Банкрутство підприємства

Контрольна робота

З дисципліни «Фінансовий менеджмент»

1. Поняття банкрутства та його правове забезпечення

Умови та показник відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури визначається ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 2000 р. (далі - Закон).

Банкрутство - визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація підприємства у зв'язку з банкрутством представляє особливий інтерес для підприємців, бухгалтерів, аудиторів. Це пов'язано, передусім, з недосконалістю законодавства у цій сфері, що породжує на практиці безліч проблем.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб: підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута; найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні; підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства. Банкрутство - складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризуешься як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства.

Запобігання цьому стану потребує застосування спеціальних процедур або припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як свідчить світова практика, також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини фірм, особливо нових, зафіксовано в усіх країнах, де ведеться така статистика. Наприклад, англійські дослідники підкреслюють, що близько 70-80 % нових фірм припиняють свою діяльність в кінці другого року існування. З закономірностями ринкової економіки і пов'язаний характер життєвого циклу підприємства, який також характеризує виникнення кризових ситуацій і банкрутств. Для кожного підприємства існує межа зростання обсягів діяльності, причому одні й ті ж процеси можуть виступати і стимуляторами розвитку, і факторами, які стримують розвиток.

Американські дослідники зафіксували визначену закономірність виникнення кризових ситуацій і банкрутств: по-перше, періодичне виникнення кризових ситуацій на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, а, по-друге, математично визначена тривалість циклів падіння та зростання, характерних для фірм малого і середнього бізнесу. Наприклад, фаза зростання досліджуваних американських фірм в середньому триває 3 роки (від 1,1 до 7,7 років), а фаза падіння - 2,8 роки (від 1 року до 4 років).

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або систему банкрутства і підтримки підприємства (див. рис. 1).

Універсальність цієї системи робить її придатною ,тля застосування в Україні, однак слід враховувати особливості національної економічної політики, механізм захисту підприємств і запобігання їх від банкрутства.

Система банкрутства включає в себе цілий ряд логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади.

Вихідним пунктом системи с встановлення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті функціонування її механізмів.

Рис. 1 - Система банкрутства підприємств в ринковій економіці західних країн

Основна ланка цієї системи об'єктивна необхідність в доведенні структури виробництва до реального платоспроможного попиту, ідо формується ринком.

Мета створення і приведення в дію системи банкрутства в Україні необхідність структурної перебудови всього народного господарства відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари та послуги.

Як свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні наступних основних принципів (рис. 2):

встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх суб'єктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в ситуації банкрутства підприємств;

надання боржникам, що виконують свої зобов'язання, можливості поновити свою створення системи заходів для відродженім бізнесу;

створення механізму регулювання фінансових справ фірм боржників з метою їх оздоровлення без припинення бізнесу;

створення комерційної і правової системи для заохочення роботи надійних партнерів і формування процедури вирішення фінансових спорів;

зберігання перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення (в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно);

створення механізмів, які надійно захищають інтереси всіх учасників системи банкрутства у випадку ліквідації збанкрутілого підприємства.

Рис. 2 - Цілі і принципи системи банкрутства

Цей перелік принципів функціонування системи банкрутства спрямований на зберігання підприємств, які мають шанси на виживання і пристосування до потреб ринку.

Причини кризових ситуацій, як зазначалось, містяться безпосередньо в ринковому господарстві. Проаналізуємо фактори, що обумовлюють виникнення кризових ситуацій.

Успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію цілого ряду факторів зовнішніх (на які підприємство не може впливати) і внутрішніх (які залежать від організації роботи самого підприємства) (див. рис. 3). Здатність підприємства пристосовуватись до зміни зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (технологічних) факторів є гарантією не лише виживання, але і розквіту.

До зовнішніх факторів, що впливають на діяльність підприємства, належать:

розмір і структура потреб населення;

- рівень доходів і накопичень населення, а отже і його купівельна спроможність;

- політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики;

розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товарів і його конкурентоздатність;

рівень культури, тобто звички і норми споживання;

міжнародна конкуренція.

На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння, інфляція, а також зміни в сфері державного регулювання, що є характерним для нашої країни останнім часом.

Зрозуміло, що ведення боротьби з кризою національного масштабу окремим підприємством неможливе, але здійснення ним гнучкої політики допомагає зменшити негативні наслідки загального падіння в економіці.

Внутрішні фактори, які визначають розвиток підприємства і с результатом його роботи, в загальному вигляді можна згрупувати наступним чином:

філософія підприємства;

принципи його діяльності;

ресурси і їх використання;

якість і рівень застосування маркетингу.

В свою чергу, кожна з вищенаведених груп містить багато конкретних факторів, діючих на кожному підприємстві вибірково.

Наприклад, до 90 % невдач невеликих американських фірм пов'язано з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, його невідповідністю об'єктивним умовам, що склалися. Невдачі підприємств України також пов'язані з впливом цих факторів.

Рис. 3 - Основні фактори виникнення кризових ситуацій і банкрутства

Іншими внутрішніми факторами, які посилюють кризову ситуацію підприємства, є наступні:

різке збільшення рівня витрат виробництва і збуту товарів в зв'язку з нераціональною структурою управління, застосуванням дорогих технологій, засобів і предметів праці тощо; відсутність стимулів праці у персоналу підприємства; виникнення збитків підприємства у зв'язку з незадовільною організацією роботи з ринком, неконкурентоздатністю товарів.

Як відзначають західні спеціалісти, в класичній ринковій економіці зовнішні фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні - 2/3 всіх банкрутств. Однак, слід зазначити, що для сучасної України характерною є зворотна пропорційність впливу цих факторів. Політична й економічна нестабільність, порушення регулювання фінансового механізму та інфляційні процеси слід віднести до найбільш значних факторів, які погіршують кризову ситуацію на українських підприємствах.

2. Процедура визнання підприємства банкрутом

Справи про банкрутство розглядаються виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін - це фізична особа, в тому числі така, що не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Боржниками можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, а кредиторами - як юридичні, так і фізичні особи.

Оскільки провадження у справах про банкрутство регламентує умови і процедури визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів, до нього не застосовуються правила доарбітражного врегулювання спорів, а сторонами у справах про банкрутство є не позивачі, а кредитори і боржник (після постанови господарського суду - банкрут).

Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство представлено на рисунку 12.4.

Ініціаторами порушення процедури банкрутства можуть бути як кредитори підприємства-боржника, так і саме підприємство.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом. Проходження справи про банкрутство згідно з новим законодавством про банкрутство представлено на рисунку 4.

Якщо кредитор має на руках виконавчий документ, він не зобов'язаний звертатися до боржника з претензією, перш ніж подати заяву про порушення справи про банкрутство.

Проте на практиці господарські суди вимагають від кредитора також доказів неплатоспроможності боржника.

Для ініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору достатньо надіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні докази.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:

- найменування господарського суду, до якого подасться заява;

- найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;

- найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором с юридична особа, якщо кредитор фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;

- номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);

- викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

- перелік документів, що додаються до заяви.

Заява боржника повинна містити, крім вище перерахованих відомостей, такі відомості:

Рис. 4 - Проходження справи про банкрутство

суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

- розмір заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах);

- розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;

- відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;

- найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.

Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.

Він зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

- задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

- орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

- при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоїн кредиторів у повному обсязі;

- в інших випадках, передбачених Законом.

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації.

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів згідно законодавством, про що виноситься ухвала, а саме:

1) накладати арешт на все або частину майна чи грошових коштів, що належать боржникові або особам, які відповідають за зобов'язаннями боржника;

зобов'язувати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вживати інші заходи для збереження його майна:

забороняти посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника;

забороняти власнику майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо ліквідації юридичної особи боржника;

2) забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди:

пов'язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарських товариств або розпоряджатися нерухомістю іншим чином;

пов'язані з одержанням і видачею позик (кредитів), поручительством, видачею гарантій, поступкою вимоги, переведенням боргу, а також передачею в довірче управління майна боржника;

щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника та призначається розпорядник майна у визначеному порядку.

Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає попередньо встановленим вимогам.

Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка мас вишу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.

Розпорядниками майна не можуть призначатися особи, які:

- здійснювали раніше управління боржником юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;

- мають судимість за вчинення корисливих злочинів. Розпорядник майна призначається на строк не більше,

ніж шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скоро-і юс її за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту. одержаної о з цією метою;

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який окликнеться керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомишся з планом санації.

План санації вважається схваленим, якщо па засіданні комітету кредиторів такс рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів членів комітету кредиторів.

Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:

- схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;

- відхилити план санації і звернутися до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше, ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації.

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.

У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку санації і виконання плану санації призведе до відновлення платоспроможності боржника.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не буде подано плану санації боржника, арбітражний суд мас право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Приймати рішення про ліквідацію підприємства можуть такі особи та органи:

власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а щодо господарських товарне і в вищий орган товариства;

власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство;

суд або господарський суд.

При цьому у разі ліквідації господарських товариств необхідно пам'ятати про такі моменти:

якщо ліквідується акціонерне товариство:

1) ухвалення рішень про припинення діяльності акціонерного товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належать виключно до компетенції його вищого органу управління - загальних зборів акціонерів - і не можуть бути передані іншим органам товариства;

2) загальні збори акціонерів визнаються правомірними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як, 60 % голосів;

3) рішення загальних зборів акціонерів про припинення діяльності товариства має бути прийняте більшістю у s голосів акціонерів, які беруть участь у зборах;

4) рішення про припинення діяльності акціонерного товариства фіксується в протоколі загальних зборів акціонерів, який підписується головою і секретарем зборів, та не пізніше як через три робочих дні після закінчення зборів передасться виконавчому органу товариства (правлінню або іншому органу, що є за статутом виконавчим);

якщо ліквідується товариство з обмеженого відповідальністю:

1) ухвалення рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належить до компетенції його вищого органу управління зборів учасників;

2) збори учасників вважаються правомірними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності 60 % голосів;

3) рішення зборів учасників про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю приймається простою більшістю голосів;

4) рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю фіксується в протоколі, ведення якого є обов'язком голови товариства,

якщо ліквідується повиє або командитне товариство:

1) рішення про припинення діяльності повного або ко-мапдитного товариства приймається учасниками товариства з повною відповідальністю (для повного це всі його учасники):

2) рішення про ліквідацію повного або командитної о товариства також фіксується в протоколі.

Що стосується підстав для ліквідації підприємства, то такими можуть бути:

закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні; рішення власника (власників), органу, уповноваженого створювати підприємство, або вищого органу товариства; рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;

рішення суду про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і незабезпечення дотримання цих умов чи незміну виду діяльності в передбачений рішенням строк; рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через несвоєчасне повідомлення підприємством про зміну його найменування, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до законодавства;

інші підстави, передбачені законодавчими актами України. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, однак господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законодавством.

Якщо ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника або органу, уповноваженого на те установчими документами (самоліквідація), то загальна процедура самоліквідації складається з наступних дій (див. рис. 12.6).

Ліквідатор з дня свого призначення набуває таких повноважень:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

- очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

- має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, ідо звільняються внаслідок ліквідації банкрут, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

- з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого з цією метою кредиту;

заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;

заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому цим Законом;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом;

повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому за правом власності або повного господарського відання, на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрута но в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

- втрати па оплату державного мита;

- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

- виплати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

- виграти на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

- витрати керуючого майном боржника (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

- втрати на оплату праці керуючих майном боржника (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителя» (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкруїа. для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів крет диторів, членів комітету, та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання мирової угоди.

Рішення про укладання мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи керуючим майном боржника (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої зацікавленості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, - карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років.

Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

Література

Кіцрейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент. - К., 2002. - 496 с.