Джерела функціонування та розвитку систем

9

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Контрольна робота

з дисципліни “Теорія систем”

на тему: «Джерела функціонування та розвитку систем»

Студентки гр. УПБ2 - 08з Тищенко А.М.

Перевірила: доцент О.М. Ковбаско

Київ 2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Джерела функціонування та розвитку систем

Висновок

2. Практичне завдання: «Дерево цілей» результативного функціонування Полтавського обласного центру зайнятості

Список використаної літератури

Вступ

З дуже обмеженого числа елементів можна побудувати дуже велику розмаїтість систем. Весь різноманітний матеріальний фізичний світ побудований з різних комбінацій протонів, електронів і нейтронів; і ці комбінації є системами з певними цілями. Ми не знаємо смаку протонів, нейтронів й електронів, але ми знаємо смак цукру, атоми молекул якого побудовані із цих елементів. Із цих же елементів побудований і камінь, і людина.

Реальні й ідеальні системи відрізняються друг від друга тим, що в перших завжди є додаткові властивості, визначений недосконалістю реальних систем. Масивною золотою королівською печаткою, наприклад, можна колоти горіхи з таким же успіхом, як і за допомогою молотка або звичайного каменю, хоча вона й призначена для іншої цілі.

Тому поняття «система» є відносним, але не абсолютним, залежно від відповідності тим часом, що повинен і що може зробити даний об'єкт. Якщо об'єкт може виконати задану ціль, він є системою для виконання цієї цілі. Якщо не може, він не система для даної цілі, але може бути системою для іншої цілі.

Таким чином, система визначається відповідністю між заданою ціллю і її результатом дії. Ціль - це й завдання для об'єкта (те що він повинен зробити), і його прагнення або бажання (те, до чого він прагне). Якщо дана група елементів може реалізувати цю ціль, вона є системою для досягнення заданої цілі. Якщо вона не може реалізувати цю ціль, вона не є системою для досягнення даної цілі, хоча вона ж може бути системою для досягнення іншої цілі. Для досягнення цілі система діє. Фактично, своїми діями система перетворить ціль в результат дії, затрачаючи при цьому енергію. Подивившись навколо й усе, що бачимо - це чиїсь матеріалізовані цілі й здійснені бажання.

1. Джерела функціонування та розвитку систем

По великому рахунку все, що заповнює наш Світ, є джерелом для функціонування та розвитку систем й тільки них, і всі вони призначені для самих різних цілей. Але ми не завжди знаємо цілей багатьох із цих систем і тому не всі об'єкти для нас є системами.

З матеріалістичної точки зору існуючий світ у цілому не виникає і не зникає, він існує вічно, представляючи собою взаємозв'язок, взаємодія конкретних матеріальних систем. Виникнення - є одна з форм руху матерії. Це поняття відбиває процеси властиві усім конкретним явищам органічної і неорганічної природи, суспільства і мислення. Ця універсальність дає повне право вважати «виникнення» філософською категорією.

Кожне явище має свій початок, тобто виникає, але виникає не на порожньому місці, а на базі попереднього і проявляється при сприятливих умовах. Виникнення також найтіснішим чином пов'язане з поняттям «нове». Поява нового і є виникнення, а нове зароджується в надрах старого, на його базі.

Процес виникнення можна розділити на два етапи:

прихований, коли з'являються нові елементи і відбувається їхній кількісний ріст;

2) явний, коли нові елементи утворять нову структуру, тобто нова якість, тобто відбувається поступове накопичення визначених чинників і відбувається стрибок - утворення нового, якісно відмінного. Так, виникнення льоду на перший погляд здається раптовим, але в дійсності при зниженні температури відбувається поступове уповільнення руху молекул , зменшення їхньої енергії, що і призводить до стрибка ,- до утворення кристалів льоду.

Отже поступовість, як етап виникнення, містить у собі не тільки кількісний ріст нових елементів, але і кількісні зміни енергетичних станів елементів системи, що призводять в остаточному підсумку до структурної перебудови.

Виникнення неможливо без руйнації. Ці два процеси органічно пов'язані один з іншим і не мають переваги один перед іншим.

Причини виникнення як і причини руйнації криються у вічній взаємодії взаємозалежних суперечливих сторін, явищ, процесів. Існує уявлення про виникнення як акт злиття, з'єднання двох і більш якостей в одне, або поділи однієї якості на два (або більш) нових. Крім того утворення системи може відбуватися шляхом обміну елементів, але це не третій шлях, а сполучення з'єднання і роз'єднання взаємодіючих об'єктів.

Виникнення системи є одночасно і виникнення нової форми руху або нового виду визначеної форми руху і пов'язане з тим, що стара форма руху вичерпала себе. Це виражається в тому, що будь-яка подальша організаційна перебудова елементів системи в рамках даної форми прямування веде не до зміцнення й удосконалювання цієї системи, а до її перетворення.

Система вважається виниклою, коли між елементарними носіями нової форми руху утвориться взаємозв'язок, проте на початку зв'язок носить хиткий характер, тобто нова система знаходиться на грані переходу з можливості в дійсність. Інакше кажучи, нова якість повинна ще затвердитися, проявитися, стати сталою, тобто нова система, виникнувши, повинна встановитись. З природних прикладів можна зробити висновок про безупинне виникнення нового, але не кожне виникле піддається відповідним зовнішнім умовам.

Цілісність або зрілість системи визначається поряд з іншими ознаками так само наявністю в єдиній системі домінуючих протилежних підсистем, кожна з який об'єднує елементи , що володіють функціональними якостями, протилежними функціональним якостям іншої підсистеми.

Система в період зрілості внутрішньо суперечлива не тільки внаслідок глибокої диференціації елементів, що призводить домінуючі з них до взаємної протилежності, але і внаслідок двоїстості свого стану як системи завершальної однієї форми руху, і вищої форми, що є елементарним носієм, напрямком руху.

Як завершуючи одну форму руху, система являє собою цілісність і «поривається» цілком розкрити можливості цієї вищої форми руху. З іншого боку, як елемент вищої системи, як елементарна система - носій нової форми руху, вона обмежена у своєму існуванні законами зовнішньої системи.

Природно, що це протиріччя між можливістю і дійсністю в розвитку зовнішньої системи в цілому впливає і на розвиток її елементів. А найбільші перспективи в розвитку надають ті елементи, функції яких відповідають потребам зовнішньої системи.

Інакше кажучи, система, спеціалізуючись, позитивно впливає на розвиток переважно тих елементів, чиї функції відповідають спеціалізації. А тому що переважними в системі є елементи чиї функції відповідають умовам зовнішньої системи (або навколишньому середовищу), то і система в цілому стає спеціалізованою. Вона може існувати, функціонувати тільки в тому середовищі, у якому сформувалася. Всякий перехід зрілої системи в інше середовище неминуче викликає її перетворення.

Так, «простий перехід мінералу з однієї області в іншу викликає в ньому зміну і перегрупування, що відповідає новим умовам. Це пояснюється тим, що мінерал може існувати незмінно лише доти, поки він знаходиться в умовах свого утворення. Як тільки він із них вийшов, для нього починаються нові стадії існування.

Але навіть при сприятливих зовнішніх умовах, внутрішні протиріччя в системі виводять її з досягнутого на визначеному етапі стану рівноваги, таким чином, система неминуче вступає в період перетворення.

Так само як і при утворенні системи при її перетворенні, зміні, існують внутрішні і зовнішні причини, що виявляються з більшою або меншою силою в різноманітних системах.

Зовнішні причини:

Зміна зовнішнього середовища , що викликає функціональну зміну

елементів. У наявному середовищі неможливо тривале існування незмінної системи: будь-яка зміна, як би повільно і непомітно вона не протікала, неминуче призводить до якісної зміни системи. Причому зміна зовнішнього середовища може відбуватися як незалежно від системи, так і під впливом самої системи. Прикладом може служити діяльність людського суспільства, що сприяє зміні навколишнього середовища не тільки на користь, але і на шкоду (забруднення водойм, атмосфери, і ін.).

Проникнення в систему далеких об'єктів, що призводять до функціональних змін окремих елементів (перетворення атомів під впливом космічних променів).

Внутрішні причини:

Безупинний кількісний ріст диференційованих елементів системи в обмеженому просторі , у результаті чого загострюються протиріччя між ними.

Накопичення «помилок» у відтворенні собі подібних (мутації в живих організмах). Якщо елемент - «мутант» більш відповідає середовищу, що змінюється то він починає розмножуватися. Це і є виникнення нового, що вступає в протиріччя зі старим.

Припинення росту і відтворення складових елементів системи, у результаті чого система гине.

Виходячи з розуміння зрілої системи як єдності і сталості структури можна визначити різноманітні форми перетворення, безпосередньо пов'язані зі зміною кожного з перерахованих атрибутів системи:

- перетворення , що спричиняє до знищення елементів системи , знищення усіх взаємозв'язків , (руйнація кристала, розпад атома і т.п.);

- перетворення системи в якісно інше, але рівний по ступені організації стан. Це відбувається внаслідок:

а) зміни складу елементів системи ( заміщення одного атома в кристалі на інший);

б) функціональної зміни окремих елементів і/ або підсистем у системі (перехід ссавців від сухопутного способу життя до водяного).

Перетворення системи в якісно інше, але нижче за ступенем організованості стану. Воно відбувається внаслідок:

а) функціональних змін елементів або підсистем у системі (пристосування тварин до нових умов середовища);

б) структурної зміни (модифікаційні перетворення в неорганічних системах: наприклад перехід діаманту в графіт).

Перетворення системи в якісно інше, але вище за ступенем організації стану. Воно відбувається як у рамках однієї форми руху, так і при переході від однієї форми до іншої. Цей тип перетворення пов'язаний із прогресивним, поступальним розвитком системи.

Отже, перетворення - неминучий етап у розвитку системи. Вона вступає в нього в силу наростаючих протиріч між новим і старим, між функціями елементів, що змінюються, і характером зв'язку між ними, між протилежними елементами.

Перетворення може відбивати як завершальний кінцевий етап у розвитку системи, так і перехід систем-стадій одна в одну. Перетворення є період дезорганізації системи, коли старі зв'язки між елементами рвуться, а нові ще тільки створюються. Перетворення може означати і реорганізацію системи, а також перетворення системи як цілого в елемент іншої, вищої системи.

Реакції систем на ті самі зовнішні впливи завжди постійні, тому що ціль завжди певна й постійна. Тому й результат дії завжди повинен бути визначений, тобто, однаковий, і постійний (принцип сталості відповідності результату дій системи належному), а для цього й дії системи повинні бути ті самі (принцип сталості відповідності актуальних дій системи належним). Якщо він не буде постійним, він не зможе бути належний, рівним заданому (принцип сталості результату дії). Із принципу сталості дії виходить закон збереження.

Сталість реакції назвемо цілеспрямованістю, тому що збереження однаковості (сталості) своєї реакції є ціллю системи. Отже, закон збереження визначається ціллю. Зберігатися буде те, що відповідає досягненню цілі системи. А це й самі дії, і порядок дій, і елементи для виконання цих дій, і енергія, витрачена на виконання цих дій, тому що система буде прагнути зберегти свій рух до цілі і її рух буде цілеспрямованим. Отже, ціль визначає закон збереження й закон причинно-наслідкових обмежень, а не навпаки.

Будь-яка система має той або інший вид форми. А форма системи визначається видом і характером зв'язків між елементами системи. Отже, форма - це вид зв'язків між елементами системи. А тому що можуть бути взаємодії між системами, то при цьому утворяться нові зв'язки між ними й виникають нові форми систем. Інакше кажучи, при взаємодії між системами утворяться нові системи у вигляді нових форм. І при взаємодії між системами завжди витрачається енергії.

Для здійснення процесу виробництва необхідно мати певні виробничі ресурси. До них відносять: природні ресурси (землю), засоби виробництва (капітал), працю (робочу силу) і підприємництво.

Технологія виробництва в економічному розумінні є способом поєднання матеріально-речового і особистого чинників виробництва в єдиному процесі з метою виготовлення необхідних життєвих благ. Технологічний спосіб поєднання факторів виробництва постійно розвивається, проходячи через багато етапів. Він характеризує еволюцію економічної системи. Існуючі стадії розвитку системи називають технологічними способами виробництва.

Технологічні способи виробництва відрізняють різні стадії розвитку системи за такими показниками:

- рівень розвитку продуктивних сил, тобто рівень засобів і предметів праці, робочої сили, технологій;

- рівень розвитку організаційно-економічних відносин, тобто глибиною поділу і спеціалізації праці, масштабами її кооперації і комбінування, розвитком організаційних структур;

- форми власності засобів виробництв;

- зміни в економічному механізмі регулювання.

Розрізняють три типи технологічних способів виробництва: до індустріальний (традиційна аграрна економіка), індустріальний і постіндустріальний.

В процесі розвитку системи технологічний прогрес веде до зростання її ефективності (збільшення корисної віддачі виробничих ресурсів). Розгляд технологічного способу поєднання факторів виробництва, що знаходиться в основі їх ефективності, дає змогу сформулювати закон спадної віддачі; його суть полягає в тому, що кожний додатковий приріст одного з виробничих ресурсів при незмінному обсязі інших веде до зменшення приросту продукту.

Створений у процесі виробництва продукт поступає у іншу сферу системи - сферу реалізації, де здійснюється його розподіл і обмін.

Між секторами економіки, які виробляють засоби праці, предмети праці і предмети споживання, виникає обмін. Він пов'язує між собою виробництво і розподіл, з одного боку, і споживання - з іншого, передбачаючи наявність зв'язків між виробниками.

2. ДЕРЕВО ЦІЛЕЙ" РЕЗУЛЬТАТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛТАВСЬКОГО ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ ЗАЙНЯТОСТІ

Надсистемою Полтавського обласного центру зайнятості є Державний центр зайнятості, який координує та контролює діяльність обласного центру.

Підсистеми Полтавського обласного центру зайнятості - районні, міські та міськрайонні центри зайнятості Полтавської області. На даний час в Полтавській обласній службі зайнятості функціонує два міських, три міськрайонних та двадцять два районних центри зайнятості.

На функціонування Полтавського обласного центру зайнятості впливають такі внутрішні фактори:

якісний та кількісний склад працівників (чисельність, кваліфікація та культурний рівень), пересування персоналу по службовій сходинці;

фінансові ресурси (своєчасність фінансування на виплату матеріальної допомоги безробітним, заробітної плати працівникам служби зайнятості, придбання необхідних для роботи матеріальних цінностей тощо);

технічні ресурси (рівень забезпечення комп'ютерною, копіювальною та іншою офісною технікою, розробка нових активних заходів обслуговування клієнтів).

На функціонування Полтавського обласного центру зайнятості впливають такі зовнішні фактори:

соціальні (чисельність і структурний склад населення області);

економічні (рівень безробіття області);

попит на послуги служби зайнятості;

правові (законодавче регулювання діяльності служби зайнятості);

політичні (політична стабільність);

структурна особливість безробітних клієнтів;

міграційні процеси області тощо.

Висновок

Будь-яка система виконує кілька функцій: виробництво, розподіл і обмін, споживання суспільного продукту, регулювання як самої системи в цілому, так її складових.

Через виробництво, розподіл, обмін і споживання здійснюється функціонування системи, її відтворення.

Фактори, які впливають на функціонування та розвиток систем, є:

- соціальні (чисельність і структурний склад населення);

- економічні (особливості ринкового механізму, доступність ресурсів, доходи населення, рівень безробіття, інфляція);

- правові (особливості законодавчого регулювання діяльності організацій);

- політичні (політична стабільність, рівень криміналізації, структура органів влади);

- технологічні фактори (рівень науково-технологічного процесу).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анохин П.К. Философские аспекты функционирования системы.

2. B.C. Анфилатов, А.А. Емельянов, А.А. Кукушкин Системный анализ в управлении: Учеб. пособие - М.: Финансы и статистика, 2002.

3. Гиг Дж. Прикладная общая теория систем: пер. с англ. Под ред. В.Т. Сушкова, В.С. Тюхтина. -М.: Мир, 1981.

4. Клир И. Исследования по общей теории систем. М.

5. Оптнер С.А. Системный анализ для решения деловых и промышленных проблем. -М., 1969.

6. Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ. - М.: Высш. шк., 1989.

7. Рыбаков Л.А., Финберг Л;К. Системный анализ деятельности организации. - К., 1990.

8. Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ: Учебное пособие,-К.. МАУП, 2003.

9. Черняк Ю.И. Информация и управление. - М.: Наука, 1974.

10. Шарапов О.Д., Дербенцев В.Д., Семьонов Д.Є. Системний аналіз: Навч.-метод. Посіб. для самост. Вивчення дисц. - К.: КНЕУ, 2003.

11. Фурман А.Е. Материалистическая диалектика. М., 1969.

12. Теория систем и системный анализ в управлении организациями: Справочник: Учеб. пособие Под ред. В.Н. Волковой и А.А. Ємельянова М.: Финансы и статистика 2006.