Принципи та структура управління

Міністерство аграрної політики України

Державний вищий навчальний заклад

"Державний агроекологічний університет"

Кафедра менеджменту організацій

Контрольна робота

з основ менеджменту

Виконала: студентка 4 курсу

5 групи факультету аграрного менеджменту спеціальність

"Менеджмент організацій"

Заочної форми навчання

Михалішина С.В.

Перевірила: Куцмус Н.М.

Житомир, 2010

1. Загальні принципи управління

Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних принципів управління можна віднести цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Для торговельного підприємства і його підрозділів встановлюються звичайні завдання з обсягу товарообігу. Причому завдання по цьому показнику визначаються, як правило, конкретним числом.

Принцип цілеспрямованості припускає не тільки установку цілей, але і співвідношення цих цілей з необхідними ресурсами. При цьому важливо не тільки забезпечити співвідношення цілей з головними ресурсами, необхідними для їхнього досягнення, але й акцентувати увагу на саму слабку ланку, що може перешкодити досягненню цілей.

Принцип плановості управління також зв'язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об'єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності зв'язаний із горизонтальним поділом праці за функціями.

Зростання популярності торговельної діяльності в сучасних умовах і збільшення кількості осіб, що не мають спеціальної підготовки, але фактично зайнятих у торгівлі, а також часткові випадки реалізації населенню недоброякісних товарів висувають на перший план проблему ліцензування торговельної діяльності і здійснення спеціального навчання осіб, що одержує ліцензії, з метою забезпечення необхідної компетенції.

Невід'ємним принципом управління є дисципліна, що повинна бути присутня у будь-якій системі управління на будь-якому рівні. Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов'язків, інструкцій, наказів та інших директивних

документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління. Що стосується торгівлі, роль цього принципу особливо велика, тому що специфіка галузі обумовлює підвищені вимоги не тільки до рівня виконавської дисципліни, але і до фінансової дисципліни в комерційній діяльності, і до самодисципліни всього персоналу від менеджера до продавця. Разом з тим дисципліна повинна не об'єднувати ініціативу працівників, але й залишати місце для творчого ставлення до роботи.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне - в основному на психологічному впливі на працівників. Як спонукальні мотиви, тут можуть виступати різні духовні потреби працівників: потреби в приналежності, у причетності, в успіху.

Отже, зміст принципу стимулювання було б неправильно зводити тільки до оплати праці, як це часто відбувається на практиці. Стимулювання припускає також використання і моральних стимулів і мотивацій, а також справедливе ставлення до персоналу.

Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів.

Принцип ієрархічності визначає правила побудови чи організації окремих її елементів. Цей принцип характерний не тільки для організацій, але і для будь-яких складних об'єктів. Він розглядає складні та великі системи як багатоступінчасті, багаторівневі, що ділять систему на елементи (рівні, ступені).

Принцип ієрархічності випливає з закону поділу праці. Досягнення складних цілей (де недостатньо індивідуальної праці людини) вимагає поділу (спеціалізації) праці. Спеціалізована праця має потребу в координації, інакше ціль не буде досягнута. Необхідність у координації спеціалізованої праці породжує ієрархію управління.

Крім того, зміст загальної мети неоднозначний. Для з'ясування змісту мети потрібна її розбивка на визначену кількість підцілей нижчого рівня. Таким чином, формування системи взаємозалежних цілей базується на принципі ієрархічності.

Принцип ієрархічності визначає характер відносин, що виникають у процесі управління між суб'єктами різних рівнів, а також між суб'єктами й об'єктами управління.

Таким чином, ведуча роль принципу ієрархічності полягає в обґрунтуванні кількості рівнів поділу праці суб'єкта управління, а також ступеня його самостійності згідно обсягу роботи, яку необхідно виконати для досягнення мети.

Принцип ієрархічності управління визначає наступні властивості організації:

* у складі будь-якої організації кожен елемент самостійний, що знаходить вираження в його функціональному призначенні та рівні ієрархії;

* самостійність - це не абсолютна, а відносна величина, оскільки призначення і рівень ієрархії кожного елемента обумовлені елементом вищестоящого рівня, тобто спостерігається визначена підпорядкованість одного елемента іншому;

* елементи (чи окремі залежні організації) різних рівнів не можна зводити один з одним, що знаходить висвітлення у відповідному розподілі між ними цілей і їхніх функціональних видів діяльності.

2. Охарактеризуйте основні види влади і впливу, які використовує у своїй діяльності ваш керівник

Адміністративні методи управління становлять систему прямого впливу (адміністративного) на підлеглих. На СФГ «Хлібороб» застосовуються із адміністративних методів організаційного впливу наступні: організаційне проектування, організаційне регламентування, організаційне нормування. Із адміністративних методів оперативно-розпорядчого впливу: методи інструктування, розпорядчий вплив, оперативно - дорадчий вплив.

Соціально-психологічні методи управління ґрунтуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними процесами, що відбуваються у колективі для виявлення впливу на них в інтересах досягнення цілей.

В СФГ «Хлібороб» використовуються такі методи управління соціальною активністю персоналу: почину і новаторства, обміну досвідом, морального стимулювання, трудового суперництва та інші.

Вибір стилю управління є однією з актуальних соціально-психологічних проблем в системі управління. Виділяють такі стилі управління: автократичний, демократичний, ліберальний та інтегрований.

У досліджуваному господарстві, на мою думку, керівник використовує інтегральний стиль управління, в якому переважає демократичний стиль. Це дає змогу з однієї сторони - підлеглим брати участь у розгляді питань щодо діяльності господарства, а з іншої сторони - оперативно приймати рішення у скрутних ситуаціях.

3. Дослідити на прикладі конкретного підприємства його організаційну структуру та структуру управління

Структура управління СФГ «Хлібороб» являє собою упорядковану сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв'язків між структурними підрозділами апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками, а також регламентує потоки інформації у системі управління.

Структура управління господарства виражена у схемі (рис. 2).

В господарстві склалася лінійно-функціональна структура управління, що ґрунтується на розподілі сфер повноважень і відповідальності по функціям управління, а по вертикалі -- за підлеглістю нижчих ланок щодо вищих. З іншої сторони СФГ «Хлібороб» має бригадну (двохступінчату) структуру управління. Це найбільш проста структура управління, яка притаманна малим та середнім підприємствам.

Основними перевагами такої структури є: її економічність; має мінімальну кількість ієрархічних рівнів управління; тісний зв'язок керівника з середньою ланкою; забезпечую чіткий розподіл повноважень і обов'язків. Проте дана структура вимагає високої кваліфікації кадрів середньої ланки.

Власником господарства є фермер, який орендує землі у селян, здійснює управління і може сам приймати рішення.

Загальні збори пайовиків скликаються для звіту результатів підприємницької діяльності і обговорення стратегії господарювання.

Головний економіст є керівником і організатором економічної і планової роботи у господарстві, а саме:

керує нормативною роботою;

вивчає передовий досвід;

розробляє перспективні, поточні і робочі плани;

аналізує стан і розвиток підприємства;

займається поліпшенням організації праці, тощо.

Головний бухгалтер здійснює керівництво і контроль за станом бухгалтерського обліку і звітності у всіх галузях виробництва. Обов'язки його такі:

складання фінансового плану і контроль за його виконанням, суворим додержанням фінансової дисципліни;

здійснення режиму економії на всіх ділянках виробництва;

контроль за правильністю реалізації і використання продукції, насіння, кормів, нафтопродуктів та інших матеріальних цінностей;

слідкує за виконанням договорів фермерства і зобов'язань господарства. Разом з керівником господарства головний бухгалтер підписує річний звіт підприємства, всі фінансові та інші документи, пов'язані з витрачанням коштів і матеріальних цінностей.

Головний агроном очолює агрономічну службу Обов'язки його такі:

турбота про правильну організацію використання землі;

впровадження раціональних сівозмін;

проведення протиерозійних заходів;

розробка і впровадження науково обґрунтованої системи добрив, насінництва, захисту рослин від шкідників і хвороб;

постійний контроль за своєчасним і якісним веденням агрономічної роботи у господарстві.

Головний інженер є керівником і організатором роботи з механізації, електрифікації, автоматизації виробництва, своєчасного ремонту і технічного обслуговування тракторів, сільськогосподарських машин, електрообладнання, силового та іншого обладнання. Він організує безперервне постачання сільськогосподарської техніки запасними частинами, ремонтними матеріалами та інструментом.

Головний зоотехнік керує і організує всю зоотехнічну роботу у тваринництві. В його обов'язки входить: розробка системи ведення тваринництва, участь у складанні виробничо-фінансового плану господарства і госпрозрахункових завдань тваринницьким фермам, проведення племінної роботи, бонітування тварин і організація правильного ведення зоотехнічного обліку та звітності, розробка кормових раціонів, організація правильної годівлі та інше.

Головний ветеринарний лікар організує і здійснює ветеринарно-профілактичні і оздоровчі заходи на тваринницьких фермах товариства. На початок року він складає загальний план ветеринарних заходів, а також плани ліквідації виявлених захворювань. Протягом року спостерігає за санітарним станом тваринницьких приміщень, пасовищ і водойм; щомісяця проводить загальний огляд тварин і контролює дотримання правил гігієни.

Керівники первинних виробничих підрозділів безпосередньо підпорядковуються фермеру. Таким чином сформована двоступінчата бригадна структура управління, яка відповідає діючій організаційній будові підприємства. Процес управління тут ґрунтується на лінійному підпорядкуванні, а керівництво технологічною діяльністю виробничих підрозділів здійснюється за функціональною ознакою.

Така структура є найбільш простою, її перевагами є економічність, чіткий розподіл повноважень і обов'язків. Вона вимагає високої кваліфікації від керівників підрозділів і спеціалістів підприємства, а також чіткого розмежування функціональних обов'язків.

Список літератури

1. Про підприємства. Закон України (зі змінами і доповненнями) // Юридичний вісник України. - 1998. -№ 31. -с. .3-15.

2. Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві. Закон України // Відомості Верховної Ради України. -1992.-№32. с. 1067-1075

3. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економіки": Указ Президента України // Голос України, 7 грудня, 1999 р.

4. Громов М.Н. Научная организация, нормирования й оплата труда на сельскохозяйственных предприятиях. -М.: Агропромиздат, 1991. -383 с.

5. Гудзинський О.Д. Менеджмент в системі агробізнесу. - К.: Урожай, 1990.-400с.

6. Завадський Й.С. Координація в системі менеджменту // Економіка АПК, 1995, №3, с. 63-67.

7. Завадський Й.С. Менеджмент: Management - Т. 1. -К.: УФІМБ, 1997. -543с.

8. Завадський Й.С. Менеджмент підприємства в умовах стратегічних змін// Вісник аграрної науки, 1996, №2.-с. 14-19.

9. Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК: Підручник. - К.: Вища школа, 1992. - 367 с.

10. Лацій В.Р. Інформаційне забезпечення управління підприємством // Фінанси України, 1999, № 5. -с. 53-59.

11. Матеріали з організації виконання Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". - Житомир, 1999. - 56 с.

12. Майкл Мескон и др. Основы менеджмента. - М.: "Дело", 1992. - 701 с.

13. Основи менеджменту в АПК / За ред. Й.С. Завадського. - К.: Вища школа, 1995.-246с.

14. Проектування системи управління та менеджменту. Практикум / За ред. Й.С. Завадського. - К.: Урожай, 1994. - 208 с.

15. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва (посібник у питаннях і відповідях) / За ред. П.Т. Саблука. - К.: ІАЕ, 1999. -532с.

16. Сучасна аграрна політика України / За ред. П.Т. Саблука. - К.: ІАЕ, 1996. -664с.