Принципи корпоративного управління у міжнародній економічній діяльності

ПРИНЦИПИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ У МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

МИХАЙЛО ДЖАМАН, доктор економічних наук, завідувач кафедри міжнародної економіки Полтавського університету споживчої кооперації України

У статті проаналізовано існуючі принципи управління, виконано їх групування з виділенням структурних принципів кінцевого результату; викладено основні норми корпоративного управління у міжнародній економічній діяльності; запропоновано нові принципи з метою відображення закономірностей сучасної системи корпоративного управління. Особлива увага приділена проблемі участі України у міжнародній економічній інтеграції.

Глобалізація міжнародних господарських зв'язків країн з ринковою економікою є тією рушійною силою, яка обумовлює можливості національного і наднаціонального розвитку та прямо впливає на принципи корпоративного управління у сфері економічного співробітництва, сприяє переплетенню торговельних, виробничо-технологічних та валютно-фінансових зв'язків. Уряди та вчені-економісти різних країн [1-9 та ін.] намагаються якомога детальніше опрацювати норми корпоративного управління і застосувати їх кращі риси. У сучасних умовах ця проблема є настільки актуальною, що вийшла на міжнародний рівень.

Насамперед глобалізація вплинула на корпоративний сектор у плані упорядкування діяльності транснаціональних компаній. Ще у 1974 р. було створено міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій (ТНК) та Центр з ТНК, які розпочали розробку кодексу поведінки транснаціональних корпорацій. У проекті кодексу були сформовані основні принципи діяльності ТНК, до яких належали: 1) повага суверенітету країн, у яких вони здійснюють свою діяльність; 2) підпорядкування законам цих країн; 3) невтручання у внутрішні справи; 4) урахування економічних та екологічних цілей і завдань політики, що здійснюється у цих країнах; 5) утримання від корупції; 6) дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони довкілля.

Потім розпочала свою діяльність "група 77" з визначення та узагальнення матеріалів, які розкривають зміст, форми та особливості діяльності ТНК. Процес формування (шліфування) головних загальних принципів корпоративного управління не припинився і в наш час. Важливо відзначити, що розроблені принципи стосуються не стільки внутрішньої корпоративної поведінки, скільки взаємодії ТНК з країнами, що приймають участь у міжнародних господарських зв'язках.

Не стоїть осторонь глобальних процесів і наша держава. Сьогодні в Україні відбувається становлення ринкової моделі в економіці, отже, відповідно змінюється законодавство, принципи і функції управління. Внаслідок масової приватизації великих державних промислових підприємств, які були провідною ланкою вітчизняної економіки, та повної ліквідації колгоспів господарські суб'єкти набули нових організаційно-правових форм. Однак перше десятиріччя їх функціонування продемонструвало наявність гострих протиріч, тому удосконалення управління стало нагальною проблемою як у виробництві, так і в науці управління. Використання застарілих знань з питань організації управління не дає позитивного ефекту. Нові теоретичні розробки ще відсутні, а зміна форм власності і створення нових організаційно-правових форм посприяли появі на різних рівнях керівництва нових органів управління.

Мета статті полягає у тому, щоб переглянути роль і значення деяких принципів управління на рівні господарських суб'єктів в умовах ринкових відносин. Необхідно якнайшвидше ліквідувати цю прогалину, адже без теоретичних обґрунтувань неможливо удосконалювати організацію управління не тільки на мікро-, а й на макрорівні.

Ми переконані, що грамотне використання категорій управління є основним чинником у формуванні сучасної ефективної організації управління. На рис. 1. показано наше бачення системи основних категорій теорії управління. Розглядаючи їх у взаємозв'язку, можна виявити методологічну єдність цих категорій, оскільки всі вони спрямовані на досягнення загальної мети, хоч кожна з них має свою специфіку впливу на суб'єкт управління.

Рис. 1 - Система основних категорій теорії управління виробництвом

У теорії управління найбільш важливою категорією вважаються принципи управління організацією як суб'єктом господарювання. Під принципами управління прийнято розуміти основоположні ідеї, правила управлінської діяльності, які безпосередньо випливають із об'єктивних економічних законів і закономірностей суспільного розвитку [4,5,9,10]. Вони відображають основні вимоги, які висуваються до побудови органів управління та до методів здійснення функцій управління, цілеспрямований характер взаємовідносин господарств та їх різних об'єднань з державою чи з різними регіональними органами управління [3,6]. Принципи - це основа, фундаментальні істини, які пояснюють зв'язки між двома і більше комплексами змінних величин. Вони повинні відповідати вимогам об'єктивності, конкретності, стійкості, визначеності, взаємозв'язку з іншими принципами взаємовідносин і демонструвати теоретичний ідеал управління, досягнення якого необхідно прагнути. Реалізація принципів є критерієм ефективності і науковості управління на всіх його рівнях [5,6,9,11,12].

Аналізуючи принципи управління, сформульовані вітчизняними і закордонними ученими, ми бачимо, що представники різних наукових шкіл обмежуються тільки тим, що намагаються перерахувати їх і розкрити суть, тому й кількість у них не співпадає. Так, О.В. Козлова визначила 10 загальних принципів [9], В.Г. Афанасьєв - 7 [4], Г. Емерсон - 12 [13], А. Файоль - 14 [5], а В.І. Кноррінг визначив 11 принципів управління [10], в цілому правильних, але не нових.

Розглядаючи принципи, які сформулювали науковці різних країн за різних соціально-політичних і економічних умов протягом 1920-2004 років, можна зауважити, що вони постійно змінювалися і удосконалювалися. Відбувалися ці зміни, з одного боку, під впливом отриманих нових знань (внаслідок чого принципи наповнювалися новим змістом), а з іншого - під впливом зміни політичної чи економічної ситуації. Деякі з виділених принципів не витримують критики і практичної апробації в сучасних економічних умовах. Наприклад, такий принцип управління, як єдність партійного й господарського керівництва, зрозуміло, вже втратив свою актуальність хоча б внаслідок того, що в нашому суспільстві зараз однопартійність замінена на багатопартійність. У той же час принцип демократичного централізму (виборність усіх керівних органів; підзвітність перед своїми виборцями і вищими органами; обов'язок виконання рішень вищих органів нижчими за рангом; підпорядкування меншості більшості при прийнятті рішень; поєднання єдиного керівництва з ініціативою і творчою активністю трудящих мас і особиста відповідальність кожного керівника за результати своєї діяльності), який застосовувався під час планової економіки, міг би все-таки знайти своє застосування, на наш погляд, при змішаній економіці на різних підприємствах чи об'єднаннях акціонерного, кооперативного чи корпоративного типу. Тому на основі вивчення принципів управління, запропонованих у свій час вищезгаданими вченими, ми відібрали саме ті, які мають безпосереднє відношення до нашої теми дослідження, і згрупували їх саме так, що вони відображають закономірності сучасної системи корпоративного управління (рис. 2).

Рис. 2 - Принципи управління в умовах різноманітності форм власності

Як бачимо, всі принципи розділено на три групи: структурні, процедурні та принципи кінцевого результату. Проведений аналіз показав, що всі принципи управління спрямовані на формування внутрішньої структури і статичності системи управління. Однак для динамічної ринкової економіки це не властиво, адже формування системи управління багато в чому залежить не тільки від внутрішнього, а й від зовнішнього середовища. Тобто принципи управління, які ми розглядали, враховуючи їх значення протягом певного періоду виробництва, в теперішніх умовах ринкової економіки не повністю відповідають взаємовідносинам і зв'язкам у діяльності господарських суб'єктів. Іноді бувають ситуації, які вимагають оперативного втручання менеджера, щоб підтримати конкурентоспроможність продукції і не допустити банкрутства фірми. Зауважимо, що в першій групі, де конструюється система управління, чітке цільове спрямування відсутнє. Відповідно і принципи другої групи, які служать за основу в управлінському процесі, неспроможні забезпечити його цілеспрямованість для досягнення поставленої мети. Тому для підвищення ефективності організації управління ми пропонуємо в групу "структурні принципи" включити цільовий принцип як ідеальну норму бажаного, можливого і необхідного стану системи управління, а в групу "процедурні принципи" - принцип цілевстановлення, який пов'язаний і з передбаченням, і з прогнозуванням, і з вимогами, щоб все протікало відповідно до визначених правил і окремих розпоряджень. Даний принцип зможе забезпечити вирішення міжцільових відносин у системі мети і є орієнтиром та водночас мотивом (стимулом) управлінського процесу, який здійснюється в напрямку досягнення кінцевої мети. Тоді у групу "принципи кінцевого результату", на нашу думку, варто включити принцип керованості, основою якого є стійкість, адаптованість та ефективність. Він характеризує міру досягнення поставленої мети як кінцевого результату функціонування системи управління.

Запропоновані нові принципи управління є необхідними для формування сучасної, динамічної системи управління. Адже корпоративне управління як система взаємовідносин у трикутнику "акціонери - рада директорів - менеджмент" служить за основу як для забезпечення ефективної діяльності компанії (фірми, корпорації) в середньостроковій перспективі, так і для успішного стратегічного розвитку. Тобто корпорація існує не тільки заради збереження вкладених в неї коштів, але й для їх примноження, збагачення. Немає сумніву, що для ради директорів, разом з проблемою здійснення контролю за діями виконавчого керівництва, не менш, а більш важливою є проблема розробки і узгодження стратегії компанії. По-перше, направлений вибір стратегії може виявитися так само негативним для компанії, як і недостатній контроль ради директорів за діяльністю менеджменту. По-друге, велика ймовірність того, що відсутність стратегії в кінцевому результаті приведе до таких самих жалюгідних результатів як і, наприклад, перекручення фінансової звітності. Отже, тільки високий професійний рівень менеджменту по кожній функції управління зокрема і всіма функціями загалом, з урахуванням принципів корпоративного управління, здатний привести корпорацію (фірму) до успіху через баланс інтересів усіх учасників бізнесу. У зв'язку з цим термін "корпоративне управління", який ще років п'ять-шість тому був незнайомий для більшості вітчизняних менеджерів, останнім часом набув величезної популярності. Щоправда, інтерес до цієї теми в більшості практиків, а також у державних чиновників почав згасати після успішного прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України рішення "Про затвердження принципів корпоративного управління" [2]. Причини зменшення інтересу у цих групах різні: одні упевнені, що документ уже виконав своє призначення, а інші (практики) усе більше сумніваються в тому, що його наявність може хоч якось допомогти їм у вирішенні поточних проблем. Тому застосування принципів корпоративного управління [3, 11] в українських компаніях ще не стало загальноприйнятою практикою, хоча вже досить розповсюджене. Деякі великі компанії навіть розробили і прийняли внутрішні кодекси корпоративної поведінки, однак і до сьогодні міноритарні акціонери залишаються найбільш уразливою ланкою корпоративного управління. Вони, як правило, слабо проінформовані про реальний стан справ компанії, не розуміються на хитросплетіннях чинного акціонерного законодавства, не знають своїх прав і обов'язків стосовно акціонерного товариства. По суті, внаслідок низької компетентності вони є мовчазною більшістю й об'єктом маніпулювання у процесі управління.

З цього приводу закономірно виникає запитання: "А як бути нашій державі в умовах зростаючої глобалізації світової економіки, яка змушує наш уряд шукати нові шляхи і засоби збереження національних інтересів на світовому ринку?" Адже Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) ще у травні 1999 р. виконала доручення лідерів "великої сімки" і запропонувала загальні принципи корпоративного управління. Зрозуміло, що вони дають лише загальні підходи до проблематики корпоративного управління і стосуються того, що має забезпечувати система корпоративного управління в цілому. Конкретно наголошується на п'яти принципах: 1) захищати права акціонерів; 2) забезпечувати однакове ставлення до акціонерів; 3) регулювати діяльність зацікавлених осіб в управлінні корпорацією; 4) забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації та її прозорість; 5) забезпечувати стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов'язків керівних органів.

Вважається, що ці принципи можуть бути застосовані урядами як відправний пункт для оцінки і вдосконалення чинних у їхніх країнах законів та підзаконних нормативних актів у галузі функціонування акціонерного капіталу. Окрім того, вони можуть бути використані представниками приватного сектора, які вступили у розвиток систем корпоративного управління. Розроблені принципи стосуються насамперед корпорацій, акції яких вільно обертаються на фондовому ринку. Але розробники вважають, що вони можуть стосуватися й інших суб'єктів господарювання.

Таким чином, немає сумніву, що наша держава не може стояти осторонь, бути байдужою до тих процесів, які відбуваються у світі. Звичайно, наш гостинний, працьовитий, терплячий, талановитий і патріотичний народ, який важко порівняти з будь-яким іншим, заслуговує на кращий, вищий рівень життя. Але, якщо заглянути в його історію, можна побачити, що: а) бізнес виник фактично з нуля за дуже короткий проміжок часу; б) в нашій державі ніколи не було корпоративних взаємовідносин, бо в цьому не було такої потреби, а російський дореволюційний капіталізм був, в основному, замкнутий у собі (підприємець тієї епохи був водночас і власником, і керівником, і менеджером); в) наша країна, як і решта країн пострадянського простору, не пройшла той шлях, який подолали ті країни, чиї моделі управління ми намагаємося запозичити і впровадити - тобто у нас немає ні знань, ні досвіду, щоб успішно і швидко включитися в міжнародні економічні інтеграційні процеси. Крім того, потрібно враховувати факт перебування в "єдиній дружній сім'ї народів СРСР". Адже, будуючи майже 80 років єдиний народногосподарський комплекс, ми сформували не тільки певні виробничі стосунки, але й відповідний спосіб життя і мислення. Тому вступ до ЄС, СОТ передбачає розробку і впровадження стратегії і принципів корпоративного управління. Інтеграційні процеси спочатку розвивалися в кількох регіонах світу, а нині вже охопили практично всі континенти та призвели до утворення різноманітних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, більшість з яких проголошує своєю кінцевою метою вихід на інтеграційну стадію економічного співробітництва.

Принципи управління на будь-якому рівні економічних відносин упорядковують стосунки між господарськими суб'єктами, стають відправним пунктом для оцінки і вдосконалення чинного міжнародного торговельного права та корпоративної культури в цілому. А впровадження запропонованих автором принципів управління сприятиме не тільки підвищенню ефективності управління новими організаційно-правовими формами вітчизняних господарських суб'єктів, але й прискоренню адаптації України до міжнародних економічних інтеграційних процесів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.01.03. р. "Про затвердження заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www. nav. kiev. ua.

2. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.03. р. № 157 "Про затвердження принципів корпоративного управління".

3. Волк Е. Принципы корпоративного управления в США // Журнал для акционеров. - 1997. - №12. - С. 14-16.

4. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования). Изд. 2-е, доп. - М.: Политиздат, 1973. - 390 с.

5. Файоль А. Общее и промышленное управление. - М., 1924. - 186 с.

6. Асаул А.Н., Павлов В.И., Бескиерь Ф.И., Мышко О.А. Менеджмент корпорации и корпоративное управление. - СПб.: Гуманистика, 2006. - 328 с.

7. Джаман М.А., Козлова Т.И. Методологические и правовые аспекты функционирования корпоративных структур. - СПб. - Пушкин: Институт правоведения и предпринимательства, 2000. - 136 с.

8. Козак Ю.П., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка. - К.: ЦНЛ. Вид-во "АртЕк", 2002. - 463 с.

9. Козлова О.В., Кузнецов И.Н. Научные основы управления производством. - М.: Экономика, 1970. - 168 с.

10. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления. - М.: Изд. группа НОРМА-Инфра, 1999. - 528 с.

11. Нестор С. Корпоративне управління і роль організацій економічного співробітництва та розвитку // Інформаційний вісник проекту МФК "Корпоративне управління в Україні". - 2000. - № 9. - С. 10-13.

12. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Навч-метод. посібник / З.Є. Шершньова, С.В. Оборська, Ю.М. Ратушний. - Ірпінь:КНЕУ, 2001. - 232 с.

13. Широкалова Г.С. Аграрная реформа в России и развитие АПК в странах Запада. - Н.Новгород, 1995. - 31 с.

14. Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини. - К.: Кондор, 2005. - 266 с.

15. Ткаченко В.А., Малыш М.Н. Управление агропромышленым комплексом России в условиях переходной экономики. - СПб, 2006. - 268 с.