Управління та його елементи, рівні управління

13

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Менеджмент» на тему

Управління та його елементи. Рівні управління

Зміст

Вступ

1. Поняття управління та його елементи

2. Рівні управління

Висновки

Список літератури

Вступ

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління, або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Україні менеджмент як наука управління та її теоретичні основи розвиваються і доповнюються, але це, як правило, дослідження, скомбіновані з праць зарубіжних вчених.

Механічне перенесення концепції управління з однієї соціокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практичне неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

Метою реферативної роботи є теоретичне дослідження управління, його елементів та рівнів.

Теоретичним підґрунтям до написання роботи були праці Стадник В.В., Йохни М.А., Тарнавської Н.П., Пушкар P.M. та інших.

1. Поняття управління та його елементи

Теорію управління прийнято розглядати як комплексну науку або науковий напрям, що спирається на теоретичні і практичні знання. Це пояснюється багатогранністю проблеми управління і багатоаспектністю управлінської діяльності, заснованою на свідомому використанні економічних, природно - технічних, організаційних, соціально - психологічних законів і закономірностей, властивих об'єкту управління. Теорія управління очевидно повинна бути орієнтована на рішення практичних задач.

Управління - дії і заходи керівників, направлених на мобілізацію внутрішнього та зовнішнього потенціалу фірми, на досягнення поставлених завдань (планів) при ефективному використанні всіх видів ресурсів.

Елементами управління як загального вигляду людської діяльності є мета управління і спосіб досягнення мети, об'єкт і суб'єкт управління, які взаємодіють в певному навколишньому середовищі.

Суб'єктами управління є функціонери, керівники, управлінці, які виконують управлінську діяльність, приймають певні управлінські рішення.

Суб'єкт повинен:

? мати здатність свідомо визначати цілі;

? розробляти способи впливу і засоби для досягнення намічених цілей;

? мати здатність реєстрації досягнених цілей;

? здійснювати процес управління;

? вміти якнайшвидше приймати найоптимальніші у просторі і часі управлінські рішення.

Об'єкт управління - елемент управління, на який спрямована управлінська діяльність, завжди має певне значення, властивість і характеристики.

Предметом розгляду теорії управління є управлінські (організаційно - управлінські, організаційно - економічні) відносини, що реалізовуються як інформаційні зв'язки при організації виробництва і управлінні ним.

Процес управління є сукупністю цілеспрямованих дій суб'єкта управління із встановлення зв'язків для узгодження дій з об'єктами управління, спрямованих на досягнення спільних цілей.

Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації (предмет управлінської праці), що використовується для вироблення рішень (продукт управлінської праці).

Кошти праці в управлінській діяльності - методи і засобу обробки і аналізу інформації і прийняття на цій основі конкретних рішень.

Кожна система управління складається з двох взаємопов'язаних підсистем: управляючої підсистеми або суб'єкта управління (тобто того, хто управляє) та керованої підсистеми або об'єкта управління (того, ким управляють).До управляючої підсистеми належать усі елементи, що забезпечують процес управління, тобто цілеспрямованого впливу на колективи людей, зайнятих у керованих системах.

Від всебічного вивчення специфіки суб'єктів управління значною мірою залежить ефективність управління, яка досягається розмежуванням або об'єднанням функцій, визначенням мети на тому чи іншому етапі розвитку, запобіганням дублювання функцій тощо.

Головною кінцевою метою системи управління є не особиста діяльність, а організація та забезпечення належного стану її об'єкта. Останній може розглядатись двояко:

– як організована підсистема управління;

– як об'єктивні явища, процеси матеріального світу, що підлягають впливу, перетворенню та використанню.

Зміни в об'єктах зумовлюють етапи розвитку системи управління та оцінку ефективності її функціонування. Тому об'єкт управління володіє властивістю певною мірою впливати на управлінську діяльність за кінцевими результатами.

Більше того, об'єкт управління визначає стан функціонування суб'єкта, впливаючи на його побудову, організацію діяльності, вибір цілей, використання комплексу засобів їх досягнення.

Система управління складається із декількох однорідних груп елементів (технічних, технологічних, організаційних та соціальних).

Технічні елементи - збалансований комплекс окремих видів технічного обладнання спеціальних засобів.

Технологічні елементи - це елементи, що визначають розподіл політичної або духовної діяльності, матеріального виробництва на етапи, стадії, процеси. Як правило, такі елементи - це набір правил і норм, що визначають послідовність операції у процесі певного виду діяльності та управління ними.

Організаційні елементи - це елементи, які безпосередньо через розробку структури управління, відповідних інструкцій, положень та інших нормативних документів визначають раціональне використання технічних засобів, предметів праці, інформації, трудових та матеріальних ресурсів.

Економічні елементи - це сукупність господарських та фінансових процесів, операцій та зв'язків.

Соціальні елементи - сукупність соціальних відносин, що створюються в результаті спільної діяльності соціальних груп.

Прикладом системи управління є органи державної податкової служби, які складаються з великої частини специфічних у функціональному та організаційному відношеннях підсистем: податкова міліція, підрозділи, що займаються документальними перевірками дотримання податкового законодавства, податковими розслідуваннями, примусовим стягненням податків відповідно до норм чинного законодавства, а також підготовкою та підвищенням кваліфікації кадрів. Ці підсистеми функціонують і структуровані згідно з особливостями завдань, що виконуються та методів, що при цьому використовуються. Складність організаційної побудови системи управління податковою службою обумовлена, з одного боку, багатогранністю функцій, що використовуються її підсистемами, а з іншого - їх розподілом з урахуванням адміністративно-територіального поділу України.

Цілеспрямована людська діяльність є усвідомленим процесом, для якого однаково важливими є визначення мети та докладання зусиль щодо її досягнення. За таких умов управлінський аспект виявляється, реалізується у процесі праці. Інша ситуація, коли виробництво благ засноване на спеціалізації та кооперації праці, тобто коли діяльність людей постає як суспільно комбінований процес або суспільно розподілена праця. Досягти її єдності покликане управління, яке забезпечує злагодженість роботи індивідів, а відповідно і всього колективу. Воно є процесом узгодження, поєднання різноманітних трудових операцій для досягнення спільної мети, а вихідним пунктом управління є її правильне формулювання.

Управління -- свідома, цілеспрямована діяльність певних суб'єктів чи структур щодо вдосконалення організації виробництва, орієнтована на комбінування складу та взаємодії працівників, оптимізацію співвідношення виробничих компонентів з урахуванням їхнього розвитку і зміни.

Управління є найважливішою функцією власника засобів виробництва, оскільки саме він визначає, в який спосіб використовувати матеріальні, фінансові, трудові ресурси для мінімізації витрат і отримання максимального результату. Його управлінців інтереси передусім стосуються ощадливого використання об'єктів власності, високої якості господарювання, примноження майна.

У процесі становлення акціонерної форми власності управління відокремилося від власності на капітал. Цей процес став особливо помітним у 30-ті роки XX ст., коли американські економісти А. Берлі та А. Мінз висунули ідею «революції управлінців». Перехід влади до вищих управлінців вони пояснили двома обставинами: розподілом великих пакетів акцій між спадкоємцями (у процесі зростання абсолютних розмірів капіталу та його розподілу індивідуальні пакети акцій стають недостатніми для контролю); зростанням самофінансування (внаслідок мобілізації капіталу за рахунок нерозподілених прибутків і амортизаційних фондів, ослаблення залежності корпорацій від банків).

Управління відіграє специфічну роль у створенні благ і реалізується у двох аспектах:

1) продуктивний, який характеризує процес організації виробничої діяльності, встановлення гармонії між окремими індивідуальними операціями;

2) соціальний, який полягає в досягненні загальнозначущих соціально-економічних цілей, результатом яких є реалізація інтересів власника.

Один з найвидатніших представників американського бізнесу Генрі Форд писав, що завдання підприємця -- «... виробляти для споживання, а не наживи або спекуляції. А умова такого виробництва -- щоб... продукти були доброякісні й дешеві, щоб продукти служили на користь народу, а не тільки одному виробнику. Благополуччя виробника залежить у остаточному підсумку від користі, яку він приносить народу».

Отже, управління - дії і заходи керівників, направлених на мобілізацію внутрішнього та зовнішнього потенціалу фірми, на досягнення поставлених завдань (планів) при ефективному використанні всіх видів ресурсів.

2. Рівні управління

Хоча всі управлінці мають визначене місце і виконують певні функції, це не свідчить про те, що всі вони займаються виконанням однакової роботи. Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності. Такий вертикальний розподіл праці підлеглих, а вони, в свою чергу, власних підлеглих, до стадії фізичних виробників продукції або осіб, що надають послуги, створює в результаті рівні управління.

Кожна організація мас свою певну кількість рівнів управління -наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священиком, а у військовому полку, кількістю 1000 осіб, між генералом та рядовим - 15 ступенів градації.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний).

Особи, що діють на технічному рівні (англ. - lower management - нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники на адміністративному рівні (англ. - middle management - середня ланка управління, керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації.

Керівники на інституційному рівні (англ. - top management - вища керівна ланка: генеральний директор та інші члени правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспективних) планів, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана організація.

Керівники низової ланки - молодші начальники - це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями), здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують інформацією керівників вищих ланок. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, сировини та обладнання.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам.

Керівники вищої ланки - як правило, один або кілька людей -відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення.

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня управлінської майстерності (досвіду), якою вони володіють. Ця майстерність може бути згрупована у сім категорій:

1. Концептуальна майстерність - здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації, уявляти повну картину.

Майстерність ухвалення рішень - вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів.

Мистецтво аналітика - талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації.

Адміністративна майстерність - спроможність виконувати предписані організаційні обов'язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, координувати інформаційний потік.

Комунікаційне мистецтво - вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно, так і письмово

Психологічна майстерність - здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат.

Технічна майстерність передбачає особливу компетенцію для виконання завдань

Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна управлінська ланка займає своє чітко визначене місце і виконує предписані функції.

Сучасні потужні концерни характеризуються такою чотириступеневою структурою рівнів управління (між вищою адміністрацією фірми та адміністрацією виробничих підрозділів формується адміністрація виробничих груп, яка здійснює безпосереднє управління діяльністю виробничих відділів:

І - рівень, що визначає загальну політику компанії (Рада директорів);

ІІ - розпорядництво та координація (Президент, Віце-президенти та інші керівники);

ІІІ - органи надання послуг, вироблення рекомендацій (Ради, Комітети, Штабні служби);

ІV - виконавчий рівень (збут, постачання, виробництво, дослідження та розробка).

Отже, основою відокремлення управлінських ланок є визначення кола питань, які повинні вирішуватися на різних рівнях управління. Так, наприклад, при чотириступеневій структурі виший рівень управління визначає загальну політику фірми, другий рівень здійснює розпорядницькі та координаційні функції, на третьому рівні функціональні служби розробляють рекомендації, четвертий рівень - виконавчий.

Висновки

Ефективне становлення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент, управління забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації. Під процесом управління розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Процес управління визначається також як форма розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на рішення поставлених задач і досягнення наміченої мети. З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між її складовими органами ,що входять в управління і працюючими в них людьми.

Ключовими поняттями процесу управління є елементи, зв'язки (відношення), рівні і повноваження. Елементами процесу управління можуть бути як окремі робітники (керівники, фахівці, що служать), так і служби або органи апарату управління, в яких та або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Елементами управління як загального вигляду людської діяльності є мета управління і спосіб досягнення мети, об'єкт і суб'єкт управління, які взаємодіють в певному навколишньому середовищі. Суб'єктами управління є функціонери, керівники, управлінці, які виконують управлінську діяльність, приймають певні управлінські рішення. Об'єкт управління - елемент управління, на який спрямована управлінська діяльність, завжди має певне значення, властивість і характеристики.

Попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур.

Список літератури

1. Тарнавська Н.П., Пушкар P.M. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. - Тернопіль: Карт-бланш,1997. - 456с.

2. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 464 с.

3. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред.. В.Яцура, Д.Олесневич. - Львів: БаК, 2001. - 624 с.

4. Галькевич Р.С. Набоков В.І. Основи менеджменту, М. - 1998, 694 с.

5. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Сімок Г.Ф. Менеджмент організацій: Навч. Посібник. - К.: ТОВ “УВПК”, “ЕксОб”, 2000. - 392 с.

6. Хміль Ф.І. Менеджмент : Підручник. - К.: Вища шк., - 1995. - 351 с.