Принципи міжнародного бізнесу

Завдання 1. Дайте конспективні відповіді на питання (з вказанням джерела інформації):

1.1 Періодизація розвитку міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес ґрунтується на можливості отримання вигід від переваг міждержавних ділових операцій. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу відзначається наступними етапами становлення:

1. Комерційна ера (1500-1850 рр.) - починається від часів великих географічних відкриттів. Цей період пов'язаний з розвитком базової форми міжнародної торгівлі, зокрема торгівлі колоніальними товарами в Європі. У цей період починає розвиватися бізнес-сервіс: фінансування та страхування торговельних експедицій, розвиток складського та транспортного господарства. Ера комерції вперше поставила перед підприємцями розвинутих європейських держав такі ключові питання міжнародного менеджменту: чи є економічний сенс переносити підприємницьку діяльність і ризики з національного середовища за межі держави і чи можуть бути оцінені попередньо відповідні прибутки або збитки; наскільки є незалежним бізнес у рішеннях і діях від політики своєї держави, чи може він розраховувати на її підтримку; що потрібно враховувати, передбачати та здійснювати під час ділових операцій на "чужій території" в інтересах забезпечення довготривалої прибутковості цих операцій та безпеки їх проведення.

2. Ера експансії (1850-1914 рр.) - у цей період відбувається кінцеве оформлення й структуризація колоніальних держав на фоні бурхливого індустріального розвитку європейських країн. Зростала роль державного колоніального управління - захист колоній від зовнішньої небезпеки та збереження колоніального режиму вимагали від метрополій узгодження дій уряду та національного бізнесу на території колоній. У цей період інтенсивно розвивається внутрішньо-європейський міжнародний бізнес. Ера експансії визначила головні мотиви міжнародного бізнесу, які є актуальними й сьогодні, зокрема: використання більш ефективних ресурсів; розширення ринків збуту; нові галузі застосування вільних фінансових ресурсів; використання сприятливих умов місцевого законодавства (податкового, митного і т. ін.).

3. Ера концесій (1914-1945 рр.) - якісно змінюється роль великих компаній - компанії-концесіонери перетворюються на так звані автономні економічні держави, які здійснюють виробничі, торговельні, освітянські, медичні, транспортні функції не лише для своїх працівників, а й для населення суміжних районів. Водночас зростає й національна свідомість колоніальних народів. Період концесійної ери характеризується розширенням світового ринку робочої сили, суперництвом на світових ринках сировини, а також використанням можливостей найбільш складної структури міжнародного бізнесу.

Концесійна ера підготувала підґрунтя для самовизначення колоніальних і напівколоніальних країн в економічному аспекті, а друга світова війна надала значного політичного імпульсу цим процесам. З іншого боку, такі явища як інтернаціоналізація світового ринку робочої сили та загострення суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів, означали перехід не лише до наступного етапу розвитку бізнесу, а й до глобалізації бізнесу в цілому.

4. Ера національних держав (1945-1970рр.) - визначаються основні напрями розвитку міжнародного бізнесу: становлення й бурхливий розвиток десятків нових національних держав. Характеризується виникненням і розвитком нових фінансових важелів, розширенням сфери міжнародного аудиту та консалтингу. Вперше була зроблена спроба розвивати мультинаціональний бізнес (американські та японські компанії). Поширення оперування бізнесу в усьому світі зробила неадекватною вимогам глобальної ефективності фірмового бізнесу попередню формулу "управління зарубіжними операціями", або "управління ЗЕД", яка була замінена формулою "міжнародний менеджмент". Першими це зробили транснаціональні корпорації (ТНК), що було обумовлено їх природою.

5. Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. XX ст.) - цей період розвитку цивілізації взагалі та міжнародного бізнесу зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін та виникнення цілої мережі мультинаціонального обслуговування, включаючи банки, рекламні агентства, консалтингові фірми, університети, які базуються на глобальній комп'ютеризації. Комп'ютерна революція та значний розвиток телекомунікацій практично змінили обличчя всіх традиційних технологій вивівши їх на якісно новий рівень.

(Література: Яхно Т.П., Лапшина І.А. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник . - Львів: «Компанія-ЛВ», 2005. - ст10 - 16.)

1.2 Глобальні перспективи розвитку ТНК та посилення їх впливу на економічну ситуацію в світі

Перші ТНК почали виникати наприкінці ХІХ ст. До того часу у міжнародній торгівлі були задіяні переважно торговці та комерсанти, які отримували необхідні товари безпосередньо від виробників або інших виробників. Промислова революція, розвиток акціонерного права й особливо винахід нових транспортних та комунікативних засобів, таких як телефон і телеграф, сприяли розвитку великих підприємств. Інтернаціоналізація розпочалась насамперед на нідерландських, бельгійських, англійських підприємствах нафтової та гірничодобувної промисловості, де на першому плані було забезпечення сировиною. Потужніше використання машин. Як працювали на пальному і конвеєра, крім того, дало можливість зменшити витрати завдяки перевагам масового виробництва, що зумовило розширення ринків здуту і виробництва за межі порівняно невеликих ринків Європи.

Транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов економічні кордони й пов`язані з вирішенням багатьох соціальних і політичних проблем. Разом з тим , переважна більшість визначень ТНК досі має економічний характер. Узагальнення суто економічних критеріїв ТНК дає можливість виділити параметри їх вимірювання та критерії оцінки.

Існують кількісні і якісні характеристики . Саме якісні характеристики найбільше розкривають глобальність розвитку ТНК та посилення їх впливу на економічну ситуацію у світі, вони визначаються як космополітизм інтересів компанії , глобальність її операцій , що відображає специфіку міжнародних монополій. Суть цих уточнюючих характеристик ТНК полягає у тому, що незалежно від того, в якій країні була спочатку розміщена корпорація, вона розглядається , як весь світ як єдине ціле. Як арену своєї діяльності й проникає у всі кутки земної кулі в пошуках ринків, техніки, технологій, людей, ідей, капіталів і ін. Світові ринки мають для ТНК істотне значення, навіть якщо компанії походять з великих, економічно розвинутих, країн і могли б розглядати операції як другорядне доповнення до своєї основної діяльності в середині країни базування.

З огляду на це ТНК охоплює не лише кількісне зростання транснаціонального монополістичного капіталу - збільшення числа ТНК. Їх активів, обігів, - а й поступове підвищення зацікавленості компаній у глобальних операціях, тобто у створенні власних глобальних мереж науково - технічної та виробничо-збутової діяльності у всьому світі. Суть цієї стратегії полягає у тому, що в такій організації виробництва. Закупівлі товарів, робіт, послуг , збут , планування , управління , технологічної і фінансової політики, за якою діяльність усіх елементів інтернаціонального виробничого комплексу ТНК підпорядковується інтересам фірми як єдиного механізму , що функціонує в глобальному масштабі. Володіючи розгалуженим, багатократним виробничим комплексом, ТНК під впливом об`єктивних передумов і потреб розвитку продуктивних сил і для отримання додаткових можливостей раціоналізації зовнішньоекономічного обміну в межах своєї внутрішньокорпораційної структури розвивають різні форми міжнародного поділу праці - предметну , по детальну , поопераційну спеціалізацію. Глобальні перспективи діяльності ТНК дають змогу успішно здійснювати стратегію довгострокової максимізації прибутків , яка передбачає відмову від короткострокових вигід задля зміцнення ринкових позицій у майбутньому та забезпечення стабільного прибутку на тривалу перспективу. Така політика під силу лише гігантським потужним підприємствам , що мають фінансовий і політичний вплив.

Із реалізацією параметрів у процесі глобальної експансії ТНК розширюють сфери діяльності у світовому масштабі . Вони долають орієнтацію на традиційні регіони, якими наприклад, для Японії була Південно-Східна Азія , й активно освоюють території своїх конкурентів.

Ознаки ТНК охоплюють сфери: обігу, виробництва та ін.

Таким чином ТНК - це міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах і управління якими здійснюється з одного або декількох центрів. В основі такого управління лежить механізм прийняття управлінських рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику. ТНК - це мережа взаємопов`язаних підприємств, які походять з однієї країни, але мають складові частини та філії в інших країнах. ТНК переносять за кордон не товар , а сам процес вкладання капіталу , поєднуючи його із за кордонною робочою силою в межах міжнародного виробництва.

1.3 Роль культури у формуванні управлінських відносин у ТНК. Пріоритети і культурні цінності різних країн

Закони та рушійні сили ринку є необхідною, але недостатньою вказівкою до дій. Фундаментальними принципами є відповідальність за політику, що здійснюється, та дії у сфері бізнесу, повага до людської гідності та інтересів тих, хто має в бізнесі свою частку. Цінності, що визнаються усіма, включаючи зобов'язання сприяти всезагальному процвітанню, важливі як для світової спільноти, так і для общин меншого масштабу, а бізнес може бути потужним посередником позитивних соціальних змін.

Особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділятися ще в 60-ті роки XX ст. у зв'язку із соціальними потрясіннями, загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВІЖ (у зв'язку з війною у В'єтнамі). Першими об'єктами етичного критицизму стали американські ТНК, особливо ті з них, які знаходились у Південній Африці під час режиму апартеїду. Згодом розробляється загальний контекст, у якому діяльність фірми могла б бути об'єктивно оцінена з погляду етики. Однак донедавна був досить поширений скептицизм щодо самої можливості існування культури в бізнесі. Більшість людей розглядають саме поняття "етика бізнесу" як суперечливість термінів, вважаючи, що фірми не моральні за своєю природою внаслідок того, що вони націлені перш за все на отримання прибутку й тому ігнорують будь-які наслідки своєї діяльності. Ця думка простежується в роботах класиків економічної теорії. Так, Мілтон Фрідман, посилаючись на Адама Сміта, додержувався позиції, згідно з якою існує одна і лише одна соціальна відповідальність бізнесу - збільшувати свій прибуток настільки, наскільки це дозволяють правила гри. А Шарль Бодлер взагалі вважав комерцію сатанинською справою, найпідлішою, найнижчою формою егоїзму.

Проте думка про первісно закладену аморальність етики бізнесу є, за відомим дослідником у цій галузі Р.Т. Де Джорджем, міфом. На користь свого погляду він наводить такі аргументи. По-перше, якщо бізнес вважають аморальним і ніхто не вимагає від нього поведінки, заснованої на моральних принципах, то не було б жодного переполоху в ЗМІ і бурхливої реакції громадськості на розкриття підкупу, факту про виробництво небезпечних для споживача виробів і т. ін. По-друге, рух "зелених" і консьюмеристів не мав би сенсу, і бізнес не став би на них реагувати.

Про посилення ролі етичного фактора у підприємницькій діяльності останніми роками свідчать численні рейтинги корпорацій, в основу критерію відбору яких покладено зовсім не прибутковість компанії. Зокрема, в рейтингу "Найвидатніші корпорації Америки" (журнал "Форчун") це: довгострокові річні доходи акціонерів; якість продукції та послуг, управління фірмою; готовність нести відповідальність перед суспільством за охорону навколишнього середовища. А засновники рейтингу "Сто найкращих компаній, що працюють на Америку", - Р. Ліверинг, М. Московіц, М. Катц - головне в діяльності корпорації вбачають у рівні оплати праці, розмірі пенсій та премій, гарантії зайнятості для персоналу, сприятливій діловій атмосфері.

Американська дослідниця Лора Неш розглядає культуру бізнесу як один з різновидів професійної етики й пропонує таке визначення: етика бізнесу це наука, що вивчає відповідність моральних норм людини діяльності та цілям ділової організації

Розглянемо першу складову етики бізнесу, тобто ставлення ділової людини до інших людей. Як писав видатний радянський психолог С. Рубінштейн, "ставлення до іншої людини, до людей складає основну тканину людського життя... Серце людини все зіткане з його ставлення до інших людей". Як правило, всі люди поділяють оточуючих на "своїх" і "чужих". Американський соціолог Л. Хосмер, спираючись на аксіоми світової філософської думки, запропонував такі десять "екуменічних (всесвітніх) принципів етики ділової поведінки":

1. Ніколи не вчиняй того, що не є твоїми довгостроковими інтересами чи інтересами твоєї компанії (вчення Протагора про особисті інтереси);

2. Ніколи не вчиняй того, про що не можна було б сказати, що цей вчинок відкритий, чесний та істинний, про який можна було б з гордістю повідомити по всій країні в пресі і по телебаченню (погляди Аристотеля і Платона про особисті чесноти);

3. Ніколи не вчиняй того, що не є добром, що не сприяє формуванню відчуття того, що ми всі працюємо заради однієї спільної мети;

4. Ніколи не вчиняй того, що порушує закон, адже в законі представлені мінімальні моральні норми суспільства (вчення Гоббса і Локка про роль держави);

5. Ніколи не вчиняй того, що не приводить до блага, більшого за шкоду для суспільства, в якому ти живеш (вчення Бентама і Джона Мілля про практичну корисність моральної поведінки);

6. Ніколи не вчиняй того, чого ти не рекомендував би зробити іншим, які опинилися в подібній ситуації;

7. Ніколи не вчиняй того, що обмежує встановлені права інших (Руссо, Джефферсон про права особистості);

8. Завжди вчиняй так, щоб максимізувати прибуток у межах закону, вимог ринку і з повним урахуванням витрат (економічна теорія Сміта, вчення Парето про оптимальну угоду);

9. Ніколи не вчиняй того, що могло б заподіяти шкоду найслабшим у нашому суспільстві (правило розподільчої справедливості Ролса);

10. Ніколи не вчиняй того, що заважало б праву іншої людини на саморозвиток і самореалізацію.

Ці принципи зводяться до проблеми співвідношення цілей (максимізація прибутку) і засобів (не повинні виходити за межі закону, у своєму ставленні до інших людей повинні додержуватися імперативу Канта).

Більш конкретні принципи, пристосовані до сьогодення, розробив Р. Льюїс. Він поділяє їх на три великі групи:

- принципи особистістної етики (власне мораль): турбота про благополуччя інших, повага до права іншого бути самостійним, надійність і чесність, справедливість, благодійність, запобігання шкідливих наслідків;

- принципи професійної етики: неупередженість, прямота, конфіденційність, належне намагання, точне виконання професійних обов'язків;

- принципи всесвітньої етики: додержання світового законодавства, соціальна відповідальність, управління навколишнім середовищем, поважне ставлення до житла.

На особливу увагу заслуговують принципи міжнародного бізнесу, розроблені учасниками "круглого стола" в Ко (Швеція) та зафіксовані у відповідній Декларації, яка згадувалася на початку роботи. Ось ці принципи в стислих формулюваннях:

1. Відповідальність бізнесу: від блага акціонерів до блага його ключових партнерів.

2. Економічний та соціальний вплив бізнесу: до прогресу, справедливості та світової спільноти.

3. Етика бізнесу: від літери закону до духу довіри.

4. Повага до правових норм.

5. Підтримка багатосторонніх торговельних відносин.

6. Піклування про навколишнє середовище.

7. Уникнення незаконних дій.

Розробка етичних принципів відбувається і на мікрорівні. Йдеться насамперед про кодекси поведінки, за допомогою яких корпорації намагаються привести свій бізнес у відповідність з моральними нормами. Одним з перших документів, що проголосив корпоративні цінності та принципи, стало відоме Сгеdo компанії Jоnson&Jonson (50-і роки XX ст). А за даними 2000 року, вже 78% великих британських і 80% американських корпорацій мають внутрішні етичні кодекси. Проте сама концепція корпоративної етики поки що викликає більше питань, ніж відповідей. На відміну від універсальної етики, корпоративна етика обумовлена особливостями діяльності та цілями організації, а також стереотипами поведінки, що історично склалися в цій компанії. Таким чином, організації самостійно вирішують, яка поведінка є етичною. Наприклад, багато інвестиційних фондів принципово не вкладають кошти в цінні папери компаній, що виробляють горілчані напої, тютюнові вироби або зброю. Компанія Моtorola принципово не здійснює платежів у країнах, де розповсюджено хабарництво. А компанія Levi Straus припинила капіталовкладення в економіку Бірми і Китаю через порушення прав людини в цих країнах.

Проте існують так звані універсальні кодекси, що розробляються галузевими асоціаціями чи міжнародними організаціями і являють собою певною мірою стандарти. До таких кодексів можна віднести ІSО 9000 (стандарти Міжнародної організації із стандартизації), японський ЕSС 2000 Соdе, "Принципи Саллівана" (Sullivan Согрогаtе Responsible Ргіnciples), документи міжнародної антикорупційної групи Transparency International та інші.

Проте наявність кодексу ще не гарантує того, що фірма діятиме етично. Найголовнішим є те, що організація сама зацікавлена не лише проголосити і формалізувати у відповідному документі свою систему цінностей, а й додержуватися її.

Метою дослідити етичну орієнтацію ділового суспільства в Сполучених Штатах Америки викладачами економічного факультету Бейлор - університету (м. Вейко, штат Техас) було проведено анкетування серед широкого кола менеджерів та інших службовців комерційних компаній. Така ж сама анкета пізніше була запропонована українським менеджерам і керівникам. У результаті цього соціологічного дослідження було зроблено висновки про те, що більшість американських бізнесменів є дуже егоїстичними та безпринципними, такими, що не зважають на жодні етичні та суспільні норми в боротьбі за успіх. Але майже вдвічі більшою виявилася кількість українських бізнесменів з аналогічним способом мислення. Українські експерти фонду "Інтелектуальна перспектива" дають відповідь на це запитання. Вони вважають, що корінною проблемою багатьох негараздів і непорозумінь є моральний стан суспільства. Необхідно ліквідувати атмосферу толерантності до корупції.

У ситуації, коли відбувається становлення найважливіших підсистем - соціально-економічної, політичної, соціокультурної, - етичні норми та принципи також знаходяться в процесі становлення й можуть розглядатися як перехідні.

Російський дослідник Б. Докторов виділяє дві тенденції в процесі формування етики бізнесу в Росії, які, на наш погляд, дуже відповідають і українській дійсності. З одного боку, в середовищі підприємців розвиваються форми контактів, прийняті в сучасному діловому світі: відповідальність, обов'язковість, обгрунтований ризик тощо. З іншого боку, не маючи гарантій стабільності законодавства у сфері бізнесу, відчуваючи недоброзичливість з боку різних владних структур, підприємці змушені діяти за правилами, відмінними від правил цивілізованого бізнесу.

На думку М. Мацковського, основна маса підприємців не бажає встановлювати для себе етичні межі, оскільки сама держава поки що не створює умов, які б робили "моральний" бізнес вигіднішим за "неморальний". Бізнес має бути моральним не лише тому, що в усьому необхідно додержуватися етичних норм. Просто моральний бізнес приносить більший прибуток. Уже зовсім конкретну картину ціннісних орієнтацій сьогоднішніх бізнесменів змальовує економіст А. Лівшиць, посилаючись на соціолога М. Урнова. Він наводить такі дані: більшість керівників нашого приватного сектора виступають за жорстку систему соціальних гарантій, якщо вона поширюється не на всіх, а лише на тих, хто не може працювати. 63% менеджерів приватного сектора вважають основою діяльності економічну ефективність, а не турботу про справедливий розподіл багатства, 66% управлінців керуються винятково приватними інтересами, 55% вбачають у соціальній нерівності абсолютно нормальне явище. Лише 9% менеджерів стурбовані тим, як їх діяльність вплине на добробут суспільства, і лише 2% виступають проти соціальної нерівності.

Варто наголосити на важливості вивчення етики бізнесу для всіх країн, і особливо для країн, які змінюють свої економічні системи. Адже поведінка у сфері бізнесу впливає не лише на взаємовідносини між країнами, а й на добробут та рівень життя.

1.4 Особливості української національної культури в системі міжнародного менеджменту

Безумовно, ми -- українці, ми -- частина людства, чимось від інших відмінна. І відмінність ця вельми істотна. Інакше взагалі не було б сенсу в таких утвореннях, як держави. Крім зовнішніх відмінностей, як розріз очей або колір шкіри, навіть крім мовної відмінності, є щось значніше, що відбивається на організації життя, що формує культуру, потреби соціального плану, економіку, політику, особливості освіти й виховання дітей, особливості сприйняття інформації та реакції на неї. Це невидимий внутрішній духовний світ, який проявляється у всіх сферах життєдіяльності, спосіб мислення, менталітет народу, «загальний дух народу» (за Монтеск'є).

Особливості національної культури народу формуються під впливом цілого комплексу чинників: кліматичні особливості, релігія, закони, принципи правління, традиції, звички і т.п. Змінити менталітет народу не під силу окремій людині або групі людей. Він носить, на думку вчених, об'єктивний характер. Звідси витікає дуже важливе положення, доленосне для кожного народу. Керівництво народом, управління ним, повинно відповідати його менталітету. Тільки таке правління буде зрозумілим народу як щось саме собою зрозуміле, що не вимагає пояснень і тлумачень. Тільки таке правління може бути дійовим, ефективним, може сприяти розкриттю й реалізації можливостей конкретного народу. Тільки таке правління може бути демократичним за суттю, за визначенням. Владою не знеособленого масиву людей, а народу, обумовленою його національними особливостями. Саме від цього залежить ставлення міжнародної спільноти до нас українців.

Якщо, наприклад, формування менталітету типового американця відбувалося в жорстких, навіть жорстоких природних умовах, то це сприяло становленню не поета й не філософа, а жорсткого прагматика, віртуозного конструктора, винахідника. Природні ж особливості України екстримом не рясніють. Родючі землі, порівняно м'який клімат, віддаленість від епіцентрів можливих руйнівних землетрусів, повеней, цунамі й тощо. Одне з рідкісних місць на земній кулі, де земля щедро винагороджує свіх обробників. І не потрібно нічого винаходити -- знай орати, засівай, збирай урожай. Це формує в українця поняття про працю як про традиційний монотонний процес. Чим більше й інтенсивніше трудишся, тим вище твій добробут. Коли вже тут винаходити. Та й навіщо. За рідкісним винятком, плоди твоєї праці дадуть можливість тобі дожити до наступного урожаю. Звичайно, розвитку особистої заповзятливості це не сприяє. Адже питання тільки в тому, скільки землі в українця і скільки в нього сил для її обробки. Оскільки українська земля це ніяк не випалена сонцем прерія, то і в орачах вона недоліку майже не знала. Ця обставина знижувала до мінімуму можливість українця розширити свій наділ, не зачепивши інтереси інших власників. Отже, підвищення добробуту українця досягалось також через бережливе, дбайливе господарювання й обмеження споживання, обмеження витрат.

Низькопродуктивний, важкий характер праці сприяв залученню в цей процес усіх членів сім'ї (за винятком зовсім маленьких дітей). Для здійснення керівництва, належного підкорення дітей батькам у сім'ях культивується повага до старших. Терпимості, покірливості вчить і релігія. У таких умовах радість українцю приносить не стільки сам процес праці, скільки його результати. А ось душа українця відпочиває в дозвіллі, пісні, дотепному слові, красі житла й одягу.

Недивно, що в результаті американці -- це демократи в ставленні один до іншого й кожний до самого себе. Адже за рахунок особистої заповзятливості стати багатим може кожний з них. Так само, як і відстояти своє право через профспілки, через закон.

В українця ж співвідношення «бідний -- багатий» змінюється менш динамічно, якщо він працює за законами або правилами. Куди швидше відбувається збагачення за рахунок використання сили й влади. Але такий спосіб швидше виключення, ніж правило. «Причесаний» вихованням українець частіше вибирає підвищення свого освітнього рівня, який, на його думку, може допомогти піднятися соціальними сходами. Тобто, українець живе значною мірою в координатах ієрархії, автократії. Якщо американцю для самореалізації просто необхідно не заважати, забезпечити високу міру свободи індивідуальності. То в умовах України це не може спрацювати в принципі. І не працює. Прикладів -- пітьма. Навіть притому, що перенесення американського досвіду супроводжується й фінансовою підтримкою через різні фонди. І навіть у сфері найближчої серцю американця -- підприємництві. Скільки було спроб в Україні зробити масовим підприємництво за допомогою бізнес-інкубаторів? За образом і подобою американських, що фінансуються в основному через океан. Масовим це явище так і не стало. Оскільки розраховано на американця. Так, це інформаційно-консультаційна допомога і з ведення обліку, і юридична, і низькі ставки орендної плати. Але це допомога вже готовому підприємцю по духу, вихованому так із дитинства. Дуже невеликий відсоток українців сьогодні готовий до такого входження в бізнес. Але тоді будуть порушені інтереси олігархів . Доведеться підвищувати реальну зарплату робітникам на своїх підприємствах, а там і майбутні конкуренти підтягнуться зі здорового бізнес-середовища. Суцільний головний біль. Основна маса народу стане заможнішою, отже, її інтереси оплачувані із збільшених прибутків, будуть усе більше й більше представлені у владі. І ігнорувати їхні інтереси, як це відбувається сьогодні, буде все важче. А там, дивись, і зовсім зажадають відділити фінансування політики від управління економікою.

Такий стан речей в Україні вигідний і США, і Росії, і ще цілій низці країн. Когось із них цікавить «викачка» мозків дешево, інформатизація своєї економіки за рахунок проданих в Україні комп'ютерів позавчорашнього дня. Когось -- кваліфіковані дешеві руки. Когось -- ринок збуту товарів, м'яко кажучи, низької якості.

Завдання 2. Прочитайте mini case studies. Дайте аргументовану відповідь на питання:

Адвокат Добровольський, що стажувався в юридичній фірмі у США, розповів, що там зовнішньому вигляду адвокатів і консультантів приділяється серйозна увага. Ці люди працюють з керівниками компаній і повинні виглядати і триматись з ними на рівні.

Крім того вони повинні бути уособленням успіху і процвітання.

Влаштувавшись на роботу, Добровольський одержав цілий список рекомендацій, що визначали перелік ресторанів, у яких він повинен обідати, магазинів, де належало купувати одяг, і районів для проживання. Була зазначена навіть марка машини - BMW не нижче п`ятої моделі.

«Зрозуміло перелік цей не гласний, тому що антиконституційний. Але, якщо піти протии нього, то керівник компанії знайде 150 помилок у вашій роботі. Такщо особливого вибору у мене не було», - розповідає Добровольський.

Повернувшись в Росію, адвокат переніс той же підхід на власну адвокатську контору. Співробітниці його офісу не носять штанів, а чоловіки не приходять на роботу без краватки. Весь коллектив зобов`язаний регулярно відвідувати манікюрний салон, писати дорогими ручками.

Усе це на думку Добровольського не примха тирана , а частина бізнесу. Ці речі повинні свідчити про надійність адвокатської контори…

1. Чи правильно поступив Добровольський, застосувавши американський підхід у російській компанії? Який на вашу думку буде результат?

2. Які негласні закони існують в українських компаніях ? Як ви вважаєте їх необхідно дотримуватись чи боротися з ними ?

За своїм характером американці - це в першу чергу особистості. Індивідуальність і права особистості це найголовніше для них. Цю якість можна розцінити, як прояв егоїзму, Але вона примушує американців ставитись з повагою до інших осіб і наполягати на рівноправстві. Вони самостійні і незалежні з раннього дитинства американці звикають «міцно стояти на ногах», тобто сподіватися тільки на себе . Американці дуже люблять змагатися один з одним, дуже цінують досягнення, рекорди. Американці по своїй натурі матеріалісти . «Успіх» у них вимірюється кількістю зароблених грошей . Я вважаю, що ссилаючись на вище описані характерні якості американців, які є найтиповішими для них, можна з впевненістю стверджувати, видача Добровольському при влаштуванні на роботу негласного списку - це на мій погляд в дуже американському стилі. Адже, якщо Добровольський влаштувався на роботу в достатньо солідну фірму власник якої заможня знатна в певних колах людина зацікавлена в підтримці свого іміджу і іміжу фірми, то звичайно він буде диктувати подібного роду правила. А Тим більше, що як я вже згадувала вони «успіх» вимірюють кількістю грошей, то звичайно якщо всі співробітники будуть одягатися в дорогих магазинах, обідати в дорогих ресторанах, їздити на дорогих авто і жити в престижних районах, то у потенційних клієнтів, а особливо заможних людей, ім`я яких у списку клієнтів є особливо вигідним для фірми не тільки в фінансовому плані, а й в плані престижу, складеться враження, що це успішна фірма з якою їм престижно вести справу. Тим більше чим престижнішою і успішнішою буде здаватись фірма тим більше знатних клієнтів вона зможе залучити до співпраці, адже для таких клієнтів теж велике значення має те хто представлятиме їхні інтереси.

Що стосується того чи правильно зробив Добровольський коли у своїй фірмі в Росії застосував той же підхід до персоналу. То особисто моя думка є такою, що керівник на своїй власній фірмі може вимагати від свого персоналу все, що на його думку буде позитивно впливати на імідж його компанії адже персонал - це найкраща візитна карточка, і слід визнати, що не тільки від його професіоналізму все залежить, багато, чого залежить і від зовнішнього вигляду. Тим більше в Росії набагато раніше ніж у нас на фірмах умовно поділили всі відносини і правила на офіційні і неофіційні, неофіційні вони не залежать від нормативно - правової бази і вони можуть виникати спонтанно. Звичайно на російського працівника впливають психологічні особливості особливо на формування його особистісних цінностей і цілей в процесі праці. Ціль керівника - зростання продуктивності, збільшення клієнтури, покращення умов шляхом застосування міжнародного досвіду. Часто інтереси працівників збігаються з інтересами керівника, але бувають випадки коли вони суперечать, я веду до того, що працівник який ознайомився з так званими „не гласними правилами” може від них відмовитись і підшукати іншу роботу.

Мені відомо, що в українських фірмах часто для персоналу вводять форму одягу, яка доречи часто не подобається співробітникам, але вони її мусять носити і доречи пошиття такого одягу замовляється за рахунок.