Операційна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ МІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ВІДКРИТОГО

МІЖНАРОДНОГО УНІВЕРСИТЕТУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

Реферат

З дисципліни Операційний менеджмент

На тему: «Операційна система»

Миколаїв 2010

Зміст

Вступ

Характеристика операційної системи підприємства

Менеджмент операційної системи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Дії, у результаті яких виробляються товари і виявляються послуги, мають загальну назву -- “операційна функція”. Широко відомі терміни “виробництво” і “операції” мають багато загального. Однак під виробництвом в основному розуміються випуск товарів і переробка сировини. Термін “операції” ширше, він містить у собі не тільки виробництво товарів, але і надання послуг.

Підприємства (організації) розрізняються по видах діяльності, які входять в операційну функцію. Організації, що роблять товар, як правило, є матеріало- і енергоємними, тобто споживають значні обсяги сировини, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів і т.п. До таких організацій відносяться об'єкти будівництва, машинобудівні підприємства, хлібозаводи й ін.

Продукція цих організацій, за винятком будівельної, як правило, розрахована на масового споживача -- це автомобілі, пилососи, хлібобулочні вироби і т.д. У той же час організації, що роблять послуги (підприємства сфери послуг, аеропорти, автостанції, лікарні), затрачають незначну кількість вихідних матеріалів і енергії. Однак їхні послуги, як правило, індивідуальні і визначаються вимогами клієнтів (замовників).

Використовуючи методологію системного підходу, можна установити, що будь-яке підприємство або організація являє собою відкриту систему, що перетворить вхідні величини, тобто сировина, напівфабрикати, праця й ін., у вихідні, тобто у продукцію, послуги.

З переходом України до ринкових відносин підприємствам пред'являються принципіально нові вимоги відносно організації і функціонування. В зв'язку з цим менеджери всіх рівнів промислового виробництва та сфери послуг повинні знати закони, принципи та методи ефективного управління, виробництва конкурентоспроможної продукції, вміти розробляти високорентабельну операційну систему підприємства.

1. Характеристика операційної системи підприємства

Повна система виробничої діяльності підприємства (організації) називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємств (організації) по випуску продукції і наданню послуг. У цій системі, створеній на основі раціонального (вертикального і горизонтального) поділу праці і сполучення в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій по переробці (перетворенню) ресурсів, одержуваних із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності в зовнішнє середовище.

Операційна система складається з трьох підсистем:

* переробної (виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати);

* забезпечення (не зв'язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми);

* планування і контролю (одержує інформацію з зовнішнього і внутрішнього середовищ про стан переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про те, як повинна працювати переробна підсистема).

Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу і типі використовуваного процесу переробки ресурсів. По таких класифікаціях можна представити діяльність будь-якого підприємства промислового виробництва і сфери послуг усіх галузей народного господарства.

Стратегічне призначення кожного підприємства можна представити у виді ланцюжка “виробництво -- потреби споживача” Стратегія підприємства полягає в тім, щоб за допомогою операційної системи робити продукти або надавати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів.

Визначення того, які саме потреби беруться як мету діяльності підприємства, є стратегічним рішенням, при якому повинні враховуватися дані маркетингових досліджень ринків виробів, продукції, послуг. Відзначимо, що в області виробничої діяльності до найбільше важливим стратегічним рішенням відносяться такі: як, коли і де робити товари або надавати послуги. Вибираючи методи виробництва продукції або надання послуг, варто враховувати сумісність (вид або тип) майбутньої продукції (або послуги) із що випускається (або наданої), а також з потребами споживачів

Поняття “інфраструктура” найбільше часто застосовується в двох значеннях: інфраструктура виробнича й інфраструктура соціальна. У широкому змісті виробнича інфраструктура -- це комплекс одних галузей народного господарства, що обслуговують інші галузі народного господарства. У галузях виробничої інфраструктури безпосередньо не створюється ні сукупний суспільний продукт, ні національний доход у єдності їх натурально-матеріальної і вартісної форм, але без них процесс суспільного виробництва неможливий. У виробничу інфраструктуру входять транспорт вантажну, обслуговуючу сферу виробництва; зв'язок, що обслуговує виробництво; системи матеріально-технічного постачання підприємств і т.п.

Аналогічно формулюється і поняття “виробнича інфраструктура підприємства”: комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, що забезпечують основний виробничий процес інструментами й оснащенням, паливом і енергією, сировиною і матеріалами, а також підтримуюче технологічне устаткування в працездатному стані і здійснюючих внутрішні і міжцехові перевезення.

Виходячи з вимог сучасного виробництва інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступним основним вимогам:

* попереджати можливі порушення нормальний і безперебійний ходи основного виробництва; мати профілактичний характер;

* забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

* сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

* сприяти випускові високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний і ін.); обслуговуючі господарства (складські, транспортні й ін.); служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, заточувальні й інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і розмір цих підрозділів залежать від виду і характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності в даному регіоні сервісних підприємств по проведенню ремонтів технологічного устаткування, виготовленню оснащення і т.п.

Однак на багатьох підприємствах майже всі допоміжні роботи виконуються власними силами, у невеликих цехах, розрахованих на задоволення тільки власних нестатків. Тому великого значення набуває удосконалювання виробничої інфраструктури шляхом проведення технічних, економічних і організаційних заходів. До останнього відносяться:

* спеціалізація і централізація на підприємствах найважливіших функцій обслуговування, що можуть бути відділені від процесу основного виробництва;

* технологічне регламентування виконання транспортноскладських і вантажно-розвантажувальних робіт на основі комплексної технології і технічного переоснащення підприємства;

* відокремлення інструментальних цехів і створення на їхній базі підприємств-філій (дочірніх підприємств) по виробництву спеціального інструмента і технологічного оснащення;

* проведення ремонтів і реконструкція промислових будинків і споруджень спеціалізованими підрядними ремонтно-будівельними підприємствами.

У процесі експлуатації засобу виробництва зношуються і морально застарівають; вони вимагають постійної уваги -- підтримки в працездатному стані і запобігання їхнього аварійного виходу з ладу. Організація і керування технічною експлуатацією і ремонтом основних виробничих фондівє головними задачами операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг.

Значення ремонту основних виробничих фондів і підвищення ефективності його організації обумовлюються наступними найважливішими факторами:

* капітальним ремонтом -- одним зі способів простого відтворення основних фондів;

* зайнятістю значних ресурсів країни ремонтом устаткування і транспортних;

* витрати на ремонт технологічного устаткування в собівартості продукції складають 6-20 %;

* частка ручної праці на ремонті досягає 75-90 % проти 20-30 % у машинобудуванні на виготовленні нового обладнання;

* ресурс відремонтованої техніки, як правило, не досягає 40-50 % ресурсу нового обладнання.

У зв'язку з викладеним задачі організації ремонту устаткування досить актуальні. Основні задачі ремонтних служб і підрозділів підприємства наступні:

* підтримка технологічного устаткування в постійній експлуатаційній готовності;

* збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонтів;

* удосконалювання організації і підвищення якості ремонту устаткування;

* зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного устаткування.

Перераховані задачі вирішуються шляхом розробки і реалізації на кожнім підприємстві системи по технічному обслуговуванню устаткування в процесі його експлуатації, що дозволяє в конкретних умовах попереджати прогресуючий знос і аварії; своєчасного проведення і якісного виконання планово-попереджувального ремонту устаткування; підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного виробництва.

Ремонтне господарство на виробничих підприємствах представлено:

* системою ремонтних засобів, що знаходяться в розпорядженні робітників основного виробництва і чергового ремонтного персоналу (дрібні деталі і ремонтні комплекти, змащення і т.п.);

* ремонтними ділянками в складі виробничих цехів, що розташовують невеликою кількістю універсальних, а іноді і спеціальних верстатів;

* ремонтними цехами (РЦ) або майстернями (ремонтно-механічним цехом -- РМЦ, електроцехом -- ЕЦ);

* складськими приміщеннями (складами і коморами) для збереження запасних деталей, інструменту, дрібного устаткування, мастильних і обтиральних матеріалів.

Крім того, до складу ремонтного господарства входять:

* конструкторсько-технологічне бюро (КТБ), що виконує роботи, зв'язані з ремонтом, модернізацією і конструюванням нестандартного устаткування;

* планово-виробниче бюро (ПВБ), що планує роботу ремонтних цехів і майстерень;

* бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР) , що планує ремонтні роботи.

Керування ремонтним господарством, організація і планування ремонту й експлуатації основних фондів на промислових підприємствах ведуться:

* по технологічному устаткуванню -- службами (відділами) головного механіка;

* по енергетичному устаткуванню й енергопостачанню -- службами (відділами) головного енергетика;

* по промисловості й інших будинках і спорудженням -- службами по їхньому ремонті й експлуатації -- відділами капітального будівництва підприємств.

Трудомісткість усіх видів ремонту устаткування встановлюється на одиницю ремонтної складності.

Норми простою устаткування через його ремонт залежать від форм організації, ступеня прогресивності технології і механізації ремонтних робіт Ремонтні роботи устаткування містять у собі проведення малого (поточного), середнього і капітального ремонту.

Системою планово-попереджувальних ремонтів (ППР) називається сукупність запланованих технічних і організаційних заходів щодо відходу, наглядові і ремонтові устаткування, проведених по заздалегідь складеному плані з метою попередження прогресивного зносу, раптових виходів устаткування з ладу і підтримки його в працездатному стані.

Система ППР припускає відхід за устаткуванням; міжремонтне обслуговування; огляди, перевірку на точність, промивання устаткування і зміну олії; періодичні планові ремонти малі, середні і капітальні.

Для оцінки порівняльної складності ремонту технологічного і підйомно-транспортного устаткування застосовується поняття “одиниця ремонтної складності”. Кожному агрегатові привласнене визначена кількість умовних одиниць ремонтної складності, характеризуючих конструктивно-технологічну складність ремонту даного агрегату. Наприклад, у машинобудуванні в якості Малим (поточним) ремонтом називають мінімальний по обсязі ремонт, при якому заміною або відновленням швидкозношуваних деталей (окремі види шестірень і ін.) і регулюванням механізмів (клапанів і ін.) досягається нормальна робота устаткування до чергового планового ремонту.

При середньому ремонті виконуються часткове розбирання основних вузлів устаткування, заміна і відновлення зношених деталей. Виконується такий ремонт без зняття устаткування з фундаменту. Капітальний ремонт здійснюється тоді, коли потрібні повне розбирання і ремонт базових деталей (станини, корпуса редуктора й ін.), заміна зношених деталей і вузлів. З капітальним ремонтом, як правило, сполучають модернізацію устаткування.

Особлива увага варто приділяти вузловому методові ремонту. Він дозволяє різко знизити простої устаткування в ремонті і підвищити якість самого ремонту в результаті заміни цілих вузлів новими або заздалегідь відремонтованими. Особливо ретельної підготовки вимагає ремонт устаткування потокових і автоматизованих ліній.

Модернізація устаткування проводиться в наступних основних напрямках:

* механізація й автоматизація керування циклом роботи;

* підвищення потужності, швидкості і ємності робочих механізмів;

* розширення технологічних можливостей;

* підвищення експлуатаційної надійності, довговічності і точності роботи устаткування;

* поліпшення умов праці робітників.

Доцільність проведення модернізації визначається зіставленням економічних показників устаткування до і після модернізації, а також зіставленням витрат по трьох варіантах:

* ремонт старої машини;

* модернізація старої машини;

* заміна старої машини нової.

Економічно доцільної вважається модернізація, що вимагає менший обсяг капітальних витрат, чим при установці нового устаткування. Не менш важливим показником доцільності модернізації є фізичний і моральний знос устаткування.

Фізичний знос устаткування визначається за результатами обстеження його технічного стану. Моральний знос обумовлений появою нових, більш продуктивних і зроблених машин і устаткування аналогічного типу і призначення.

операційний менеджмент трудомісткість

2. Менеджмент операційної системи

Поняття «менеджмент» трактується дуже широко відносно управління господарською діяльністю, що направлена на отримання прибутку.

Суть основних складників поняття «менеджмент» зводиться до наступного:

· Менеджмент як функція проявляється в тому, що професійно підготовлені спеціалісти - менеджери - формують підприємство в цілому чи окремі їх підсистеми і керують ними шляхом постановки цілей, розробки і реалізації методів їх досягнення.

· Менеджмент як процес управління передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації і контролю, за допомогою яких менеджери створюють умови для виробничого і ефективного труда зайнятих на підприємстві робітників і отримання результатів, відносно цілей.

· Менеджмент як специфічний апарат управління ефективно координує і раціонально використовує усі ресурси підприємства (матеріальні, фінансові, трудові та ін.) для досягнення його цілей.

· Менеджмент як певна категорія людей, професійно здійснюючих роботу по управлінню, тобто які формують підприємство і керують його персоналом для досягнення цілей діяльності підприємства.

· Менеджмент як наука управління вивчає і пояснює природу управлінського труда, виявляє фактори і умови, за яких сумісний труд людей виявляється і більш корисним, і більш ефективним.

· Менеджмент як мистецтво - використання наукових знань керування на практиці.

Таким чином, менеджмент - це вид професійної діяльності людини, що займається організацією і координацією процесу досягнення системою цілей, що приймаються і реалізуються, з використанням наукових підходів, концепцій маркетингу та людського фактору.

В операційному менеджменті поняття розуміється як сукупність принципів, методів і засобів підприємством в умовах ринкових відносин шляхом раціонального використання усіх видів ресурсів з метою підвищення якості й ефективності виробництва продукції (надання послуг) і підвищення прибутку.

Підприємство як велика і складна система характеризується великою кількістю елементів, що входять до її складу. Менеджмент підприємства передбачає управління цими елементами, їхньою різнобічною діяльністю, де зв'язною є операційна функція.

Основні елементи системи менеджменту підприємства:

· Основи менеджменту (теорія управління, теорія організації, дослідження систем управління, розробка управлінських рішень).

· Стратегічний менеджмент (планування, вибір і управління реалізації стратегії).

· Фінансовий менеджмент (управління фінансами).

· Інноваційний менеджмент (управління нововведеннями).

· Операційний менеджмент (планування, організація і управління операційною системою п).

· Екологічний менеджмент (управління екологією).

· Менеджмент зовнішньоекономічною діяльністю (управління зовнішньоекономічними зв'язками).

· Кадровий менеджмент (концепції, принципи і методи роботи з персоналом підприємства).

Висновок

Таким чином, діяльність, в результаті якої виробляються товари і надаються послуги, має назву операційна функція.

Використовуючи системний підхід, можна встановити, що будь-яке підприємство представляє собою відкриту систему, яка перетворює вхідні величини, тобто сировину, напівфабрикати, труд та ін., в вихідні, тобто в продукцію, послуги.

Повна система виробничої діяльності підприємства має назву операційна система і є центральною ланкою будь-якого підприємства з випуску продукції і наданню послуг.

В цій системі, що задана на основі раціонального поділу праці і поєднанні в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій з переробки (перетворенню) ресурсів, що надходять з зовнішньої середи, і видачі результатів діяльності у внутрішню середу.

Операційна система складається з трьох підсистем:

* переробної (виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати);

* забезпечення (не зв'язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми);

* планування і контролю (одержує інформацію з зовнішнього і внутрішнього середовищ про стан переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про те, як повинна працювати переробна підсистема).

Список використаної літератури

1. Василенко В.А., Ткаченко Т.И.Виробничий операційний менеджмент: навч.пос. за ред. В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ, 2003.

2. Гулін Д. В., Максименко О. Л. Система контролінгу на промисловому

підприємстві підприємстві // Маркетинг в Україні - 2000.- №4.

3. Кириченко О., Квас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної

діяльності - К.: Видавничий дім “Фінансист”, 2000.

4. Курочкин А.С. Организация производства: конспект лекций. - К., 1997.

5. Курочкин А.С. Управление предприятием: уч.пособие. - К., 1998.

6. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.-М.: Дело, 1997.

7. Смирнов С. А. Контролинг: учебно-практическое пособие.- М.: МЕСИ, 1999.

8. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. -Тернопіль:Карт-банш,1997.

9. Фатхутдинов В.А. Производственный менеджмент: учеб. - М., 1997.

Размещено на Allbest.ru