Система управління якістю продукції науково-дослідних установ

Система управління якістю продукції науково-дослідних установ

Людмила Дудка, старший викладач Сіверодонецького відділення Інституту післядипломної освіти та дистанційного навчання Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля

Ірина Лазько, викладач Сіверодонецького відділення Інституту післядипломної освіти та дистанційного навчання Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, аспірантка ДП "УкрНДНЦ", завідувач відділу науково-технічної інформації Державного підприємства "Інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу" (ДП "ІАП"), м. Сіверодонецьк

Авторами показана вагомість інтелектуального потенціалу для економічного росту країни. Наведено фактори, які впливають на рішення керівництва науково-дослідних установ щодо доцільності впровадження системи управління якістю продукції. На прикладі роботи колективів державних підприємств "Хімтехнологія" та "ІАП" (м. Сіверодонецьк) простежується вітчизняний досвід із питань розробки, упровадження та подальшого вдосконалення системи управління якістю.

Аналіз практичного досвіду країн із розвинутою економікою свідчить про те, що результати, отримані на стадії науково-дослідних робіт (далі - НДР), суттєво впливають на рівень галузевого оновлення та здійснення прогресивних структурних зрушень у країні й загалом на забезпечення сталого соціально-економічного розвитку. Переважно на цій стадії формується потенційний рівень якості та конкурентоспроможності продукції або закладаються нові умови підвищення вже існуючого рівня якості.

Прагнення до адаптації науково-технічної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринку в умовах жорсткої конкуренції та відсутності значного сприяння з боку діючої державної системи технічного регулювання, орієнтація на вдалий світовий досвід спонукає суб'єкти управління застосовувати внутрішні резерви забезпечення конкурентоспроможності й передбачуваності результатів діяльності. Резервом науково-технічної галузі може стати система управління якістю (далі - СУЯ) науково-дослідних установ, сформована, зокрема, за принципами серії стандартів ДСТУ ІCO 9000 та загального управління якістю (ТQМ), із застосовуванням сучасних методів підвищення якості та ділової досконалості, яка ґрунтується на національних нормах та правилах стандартизації і сертифікації, гармонізованих із міжнародними вимогами.

Науковим узагальненням накопиченого досвіду в теорії та практиці розробки та впровадження СУЯ стали роботи вітчизняних та закордонних вчених Ю.П. Адлера, Р.П. Бичківського, Л.М. Віткіна, А.У. Глічева, Е.М. Гончарова, Е. Демінга, Д. Джурана, В.А. Качалова, О.С. Клепікова, Т. Конті, Ф. Кросбі, М.Г. Круглова, В.А. Лапідуса, В.Е. Момота, В.Ю. Огвоздіна, В.В. Окрепілова, П.А. Орлова, С.А. Погребняк, К.М. Рахліна, М. Розно, М.М. Світкіна, Дж. Седдона, Р.А. Фатхутдінова, С.К. Фомічева, І.І. Чайки, А. Шадріна, В.Д. Шапіро, М.І. Шаповала, В.Е. Швець та інших.

Результати аналізу наукових джерел із питань розробки та впровадження СУЯ доводять, що увага вчених сконцентрована переважно на питаннях формування СУЯ на стадії виробництва. Ураховуючи це, для установ науково-технічної галузі актуальним є висвітлення питань щодо структури та принципів, методики формування СУЯ на стадії НДР, вдалого поєднання національних нормативно-законодавчих актів, які регламентують СУЯ, із принципами міжнародної стандартизації, визначення методологічних засад оцінювання результативності СУЯ на стадії НДР. Але перш ніж розробляти та впроваджувати СУЯ, вище керівництво науково-дослідних установ (НДУ), окрім обізнаності та бажання вивести організацію на новий рівень розвитку, повинно чітко усвідомлювати сутність цього процесу, його переваги та недоліки.

Статистичні дані щодо динаміки кількості організацій-виконавців наукових та науково-технічних робіт та їх інноваційної активності, чисельності виконавців ННТР (зокрема за секторами науки), обсягу виконаних науково-технічних робіт та їх питомої ваги у ВВП, джерел фінансування технологічних інновацій доводять необхідність удосконалення існуючої СУЯ на стадії науково-дослідних робіт.

Мета статті - обґрунтувати доцільність та своєчасність уведення змін у науково-дослідну систему країни шляхом впровадження системи управління якістю продукції на стадії НДР.

Потенційно НДУ - вагомі гравці на ринку наукомісткої продукції. Щорічний світовий обіг на ринку нових технологій і наукомісткої продукції - 3 трлн доларів, що в кілька разів перевищує обіг усіх сировинних ресурсів, включаючи нафту. При цьому на США припадає 39 %, Японію - 30 %, Німеччину - 16 %, Росію - 0,3 %, Україну - 0,1 % [1] (дані наведені на рис. 1).

Рис. 1. Розподіл ринку наукомісткої продукції.

Світовий ринок об'єктів права інтелектуальної власності (далі ІВ) - один із найбільш значущих не тільки за вартістю, але й за динамікою розвитку. Якщо темпи росту світового промислового виробництва не перевищують 2,5-5 % на рік, то темпи світової торгівлі об'єктами права ІВ досягають 12 - 14 % [2].

Потенційно НДУ здатні істотно впливати на формування інтелектуально орієнтованої економіки.

Цей курс розвитку економіки України підтверджений Президентом у його зверненні до Верховної Ради «Про внутрішнє й зовнішнє положення України в 2005 р.» [3].

У світі частка високотехнологічної продукції досягає близько 40 % загальносвітового ВВП. У провідних країнах світу частка науки, освіти, прогресивних і наукомістких технологій, тобто складових науково-технічного прогресу у ВВП досягає 95 % (у Росії не перевищує 5-10 % [1]; в Україні з 1998 р. цей показник залишається на рівні 4-6 % [4], причому частка інноваційної продукції в 2005 р. становила 6,3 % від усього обсягу реалізованої продукції [4]).

Дані щодо динаміки росту ВВП та обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт наведені у табл. 1.

Хоча частка наукових та науково-технічних робіт у ВВП країни невелика, спостерігається її безперечне збільшення. Динаміка обсягу виконання наукових і науково-технічних робіт наведена на рис. 2.

Таблиця 1. - Динаміка росту ВВП та обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт в Україні

Рис. 2. Динаміка обсягу виконання наукових і науково-технічних робіт.

При цьому інноваційні підприємства розвинених країн забезпечують 70 - 90 % ВВП.

Динаміка інноваційної активності підприємств України (наведена на рис. 3) абсолютно не відповідає стратегії формування інноваційної моделі соціально-економічного розвитку. Так, у 2005 р. кількість найменувань освоєних інноваційних видів продукції зменшилася на 17,2 %, нових технологій на 19,6 %. Під впливом погіршення загального інвестиційного клімату в країні зменшився обсяг прямих іноземних інвестицій на 7 % за три квартали 2005 р. порівняно з аналогічним періодом 2004 р.

Рис. 3. Динаміка інноваційної активності підприємств України.

При зменшенні інноваційної активності підприємств спостерігається тенденція до збільшення числа зареєстрованих об'єктів права ІВ у державі, що відображено на рис. 4.

За оцінками експертів, потужність інтелектуального потенціалу України достатньо велика й дорівнює 137 - 138 млрд дол. [5].

За даними ЮНЕСКО, у 20 країнах, де працює 95% усіх науковців, дохід на душу населення щорічно зростає на 200 $, в інших - тільки на 10 $ на рік.

Саме дослідник є першоджерелом інновацій та часто незаслужено забутим суб'єктом цього процесу.

Насиченість України науковими кадрами порівняно з розвиненими країнами світу залишається високою: у 2003 р. у перерахуванні на 1000 осіб зайнятого населення в Україні було 6,8 працівників наукової сфери, у тому числі дослідників - 4,1 (у Німеччині - відповідно 12,5 і 6,7; Іспанії - 8,4 і 4,9; Польщі - 5,3 і 3,8; Угорщині - 6,1 і 3,7) [6]. Але їх чисельність, на жаль, у цілому зменшується. Для порівняння: за останні 15 років кількість працюючих в інноваційній сфері в США та Західній Європі збільшилася в 2 рази, у Південно-Східній Азії - у 4 рази, у Росії та Україні знизилася відповідно в 2,5 і 3 рази. При цьому пострадянські країни мають потужний науковий потенціал. Скажімо Росія, населення якої становить усього лише 2,5 % від населення Землі, нараховує 12 % учених світу [7]. За цей період в 1,3 раза скоротилася й кількість виконаних розробок, у тому числі зі створення нових видів техніки й технологій у 3,9 раза [2]. Динаміка зміни кількості науковців наведена на рис. 5.

Рис. 4. Динаміка реєстрації прав ІВ.

Рис. 5. Динаміка зміни кількості науковців.

Загальна кількість публікацій - це один з показників інтелектуального потенціалу. За даними, оприлюдненими у [5], серед 38 країн-учасниць рейтингування 1996-2000 рр. на Україну припадає 0,52 %, тоді як на Польщу - 1,1 %, Ізраїль - 1,26 %, Францію - 6,36 %.

Більше ніж 90 % продукції промисловості України не відповідає сучасному науково-технічному рівню, а сама промисловість все більше набуває слюсарно-складального характеру [4].

Недостатнє залучення інноваційного фактора в розвиток економіки вплинуло на низьку оцінку України у Світовому звіті про конкурентоспроможність. У 2004 р. за загальним індексом росту конкурентоспроможності вона перебувала на 86 місці серед 104 країн, за індексом розвитку технологій - на 83, за індексом використання інформаційно-комунікаційних технологій - на 76, за інноваційною здатністю - на 39 місці [4].

З огляду на вищевикладене, ключову роль у відродженні національної економіки необхідно відвести саме вітчизняній науковій системі. Станом на 2003 рік вона представлена 1487 установами, із них 387 академічного сектора, 847 - галузевого, 164 - вузівського, 89 - заводського [6]. Питома вага роботи таких установ розподілилася так: фундаментальні дослідження - 15,3 %, прикладні - 13,2 %, конструкторські розробки - 56,5 %, науково-технічні послуги - 15 %.

На цій підставі, автори [6] роблять висновок про кризу вітчизняної науки і далі зазначають, що ця ситуація виникла не випадково. Наші науковці багато часу проводили планові дослідження за рахунок державного бюджету в умовах адміністративної економіки, а в умовах іншої, ринкової, економіки для грамотного позиціонування результатів своєї праці не вистачає головного - ефективно функціонуючої загальної системи менеджменту установ.

Розглянемо становлення й розвиток системи управління якістю продукції на прикладі ДП «Хімтехнологія».

Після аналізу існуючої бази загального менеджменту, першим кроком у напрямку впровадження СУЯ ДП «Хімтехнологія», Державного підприємства «Інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» (далі - ДП «ІАП») були призначені першим керівником такі органи: координаційний - Рада з якості та виконавчий - Служба якості. Ці органи були призначені для систематизації інформації для прийняття рішення відносно доцільності впровадження та сертифікації системи управління якістю згідно з вимогами ДСТУ ISО 9001:2000 [8]. Мета діяльності цих органів - забезпечення функціонування загальної системи менеджменту установи з урахуванням прийнятої концепції якості.

У першу чергу для вирішення питання доцільності впровадження СУЯ була прийнята до уваги стаття 9 Закону України “Щодо ліцензування окремих видів діяльності” від 16.12.2004 р. № 2261-IV, згідно з якою діяльність типових підрозділів НДУ - проектної частини та дослідного заводу - підлягає ліцензуванню. Сьогодні однією з умов ліцензування окремих видів діяльності НДУ є не тільки ефективне впровадження та сертифікація СУЯ згідно з вимогами ДСТУ ISО 9001:2001, а й наведення об'єктивних доказів її ефективного функціонування, у тому числі з боку замовників наукомістких робіт.

При аналізі досвіду з питань сертифікації СУЯ на відповідність вимогам ДСТУ ISО 9001:2001 також були прийняті до уваги дані двох останніх опитувань фахівців щодо впровадження стандартів ISО [9]:

- 79 % респондентів надали відповідь “У цілому це вигідно для нашої організації”;

- 46 % респондентів підкреслили то, що в результаті сертифікації СУЯ якість продукції та послуг стала вищою;

- 21 % із цим не згодні.

Більше 73 % опитуваних керівників підкреслили, що їх компанії стали функціонувати ефективніше, 12 % цього не зазначили.

На цьому етапі були визначені основні фактори, які впливають на рішення щодо доцільності впровадження та сертифікації СУЯ взагалі в НДУ та зокрема в ДП «Хімтехнологія», ДП «ІАП».

Щодо прагматичних причин, треба насамперед відзначити, що за кордоном стандарти ІSО серії 9000 з моменту їхнього опублікування знайшли широке визнання й застосування в різних сферах діяльності. За різними оцінками, на відповідність цим стандартам сертифіковані від 200 до 300 тис. СУЯ, що функціонують у різних фірмах й організаціях світу. Але якщо наприкінці 80-х років ХХ ст. створення й сертифікація СУЯ забезпечували фірмам певні конкурентні переваги, то з початку нового сторіччя в результаті збільшення кількості таких фірм ці переваги стали втрачати своє значення. У результаті інвестиції на створення й сертифікацію СУЯ стають усе менш ефективними й, отже, перестають діяти фактори, що раніше стимулювали ці роботи. Перелік цих факторів наведений у табл. 2.

Таблиця 2. - Деякі аспекти сертифікації СУЯ

При обстеженні, що проводилось у 15 країнах світу та охоплювало 5398 організацій [10], респонденти оцінювали за п'ятибальною шкалою вагомість кожної з одинадцяти причин, які вплинули на прийняття рішення щодо сертифікації СУЯ згідно зі стандартами ІSО серії 9000.

Діаграма, яка наведена на рис. 6 демонструє пріоритетність тих чи інших причин сертифікації СУЯ (1 - 11) згідно з проведеним обстеженням.

1 - зниження витрат

2 - поліпшення якості

3 - переваги на ринку

4 - тиск замовників

5 - сертифіковані конкуренти

6 - переваги, отримані іншими

7 - усунення потенційних експортних бар'єрів

8 - знання зацікавлених працівників

9 - взаємовідносини з владою

10 - взаємовідносини з громадськістю

11 - корпоративний імідж

Рис. 6. Мотивація сертифікації за стандартами серії ДСТУ ІSО 9000.

Слід зазначити, що за даними дослідження, основними причинами, які сприяли впровадженню та сертифікації СУЯ є “Поліпшення якості” та “Корпоративний імідж”, а менш вагомими є “Переваги на ринку” та “Тиск замовника”. Одночасно обстеження довело, що в різних секторах економіки відносні мотивації сертифікації СУЯ подібні, але є й розбіжності, пов'язані зі специфікою галузі. Так, наприклад, для підприємств харчової промисловості більш вагомими мотивами були “Поліпшення якості” та “Знання зацікавлених працівників”, а для текстильної промисловості - “ Зниження витрат”.

Якщо ранжирувати ці мотивації за вагомістю для НДУ, то, за даними опитування фахівців ДП “Хімтехнолгія”, вони розподіляються так: 1 - переваги на ринку; 2 - тиск замовників; 3 - взаємовідносини з владою; 4 - зниження витрат; 5 - знання зацікавлених працівників; 6 - поліпшення якості; 7 - корпоративний імідж; 8 - сертифіковані конкуренти; 9 - переваги, отримані іншими; 10 - взаємовідносини з громадськістю; 11 - усунення потенційних експортних бар'єрів.

Поряд із позитивною мотивацією сертифікації СУЯ, насамперед удосконаленням та документальним упорядкуванням системи загального менеджменту, керівництво інституту розуміло, що на цьому шляху необхідно перебороти такі труднощі:

- при відсутності пільг з боку держави сертифікація СУЯ є занадто дорогою;

- матеріальні витрати на надання послуг консультаційною фірмою (у середньому до 40 тис. грн.).

- матеріальні витрати на розробку й перегляд документації системи загального менеджменту під кутом якості (орієнтовно 80 документів), посадових інструкцій (у середньому до 10 тис. грн.)

- матеріальні витрати на наглядовий періодичний аудит (у середньому до 3 тис. грн. на рік);

- матеріальні витрати на підвищення кваліфікації й компетентності фахівців з питань СУЯ (у середньому до 3 тис. грн. на рік).

Особливо слід відзначити, що відсутність державної підтримки в питанні впровадження й сертифікації СУЯ - один із вагомих стримуючих факторів, особливо для НДУ, які отримують незначні прибутки від своєї діяльності. У ряді країн це питання вже вирішене [11]. Так, наприклад, у Великобританії надаються безкоштовні консультації для підприємств із кількістю працівників до 1000 осіб, компенсації малим підприємствам 25 % витрат на впровадження СУЯ, компенсація до 50 % витрат, пов'язаних із впровадженням нових і розширенням сфери використання діючих систем. В Угорщині 50 % витрат підприємства на впровадження СУЯ компенсується з держбюджету. В Індії надається грант у розмірі 2500 доларів малим підприємствам для компенсації витрат, пов'язаних із навчанням персоналу, консультаціями й сертифікацією СУЯ.

Практичний досвід упровадженя СУЯ доводить, що іншими стримуючими факторами є:

- тривалий термін розробки й упровадження СУЯ (від 1 до 2 років), якщо процеси загального менеджменту установи не чітко висвітлені, або не розроблені зовсім;

- недостатня компетентність із питань СУЯ (як дзеркальне відображення загального менеджменту) і мотивація фахівців самої організації;

- опір організації й персоналу змінам, ураховуючи наш національний мінталитет.

Узявши до уваги всі мотивації, зазначені вище, ДП “Хімтехнологія” та ДП «ІАП» розробило та впровадило СУЯ за принципами міжнародних та національних стандартів серії ІSO 9000.

Висновки

1. Дані аналізу чинної національної нормативно-законодавчої бази, літературних джерел, аналітичних та статистичних звітів свідчать про те, що сьогодні немає достатнього національного практичного досвіду та узагальненої теоретико-методичної бази щодо питань формування СУЯ, яка б сприяла підвищенню ефективності та результативності НДР. Увага науковців сконцентрована переважно на питаннях формування СУЯ на стадії виробництва.

2. Статистичні дані щодо динаміки кількості організацій-виконавців наукових та науково-технічних робіт та їх інноваційної активності, чисельності виконавців ННТР (зокрема за секторами науки), обсягу виконаних науково-технічних робіт та їхньої питомої ваги у ВВП, джерел фінансування технологічних інновацій доводять необхідність вдосконалення існуючої СУЯ на стадії НДР.

3. Дані огляду наукової літератури та світовий досвід переконують, що саме галузева наука спроможна відігравати ключову роль у реалізації інноваційної політики держави. Конкурентний потенціал галузевої науки може бути використаний повною мірою не тільки за умови сприятливого зовнішнього середовища (регулююча нормативно-законодавча база, рівень державного фінансування тощо), а також одночасного із цим залучення внутрішніх резервів організації. Одним із таких резервів може стати дієва система управління, орієнтована на якість.

Література

1. Тарушкин В. Интеллектуальный потенциал России // Стандарты и качество. - 2005. - № 1. - С. 20 - 26.

2. Федулова Л., Пашута Н. Развитие национальной инновационной системы Украины // Экономика Украины. - 2005. - № 4. - С. 35 - 47.

3. Звернення президента України до Верховної Ради України у зв'язку з Посланям Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2005 році” // Економіст. - 2006. - № 2.

4. Ноговіцин О., Луговской В., Волошин Н., Шкворець Ю., Онисько Є. Інституційні засади вдосконалення державного управління інноваційними процесами та комерціалізацією інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. - 2005. - № 10.- С. 4-10.

5. Данилишин Б., Куценко В. Интеллектуальные ресурсы в экономическом росте: пути улучшения их использования // Экономика Украины. - 2006. - № 1. - С. 71-79.

6. Федулова Л.И. Корпоративные структуры в инновационной деятельности: мировой опыт и возможности для Украины // Экономика и предпринимательство. - 2004. - № 4. - С. 9-27.

7. Тихолапов В.Ю., Тихолапов Т.С. Кардинальный поворот. - СПб.: ИД «Весь», 2003.

8. ДСТУ ISО 9001:2001 Системи управління якістю. Вимоги.

9. Перехід на стандарт ISО 9001:2000: дані опитування // ІSО 9000 + ISО 14000, Щоквартальний додаток до журналу «Стандарты и качество». - 2004. - № 3. - С. 14-15.

10. «Глобальные» перспективы применения «глобальных» стандартов // ІSО 9000 + ISО 14000, Щоквартальний додаток до журналу «Стандарты и качество». - 2003. - № 4. - С. 9-16.

11. Орлов П.А. Менеджмент качества и сертификация продукции. - Харьков: Издательский дом «ИНЖЕК», 2004. - 304 с