Функціонування диспетчерської служби

Як ми вже відзначали, комплексна функція диспетчерування, що охоплює облік, контроль, аналіз, регулювання, реалізується відповідними структурними підрозділами підприємства, що входять в інтегральне поняття "диспетчерська служба".

Вищою інстанцією диспетчерської служби підприємства є начальник виробництва - він же головний диспетчер підприємства. Головний диспетчер має всю повноту влади в області виробничої діяльності. Саме йому, як правило, делегуються права керівника підприємства при рішенні більшості виробничих питань.

Головне завдання начальника виробництва -- керувати виконанням виробничої програми на основі ретельно розроблених оперативних планів-графіків і чіткої організації диспетчерської служби. Всі розпорядження головного диспетчера, що стосуються виконання програми й ритмічності виробництва, обов'язкові для керівників виробничих підрозділів, служб і відділів підприємства.

Начальник виробництва підприємства організує ритмічне виконання планів виробничими підрозділами, систематично розраховує календарно-планові нормативи, залучаючи для цього відповідні служби підприємства, і впроваджує їх у виробництво. На основі таких нормативів й обраних планово-облікових одиниць із залученням виробничо-диспетчерського відділу (ПДО) розробляються плани-графіки (календарні графіки) запуску-випуску деталей, вузлів і виробів цілком. На основі таких графіків диспетчерський апарат планово-розпорядницьких (планово-диспетчерських) бюро організує й відслідковує реалізацію оперативних планів.

Головний диспетчер підприємства оперативно регулює виробництво у всіх виробничих підрозділах й організує оперативний облік виконання плану (завдання) кожним підрозділом, керує всім диспетчерським апаратом, щодня проводить диспетчерські наради.

Диспетчерські наради -- ефективна форма інформації й керування виробництвом. Їх регулярно в те саме час проводить начальник виробництва - головний диспетчер. Ці наради тривають не більше 30 хв. При сучасних технічних коштах керування їх проводять без виклику начальників виробничих підрозділів у кабінет. На нараді керівники підрозділів доповідають про хід виконання добового (змінного) завдання кожним підрозділом і висловлюють претензії до суміжних служб і цехів.

На основі доповідей начальників цехів і начальника ПДО, диспетчерів ПРБ (ПДБ) головний диспетчер дає завдання на поточну добу (зміну) цехам, відділам і службам і готовить щоденну доповідь директорові підприємства, передає йому питання, які сам вирішити не може.

2. Основні показники витрат підрозділів: кошторис і собівартість

Собівартість продукції - це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

підготовку і освоєння нової продукції;

виробництво, включаючи витрати на сировину, ,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

обслуговування виробничого процесу і управління ним;

збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультвацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

набір і підготовку кадрів;

поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції. Так, згідно з порядком не включаються у собівартість, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

Класифікація витрат на виробництво. Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції. Загальні витрати -- це витрати на весь обсяг продукції за певний період. ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них б ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції, зв'язок з обсягом виробництв (рис.1.).

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці , відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид ,продукції, усі витрати -- прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукції, бо вони пов'язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні й змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Рис. 1. Класифікація витрат підприємства.

Змінні витрати -- це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу їх можна розділити на пропорційні та порційні.

Пропорційні Витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності kп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва, kп > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, приклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, даткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва, kп < 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

На рис. 2. графічно показана динаміка загальних постійних і змінних витрат. Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні залежно від обсягу виробництва. На графіку їх лінія буде паралельна осі абсцис. Постійні витрати понижуються на одиницю продукції із зростанням її обсягу по параболічній кривій. Для дегресуючих витрат залишається та ж динаміка, тільки різкіше виражена.

В практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Рис. 2. Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (N): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих.

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватися графічним зображенням. На рис.3. показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного, обсягу (Nkp) збиткове -- заштрихована площа 1. Протягом зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу (Nkp) виробництво став рентабельним -- заштрихована площа 2.

Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному вимірі, вище якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка на рис. 3, для критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу рівні, тобто

Nkp * Cзм + Спост = Ц * Nkp

Рис. 3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва:

1 -- збитки; 2 -- прибуток.

Звідси:

Де Сзм ~ змінні витрати на одиницю продукції;

Спост -- постійні витрати за розрахунковий період;

Ц -- ціна одиниці продукції.

Список літератури

Вершанский А.Е., Иванова Л.А., Лифшиц С.Б. Организация труда линейных руководителей. -- М., 1987.

Веснин В.Р. Основы менеджмента: Курс лекций для студентов высших учебных заведений. -- М., 2001.

Гинзбург Е.Г. Законы и методология организации производственных систем. -- Иваново, 1998.

Глухое В.В. Принципы менеджмента. Управление в системе цивилизованного предпринимательства. -- СПб., 2002.

ГОСТ 24525.0-80. Управление производственным предприятием, объединением. -- М., 1981.

Дикань В.Л. Реформирование экономики Украины и конкурентоустойчивость предприятий. -- Харьков, 1997.

Дилфорт Д. Производственный и операционный менеджмент. -- Минск, 2000.