Роль людського фактора в процесі здійснення групової (колективної) діяльності

Роль людського фактора в процесі здійснення групової (колективної) діяльності

Тривалий час при розв'язанні проблем АПК домінував технократичний підхід, коли наголос робився на матеріальних (об'єктивних) умовах виробництва, на механізації виробничих процесів, насичені підприємств сучасною технікою та ін.

У той же час непоодинокі випадки, коли в управлінській діяльності зовсім не враховувався або лише частково враховувався людський фактор.

Об'єктивні умови, розвиток комерційного (господарського) розрахунку, прогресивна система стимулювання і т. п. не визначають остаточно успіх діяльності людей. На практиці раціональна технічна організація, нова техніка і технологія забезпечують повну віддачу лише за таких умов, коли враховується самопочуття працюючих, їхня задоволеність умовами праці, інші морально - психологічні аспекти. Тобто в полі зору менеджера завжди повинен бути «людський фактор», який за змістом є ширшим у порівнянні з такими категоріями, як «робоча сила», «трудовий потенціал», «трудові ресурси» та ін.

Поняття «людський фактор» за своїм змістом близьке поняттю «суб'єктивний», в основі якого лежать політичні, ідеологічні і соціальні характеристики, тоді як перше пов'язане з вирішенням соціально - психологічних проблем, активізацією численних соціально - психологічних якостей окремої людини і цілих трудових колективів. Значення людського фактора зростає у зв'язку з ускладненням демографічної ситуації і зменшенням приросту працездатного населення внаслідок стійкої тенденції до зниження народжуваності. Зрозуміло, що зменшення трудових ресурсів супроводжується підвищенням вимог до їх продуктивного використання.

Все це свідчить про те, що для успішного управління необхідно керуватися не тільки економічними законами, а соціологічними, знаннями про людину, про закономірності її діяльності і поведінки, про її можливості і здібності, про психологічні відмінності між людьми, про їхню групову діяльності і поведінки, про її можливості і здібності, про психологічні відмінності між людьми, про їхню групову взаємодію. У зв'язку з цим заслуговують на увагу моделі «гуманізації праці і управління», як правильно організувати двосторонні взаємовідносини менеджерів і робітників, як реалізувати концепцію «співучасті в управлінні» тощо.

У теорії менеджменту можна виділити два підходи до розв'язання проблеми покращення використання людського фактора: формально-організаційний і соціально-психологічний, що доповнюють один одного, формально-організаційний це удосконалення структури апарату управління, розробка різних нормативних актів, посадових інструкцій та інших адміністративних і правових документів, а також створення формалізованих і неформалізованих алгоритмів і процедур прийняття управлінських рішень, розробка системи стимулювання, винагороди і стягнень, автоматизації деяких управлінських операцій і т. п. Тут мова буде йти головним чином про соціально - психологічні аспекти активізації людського фактора, про можливості і шляхи найбільш ефективної мобілізації інтелектуальних і емоційних ресурсів та резервів працівників.

Важливою умовою ефективного використання людського фактора в менеджменті є добра обізнаність керівників і спеціалістів з основами загальної і соціальної психології, що дасть змогу знати і розуміти: особистість, її структуру і направленість (психологічна структура особистості, її потреби, (інтереси, світогляд і ідеали); психологію міжособових відносин поняття група, колектив, взаємовідносини людей в групах, махові соціально-психологічні явища); психологію діяльності (знання, уміння, навички і звички); психологічні процеси (сприйняття, відчуття, пам'ять, мислення, уявлення); індивідуально-психологічні особливості особистості (здібності, характер, темперамент).

Психологія наука про закономірності розвитку і форм психічної діяльності людини (груп людей), її психічних процесів, станів і властивостей. Психологія розкриває закони виникнення, розвитку і перебігу психічних станів (піднесення, пригнічення, страх, бадьорість, смуток і т. п.), психічних властивостей і якостей особи (направленість, темперамент, характер, здібності, майстерність).

На відміну під загальної психології, яка вивчає мотиви поведінки особи, механізм, покладений в основу її діяльності, нам'яті, мислення, свідомості і інше, соціальна психологія (включаючи психологію менеджменту) розглядає поведінку різних соціальних груп і окремих осіб у цих групах, вплив навколишнього середовища на психіку людей, їхні відносини між собою, а через відносини на результати їхньої діяльності, Соціальна психологія вивчає специфічні психологічні явища: стан, процеси і властивості, які притаманні групам людей, окремим особам, що включилися в колективну діяльність, психологічні властивості різних соціальних груп суспільства, а також вплив колективу і всього соціального оточення на психологію особи і її поведінку.

Історіографія історико-психологічних учень пов'язує появу перших наукових поглядів про психологію з великими цивілізаціями, що склалися за декілька тисячоліть до нашої ери: єгипетської, китайської та ін.

Поряд із Сократом, Буддою і Христом на розвиток психології людського спілкування глибокий вплив здійснив китайський філософ Конфуцій, що жив більше двох з половиною тисяч років тому. Він заповів систему етичних норм чесність, бережливість, вірність обов'язку, милосердя, пошана до старших, несприйняття доносів, схильність до конформізму та ін. Не втратив актуальності і інший заповіт китайського мудреця: «Ніколи не чини щодо інших так, як не хочеш, щоб вони чинили щодо тебе».

Роботи давньогрецьких філософів (Платон, Аристотель, Демокрит) були присвячені головним чином душі. З іменем Гіппократа (близько 460 377 рр. до н.е.) пов'язано вчення про чотири типи темпераменту, які і нині використовуються в психології.

Ідеї і відкриття грецьких філософів і вчених знайшли своє продовження в арабських країнах, зокрема в роботах Ібн-Сіна (Авіценна), який у своєму «Каноні» обстоював ідею про залежність психіки від мозку, а не від першопочатку. Ібн-Сін одним з перших провів цікаві дослідження у сфері вікової психології. В Історію психології увійшов відомий нині в усьому світі експеримент з двома баранами, яким давались однакові корми, але неподалік біля одного з них був прив'язаний вовк. Від переживань цей баран став худнути, а потім і загинув.

Психологічна думка епохи Відродження пов'язана з ученням великого іспанського араба Ібн-Рошда, його поглядами на співвідношення між пасивним і активним розумом (нусом). Іншими іспанськими мислителями були лікар Перейра, котрий висунув учення, що поведінка тварин управляється не душею, а зовнішнім впливом і їх тілесними слідами, і лікар , що вперше в історії психології розробив цілу систему пояснень індивідуальних відмін між людьми у зв'язку з вимогами різних видів професійної діяльності.

Розвитку психологічних учень в ХVII-ХVIII ст- сприяли роботи англійських філософів Френсіса Бекона (1561 1626),То-Гоббса (1588-1679), Джона Локка (1632-1704), французького філософа, математика, фізика і фізіолога Рене Декарта (1596 1650), нідерландського філософа Бенедикта Спінози (1632 1677), німецького філософа Готфріда Лейбніца (1646-1716) та ін. Предметом дослідження цих учених були природа психічного, сенсорно-асоціативні процеси, спонукальні сили поведінки людини, психофізіологічні проблеми, рефлекторна природа поведінки. Над останньою проблемою продуктивно працювали видатні російські вчені: Іван Сєченов (1829-1903) творець російської фізіологічної школи, обґрунтував рефлекторну природу свідомої і несвідомої діяльності, показав, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об'єктивними методами; Мечников (1845 1916) один із основоположників порівняльної патології і ембріології, сформулював фагоцитарну теорію імунітету; Іван Павлов (1849 1936) творець вчення про вищу нервову діяльність, лінію психологічної активності, закономірності утворення умовних рефлексів; Володимир Бєхтерєв (1857 1957) засновник рефлексології, автор фундаментальних праць по дослідженню особистості на основі комплексного вивчення мозку фізіологічними, аналітичними і психологічними методами.

Помітний внесок у психологію здійснив своїми фундаментальними працями Клод Гельвецій (1715-1771), який стверджував, що свідомість і пристрасність є головною рушійною силою у розвитку суспільства, а навколишнє середовище здійснює вирішальний вплив на формування особистості, зумовлює інтереси індивіда.

Розвиток загальної психології супроводжувався відбрунькуванням в самостійні вчення, а потім наукові дисципліни і на уки: військова психологія, вікова, космічна, педагогічна, пси хометрія, психологія праці, управління, політична, соціальна психологія та ін., а всього 40 видів психології.

У менеджменті особливе місце займає соціальна психологія, творцями якої вважаються французькі вчені Габріель Тард (1843-1904) і Густав Лсбоп (1841-1931) та англо-американський психолог Вільям Мак-Даугалл (1871 1938). Розглядаючи через призму психології суспільні відносини, Г.Тард вважав, що основними соціальними процесами є конфлікти, пристосування, наслідування, за допомогою яких індивід засвоює норми і нові цінності. На відміну від Г.Тарда, Г.Лебон при поясненні соціальних явищ на перше місце ставив зараження процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту. В.Мак-Даугалл є творцем так званої гормичної концепції у психології.

Однією з визначних постатей на науковому небосхилі XX ст. був засновник психоаналізу Зігмунд Фрейд, праці якого суттєво змінили погляди на людську психіку, причини душев них конфліктів і колізій. У своїх працях «Тлумачення сновидінь», «Я і воно», «Психологія має і аналіз людського «Я» та ін. 3. Фрейд пояснював розвиток і структуру особистості ірраціональними, антагоністичними свідомості факторами і розвив учення про психічне життя як передсвідоме, несвідоме і свідоме. На його думку, в основі поведінки людини, її історії і культури лежить глибинна рушійна сила захопленість, яку він назвав «лібідо» сексуальна захопленість.

Пошук загальних закономірностей психіки, які поширюються на всі її сторони, на всі явища здійснювали Макс Вертгаймер (1880-1944), Вольфган Келср (1887-1967) і К.Каффка (1886 1941). Гештальтисти висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів), первин них стосовно своїх компонентів. Такий підхід сприяв розвитку знань про психічні процеси, розробці категорії психічного образу, а також ствердженню системного підходу.

Своєрідну психологічну теорію джерел активності людини розробили один із засновників гештальтизму, творець теорії поля К.Левін і його послідовники: Р.Ліпштт, Л.Фестінгер і ін.

У 20-х роках XX ст. виник біхевіористський напрям у психології, творцем якого вважається американський психолог Джон Уотсон (1878 1958). Уотсон та інші біхевіористи оголосили предметом психології не психіку, а єдину поведінку, яка розглядалася як сутність ефекторних, переважно моторних (рухомих) реакцій, спостерігаються із зовні і описуються схемою «стимул-реакція». Сама ж свідомість і психіка кваліфікувались ними як фіктивні поняття. Звідси випливало дещо звужене трактування завдань психології дослідження поведінки живої істоти, адаптується до її навколишнього середовища (фізичного і соціального).

Пізніше творець «динамічної психології» Роберт Вудвертс (1869-1962) змінив біхевіористську формулу «стимул-реакція» на більш змістовну формулу опосередкованого детермінізму W S Ow R W, яка розшифровується як «навколишній об'єкти організм, що володіє певною ситуаційною і цільовою обстановкою дія видозмінений світ». Характерною ознакою розглянутих теорій і наукових течій і, що, більшість їх авторів у тій чи іншій мірі ігнорувала соціальну природу психіки людини.

Засновник французької соціологічної позитивістської школи Еміль Дюркгейм (1858 19І7) проголосив необхідність роз-су соціології, спрямованої на вивчення різних соціальних фактів. Учений розглядав суспільство як реальність, яку не можна звести до сукупності індивідів і відводив визначальну роль у суспільстві «суспільній свідомості». Поділ праці і солідарність він розглядав як основу суспільства, а соціальний конфлікт - як патологічне явище.

Ідея про соціальну зумовленість інших явиш людської психіки і поведінки одержала розвиток у роботах Шарля Блонделема (Ї876-1939). Моріса Гальбвахса (1877-1945), П'єра Жане (1859-1947) та ін.

Представники «персонологічного» напряму у психології (В.Штерн, Г.Олпорт та ін.) зробили спробу подолати «атомістичний» підхід до свідомості, дослідження ізольованих психічних функцій і перейти до вивчення цілісного психічного життя людини та сфери її мотивів, що сприяло плодотворній розробці проблем особистості. У теорії Абрахама Маслоу (1908 1970), що розкрив мотиваційну сферу людини, висунуто ідею про ієрархічну побудову мотивів, де основними, базовими потребами людини є фізіологічні спонукання, потреби в безпеці і захисті, любові, пошані і самоактуалізації.

Погляди А. Маслоу одержали свій розвиток у теорії існування, відносин і зростання Клейтона Алдерфера, двофакторній теорії Фредеріка Херцберга, теорії зустрічних потреб Девіда Мак-Клелленда, теорії Х та У Дугласа МакГрегора та ін.

Значний обсяг наукових досліджень із психології і соціології здійснено в колишньому СРСР, особливо у післясталінськнй період. Глибоко вивчались потреби людини, мотиви поведінки, внутрішні двигуни особистості, установки, ціннісні орієнтації, емоції. Розроблено психологічну теорію трудової діяльності (А.М.Леонтьєв, С.П. Рубінштейн), теорію функціональних систем (А.К.Анохін), різні аспекти пізнавальної та комунікативної діяльності працівників (Є.С. Кузьмін), концепцію активності у колективі (А.В.Петровський). Одними із піонерів відродження соціології стали професори В.О.Ядов і Т.І.Заславська. Д.Н.Узнадзе і його послідовники розробили основи вчення про установки готовність людини до певної діяльності в об'єктивній ситуації, що склалася.

Нині в Україні функціонують Інститут психології ім. Г.С. Костюка та Інститут соціології Національної академії наук, що вивчають громадську думку з соціально-економічних питань. Періодично скликається з'їзд товариства психологів. Для координації і концентрації досліджень різних наукових інститутів створено Раду міжвідомчого Центру наук про людину.

Для теорії практики менеджменту найбільш актуальними є соціально-психологічні проблеми формування та діяльності трудових колективів, сумісництва людей у групах, поліпшення соціально-психологічного мікроклімату, мистецтво контакту керівника з підлеглими, вимоги до їхніх соціально-психологічних якостей у різних умовах навколишнього середовища, організація системи впливу з урахуванням особливостей людей, створення внутрішньої структури й механізму розвитку та виявлення мотивів поведінки тощо.

На практиці використання знань з психології і соціології здійснюється через соціально-психологічні методи управління. Ці методи ґрунтуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними процесами, психічними властивостями людей для досягнення поставлених цілей в колективній діяльності.

У сучасних умовах свідома і продуктивна діяльність людей завжди має суспільний характер, люди об'єднуються певним чином, утворюючи групи (колективи).

У соціології прийнято виділяти групу малу, велику, номінальну, первинну, референтну, соціальну та ін. Група мала це з соціальне об'єднання людей (3 7-13 осіб), між членами Ї існують безпосередні контакти. Тому їх часто називають тактними групами. Обов'язковими характеристиками малих є предмет спільної діяльності членів групи, їх діяльність, статути і ролі, пов'язані з її здійсненням.

Група велика, на відміну від малої, нараховує більшу якість членів, заснована на зв'язках, що не передбачають обов'язковість особистих контактів. Можна виділити два види таких груп: групи, що виникли випадково, стихійно (натовпи, публіка, аудиторія), і власне соціальні групи (нації, молодь, жінки, професіональні групи та ін.). Специфічними регуляторами соціальної поведінки великих груп є уподобання, звичаї, традиції.

В управлінні груповою діяльністю найбільш важливу роль відіграють: композиція або склад групи, структура, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій.

У структурному відношенні кожна група включає структуру комунікацій, структуру переваг, структура влади та ін. Під підприємство складається з підструктурних підрозділів, формувань чи груп, створюваних за різними ознаками, І таких, що мають різну ступінь стійкості. Структура групи складається під впливом умов праці, соціально-демографічних і психологічних особливостей його членів.

Усі виробничі групи ділять на два види: первинний колектив і основний. В основу такого ділення покладено характер і продовжність контактів, що існують між членами колективу. Зокрема, під первинним (малою групою) розуміється такий колектив, у якому його члени знаходяться в постійному діловому І ідеологічному спілкуванні (бригади, ферми, механізовані загони, ланки, відділи і служби). Малі групи є тим мікро-середовищем, де кожна людина діє, проявляє свою життєву силу, безпосередньо розвивається і виховується, одержує ту чи іншу можливість задовольняти духовні і соціальні потреби, проявляти і розвивати інтереси.

Основний колектив об'єднує декілька первинних. У цьому колективі спілкування його членів не має постійного характеру, часто це спілкування опосередковується через загальне керівництво (відділки, виробничі дільниці, а в господарствах, де є ланки, бригади чи ферми). Колектив представляється певною професійною структурою (різними професійними групами), демографічною структурою (вік, стать, сімейний стан, національність, освіта членів колективу), структурою споживання, соціальної активності, естетичних стосунків та ін.

Кожна первинна група має соціальну (формальну) і психологічну (неформальну) структуру, які у виробничих умовах не завжди збігаються. Соціальна структура виражає формально відносини і зв'язки, які виникають між працівниками в про цесі виконання ними своїх службових функцій і статусу, що мають офіційний характер. Формальні взаємовідносини регулюються певними офіційними нормативами, положенням окремих осіб і їхньої ролі в системі менеджменту. Для створення нормальної обстановки у кожній групі потрібно впорядкувати службові взаємовідносини, чітко визначити обов'язки, права І відповідальність кожного працівника за доручену справу.

Кожна група має також складну психологічну структуру, зовнішні і внутрішні зв'язки, офіціальних і неофіціальних лідерів, неформальні малі групи. У процесі неофіційних відносин люди керуються свідомо чи підсвідоме ми мотивами: самолюбство, пихатість, безпосередність, стриманість та ін. Проте, як показують численні спостереження і мішальну роль відіграє моральна підготовка працівника психологічну структуру групи утворюють неформальні зв'язки і відносини, за яких не використовуються і регламентовані правовими приписами. Вони складаються і між працівниками в процесі суспільно-корисної діяльність під впливом спільних інтересів, тотожності думок і дів з різних питань, взаємної симпатії і довір'я, яких не будь захоплень (спорт, мисливство, музика, театр та ін.), при-я яких-небудь рамок, норм, стандартів поведінки, виз і якихось загальних точок зору.

Чисельність психологічних груп зазвичай коливається в межах 3-10 осіб і визначається можливостями підтримання особистих контактів. За своїм складом психологічні групи дуже не збігаються зі складом групи. Якщо колектив великий, вже складатися із декількох психологічних мікрогруп або ж навіть в невеликому колективі до складу психологічних груп входити працівники з різних структурних підрозділів. Характерною особливістю психологічних груп є їх здібність до організації, саморегулювання внутрішньо групових відносин впливом лідерства, престижу, симпатії. Неформальні структурні утворення можна виділити рентні або еталонні групи, на які орієнтуються у своїй діяльності інші групи. Спостереження показують, що референтна група може здійснювати різний вплив на особистість;

а) генеративний вплив коли референтна група є здоровим соціальним мікросередовищем і утверджує позитивні принципи взаємовідносин, які сприяють розвитку суспільної ініціативи, особистих здібностей кожного індивідуума. Помічено, що при генеративному механізмі соціально-психологічної адаптації працівники більше прояві особисту ініціативу, сміливіше висувають для вирішення актуальні питання, проявляють наполегливість у розв'язанні висунутих пропозицій та ін.

б) деградивний вплив проявляється у тому випадку, якщо у референтній групі превалює нездорова атмосфера, недисциплінованість, слабка трудова активність, пригніченість та зрозуміло, що за доброго менеджменту деградивний вплив ієн зводитись нанівець. При формуванні будь-якої групи вимагається створити виробничу єдність в колективі, забезпечити узгоджену й цілеспрямовану діяльність на досягнення поставлених завдань при мінімальних затратах не тільки м'язової, а й нервової енергії людини. З цією метою перш за все повинні враховуватися такі соціально-психологічні аспекти: чисельність, склад, співвідношення працівників за віком, статтю, рівнем кваліфікації і громадської активності,

Проведені дослідження переконують у тому, що в певному кількісному складі люди частіше спілкуються, краще пізнають один одного, проймаються довір'ям і пошаною. Встановлено, що верхньою межею чисельності, наприклад механізованих загонів, можна вважати 20 осіб. Якщо ці орієнтовні розміри перевищуються, то ускладнюється розвиток комунікації працівників, люди погано знають один одного, що послаблює силу морального впливу групи на своїх членів. Врешті-решт усе це негативно позначається на результатах виробничої діяльності людини і колективу.

Не ефективні і надто дрібні групи. При чисельності трудового колективу менше семи осіб звужується вибір партнерів, зразків поведінки, обмежується вибір інформації, звужується коло інтересів працівників і знижується дієвість громадської думки в здійсненні процесу саморегулювання.

Важливим психологічним моментом формування груп є питання про поєднання працівників за віком і статтю. Аналіз матеріалів численних спостережень дає змогу зробити висновок, що групи, як правило, повинні бути різновіковими. У колективі, що складається з людей різних за віком, створюються кращі умови для передачі досвіду, виключається одностороннє захоплення і замикання працівників на інтересах певного віку. Безперечні переваги має група, не однорідна за статтю. У такому колективі значно вища взаємодопомога і підтримка працівниками один одного, більш дієвішими виявляються стимулювання або стягнення.

Ефективний вплив на колектив здійснити неможливо без глибоких знань про людину, про закономірності поведінки, психологічні відмінності між людьми, їх взаємодію в трудових колективах тощо. Соціально-психологічні параметри в різних людей різні, і створення моделі поведінки «середньої» людини не має якого-небудь практичного значення.

Для вивчення індивідуальних особливостей людей в практичній роботі можуть здійснюватися різні прийоми:

1) спостереження за його мімікою, жестикуляцією і інтонацією;

2) бесіда, в процесі якої з'ясовуються цілі працівника, його уст працьовитість, інтереси і потреби. Про це йшла мова у попередньому параграфі.

Механізм психологічного захисту людини включає регресію, ізоляцію, проекцію, ідентифікацію, сублімацію, раціоналізацію, відмову. Регресія поведінки являє собою форму захисної реакції індивіда при переживанні ним фрустрації (психічний стан, що виникає внаслідок реальних або уявних перешкод, що заважають досягненню цілі). Захисна реакція полягає в заміні значущого для його складного завдання на більш легше і використанні більш простих або звичних стереотипів. Завдяки регресії формуються емоційні, психологічні бар'єри, які людина часто переборює дуже важко. Ізоляція відокремлення від суспільства, від інших людей, занурення в! іноді призводить до трагічного фіналу. Проекція являє психологічний механізм захисту, суть якого полягає у повідомленому наділенні іншої людини притаманними й особистості мотивами, рисами, властивостями. У результаті досягається перекладання на іншу людину свого цінного стану. Ідентифікація впізнання, розпізнання такого або уподібнення чи зіставлення одного індивіда з ним на основі якихось ознак або властивостей, в результаті встановлюється тотожність чи відмінність. Сублімація і з механізмів психологічного захисту, який знімає напруженість у ситуації конфлікту шляхом трансформації інстинктивних форм психіки у більш прийнятну для індивіда і суспільства. За допомогою сублімації здійснюється перенесення плотських ваблень у сферу почуттів та піднесених інтересів, прилив енергії в творчі процеси.

Раціоналізація - удосконалення, введення більш досконала форма поведінки, пошук розумної основи поведінки, виправдань імпульсивним вчинкам. Суть відмови полягає у. несвідомому ігноруванні подій у внутрішньому і зовнішньому

Різні прояви взаємодії суб'єкта з оточенням у ситуаціях можливого або справжнього неуспіху діяльності і реалізації потреби бути повноцінною особистістю добре описані в художній літературі (Ф. Достоєвський, Л.Толстой).

Медитація глибоке розмірковування, розумове занурення в предмет, ідею та ін., досягається шляхом зосередженості на певному об'єкті і енні всіх зовнішніх (звук, світло) і внутрішніх (фізичних, дійних та інших, що викликають напруження) факторів, прийом психічного тренування, медитація набуває різних залежно від культурно-історичного оточення.

З метою цілеспрямованого впливу на емоційний стан і донесення психологічного розвантаження працівників, їхню мотивацію, установки особистості може використовуватися сугестія, досягається вербальними засобами (слова, інтонація) і невербальними (міміка, жести, навколишні умови та ін.).

Методи соціальної психології повинні допомагати працівникам вирішувати проблему психічної стійкості, їх спокою і впевненості в собі, запобігати появі негативних стресових ситуацій.

Стрес (англ. 5І.ГС55 тиск, напруження) стан напруженості, сукупність захисних психофізіологічних реакцій, що поступають в організм людини у відповідь на дію різних несприятливих факторів (стресоріп) холоду, голодування, психічних (загроза, небезпека, образа, інформаційне перевантаження та ін.), фізичних травм.

Стрес може здійснювати позитивний, мобілізуючий вплив на діяльність людини, а часто негативний, аж до повної дезорганізації діяльності (дистрес). Завданням ефективного менеджменту є реалізація комплексу заходів, які унеможливлюють виникнення стресу.

Одним із компонентів стресу є фрустрація. Фрустрація психічний стан, наповнений тривогою, внутрішнім диском фортом, загальною напруженістю. Причиною фрустрації можуть бути: зовнішні (важке, невирішуване завдання, невигідні умови, погані помічники) і внутрішні (погано підготовлений до виконання завдань, безвільний і т. п.). Безпосередні наслідки фрустрації: збудженість, апатія, деструктивність, відчай.

Нині на деяких британських фірмах створюються спеці альні психологічні групи (з розрахунку один спеціаліст на 60 працюючих), які несуть відповідальність за встановлення здорових відносин у групах. Подібна робота дещо занепала в нашій країні.

До приватизації у багатьох промислових і сільськогосподарських підприємствах здійснювались спроби діагностування і ефективного управління соціально-психологічним кліматом колективу, створювались своєрідні служби і вивчався настрій людей, наявність конфліктних ситуацій та ін.

Практика показує, що реалізація соціальною психологією рекомендацій дає не тільки економічний ефект. Більш важливо те, що це забезпечує збереження здоров'я і працездатність людей, розвиток творчих можливостей кожної людини, покращення відносин між людьми, створення сприятливого психологічного клімату на підприємстві чи в організації.

Література

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України, - К., 2008.

2. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. - К., 2007.

3. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Навч. Посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2009.

4. Журавський В.С., Згуровький М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти, - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003.