Методи управління трудовим колективом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Контрольна робота

З дисципліни «Основи менеджменту»

Варіант №19

Виконала: студентка групи ЗЕіП-4-1(2 в.о) Смірнова Олександра

Київ 2009

План

1. Теоретичне питання: методи управління трудовим колективом

2. Практичне завдання: вивчення системи управління підприємства

2.1 Характеристика підприємства ТОВ „Л.С.І. ЛТД”. Організаційна структура підприємства

2.2 Організація фінансової роботи на підприємстві: перелік штатних працівників, характеристика функціональних обов'язків, які виконує кожен на своїй посаді

2.3 Аналіз управління підприємства

2.4 Необхідні зміни в структурі

Загальні висновки по роботі

Список використаної літератури

1. Теоретичне питання: методи управління трудовим колективом

Управління - складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того як встановлено цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи досягнення їх. Інакше кажучи, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти на запитання «чого потрібно досягти?», то слідом за цим виникає запитання: «як найбільш раціонально досягти мети?».

Отже, виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, що забезпечують досягнення цілей управління, тобто методів управління. Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якій людській діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання. Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів називають методами управління. Методи являють собою важливий елемент процесу управління (Наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів).

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного члена. Цим методи управління відрізняються від усіх інших технічних та технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити Їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і належить до основних категорій теорії управління. Формування цілеспрямованого впливу на трудові ко­лективи та їх окремих членів безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто використанням факторів, які визначають поведінку людини в колективі у процесі виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління: методи управління повинні мати свою мотиваційну характеристику, що визначає напрям дії їх. Ця характеристика показує мотиви, які визначають поведінку людей і на які орієнтована відповідна група методів.

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управління виділяють три групи:

- економічні;

- організаційно-розпорядчі;

- соціальні.

Економічні методи управління об'єднують усі методи, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремих працівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на ви­користання таких мотивів трудової діяльності, як почуття обов'язку, відповідальності, у тому числі адміністративної. Ці методи відрізняються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний який підлягає. обов'язковому виконанню.

Соціальні методи ґрунтуються невикористанні соціального механізму, що діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).

Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначених напрямів впливу на колектив і окремих людей.

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єк­та управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху. До складу економічних методів управління належать організаційно-виробниче планування, метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської діяльності.

Під плануванням розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на цілі організації чи підприємства. Економічне планування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюють усі сфери діяльності підприємства чи організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів та товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів, робочу силу та ін.

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

- цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти;

- конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

- часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, де­када чи інший проміжок часу). Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів управління є:

- прямий вплив на об'єкт управління;

- обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів;

- суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками, поділяють на два види: нормативні та індивідуальні.

За напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та на окремих працівників.

Норми і нормативи, що застосовуються в процесі управління, є необхідною, важливою умовою наукової організації управління, оскільки саме на них ґрунтується виконання функцій менеджменту. Тому надзвичайно важливо постійно поліпшувати нормативну базу, розширювати коло нормативних показників, своєчасно переглядати раніше прийняті норми і нормативи, щоб вони не стали перепоною на шляху оптимізації управління.

Інструктування - найбільш м'який спосіб організаційного впливу і полягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої" справи, з'ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливим помилок, у порадах щодо виконання певних видів робіт! Інструктування завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи.

Інструктування може здійснюватися за допомогою радіо, телефону, відеопристроїв, особистими контактами, індивідуально і колективно. Воно може мати наочну форму. До інструктування відносять оформлення приміщень організаційною документацією про умови роботи. Це стенди з найменуваннями організаційних підрозділів, схеми розташування їх, порядок роботи, внутрішньо організаційні інструкції. Важливу роль при цьому відіграють лаконічність, простота, врахування психології сприйняття. Це все поліпшує організаційні умови роботи, сприяє успішному виконанню її.

Зазначені методи організаційного впливу рекомендується застосовувати в комплексі.

Методи організаційного впливу спрямовані на фор­мування системи управління, визначення її функцій і структури, порядку і методів здійснення окремих функцій, організацію спільної праці, її нормування, методичне інструктування і навчання працівників ефективним способам виконання покладених на них завдань. Важливість цих цілей передбачає обов'язковість використання і безперервного удосконалення методів організаційного впливу як особливих інструментів управління на всіх рівнях управління.

У практиці управління можуть виникнути такі проблеми, які не вкладаються в установлені регламентуючими актами чи нормами межі. Інакше кажучи, нерідко виникає конкретна ситуація, не передбачена в регламентуючих актах або ж передбачена ними як розпорядча діяльність. Ситуаціями першого роду є відхилення від раніше прийнятих планів, зумовлені порушенням зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління, недостатньою обґрунтованістю деяких управлінських рішень, зривами в постачанні товарами і сировиною підприємств, змінами в характері попиту на ринку та ін. Відхилення порушують планову програму розвитку господарської діяльності і потребують обов'язкового активного втручання управлінських органів для термінового виправлення становища, яке склалося.

Ситуаціями другого виду, тобто передбаченнями в організаційних нормах, але такими, що потребують конкретної розпорядчої діяльності в кожному випадку, є, наприклад, діяльність з добору і розстановки кадрів, оперативне керівництво виробничо-господарським процесом.

У всіх випадках застосовуються способи розпорядчого впливу.

Основою розпорядчого впливу є порядок управління, розроблений в результаті актів організаційного впливу. Саме на підтримання і поліпшення цього порядку спрямований розпорядчий вплив. Він виходить від керівника, має обов'язковий характер і не підлягає обговоренню чи зміні. Всі акти розпорядчого впливу надходять суворо в одному напрямі: від вищих управлінських ланок до низових, від керівника до підлеглих.

Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення в прийнятому по­рядку управління виникають раптово і їх складно передбачати наперед. У добре організованій системі ці відхилення зведені до мінімуму, проте через різноманітні зовнішні і внутрішні причини інколи і в ній виникає потреба в застосуванні розпорядчого впливу.

Причинами таких відхилень у системі організації, наприклад, торгової діяльності, можуть бути неритмічність завезення товарів у торгову мережу, незабезпеченість працівниками необхідних категорій, порушення техніки безпеки та ін.; в технологічній системі - пору­шення технологічного процесу оптового та роздрібного продажу товарів, надходження від постачальників неякісних товарів, недодержання регламентів та режимів роботи; в системі організації праці - порушення трудової дисципліни, використання недосконалих систем матеріального стимулювання праці та ін.; в економічній системі - невідповідність фактичних витрат обороту запланованим, недосконалість діючих систем плануван­ня та економічного стимулювання.

Основною формою розпорядчого впливу на підприємствах, якими керують керівники на засадах єдиноначальства, є накази. Наказ - це письмове вирішення пев­ного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю. Вико­нання наказу обов'язкове, оскільки він виражає волю лінійного керівника, який має право одноособового прийняття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.

Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, що деталізує конкретні шляхи і способи вирішення ок­ремих завдань у масштабах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути видане лінійним чи функціональним керівником у межах його повноважень.

Специфічною формою розпорядчого впливу є директива, що являє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та галузей. Директиви визначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов'язана з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вказівок для вирішення проміжних завдань.

В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюція накладається керівником у лівому верхньому куті документа під кутом до його тексту. Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різноманітних формах. Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системи управління відповідно до характеру проблем, що виникають, і усувати відхилення від заданої програми в організаційній системі підприємств та організацій.

Під виконавчою дисципліною розуміють вміле виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців.

Для налагодження високої виконавчої дисципліни потрібні:

- чітко встановлені строки виконання завдань та заходів, що містяться в постановах, розпорядженнях, наказах, і сувора перевірка додержання їх;

- персональна відповідальність виконавців за виконання завдань та заходів;

- встановлення заохочень виконавцям за своєчасне та дострокове виконання завдань та проведення заходів.

Фахівці вважають, що в разі недодержання зазначе­них умов, відсутності дієвого контролю за виконанням розпоряджень, своєчасно виконуються лише 50-55% загальної кількості їх.

Розглянуті вище особливості розпорядчої діяльності менеджера стосуються письмової форми розпоряджень. Разом з нею, як уже було зазначено, широко використо­вуються усні розпорядження як своєрідний засіб комунікації в системі управління, відносин «керівник - підлеглий».

Відносно використання усних розпоряджень наведемо деякі рекомендації, перевірені практикою:

- віддавати усне розпорядження потрібно ясною, зрозумілою мовою, щоб не ставити виконавця у скрутне становище: або він виконає розпорядження так, як зрозумів, або прийде до керівника за уточненнями;

- корисно перевірити, чи правильно зрозумів розпорядження виконавець;

- перед тим, як віддати усне розпорядження, потрібно переконатися, що воно не суперечитиме раніше відданим;

- усне розпорядження також повинне фіксуватися керівником. Формою. фіксації таких розпоряджень може бути діловий блокнот керівника чи спеціальний журнал.

У розпорядчій діяльності керівника виявляється його мистецтво управління. Вміле використання різних розпорядчих методів, поєднання їх з організаційно стабілізуючими методами упорядковує управлінський вплив на об'єкт управління, підвищує ефективність управлінської діяльності, забезпечує ритмічну роботу всієї соціально-економічної системи.

Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність колективу і його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників - розвитку особистості, соціального захисту та ін.

До методів соціального управління належать соціальне прогнозування, соціальне нормування, соціальне регулювання та соціальне планування.

Соціальне регулювання - це заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі та удосконалення соціальних відносин між працівниками. Засобами соціального регулювання є колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов'язання, правила внутрішнього розпорядку, статути (в частині, що регулює поведінку службових осіб), правила етикету, ритуали. Сюди також відносять черговість задоволення соціальних потреб залежно від трудового стажу, вироб­ничої активності працівників тощо.

Соціальне регулювання спрямоване на стимулювання колективної, особистої ініціативи працівників та інтересу їх до праці.

Стимулювання колективної ініціативи здійснюється різними шляхами. Це ознайомлення працівників з історією підприємства, його кращими працівниками та їхніми заслугами, наслідування добрих старих традицій та створення нових, прагнення до того, щоб працівники дорожили маркою підприємства, досягали високої якості праці, підвищували кваліфікацію;

Велике значення надається стимулюванню особистої ініціативи за допомогою моральних стимулів.

При високій якості індивідуальної праці такими стимулами є:

­ підвищення рівня відповідальності (делегування повноважень, що дає змогу працівнику приймати рішення від імені керівництва, почесне доручення представляти підприємство в інших організаціях, виступити з доповіддю чи повідомленням на нараді та ін.);

­ зміцнення авторитету працівника, що відзначився, публічною похвалою, високою оцінкою результатів його праці у присутності інших співробітників;

­ зарахування до резерву на заміщення керівної посади, показ особистої перспективи (просування по службі), розкриття перед працівником перспектив розвитку підприємства, організації і у зв'язку з цим прогноз службового зростання працівника;

­ особиста неформальна похвала підлеглого в процесі ділових контактів, моральна підтримка, іменні поздоровлення із знаменними датами; рекомендація працівника для виступу в пресі, по радіо, в телепередачі про передовий досвід свого колективу (чи про особистий досвід);

­ направлення адміністрацією листів про трудові успіхи молодих працівників їхнім батькам.

При низькій якості індивідуальної праці моральними стимулами є особиста бесіда з підлеглими, аналіз показників праці, причин невиконання завдань, доручень, наказів, розпоряджень керівників підприємства; публічна форма аналізу роботи в присутності інших працівників; доброзичлива, позитивна і конкретна критика допущених недоліків; пониження відповідальності - позбавлення права самостійно приймати рішення, підписувати документ» та ін. Стимулювання інтересу до праці здійснюється заохоченням удосконалень у роботі сумлінних працівників, створенням «ядра ветеранів», організацією відряджень. на інші підприємства для ознайомлення зі станом справ та ін. Велику увагу слід приділяти стабілізації особового складу - виключенню причин плинності кадрів.

Соціальне планування як метод соціального управління реалізується складанням плану соціального розвитку організації (підприємства). План соціального розвитку, як правило, складається з чотирьох розділів:

1. «Удосконалення соціальної структури колективу»;

2. «Удосконалення умов праці, охорона її та зміцнення здоров'я працівників»;

3. «Підвищення життєвого рівня, поліпшення житлових та культурно-побутових умов працівників»;

4. «Підвищення трудової та громадської активності працівників, розвиток самоуправління».

План соціального розвитку трудового колективу - органічна складова частина комплексного плану (програми) економічного і соціального розвитку підприємства (організації), в якій передбачається науково обґрунтована і матеріально забезпечена система заходів щодо удосконалення структури колективу, формування і найбільш повного задоволення матеріальних і духовних потреб працівників.

Планування соціального розвитку повинно випливати з базового рівня розвитку (соціального паспорту колективу), включаючи завдання по його змінах (соціальний прогноз) і містити перелік конкретних заходів з строками реалізації їх, відповідальних осіб, розмірів га джерел фінансування.

Отже, складність системи виробничих відносин між людьми, що входять до трудового колективу, потребує застосування комплексу методів впливу на колектив і окремих його членів, як економічних, так і організаційно-розпорядчих та соціальних методів. У раціональному поєднанні цих методів - запорука ефективної діяльності підприємства.

2. Практичне завдання: вивчення системи управління

підприємства

2.1 Характеристика підприємства ТОВ „Л.С.І. ЛТД”.

Організаційна структура підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю “Л.С.І. ЛТД” було створене 16 травня 1996 року на основі Статуту, згідно якого Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, обігові кошти, розрахунковий та інші рахунки у банках, в тому числі і валютні, має круглу печатку, кутовий та інші штампи і бланки із своїм найменуванням, товарний знак, емблему та інші реквізити і діє на основі повної господарської самостійності та самофінансування.

За родом своєї діяльності для досягнення мети та вирішення завдань Товариство є учасником зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД).

Повна назва Товариства:

- українською мовою: Товариство з обмеженою відповідальністю „Л.С.І. ЛТД”;

- російською мовою: Общество с ограниченной ответственностью „Л.С.И. ЛТД”;

- англійською мовою: Limited Liability Company “L.S.E. LTD”.

Метою діяльності товариства, згідно статуту, є всебічне сприяння розвитку виробництва товарів народного споживання, науково-технічної і промислової продукції, надання всіх видів послуг юридичним та фізичним особам, а також організація взаємовигідного співробітництва між зацікавленими виробниками України і фірмами та організаціями закордонних держав з метою збуту товарів (робіт) і послуг на внутрішньому і зовнішньому ринках, одержання прибутку та задоволення інтересів Учасників Товариства.

Основним предметом діяльності Товариства є: здійснення педагогічної, виробничої, торгівельної, будівельної, науково-дослідницької, дизайнерської, консультаційної, представницької, агентської, посередницької, туристичної, брокерської, маклерської, маркетингової, орендної, дилерської, дистриб'юторської, комісійної, лізингової, холдингової, благодійної та іншої діяльності, а також надання послуг українським та іноземним юридичним та фізичним особам.

На даний момент фактичний асортимент послуг, що надається Товариством, включає:

* надання послуг по навчанню загальної англійської мови юридичних та фізичних осіб,

* надання послуг по навчанню бізнес-англійської для юридичних осіб,

* підготовка до складання міжнародних іспитів Кембриджського університету на отримання сертифікатів FCE - First Certificate in English (перший сертифікат з англійської мови), CAE - Certificate in Advanced English (сертифікат поглиблених знань англійської мови), CPE Certificate in Proficiency English (сертифікат з професійного знання англійської мови),

* підготовка до складання міжнародного іспиту IELTS,

* організація дитячих літніх таборів з супутнім навчанням англійської мови під час відпочинку.

Серед бізнес-клієнтів Товариства були або є такі відомі компанії як Філіп Морріс, КиївСтар, Міжнародні Авіалінії України, Державний комітет з ядерного регулювання, Кока-кола, ТНК, Український Мобільний зв'язок та багато інших.

Організаційна структура підприємства: Включає Учасників Товариства, виконавчий орган в особі генерального директора, бухгалтерію, адміністративний та навчально-консультаційний відділи (Рис. 1).

Вищим органом Товариства є Збори Учасників, що складаються з Учасників Товариства або їх представників. При вирішенні питань на Загальних Зборах Учасників голоси між Учасниками розподіляються пропорційно їх внескам до Статутного фонду Товариства. Збори Учасників обирають свого Голову (за рішенням Учасників може бути передбачена черговість голосування Учасників або їх представників). До виключної компетенції Зборів Учасників відносяться:

- затвердження та внесення змін до Статуту;

- визначення головних напрямків діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

- затвердження річних результатів діяльності Товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків Ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;

- винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Товариства;

- визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв та ін.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. - Організаційна структура управління підприємством ТОВ

„Л.С.І. ЛТД”

Генеральний директор компанії Харті Шон Патрік, головний бухгалтер Корченко Людмила Олександрівна. Генеральному директору безпосередньо підпорядковуються адміністративний відділ та навчально-консультаційний відділ. Головному бухгалтеру підпорядковується бухгалтерія.

Станом на 31.10.2005 загальна чисельність персоналу підприємства становила 19 осіб. З них керівницький склад - 3 особи, адміністративний відділ - 7 осіб, навчально-консультаційний відділ - 9 осіб.

2.2 Організація фінансової роботи на підприємстві: перелік

штатних працівників, характеристика функціональних обов'язків,

які виконує кожен на своїй посаді

Оскільки ТОВ “Л.С.І. ЛТД” є невеликим підприємством, то практично фінансовий відділ на фірмі відсутній, а функції фінансового менеджера виконуються частково головним бухгалтером Корченко Л.О. і частково генеральним директором Харті Ш.П.

Детальніше фінансові функції названих осіб представлені нижче.

Генеральний директор:

виконує роботу по здійсненню фінансової роботи підприємства, направленої на підвищення ефективності, рентабельності та якості послуг, які надає підприємство;

розглядає розроблені фінансові плани;

бере участь у аналізі і плануванні майнового та фінансового стану підприємства;

визначає форму отримання необхідних фінансових ресурсів;

оцінює доцільність розподілу фінансових ресурсів, їх місце в системі матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;

Головний бухгалтер:

- готує вихідні дані для складання проектів фінансової діяльності фірми та самі проекти з метою залучення більшої кількості клієнтів та максимізації прибутку;

здійснює розрахунки по трудових та фінансових затратах;

бере участь у аналізі і плануванні майнового та фінансового стану підприємства;

здійснює оцінку активів підприємства та джерел їх фінансування;

визначає обсяг необхідних фінансових ресурсів, оцінює джерела додаткового фінансування;

здійснює розрахунки трудових та фінансових затрат;

визначає та оцінює фінансовий ризик на підприємстві;

здійснює бухгалтерську роботу, контролює своєчасність складання та здачі фінансових звітів до органів влади.

Отже, на підприємстві представлені всі функції фінансового менеджменту, а саме функція управління формуванням усіх фінансових ресурсів, функція управління розподілом і використанням усіх видів фінансових ресурсів, прогнозування та аналізу фінансового управління діяльністю фірми. Сутність першої з перелічених функцій полягає в управлінні своєчасним формуванням усіх видів фінансових ресурсів, а також у систематичному пошукові резервів додаткового накопичення фінансових ресурсів для забезпечення належного фінансового стану і стійкої роботи підприємства та для запобігання його банкрутству. Друга функція полягає в управлінні розподілом та перерозподілом усіх грошових надходжень, насамперед виручки від реалізації послуг. Сутність третьої функції виявляється у систематичному плануванні, прогнозуванні та аналізі як абсолютних показників, так і відносних оціночних коефіцієнтів, та у вжитті за результатами такого аналізу невідкладних заходів з фінансового оздоровлення підприємства.

2.3 Аналіз управління підприємства

трудовий колектив планування інструктування

Таким чином, фінансове управління поточною діяльністю підприємства спрямовується на:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства.

Це завдання реалізується через визначення загальної потреби у фінансових ресурсах підприємства на наступний період, збільшення обсягу залучених фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення необхідних обсягів формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням позичкових фінансових ресурсів, оптимізацію структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.

Забезпечення найефективнішого використання фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства. Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення оптимальних пропорцій у їх використанні з метою виробничого і соціального розвитку підприємства, забезпечення дохідності інвестованого капіталу. Процес виробничого споживання сформованих фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства повинен підпорядковуватися стратегічній меті та має забезпечувати віддачу вкладе них коштів.

Оптимізацію грошових потоків підприємства (вхідних і вихідних). Це завдання реалізується шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпечення синхронізації обсягів надходження і витрат грошових коштів у кожному періоді, досягнення необхідної ліквідності його оборотних активів. Одним із результатів цього є Оптимізація залишку вільних грошових активів, яка має забезпечувати зменшення втрат від їх неефективного використання та інфляції.

Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається на основі ефективного управління активами підприємства, залучення в господарський оборот необхідного обсягу позичкових фінансових ресурсів, вибором найефективніших напрямів операційної та фінансової діяльності. При цьому з метою забезпечення розширеного економічного розвитку підприємство має максимізувати не валовий, а чистий прибуток, який залишається в його розпорядженні. Це забезпечується проведенням ефективної податкової, амортизаційної і дивідендної політики. Максимізація рівня прибутку підприємства досягається, як правило, за суттєвого зростання рівня фінансових ризиків. Важливо, щоб максимізація прибутку забезпечувалася в межах допустимого фінансового ризику, конкретний рівень якого визначається власниками або менеджерами підприємства на основі фінансових розрахунків.

5. Забезпечення мінімізації фінансового ризику за очікуваного рівня прибутку. Якщо рівень прибутку підприємства прогнозується заздалегідь, важливим завданням є зниження до рівня мінімально можливого фінансового ризику, за яким гарантується отримання цього прибутку. Така мінімізація забезпечується шляхом диверсифікації видів операційної і фінансової діяльності, а також портфеля фінансових інвестицій; профілактикою мінімізації окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього і зовнішнього страхування.

6. Забезпечення відносної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства і забезпечується формуванням раціональної структури майна та капіталу, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

2.4 Необхідні зміни в структурі

Особливості прибутку суб'єкта господарювання визначають об'єктивну необхідність виділення в організаційній структура і управління підприємством функціонального блоку, спрямованого на управління прибутком підприємства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальні висновки по роботі

Загальний стан платоспроможності підприємства знаходиться у відмінному стані. Величина чистих оборотних активів у кілька разів постійно перевищує короткострокові пасиви. Крім того, коефіцієнти швидкої ліквідності і покриття перевищують у кілька разів нормативне значення. Проте, коефіцієнт абсолютної ліквідності менший 1 за кілька останніх років і має тенденцію до зменшення. Отже, підприємство є ліквідним і платоспроможним, що досить переконливо гарно характеризує грошові потоки підприємства.

Список використаної літератури

1. Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: навчальний посібник. - Л.: Магнолія плюс, 2003.

2. Менеджмент організацій: підручник. / За ред. Л.І. Федулової. - К.: Либідь, 2003.

3. Осовська Г.В. Основи менеджменту: навч. посібник. - К.: Кондор, 2003.

4. Румянцева К.Р. Менеджмент в организации. - М.: УЦ «Перспектива», 1997. - 321 с.

5. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: підручник. - К.: Академвидав, 2003.

6. Шегда А.В. Менеджмент: навчальний посібник. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 2002.

7. Матеріали надані підприємством ТОВ “Л.С.І. ЛТД”.

Размещено на Allbest.ru