Класифікація, склад і стисла характеристика основних типів впровадження стратегії. Ситуаційне планування. Фактори що впливають на ефективність планування в організації

складська система, за якої рівень завантаження рівномірність випуску продукції визначаються необхідність підтримання складських запасів певних розмірів. Ця система має сенс при великій кількості застосовуваних ці виготовленні продукції стандартних (уніфікованих) вузлів деталей;

система планування за нормами технологічних запасів яка передбачає встановлення постійної насиченості усі стадій виробничого процесу необхідними запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху. система застосовується в умовах серійного крупносерійного виробництва;

система планування за строками подачі, в основі яком .знаходяться встановлені строки запуску та випуску партії деталей з урахуванням їх технологічних запасів та строків міжцехових подач. в умовах серійного та крупносерійного виробництва строки можуть переглядатись кожного разу при розробці оперативних планів. В масовому виробництві встановлюються стандартні строки;

система планування за тактом потоку базується синхронізації діяльності всіх виробничих підрозділів встановленні єдиного такту випуску готової продукції. Така система застосовується в масовому виробництві з широким, використанням поточних методів організації виробничих процесів.

* Комплектна система. За своєю суттю відрізняється від інших тим, що в ній за планово-облікову одиницю слугує об'єднаний за певними ознаками комплект деталей (вузлів). Найбільш поширеними її підсистемами є комплектно-вузлова, комплектно-групова, машинокомплексна.

Комплектно-вузлова підсистема за планово-облікову одиницю має вузловий комплект, до якого входять деталі одного складального вузла. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом.

Комплектно-групова підсистема може застосовуватись в тих випадках, коли виготовляються деталі (вузли), що мають загальний технологічний процес, однакову періодичність запуску-випуску та строки подачі на наступну стадію. Машинокомплексна підсистема -- найбільш проста тому, що її планово-обліковою одиницею є машинокомплекс, тобто повний комплект деталей, що виробляється тим або іншим цехом для певного виробу (машини). Ця система може застосовуватись при виробництві нескладних виробів, з невеликою кількістю деталей.

* Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів по кожному замовленню. Замовлення і є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому, а для окремих цехів -- комплекти Деталей, вузлів для певних замовлень. Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництвах, де практикуються дрібні й різноманітні замовлення. Її особливість полягає в тому, що охоплюється весь процес виконання замовлення: від підготовки виробництва до випуску готового виробу.

Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї (нього) покладені завдання:

забезпечення виконання графіків виробництва у всіх підрозділах; контроль за ритмічним і достатнім завантаженням усіх робочих місць; своєчасне виявлення, швидке усунення, по можливості запобігання простоїв, перерв в роботі; використання технологічних та страхових запасів у випадку виникнення перебоїв у виробництві.

2. Ситуаційні фактори планування (рівень управління, стадія жит. циклу організації, ступінь невизначеності середовища). Вплив ситуаційних факторів на вибір типу планів в організації.

На схемі представлений вплив основних ситуаційних факторів (рівень менеджменту, стадія “життєвого циклу” та невизначеність середовища) на вибір типу планів.

3. Поняття “стратегія”. Необхідність її розробки для організації. Основні елементи стратегії та рівні стратегій організацій

У широкому розумінні стратегія - це взаємопов'язаний комплекс заходів щодо підвищення життєздатності організації. У практичному плані найчастіше використовується таке визначення стратегії. Стратегія - це генеральна довгострокова програма (або образ) дій та порядок розподілу приорітетів та ресурсів організації для досягнення її цілей. Як впливає розробка стратегії на результативність діяльності організації? Аби вижити у світі бізнесу необхідно завжди “озиратися” навкруги: спостерігати за змінами середовища, бачити, що роблять інші, та у разі необхідності вміти пристосуватися до змін. Чим частіше відбуваються зміни у зовнішньому середовищі організації, тим нагальнішою є потреба у розробці стратегії. Якщо в організації за таких умов відсутня єдина стратегія, не виключено, що різні підрозділи організації прийматимуть суперечливі та неефективні рішення. Щоб уникнути такої ситуації і опрацьовується стратегія.

Основними елементами, з яких складається стратегія є: сфера стратегії; розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергія. Сфера стратегії - це засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища. Це означає, що стратегією мають бути визначені такі засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, які враховували би як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять з нього; дозволяли би організації досягати за таких умов своїх цілей.

Розподіл ресурсів - це вказівка на спосіб розподілу обмежених ресурсів організації поміж окремими підрозділами. Це означає, що стратегією мають бути визначені підрозділи організації: куди спрямовуються ресурси (перспективні підрозділи); звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні підрозділи).

Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії. Конкурентні переваги - це визначення переваг організації порівняно з її конкурентами. Це означає, що стратегія має містити відомості щодо сильних сторін організації, на які вона буде спиратися у своїй діяльності. Конкурентні переваги випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів організації.

Синергія - це ефект цілісності. Синергія як елемент стратегії означає, що стратегія повинна враховувати можливості отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх попередніх елементів стратегії. Виділяють три основні рівні стратегій: 1. Загальнокорпоративна стратегія; 2. Стратегія бізнесу; 3. Функціональна стратегія. На рівні всієї організації її вищим керівництвом опрацьовується загальнокорпоративна стратегія. Вона має знайти відповіді на запитання: “Яким бізнесом передбачає займатися організація?”.

Загальнокорпоративна стратегія визначає: місію організації, види та ринки її діяльності, бажане зростання та рентабельність. Таким чином, основними елементами загальнокорпоративної стратегії є: сфера стратегії та розподіл ресурсів.

На підставі загальнокорпоративної стратегії опрацьовується стратегія бізнесу. Вона є подальшою деталізацією загальнокорпоративної стратегії, але орієнтованої на конкретний структурний підрозділ організації. Стратегія бізнесу спрямована на забезпечення конкурентних переваг даної структурної одиниці на певному ринку або у певній галузі. Функціональна стратегія. Управління організацією здійснюється за функціями (виробництво, маркетинг, фінанси, облік тощо).

Функціональні служби організації опрацьовують стратегії оптимального використання ресурсів організації в цілому за певними функціями, а не за окремими структурними підрозділами

4. Класифікація і стисла характеристика основних типів і форм планів впровадження стратегії (тактичні плани; одноразові плани; плани, що повторюються).

Стратегічне планування має сенс лише тоді, коли воно реалізується. На заключному етапі стратег. планування організація втілює сформульовану стратегію у повсякденну діяльність шляхом розробки системи: 1) тактичних планів; 2) одноразових планів; 3) планів, що повторюються.

Плани впровадження стратегії

Тактичні плани - короткострокові плани, які у сукупності забезпечують реалізацію стратегічних планів. Одноразові плани: а) програми - це плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються у майбутньому (програма впровадження нової продукції, розробки нової технології, створення нових виробничих потужностей); б) проекти - це плани, які за своєю сутністю схожі на програми, але відрізняються від них за своєю широтою та складністю.

Звичайно, проекти є часткою (складовою частиною) більш широкої програми; в) бюджети - це плани, у яких здійснюється розподіл ресурсів поміж окремими видами діяльності та підрозділами організації. Плани, що повторюються: а) політика - це загальне керівництво для дій та прийняття рішень, це своєрідний “кодекс законів організації”, який визначає, у якому напрямку слід діяти. Політика пояснює, яким чином мають досягатися цілі, вона встановлює дороговкази, на які слід орієнтувати дії організації. Політика дозволяє уникнути короткозорих рішень, які випливають з вимог данного моменту; б) стандартні операційні процедури (СОП) показують, які конкретні дії має здійснити виконавець за певних обставин.

Вони докладно розписують, як слід виконувати певний вид діяльності. Головне в них - хронологічна послідовність дій, які вимагаються. СОП є скоріше орієнтирами для дій, ніж для мислення. На практиці СОП - це випробовані способи дій у тій або іншій ситуації, які часто повторюються; в) правила - це найбільш вузька форма планів, що повторюються. Вони являють собою опис змісту дій, які вимагаються від виконавця. Сутність будь-якого правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії. СОП та правила дуже схожі. Вони слугують замінниками прийняття рішень. Але СОП, звичайно, описують послідовність дій, тоді як правила - сконцентровані на самих діях. Правила та СОП за своєю природою розраховані на придушення мислення. Отже, менеджер використовує їх тоді, коли він не хоче аби співробітники в організації діяли самостійно.

Висновок

Отже, процес планування охоплює не тільки визначення контрольних цифр соціально-економічного розвитку підприємства в поточному плановому періоді, але і тісну їх ув'язку із стратегічно перспективною концепцією розвитку економіки народного господарства країни.

Стратегічне планування є систематизованим і логічним процесом, заснованим на ефективному мисленні, мистецтві прогнозування, дослідження і вибору необхідних альтернатив.

Стратегічний план дозволяє визначити реальні можливості розвитку з урахуванням ресурсних обмежень. Основними завданнями стратегічного планування є: визначення необхідних політичних рішень, оцінка майбутнього стану економіки і потреби в даній продукції, оцінка необхідних виробничих потужностей в майбутньому, попередня оцінка розміру можливих капітальних вкладень.

При складанні стратегічного плану необхідно враховувати, що стратегії підприємства будуються за ієрархічним принципом, господарська діяльність якого і його стратегія взаємозв'язані. При цьому стратегії і тактика підприємства взаємозв'язані.

Стратегічний план підприємства складається в такій послідовності:

1. Аналіз ділового навколишнього зовнішнього і внутрішнього середовища.

2. Визначення господарської політики підприємства.

3. Формулювання базової стратегії і вибір стратегічної альтернативи.

4. Формулювання функціональних стратегій: маркетингу, науково-дослідних і опитно- конструкторських робіт, виробництва організаційних змін, а також фінансова, соціальна і екологічна стратегія.

При складанні стратегічного плану використовується наступна документація: об'єм річних продажів по групах товарів; річний прибуток і збитки по структурних підрозділах; річний об'єм експорту і його питома вага до загального об'єму продажів; частка ринку; об'єм щорічних капітальних вкладень; фінансовий план; баланс на кінець останнього року плану.

Список використаної літератури

1. Бухалков М.І. Внутрішньофірмове планування М.: Інфра-М, 2001.

2. Ансофф І. Стратегичеськоє управління М. Экономіка 1989

3. Меськон М.Х., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджмента:- Дело, 1990.

4. Ільін А.І. Управління підприємством М.: Вища школа 1997.

5. Петров Л.Н. Стратегічне планування розвитку підприємства С. Пітербург 1993.