Сутність інструментального господарства

12

Зміст

І. Теоретичні питання:

1. Структура, цілі, завдання і функції інструментального господарства.

2. Системний підхід до аналізу та оптимізації виробничої інфраструктури.

ІІ. Задачі для розв'язання:

Задача 4.3.

Задача 5.3.

Використана література

І. Теоретичні питання

1. Структура, цілі, завдання і функції інструментального господарства

Інструментальне господарство - це сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів, які зайняті постачанням, виготовленням, ремонтом, відновленням інструменту і технологічної оснастки, їх облік, зберігання і видача в цехи і на робочі місця.

Склад, характер і структура залежить від типу і масштабу в-ва, номенклатури і складності інструменту.

До складу інструментального господарства входять:

1. Відділ або бюро інструментального господарства (ВІГ, БІГ).

2. Інструментальний цех.

3. Центральний інструментальний склад (ЦІС).

4. Інструментально-роздаточні комори (ІРК).

5. Загальнозаводські або цехові ділянки ремонту і відновлення інструменту.

Інструментальне господарство має велике значення на підприємстві, яке випускає складну і трудомістку продукцію. На таких підприємствах є дуже великих комплекс інструментальних цехів, від успішної роботи яких залежать результати діяльності всього підприємства.

Завдання інструментального господарства:

1. Визначення потреби в інструменті

2. Планування його купівлі і виготовлення

3. В-во інструменту нових прогресивних конструкцій

4. Забезпечення інструментом виробничого процесу і технічної підготовки в-ва нових виробів

5. Організація його раціональної експлуатації і технічний нагляд

6. Ремонт і відновлення інструменту

7. Організація, облік і зберігання

8. Аналіз ефективного використання інструменту

9. Вдосконалення організації і планування

Методи організації і управління інструментальним господарством:

1. Централізований

2. Децентралізований

3. Змішаний

При централізованому створюється інструментальний відділ підприємства, в склад якого входять інструментальні цехи, участки, відділення і склади, які своїми силами і засобами забезпечують всі підрозділи підприємства необхідним інструментом.

Децентралізований метод - кожний цех самостійно забезпечує своє в-во необхідним інструментом.

Змішаний метод - коли роботи діляться між підрозділами - виготовленням інструменту займається інструментальний цех, його утримання і розподіл - ЦУС, а ремонт і відновлення - цехи основного і допоміжного в-ва.

Структура органів управління інструментального господарства залежить від розміру підприємства, типу в-ва і кількості робочих.

Раціональне розміщення і зберігання інструменту на складі забезпечує облік, хороше зберігання і швидке знаходження, для цього використовують шафи, стелажі з спеціальними полками, які розміщені згідно індексації інструменту. Велика кількість і різноманітність інструменту обумовлює їх класифікацію.

Під класифікацією розуміють розподіл всіх інструментів на відповідні групи по найбільш характерних признаках.

Для індексації інструменту широке розповсюдження отримала десятична система, згідно якої весь інструмент розбивають на 10 класів. Класи розділяють на підкласи, групи, підгрупи, види.

Клас характеризує вид обробки або метод отримання заготовки, підклас відображає характер застосованої операції, група - характер обладнання, підгрупа - окремі елементи операції, вид - форму інструменту.

Наприклад, 281111 - 3206

Клас 28 - інструмент ріжучий

Підклас 1 - різці

Група 1 - токарні прохідні і підрізні

Підгрупа 1 - прохідні прямі, прямокутного перетину

Вид 1 - з напаяною ріжучою частиною

Інші цифри вказують порядковий номер в даному стандарті або порядковий номер в реєстраційній документації.

Для кожного виду інструменту існує облікова картка, яка зберігається в картотеці в порядку індексів інструменту.

Центральний склад здійснює видачу інструментів на інструментально роздаткові комори цехів на їх вимогу в обмін на зношені, які потім поступають на заточку або на центральний склад.

Видача або обмін інструментів на робочих місцях і повернення на центральний склад організовується в залежності від застосування інструменту, типу в-ва і прийнятої системи обслуговування. В залежності від участі інструментів в процесі в-ва розрізняють активну або пасивну системи забезпечення робочих місць інструментом. При активній системі - всі необхідні інструменти періодично доставляють на робочі місця, при пасивній - робітник сам отримує і здає інструменти в інструментально роздаткову комору.

На поточних і автоматизованих лініях в масовому в-ві система забезпечення робочих місцьінструментом базується на таких положеннях:

1. Доставка інструменту на робочі місця і повернення його для обміну здійснюється тільки працівниками інструментально роздаткових комор

2. Надається інструмент на робочі місця тих типорозмірів, які передбачені технологічним процесом

3. Інструмент передається наладчику, який обслуговує станки і змінює інструмент, який затупився

4. Попереджувана зміна інструменту проходить через визначені проміжки часу роботи або після обробки встановленої кількості деталей

5. Збір і переналадка інструменту проходить поза станком

6. Оборотний фонд інструменту створюється на рівні, який забезпечує можливість попереджувальної зміни.

7. На потокових і автоматичних лініях встановлюються спеціально обладнані шафи з необхідним запасом інструментів для забезпечення їх безперебійної роботи

В одиничному і малосерійному в-ві для обліку інструментів, які видаються для тимчасового користування застосовується марочна система, яка дозволяє отримати робочому (не більше 10 марок) кількість марок-жетонів на яких вибито табельний номер. В обмін на цей жетон робітник або допоміжний робітник отримує інструмент в тимчасове користування.

На підприємствах створюються централізовані спеціальні участки, на яких заточка інструменту дає можливість спеціалізації робочих місць і обладнання для заточки інструменту. Вся робота по заточці інструменту робиться централізовано і недалеко від інструментально роздаткової комори. Це дає змогу економити час, підвищувати продуктивність праці інструментального господарства.

Ефективним способом продовження строку експлуатації інструменту є його відновлення. Затрати на виконання відновлюваних робіт нижчі ніж вартість нового інструменту, в такому випадку доцільно відновлювати інструмент.

2. Системний підхід до аналізу та оптимізації виробничої інфраструктури

Одним із ефективних та перспективних шляхів удосконалення теорії і практики розвитку міжнародної виробничої інфраструктури є системний метод. Відомо, що під системним методом розуміються методологічні принципи дослідження об'єктів, які представляють собою складні системи що розвиваються, з метою виявлення їх внутрішньої структури (підпорядкованості її елементів), законів та механізму функціонування, розвитку та прогнозування. Як один з основних принципів матеріалістичної діалектики, системний підхід відображує загальну взаємодію та взаємозв'язок явищ, філософські категорії окремого та цілого, змісту та форми. Він зорієнтований на вивчення процесів різних ієрархічних рівнів структури системи і на розкриття взаємозв'язків її складових елементів.

При аналізі глобальної виробничої інфраструктури світового господарства системний метод передбачає використання такої сукупності інструментів, засобів та методів, які дозволяють розглянути не тільки поведінку окремих складових елементів та факторів їх формування, ала й досліджуваного об'єкту в цілому. При цьому необхідно виходити з того, що глобальна виробнича інфраструктура як система володіє інтегрованою якістю, що зводиться не до простої суми характеристик її складових елементів, і не виводиться безапеляційно з відомих властивостей цих елементів та способів їх взаємодії. Глобальна виробнича інфраструктура світового господарства, виступаючи об'єктом дослідження, розглядається як значне системне утворення з властивою їй внутрішньою структурою складністю взаємодії її елементів, високою активністю, суперечливістю та гнучкою адаптивною здатністю реагувати на вплив зовнішніх умов.

Системний метод в даному випадку означає аналіз кожного складового елементу глобальної виробничої інфраструктури: з одного боку як специфічного об'єкта з характерними тільки для нього специфічними рисами формування і функціонування, а з другого - як невід'ємної складової частини міжнародної виробничої інфраструктури.

Дослідження функціонування та прогнозів розвитку глобальної виробничої інфраструктури через призму системного методу передбачає:

комплексне дослідження виробничих інфраструктур національних економік для виявлення специфічних для кожної з них та загальних для усіх факторів формування, їх взаємозв'язок між собою та із світогосподарськими глобалізаційними тенденціями в цілому;

виявлення на основі якісного аналізу, з використання усіх доступних методів кількісного опрацювання інформації по найважливіших показниках функціонування її складових елементів, а також глобальної виробничої інфраструктури світового господарства в цілому;

розробку напрямів розвитку глобальної виробничої інфраструктури через використання широкого комплексу методів прогнозування, методів експертної оцінки, екстраполяції, а також економіко-математичного моделювання;

побудову різного типу прогностичних економіко-математичних моделей розвитку глобальної виробничої інфраструктури світового господарства на основі відібраних уніфікованих показників, що характеризують основні напрями її прогресу;

синтез отриманих результатів, які свідчать про активний процесс інтеграції економіки України у глобальну виробничу інфраструктуру світового господарства.

Для аналізу міжнародної виробничої інфраструктури можна застосувати метод системно-структурних досліджень. Глобальна виробнича інфраструктура як певна система представляє собою сукупність національних, регіональних та міжнародних інфраструктурних підсистем з властивими їй елементами та відповідною структурою. В результаті діалектичної взаємодії та взаємообумовленості останні формують інтегративне нову цілісність, яка і виступає глобальною виробничою інфраструктурою світового господарства.

Регіональна виробнича інфраструктура як підсистема характеризується наявністю підсистем першого порядку, оскільки передбачають взаємодію національних виробничих інфраструктур.

Потреби регіональної інфраструктури визначаються як дією об'єктивних економічних законів, так і реалізацією основних економічних та політичних цілей регіону. Регіональні угрупування світу (НАФТА, ЄС) реалізують свої економічні інтереси через використання об'єктів регіональної інфраструктури. Хоча у даному процесі є і свої суперечності, зумовлені різними цілями суб'єктів регіональної інтеграції.

В межах підсистеми другого порядку функціонують національні виробничі інфраструктури, які, в першу чергу, реалізують національно-державні інтереси кожної країни. Розвиток національної виробничої інфраструктури зумовлений і залежить від комплексу факторів природного та соціально-економічного характеру. Наявність природних шляхів сполучення, наявність корисних копалин, потреба у формуванні національних народногосподарських комплексів зумовила розвиток не тільки виробничої, але й соціальної інфраструктури у кожній національній економіці.

Зміст інфраструктури не можна трактувати як щось постійне, статичне. Вона трансформується адекватно потребам відтворювального процесу на національному, регіональному та міжнародному рівнях. На національному рівні виробнича інфраструктура передбачає наявність певних галузей (транспорт, зв'язок, паливно-енергетичне господарство, інформаційно-комунікаційні системи, шляхи сполучень тощо), які і виступають елементами певної структури відповідного порядку. Головним для виробничої інфраструктури є наявність комплескоутворюючих ознак, в якості яких виступають технологічні зв'язки галузей, а основним функціональним призначенням виробничої інфраструктури є створення відповідних умов для безперервного процесу відтворення на різних рівнях.

Аналізуючи розвиток глобальної виробничої інфраструктури необхідно розглянути її зв'язки з іншими складовими елементами виробничого потенціалу світової економіки. Наприклад, з машинобудівним комплексом зв'язок прослідковується, з одного боку, по лінії забезпечення галузей виробничої інфраструктури елементами активної частини основного капіталу (машини, обладнання, засоби зв'язку, транспорт тощо), а з другого боку - глобальна виробнича інфраструктура створює умови для подальшого поглиблення міжнародного поділу праці у машинобудуванні, розвитку спеціалізації та кооперування. З паливно-енергетичним комплексом інфраструктура створює умови для ефективного транспортування палива та електроенергії в межах країни, регіону та світу.

В свою чергу, галузі інфраструктури функціонують завдяки відповідним джерелам енергії.

Досліджуючи глобалістику світогосподарських відносин як певну систему, також необхідно виділити декілька підсистем, згідно з якими процес глобалізації ми пропонуємо розглядати за трьома основними напрямами:

- перший - аналіз, оцінка та наслідки глобалізації у наукових дослідженнях;

- другий - фінансова глобалізація, оскільки фінансова сфера - центр глобалістичних процесів;

- третій - формування нової системи міжнародної виробничої інфраструктури в умовах глобалізації.

ІІ. Задачі для розв'язання

Задача 4.3

Визначити потребу в електроенергії для освітлення механічного цеху, якщо в ньому встановлено 50 люмінесцентних світильників.

Середня потужність кожного з світильників - 100 Вт.

Час горіння світильників за добу - 15 годин.

Коефіцієнт одночасного горіння світильників - 0,75.

Число робочих днів в місяці - 22.

Рішення

Кількість електроенергії для освітлення приміщень розраховується по формулі:

,

де С_св - чисельність світильників в цеху, шт.;

Р_ср - середня потужність одного світильника, Вт;

F_e - фонд ефективного часу роботи світильників за плановий період (місяць), годин;

К_о - середній коефіцієнт одночасної роботи світильників.

Задача 5.3

Змінний вантажообіг механічного і термічного цехів рівний 10 т. Маршрут руху електрокарів між цехами - маятниковий двосторонній. Відстань між цехами - 600 м. Номінальна вантажопідйомність електрокара - 1 т. Швидкість руху електрокара - 40 м/хв.. Навантаження деталей в кожному цеху вимагає 10 хвилин, а розвантаження - 6 хвилин. Тривалість зміни - 1 год. Коефіцієнт використання вантажопідйомності - 0,8. Коефіцієнт використання фонду часу - 0,9.

Визначити необхідну кількість електрокарів, коефіцієнт їх завантаження і кількість рейсів кожного електрокара за зміну.

Рішення.

1. Необхідна кількість електрокарів для міжцехових перевезень за зміну при маятниковому двустороньому маршруті руху визначається по формулі:

де N_j - кількість виробів j-го типорозміру (найменування), що перевозяться протягом розрахункового періоду, шт.;

Q_штj - вага одиниці j-го типорозміру виробу, кг;

H - номенклатура виробів, що транспортуються.

Згідно завдання

q - вантажопідйомність одиниці транспортних засобів, кг;

К _вик - коефіцієнт використання вантажопідйомності транспортного засобу;

F_e - ефективний фонд часу роботи одиниці транспортного засобу, для однозмінного режиму, годин;

К _зм - число робочих змін за добу;

L - відстань між двома пунктами маршруту, м;

V _ср - середня швидкість руху транспортного засобу, м/хв.;

t_з, t_р - відповідно час на одну вантажну та розвантажувальну операції за кожний рейс, хв.;

2. Час пробігу електрокара по заданому маршруту визначається по формулі:

3. Розрахунок часу, затрачуваного електрокаром при проходженні одного рейсу:

Т_р = 2 Т _проб + t _з + t _р

Т_р = 2 * 15 + 10 + 6 = 46 хв. = 0,46 годин

4. Розрахунок кількості рейсів, які виконуються одним електрокаром за добу, проводиться по формулі:

5. Продуктивність одного рейса визначається по формулі:

Q_p = 360 * 10 = 3600 т

Використана література

Леоненко П.М. Черепніна О.І. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. -К.: Знання, 2006. -429 с.

Шарапов О.Д., Дербенцев В.Д., Семьонов Д.Є. Системний аналіз

Гончаров В.Н. и др.. Эффективность производственной инфраструктуры. - Луганск, 1994. - 168 с.