Правова розробленість питань захисту колективу та його керування

2

Міністерство освіти та науки України

Запорізький Національний Університет

РЕФЕРАТ

з предмету

«Управління персоналом»

на тему:

«Правова розробленість питань захисту колективу та його керування»

Запоріжжя, 2010

Повноваження трудових колективів регулюються главами II "Колективний договір", XVI-A "Трудовий колектив", статтями 52, 140, 142, 152, 153, 223, 252 КЗпП України, розділом IV "Управління підприємством і самоврядування трудового колективу" Закону України "Про підприємства в Україні", законами України "Про охорону праці", "Про колективні договори і угоди", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про приватизацію державного майна" від19 лютого 1997 р. №90/97-ВР, "Про оренду державного і комунального майна". До прийняття Закону України "Про трудові колективи" діє Закон СРСР від 17 червня 1983 р. "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями". [1]

У відповідності до ст. 252-1 КЗпП України і п. 1 ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні" трудовий колектив підприємства утворюють всі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Заслуговує підтримки норма проекту Закону України "Про трудові колективи", яка передбачає участь у реалізації повноважень трудового колективу колишніх працівників підприємства, які вийшли на пенсію, звільнених у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням, за станом здоров'я.

Напередодні прийняття Закону України "Про трудові колективи" і нового Трудового кодексу всі питання правового регулювання діяльності трудових колективів потребують переоцінки у напрямку орієнтації їх на ринкові відносини і демократичні принципи. З таких позицій потрібно розглядати не тільки конкретні повноваження трудового колективу, його права й обов'язки, а насамперед саме поняття трудового колективу.

Очевидно, в основу конкретних пропозицій необхідно покласти об'єктивні суспільні інтереси роботодавця і найманих працівників. У процесі виробництва можна виділити дві групи таких інтересів: спільні (співпадаючі) і протилежні. Трудовий колектив має спільні, співпадаючі інтереси з власником (роботодавцем) у стратегічному питанні про отримання якомога більшого прибутку, в ефективній організації виробництва, у доборі кваліфікованих і сумлінних кадрів, у забезпеченні внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни, дотриманні техніки безпеки, охорони праці. Протилежні інтереси лежать в основі розподілу прибутку, оплати праці, відрахувань з прибутку на заходи щодо впровадження нових захисних технічних засобів, безпеки праці, нешкідливих і безпечних технологій; фінансування з прибутку заходів щодо соціально-побутового обслуговування працівників, надання додаткових трудових пільг. Зона неспівпадання соціальних інтересів досить велика, і традиційно в суспільній свідомості і в правовому регулюванні ці суб'єкти знаходяться по різні боки соціальних "барикад". Отже, з наведеного досить явно видно, що поняття "трудовий колектив" має охоплювати тільки найманих працівників, котрі працюють за трудовим договором. Причому йдеться про працівників, котрі тривалий час працюють на підприємстві, оскільки угоди, які приймаються за участю трудового колективу, як правило, мають довготривалий характер. З огляду на це особи, які виконують для підприємства разові роботи за цивільно-правовими договорами, до складу трудового колективу не повинні включатися.

Виходячи ж з наведеного вище законодавчого визначення, у трудовий колектив включаються всі працюючі на підприємстві, а також і працюючі власники, трудові відносини яких виникають із членства і мають настільки суттєву специфіку, що виходять за рамки трудового права (обгрунтування цього положення викладено у главі 1 даного підручника). Очевидно, неможливо в такому варіанті забезпечити належне укладення колективного договору, бо змішування сторін приводить у непридатність сам принцип соціального партнерства і перетворює таку угоду в декларацію.

Закон України "Про підприємства в Україні" встановлює два види трудових колективів залежно від форми власності, на якій засновано підприємство: трудовий колектив з правом найму робочої сили (тобто трудовий колектив працюючих власників); трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради становить у вартості майна більш як 50%. У зв'язку з цим розрізняють і повноваження цих видів трудових колективів.

У відповідності до ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні" трудовий колектив з правом найму робочої сили:

-- розглядає і затверджує проект колективного договору;

-- розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;

-- визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

-- бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради у вартості майна становить більш як 50%:

-- разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;

-- приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.

З такою моделлю погодитися не можна. У першому випадку мова йде про колективного власника, і вся перерахована регламентація його прав охоплюється повноваженнями працюючих власників самостійно вирішувати питання організації, управління працею, надання самим собі пільг. Очевидно, такий колектив може і повинен врегулювати питання встановлення колективних умов праці в локальному нормативно-правовому акті. Але цей акт ніяк не може бути визнаний колективним договором у тому значенні, яке випливає із законодавства. Тут також має місце договірне регулювання праці, але співвласники домовляються між собою, бо в одній особі суміщають і власників, і працівників, їхня праця не може бути визнана залежною, найманою. Це праця самостійна, "на себе" і " для себе".

Що ж до другого виду трудового колективу державного або комунального підприємства, то не можна погодитися з обмеженням його прав, оскільки найбільш значні повноваження -- розглядати з власником зміни і доповнення до статуту підприємства, спільно з власником підприємства визначати умови найму керівника, брати участь у розв'язанні питань про виділення зі складу підприємства одного або декількох структурних підрозділів для створення нового підприємства -- припинено Декретом Кабінету Міністрів України №8-92 від 15 грудня 1992 p. Позбавлення трудового колективу істотних прав служить ще одним засобом посилення правового становища роботодавця, неконтрольованості його управлінських рішень, виключає право трудового колективу брати участь у розподілі прибутку, оскільки ці питання передбачаються саме у статуті підприємства, який згідно з чинним законодавством затверджується власником підприємства. І хоча для державних підприємств статут затверджується власником майна за участю трудового колективу (ст. 9 Закону України "Про підприємства"), у багатьох випадках підприємство створюється, а працівники ще не найняті і ніяким чином не можуть впливати на положення статуту підприємства. У таких умовах виділення коштів з прибутку на соціальні потреби носить характер добродійності з боку власника, що в корені неправильно, суперечить принципам соціального партнерства і принижує людську гідність працівників.

Чинним законодавством про працю передбачені повноваження трудового колективу у встановленні колективних умов праці, укладенні колективного договору, встановленні робочого часу, забезпеченні трудової дисципліни, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, схваленні комплексних планів щодо поліпшення охорони праці й контролю за їх виконанням, утворенні комісії з трудових спорів на підприємстві. У ст. 252-5 КЗпП встановлено принципи матеріальної зацікавленості трудового колективу в результатах господарської діяльності. Зарахування працівників до бригади повинне проводитися зі згоди членів трудового колективу бригади. Розподіл колективного заробітку в бригаді здійснюється із застосуванням коефіцієнта трудової участі.

Закон України "Про підприємства в Україні" встановлює, що всі питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства колективним договором і законодавчими актами України. Пенсіонери й інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються рівним з його працівниками медичним обслуговуванням, забезпечуються житлом, путівками в оздоровчі й профілактичні заклади. Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, жінок, які мають малолітніх дітей. Підприємства забезпечують певну кількість робочих місць у рахунок броні для працевлаштування інвалідів, безробітних за направленням служби зайнятості (ст. 26).

Законодавство передбачає права трудових колективів щодо набуття права власності на майно свого підприємства, а також право на оренду майна державних підприємств.

Згідно із Законом України "Про оренду державного і комунального майна" трудовий колектив підприємства має право ухвалювати рішення про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу і створити господарське товариство з цією метою (ст. 7 Закону) протягом 15 днів після отримання повідомлення Фонду державного майна України. [3] Рішення про оренду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів трудового колективу підприємства. Створене членами трудового колективу господарське товариство має переважне право над іншими фізичними й юридичними особами на укладення договору оренди майна того державного підприємства, структурного підрозділу, де створено це товариство (ст. 8 Закону).

Орендар має право викупу орендованого майна відповідно до законодавства з питань приватизації (ст. 25).

Для спільної участі у приватизації підприємства члени трудового колективу мають право створити господарське товариство, яке засновується на основі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50% працівників підприємства або їх уповноважених представників (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна".[2]

Члени організації орендарів, члени трудового колективу підприємства, створеного орендарем, а також колишні працівники об'єкта приватизації, які вийшли на пенсію, звільнені за п. 1 ст. 40 КЗпП і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, що мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, а також інваліди, звільнені у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням, мають право на пільгове придбання акцій: першочергове придбання акцій на суму і за рахунок приватизаційного майнового сертифіката і додатково на половину його суми. Працівники підприємства, яке приватизується, мають право об'єднатися для викупу контрольного пакета акцій.

Господарське товариство, до складу якого увійшло не менше 50% працівників підприємства, користуються пріоритетним правом викупу, а також -- на розстрочку платежу на термін не більше 1 року з первинним внеском не менше 30% ціни. Керівники, їх заступники, головні фахівці та керівники структурних підрозділів державних підприємств, які перетворюються на відкриті акціонерні товариства, мають право придбати акції на суму до 5% статутного фонду товариства з відстрочкою оплати на 1 рік після придбання акцій працівниками.

На приватизованому підприємстві не допускається звільнення працівників з ініціативи нового власника протягом 6 місяців. Колективний договір, укладений на такому підприємстві, зберігає свою чинність протягом терміну його дії, але не більш 1 року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового колективного договору.

У процесі встановлення нових умов, зміни існуючих соціально-економічних умов праці, укладення або зміни колективного договору, угоди, їх виконання, застосування законодавства про працю між роботодавцем і трудовим колективом можуть виникати спори. Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від З березня 1998 p. визначив повноваження трудового колективу найманих працівників щодо формулювання колективних вимог, а також встановив процедуру їх розгляду. У ст. 18 Закону передбачено право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок проведення страйку регламентується Законом. [5]

У міжнародній практиці трудові колективи беруть активну участь в управлінні підприємствами. Права в цій сфері включають право на інформацію, право на консультацію -- на обговорення дій адміністрації і пропозицію альтернативних рішень, право на участь у прийнятті рішень щодо стратегії розвитку підприємств, господарської діяльності, кадрової політики, інвестиційної діяльності, на управління соціальними установами на підприємстві, на встановлення критеріїв введення нових методів оплати праці, розмірів премій (Киселев И.Я. Цит. раб. -- С. 140-- 145).

Давно відомо в практиці ділового менеджменту, що фірми, котрі процвітають, свій успіх будують не на відстороненні трудового колективу від власника, а, навпаки, на активній співпраці, співучасті, партнерстві цих сторін. В Україні ж як законодавство, так і практика його застосування поки розглядають інститут трудового колективу як формальну данину демократичним віянням. Права його урізані, проект Закону "Про трудові колективи" тривалий час не приймається. Таке ставлення з боку законодавця важко зрозуміти. Повноваження трудового колективу, його правовий статус повинні знайти належне закріплення в спеціальному законі, причому ці повноваження повинні відповідати міжнародним стандартам.

Переглянута Європейська соціальна хартія, яка була підписана державами -- членами Ради Європи 3 травня 1996 р. в Страсбурзі, а 7 травня 1999 p. -- підписана Україною і підготовка до ратифікації якої ведеться в Україні, передбачає комплекс індивідуальних і колективних трудових прав у сфері найманої праці. До колективних трудових прав Переглянута хартія відносить наступні: право всіх працівників та роботодавців на свободу об'єднання у національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 5); право працівників і роботодавців на укладення колективних договорів (ст. 6); право працівників брати участь у визначенні й поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві (ст. 22); право представників від працівників на захист від дій, що завдають їм шкоди, та на створення належних умов для виконання ними своїх обов'язків (ст. 28); право працівників на інформацію та консультації під час колективного звільнення (ст. 29). [1]

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств в Україні, на яких використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене статутом, загальними зборами (конференцією) і їх виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу терміном на 2--3 роки не менше ніж Уд голосів.

Компетенція і повноваження трудового колективу і його виборних органів визначаються в статуті підприємства. У статуті підприємства визначається й орган, що має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інші). Заслуговує уваги і реанімація забутих у нас виробничих нарад, які успішно функціонують за рубежем.

Актуальним є питання про розмежування прав трудових колективів і профспілок на виробництві. Ця проблема не нова для трудового права України. Наприкінці 80-х -- початку 90-х років вона була надзвичайно гострою у зв'язку з введенням Законом СРСР "Про державне підприємство" такого органу трудового колективу як рада трудового колективу. Вирішенню цієї проблеми багато зусиль віддав відомий український вчений професор P.I. Кондратьев.[4] Висновки і пропозиції вченого про критерії розмежування компетенції профкому і ради трудового колективу, про загальний принцип спрямованості діяльності профспілок на захист прав працівників, а трудових колективів -- на розв'язання виробничих питань залишаються актуальними і корисними сьогодні, особливо напередодні прийняття Закону України "Про трудові колективи".

Література

1. www.verhovna rada.com.ua

2. Голос України. - 1997. -№49

3. Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №15. - Ст. 99; Урядовий кур'єр. - 1998. - 20 січня. -- №12)

4. Кондратьев Р.И. Закон о государственном предприятии и права трудовых коллективов. -- К.: Вища школа, 1988; Кондратьев P.I. Рада трудового колективу: які її повноваження // Радянське право. -- 1990. -- №4

5. Голос України. -- 1998. - 31 березня.