум, 2002

11. Права интеллектуальной собственности в Украине. Авторское право: Сборник систематизированного законодательства. - К.: ЗАО "Холдинговая компания "Блиц-информ", 2004.

12. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський, В.С. Дроб'язко та ін. За ред.. О.А. Підопригори. - К.: В.Д. "Ін-Юре", 2002.

13. Право інтелектуальної власності. Академічний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський, В.С. Дроб'язко та ін. За ред.. О.А. Підопригори 2-ге вид. перероб і доп. - К.: В.Д. "Ін-Юре", 2004.

14. Оценка интеллектуальной собственности: Учебное пособие для студ. экон. спец, вузов / С.А. Смирнов, Г.И. Андреев, В.В. Витчинка и др. Под ред. С.А. Смирнова. - М.: Финансы и статистика, 2003.

Размещено на Allbest.ru