Основні напрямки регіонального менеджменту внутрішньої торгівлі України

План

• Вступ
• 1. Розміщення і значення внутрішньої торгівлі в господарстві України
• 2. Сутність регіонального менеджменту та його застосування в сфері торгівлі
• 3. Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі
• 4. Проблеми і перспективи розвитку внутрішньої торгівлі в Україні
• висновки
• Список використаних джерел та літератури

Вступ

Доцільно зобразити механізм прямого впливу на торгівельну інфраструктуру шляхом виокремлення державного, регіонального та локального рівнів управління торгівельним сектором (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. ієрархія органів державного управління в сфері внутрішньої торгівлі.

Щодо методів опосередкованого пливу, то тут необхідно зазначити що до них відносяться усі механізми та засоби які сприяють створенню лише умов розвитку інфраструктури внутрішньої торгівлі. До таких методів зокрема відноситься створення сприятливої нормативно-правової бази та інституційного забезпечення внутрішньої торгівлі. Наприклад, встановлення правил тендерної торгівлі, проведення аукціонів тощо.

3. Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

На сьогоднішній день в умовах стрімкого розвитку ринкових процесів, а також при переході від централізованих методів управління господарським комплексом регіону до більш централізованого, в основному за рахунок сприяння розвитку приватного сектора, найбільшою проблемою для ефективного розвитку всього регіону є розміщення продуктивних сил. Сутність цієї проблеми полягає в тому, що з урахуванням мінливого середовища регіону має бути враховане й розміщення промисловості й розвиток інфраструктури, однак, через те що відбуваються остійні еволюційні процеси в соціумі регіону дуже важко витримувати встановлену ще за радянських часів пропорцію регіонального розміщення продуктивних сил.

Багато міст вмирають й спустошуються, наростає все більша диспропорція між розвитком міста й села, однак на фоні цього і малюється першооснова та першопричина цих зрушень, розуміння якої та правильний вплив на неї дасть змогу виправити ті негативні процеси, що відбуваються в регіонах. Цією проблемою є демографічні процеси. Саме так, бо на розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі найважливіший вплив чинять демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов'язаним із нею промисловим розвитком держави.

Україна - одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю посідає шосте місце на континенті. Її населення становило майже п'яту частину всіх жителів колишнього СРСР-51,7 млн. осіб. На сьогоднішній день населення України значно скоротилося.

Населення України різноманітне за своїм етнічним складом. Крім українців, значний відсоток становлять інші східнослов'янські народи (росіяни і білоруси), а також євреї, поляки, чехи, словаки. З інших етнічних груп найчисельніші романомовні народи (молдавани, румуни), греки, угорці, а також татари, гагаузи. За даними всесоюзного перепису населення 1989 р. в Україні налічувалося 72,7% українців, 21,9% росіян, 0,9% євреїв, 0,8%білорусів, 0,6 молдаван, по 0,4% поляків і болгар,2,7% представників інших національностей.

Українці - основне населення держави, один з найбільших народів Європи, другий за чисельністю слов'янський народ. Із 44,2 млн. українців, які проживали у 1989р. на території колишнього СРСР, на Україну припадає основна маса - 37,4 млн., або 84,8%. За останні десятиліття чисельність українців у країні зросла на 930 тис., хоча їхня частка серед усіх жителів дещо знизилася, що пояснюється значною мірою, зниженням їх природного приросту.

Чисельне співвідношення між населенням основного етнічного масиву і їх діаспорних утворень постійно змінюється. Так, від 1719 до 1989 р. питома вага українців у сучасних межах країни зменшилась з 85,6% до 81,0%, а в країнах Зарубіжної Європи - з 6,6% до 1,1%. Нині, як і раніше, більшість українців мешкає в межах основного етнічного масиву.

Помітно зменшилося співвідношення між сільським та міським населенням, зокрема у зв'язку з перетворенням окремих сільських пунктів у селища міського типу або об'єднання їх з містами. На чисельність сільського населення особливо вплинуло падіння його природного приросту. Воно негативно вплинуло не лише на стан економічного і соціально-політичного розвитку України, а й на генофонд її народу, оскільки село було й залишається джерелом збереження і відтворення українського етносу.

За даними перепису 1989р. в Україні вільно володіє українською мовою 78% її жителів, для 32,8 млн. чол. вона є рідною; 7 млн. жителів республіки визначають українську другою мовою, якою вони вільно володіють. Таким чином, рівень мовної українізації становить 78%.

Друге місце за чисельністю в Україні займають росіяни-22,1%, або 11356 тис. чол. У міських поселеннях жило 29,0% усього міського населення, в сільських населених пунктах-8,2% усього сільського населення. Чисельність росіян у 4,2 рази перевищує чисельність представників усіх більше ніж 100 національних меншин, які проживають в Україні. Українці перевищують чисельність росіян у 3,2 рази і цей розрив поступово скорочується. Фактично росіяни перетворюються у другу за чисельністю та соціально-політичним і національно-культурним значенням націю, роль якої упродовж радянських років неухильно зростала.

Говорячи про чисельність росіян в Україні, треба насамперед зазначити, що вона впродовж останнього століття тут неухильно зростала.

Високий приплив в Україну етнічних росіян не можна оцінювати позитивно насамперед з точки зору національних інтересів Росії, потреб її народу.

Білоруси разом з росіянами і українцями належать до східних слов'ян. Загальна чисельність білорусів Україні становить 440 тис. чол. (1989р.), 0,9% населення республіки. Причому кількість білорусів поступово зростає. В довоєнний час на сучасній території їх нараховувалося 143 тис., в 1959р.-191 тис.,1970р.-386 тис., 1979р.-406 тис. У 1989р. в міських поселеннях України проживало 349 тис. білорусів, у сільських 91тис. Частка білорусів серед республіки дорівнювала 1,0%, серед сільського-0,5%.

За кількістю білоруси посідають зараз трете місце серед етнічних спільнот України. За показниками рівня освіти білоруська етнічна група на сьогодні займає четверте місце серед інших національностей.

За кількістю зайнятих розумовою працею білоруси поступаються лише євреям та росіянам. Ця кількість становить 31,6%. Пропорції керівників та управлінців у білорусів є дещо нижчими, ніж в українців, а також у росіян, і, особливо, у євреїв [5].

Згідно соціологічних досліджень, білоруська етнічна група за основними соціально-демографічними параметрами адекватно репрезентувала населення України.

Серед інших національностей, які мешкають на території України, найчисельнішу групу представляють євреї. Згідно перепису 1989р. в Україні налічується 486,3 тис. чол. Становлять переважно міське населення. В Україні жило (1989р.) 35,3% усіх євреїв колишнього СРСР. За наведеним показником республіці належить друге місце після Росії. Вага євреїв у загальній чисельності населення України скоротилася за 1959-1989 роки з 2,0% до 0,9%. У1989р. їх число порівняно з 1979р. зменшилося на 76,9%.

Загальна чисельність єврейського населення в світі - понад 14 млн. чол. Таким чином, в Україні проживало в 1989р. близько 3,5% євреїв світу.

У межах колишнього СРСР, за даними перепису 1989 року, проживали більш як 2 млн. радянських німців (так їх названо в його матеріалах). З цієї кількості лише 39 тис. чоловік у 1989р. мешкало в Україні. Зараз цілком реально припустити, що враховуючи досить масову еміграцію до Німеччини, кількість німців в Україні зменшується.

Серед інших національностей в Україні проживає 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румун, 98,6 тис. греків, 86,9 тис. татар (головним чином поволжські), 32 тис. гагаузів, 163,1 тис. угорців.

Україна належить до тих країн світу, котра має чи не найстрокатіше в етнічному плані палітру населення -сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.

Сучасний розвиток економіки України характеризується тим, що в Україні отримали розвиток більшість галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери. За окремими видами продукції область вносить деякий внесок у загальносвітове виробництво. Взагалі, Україна спеціалізується на лісовій і деревообробній, легкій, харчовій промисловості, машинобудуванні, на виробництві цукрових буряків, зернових культур, картоплі, м'ясо-молочному тваринництві.

Аналіз виконання завдань Програми економічного і соціального розвитку на 2008 рік свідчить про те, що промисловий комплекс держави продовжує динамічно розвиватись. Протягом січня-червня минулого року обсяги промислового виробництва зросли на 14,2% і перевищили 21801 млн. гривень. Понад 54 % промислових підприємств збільшили обсяги промислового виробництва.

Внаслідок вжиття заходів по підвищенню ефективності роботи діючих шахт та торфобрикетних підприємств, приріст обсягів виробництва у добувній промисловості у першому півріччі 2008 року становив 18,9 %. Особливо динамічно розвиваються пріоритетні галузі промислового комплексу. Зокрема, у хімічній промисловості приріст виробництва за січень-червень 2008 року становив 34,3 %, у машинобудуванні - 24,3 %, у виробництві будматеріалів - 8,2 % [6].

В області набули подальшого розвитку позитивні зрушення у вдосконаленні структури промислового виробництва, розвитку соціально-орієнтованих галузей, які спеціалізуються на випуску товарів народного споживання. На 7,6 % зросли обсяги виробництва у харчовій та переробній промисловості, на 2,7 %- у легкій промисловості. Внаслідок цього виробництво товарів народного споживання в цілому по області збільшилось на 7,2 %. Основним завданням агропромислового комплексу в 2008 році залишається стабільне нарощування виробництва продукції сільського господарства, харчової та переробної промисловості, створення ефективного конкурентного середовища, розвиток інфраструктури аграрного ринку.

У минулому році вдалось стабілізувати виробництво у харчовій та переробній промисловості. З початку року у порівнянні з відповідним минулорічним періодом обсяги виробництва зросли на 7,6 %, у тому числі виробництво товарів народного споживання - на 3,2 %. У червні приріст виробництва підприємствами молокопереробної промисловості зріс на 21 %.

Разом з тим продовжується спад у м'ясопереробній галузі. Виробництво ковбасних виробів, м'яса та субпродуктів І категорії зменшилось на 20,5 %

4. Проблеми і перспективи розвитку внутрішньої торгівлі в Україні

Складність та важливість такого явища як внутрішня торгівля, вимагає розробки науково-обґрунтованих підходів до можливостей удосконалення внутрішньої торгівлі в Україні. Одним з головних моментів в такому процесі є забезпечення правової бази внутрішньої торгівлі. З цією метою було розроблено законопроект «Про внутрішню торгівлю».

Даний законопроект має важливе значення для життя суспільства, оскільки внутрішня торгівля може впливати на політичну дестабілізацію суспільного ладу в країні, як це було продемонстровано в Чілі. Певний вплив на розлад економічної і політичної системи колишнього Радянського Союзу відіграли проблеми «талонної» і дефіцитної форм торгівлі. В Україні останнім часом спостерігаються деякі небезпечні симптоми внутрішньої торгівлі. Тут мається на увазі процес накопичення взаємного «невдоволення» між суб'єктами, які здійснюють торгову діяльність, і державними органами. Перші -- невдоволені тенденцією до суворішого обліку торгової діяльності (наприклад, пропозицією встановлювати на ринках касові апарати). Державні органи, зокрема податкова адміністрація, не можуть знайти реальних засобів для забезпечення податкової дисципліни, оскільки багато продавців взагалі не сплачують податків або сплачують не в повному обсязі, приховуючи дійсний товарообіг.

Не вдаючись до глибокого аналізу конкретних засобів реалізації фіскальної політики в торговій діяльності, на етапі створення законопроекту можна лише констатувати наявність суттєвих розбіжностей у засобах досягнення відповідних результатів між адміністративною системою України, в особі податкової адміністрації, та суб'єктами торгової діяльності. При цьому можна навести цілу низку й інших сучасних проблем, які існують нині в торгівлі, наприклад, вимога щодо підвищення рівня освіти продавців, яка, безумовно, мала б сприяти підвищенню загальної культури в сфері торгівлі, підвищенню якості обслуговування, що має позитивно впливати на результати торгової діяльності продавців та інтереси покупців.

Одним з головних завдань процесу правового забезпечення внутрішньої торгівлі в Україні є необхідність обґрунтування та визначення загальних напрямів кодифікації законодавства, що регулює правовідносини в сфері торгівлі. Так, на відміну від окремих нормативних актів, які вводяться з метою захисту інтересів лише окремої групи осіб, загальною доктриною розроблення Закону України «Про внутрішню торгівлю», на мій погляд, має бути спроба виробити загальноприйняті, а, можливо, й компромісні норми, з урахуванням інтересів усіх осіб, на права яких має вплинути новий Закон.

З такої концепції випливає висновок про доцільність участі в процесі створення законопроекту не тільки науковців, але й провідних фахівців, які на практиці стикаються з проблемами внутрішньої торгівлі.

При цьому пропонується змінити загальне негативне ставлення до суб'єктів, що здійснюють торгівлю, оскільки, по-перше, у багатьох випадках термін «торговка» асоціюється з випадками неналежного здійснення торговельної діяльності окремими суб'єктами, внаслідок чого у свідомості багатьох громадян складається образливий стереотип підприємців, які здійснюють торговельну діяльність По-друге, знаючи деяку частину суб'єктів, що займаються торговельною діяльністю, можна констатувати вимушеність у обранні відповідної професії або бізнесу, який є нелегким та ризикованим видом підприємницької діяльності. Загальне спрямування законопроекту обумовлюється необхідністю захистити права осіб, які здійснюють торговельну діяльність, оскільки права покупця законодавцем визначені і охороняються спеціальним Законом України «Про захист прав споживачів». Що ж до захисту суб'єктів, які здійснюють торговельну діяльність, то такого нормативного акта немає. А тому потрібний закон, який би одночасно регламентував права і обов'язки як продавців, так і покупців.

Таким чином, пропонується змінити негативну практику прийняття «однобоких» нормативних актів, які спрямовані на захист лише однієї групи суб'єктів у правовідносинах. Кожне правовідношення має складатися із сукупності прав та обов'язків його суб'єктів В цьому випадку доречним є застосування ст. 68 Конституції України, за якою кожен зобов'язаний неухильно додержувати Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Звідси випливає, що продавець має не тільки обов'язки, а й права. А покупець, крім прав, повинен мати й відповідні обов'язки. Тому об'єктивна правова регламентація конкретних ситуацій у сфері торгівлі має безпосередньо вплинути на захист обох суб'єктів правовідносин.

Безсумнівно, досконалість будь-якої роботи не має меж, а тому протягом певного часу будуть вноситись відповідні зміни в закон, які стануть наслідком його застосування на практиці. На теоретичному рівні неможливо передбачити всі випадки та ситуації, які виникатимуть при реалізації закону. Наприклад, при науково-технічному проектуванні є можливість прогнозувати ситуації застосування відповідної моделі. При відповідних коефіцієнтах кореляції можна отримати доволі наближену до реальності картину поведінки майбутнього технічного приладу. Юридична ж наука відрізняється складністю в «проектуванні» поведінки суб'єктів суспільних відносин. В технічних науках є поняття про можливі шість ступенів вільності, а в теорії права є можливість кваліфікувати кожну дію за ознаками правомірної або неправомірної поведінки, а останню також як підставу можливої цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Звернувши увагу на правовідносини щодо купівлі-продажу, можна помітити, як вони «штучно» ускладнюються державою та її органами. Тобто проста модель -- гроші проти товару -- в житті може проявлятися у різних варіантах застосування та мати неординарні шляхи вирішення. Так, останнім часом з'явилися такі засоби розрахунку, як магнітні картки, зовсім нова форма торгівлі -- електронна тощо. А тому, крім стереотипу правомірної поведінки, закон має передбачати по можливості всі «нестандартні» варіанти правопорушень для того, щоб була можливість у наступному кваліфікувати ці дії на підставі закону.

Вже сьогодні приблизно понад 1700 різних за ієрархічним значенням документів використовують термін «торгівля» і у 50 законодавчих актах даний термін має місце. Але така ситуація викликає неузгодженість у регулюванні внутрішньої торгівлі, забезпеченні прав усіх суб'єктів правовідносин тощо.

Отже, навіть поверхове порівняння юридичної науки з технічними свідчить про більшу складність суспільних наук і неможливість лише теоретично створити модель поведінки суб'єктів торгових правовідносин. Тому для визначення меж дослідження планується піддавати аналізу можливу поведінку суб'єктів торгових правовідносин, яка передбачається нормативними акти як України, так і найбільш розвинених країн.

Для того, щоб запобігти наступним постійним змінам у законодавстві, автором зроблена спроба запропонувати новий метод створення законодавства на науково-практичному рівні, який орієнтований на всі існуючі методи та має глибоко продумані власні позитивні риси. Шлях обґрунтованого запозичення як окремих норм, так і цілих інститутів із правових систем найбільш розвинених країн -- загальновідомий спосіб, і нехтувати цією можливістю не слід. Але процес запозичення має враховувати особливості економічного стану України, менталітет суспільства тощо. Тому планується досвід інших розвинених правових країн проаналізувати і запроваджувати лише після широкого обговорення і адаптації до правової системи України. Наприклад, у Торговому укладенні Німеччини велику увагу приділяють правовій класифікації суб'єктів, що здійснюють торговельну діяльність (друга книга), ведення торгового реєстру судом (§ 8) тощо [8]. Тобто запровадження першого положення дублюватиме норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. А реєстрація суб'єктів торговельної діяльності судом суперечитиме загальному принципу його компетенції щодо вирішення спірних правових ситуацій тощо. Таких прикладів можна навести доволі багато, коли формальне запозичення західноєвропейського досвіду призведе до не передбачуваних правових наслідків -- неузгодженості системи права, а в майбутньому її нестабільності. Отже, потрібні значні аналітичні дослідження доцільності запозичення окремих норм або інститутів із законодавства інших країн.

Висновки

Таким чином, сучасна торгівля розвивається під впливом радикальних змін, що відбуваються в Україні в цілому. Ця галузь в своєму розвитку відстає від рівня 1990 р. Передумови розміщення продуктивних сил - це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Одними з передумов розміщення внутрішньої торгівлі є історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає найдавніших часів. На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов'язаним із нею промисловим розвитком держави.

Торгівля, як і інші галузі економіки України, переживає соціально-економічну кризу починаючи з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2008-2006 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом падіння обсягу її діяльності в попередні роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2007 р. складав всього 31,9 % порівняно з 1990 р. В розрізі окремих областей України спостерігалися суттєві відмінності в каналах реалізації та їх питомій вазі в загальному обсязі роздрібного товарообороту регіонів. Так, порівняно з середнім показником по Україні в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).

Виходячи з аналізу мережі роздрібної торгівлі України, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об'єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним особам). Якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 28 об'єктів торгівлі, або 1998 кв. м торгової площі, то в 2008 р. ці показники складали 21 об'єкт і 1426 кв. м торгової площі відповідно. Інституціональні зміни в торгівлі стали найбільш суттєвими і вплинули на формування різних каналів реалізації товарів: безпосередньо через магазини, організовані ринки, неформальні ринки.

Регіональні відмінності торгівлі відбиваються співвідношенням аграрного та індустріального розвитку областей, рівнем виробництва товарів народного споживання, доходів населення та умовами товарного самозабезпечення населення. Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого - різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Крім того, велике значення має і матеріальний стан торгівлі в кожній окремій області, її роль та місце в економіці регіонів та житті кожної людини.

За видами економічної діяльності збільшується кількість магазинів, що реалізують пальне та автомобілі. В ресторанному господарстві скоротилася частка основного типу підприємств - їдалень, що також свідчить про значні трансформації в цій галузі. В зв'язку з поширеністю торгівлі на ринках було б доцільним проводити вибіркові та суцільні обстеження цього виду торгівлі, які б дали можливість оцінити її наслідки: соціальні втрати чи вигоди для суспільства і громадян. Виходячи з соціального і економічного значення внутрішньої торгівлі споживчими товарами, було б доцільним посилити державний контроль за її функціонуванням та підвищити роль і відповідальність місцевих органів влади за реалізацію державної стратегії і тактики в галузі внутрішньої торгівлі.

Список використаних джерел та літератури

1. Омелянович Л. Внутрішня торгівля України: динамічні реалії та їх оцінка // Галицькі контракти. - 2007. - №6. - С.18.

2. Україна у цифрах у 2008 році - короткий статистичний довідник - К.: “Техніка”, 2009 - С.47-49.

3. Региональный менеджмент // Под общ. ред. В.И. Ковтуна - М.: ОЛМА, 2008.

4. Абрютина М.С. Экономический анализ торговой деятельности. Учебное пособие. - М.: « Дело и сервис», 2008.

5. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. Підручник. - К.: Либідь, 1998.

6. Сорока И.В., Омельянович Л.А., Яркова Н.И. Торговля в период рыночной трансформации экономики Украины - Донецк, ДонГУЭТ, 2005. - С.101.

7. Соболев В.А. Маркетинговые аспекты выбора торговых предприятий и профиля их деятельности // Вісник національного університету. Серія В. Економіка і право. - Донецьк. - 2008. - С. 187-191.

8. Германское право. Часть II. Торговое уложение и другие законы: Пер. с нем. / Серия зарубежное и международное частное право. -- М.: Международный центр финансово-экономического развития, 2006. - С. 413.