Показники фінансового менеджменту

2

ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

СУТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Хоча є багато прихильників і противників обидвох методів, всеж є загальновизнаним свідоцтво, що дієві компанії є винагороджені за їх витрати часу, грошей і уяви меншою кількістю соціальних проблем або їх загострень.

МЕНЕДЖМЕНТ ФІРМИ

Невід'ємною складовою частиною сучасного менеджменту в організаціях повинен стати фінансовій менеджмент.

Під фінансовим менеджментом розуміють процес управління фінансами організацій (підприємств), тобто їх власним і запозиченим капіталом, залученим для виробничо-господарської діяльності. Фінансовий менеджмент у прийнятті сукупності рішень з формування та підтримання оптимальної структури фінансових ресурсів організації з метою максимізації її прибутків. У зв'язку з цим фінансовий менеджмент включає в себе два напрями фінансової діяльності - збільшення прибутку і досягнення фінансової стійкості організації, тобто її здатності підтримувати свої фінансові зобов'язання перед іншими організаціями і підприємствами - платоспроможності.

Якість функціонування організації виявляється у співвідношенні між її доходами і витратами. Про гармонійне функціонування, як правило, можна говорити тоді, коли співвідношення доходів і витрат стабільне у часі, а сума доходів стійко перевищує суму витрат, що є передумовою розвитку організації.

Фінансовий менеджер повинен професійно розбиратися не тільки у фінансових питаннях, а й в мікро- і макроекономіці, орієнтуватися у питаннях економічної теорії й економічної політики держави. Крім того, він повинен володіти основними методами статистичного аналізу, знати особливості існування фінансових інституцій.

У цілому фінансовий менеджмент має справу з тими питаннями, які зачіпають грошові ринки і ринки капіталів, з макро- і мікрофінансовими показниками. Він зобов'язаний аналізувати ризик, мати тісні зв'язки з фланговими посередниками: банками, брокерськими компаніями, позабанківськими установами, дилерами.

Прибуток і ризик являють собою дві ключові ланки фінансового менеджменту. Співвідношення цих змінних на кожний певний момент визначає зміст конкретних рішень фінансового менеджменту організації.

Фінансовий менеджер приймає рішення і виконує операції тільки у тому випадку, коли їх результати будуть вищими за витрати. Причому, якщо є кілька альтернативних варіантів здійснення операції, фінансовий менеджер обирає максимальний не з погляду прибутку, а виходячи зі співвідношення ризику та прибутку.

Фінансовий менеджмент включає в себе управління фінансами при багатьох видах господарських операцій як фінансового, так і загальноекономічного характеру, при угодах, які мають своєю метою одержання доходу і по видах діяльності, що не ставлять перед собою таких цілей.

Отже, фінансовий менеджер постійно вирішує протиріччя, які виникають між цілями підприємства і фінансовими можливостями реалізації їх.

Складовими частинами фінансового менеджменту є фінансовий аналіз, розробка фінансової стратегії, управління активами і пасивами організації.

Аналіз і оцінка фінансового становища організації - здійснюється за даними бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати і використання їх та інших форм бухгалтерської та статистичної звітності за минулий період.

У ході фінансового аналізу аналізують структурні зміни активу і пасиву бухгалтерського балансу: динаміку основних засобів та інших позаоборотних активів, склад власних коштів у розрізі джерел їх формування, довгострокові пасиви, розрахунки та інші пасиви, загальні фінансові результати, напрямки використання прибутку організації, платежі до бюджету, утворення і використання загальногосподарських і спеціальних фондів та ін.

Особливої уваги потребує аналіз платоспроможності організації. Під платоспроможністю (ліквідністю) організації розуміють її здатність виконати за певний період зобов'язання, пов'язані з різними платежами, за рахунок наявних і таких, що надійшли, платіжних засобів.

До зобов'язань організації відносять: оплату праці робітників та службовців, платежі фінансовим органам й органам соціального страхування, оплату товарів за рахунок власних коштів, погашення заборгованості по позичках банків, відшкодування витрат обороту та інше.

Платіжними засобами організації є: залишки грошових засобів на розрахунковому і валютному рахунках, у касі, в дорозі і на акредитивах; виручка від продажу товарів; кошти, що надходять від покупців за товари, прдані в кредит; кошти зо відвантажені товари по розрахункових документах; виручка від реалізації тари.

Якщо сума платіжних засобів дорівнює або більша за суму зобов'язань, то організація платоспроможна. Отже, зміст аналізу полягаає у визначенні і зіставленні суми зобов'язань і наявної суми платіжних засобів.

Проведений таким чином всебічний аналіз фінансового становища організації є основою розробки стратегії фінансового менеджменту.

Під фінансовою стратегією розуміють концепцію того, як викоистовуватимуться наявні в організації фінансові ресурси для досягнення стійкого зростання прибутків; яким чином і на яких умовах залучатимуться необхідні фінансові ресурси; як здійснюватимуться розрахунки по залучених засобах і яка буде податкова політика. Стратегія фінансового менеджменту включає в себе також обов'язковий аналіз можливих змін державної політики у галузі фінансів, а також оцінку релевантності, тобто відповідності у часі стратегії і цілей організації.

Поточна діяльність фінансового менеджера полягає в ефективному управлінні активами і пасивами організації. Визначивши співвідношення і тип активів організації за її балансом,фінансовий менеджер повинен підтримувати оптимальні рівні кожного типу активів.

Поточні активи - це наявні кошти, цінні папери, які можуть бути реалізовні за першою вимогою на ринку, а також інвентар. До фіксованих активів відносять будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби і те що знаходиться у фінансові стані лізингу.

Управляючи активами, фінансовий менеджер повинен визначити, які фінансові активи краще мати, так і в який момент потрібно змінити їх кількісний і якісний склад. Якщо фонди, вкладені в активи організації, можна продуктивно використати інакше, то це свідчить, що вони використовуються неефективно. Переведення частини коштів з фіксованих активів у поточні створює більші можливості для короткострокового фінансування, внаслідок чого послаблюється ліквідний ризик. Однак зменшення фіксованих активів скорочує обсяг реалізації, що призводить до втрати частини прибутку, Доход на фіксований капітал завжди більший за доход на поточний капітал.

Фінансовий менеджер, розробивши фінансову стратегію, своїми повсякденними діями повинен сприяти її реалізації. Для цього він має володіти спеціальним фінансовим інструментарієм, використовувати як власні кошти організації, так і запозичені. Розширення фінансової діяльності організації відбувається насамперед за рахунок реінвестицій, тобто капіталізації частини прибутку організації. Однак така можливість обмежена абсолютними розмірами прибутку. Іншим джерелом фінансових ресурсів орагнізації є банківськи позички. Позичка банку є додатковим важелем, здатним повернути справи організації в потрібному напрямі і в короткий час. Однак цей інструмент також має свої межі. перш за все розмір банківського кредиту визначається не організацією, а банком, який керується при цьому потенціальними можливостями організації повернути борг за умовами кредитора. Це утруднює фінансові можливості організації. Вартість банківського кредиту для організації визначається процентною ставкою по кредитах.

Залучення додаткових грошових ресурсів низовими кооперативними організаціями може здійснюватись також цільовими пайовими внесками як фізичних, так і юридичних осіб. Останні стають кредиторами організації. Однак для залучення цих коштів кооперативна організація повинна гарантувати пайовикам дивіденди, не нижчі за проценти, які сплачують вкладникам банки.

Аналіз і планування фінансових операцій потребують від фінансового менеджера визначення масштабів, якісного складу, строків руху фінансових ресурсів від постачальників до одержувачів через фінансові ринки і фінансові органи, причому кожне переміщення фінансових ресурсів обов'язково повинно супроводитися гарантією їх руху у зворотньому напрямі. У формі гарантій виступають комерційні папери, сертифікати і депозити, випущені урядом, фінансовими органами чи певною господарською організацією.

Отже, основним методом роботи фінансового менеджера є невпинний аналіз. тільки на підставі даних аналізу можна приймати рішення з коротко- і довгострокового фінансування.

Прийняття рішень з короткострокового фінансування включає в себе визначення оптимальної величини функціонуючих засобів, управління наявним оборотом і пакетом ринкових цінних паперів, визначення розмірів і джерел короткострокових кредитів, факторинг.

Під час піку сезонної потреби в ліквідних коштах не потрібно покривати цю потребу власними активами організації. Краще скористатися короткостроковими позичками, а власні використати для інвестування.

Мистецтво фінансового менеджера управляти готівкою полягає в умінні інвестувати надлишкову готівку в прибуток, зберігаючи при цьому адекватний рівень ліквідності, здатний задовільнити потреби організації. Для збереження ліквідності орагнізації і одночасного одержання прибутку готівку найкраще вкладати в надійні цінні папери, які в разі потреби можна швидко реалізувати.

Важливим завданням менеджера є також визначення оптимально необхідного розміру поточної готівки. Для цього менеджер повинен визначати ймовірні потоки коштів, які будуть відображені в активах і пасивах, в тому числі готівки, врахувати співвідношення між прибутком і ризиком у діяльності організації, строки повернення позик та обсяги платежів, можливість організації одержати нові позики та умови одержання їх.

Великого мистецтва потребує управління коштами, що вкладаються в товарні запаси. Цей вид діяльності фінансового менеджера набуває особливого занчення в період інфляції. Вкладання коштів у товарні запаси, з одного боку, знижує інтенсивність інфляційного тиску на організацію, а з другого - збільшує витрати з утримання товарних запасів, а отже, зменшує її прибуток.

У процесі управління пасивами організації менеджер повинен визначити оптимальне співвідношення між довго- і короткостроковими ресурсами організації. При цьому враховують ряд факторів: економічну кон'юнктуру, здійснювану державою фінансову регуляційну політику та інше. Конкретні рішення приймають у разі потреби, але деякі з них потребують попереднього глибокого аналізу наявних альтернатив, їх порівняльних переваг у майбутньому.

Мистецтво поточного фінансового менеджменту полягає у маневрування власними коштами, коротко- і довгостроковими позичками, емісією власних цінних паперів.

Фінансування власної діяльності за рахунок довгострокових позичок має менший ліквідний ризик, ніж фінансування за рахунок короткострокових позик.

Отже, менеджер повинен шукати обхідні шляхи фінансування, коли активи фінансуються за допомогою пасивів з особливим строком погашення.

Види джерел і типів короткострокового фінансування господарської діяльності можна зобразити в таблиці:

Типи та джерела короткострокового фінансування господарської діяльності в умовах ринку

Більшість наведених типів короткострокового фінансування є відомі. Докладнішої уваги потребує факторинг.

Факторинг полягає в тому, що продавець товарів передає свої вимоги боржникам (рахунки, векселі) спеціальних компанії, яка бере на себе ризик неоплати одержаних рахунків, хоч платоспроможність клієнтів, що стоять за ними, перевірялась. Продавець одержує від компанії велтичину боргу за мінусом факторного проценту, а фактор стягує з боржників їх борги у повній сумі після закінчення строків векселів або оплати рахунків.

Отже, фінансовий менеджер обирає ту чи іншу тактику короткострокового кредитування, виходячи із фінансового становища організації на певний момент часу та умов кредитування з того чи іншого джерела.

Більш складною є система прийняття довгострокових фінансових рішень. Сфера цих рішень охоплює бюджетування засобів, політику дивідендів, вибір типу зростання і диверсифікації, вибір джерел довгострокового фінансування (довгостроковий кредит, лізинг, опціони і варранти).

Бюджетуванням засобів називається процес, пов'язаний з вибором і оцінкою відповідної структури витрат засобів, яка найбільшою мірою відповідала б цілям, поставленим організацією. Під витратами засобів розуміють довгострокові інвестиції, які здійснюються для розширення обсягів господарювання, перемішення або оновлення фіксованих активів чи для одержання інших реальних вигод. Процес бюджетування засобів складається з п'яти окремих, але пов'язаних між собою кроків: розробка пропозиції, аналіз і розгляд пропозиції, прийняття рішення, його реалізація, контроль строків виконання.

Пропозиції по витратах організації можуть бути незалежними або взаємовиключними.

Бюджетування засобів можна виконувати різними методами: середньої норми прибутку; визначення строку окупності; визначення чистої поточної вартості; визначення показника прибутковості.

Метод середньої норми прибутку. Перш ніж здійснити інвестицію, фінансовий менеджер повинен прорахувати передбачуване співвідношення між середнім прибутком, який залишається у розпорядженні організації після сплати податків, і величиною майбутніх інвестицій. Рішення про інвестування приймаються тільки тоді, коли це співвідношення дорівнюватиме або перевищуватиме середню норму прибутку:

Р - Т

--------- Р¹

І

де Р - загальний прибуток організацій;

Т - податки;

І - інвестиції;

Р¹ - середня норма прибутку в галузі.

Метод визначення строку окупності полягає в оцінці співвідношення між майбутніми інвестиціями і річною сумою прибутку організації від інвестицій. Рішення про інвестування приймається у тому випадку, коли розрахунковий термін менший або дорівнює максимально прийнятому терміну окупності:

І

--------- С