Ринок праці в економічний системи

27

Зміст

Вступ

1. Ринок праці в економічній системі

1.1 Соціально - економічна категорія "ринок праці"

1.2Умови виникнення і ефективного функціонування ринку праці

1.3 Елементи ринку праці

1.4 Механізм функціонування сучасного ринку праці

1.5 Функції і сегментація ринку праці

2. Зайнятість населення і безробіття

2.1 Поняття та види зайнятості населення

2.2 Державне регулювання зайнятості населення в Україні

2.3 Види безробіття

2.4 Природна норма безробіття. Закон Оукена

3. Сучасні тенденції розвитку ринка праці в Україні

3.1 Розвиток ринку праці та зайнятість населення

3.2 Регулювання міграційних процесів

Висновок

Література

ВСТУП

В Україні формується соціально - орієнтована ринкова економіка. Світова практика свідчить про те, що в соціально - ринковій моделі розвитку господарства держава відіграє особливу роль, оскільки на неї покладено широкі функції. Соціальна політика у сфері зайнятості також є однією з функцій держави. Однак системна криза українського суспільства засвідчила неспроможність держави здійснювати ефективне соціальне управління. Виходячи з цього, ситуація на ринку праці залишає бажати кращого, а особливо - у сфері зайнятості. Вона має вигляд складної багатопланової, неоднорідної, динамічної та схильної до впливу із зовні підсистеми ринкових відносин. Зайнятість населення в цілому та особливо молоді, має не тільки економічний, а й соціальний зміст, як одна з форм адаптації різних соціальних груп до ринку. Соціальна роль зайнятості проявляється і в тому, що спрямовані в минулому на установи, традиції, стереотипи поведінки можуть як допомагати, так і протистояти ринковим перетворенням. Перехід до ринку здійснюється дуже болісно, супроводжується кризою промисловості в усіх інших сферах, несплатою податків, зниженням життєвого рівня більшості соціальних груп. Він загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані із структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. В результаті неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численній армії безробітних. Проте розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилкове. Вона пов'язана і з економічним розвитком, і із зміною потребі в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.

Також загострюється проблема безробіття молоді, що загрожує великою небезпекою для кардинальних змін та перетворень на шляху демократизації.

Таким чином, масове безробіття представляє реальну загрозу громадянському суспільству, яке не зможе вижити, якщо безробіття буде триматися на високому рівні. Виходячи з цього, необхідне своєчасне поглиблене наукове дослідження соціальних аспектів зайнятості населення та молоді, а особливо фахівців у різних сферах, бо для виходу з кризи у нашій державі без фахівців неможливо здійснити ті заходи, які б забезпечили реалізацію інтересів суспільства.

Мета даної роботи - показати суть ринку праці і проблеми його формування і стабільного функціонування в сьогоднішніх умовах.

Предметом курсової роботи є економічні відносини які виникають в процесі функціонування ринку праці України. В якості об'єкта курсової роботи виступає безпосередньо ринок праці України.

Курсова робота складається з трьох частин, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

1. РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Соціально - економічна категорія "ринок праці"

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Перед тим як визначити його соціально - економічну сутність, необхідно розглянути економічну категорію ринок. Класична політична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку. Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього як сукупність товарно - грошових відносин, спосіб координації дій учасників, або як форму зв'язку товаровиробників. Учені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, технологію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже з вищенаведеного можна зробити висновок, що ринок - це сукупність економічних відносин з приводу купівлі - продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб'єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Окремо необхідно зупинитися на термінології "ринок робочої сили" і "ринок праці", з ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й того самого явища? Для того щоб відповісти на це питання необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця.

Робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час виробництва будь - якої споживчої вартості.

Праця - це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Категорії "праця" і "робоча сила" не тотожні. Але в зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник "авансує" її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю) поняття "ринок праці" і "ринок робочої сили" можна використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система - це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок фінансів, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації, тощо. Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю.

Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже ринок праці є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого - сама впливає на них.

1.2 Умови виникнення і ефективного функціонування ринку праці

Умови виникнення вільного ринку такі як і умови виникнення товарного ринку виробництва в цілому, це:

- суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробників на виробництві тих чи інших конкретних товарів;

- економічне відокремлення виробників на основі приватної власності на засоби виробництва, що в основному забезпечує еквівалентність товарного обміну;

- самостійність товаровиробника та свобода підприємництва;

- наявність попиту на товар, що виробляється, з боку покупців.

Аналогічними є умови виникнення ринку праці:

Перша умова - юридична свобода і здатність власника робочої сили за власним розсудом розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Друга умова - це відсутність у працівника засобів виробництва, як джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування. В сучасних умовах мова йде не про абсолютну відсутність будь - яких засобів чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли прибуток з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів.

Третя умова - це поява на ринку праці покупця - підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Умови ефективного функціонування ринку праці:

- Повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною відповідальністю.

- Відносини на ринку праці - це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами.

- Активна конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття кращого робочого місця та роботодавців залучення більш кваліфікованої робочої сили.

- Баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати.

- Об'єднання найманих працівників та роботодавців у спілки для захисту своїх інтересів.

Крім того, можна виділити ще дві умови ефективного функціонування ринку праці:

- прагнення продавця продати свій товар найдорожче, а покупця купити найдешевше;

- єдність ринку робочої сили з ринком товарів та послуг, ринками капіталів та іншими типами ринків.

1.3.Елементи ринку праці

Елементами ринку праці вступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції та ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.

Попит на робочу силу - це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон'юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг, ціною робочої сили а також правовими нормами, що регламентують її використання, та іншими умовами.

Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають: демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів, система оплати праці, кон'юнктура ринків капіталу, товарів та послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх існуючих видів ринків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв'язками з іншими ринками. Одночасно із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, характерні лише йому.

Ціноутворення на ринку праці має свої специфічні особливості. Заробітна плата найманого працівника повинна включати в себе не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім'ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили. Навіть якщо вона спускається нижче цього рівня, то це тимчасове явище не стійке у часі. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкруцтва підприємства.

Закономірним явищем у ринкових умовах є встановлення ринкової ціни на робочу силу. Жива праця швидко стає одним із найдорожчих факторів виробництва. Нині робоча сила в Україні одна з самих дешевих у світі. Наприклад оплата праці однієї години праці складає: в Швейцарії - 30 доларів, Німеччині - 38, Австрії - 22, Франції - 15, в Україні ж вона менше 1 долара.

Щодо такого елемента ринку праці як товар, то в економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результат праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Тобто товаром на ринку праці виступає індивідуальна сила.

Товар "робоча сила" - не однорідний за економічними, демографічними, національними, етнічними, професійно - кваліфікаційними, майновими й іншими ознаками. Робоча сила - це товар специфічний.

Специфічність його полягає в тому, що він, з одного боку, є живим організмом, з власним характером, психологією, прагне до самовираження, потребує соціального захисту при несприятливій конюктурі ринку праці, диференційного і індивідуального підходу, а з іншого він є виробничим ресурсом.

1.4 Механізм сучасного функціонування ринку праці

В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна вирішити ряд економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм - роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько - трудових інтересів.

Носії господарсько - трудових інтересів - це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями. Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально - економічним станом, тощо.

Виразниками господарсько - трудових інтересів виступають об'єднання носіїв господарсько - трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців, фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін.

Найбільшими виразниками господарсько трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв'язків з громадськістю. Виразники господарсько - трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.

Виконавцями господарсько - трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це:

- Міністерство праці;

- Обласні районні міські служби зайнятості;

- Відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах.

Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики.

Останнім часом помітна тенденція злиття суб'єктів державної та приватної економічної політики і поява в результаті цього нових регулюючих органів. Наприклад, створюється орган з представників спілок підприємців, профспілок і виконавчої влади для регулювання тарифних угод між підприємцями та трудящими. Він служить для узгодження інтересів головних суб'єктів праці: роботодавців і найманих працівників.

Носії та виразники використовують різні способи впливу на державну економічну політику: засоби масової інформації, демонстрації, маніфестації, збір підписів, звернення в суди, компанії громадської непокори тощо. В свою чергу органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько - трудових інтересів: трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи.

Об'єкти державного регулювання ринку праці - це ситуації, явища та умови соціально - економічного життя, де виникають труднощі, які не розв'язуються автоматично, в той час як їх розв'язання терміново потрібне для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві.

Види державного регулювання ринку праці:

Захисне, призначене для обмеження дій, які призводять до незахищеності різних верств населення.

Заохочувальне, направлене на створення умов, у яких можуть створюватися і розвиватися певні форми діяльності.

Обмежувальне, яке здійснюється для виключення дій окремих осіб або їх групи таким чином, щоб вони не могли одержати переваг перед іншими.

Директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуванням інтересів населення.

Регулювання за допомогою економічних, фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту пропозиції на ринку праці або зростанню зайнятості.

1.5 Функції і сегментація ринку праці

Ринок праці впливає на розвиток народного господарства, діє в певних напрямах, проявляється в різноманітних формах і виконує різні функції. Під останнім розуміють рід та вид діяльності.

Сучасний ринок праці виконує такі функції:

1. Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника і роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

2. Інформаційну. Дає учасникам процесу купівлі - продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

3. Посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

4. Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару "робоча сила" і визначається його вартість.

5. Стимулюючу. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно - кваліфікаційний рівень.

6. Оздоровлюючу. Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найбільш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

7. Регулюючу. Певною мірою ринок впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а отже і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку.

Сегментація ринку праці.

Ринок праці обмежується певним економічним простором, який має чіткі територіальні, галузеві, демографічні, соціальні, національні та інші параметри. Сегментація ринку праці - це розподіл, розбивання ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: територіальний (географічний), професійно - кваліфікаційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців і продавців товару "робоча сила", за умовами конкуренції. З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки праці:

- внутрішній: місцевий, регіональний, національний;

- зовнішній: транснаціональний та світовий.

Залежно від професій виділяють ринок:

- робочих кадрів (працівники переважно фізичної праці) наприклад, ринок верстатників, зокрема, токарів, шліфувальників і т. ін.;

- спеціалістів та керівників (працівників переважно нефізичної праці).

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

- внутрефірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи, організації тощо;

- галузевий;

- національний. Даний тип ринку праці співпадає з однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:

- необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

- обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноутворення відповідно до співвідношення попиту і пропозиції.

Сучасна ситуація виглядає дещо інакше, здійснюються приватизація, роздержавлення підприємств, внаслідок чого відбуваються економічні, політичні, соціальні і моральні зміни щодо зайнятості, соціальної захищеності, розподілу прибутків тощо. З'явилися нові форми власності і господарювання: малі підприємства, спільні підприємства, кооперативи, фермерські господарства, різні фірми господарських товариств. В результаті формуються нові категорії, вже можна говорити про перехід до такої форми ринку праці, як олігополія, при якій обмеженій кількості роботодавців протистоїть велика кількість претендентів на робочі місця. Ця форма ще близька до абсолютної монополії, без ліквідації якої неможливо сформувати дійовий, повноцінний, високоефективний ринок праці.

2. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ

2.1 Поняття і види зайнятості населення

Зайнятість -- одна із найскладніших і найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту -- основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого відображає потреби людини в само реалізації через участь у суспільне корисній праці. Отже, зайнятість, це надзвичайно важливе соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволений потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення -- це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доход у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

Повну -- діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах.

Неповну -- зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути «примусовою», що обумовлено економічними причинами (скороченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства тощо).

Добровільна неповна зайнятість, пов'язана з соціальними факторами -- вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім'ї, суміщенням роботи і навчання називається частковою. Цей вид зайнятості виникає з ініціативи працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки -- домогосподарки, студенти, пенсіонери.

Залежно від сфери застосування праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які і це можуть називатися первинною і вторинною.

Основна зайнятість, або первинна -- це діяльність в межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова зайнятість -- це зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають гнучкі і нестандартні форми зайнятості, і гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості -- гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. До осіб, що використовують гнучку форму зайнятості відносять: надомників, працівників за викликом, тимчасових робітників (контрактників) тощо.

Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує достойний прибуток, здоров'я, підвищення освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.

Прагнення до найбільш повної і при цьому ефективної зайнятості всього економічно активного населення країни - мета розвитку будь-якої економічної системи.

З поняттям зайнятості пов'язані поняття «економічно активного і «економічно неактивного» населення, «зайнятого населення» і «безробітних». Чисельність економічно активного населення віком 15-70 років становила 22,2 млн. осіб, з них 20,4 млн. осіб, або 92,1%, були зайняті економічною діяльністю, решта - не мали роботи, але активно її шукали та були готові приступити до неї, тобто відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Середньомісячна кількість безробітних працездатного віку (за методологією МОП) становила 1,7 млн. осіб, або 8,5% від чисельності економічно активного населення зазначеного віку (дані наведені в середньому за І квартал 2006р., розраховані на базі матеріалів вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності). До цієї категорії безробітних відносяться особи, що самостійно шукали роботу, та ті, які перебували на обліку у державній службі зайнятості.

Таблиця 2.1. Чисельність економічно зайнятого населення.[5]

	Зайняті у віці 15-70 років-всього, тис.осіб1)	в тому числі	Безробітні (за методологією МОП) у віці 15-70 років-всього, тис.осіб 1)	в тому числі
		жінки	чоловіки		жінки	чоловіки
1995	24125,1	12132,6	11992,5	1437,0	631,3	805,7
1996	24114,0	11981,3	12132,7	1997,5	940,3	1057,2
1997	23755,5	12124,0	11631,5	2330,1	1113,2	1216,9
1998	22998,4	11757,6	11240,8	2937,1	1422,0	1515,1
1999	19947,8	9904,1	10043,7	2614,3	1267,8	1346,5
2000	20175,0	9856,9	10318,1	2655,8	1298,4	1357,4
2001	19971,5	9794,8	10176,7	2455,0	1192,0	1263,0
2002	20091,2	9901,3	10189,9	2140,7	1034,2	1106,5
2003	20163,0	9963,6	10199,7	2008,0	952,3	1055,7
2004	20295,7	10006,9	10288,8	1906,7	905,1	1001,6
2005	20680,0	10075,5	10604,5	1600,8	738,3	862,5

Необхідно зупинитися на визначеннях зайнятого і безробітного населення, які визначаються законом України «Про зайнятість населення».

Згідно з останнім статус безробітного в Україні мають громадяни працездатного віку, які з причин, що від них не залежать не мають заробітку (трудового доходу), внаслідок відсутності підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні до неї приступити.

До зайнятого населення, згідно з цим законом, в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

- працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, особи творчої праці, тощо);

- обрані, назначені на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації;

- громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;

- особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

- працюючі громадяни держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

2.2 Державне регулювання зайнятості населення в Україні

Згідно з кейнсіанською теорією зайнятості, не існує механізму, який забезпечує і гарантує повну зайнятість. Одним з висновків цієї теорії є фундаментальне положення, що ринкову систему не можна вважати само регульованою, і вона потребує цілеспрямованого державного регулювання.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за чотирма напрямами:

- працевлаштування незайнятого населення і допомога в профорієнтації, підготовці та перепідготовці кадрів;

- сприяння створенню і розвитку гнучкого ринку праці та нестандартним формам зайнятості;

- правове забезпечення трудових відносин;

- соціальний захист населення, яке має статус безробітних (матеріальна допомога, виплата допомоги у зв'язку з безробіттям, страхування від безробіття).

Слід зазначити, що перші два напрями є активним типом державного регулювання ринку праці, а останній належить до пасивного. Крім того існують прямі та непрямі методи державного забезпечення зайнятості. До прямих методів належать законодавче регулювання умов наймання і використання робочої сили, при цьому особливого значення набувають колективні договори і трудове законодавство. До непрямих методів державного забезпечення зайнятості належать заходи державної фінансової політики (асигнування й субсидії), монетарної політики (регулювання грошового обігу), фіксальної політики (зміна податкових ставок).

2.3. Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого -- великим суспільним злом.

Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США , кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної* кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють такі види безробіття:

Фрикційне -- виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу.

Структурне безробіття -- є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на інші професії, яких раніше не було - зростає. Структурні безробітні не можуть знайти, роботи без відповідної перепідготовки, додаткового навчання навіть зміни місця проживання.

Фрикційне безробіття має короткочасний характер, а структурне -- більш тривале у часі.

Циклічне безробіття -- обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Добровільне безробіття -- виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо.

Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу.

Вимушене безробіття - виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал.

Приховане безробіття -- корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми).

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

Конверсійне безробіття -- аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії і зайнятих у військово - промисловому комплексі.

Економічне безробіття -- має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби.

Молодіжне безробіття -- характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Застійне безробіття -- охоплює людей, які не хочуть а з часом і не можуть працювати.

2.4 Природний рівень безробіття. Закон Оукена

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття . Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття -- це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічними факторами. Меті визначення природного рівня безробіття служить концепція потенційного ВНП, яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали -- 4,3%, в сімдесяті -- 6,6%, в першій половині вісімдесятих -- близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Закон Оукена це залежність між відставанням фактичного обсягу ВВП і рівнем циклічного безробіття

Де U - фактичний рівень безробіття; U-U№- рівень циклічного безробіття;U№- природний; B - коефіцієнт Оукена , що показує на скільки відсотків скорочується фактичний рівень ВВП у порівнянні з потенційним , для економіки США він становить 2,5.

Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність , безробітних на 1%. З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних.

На думку деяких дослідників, природний рівень безробіття, по суті таким не є, оскільки він не є оптимальним, природний рівень безробіття вище оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добробут, але приводить до надмірного росту інфляції. Рецептів безболісного зменшення рівня безробіття навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшується безробіття і відповідно зростає заробітна плата, платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги буде зростати. Але за законами тієї ж ринкової економіки ціни на споживчі товари та послуги будуть рости ще швидшими темпами, знецінюючи таким чином, грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.

3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1 Розвиток ринку праці і зайнятості населення

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітніх, які не мають роботи понад 1 рік. Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Йдеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві і само зайнятих.

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість,Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

3.2 Регулювання міграційних процесів

Державне регулювання міграційних процесів у наш час має надзвичайно важливе значення. Воно може здійснюватися шляхом формування та реалізації міграційної політики держави. На цей момент в Україні існує необхідність у прийнятті нормативно-правових актів стосовно тих проблем, які наразі ще не вирішені. Зокрема це стосується створення правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішньої трудової міграції. На сьогодні в Україні здійснено низку заходів з метою покращання результатів.

Для сучасної міграції робочої сили характерні такі тенденції.

Основу міграційних потоків становлять робітники, а не службовці. Новою формою є переміщення науково-технічних кадрів. Основним спонукальним мотивом є матеріальні фактори, однак, мають місце і політичні й етнічні причини. Після здобуття Україною незалежності одним з досягнень демократизації громадського життя стало зняття обмежень на перетинання державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття й неповна зайнятість, низькі доходи працівників і затримки з виплатою зарплати й пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити наступні чотири рівні. Офіційна трудова міграція - переміщення українських громадян, які, виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як ціль виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика). Неофіційна легальна міграція - поїздки наших співвітчизників за кордон із декларованою метою туризму, відвідування родичів, із подальшим працевлаштуванням і реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути вистежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами ,і країнах-реципієнтах.

Успішна нелегальна міграція - поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.

Разом з цим існують й інші дані щодо кількості українських працівників мігрантів. Деякі економісти називають цифру від 5 млн. до 7 млн. осіб. Незважаючи на розмаїтість оцінок масштабів трудової міграції, всі вони, однак, засвідчують, що поїздки на заробітки за кордон набули широкого поширення, стали для багатьох українців типовим джерелом регулювання міграційних процесів.

Можна виділити наступні основні характеристики трудової міграції населення України, які зазнали змін: основна стратегія поїздок або спосіб заробітку; тривалість поїздок; географія поїздок; структура виконуваних робіт; демографічні характеристики мігрантів; фактори, які визначають трудову міграцію.

Причини трудової міграції мають майже винятково економічний характер.

До найважливіших позитивних результатів трудової міграції населення України можна віднести наступні:

- зменшення напруги на ринку праці;

- значні кошти, які надходять від мігрантів, підвищують платоспроможний попит й у такий спосіб стимулюють виробництво;

- зовнішня трудова міграція є джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу й ринкового поводження.

Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна стати причиною дефіциту робочої сили в певних областях і регіонах. Вона приводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном мало кваліфіковану роботу. Суперечливість явища трудової міграції приводить до висновку, що основний зміст політики держави у відповідній сфері повинен складатися з мінімізації її негативних наслідків і максимальному використанні позитивних для громадян. Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням. Істотно зменшилася кількість мігруючого населення (якщо наприкінці 80-х р. цей показник становив 3,9 млн., то нині - 1,6 млн.), змінилася його структура. Раніше більшість мігрантів становила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції, переїздах у зв'язку зі службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Нині переїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став більш рівномірним.

ВИСНОВОК

Ринок праці -- це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір -- сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Виходячи з того, що проблема безробіття є ключовим питанням в ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. В другому розділі роботи досліджено суть зайнятості і безробіття в Україні та розвиток ринку праці. Зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Формування ринку праці як складової ринкових відносин у нашій країні знаходиться на початковій фазі розвитку. Поки що, він є механічною сумою множини регіональних і локальних ринків, нерозвинута його інфраструктура, слабо діють механізми саморегулювання. Разом із тим різко зросла відповідальність кожного працівника за міру своєї праці і споживання, сформувався діяльний мотиваційний механізм кваліфікованої професійної праці, зросла ініціатива більшості працюючого населення України.

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред'явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

Усе розмаїття моделей ринку можна умовно звести до двох типів: зовнішнього і внутрішнього ринків праці. Зовнішній ринок праці - це ця частина сукупного ринку праці, яка охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, і його функціонування передбачає мобільність робочої сили між ними. Внутрішній ринок праці заснований на русі кадрів у середині підприємства.

Формування пропозиції робочої сили в основному пов'язане з трудовою активністю населення. На сучасному етапі розвитку українського ринку праці характерним є висока і стабільна пропозиція робочої сили, яка ще довго збережеться.