Визначення та використання загального і особливого у господарських комплексах міста

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЗАГАЛЬНОГО І ОСОБЛИВОГО У ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСАХ МІСТА

Марина Мельникова,

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Інституту економіко-правових досліджень

НАН України, м. Донецьк

На основі виявлення загального, включаючи ресурси як системоутворюючі компоненти, комунікації як зв'язки між ними, а також особливого у формі різноманіття поєднання ресурсів і комунікацій запропоновано новий підхід до формалізації функціонування складних економічних систем як господарських комплексів. Обґрунтована необхідність формування ресурсно-комунікаційної моделі управління господарськими комплексами міста на основі використання відповідних економічних і організаційних методів.

Теоретико-методологічні основи управління економікою міста визначаються економічними причинами виникнення, функціонування і розвитку міста як соціально-економічної системи, включаючи характерні їм доцільність, джерела економічного зростання, форми і методи організації й управління, критерії ефективності. До складу міста входять об'єднання підприємств, інтегровані структури і корпорації, різні за формою власності, організаційно-правовим статусом, масштабом і сферами бізнесу. Однак всіх їх об'єднує те, що вони є складними виробничо-економічними системами, діяльність яких спрямована на отримання ефекту за рахунок використання наявного потенціалу, а також підвищення рівня капіталізації шляхом результативного використання капіталу.

У промислово розвинутих містах, зокрема у м. Донецьку, саме підприємства, інтегровані в структури та корпорації машинобудівної, вугільної та металургійної промисловості, мають дуже серйозний вплив на фінансовий результат міста. Так, зокрема, позитивний фінансовий результат у м. Донецьку в 2006 р. отримано за рахунок діяльності ЗАТ "Донецьксталь-МЗ", АТ "НОРД", ОП "Шахта ім. О.Ф. Засядька", ВАТ "Донецьккокс", ВАТ "Донецький металопрокатний завод". Однак багато великих підприємств, зокрема вугільної галузі, працюють збитково.

Все це підкреслює необхідність використання відповідного механізму господарювання, який має забезпечити ефективне використання економічного потенціалу і результативне функціонування капіталу шляхом збалансованої взаємодії різних ланок системи. Формування зазначеного механізму неможливе без теоретичного узагальнення і формалізації процесу функціонування та розвитку виробничо-економічної системи на основі використання економічних методів і моделей господарювання, що підкреслює актуальність дослідження.

Питання формування й ефективного управління складними виробничо-економічними системами перебувають у центрі уваги учених і практиків. Представниками наукових шкіл Росії й України зроблено значний внесок в розробку форм, методів та інструментальних засобів управління складними економічними системами з урахуванням особливостей господарювання в умовах економіки перехідного періоду [1 - 6]. Проте є нагальна потреба у розширенні досліджень в аспекті виявлення загального і особливого у функціонуванні об'єднань підприємств, інтегрованих структур і корпорацій для подальшого використання методів системного аналізу та моделювання у напрямі строгості визначень, формалізації чинників, оцінки ефективності обраних варіантів розвитку, що й зумовило мету і завдання дослідження.

В сучасних умовах при зміні принципів і методів господарювання, джерел і способів інвестування виробництва, розширення прибуткової бази бюджету і фінансування інноваційного розвитку потрібне формування та функціонування відповідних структур управління потенціалом і капіталом суб'єктів господарювання, економічна поведінка яких відрізняється наявністю неокласичних економічних ефектів [7, c.162]. Цим обумовлена необхідність розробки нових підходів до формування й управління інститутами суспільства, які дозволять скористатися вказаними ефектами сьогодні і в перспективі.

Формою використання капіталу, яка дозволяє ефективно інвестувати кошти в реальний сектор економіки і тим самим забезпечити рух матеріальних і грошових потоків, є підприємства - інтегровані структури та корпорації, тобто складні виробничо-економічні системи.

Системоутворюючими компонентами виробничо-економічних систем є фінансові, матеріальні і трудові ресурси. Фінансові ресурси є початковим моментом функціонування і розвитку виробництва, першопричиною обігу капіталу і разом з суб'єктивним чинником - людиною - є основою відтворювальних процесів. Економічні системи, які не мають можливості забезпечити фінансами свій розвиток, є частиною більш розвиненої системи, яка має здатність до самофінансування розширеного відтворення. Ядром макроекономічної системи, що функціонує на принципах розширеного відтворення, є тріада взаємопов'язаних блоків показників: трудові ресурси - засоби виробництва - валовий суспільний (національний) продукт. У цій тріаді визначальним чинником є наявність трудових ресурсів, що обумовлюють можливе використання необхідної кількості засобів виробництва (виробничі потужності і всі види ресурсів - матеріальні, технологічні і енергетичні), що залучаються до суспільного виробництва, і навпаки, наявність останніх дозволяє визначити кількість трудових ресурсів, які можуть бути задіяні у виробничому процесі. У свою чергу їх сукупне функціонування визначає обсяги виробництва валового суспільного (національного) продукту. Ця тріада показників представляє початкову і кінцеву стадію суспільного виробництва як в цілому, так і на будь-якому рівні управління. Макроекономічна система включає безліч мікроекономічних систем - господарюючих суб'єктів, є виробничо-економічною системою зі здатністю до розширеного відтворення, а цільовою функцією розвитку при цьому є накопичення капіталу. На досягнення цієї мети, а також забезпечення стійкого і пропорційного розвитку спрямовано процес управління потенціалом - матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами.

Однією з найважливіших властивостей системи є наявність зв'язків між елементами, які характеризуються:

напрямом - направлені і ненаправлені;

характером - сильні і слабкі;

виглядом - підпорядкування, рівноправні зв'язки управління;

відношенням до системи - внутрішні і зовнішні;

відношенням до об'єкта управління - прямі і зворотні.

Крім того, з філософської точки зору визначаються зв'язки:

- взаємодії, що обумовлюється цілями взаємин об'єктів. Вони можуть бути кооперативними і конфліктними;

- генетичні, коли об'єкт виступає причиною породження об'єкта взаємин;

- функціонування, що забезпечують життєдіяльність системи, роботу об'єкта;

- розвитку як варіант попередніх зв'язків, що характеризують певну послідовність станів діючого об'єкта із зміною структури або виникненням форм її існування [2, c.62].

Складність і різноманіття зв'язків потребує урахування істотних, несистемних, міжсистемних, взаємних, односпрямованих і різноспрямованих зв'язків.

Привертають увагу такі актуальні типи зв'язків:

- рекурсивний, тобто причинно-наслідковий, такий, що описує взаємозалежність економічних явищ і процесів;

- синергетичний у вигляді інтегрального посилення процесів і явища від спільної дії елементів, приводить до результату, що перевищує сумарний внесок ізольованих елементів системи;

- циклічний як різновид зворотного зв'язку.

Визначальну роль у функціонуванні і розвитку відіграє зворотний зв'язок. Розрізняють позитивний зворотний зв'язок, що зберігає характер змін параметрів системи, і негативний зворотний зв'язок, який протидіє змінам певного параметра. Зворотний зв'язок є основним інструментом розвитку систем, їх стійкості і адаптації до зовнішніх умов. У активних економічних системах, як правило, два види зворотного зв'язку співіснують одночасно.

Одне з положень теорії організації свідчить: для того щоб система не розпадалася на частини, необхідне переважання внутрішніх зв'язків над зовнішніми, для чого необхідне формування відповідної структури [6,c.35]. У системних дослідженнях під структурою розуміється стійкий рисунок взаємних відносин елементів цілісного об'єкта. З позиції системи структура відображає закономірну модель зв'язків елементів системи. У складних економічних системах структура відображає найбільш істотні елементи і зв'язки між ними, які зберігають свої особливості в процесі динамічного розвитку та функціонування системи і відображають фундаментальні характеристики. Структура означає організованість системи, впорядкованість її елементів і зв'язків.

Підсумовуючи зазначене, господарські комплекси (об'єднання, великі підприємства і корпорації) є економічними системами різного ступеня складності, до складу яких входять взаємопов'язані, взаємообумовлені або взаємозалежні елементи.

При цьому слід зазначити, що статтею 6 п.1. Господарського кодексу України визначені загальні принципи господарювання в Україні, які включають: "забезпечення економічної багатоманiтностi та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свободу підприємницької дiяльностi у межах, визначених законом; вільний рух капiталiв, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхiднiстю забезпечення соціальної спрямованості економіки, доброчесної конкуренції у пiдприємництвi, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспiльства i держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб у господарські відносини" [8]. Вказані принципи дозволяють стверджувати, що господарювання є процесом створення умов для забезпечення ефективного функціонування господарюючого суб'єкта за рахунок залучення і використання відповідних ресурсів і встановлення господарських відносин. Що стосується комплексності розвитку, то вона полягає у всебічному охопленні всієї керованої системи, врахування всіх сторін, всіх напрямів, всіх властивостей [9].

Таким чином, поняття "господарський комплекс" є об'єднанням понять процесу господарювання і комплексного розвитку складної виробничо-економічної системи, якими є об'єднання підприємств, інтегровані структури і корпорації що за своєю суттю можна об'єднати поняттям "комплекс як сукупність компонентів, які тісно пов'язані і взаємообумовлені між собою і створюють єдине ціле".

Господарський комплекс як система орієнтований на реалізацію заданої мети і має здатність до відтворення за рахунок власних і залучених ресурсів, що дозволяє отримувати синергетичний ефект, який виникає завдяки економії, обумовленій масштабами діяльності, комбінуванням взаємодоповнюючих ресурсів або мінімізацією трансакційних витрат. При цьому важливим є визначення співвідношення загального і особливого:

загальне - системоутвоюючі компоненти - матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні ресурси і зв'язки між ними - комунікації;

особливе полягає в структурі господарського комплексу і його елементів за ступенем участі у відтворювальному процесі, за чинниками виробництва, за видами діяльності, а також в механізмі формування, функціонування і розвитку господарського комплексу.

В результаті можна зобразити принципову схему ресурсно-комунікаційної моделі господарського комплексу так (рис. 1).

Прикладне значення вказаної моделі полягає в тому, що вона може бути використана як для формалізації зв'язків і відносин у простих господарських комплексах (об'єднанні, підприємстві і корпорації), так і для складніших соціально-економічних систем, які об'єднують безліч господарських комплексів, зокрема міста. Відмічені комплекси щодо економіки міста зазвичай класифікуються як містообслуговуючий, містоутворювальний і містобудівний [10].

Рис. 1. Принципова схема співвідношення загального і особливого в ресурсно-комунікаційній моделі господарського комплексу

Містобудівний комплекс забезпечує планування і забудову міста шляхом відповідних заходів місторегулювання, включаючи регламентацію і організаційно-економічне управління розвитку території.

Містоутворюючий комплекс об'єднує підприємства базових галузей, продукція яких споживається за межами міста, що дозволяє отримувати додаткові кошти до бюджету міста, а їх діяльність забезпечує зайнятість значної частини активного населення міста. Містобслуговуючий комплекс забезпечує нормальне функціонування містоутворювального і містобудівного комплексів за рахунок задоволення попиту в послугах електро-, газо-, тепло-, водопостачання, каналізації, міського пасажирського транспорту, а також роздрібної торгівлі і виробництва окремих видів продукції харчової промисловості, які споживаються на території міста.

Збалансованості і ефективності функціонування господарських комплексів міста сприяє використання відповідних методів управління й регулювання, включаючи забезпечення їх ефективної взаємодії з органами державної і місцевої влади та управління за рахунок встановлення партнерських зв'язків і реалізації відповідних напрямів міської економічної політики. Регулювання й управління розвитком господарських комплексів міста включає як економічні, так і організаційні методи, які використовуються в процесі реалізації відповідних напрямів міської економічної політики (табл. 1).

Таблиця 1. - Методи регулювання й управління розвитком господарських комплексів міста в контексті реалізації міської політики

Особливо слід виокремити інвестиційну політику, оскільки її реалізація стосується всіх комплексів. При цьому ставлення місцевої влади до інвестора, її стабільність і передбачуваність є важливим чинником інвестиційної привабливості території. Отже, інвестиційний потенціал території включає ступінь побічної дії органів місцевого самоврядування, і не лише фінансові важелі і стимули, а саме нерухомість та комунальні ресурси і в першу чергу землю. Наявність гарантій з боку органів влади й управління щодо реалізації інвестиційних проектів розвитку господарських комплексів міста і ресурсів, які надаються для їх реалізації, є найважливішим чинником підвищення активності вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Що стосується інфраструктурної політики стимулювання інвестицій у транспорт, шляхи, засоби комунікації, то моделі взаємодії з місцевою владою, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату, вимагають перш за все не матеріальних і фінансових витрат органів влади і управління, а витрат часу на зустрічі з підприємцями, їх зарубіжними партнерами, працівниками підприємств господарських комплексів міста.

Таким чином, можна зробити наступні висновки: господарські комплекси міста мають як загальне, так і особливе. Загальне в діяльності господарських комплексів полягає в наявності необхідного набору ресурсів і зв'язків між ними, особливе - у формуванні такої конфігурації цих ресурсів і зв'язків, що забезпечують збалансованість і досягнення мети розвитку системи. При цьому для забезпечення формування, функціонування і розвитку господарських комплексів необхідне доповнення ресурсно-комунікаційної моделі, що забезпечує стійкість, адекватність, ефективне використання ресурсів методами економічної раціональності, урахування інтересів і подолання конфліктів шляхом формування відповідного корпоративного блоку. Цей корпоративний блок моделі дозволить здійснювати економічне регулювання й управління, зокрема: управління фінансами й інвестиціями - централізовано, а інше - оперативно; крім того, використання оптимального бюджетування, виділення пріоритетних напрямів відповідно до принципів реінжинірингу, збалансованості цілей і рішень по ресурсах і можливостях, оцінка синергетичності і ступеня відкритості системи в аспекті залучення ресурсів. Все це потребує подальших досліджень у напрямі вибору методів і інструментів виявлення особливостей господарського комплексу і врахування їх у прикладних розробках ресурсно-комунікаційної моделі.

Література

1. Гвишиани Д.М. Организация и управление. - Изд. 3-е изд., перераб. - М.: Изд.-во МВТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. - 332 с.

2. Мащенко В.Е. Системное корпоративное управление.- М.: Сирин, 2003. - 251 с.

3. Шимко П.Д. Оптимальное управление экономическими системами. - СПб.: Изд. дом "Бизнес-пресса", 2004. - 240 с.

4. Рыженков А.Н. Особенности реструктуризации крупного промышленного комплекса. - Донецк: ИЭП НАН Украины - Донецк, 2002. - 218 с.

5. Губко М.В. Механизмы управления организационными системами с коалиционным взаимодействием участников. - М.: ИПУ РАН, 2003. - 118 с.

6.Беляев А.А., Коротков Э.М. Системология организации. - М: ИНФРА, 2000. - 328 с.

7. Економіка України: стратегія довгострокового розвитку / За ред. В.М. Геєця. - К.: Ін-т екон. прогнозування, Фенікс, 2003. - 1008 с.

8. Господарський кодекс України // Вiдомостi Верховної Ради (ВВР). - 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - ст.144.

9. Орлова Т.М. Коммуникация, информация, коммуникационный менеджмент. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.koism.rags.ru/publ/articles/18.php.

10. Занадворов В.С., Занадворова С.В. Экономика города. - М.: ИКЦ "Академкнига", 2003. - 272 с.