Вартість капіталу: сутність, методи оцінки, використання у фінансовому менеджменті

Зміст

1. Вартість капіталу: сутність, методи оцінки, використання у фінансовому менеджменті

2. Дати короткі відповіді на питання

3. Задачі

Список використаної літератури

1. Вартість капіталу: сутність, методи оцінки, використання у фінансовому менеджменті

Структура капіталу - це співвідношення різних джерел, власних і позикових коштів у пасиві підприємства.

Так при використанні підприємством власного капіталу, воно не зобов'язане регулярно і в попередньо визначених сумах робити виплати.

При використанні позикового капіталу, як короткотермінова так і довготермінова заборгованості повинні бути виплачені незалежно від фінансового стану підприємства і в попередньо обумовлених сумах (проценти та борг) і у визначений час.

Тому що, чим більше частка позикових коштів у загальному капіталі підприємства, тим більша сума платежів із фіксованими термінами їх погашення і тим більша ймовірність подій, які ведуть до нездатності підприємства виплатити борги і проценти, коли настане термін оплати.
Вартість капіталу - це витрати на залучення капіталу, тобто сума коштів, які підприємство повинно регулярно виплачувати власникам капіталу (кредиторам або інвесторам) з урахуванням суми залученого капіталу.

Отже, вартість капіталу - це узагальнююча величина, що ґрунтується на співвідношенні позикових і власних коштів у структурі капіталу підприємства і означає дохід, який підприємство має платити інвесторам при купівлі ними акцій чи облігацій підприємства.

Управління капіталом - це управління структурою і вартістю джерел фінансування (пасивів) з метою підвищення рентабельності власного капіталу та здатності підприємства платити дохід кредиторам і співвласникам (акціонерам) підприємства.

Джерела фінансування, або (пасиви підприємства), мають різну ціну в залежності від шляхів їх залучення. Ціна джерела фінансування, або іншими словами вартість капіталу вимірюється відсотковою ставкою, яку потрібно платити інвесторам, які вкладають капітал в підприємство.

Розрахункам вартості капіталу і різним прийомам оптимізації цього показника велику увагу приділяють в зарубіжному фінансовому менеджменті. Це обумовлено тим, що зарубіжні підприємства мають можливість залучати через фінансовий ринок капітал в різних формах і на різних умовах.

Тому задача фінансового менеджера - забезпечити зменшення вартості капіталу для фірми, вибираючи вигідні варіанти його залучання. Для більшості українських підприємств, ця задача поки що не дуже актуальна, так, як у них практично не має вибору за рахунок:

1) великого дефіциту інвестиційних ресурсів в країні;

2) недорозвиненості фінансового ринку;

3) обмеженого доступу до кредитів із-за дуже високих процентних ставок.

Але вибираючи між інвестиційним (акціонерним) та кредитним фінансуванням, менеджери повинні враховувати фактори:

1. Термін використання коштів. Кредит допускає використання коштів протягом короткого періоду часу. Інвестиційні ресурси використовують упродовж тривалого часу;

2. Вимоги до доходів. Підприємство повинно оплатити проценти за кредити скоріше, ніж дивіденди. Оплата процентів здійснюється незалежно від результатів господарської діяльності фірми. Інвестори мають право отримувати дивіденди тільки після сплати процентів кредиторам;

3. Вимоги до активів. У разі банкрутства кредитори мають першочергове право на свою частку в активах підприємства. Після повернення боргів усім кредиторам на частину активів, що залишилась, мають право претендувати інвестори;

4. Умови повернення кредитів. Підприємство повинно повернути кредити і виплатити проценти в попередньо узгоджені терміни. Підприємство не зобов'язане компенсувати акціонерам їх капіталовкладення;

5. Вплив на керівництво. Кредитори можуть обмежувати дії керівництва підприємства лише в разі несплати процентів. Акціонери мають право брати участь у голосуванні з приводу діяльності підприємства.

Залучаючи капітал із різних джерел, фінансові менеджери намагаються оптимізувати структуру капіталу, щоб зменшити середньозважену вартість капіталу. Середньозважена вартість капіталу - середня ціна, яку платить підприємство за використання сукупного капіталу, сформованого з різних джерел.

Отже, вартістю капіталу називається загальна сума коштів, котру необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу.

Визначення вартості капіталу не обмежується тільки обчисленням відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, воно також характеризує ту норму рентабельності, яку повинно досягти підприємство, щоб не знизити своєї ринкової вартості.

Вартість підприємства визначає вартість використовуваних ресурсів та його цінність на ринку інвестицій, продукції та капіталу ( чим менша ціна капіталу, тим більш привабливе підприємство).

Вартість капіталу залежить від таких чинників: рівень доходності інших інвестицій; рівень ризику даного інвестування; джерела фінансування.

Аналіз структури капіталу показує, що кожен його структурний елемент має свою вартість, як і частку в загальній сумі фінансових ресурсів. З огляду на те, що капітал інвестиційного проекту формується не з одного джерела, а з декількох, то, звичайно, вартість капіталу представляє собою деякий середній рівень прибутковості, якого необхідно досягти. Щоб визначити загальну вартість капіталу потрібно спочатку визначити і оцінити кожну його складову частину, а потім розрахувати середньозважену вартість капіталу (Weighted Average Cost of Capital, WACC). Вона може бути визначена як той рівень доходності, котрий може приносити інвестиційний проект, щоб можна було забезпечити одержання всіма категоріями інвесторів доходу, аналогічного тому, що вони могли б отримати від альтернативних вкладень з тим же рівнем ризику. WACC визначається за формулою:

де - частка капіталу ( інвестиційних ресурсів), одержаних з і-го джерела; k_i - необхідна доходність (норма прибутку) капіталу, одержаному з і-го джерела.

Економічна сутність показника WACC полягає в тому, що підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності по яких не нижче поточного значення WACC. Якраз з цим показником порівнюється IRR, розраховану для конкретного проекту. Між середньозваженою вартість капіталу та внутрішньою нормою рентабельності проекту існує такий взаємозв'язок:

Якщо, IRR > WACC, то проект можна рекомендувати до реалізації;

Якщо, IRR < WACC, то проект слід відхилити;

Якщо, IRR = WACC, проект не принесе ні прибутків, ні збитків.

Визначивши, що вартість інвестиційних ресурсів формується як інтегральний показник із вартостей різних елементів капіталу, розглянемо формування цих вартостей.

Основними елементами позикового капіталу є кредити банку та емісія облігацій підприємства. Вартість позикового капіталу у вигляді кредитів банківських установ повинна розглядатись з врахуванням податку на прибуток. Згідно з нормативними документами відсотки за користування кредитами банку збільшують валові витрати підприємства, тому вартість одиниці такого джерела засобів (k_i^a) менша, ніж сплачуваний банку відсоток:

k_i^a = i (1 - T),

де і - ставка відсотка по кредиту; Т - ставка податку на прибуток.

Єдиним застереженням щодо вище приведеної формули є те, що якщо підприємство не отримує прибутку або планує отримувати прибуток в майбутньому, то її не потрібно враховувати.

При визначенні вартості капіталу, одержаного від емісій облігацій, необхідно враховувати такі особливості.

По-перше, не кожне підприємство може випустити облігації та розмістити її на відкритому ринку цінних паперів на турбуючись, що облігації не будуть реалізовані.

По-друге, вартість цього джерела має стохастичний характер в порівнянні з вартістю банківського кредиту.

По-третє, оскільки розміщення облігаційного займу, як правило, здійснюється із залученням спеціалізованих посередників, то вартість цього джерела залежить від додаткового параметра, який необхідно враховувати, - затрати на розміщення.

В момент випуску облігації зазвичай продаються по номінальній вартості.

Номінальна вартість - це ціна, котру заплатить підприємство-емітент держателю облігації в день її погашення. В такому випадку вартість позикового капіталу дорівнює номінальній відсотковій ставці облігації.

Дуже часто (внаслідок інфляції, зміні відсоткових ставок на ринку цінних паперів чи з якихось інших причин) облігації продаються за ціною, яка не співпадає з номінальною. В той же час доход по таких акціях сплачується виходячи із номінальної вартості, а це означає, що реальна доходність облігації вища. Реальна вартість облігації(V_b) визначається за формулою:

,

де INT - щорічна відсоткова виплата по облігації; N - номінальна вартість облігації; k_d - відсоткова ставка по облігації; n - кількість років до погашення облігації.

Можна визначити доходність по облігації (відсоткова ставка):

Розрахований таким чином рівень доходності і представлятиме собою вартість позикового капіталу.

Визначення вартості власного капіталу є одним із досить складних моментів в аналізі інвестиційних проектів. З позиції розрахунку вартості власного капіталу доцільно виділяти такі його джерела: нерозподілений прибуток, привілейовані та звичайні акції підприємства.

Використання прибутку підприємства з метою здійснення інвестиційної діяльності не вимагає ніяких додаткових затрат. На перший погляд, прибуток - найдешевше джерело фінансування. Проте не слід забувати, що прибуток представляє собою обмежений ресурс, а будь-який обмежений ресурс має свою вартість. Виходячи з того, що прибуток може бути реінвестований всередині підприємства, а також використаний на інвестування інших суб'єктів господарювання, вартість власного капіталу визначатиметься альтернативною вартістю використання прибутку. Інакше кажучи, якщо на ринку капіталу у акціонерів підприємства (компанії) є можливість інвестувати дивіденди в проекти з прийнятним рівнем ризику, які забезпечують необхідний рівень доходності, то вартість власного капіталу у вигляді реінвестованого прибутку визначається величиною очікуваного прибутку власників звичайних акцій.

Визначити бажану прибутковість не просто, оскільки на відміну від позикового капіталу вона не представлена на ринку в явному вигляді.

На практиці існують такі способи визначення бажаної доходності для акціонерів:

1. Модель САРМ.

2. Модель прогнозованого потоку дивідендів.

3. Модель прибутку на акцію.

Цінова модель капітальних активів (CAPM: Capital Assets Price Model) показує залежність між вартістю власного капіталу ( k_s), безризиковою доходністю та премією за ризик:

,

де k_rf - безризикова ставка відсотка; k_m - середня прибутковість цінних паперів в цілому на ринку; b - міра систематичного ризику. Використання цієї моделі найбільш поширене в умовах стабільної ринкової економіки при наявності достатньої кількості даних, що характеризують прибутковість роботи підприємства. Крім того, застосування цієї моделі для оцінки вартості власного капіталу рівнозначне допущенню, що ринок є ефективним та не дуже відхиляється від рівноважного стану. Введення в модель коефіцієнта b дозволяє відкоригувати середній рівень премії за ризик таким чином, щоб вона відображала рівень відносної ризикованості конкретної акції. Якщо b = 0, то це свідчить про абсолютну безризиковість активів підприємства, що в реальному житті майже неможливо. Якщо b > 1, то відносний ризик цінного паперу перевищує середньоринковий, а якщо менше 1, то відносний рівень ризику нижче середнього рівня. При використанні бета-коефіцієнта потрібно враховувати методику, згідно з якою він розраховувався ( тобто насамперед слід чітко визначити період, за який він розраховується).

Модель прогнозованого потоку дивідендів передбачає розрахунок вартості власного капіталу на основі річних дивідендів. При цьому робиться припущення, що темпи зростання дивідендів в майбутньому будуть постійною величиною:

де D₁ - дивіденди за перший період; Р₀ - поточна ціна однієї акції; g - темп росту дивідендів.

Найбільш вразливим компонентом цієї формули є прогноз темпів росту дивідендів. Для його складання використовують інформацію про політику виплати дивідендів за минулі періоди та перспективи її зміни в майбутньому, про доходність інвестиційних проектів.

Модель прибутку на акцію. Основу даної моделі складає показник прибутку з розрахунку на одну акцію, а не величина дивідендів. Такий підхід, на думку багатьох інвесторів, дає змогу судити про реальний доход, який одержують акціонери, незалежно від того чи отримують вони дивіденди, чи реінвестують їх у вигляді нерозподіленого прибутку, тим самим збільшуючи капітал. Вартість власного капіталу в даному випадку визначається за формулою:

k_s = П / P

де П - маса прибутку з розрахунку на одну акцію; Р - ринкова ціна однієї акції.

Вартість капіталу, який одержують за рахунок привілейованих акцій, визначається відношенням величини щорічного дивіденду на акцію (D) до ринкової ціни однієї акції

(P): k_s = D / P

Більшість інвесторів відноситься до консервативного типу, тобто з підвищенням ризику вони вимагають певного за це відшкодування. Це означає, що вони вимагають збільшення ставки доходності на, так звану, премію за ризик. Зрозуміло, що в кожному конкретному випадку премія за ризик індивідуальна і визначається на підставі домовленості між потенційним інвестором та підприємством. В такому разі вартість капіталу, вкладеного в підприємство, визначається з врахуванням цієї премії:

k_s = k_н + RF

де k_н - рівень віддачі від інвестицій з прийнятним рівнем ризику; RF- премія за ризик.

В тому випадку, якщо підприємству необхідно здійснити нову емісію цінних паперів, то вартість такого капіталу вища, ніж вже існуючого, і визначається за формулою:

k_пs = k_s / (1 - f),

де k_ns - необхідний рівень доходності нового акціонерного капіталу; f- затрати на здійснення нової емісії акцій (у відсотках до ціни акцій); k_s - доходність акцій, які випущені раніше. Лігоненко Л.О., Ковальчук Г.В. Управління грошовими коштами торговельного підприємства. Навчальний посібник. - К.: Київ.держ.торг.-екон.ун., 1998

У процесі аналізу власного капіталу банку велике значення має питання оцінки його вартості. Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу банку. Кожний з них має як позитивні сторони, так і певні вади.

Перший спосіб -- це визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу банку. Згідно з цим способом усі активи та зобов'язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Цей спосіб простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Другий спосіб -- спосіб ринкової вартості -- полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку.

Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи та зобов'язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу -- способу регулювальних бухгалтерських процедур -- полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею визначені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду.

Основні положення Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема Україна. Національний банк України при визначенні адекватності власного капіталу банків дотримується положень цієї угоди. При цьому НБУ постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.

Цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки.

По-перше, розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, Національний банк України виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики.
По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу банку ускладнює порівнянність при здійсненні аналізу фінансового стану банку. Змінюючи правила розрахунку власного капіталу, слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами.

По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може призвести до спотворення результатів діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.

Методологічною основою для розрахунку регулятивного капіталу є положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий. Складовими основного капіталу є: сплачений і зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку); надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик під час проведення банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення.

Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу банку має такий вигляд:

РВК=ОК+ ДК-В

де РВК - регулятивний власний капітал банку; ОК - основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку; ДК - додатковий капітал банку; В - відвернення.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України:

1. Основний капітал є постійним джерелом коштів, яке не може передаватися, перерозподілятися чи вилучатися у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінювання активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому у наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу.

2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспроможності.

3. Додатковий капітал не обов'язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість менш надійна, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.

4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість зумовлене тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів.

5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язане з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства банків.

6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язане із ризиками, які несе банк, а також із тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.

7. По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки виключаються при розрахунку з основного капіталу, а прибутки включаються до додаткового капіталу. Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, під час емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур доволі важко банкам розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.

9. При розрахунку загальної суми регулятивного власного капіталу додатковий капітал не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Включення ж субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50 % розміру основного капіталу.

2. Дати короткі відповіді на питання

2.1. Чому звіт про рух грошових коштів більш корисний для фінансового менеджеру, ніж звіт про прибутки та збитки

Звіт про рух грошових коштів суб'єкта господарювання є складовим елементом публічної фінансової звітності, регулярне оприлюднення якої є обов'язковим для усіх підприємств України і має на меті відобразити зміну грошових коштів суб'єкта господарювання протягом звітного періоду -- їх надходження та вибуття. Основною метою формування Звіту про рух грошових коштів як частини публічної фінансової звітності являється необхідність представлення третім особам повної, правдивої та неупередженої фінансової інформації щодо діяльності суб'єкта господарювання протягом звітного періоду. Даний документ слід розглядати не як форму публічної фінансової звітності, а як внутрішній фінансовий документ, що забезпечує зведення та узагальнення фінансових даних щодо основних бюджетів підприємства та формування прогнозного (планового) Звіту про рух грошових коштів, що відображає очікувану зміну величини грошових коштів суб'єкта господарювання в результаті надходження або вибуття грошових ресурсів при здійсненні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Финансовый менеджмент: Под ред. Н.Ф. Самсонова - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999.

Звіт про прибутки та збитки (звіт про прибутки і збитки або звіт про фінансові результати) є обов'язковою формою фінансового звіту підприємства.

Як відомо, у фінансовому обліку фінансовий результат діяльності
підприємства визначається порівнянням доходів та витрат звітного періоду.

Основна мета Звіту про прибутки та збитки - надати користувачам інформацію про формування фінансового результату підприємства, що дозволить їм визначити і проаналізувати рентабельність підприємства, відсотки, отримані підприємством на різних рахунках активів, і зіставити їх з вартістю коштів на пасивах, за якими мають бути сплачені відсотки. А основною метою Звіту про рух грошових коштів є представлення інформації про повну діяльності суб'єкта господарювання.

Звіт про прибутки і збитки складається з дохідних і видаткових статей. Всі доходи і видатки групуються за характером та основними видами прибутків і видатків. Рух коштів відображається у звіті за трьома напрямами: поточною (основною) діяльністю, інвестиційною діяльністю, фінансовою діяльністю. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий. - К., 2001.

В порівнянні ж зі Звітом про прибутки і збитки, Звіт про рух грошових коштів дає можливість не тільки оцінити раціональність використання коштів, напрями діяльності підприємства, скласти прогноз подальшого його розвитку, а й використовується також для потреб прогнозування та планування грошових потоків. Тому Звіт про рух грошових коштів є більш корисним для фінансового менеджеру ніж Звіт про прибутки та збитки.

2.2. Як можна впливати на швидкість обороту матеріальних запасів. Що це дає підприємству

Швидкість обороту товарно-матеріальних запасів розраховується за формулою:

ШОЗ = ОП / ТМЗ

де ШОЗ - швидкість обороту товарно-матеріальних запасів;

ОП - обсяги продажу;

ТМЗ - товарно-матеріальні запаси.

На швидкість обороту матеріальних запасів можна впливати зменшуючи або збільшуючи обсяги продажу або товарно-матеріальні запаси.

Поповнення готівки на підприємстві залежить від обороту запасів товарно-матеріальних цінностей. Чим вищий показник оборогу, тим швидше запаси перетворюються у готівку. Це позитивно вплаває на показники господарської діяльності підприємства, а саме: на платоспроможність, рентабельність та ін.

2.3. Як впливає ефект операційного важелю на підприємницький ризик фірми

В процесі управління капіталом, необхідно ураховувати, що вартість капіталу, залежить від рівня підприємницького і фінансового ризику, зв'язаного з цим підприємством. Чим вищий рівень такого ризику, тим більшу плату можуть потребувати інвестори за вкладені кошти в підприємство.

Так, рівень підприємницького ризику вимірюється силою впливу операційного важеля. Фінансовий ризик пов'язаний з дивідендною політикою (тому не можна зловживати довірою акціонерів, знижуючи вартість капіталу за рахунок невиплати дивідендів), із збільшенням частки позикових коштів в структурі капіталу, так як з'являються фінансові витрати по обслуговуванню боргу (виплата відсотків по кредитам і облігаціям).

Збільшення частки позикового капіталу може побудити кредиторів підвищити відсоткову ставку по кредитам, і фінансові витрати знову збільшаться. Крім того виплата відсотків по кредитам відноситься до умовно-постійних витрат, і тоді збільшується рівень підприємницького ризику, зв'язаного з підприємством. Однак залучення позикового капіталу в розумних межах дає змогу одержати так званий ефект фінансового важеля (фінансового лівериджу), що повинні ураховувати фінансові менеджери, регулюючи структуру капіталу підприємства.

Фінансовий ліверидж - означає використання боргів для фінансування інвестицій. Показником фінансового лівериджу є відношення довгострокового позикового капіталу до власного капіталу. Фінансовий важіль означає включення у структуру капіталу боргу, який дає постійний прибуток.

Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок - прибутки його акціонерів.

Рішення щодо фінансування кожної інвестиції повинно узгоджуватись зі співвідношенням між зобов'язаннями та власним капіталом, тобто вони мають відповідати оптимальному плану. Якщо реальне співвідношення зобов'язань і сукупної вартості капіталу є нижче від планового, керівництво буде схильне фінансувати такий проект за рахунок кредитів. Якщо співвідношення зобов'язань до сукупної вартості капіталу перевищує плановий рівень, то підприємству вигідно збільшити величину власного капіталу для подальшого розширення. Унаслідок того реальні пропорції між зобов'язаннями та власним капіталом коливаються близько їх планових значень.

Отже, завдання фінансового менеджера - слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівериджу.

3. Задачі

3.1. Виручка за рік збільшилася з 720 тис.грн. до 870 тис.грн. Середній залишок оборотних коштів збільшився з 35 тис.грн. до 39 тис.грн. Розрахуйте оборот оборотних коштів в днях, коефіцієнт оборотності, дати їм оцінку і оцінити суму грошових коштів вивільнених із обороту

Тривалість одного обороту оборотних коштів До (у днях) можна визначити по формулі:

де Ос - оборотні кошти, тис. грн.; Вр - виторг від реалізації продукції, тис. грн.: 360 - кількість днів у році.

Таким чином, оборотність оборотних коштів на підприємстві становить:

- за попередній період дн.

- за звітний період дн.

На підставі розрахунків видно, що показник тривалості одного обороту оборотних коштів (До) у попередньому році (17,5 днів) більше за показник у звітному році (16,14 днів) на 1,36 дні і тому є більш позитивним для підприємства.

Показник приросту оборотних коштів до приросту товарної продукції (коефіцієнт оборотності) розраховується по формулі:

де Поб - приріст середньорічної вартості оборотних коштів, %; Jв - темп зростання обсягу чистої (товарної) продукції.

Приріст середньорічної вартості оборотних коштів складе:

(39 / 35) * 100 = 111,4%

Темп зростання обсягу товарної продукції

(870 / 720) * 100 = 120,83%

Таким чином, показник приросту оборотних коштів до приросту товарної продукції, на підприємстві, складе:

На підставі проведених розрахунків видно, що приріст товарної продукції на підприємстві випереджає приріст оборотних коштів на 7,8%.

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє їхньому вивільненню й використанню на інші потреби підприємства. Скорочення одного обороту (у днях) оборотних коштів і часткове вивільнення їх свідчить про ефективне їхнє використання.

Сума вивільнених (додатково залучених) оборотних засобів розраховується за формулою:

Оз вив = Опл - Оф,

де Опл , Оф - вартість середньорічного залишку нормативних оборотних засобів (планова, фактична), грн.

Приймемо середній залишок оборотних коштів 39 тис.грн. за плановий, тоді фактичний залишок розрахуємо за формулою:

Оф = Вр / Коб

Оф = 870 / (360/16,14) = 38,99

Оз вив = 39 - 38,99 = 0,01 тис.грн.

Тобто, сума грошових коштів вивільнених із обороту складає 0,01 тис.грн.

3.2. Собівартість продукції складає 75% від ціни реалізації. Рахунки сплачуються через 60 днів після відвантаження продукції. За місяць виготовляється і відвантажується покупцями продукції на суму 300 тис.грн. Визначити, яку суму оборотних коштів за рахунок кредиту слід залучити для безперебійного виробництва протягом 2 місяців? Як зміниться собівартість продукції? (Вартість кредиту - 40% річних)

Рішення:

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Собівартість за місяць складе 300 * 75% = 225 тис.грн.

Для розрахунку можна користуватися формулою:

Ко.б. = ОК - ОКн - ОКпр + КЗ

де Ко.б. - необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;

ОК - потреба в оборотних коштах;

ОК н - власні оборотні кошти на початок періоду;

ОК пр - поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

КЗ - зменшення кредиторської заборгованості.

Ко.б. = 300 * 2 + (300 * 2) * 40% = 840 тис.грн.

Собівартість складатиме: 840 * 0,75 = 630 тис.грн.

Список використаної літератури:

1. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый аналіз. - М.: Дело и сервис, 1999.

2. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. - К.: Ника-Центр Эльга, 1999.

3. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. - К.: КП «ВАЗАКО», Молодь, 1997.

4. Коласс Бернар. Управление финансовой деятельностью предприятия. - М.: Финансы ИО «ЮНИТИ», 1997.

5. Лігоненко Л.О., Ковальчук Г.В. Управління грошовими коштами торговельного підприємства. Навчальний посібник. - К.: Київ.держ.торг.-екон.ун., 1998.

6. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие. - Мн.: Новое знание, 2002. - 704с.

7. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий. - К., 2001.

8. Унковская Т.Е. Финансовое равновесие предприятия. - К.: Генеза, 1997.

9. Финансовый менеджмент: теория и практика. Под ред. Е.С. Стояновой - М.: Перспектива, 1999.

10. Финансовый менеджмент: Под ред. Н.Ф. Самсонова - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999.

11. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятия. - М: ИНФРА-М, 1997.