Підприємництво

-12-

Підприємництво

Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні. По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові, будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець своїм статутом.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих о ознак, систематизованих статтею 1 Закон доставляється господарством безпосередньо роздрібним торговельним підприємствам; б приймається заготівельником на своїх приймальних пунктах. Вивезення, експедирування та розвантаження законтрактованої продукції проводяться за рахунок заготівельних організацій.

Заготівельник зобов'язаний прийняти доставлену на приймальний пункт продукцію, не допускаючи простою транспортних засобів понад встановлені строки. В товарно-транспортних накладних зазначається час прибуття транспорту і час закінчення навантаження або вивантаження продукції. Якщо продукцію приймають не безпосередньо в господарстві, то пред'явленою до здачі вважається продукція, доставлена господарством на приймальний пункт відповідно до договору чи погодженого графіка.

Приймання сільгосппродукції за кількістю та якістю здійснюється в порядку і в строки, встановлені стандартами, типовими договорами контрактації, відповідними інструкціями. Якщо в нормативних актах таких умов не передбачено, то сторони можуть визначити їх у договорі. Про це більш детально буде сказано в наступній темі.

У разі відмови від приймання продукції заготівельник повинен заявити господарству про факт відмови у письмовій формі, телеграфне тощо. Якщо заготівельник ухиляється від письмової заяви про відмову від приймання продукції, то господарство складає про це акт з участю державного інспектора по заготівлях і якості продукції або іншого представника управління сільського господарства, або представника іншої незаінтересованої організації. В разі відмови заготівельника від приймання продукції, що швидко псується, пред'явленої відповідно до умов договору і погодженого графіка, господарство може реалізувати цю продукцію державним, кооперативним організаціям і на колгоспному ринку за договірними цінами з включенням зазначеної продукції у виконання зобов'язань по контрактації. При цьому заготівельні організації не звільняються від відповідальності за необґрунтовану відмову від приймання продукції.

Заготівельник повинен своєчасно і повністю розрахуватися за одержану продукцію. При укладанні сільськогосподарськими товаровиробниками договорів контрактації із заготівельними підприємствами використовуються орієнтовні стартові закупівельні ціни. При цьому зазначені закупівельні ціни індексуються у зв'язку з інфляційними процесами відповідно до встановленого порядку, що обов'язково обумовлюється договорами контрактації. Розрахунки за продану сільгосппродукцію здійснюються шляхом попередньої оплати, якщо інша форма розрахунків не обумовлена угодою сторін.

В рахунок оплати державного контракту на сільськогосподарську продукцію виконавцям державного контракту можуть поставлятись матеріально-технічні ресурси через постачально-збутові та заготівельні організації. Виконавці державного контракту розраховуються за одержані в рахунок попередньої оплати кошти законтрактованою продукцією за цінами, що склалися на момент надходження цих коштів.

За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків за договором контрактації передбачено майнову відповідальність у формі неустойки і відшкодування збитків. Зокрема, у разі невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції господарства сплачують заготівельним організаціям і переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється в до говорі у процентному відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими в договорі, з урахуванням їх індексації у зв'язку з інфляційними процесами, крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха.

У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов'язань:

кількість продукції, не зданої господарством у встановлені договором періоди, підлягає здачі в інші строки, погоджені сторонами, і зарахуванню в період її фактичної здачі, за винятком тих видів продукції, виробництво яких має сезонний характер і поповнення незданої кількості Їх неможливе. Проте штраф за не здачу господарством продукції вираховується виходячи лише з вартості продукції, не зданої в попередньому періоді. Господарство відповідає також за неповернення тари, наданої йому заготівельником, відшкодовує заготівельникові збитки, яких він зазнав у зв'язку з тим, що господарство не підготувало продукцію до здачі на місці і не попередило про це заготівельника тощо.

З господарства, яке уклало договір контрактації, не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбчено інструкціями, правилами про порядок проведення закупок або в договорі за згодою обох сторін встановлено санкції за таке порушення. Заготівельникові не надано право стягувати з господарства вартість недоброякісної продукції у безспірному порядку. Як сторона в договорі поставки, заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед споживачем. Проте він не має права перекласти на господарство під виглядом збитків суми штрафів, сплачених одержувачем за поставку сільгосппродукції неналежної якості, крім випадків, коли господарство, не пред'явивши продукцію заготівельникові для приймання, відвантажило її одержувачеві.

За невиконання договірних зобов'язань по прийманню продукції заготівельник сплачує товаровиробникові неустойку, як правило в такому ж розмірі, в якому товаровиробник відповідає перед контрактом за несвоєчасну здачу продукції. Контрактант, крім того, відшкодовує виробникові продукції фактичні витрати, пов'язані з доставкою її в обидва кінці. В договорі може бути передбачена відповідальність контрактанта за невиконання в обумовлені строки договірних зобов'язань по зустрічному продажу цукру, олії, меляси тощо. Відповідальність сторін за порушення договору контрактації будується на принципі вини, яка презумується. Господарство звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором, якщо вони не виконані внаслідок стихійних лих чи інших несприятливих умов або з вини заготівельника. Питання про те, чи є певна обставина стихійним лихом, вирішується згідно з правилами, які застосовуються при страхуванні майна колгоспів, держгоспів та інших господарств, До Інших несприятливих умов відносять природні та інші об'єктивні фактори, які свідчать про відсутність вини господарства. Доказами і підтвердження цих обставин можуть бути висновки державної інспекції по заготівлях та якості продукції, довідки ветеринарного нагляду, довідки метеослужби, акти, складені за участю представника страхової організації тощо. Вина заготівельника вбачається в ненаданні допомоги в організації виробництва і транспортуванні продукції на приймальний пункт, непогодженні графіка здачі, незабезпеченні тарою і пакувальними матеріалами тощо. Арбітражні суди оцінюють подані господарством документи, з'ясовують, на яких площах загинули посіви, чи була можливість здати хоча б частину продукції за рахунок знятого врожаю з інших площ, чи вживало господарство заходів, щоб запобігти негативним наслідкам стихійного лиха або іншим несприятливим умовам. З урахуванням усіх цих обставин і вирішується питання про звільнення господарства від відповідальності за невиконання зобов'язання за договором контрактації.

Однією з необхідних умов функціонування всіх господарюючих суб'єктів при переході до ринкових відносин є законність і дисципліна в їх діяльності.

У процесі діяльності господарюючих суб'єктів між ними, між ними і державою в особі відповідних органів виникають, функціонують та припиняються численні відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень, конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності. Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими установами називаються господарськими спорами.

Чинне законодавство вимагає від господарюючих суб'єктів, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною.

Доарбітражне врегулювання господарських спорів - це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до арбітражного суду. Значення доарбітражного врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу:

Доарбітражне врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств і організацій; воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень; доарбітражне врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.

Виходячи із змісту чинного законодавства, слід зробити такий висновок:

загальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів;

спеціальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів, який застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів зв'язку, транспорту та ін.

Питання організації претензійної роботи на підприємстві необхідно передбачити у спеціальному локальному нормативному акті, в якому визначаються обов'язки посадових осіб, відповідних структурних підрозділів організації щодо введення цієї роботи, порядок і строки підготовки матеріалів для пред'явлення претензій та розгляду претензій, які надійшли.

Найменування структурних підрозділів і служб, посадових осіб, відповідальних за ведення претензійної роботи.

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції, розглядаються протягом двох місяців.

Що стосується строків спеціального порядку доарбітражного врегулювання господарських спорів, то слід керуватись нормами статутів, кодексів відповідного транспорту.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для розгляду, їх повинен подати заявник у зазначений строк, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розглядання претензії зупиняється до одержання документів чи закінчення строку їх подання. Якщо документи у встановлений строк. не надійшли, претензія розглядається за наявними документами

При розгляді претензії підприємства та організації, в разі не обачності, повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчиниш інші дії для забезпечення доарбітражного врегулювання спору

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку додається відповідь; якщо претензію задовольнили повністю або частково, то нарахована сума, номер і дата платіжної о доручення на перерахування і неї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; коли претензію відхилено повністю або частково, то мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії; перелік доданих до відповіді документів та інших доказів; у додатках 23-25 наведені окремі зразки відповідей на претензії.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується керівником чи заступником керівника підприємства, організації та надсилається рекомендованим аби цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо у відповіді про задоволення претензії не повідомляється про перерахування суми, заявник претензії по закінченні 20 днів після одержання відповіді мас право пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії В разі, коли визнана сума не перевищує однієї тисячі гривень, стягувачеві достатньо послатися в розпорядженні на дату і номер відповіді боржник

Установи банку зобов'язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

В разі порушення строків розгляду претензії, встановлених статтею 7 АПК, чи залишення її без відповіді, арбітражний суд при вирішенні господарського спору має право стягти в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штраф у розмірі 2 процентів від суми претензії, але не менше як 5 розмірів мінімальних заробітних плат і не більш як 100 розмірів мінімальних заробітних плат.

В разі порушення законних прав та інтересів однією з сторін господарського договору, сторона, права якої порушені, може у встановленому порядку пред'явити іншій стороні претензію. В разі незадоволення претензії або ЇЇ часткового задоволення, або залишення претензії без відповіді сторона, законні права та інтереси якої порушені, може звернутись у межах строків позовної давності до арбітражного суду за захистом.

У ст. 1 Арбітражно-процесуальою кодексу України вказано «Підприємства, установи, організації, в тому числі колгоспи, індивідуальні, спільні підприємства, а також інші юридичні особи, незалежно від форм власності майна та організаційних форм, мають право звертатися до арбітражного суду згідно із встановленою для нього підвідомчістю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом».

Згідно із ст. 12 АПК арбітражні суди вирішують спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів га з інших підстав.

У статті 3 Закону України «Про арбітражний суд» сказано, що основним завданням арбітражного суду є: захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин; сприяння укріпленню законності у сфері господарських відносин; внесення пропозицій, які направлені на удосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України за №3 від 14. 01. 1992 року в системі Мінсільгоспу створені постійно діючі третейські суди для розгляду господарських спорів Відповідно до цього наказу затверджено Положення про постійно діючі третейські суди з вирішення господарських спорів системи Мінсільгосппроду України.

Основними завданнями третейських судів є захист прав і охоринюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин.

Такий обов'язок покладається також на позивача у разі залучення арбітражним судом до участі у справі іншого відповідача, заміни арбітражним судом неналежного відповідача. До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

вжиття заходів доарбітражного врегулювання господарської о спору з кожним із відповідачів у спорах, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору., Лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, протокол розбіжностей і документ, що підтверджують дату його одержання, відомості пропозицій однієї сторони і розгляд їх у встановленому предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 25 тис. українських карбованців за одиницю по ціні придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої та продуктивної худоби, які є основними засобами, незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Мінфіном;

3) знаряддя лову незалежно від їх вартості й терміну служби;

4) бензомоторні пилки, сучкорізи, сплавний трос, сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг, тимчасові будівлі в лісі терміном експлуатації до двох років;

5) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування незалежно від вартості;

6) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їх вартості і терміну служби;

7) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, а також одяг і взуття в закладах охорони здоров'я, освіти, соціального захисту, що утримуються за рахунок бюджету, незалежно від вартості й терміну служби;

8) тимчасові споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт;

9) тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів вартістю в межах ліміту, встановленого у підпункті 2 цього пункту, за вартістю придбання або виготовлення;

10) предмети, призначені для видачі напрокат незалежно від вартості;

11) молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини;

12) багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадочний матеріал.

Предмети вартістю до 500 українських карбованців за одиницю списуються на видаток у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію. Для збереження цих предметів при експлуатації на підприємстві, в установі повинен бути організований належний контроль за їх рухом.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя погашається відповідно до встановленої норми або кошторисної ставки, розрахованої виходячи з кошторису витрат на їх виготовлення та запланованого випуску продукції.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя, призначених для індивідуальних замовлень або використовуваних у масовому виробництві, дозволяється повністю погашати у міру відпуску у виробництво або експлуатацію відповідних інструментів і приладдя.

Засоби праці та предмети, зазначені у пункті 47, враховуються за їх первісною вартістю, що складається з витрат на придбання, спорудження або виготовлення. Сума зносу цих засобів та предметів на підприємстві відображається в обліку і звітності окремо.

У складі нематеріальних активів відображаються придбані підприємством, установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.

Вартість нематеріальних активів погашається віднесенням на витрати виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними виходячи з встановленого терміну їх використання. Якщо неможливо визначити термін корисного використання нематеріальних активів, норми зносу встановлюються з розрахунку на десять років. Знос нематеріальних активів враховується і відображається у звітності окремо.

Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для пакування і транспортування продукції, інші матеріальні ресурси відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю. Давальницька сировина відображається за балансом за цінами, вказаними у договорі.

Фактична собівартість матеріальних ресурсів визначається виходячи з витрат на їх придбання, включаючи сплату процентів за придбання в кредит, наданий постачальником цих ресурсів, націнки, комісійні винагороди, сплачені постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, вартість послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Готова продукція відображається у звітності за фактичною виробничою собівартістю, що складається з витрат, пов'язаних з використанням основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів, та інших витрат на виробництво продукції.

Підприємство подає квартальну і річну бухгалтерську звітність:

органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; учасникам, засновникам - відповідно до установчих документів;

державній податковій інспекції;

Мінфін може визначати інші державні органи, яким подається бухгалтерська звітність.