Трудові відносини на підприємствах сільського господарства

Правові форми організації праці в сільськогосподарських підприємствах

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудових колективів сільськогосподарських підприємств досягається впровадженням і закріпленням наукових форм організації праці, тобто раціональних форм поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, які забезпечують ефективність виробничого процесу при постійному поліпшенні соціальних умов праці селян.

За роки існування України як самостійної незалежної держави прийнято значну кількість нормативних актів, спрямованих на поліпшення регулювання праці в сільському господарстві. Це закони «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про охорону праці». Ними та іншими нормативно-правовими актами передбачені організаційно-правові форми сільгосптоваровиробників, їх структурний склад та форми організації виробництва.

Можливими формами організації виробництва на сільськогосподарських підприємствах є ділянки, цехи, ферми, бригади, ланки, відділення та інші виробничі підрозділи. Структура господарства встановлюється залежно від його розмірів, виробничого напряму, внутрішньогосподарської спеціалізації, розміщення виробництва, прогресивних форм організації праці та інших умов виробництва. Кожне сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми оплати праці його членів та інших працівників. Трудові відносини членів підприємства та найманих працівників регулюються законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про підприємства в Україні», статутами підприємств, правилами внутрішнього розпорядку, законодавством про працю. Статути та правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації праці і координації дій внутрішньогосподарських підрозділів (ланок, бригад, ділянок), а також підрозділів, притаманних товаровиробникам у галузі тваринництва.

Структурні виробничі підрозділи сільськогосподарського кооперативу створюються правлінням підприємства і затверджуються загальними зборами з відображенням про це в статуті.

Найстарішою формою організації праці є бригади. Спочатку вони створювалися за територіальною ознакою -- бригада-двір. Проте самі бригади за спеціалізацією були різноплановими: спеціалізовані механізовані тваринницькі, рослинницькі бригади. Пізніше з'явилися будівельні бригади, комунальні, дорожні бригади тощо. У сільськогосподарських підприємствах, відповідно до їх спеціалізації, створюються ланки, бригади, дільниці, цехи, ферми, загони тощо.

Для державних сільськогосподарських підприємств притаманні такі структурні виробничі підрозділи, як постійні виробничі бригади, ланки, механізовані загони для виконання спеціалізованих робіт і т. ін.

У великих сільськогосподарських підприємствах можуть створюватися галузеві і багатогалузеві, а також комплексні бригади.

Найбільшим структурним підрозділом є ділянка. Вона може складатися, залежно від спеціалізації товаровиробника, з різних формувань, наприклад ферми, бригади. Ланка -- це внутрішньо-бригадне (внутрішньоструктурне) стійке формування. Останнім часом у зв'язку з розвитком підсобних підприємств та промислів почали з'являтися такі виробничі підрозділи, як цехи та відділення.

Керівництво внутрішньогосподарськими структурними підрозділами здійснюють ланкові, бригадири, завідуючі відділеннями, цехами, фермами, ділянками.

Згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарського підприємства керівник виробничого підрозділу встановлює особисто або через фахівців (ланкових, бригадирів, зав фермами) завдання членам сільськогосподарського підприємства на виконання робіт з урахуванням їх виробничої кваліфікації, віку, стану здоров'я; знайомить їх з нормативами виробітку, розцінками за обсяг виконаних робіт; забезпечує працівників необхідними для роботи засобами виробництва, а при потребі і транспортом для поїздки на роботу; закріплює за ланками та окремими працівниками техніку, робочу худобу тощо; найбільш раціонально організовує працю робітників, створює безпечні умови праці, здійснює контроль за якістю і строками робіт, облік праці і заробітку кожного члена підприємства, забезпечує дотримання трудової дисципліни; вживає заходів щодо ефективного використання і збереження державного майна та майна підприємства; організовує ремонт будинків, споруд, транспортних засобів та інвентарю.

Так, ланковий організовує роботу ланки і бере участь у ній разом з усіма працівниками, допомагає керівникові підрозділу в підрахунку заробітків членів ланки, здійснює контроль за якістю робіт, несе відповідальність за виконання виробничого завдання та розпоряджень керівника виробничого підрозділу і фахівців. Бригадир організовує роботу бригади, веде облік виконаної роботи її членами (ланками), здійснює контроль за якістю робіт, передає дані в підрахунку заробітків, несе відповідальність за виконання виробничого завдання перед керівництвом підприємства тощо.

При здійсненні виробничої і господарської діяльності підрозділів втілюються методи організації і стимулювання праці, які забезпечують в умовах ринкових відносин залежність розмірів заробітної плати працівників від кінцевих результатів сільськогосподарського року

Підбір, підготовка та розстановка кадрів сільськогосподарського виробництва

Професійний склад сільськогосподарського підприємства неоднорідний. Розрізняють керівників, фахівців сільського господарства, осіб управлінського та обслуговуючого персоналу і кадри масових професій. Очолювати бригади, ділянки, ферми в кооперативних, корпоративних та інших підприємствах повинні кваліфіковані фахівці і керівники цих колективів.

Державне сільськогосподарське підприємство очолює директор. Він призначається і звільняється з посади вищим органом або ж з ним укладається контракт. Заступник директора, головний бухгалтер і головні фахівці сільськогосподарського підприємства призначаються і звільняються з посад за поданням директора вищим органом.

Керівники сільгосподарських підприємств кооперативного типу поділяються на виборних і призначуваних. Так, загальні збори членів підприємства обирають таємним або відкритим голосуванням зі свого складу на певний термін голову підприємства, який одночасно є головою правління підприємства. Голова здійснює повсякденне керівництво його діяльністю, забезпечує своєчасне проведення загальних зборів, засідань правління та виконання їх рішень, несе відповідальність перед членами підприємства за результати роботи господарства, представляє його без довіреності перед державними органами, підприємствами, організаціями та установами, укладає договори тощо. Розпорядження голови підприємства в усній або письмовій формі в межах його компетенції обов'язкові для всіх членів підприємства та працівників, які працюють за трудовим договором.

Правління підприємства обирає зі свого складу заступників голови підприємства, вносить пропозиції на загальних зборах членів підприємства про їх затвердження, про призначення головного бухгалтера, інших головних фахівців підприємства та про звільнення їх з посади. Заступники голови підприємства та головні спеціалісти несуть відповідальність за стан керованої ними ділянки роботи.

Збори бригади (підрозділу) обирають раду бригади (підрозділу), головою якої є керівник підрозділу, з подальшим її затвердженням правлінням підприємства. Усі інші посадові особи призначаються і звільняються з роботи рішенням правління підприємства. Рішення правління про призначення та звільнення з роботи головних (старших) спеціалістів і головного бухгалтера затверджуються загальними зборами членів підприємства.

Відмінну від інших групу керівників становлять фахівці сільського господарства, їх правове становище регламентується Положенням про спеціаліста сільського господарства. Його дія поширюється на агрономів, інженерів усіх спеціальностей, зоотехніків, ветеринарних лікарів, економістів, бухгалтерів, які мають вищу або середню спеціальну освіту і працюють безпосередньо в кооперативах та інших сільськогосподарських підприємствах. Для здійснення контролю за господарською і фінансовою діяльністю правління та посадових осіб підприємства найвищим органом управління відкритим чи таємним голосуванням (як правило, строком на 3 роки) обирається ревізійна комісія. Підсумки перевірок та інших контрольних дій ревізійна комісія оформляє спеціальним актом, знайомить із ним правління та осіб, діяльність яких перевірялась, доповідає загальним зборам, які приймають рішення про затвердження акта.

Робочий час і час відпочинку працівників сільського господарства

Нормуванням робочого часу визначаються межі періодів, коли працівники повинні бути на підприємстві і виконувати свої обов'язки.

Тривалість і розпорядок робочого дня в підприємстві, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також мінімум трудової участі його працездатних членів, порядок проходження випробувального строку регламентується правилами внутрішнього розпорядку підприємства, які здебільшого розробляються на підставі Примірних правил внутрішнього розпорядку.

У напружені періоди сільськогосподарських робіт у разі виробничої необхідності правління підприємства може змінювати час початку і закінчення роботи проти вказаного в розпорядку дня, керівники підприємств можуть призначати працівників на роботу в нічний час. Для працівників підприємств, зайнятих у тваринництві та на інших роботах, пов'язаних з безперервним циклом виробництва, а також для механізаторів у напружені періоди сільськогосподарських робіт вводиться двозмінна або тризмінна робота.

У виробничих підрозділах зі змінною організацією праці розробляється і затверджується правлінням підприємства графік роботи з урахуванням прийнятої технології виробництва. Перехід працівника з однієї зміни в другу відбувається, як правило, через кожний тиждень. Основою для тимчасового звільнення від роботи є листок непрацездатності, довідка по догляду за хворим, а також дозвіл правління або керівника виробничого підрозділу у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків, передбачених законодавством, та за іншими поважними причинами.

Тривалість робочого часу працівників державних сільськогосподарських підприємств регулюється Кодексом законів про працю України. Його норми визначають скорочену тривалість робочого часу, тривалість щоденної роботи, роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів, роботу в нічний час, початок і закінчення роботи, поділ робочого дня на частини (статті 50--65 КЗпП). Ці норми мають конституційний характер. Так, ст. 45 Конституції України проголошує: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок». Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. У сільському господарстві виконання цих конституційних вимог має свої особливості. Голові підприємства, його заступникам, головним (старшим) фахівцям, а також членам підприємства, які працюють у тваринництві та інших галузях господарства з безперервним процесом виробництва, вихідні дні надаються за графіком, затвердженим правлінням. Членам підприємства, що працюють у суспільному виробництві, надається оплачувана відпустка, її тривалість визначають загальні збори підприємства.

Трудове законодавство України визначає час відпочинку працівників, зайнятих на роботах у державних сільськогосподарських підприємствах, зокрема перерву робочого дня для відпочинку і харчування, вихідні, святкові і неробочі дні, а також щорічні відпустки (статті 66-84 КЗпП).

Трудова дисципліна в сільськогосподарських підприємствах

Трудова дисципліна об'єднує робітників, службовців, членів сільськогосподарських кооперативів у трудові колективи. Високий рівень трудової дисципліни складається там, де кожний працівник належним чином виконує свої професійні обов'язки. Основні трудові права та обов'язки робітників і службовців регламентує Кодекс законів про працю України. Обов'язки робітників державних сільськогосподарських підприємств конкретизовані в галузевих правилах внутрішнього розпорядку. На їх основі трудові колективи державних сільськогосподарських підприємств затверджують за узгодженням із профспілковим комітетом правила внутрішнього трудового розпорядку господарства (ст. 142 КЗпП України).

Трудові обов'язки працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу закріплюються в статутах цих підприємств та у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Згідно зі статутом і правилами внутрішнього розпорядку підприємства за досягнення високих результатів у виробництві, розробку та втілення пропозицій по його вдосконаленню, економію громадських коштів, багатолітню бездоганну працю в сільському господарстві та інші заслуги загальні збори підприємства (збори уповноважених) або правління за узгодженням з профспілковим комітетом визначають такі заходи заохочення: оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, нагородження Почесною грамотою. Загальні збори підприємства (збори уповноважених) можуть встановити інші заходи морального та матеріального заохочення. Пропозиції про заохочення обговорюються на зборах або раді виробничого підрозділу і вносяться на розгляд правління підприємства. За порушення статуту підприємства, правил внутрішнього трудового розпорядку, невиконання рішень загальних зборів (зборів уповноважених), правління підприємства, розпоряджень посадових осіб, порушення виробничої і трудової дисципліни, запізнення або невихід на роботу, самовільне її залишення, появу на роботі в нетверезому стані тощо, а також невиконання без поважних причин обов'язкового мінімуму трудової участі в суспільному виробництві, недбале ставлення до майна підприємства, самовільне використання техніки, робочої худоби та іншого майна підприємства в особистих цілях, невиконання встановлених норм і правил техніки безпеки та за інші порушення на винних можуть бути накладені загальними зборами (зборами уповноважених) або правлінням підприємства такі стягнення, як догана, звільнення з посади (роботи) з обов'язковим наданням іншої роботи; попередження про звільнення з роботи чи виключення з членів підприємства. Виключення з членів підприємства, яке створено на принципах членства як крайній захід стягнення, застосовується загальними зборами підприємства до осіб, які систематично порушують статут або правила внутрішнього трудового розпорядку. До працівників державних сільськогосподарських підприємств або тих, які працюють за контрактом чи трудовим договором у вищевказаних підприємствах і припустилися аналогічних порушень, застосовуються такі міри, згідно з КЗпП, як розірвання трудового договору чи контракту.

Існує такий порядок застосування дисциплінарних стягнень: збори або рада виробничого підрозділу розглядає відповідні документи і обговорює порушення, допущені окремими членами колективу і, залежно від ступеня порушення, вносить свої пропозиції до правління підприємства про притягнення винних до відповідальності. Правління підприємства після уважного розгляду цього порушення може винести одне з дисциплінарних стягнень, передбачених статутом. Дисциплінарні стягнення на голову підприємства, членів правління, голову і членів ревізійної комісії можуть бути накладені тільки за рішенням загальних зборів членів підприємства. За кожне порушення може накладатися тільки одне дисциплінарне стягнення і в строк не пізніше місяця від дня виявлення проступку і не пізніше шести місяців від дня його вчинення. Застосування заходів дисциплінарного стягнення не звільняє від притягнення винних до матеріальної відповідальності за недбайливе ставлення до майна підприємства, умисне заподіяння шкоди та в інших випадках, передбачених законодавством, а також коли протиправна поведінка члена підприємства викликала загибель, нестачу, пошкодження або втрату майна підприємства.

Охорона праці та здоров'я працівників сільського господарства

Стаття 43 Конституції України проголошує право кожного громадянина нашої держави на «належні, безпечні і здорові умови праці». Закріплюються ці права законом України «Про охорону праці».

Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я людини в процесі праці.

При укладенні громадянами трудового договору чи контракту з підприємствами або оформленні членства громадянин має бути інформованим роботодавцем під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці. Умови праці та безпека на робочому місці, безпека технологічних процесів, роботи машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту -- відповідним органом державного нагляду за охороною праці за участю представника профспілки. За період простою з цих причин, а не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток. На час зупинення підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівником зберігається його місце роботи. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не дотримується законодавства про охорону праці чи не виконує умов трудового договору з цих питань. У цьому разі працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, визначених законодавством і колективним договором (угодою і трудовим договором).

Працівники, зайняті на роботах із важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням (молоком або рівноцінними харчовими продуктами), мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.

На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими температурними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також миючі та знешкоджуючі засоби.

Відповідно до законодавства роботодавець зобов'язаний відшкодувати шкоду працівнику, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному обсязі втрачений заробіток, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого) одноразову допомогу, а також відшкодувати моральну шкоду. Відшкодування моральної шкоди провадиться в тому разі, коли небезпечні і шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, його фізичних і моральних страждань, порушення його нормальних життєвих зв'язків, а також інших негативних наслідків, які вимагають від нього додаткових зусиль по організації свого життя.

Роботодавець створює на підприємстві службу охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб. За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, охорони праці винні можуть притягатись до сплати штрафу. Штрафи накладаються керівниками Державного комітету України по нагляду за охороною праці та їх місцевих органів. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства.

Державними міжгалузевими та галузевими нормативними актами про охорону праці є правила, стандарти, положення, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Міністерство аграрної політики та інші центральні органи державної виконавчої влади; місцева державна адміністрація; місцеві ради. Державний нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, громадських об'єднань, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій та місцевих рад і діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з чинним законодавством.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки -- в особі своїх виборних органів та представників. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду пропозиції про усунення виявлених порушень. Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання і звільняє, в разі необхідності, уповноваженого з питань охорони праці від основної роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ним середнього заробітку.

Уповноважені трудових колективів діють відповідно до Типового положення, затвердженого Державним комітетом України з нагляду за охороною праці за погодженням з профспілками.

Професійні спілки здійснюють контроль за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту працівників і забезпеченням засобами колективного та індивідуального захисту. Вони мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вносити роботодавцям, державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Відповідно до Положення про службу охорони праці в системі Міністерства аграрної політики України, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці 9 березня 1994року, роботодавцем або уповноваженим ним органом на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних, лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці, створюється служба охорони праці, її ліквідація допускається лише в разі ліквідації підприємства. Служба охорони праці залежно від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи фахівців чи одного фахівця, в тому числі за сумісництвом. В управлінні сільського господарства та продовольства районної держадміністрації ця служба охорони праці підпорядковується безпосередньо начальнику районного управління.

Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 3 вересня 1993 року №72 затверджено Типове положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві. Така комісія може створюватися на підприємствах, в організаціях, господарствах із кількістю працівників 50 і більше осіб незалежно від форм власності та видів господарської діяльності. Цей постійно діючий контрольно-дорадчий орган трудового колективу та роботодавця створюється з метою залучення їх представників до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері. Рішення про створення комісії, її кількісний і персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференціях) за поданням роботодавця, органу самоврядування трудового колективу та профспілкового комітету.

Загальні збори затверджують і Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розробляється за участю сторін на основі Типового положення. Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця та від трудового колективу. Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими актами з охороною праці, а також Положенням про комісію з питань охорони праці підприємства. Основні завдання комісії:

-- захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці;

-- підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій щодо профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;

-- узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, роботодавця та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;

-- вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.

Комісія має такі права:

-- звертатися до власника або уповноваженого ним органу, органу самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;

-- створювати робочі групи з членів комісії для вироблення узгоджених рішень з конкретних питань охорони праці з залученням до їх складу на договірній основі за погодженням сторін відповідних фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці;

-- здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням працюючих засобами колективного та індивідуального захисту;

-- знайомитися з будь-якими матеріалами з питань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;

-- мати вільний доступ на всі дільниці виробництва та обговорювати з працівниками питання охорони праці.

Комісію очолює голова, який обирається на її засіданні. Зі складу комісії обирається також заступник голови та секретар. Члени комісії виконують свої обов'язки, як правило, на громадських засадах. При залученні до окремих перевірок, проведенні навчання вони можуть звільнитися від основної роботи на передбачений колективним договором термін із збереженням за ними середнього заробітку. Комісія здійснює свою діяльність на основі планів. Засідання комісії проводиться не менше одного разу на квартал і вважається правомочним, якщо на ньому присутня від кожної із сторін більшість її членів. Комісія не менш одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах трудового колективу.

Порядок розгляду трудових спорів працівників сільського господарства

Трудові спори працівників сільського господарства розглядаються комісіями з трудових спорів та в судовому порядку.

Обов'язковим первинним органом при розгляді спорів є комісія з трудових спорів, яка обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства. Ця комісія зі свого складу обирає голову комісії, його заступника та секретаря.

Працівник може звернутися в комісію протягом трьох місяців з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

Комісія повинна розглянути трудовий спір у десятиденний термін з моменту подачі заяви. Спір розглядається в присутності особи, що подала заяву. Розгляд спору при відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається на наступне засідання.

Комісія правомочна вирішувати питання при наявності двох третин її складу, рішення приймається простою більшістю голосів. У разі незгоди з рішенням комісії з трудових спорів працівник чи роботодавець або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії. Пропуск строку не є підставою відмови в прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. Якщо строк не буде поновлений, заява не розглядається і рішення комісії з трудових спорів залишається в силі.

Рішення комісії з трудових спорів підлягає виконанню роботодавцем в триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження.