Сучасна державна освітня стратегія і розвиток управлінської освіти в Україні

Сучасна державна освітня стратегія

і розвиток управлінської освіти в Україні

Ірина Беганська,

старший викладач кафедри українознавства

Донецького державного університету управління

Наталя Садовська,

старший викладач кафедри українознавства

Донецького державного університету управління

В статті проаналізований досвід підготовки фахівців з управління за новими для України стандартами - програмами менеджменту ділового адміністрування. Визначені перспективи розвитку цих програм з точки зору їх економіко-правового забезпечення державою.

Сьогодні, коли відбувається активний процес трансформації радянських схем і механізмів освіти, інтеграція їх в європейську і світову освітню систему, стають нагальною необхідністю пропозиції щодо введення альтернативних форм освітніх систем, нових методик розробки багатоваріантних освітніх технологій, інноваційної стратегії освітнього процесу, розгляд самої освіти в контексті формування "інкультурованої" особистості, тобто людини з певною ієрархією цінностей, сформованими стереотипами поведінки, притаманними даному суспільству. За всіх умов і обставин розвитку людства освіта була і залишається однією з найважливіших і найскладніших умов прогресивного розвитку суспільства, підготовки громадян до життя, їх соціалізації, залучення до духовних надбань людства.

Зважаючи на тенденційну критичність щодо ідеї державного регулювання освіти загалом, сьогодні мало хто намагається заперечувати, що метою розвитку освіти в Україні не може бути наслідування стандартів і стереотипів розвинених країн, а стратегією - послідовне дотримання викладених у підручниках та монографіях їх ідеологічних принципів.

Вітчизняна традиція управління освітою і навчанням започаткована ще в педагогічних працях А.Макаренка і В.Сухомлинського. Звідти ж випливають і сучасні тлумачення процесів управління освітою і навчанням, їх основних складових і основних залежностей, таких як, наприклад залежність ефективності освіти від якості навчання [В.Андрущенко, В.Бондар, А. Лігоцький [1], В.Зубко [2], В. Кремінь та ін.]. Останнє передбачає зміну всієї парадигми сучасної освіти з "підтримуючої" на "інноваційну", основним складовим елементом якої виступає нова якість знання - товар [П.Симонов, В.Гамаюнов [3], Н.Кривда [4] та ін.]. До товару можна використати весь спектр маркетингової практики і сформувати новий підхід до управління освітою, який полягає у створенні професійної і культурної компетентності фахівця і продиктований необхідністю випереджального розвитку освіти порівняно з суспільством у цілому [В.Луговий, О. Савченко, Н.Протасова, В.Моргун].

Попри названі підходи і розроблювані на їх основі методики, досі не віднайдений механізм, який би дозволив ефективно проводити політику адаптації існуючих зарубіжних схем і стандартів на користь нової якості освіти. На нашу думку, інноваційна схема розвитку освіти неможлива без участі держави (відповідних суб'єктів державного управління), яка покликана засобами закону і права забезпечувати умови для формування, виживання і реалізації самобутньої освітньої системи і створювати механізми, що стимулюють суспільну активність у напрямку розвитку національної системи освіти.

Мета даної розвідки полягає у дослідженні сучасної державної стратегії освіти у її окремих підсистемах і галузях, зокрема в галузі підготовки фахівців з управління та менеджменту.

Передусім подивимось уважно на те, що традиційно склалося у нас, в Україні, що є в світі, і які перспективи у вітчизняних суб'єктів надання освітніх послуг з точки зору економіко-правового забезпечення державою освітніх процесів.

Загальновизнаною думкою стало те, що менеджер двадцять першого століття має бути висококваліфікованим спеціалістом, озброєним новітніми знаннями, навичками і, найважливіше, розумінням сучасного бізнесу. Тобто наприкінці підготовки ми повинні мати фахівця, готового до роботи в реальних економічних та бізнесових умовах компанії, регіону та країни в цілому.

Відповідно до результатів опитування 550 студентів старших курсів економічних та менеджмент-факультетів вищих навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації із шести найбільших міст України [5] можна констатувати недостатність надання під час навчання практичних навичок та досвіду реальних бізнес-ситуацій із конкретними варіантами прийняття управлінських рішень. З іншого ж боку, визначається невдоволеність переобтяженням навчальної програми "обов'язковими" дисциплінами, які не завжди потрібні в подальшій роботі менеджера чи підприємця. Наявна ситуація спричинена тим, що на початковій стадії розвитку бізнес-освіти в Україні вищі навчальні заклади самостійно розробили нові навчальні плани та підходи до освіти, які, як і попередні, ґрунтувалися на принципах формування широкого загального світогляду випускника вузу (що є позитивним), але налаштовували його на раціональну, передбачувану виробничу поведінку, ефективну за умов планового ведення господарства.

Міжнародний досвід підготовки управлінських кадрів ґрунтується на принципах, закладених у багатьох освітніх програмах, найбільш популярною з яких є програма МВА (Management Business Administration). Саме в цій стратегічно важливій програмі окреслюються цікаві підходи і напрямки розвитку бізнес-освіти в Україні, які дозволяють готувати максимально підготовлених до роботи в ринкових умовах фахівців.

На сьогодні в Україні існують шість бізнес-шкіл, які пропонують громадянам освіту за цими програмами. Пріоритети останніх є незаперечними, але проблематичними з точки зору визнання державної "фаховості" такої підготовки. Для запровадження в освітній процес програма має бути двічі акредитованою: по-перше, пройти процес державної акредитації і бути визнана Міністерством освіти і науки України, по-друге, отримати акредитацію за міжнародними системами, наприклад AASB або EQUIS.

Основною метою державної акредитації будь-якої освітньої програми є забезпечення мінімального рівня вимог до якості вищої освіти та усунення з ринку тих структур, які не відповідають цим вимогам. Дійсно, на сьогодні в Україні існує велика кількість навчальних закладів, які, через надання освітніх послуг низької якості, знецінюють саму ідею вищої освіти. Однак зміст та обсяг програми МВА з самого початку орієнтовані на вибране коло споживачів - переважно осіб з базовою вищою освітою або досвідом управлінської роботи. Це значить, що серед дисциплін переважатимуть дисципліни спеціальні, до того ж викладатися вони мають фахівцями-практиками, які знають, як реально діють закони та принципи.

Наступним формальним чинником акредитації є соціальна відповідальність держави за підготовку спеціалістів. У соціальному аспекті бізнес-утворенням, що працюють за даними програмами, дуже важко конкурувати з великими державними закладами, які відповідають або мають відповідати вимогам чинного правового поля. Адже програма МВА є досить гнучкою і постійно поновлюваною, отже, передовою порівняно з чинними законодавчими засадами, стосовно, наприклад, організації та змісту навчально-виховного процесу, його термінів чи спрямованості на конкретну спеціалізацію.

Можливим варіантом розв'язання цього протиріччя є створення закладів з бізнес-освіти за програмами МВА при великих освітніх центрах - університетах, на чому справедливо наголошують ряд дослідників [6, 7]. На їх думку, це підвищить конкуренцію поміж різними формами освіти - державною академічною та комерційною, що покращить її якість і, таким чином, посприяє розвиткові країни. До того ж це дасть можливість створити відповідності між чинними національними стандартами освіти та тим її новим змістом, який закладений у саму концепцію таких програм. Наприклад, О.В. Щербина пропонує три структурні складові такої програми: базові дисципліни, нормативні та дисципліни за вибором. Базовий блок - це вища економічна освіта, яка включає оволодіння фундаментальними знаннями з макро- і мікроекономіки, менеджменту, бухгалтерського обліку тощо. Нормативний передбачає управлінські функціональні дисципліни - фінансовий, операційний, маркетинговий менеджмент, а також стратегічне та антикризове управління, міжнародний бізнес, управління конкурентоспроможністю тощо. Варіативна складова може включати як дисципліни за вибором навчального закладу, так і за вибором слухача [6].

Окрім того, якість програми МВА оцінюється за різними критеріями, які охоплюють працевлаштування і заробітну плату випускників, природу факультету, інтернаціоналізацію, думки випускників, рівень наукових досліджень, академічну репутацію. В Україні відсутній досвід порівняння та оцінювання існуючих програм - йдеться не про боротьбу споживача освітніх послуг за право доступу до кращого джерела знань, а про прагнення здобути певний атрибут - диплом. Зміна такої настанови можлива, якщо за підтримки держави в країні почнуться процеси, направлені, з одного боку, на те, щоб зробити значимою саму наявність знань, тобто надати ідеологічного впливу на суспільство, який полягатиме у побудуванні нової ідеологеми: реальні якісні знання необхідні для професійної та соціальної реалізації людини як такої. З іншого боку, держава має перейматися введенням спеціаліста в діючу систему розподілу праці, засвоєнням ним вузькоспеціальних знань, практичних умінь і навичок. І в даному разі програми МВА можуть стати ефективною базою для підготовки високопрофесійних менеджерів - знавців ринків стратегічно важливих партнерів України в усьому світі. Така пропозиція в контексті тих світових глобалізаційних процесів, що відбуваються зараз, дозволить позиціонувати нашу країну як європейський (а може, й світовий) центр підготовки бізнес-кадрів, які знають економічну та бізнесову специфіку провідних держав.

Спробуємо окреслити основні функції органів державної влади стосовно підготовки профільних менеджерів у рамках програм МВА (табл. 1):

Таблиця 1 - Матриця функцій органів державної влади стосовно підготовки фахівців з менеджменту

Щоб функції державних органів влади змінили свою парадигму, варто добре продумати структуру їхньої співпраці з вищими навчальними закладами, особливо тими, які мають структурні підрозділи з підготовки вказаних фахівців. На наш погляд, можлива така модель: міністерство освіти і науки та підпорядковані йому відділи управління освіти і науки облдержадміністрацій повинні мати бодай три такі важливі відділи, як організаційний, інформаційний та аналітично-прогностичний. Тоді, відповідно, зростатимуть вимоги до працівників тих управлінь освіти, які функціонують за такою моделлю. Це значить, що фахівці з управління навчальними закладами володітимуть відповідними комунікаційними та управлінськими здібностями, знанням методики та інструментарію формування й аналізу державної політики, умінням працювати з громадськістю.

Насамкінець хотілося б ще раз наголосити, що найбільшим стратегічним ресурсом України є її спеціалісти. І ми зможемо підвищити їх конкурентоспроможність, якщо позиціонуємо себе як територію надання освітніх послуг на рівні світових стандартів. Перший крок для цього вже зроблено - Україна стала учасником Болонського процесу. Другим має бути створення на її території на базі університетів таких шкіл бізнесу, у яких можуть працювати визнані, зі світовою славою фахівці. Коли ми зможемо залучити до себе міжнародне студентство, то змінимо ставлення до наших освітніх закладів у самих українців, бо не диплом стане головною метою, а якісні знання, які можна отримати, не виїжджаючи для цього далеко за кордон. Одним з важливих наслідків такої програми стане також повернення з-за кордону багатьох тисяч українських фахівців, які вже отримали і зараз отримують там освіту, асимілюючись з чужою культурою та збагачуючи інші держави своєю працею.

Література

1.Лігоцький А.О. Методи і засоби вирішення завдань проектування освітніх систем нового типу: Hавч.-метод. посібник /Hац. акад. внутpіш. спpав України. - К., 1997. - 41 с. - Бібліогp.: с.39-40. - К-1 [А 582998].

2. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України: [Зб.] /Hац. ун-т "Києво-Могилян. акад."; [Заг. pед. В.Зубка]. - К.: Вид. дім "КМ Academia", - 288 с. - К-1 [А 582027].

3. Гамаюнов В.Г. Наукові основи інноваційної моделі освітньої системи держави та регіону // Схід. - 2004. - №1. - С. 23-26.

4. Кривда Н.Ю. Сучасна освіта як гравець на ринку праці //Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції "Людина - Світ - Культура" (20-21 квітня 2004 року, Київ). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 976 с.

5. Каніщенко О.Л. Бізнес-освіта в Україні: нові тенденції та перспективи в перехідній економіці //Бізнес-освіта як бізнес: якість послуг і соціальна відповідальність. Матеріали 5-ї щорічної міжнародної конференції "Розбудова менеджмент-освіти в Україні" (м. Харків, 13-15 листопада, 2003 р.) - Київ: Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні, 2003. - С. 47-58.

6. Щербина О.В. Програми МВА при вищих навчальних закладах України //Бізнес-освіта як бізнес: якість послуг і соціальна відповідальність. Матеріали 5-ї щорічної міжнародної конференції "Розбудова менеджмент-освіти в Україні" (м. Харків, 13-15 листопада, 2003 р.) - Київ: Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні, 2003. - С. 47-58.

7. Шеремета П. Викладання менеджменту, або Ключові фактори успіху // Синергія. - 2001. - № 2.