Організація виробництва
Організаційні основи виробництва. Виробничі системи та процеси. Організація робочих місць та нормування праці: аналіз трудових процесів і затрат робочого часу. Процес виробництва в просторі та часі: виробничий цикл та розрахунок його тривалості.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.11.2010 |
| Размер файла | 426,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Під хронометражем у нормуванні праці розуміють вивчення будь-якої операції шляхом спостереження та вимірювання робочого часу, що йде на виконання окремих її елементів.
Мета хронометражу -- виявлення чинників, що впливають на тривалість кожного елемента операції, циклічно повторюючись.
Реалізація мети хронометражу передбачає виконання таких основних завдань:
визначення кількості часу, необхідного для виконання різними методами тієї або іншої роботи з метою порівняння результатів;
визначення потрібної кількості робітників для виконання тієї або іншої операції;
здійснення реалістичних розрахунків, графіків роботи і робочого навантаження;
формування справедливої системи стимулювання; розрахунки трудовитрат і фонду заробітної плати;
забезпечення необхідних даних для прогнозування показників діяльності.
При цьому вибираються найекономічніші прийоми і рухи для проектування на їх основі раціональної структури операції в цілому при нормальній тривалості виконання окремих її елементів. Це дає змогу поширити передові прийоми і методи роботи серед широкого кола робітників. У процесі хронометражу перевіряються й уточнюються норми, отримані вихідні дані для розроблення нормативів основного і допоміжного часу. Під час виконання елементів виробничої операції працівник застосовує певні трудові рухи, дії, прийоми та операції, які є об'єктами хронометражу.
Перед початком виміру затрат часу дані про окремі елементи трудової операції заносяться в спеціальний хронометражний лист спостережень (хронокарту). Залежно від тривалості і характеру елементів операції визначають кількість вимірів щодо кожного елемента. Проводячи хронометраж, спостерігач записує тривалість окремих елементів операцій, а також усі перерви в хронокарту. Під час виконання кожного елемента операції звичайно робиться 10--20 вимірів, а у випадку короткочасних операцій -- 30--60. Опрацьовуючи й аналізуючи хронометражні спостереження, спочатку виключають помилкові виміри, а потім розраховують середню тривалість виконання кожного елемента. Наприклад, якщо затрати часу на виконання якої-небудь операції при різних вимірах становили 10, 13, 11, 10, 11, 10, 10, 10, 10 і 11 с, то середня величина часу виконання даного елемента визначається як середнє арифметичне:
Сума середніх затрат за всіма елементами операції покаже середній час на виконання операції в цілому.
Робота вимірюється не тільки за допомогою хронометражу, а й на основі затвердженої системи нормативів часу на трудові рухи.
Для глибшого вивчення трудового процесу широко використовується метод мікроелементного аналізу, коли операція розчленовується на найпростіші рухи, такі як «простягнути руку», «натиснути», «рух очей», «рух ніг». Так типизовано 19 мікрорухів, у тому числі 10, що виконуються руками, 7 для ніг і тулуба та 2 для очей. Усього система містить 22 види та 50 різновидів мікрорухів, на які розроблені мікроелементні нормативи.
За допомогою аналізу виконання кожного такого мікроелемента в часі й у просторі можна моделювати ручні прийоми і розраховувати час, необхідний для їх виконання.
Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджують у послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб -- для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3--5 с).
Фотографія робочого дня -- це засіб вивчення шляхом спостереження і виміру всіх без винятку затрат часу протягом повного робочого дня або деякої його частини.
Головне завдання фотографії робочого дня полягає у виявленні втрат робочого часу протягом зміни, визначенні причин, що викликають ці втрати, і розробленні необхідних організаційно-технічних заходів для їх усунення.
На підставі матеріалів фотографії робочого дня проектується раціональна організація обслуговування робочих місць, нормується підготовчо-заключний час, час перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, визначаються склад бригади і поділ роботи всередині бригади.
Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі фотографії:
фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);
фотографія часу роботи устаткування;
фотографія виробничого процесу.
За індивідуальною фотографією спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду.
Групове фотографування робочого часу робиться тоді, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема, за бригадної організації праці.
Масова фотографія використовується з метою вивчення затрат робочого часу великої кількості робітників.
Маршрутне фотографування проводиться, коли за характером роботи виконавець перебуває в русі.
Самофотографування здійснює сам працівник, фіксуючи величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.
Фотографія часу використання устаткування -- це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).
Фотографія виробничого процесу -- це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи.
На заключному етапі проводиться опрацювання даних фотографій робочого дня (а їх має бути проведено не менше трьох), їх аналіз, розробляються організаційно-технічні заходи щодо усунення затрат робочого часу і проектується раціональний (нормативний) баланс робочого часу за зміну.
Фотохронометраж застосовується для досліджень нестабільних трудових процесів в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах з тривалістю окремих операцій понад 0,25 год. Фотохронометраж звичайно здійснюється методом прямих вимірів за поточним часом із застосуванням цифрової або графічної форми запису. В окремих випадках доцільно застосовувати моментно-безперервний метод спостереження. Затрати часу встановлюються в основному шляхом обліку частоти повторювання конкретних трудових прийомів.
5.3 Визначення норм праці
Призначення та класифікація нормативів праці. Під час нормування праці важливим завданням є забезпечення більш-менш рівної інтенсивності праці на різних за змістом та складністю роботах. Це досягається використанням єдиної методологічної (загальні теоретичні засади) та нормативної бази для розрахунку норм затрат праці. Нормативну базу становлять нормативні матеріали для нормування праці, які охоплюють технологічні режими роботи устаткування та трудові нормативи (затрат робочого часу на певні повторювальні елементи трудового процесу та часу тривалості перерв на відпочинок і особисті потреби залежно від конкретних умов праці).
Нормативні матеріали призначені для встановлення норм праці і відбивають залежності між необхідними затратами праці та чинники, що на них впливають. Таким чином, поняття «норма праці» та «трудовий норматив» треба розрізняти, виходячи з того, що первинним, вихідним є трудовий норматив, а вторинним, похідним від нормативу є норма праці, яка визначається на основі одного або кількох трудових нормативів. Нормативи показують нормативні залежності для встановлення складових частин норм часу, норм чисельності. Норми праці являють собою залежності безпосередньо між величиною норми (часу, виробітки, обслуговування, керованості) і чинниками, що впливають на неї. Основна різниця між нормативами та нормами полягає в ступені диференціації елементів виробничого процесу.
Норма праці встановлюється на конкретний вид робіт або відпочинок в абсолютних величинах залежно від конкретних умов виробництва. Трудові нормативи мають, як правило, універсальний характер і часто встановлюються у відносних величинах. Наприклад, норматив часу на відпочинок для машинно-ручних та ручних процесів задається у відсотках від величини часу оперативної роботи.
Трудові процеси та умови їх виконання на різних підприємствах дуже різняться, що зумовлює велику кількість нормативних матеріалів.
До основних видів нормативних матеріалів відносяться нормативи: режимів роботи устаткування, часу, обслуговування, чисельності та підпорядкованості.
Нормативи режимів роботи устаткування -- це регламентовані величини параметрів роботи, які забезпечують найдоцільніше його використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовлення продукції. Нормативи режимів роботи устаткування використовуються для правильного розрахунку норми часу основної роботи при виконанні операції на різних верстатах. Наприклад, металорізальні верстати мають кількісні характеристики технологічних можливостей: глибина різання, величина подачі, швидкість різання, кількість обертань шпинделя тощо. Тому завдання технолога полягає у визначенні оптимального технологічного режиму виконання операцій, який характеризується найкращим співвідношенням швидкості різання, витрачання електричної енергії та зношування інструментів і верстатів. За таких умов нормувальник встановлює технічно обґрунтовану норму затрат часу.
Нормативи часу -- найпоширеніший вид регламентованих затрат робочого часу для конкретних умов виконання трудового процесу. Вони призначені для нормування машинних і ручних робіт, окремих прийомів ручної роботи, пов'язаних з управлінням та обслуговуванням обладнання, а також елементів операцій, що виконуються на різному устаткуванні. У практиці технічного нормування праці використовуються нормативи підготовчо-завершального часу, основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця і часу перерв на відпочинок та особисті потреби.
Нормативи темпу встановлюють регламентований темп виконання роботи. Темп роботи характеризується кількістю трудових рухів за одиницю часу або швидкістю рухів.
Нормативами обслуговування називаються регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць устаткування, робочого місця, робочої бригади. Вони визначають необхідну кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об'єктів, які закріплені для обслуговування за одним працівником або їх групою (бригадою) і застосовуються при нормуванні чисельності багатоверстатників, наладчиків устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників тощо.
Нормативи чисельності -- це регламентована кількість робітників, службовців, допоміжного персоналу, яка потрібна для якісного виконання певного обсягу робіт або функцій. За нормативами чисельності розраховують потрібну кількість персоналу з обслуговування великих технологічних, енергетичних, транспортних комплексів, а також спеціалістів (конструкторів, технологів, економістів, нормувальників).
Нормативи керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, які повинні бути безпосередньо підпорядковані одному керівнику.
За призначенням і сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві та місцеві.
Міжгалузеві нормативи призначені для нормування однакових трудових процесів, які виконуються робітниками одних і тих самих професій на підприємствах різних галузей виробництва (наприклад, верстатні, слюсарні, ремонтні роботи).
Галузеві нормативи поширюються на специфічні види робіт, які властиві тільки підприємствам певної галузі (наприклад, хімічної, металургійної та ін.).
Місцеві нормативи розробляються самими підприємствами на спеціалізовані роботи, на які немає галузевих та міжгалузевих нормативів, або коли діючі організаційно-технічні умови не дозволяють користуватися ними.
За складністю структури (ступенем укрупнення) розрізняють дві групи нормативів: диференційовані (елементні) та укрупнені.
Диференційовані нормативи характерні для масового і великосерійного виробництв, де потрібна висока точність нормування праці, коли працівники виконують одну-дві короткострокові операції і тому необхідне детальне розчленування трудового процесу та встановлення тривалості кожного його елемента. Нормативи, за якими можна визначити норми часу для виконання трудових рухів і тривалість яких дуже мала (десяті, соті частки хвилини), називають мікроелементними нормативами. Такі нормативи використовуються під час організації робочого місця, установлення норм на операції, а також розроблення нормативів більш високого ступеня укрупнення. До останніх належать так звані нормалі часу -- нормативи на окремі трудові дії. Універсальність мікроелементних нормативів та нормалей часу дає змогу пронормувати практично всі роботи.
Укрупнені нормативи -- це регламентовані затрати часу на виконання сталого комплексу трудових прийомів. Вони також ефективно використовуються в масовому та великосерійному виробництвах.
За умов одиничного та дрібносерійного виробництв доцільна типізація технологічних процесів і, відповідно, створення типових нормативів, що забезпечує єдність норм та підвищення якості нормування.
З погляду структури затрат часу розрізняють нормативи оперативного, штучного та неповного штучного часу.
Нормативи неповного штучного часу серед укрупнених нормативів найпоширеніші в одиничному та дрібносерійному виробництвах, де їх точність уважається допустимою в межах 85--90 %.
До нормативних матеріалів для нормування праці відносяться також єдині і типові норми часу, виробітку, обслуговування.
Єдині норми часу розробляються на роботи, що виконуються за однаковою технологією (наприклад: будівельні, монтажні, вантажно-розвантажувальні роботи).
Типові норми часу розробляються за нормативами на типові деталі, що характерно для машинобудування (наприклад, вали, шестерні, втулки, крепільні деталі). Суть нормування полягає у виборі типового представника деталі, на які є типова норма з наступним коригуванням її за співвідношенням головних параметрів, що впливають на норму часу (діаметр, довжина, площа, глибина різання тощо).
За формою подання нормативні матеріали поділяють на аналітичні, графічні і табличні.
Аналітична форма, яка характеризується математичною залежністю, компактна та зручна при використанні електронно-обчислювальної техніки. Таблична форма більш проста і доступна для розуміння всіх працюючих. У практичній діяльності дуже рідко трапляються нормативи, що мають графічну форму у вигляді графіків, номограм.
Розглянуті нормативні матеріали мають відповідати вимогам прогресивності, комплексності, обґрунтованості, забезпечувати необхідний рівень точності норм праці, які визначаються на їх основі. Ступінь точності залежить від типу виробництва, характеру робіт і він має бути економічно обґрунтованим. Наприклад, точність трудових нормативів уважається достатньою для: масового і великосерійного виробництва ±5--7 %; серійного ±10 %; дрібносерійного і одиничного ±15--20 %.
Залежно від характеру робіт передбачають межі допустимих відхилень у виконанні норм виробітку за цими нормативами. Наприклад, для машинних робіт точність розрахункових норм може коливатися в межах 5 %. Для машинно-ручних робіт -- до 10 % і для ручних -- до 15 %.
Норми затрат робочого часу за ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обґрунтовані та дослідно-статистичні.
Технічно обґрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з урахуванням раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці.
Дослідно-статистичні норми визначають на підставі досвіду і статистичних звітних даних. Ці норми не виявляють виробничих можливостей устаткування, відбивають уже пройдений етап виробництва.
Під впливом технологічного прогресу із удосконаленням організації виробництва та праці, ураховуючи організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні зміни у виробництві, а також зростання професійної майстерності і виробничих навичок виконавців, трудові нормативи підлягають систематичному перегляду та коригуванню.
Методи створення трудових нормативів. Розроблення нормативів потребує врахування великої кількості організаційно-технічних чинників, здійснення складних розрахунків і залучення висококваліфікованих фахівців, обізнаних у тонкощах технології, організації, нормування, економіки виробництва.
Для розроблення трудових нормативів використовують:
результати хронометражних спостережень на робочих місцях, матеріали фотографій робочого часу, кіно- і відеозйомок;
режими роботи і технічні характеристики обладнання, параметри апаратурних процесів, типові технологічні процеси;
чисельність працівників, що залучені для дослідження операцій за умов досконалої організації праці;
діючі нормативи на аналогічні трудові процеси та їх елементи;
міжнародні, державні стандарти, технічні умови тощо.
Процес розроблення трудових нормативів має такі етапи:
підготовча організаційно-методична робота (аналіз діючих нормативів; вибір типового змісту трудового процесу і чинників впливу організаційно-технічних умов виробництва на параметри нормативів; дослідження технологічного процесу; проектування макетів нормативних таблиць; складання робочого плану розроблення нормативів; створення і доведення до виконавців єдиної робочої методики проведення досліджень);
збирання первинної інформації, проведення полігонних спостережень і лабораторних досліджень (вивчення та аналіз змісту трудового процесу, організації праці, якості обслуговування робочих місць, кваліфікації працівників, паспортних даних параметрів роботи устаткування, його технічного стану, характеристик інструментальних наладок та ін.; установлення раціонального порядку виконання трудового процесу, впливу об'єктивних чинників);
аналіз і опрацювання результатів досліджень, складання нормативних таблиць, графіків, формул, оформлення проекту збірника нормативних матеріалів;
експериментальна перевірка проекту трудових нормативів на підприємствах (усунення недоліків у нормативах або розбіжностей між умовами виконання трудових процесів у проекті нормативів і на практиці);
коригування нормативних матеріалів за наслідками експериментальної перевірки;
узгодження з профспілками, затвердження, тиражування і передання для використання на виробництві.
Робоча методика є основним документом, що визначає обсяг, зміст, порядок, способи розроблення і випробування нормативних матеріалів. Вона регламентує:
номенклатуру елементів затрат робочого часу, для яких розробляються нормативи;
ступінь диференціації елементів затрат робочого часу;
чинники, що впливають на тривалість трудового процесу чи окремих його елементів;
кількість необхідних спостережень та способи їх проведення й опрацювання результатів;
макети нормативних таблиць.
Розрізняють такі методи нормування: сумарний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, укрупнення, мікроелементний.
Сумарний (дослідно-статистичний) метод дає змогу визначати норми на підставі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями загалом без розчленування її на складові елементи.
За розрахунково-аналітичним методом норму часу встановлюють на кожний елемент операції, яку попередньо розчленовують. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він характерний для масового, великосерійного і серійного типів виробництва, де операція повторюється багато разів. В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва застосування його обмежене, тільки для розрахунку норм на дуже складні операції.
Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочому місці; проектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують; розроблення оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці та раціональної організації робочого місця.
На підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типами виробництва доцільніше визначати норми методом укрупнення на основі попередньо розрахованих укрупнених величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт.
Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їхню структуру.
Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми різних трудових процесів, створивши системи мікроелементів, які визначаються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За такою системою можна встановити раціональність затрат часу виконання окремих елементів операції.
Аналітичним методом, методом укрупнення, а також мікроелементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.
Для нормування трудового процесу важливо безпомилково вибирати потрібний різновид норми.
Трудомісткість продукції. До основних показників діяльності підприємства і його підрозділів належить трудомісткість продукції, яка виражає величину затрат живої праці (робочого часу) на виробництво продукції в натуральному виразі.
Між показниками виробітку і трудомісткості продукції існує обернено пропорційна залежність:
В = 1 : Т; Т = 1 : В,
де В -- виробіток продукції за одиницю часу;
Т -- трудомісткість одиниці продукції.
Показник трудомісткості дає змогу встановити пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими затратами, об'єктивно врахувати рівень трудових затрат та їх економію. Тому існує широкий спектр практичного застосування такого показника: планування виробничих потужностей за видами продукції та підрозділами; розроблення планів виготовлення продукції; визначення обсягів незавершеного виробництва, потреб в устаткуванні, робочій силі, фонду заробітної плати; аналізу продуктивності праці; обґрунтування техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів; вибір ефективних технологічних процесів, ціноутворення та фінансів.
На основі даних про трудомісткість розраховується можлива економія чисельності працівників:
Еч = Тз / Фпл · Кн,
де Тз -- зменшення трудомісткості продукції, нормо-год;
Фпл -- плановий фонд робочого часу одного працівника в розрахунку на рік;
Кн -- коефіцієнт виконання норм часу (виробітку).
Чисельність працівників (Чп), для яких установлені норми трудових затрат, визначається на підставі планової трудомісткості (Тпл) у нормо-годинах і коефіцієнта виконання встановлених норм часу (Кн), %:
Чп = Тп / Фпл · Кн.
При визначенні потужності підприємства (підрозділу) (Твп) використовуються дані про трудомісткість продукції, кількість і склад устаткування, фонд часу його роботи. При цьому трудомісткість виробу має специфічний розрахунок:
Твп = Тд · 100 / Кср · Кп,
де Тд -- діюча трудомісткість виробу, нормо-год;
Кср -- середній відсоток виконання норм виробітку;
Кп -- коефіцієнт приведення норм до прогресивного рівня (дорівнює 1,1--1,15).
Кількість одиниць необхідного устаткування конкретної технологічної групи розраховується:
Gm = Тп / Фm · Кн,
де Тп -- планова трудомісткість виробничої програми для даного виду робіт, нормо-год;
Фm -- фонд часу роботи устаткування в плановому періоді, год;
Кн -- коефіцієнт виконання встановлених норм виробітку.
Таким чином, від величини трудомісткості, яка є виразом затрат праці, її організації і зумовлює рівень продуктивності, залежить багато техніко-економічних показників роботи підприємства.
Контрольні питання для самостійного поглибленого вивчення
Що є універсальною мірою кількості живої праці і чому?
У чому полягає суть нормування праці та його взаємозв'язок з організацією праці, виробництва, плануванням та управлінням підприємством?
Назвіть мету і основні завдання нормування праці на сучасному етапі.
Що є об'єктом і предметом нормування праці?
Охарактеризуйте систему норм праці та сферу їх застосування.
У чому полягають завдання аналізу трудового процесу?
Розкрийте технологічну та трудову структури операції.
Що розуміється під мікроелементом трудового процесу?
Як класифікуються затрати змінного робочого часу?
Охарактеризуйте структуру затрат робочого часу та сфери застосування з метою аналізу.
Наведіть основні причини нерегламентованих перерв та простоїв устаткування.
Охарактеризуйте методи безпосередніх вимірів та моментних спостережень.
Що є об'єктом і метою проведення хронометражних спостережень?
Назвіть основні види і сфери застосування фотографії робочого часу.
Які показники характеризують ефективність змінного робочого часу?
Чим визначається загальна норма робочого часу і які основні чинники впливають на її величину?
Чим відрізняються і коли застосовуються норми штучного та штучно-калькуляційного часу?
У чому різниця між «нормою праці» та «трудовим нормативом»?
У чому полягає сутність нормативних матеріалів і яка їх роль при встановленні норм часу?
Наведіть класифікацію норм праці і охарактеризуйте її.
Назвіть види норм затрат робочого часу за ступенем обґрунтування.
Назвіть методи встановлення норм і дайте їм характеристику.
Охарактеризуйте сутність і значення нормативних матеріалів.
Які методики використовуються для встановлення норм праці?
Охарактеризуйте сутність трудомісткості та її значення в системі техніко-економічних показників діяльності підприємства.
Розділ 6. Організація виробничого процесу в просторі
6.1 Просторові зв'язки у виробничому процесі
Структуроутворення. Окремі частини і стадії сукупного виробничого процесу виготовлення складної продукції здійснюються в просторово відокремлених елементах та підсистемах, які мають функціональну спеціалізацію.
Типовий склад елементів, підсистем виробничої системи, які спрямовані на виконання основного завдання з випуску певної кінцевої продукції, визначається технологією її виготовлення при забезпеченні максимального здійснення основних структуроутворюючих зв'язків: взаємодії, функціонування, синергізму. Такі зв'язки структурних елементів та підсистем зумовлюють існування виробничої системи взагалі.
Зв'язки взаємодії полягають у впливі один на одного матеріальних об'єктів, трудових колективів та окремих працівників у процесі виробництва. На основі зв'язків взаємодії будуються технологічні та виробничі процеси, їх просторова й часова організація.
Але не всі структурні частини системи однаково функціонально необхідні. Тому створенню оптимальної структури виробничої системи передує вивчення функціональних і синергійних зв'язків щільності взаємодії елементів як у межах системи (підсистем), та і з зовнішнім середовищем.
Функціональні зв'язки. Відомо, що технологічний процес визначає упорядковану сукупність послідовних дій (операцій) з перетворення предмета праці та виготовлення готового виробу. Кожна операція виконується на певному устаткуванні, яке поєднується технологічною взаємодією при реалізації виробничого процесу. Така взаємодія зумовлює функціональні зв'язки елементів, які утворюють технологічну структуру виробничої системи. Таким чином, функціональні зв'язки структурного елемента характеризують ступінь його виробничої орієнтації на досягнення кінцевої мети системи.
Визначити рівень функціональних зв'язків структурного елемента (підрозділу) можна за допомогою коефіцієнта його орієнтації (замкненості) на функціональний вихід системи:
де Вф -- величина функціонального виходу елемента, що задається функцією системи (у штуках, тоннах, гривнях);
Bj -- значення j-го побічного виходу цього елемента, що не пов'язане безпосередньо з його функцією;
n -- кількість побічних виходів елемента.
При цьому функціональний зв'язок елемента (підсистеми, підрозділу) з системою вважається суттєвим, якщо 0,5, при = 1 елемент повністю орієнтований на мету системи в цілому. Вимірювання ступеня зв'язку можна здійснити за допомогою різних показників (у штуках, тоннах, кіловатах, гривнях та ін.). Наприклад, цех пластмас заводу виготовляє 1000 тис. корпусів апаратів на рік, з них 300 тис. шт. передає складальним цехам свого підприємства, а 700 тис. шт. поставляє замовникам. У такому випадку що означає орієнтацію цеху переважно на зовнішні зв'язки.
Висновок: чим більше кожний з елементів (підрозділів) виконує функцій для системи в цілому, тим міцніші його системоутворюючі функціональні зв'язки.
Рівень функціональних зв'язків елемента (підрозділу) системи за входом можна також визначити коефіцієнтом орієнтації (замкненості) його на споживання внутрішніх ресурсів:
де Вхі -- значення функціонального входу елемента (підрозділу), що визначається виходом і-го елемента системи (підприємства);
m -- кількість функціональних входів від підрозділів підприємства;
n -- кількість функціональних входів із зовнішнього середовища;
Вхj -- значення j-го входу цього підрозділу від елементів зовнішнього середовища. Це свідчить про те, що при збільшенні споживання матеріальних ресурсів даного елемента (підрозділу) від інших елементів (підрозділів) підвищується замкненість за входом.
Ступінь функціональної замкненості структури виробничої системи в цілому характеризується середньоваговим коефіцієнтом:
де ф -- кількість основних фаз (стадій, переділів, сукупних операцій) з перетворення сирих матеріалів у готовий продукт. На підставі формули можна зробити висновок: функціональна замкненість виробничої системи буде найбільшою, якщо вона зосередить максимальну кількість операцій сукупного процесу.
Синергійні зв'язки. Для визначення оптимальної структури просторового розташування виробничого процесу показників функціональної замкненості недостатньо. Для цього треба проаналізувати синергійні (системного ефекту) зв'язки елементів (підрозділів) системи (підприємства). Синергійні зв'язки характеризують ступінь економічно доцільної сумісності будь-якого елемента з іншими елементами і системою в цілому.
Синергійний ефект створюється від:
перевищення виходу над входом системи при взаємодії елементів системи за даного обсягу ресурсів споживання (наприклад, глибоке перероблення і комплексне використання сировини);
використання відходів та викидів виробництва для виготовлення основної продукції (наприклад, синергійний ефект комбінування полягає у використанні супутніх газів, відходів металу, залишкового тепла, у напівфабрикатах попереднього переділу та інших відходів);
розташування структурних елементів (підрозділів), що виконують окремі стадії процесу в одній виробничій системі (підприємстві), завдяки чому скорочуються витрати на переміщення предметів від стадії до стадії;
забезпечення безперервності процесу під час переходу від однієї стадії до іншої;
зменшення трудових і фінансових ресурсів на управління і обслуговування за рахунок суміщення та спрощення багатьох функцій, що притаманні самостійним підрозділам, обсяг яких відносно зменшується зворотно пропорційно кількості елементів, що суміщаються в однієї системі.
Синергійний ефект може бути негативним у випадках, коли в системі концентруються елементи, які не можуть функціонувати в оптимальних параметрах з причин малих обсягів, низького рівня спеціалізації і продуктивності порівняно з параметрами високоефективних виробничих систем.
Такий стан характерний для підприємств, що спеціалізуються на випуску складної продукції, яка комплектується з множини різнопредметних, різноресурсних, різнорідних частин. При цьому системний ефект частіше забезпечується за умови виготовлення цих частин як стадій отримання готового виробу в самостійних спеціалізованих виробничих системах. Наприклад, зарубіжний досвід показує, що машинобудівному підприємству доцільно отримувати відливки та поковки від спеціалізованих підприємств, де потужності ливарного та кувального виробництв використовуються повніше.
Аналіз синергійних зв'язків показує, що включення до складу виробничої системи максимальної кількості елементів (підрозділів), які мають функціональну сумісність, у багатьох випадках не тільки не забезпечує економію ресурсів, а веде до перевищення входу над виходом, тобто втрат.
Висновок: збільшення кількості виробничих підрозділів збільшує обсяг ресурсів, що споживаються.
Ступінь економічної сумісності структурних елементів виробничої системи (підрозділів підприємства) визначається коефіці- єнтом синергійної замкненості системи , який розраховується за формулою:
де Рсіj -- витрати і-го ресурсу у j-му елементі системи;
Зр -- обсяг витрачених ресурсів на випуск продукції в умовах мінімальної функціональної замкненості системи (поза системою);
Qп -- приріст (перевищення) обсягу продукції в результаті системного використання ресурсів;
п -- кількість видів ресурсів;
m -- кількість структурних елементів, що включені до системи.
Він характеризує частку економії або перевитрат при забезпеченні повної функціональної суміщеності елементів виробничої системи. Іншими словами, показує доцільну кількість об'єднання основних та допоміжних (обслуговуючих) елементів (підрозділів) в одну виробничу систему (підприємство).
Таким чином, склад виробничої системи, її структура формуються з елементів, які мають функціональні і синергійні зв'язки взаємодії, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі та у формуванні системного ефекту, забезпечуючи функціонування цілісної системи в оптимальних параметрах. Цілісність виробничої системи визначається міцністю зв'язків її елементів між собою і зовнішнім середовищем. Чим більше кожний підрозділ орієнтований на здійснення мети системи в цілому, тим міцніші зв'язки між ними і слабкіші з зовнішнім середовищем.
Просторові зв'язки. Розглянуті зв'язки характеризують технологічну єдність та економічну доцільність елементного складу системи, але для забезпечення ефективного перетину виробничого процесу дуже важливим є його просторове розташування і всіх необхідних компонентів та підсистем.
Організація виробничого процесу значною мірою забезпечується просторовими зв'язками, визначаючи склад, взаємне розташування і взаємодію елементів системи (підрозділів підприємства). Просторові зв'язки істотно впливають на результати функціонування елементів та системи в цілому. Найбільша ефективність досягається за умови забезпечення просторовими зв'язками максимального рівня прямоточності, пропорційності, безперервності та спеціалізації сукупного виробничого процесу і його окремих операцій, що оптимально відображається в поточному виробництві.
Раціональні просторові функціональні зв'язки у виробничому процесі забезпечуються спеціалізацією і взаємним розташуванням елементів (верстатів, робочих місць, підрозділів) на певній площі.
Внутрішні функціональні взаємозв'язки виробничого процесу підпорядковуються вимогам таких принципів: максимального скорочення переміщень предметів праці, робочої сили, забезпечення сприятливих умов праці, безперебійності процесів, мінімізації площі їх реалізації.
6.2 Виробнича структура та її види
Сутність та елементний склад структури. Первісним ланцюгом в організації виробничого процесу та базовим осередком (елементом) виробничої системи є робочі місця, на яких виконуються робітниками (групою робітників) певні операції з виготовлення продукції чи обслуговування виробничого процесу за допомогою необхідного устаткування, інструменту, пристроїв, розташованих на відведеній частині площі.
Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однорідної продукції, створює виробничу дільницю -- окрему адміністративну одиницю, очолювану майстром за наявності в зміну не менш 25 робітників.
Цех являє собою територіально та адміністративно відокремлений підрозділ підприємства, в якому основні виробничі і допоміжні дільниці та обслуговуючі служби виконують певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації та кооперування праці. Кількість цехів залежить від конструктивних і технологічних характеристик продукції, що виготовляється, її обсягів та рівня спеціалізації підприємства. Сукупність однорідних цехів на великих підприємствах становить виробництво.
Виходячи з викладеного, можна дати загальне визначення: виробничою структурою називається група робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні та (або) коопераційні взаємозв'язки і розташована на певній площі. Можна виділити різні структурні побудови підприємств: цехову, безцехову, корпусну та комбінатську (рис. 6.1).
Виходячи із сутності і змісту виробничого процесу як сукупності основних, допоміжних і обслуговуючих процесів виробничого призначення, а також ураховуючи призначення та характер продукції, яка виготовляється, або робіт, що виконуються на підприємстві, розрізняють основне, допоміжне, обслуговуюче, побічне та підсобне виробництва, на базі яких створюються відповідні дільниці, цехи та господарства.
Цехи основного виробництва спеціалізуються на виготовленні профільної продукції підприємства, що призначена для задоволення потреб зовнішніх споживачів. Наприклад, на машинобудівних підприємствах до них належать ливарні, ковальсько-пресові, механічні, складальні; на металургійних -- доменні, сталеплавильні, прокатні цехи; на взуттєвих та швейних підприємствах -- закрійні та швейні. На великих підприємствах для побудови короткого шляху матеріального потоку та забезпечення ефективності виробничих процесів однорідні за профілем цехи об'єднуються в корпуси.
На підприємствах з невеликим обсягом і відносно простими виробничими процесами доцільно обмежитися дільничною структурою підрозділів, не створюючи цехів.
Основне виробництво, як правило, складається з окремих фаз або стадій, за якими класифікуються відповідні цехи: заготівельні (ливарні, ковальські, пресові, металоконструкцій та ін.); обробні (механічні, деревообробні, термічні, гальванічні тощо); складальні (цехи вузлового складання та загального складання, випробування, фарбування готових виробів і т. ін.).
Допоміжні цехи сприяють випуску основної продукції, виготовляють допоміжні види виробів, які необхідні для нормальної роботи основних цехів (наприклад, виготовлення інструментів, запчастин для ремонту устаткування, виробництво енергії, надання ремонтних та енергетичних послуг). Важливішими з цих цехів уважаються інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-енергетичні, ремонтно-будівельні, модельні, штампові та ін.
Побічні цехи переробляють відходи основного та допоміжного виробництв і виготовляють непрофільну продукцію або відновлюють допоміжні матеріали для потреб виробництва. Наприклад, цех виробництва товарів широкого вжитку, цех регенерації формовочної суміші, мастил, обтиральних матеріалів тощо.
Підсобні цехи здійснюють підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції.
Обслуговуючі цехи і господарства виробничого призначення забезпечують нормальну роботу основних та допоміжних цехів шляхом транспортування і збереження сировини, напівфабрикатів, готової продукції, проведення необхідних санітарно-технічних заходів, підтримання благоустрою їх приміщень і території тощо. До категорії обслуговуючих господарств належать: складське господарство, у складі якого різноманітні склади та комори; транспортне господарство, яке формується на базі депо, гаражів, ремонтних майстерень, транспортних та вантажно-розвантажувальних засобів; санітарно-технічне господарство, що об'єднує водопровідні, каналізаційні, вентиляційні та опалювальні пристрої; центральна заводська лабораторія, яка складається з відповідних лабораторій механічної, металографічної, хімічної, пірометричної, рентгенівської тощо.
У виробничу структуру не входять різні загальнозаводські служби, а також господарства і підрозділи капітального будівництва, охорони довкілля, культурно-побутового обслуговування працівників, наприклад, житлово-комунальне господарство, підсобне господарство, їдальні, профілакторії, медичні установи, дитячі ясла, садки, клуби, спортивні та оздоровчі підрозділи тощо.
Чинники виробничої структури. У практичній діяльності фахівці, використовуючи термін «виробнича структура підприємства», вкладають у нього дещо глибший зміст. Виробнича структура підприємства являє собою склад виробництв, цехів та господарств, їх технологічну взаємодію, порядок і фор- ми кооперування, співвідношення за кількістю робітників, вартістю устаткування, площею і територіальним розташу- ванням.
Організаційне формування виробничої структури підприємства базується на взаємозв'язках та відносинах певного складу основних, допоміжних цехів та обслуговуючих господарств виробничого призначення, що зумовлені технологією виготовлення продукції або надання послуг (рис. 6.2).
Виробнича структура підприємства залежить від таких чинників:
1. Конструктивні і технологічні особливості продукції. Вид продукції визначає характер виробничих процесів, які, у свою чергу, впливають на склад основних цехів, обсяг виготовлення продукції. Складність конструкції та технології виготовлення виробів визначає відповідний рівень різноманіття виробничих зв'язків та залежності, розгалуженість структури.
2. Обсяг випуску продукції. Кількість виробів певного найменування, типорозміру та виконання, що виготовляються чи ремонтуються підприємством або його підрозділами протягом планового періоду визначає формування відповідних за спеціалізацією та потужністю структурних утворень. Збільшення обсягів продукції впливає на диференціацію виробничої структури, ускладнює внутрішньовиробничі зв'язки. Так, на великих підприємствах можуть створюватися кілька однорідних цехів.
3. Номенклатура продукції. Від неї залежить можливість пристосування цехів та дільниць для виробництва тільки певної продукції або більш різноманітної. Вузька номенклатура відносно спрощує виробничу структуру, а широка значно її ускладнює.
4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами. Збільшення рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню різноманітності цехів, спрощенню виробничої структури. Навпаки, універсальність виробництва ускладнює структуру. Кооперування з іншими підприємствами зменшує різноманітність виробничих процесів, що скорочує склад цехів і спрощує зв'язки.
5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Він виявляється у створенні гнучкіших комплексно-автоматизованих та автоматизованих цехів, які мають високу продуктивність і спеціалізацію.
6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Якщо крім підготовки виробництва, безпосередньо процесу виготовлення виробів, їх випробування, складування, транспортування передбачається також сервісне обслуговування в процесі експлуатації, то це зумовлює створення регіональних спеціалізованих підрозділів.
Виробнича структура підприємства динамічна. Вона змінюється в часі під впливом перелічених та інших чинників, які обумовлюють необхідність її вдосконалення. Основною вимогою до структури є забезпечення раціональнішого сполучення в часі і просторі всіх елементів та їх ланок виробничого процесу.
Залежно від спеціалізації всі виробничі структури машинобудівних підприємств можна типізувати таким чином:
Заводи з повним технологічним циклом, які мають у своєму складі всю сукупність заготівельних, обробних та складальних цехів.
Заводи механоскладального типу (з неповним технологічним циклом) з обмеженою кількістю основних цехів, які в основному отримують заготовки від кооперованих підприємств.
Заводи складального типу, які виготовляють кінцеві готові вироби, отримуючи деталі і заготовки від інших підприємств.
Заводи, що виробляють заготовки і, як правило, побудовані на принципах технологічної спеціалізації.
Заводи подетальної спеціалізації, які виробляють окремі деталі, блоки, вузли, підвузли, складальні одиниці.
Виробнича структура підприємства визначає розподіл праці між цехами та обслуговуючими господарствами, формалізує внутрішньозаводську спеціалізацію та кооперування, у галузевому масштабі вказує на міжзаводську спеціалізацію виробництва. На основі виробничої структури формується загальна та управлінська структури підприємства.
Принципи формування виробничих структур. Побудова виробничої структури ґрунтується на вимогах принципів просторової організації ідеального процесу, таких як: спеціалізація, пропорційність, прямоточність. Під час побудови оптимальної структури виробничої системи до її складу включаються тільки ті елементи і підсистеми, які забезпечують економію ресурсів.
На машинобудівних підприємствах основні цехи та дільниці формуються залежно від характеру операцій, що виконуються, та ступеня готовності предметів праці за такими принципами спеціалізації: технологічний, предметний або змішаний (предметно-технологічний).
Технологічна форма спеціалізації розвивалася поступово разом з підвищенням технічної озброєності, масштабів виробництва, що спонукало його поділ на фази (стадії) з відокремлюванням відносно самостійних підрозділів.
У разі технологічної формі спеціалізації виробничого підрозділу виконується тільки певна частина однорідних операцій при широкій номенклатурі оброблюваних предметів праці, які виходять з нього в стані напівфабрикату з подальшою обробкою на інших стадіях для того, щоб стати готовим чи частковим продуктом. При цьому використовується однотипне устаткування, іноді близьке за габаритами.
Подобные документы
Проектування трудових процесів та організація робочих місць на підприємстві. Порівняння фактичних витрат часу по кожному виду робіт з нормативами. Аналіз витрат робочого часу по функціях управління у керівників підприємств та шляхи вдосконалення роботи.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 01.12.2009Основні положення проектування трудових ресурсів на сучасному підприємстві. Опис характерних ознак організації робочих місць в організації. Виокремлення та аналіз взаємозв’язків між трудовими процесами та організацією робочих місць на підприємствах.
курсовая работа [96,8 K], добавлен 28.12.2010Показники санітарно-гігієнічних та психофізіологічних умов праці, їх характеристика та вплив на працездатність людини. Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу. Організація оплати праці, її форми та системи.
курсовая работа [134,4 K], добавлен 17.05.2012Організація, планування і мотивація праці. Поняття і значення наукової організації праці. Обслуговування робочих місць. Методика планування трудових ресурсів і складання відповідних балансів. Календарне планування з використанням діаграми Гантта.
контрольная работа [180,3 K], добавлен 25.07.2009Методика організації виробництва на металургійному підприємстві, розрахунок необхідного устаткування та робочої сили. Організація ремонтного та інструментального, складського та транспортного господарства. Визначення необхідних витрат для виробництва.
курсовая работа [108,6 K], добавлен 29.09.2009Основні підходи до раціональної організації робочого місця керівника, використовування методів нормування праці. Вимоги до робочого місця, правила його проектування, методика розробки паспорта робочого місця. Схеми розміщення робочих місць для персоналу.
реферат [22,2 K], добавлен 16.05.2010Організація трудових процесів, робочих місць та їх обслуговування, характеристика системи обслуговування. Проектування паспорта організації робочого місця начальника відділу збуту. Критерії оцінки та обґрунтування економічної ефективності заходів.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 25.03.2014Обчислення економічної ефективності заходів щодо удосконалення організації робочих місць службовців. Складання планового балансу (бюджету) робочого часу і визначення його ефективного фонду. Аналіз посадової інструкції начальника інструментальної частини.
контрольная работа [19,3 K], добавлен 15.09.2010Характерні риси розвитку соціально-економічних систем. Основні принципи організації виробничого процесу. Формування виробничої структури підприємства. Організація трудових процесів і значення нормування праці. Основи оперативного керування виробництвом.
лекция [90,5 K], добавлен 03.07.2009Характеристика ТОВ Фірма "Меркурій". Організація допоміжного виробництва на підприємстві та основні його задачі: організація ремонтного та енергетичного господарства; матеріально-технічне постачання, організація транспортного та складского господарства.
курсовая работа [116,2 K], добавлен 04.05.2010
