Планування праці, як і планування взагалі, є першим обов'язком будь-якого керівника, але, на жаль, як показують дослідження, вітчизняні менеджери приділяють цьому небагато часу - у 3,5 разу менше, чим їхні американського колеги, зато на оперативну роботу - по всіх мірках менш важливу- витрачають на третину більше.

Процес планування часу починається з постановки задач, для чого на майбутній період складається перелік справ і можливих перешкод, на подолання яких піде визначений час. Згодом цей перелік регулярно доповнюється, обновляється, коректується шляхом виключення з нього того, що на справді є несуттєвим.

Як вважає один із найбільших західних спеціалістів в області менеджменту

Пітер Друкер, менеджер повинний планувати свій час укрупненими блоками, тому що, коли мова йде про роботу з людьми, а також про виконання чисто інтелектуальних функцій, роздрібнення не призводить до позитивних результатів. Тим більше що, чим більша організація, тим менше часу в керівника залишається для малозназначних справ. У той же час у дрібних організаціях або на низових рівнях керування значні задачі доцільно розбивати на менше значні і складні, із більш точним визначенням термінів виконання. Але і тут керівник має можливість затрачати на виконання своїх прямих обов'язків не більш 25% ліміту часу.

Планування часу дозволяє керівникам і спеціалістам насамперед критично осмислити власні цілі і знайти більш ефективні засоби їхньої реалізації, що дозволяють не тільки своєчасно з ними справитися, але і створити необхідні резерви для рішення непередбачених проблем.

Далі, планування дає можливість керівнику сконцентруватися на найважливіших питаннях з урахуванням термінів і часу їхній рішення, а інші раціонально розподілити серед підлеглих. У основі цього оцінка кожної роботи з погляду необхідності; наслідків у випадку відмови від виконання; виправданості зусиль, необхідних для її виконання, можливості її зниження, реальної віддачі.

Нарешті, планування часу дає можливість керівнику сформувати оптимальну структуру робочого дня і скласти його розклад.

Планування часу, відведеного на рішення тих або інших проблем, здійснюється з урахуванням їхньої раціональної черговості. Тобто спочатку плануються справи з фіксованим терміном виконання або потребуючі значних витрат часу, а також неприємні задачі, відкладання яких на потім небажано; далі випливає рутинна робота і виконання повсякденних обов'язків; нарешті, третє місце приділяється другорядним і епізодичним справам, що не віднімають багато часу, наприклад, читанню поточної кореспонденції, обходові робочих місць. Але в будь-якому випадку при плануванні встановлюється точний термін завершення роботи.

Якщо майбутній обсяг роботи в задані терміни може бути не виконаний, у плані передбачаються можливості їхній перенесення на більш пізній період.

Планом повинно охоплюватися не більш 60% робочого часу, а інше складають резерви на рішення непередбачених проблем, творчу діяльність, підвищення кваліфікації. Непередбачені проблеми виникають звичайно в зв'язку з несподіваними відвідувачами, телефонними дзвониками, необхідністю виправити раніше допущені помилки. Створення резервів часу значно підвищує гнучкість планів і полегшує коригування.

Передумовою планування часу є його ретельне документування і контроль за його використанням, що дозволяють мати точні уявлення про нього, краще розподіляти здійснення тих або інших робіт, а також погоджувати свої дії в області планування часу з підлеглими і колегами.

На практиці існує декілька типів планів використання часу. Насамперед, це довгострокові, за допомогою яких розподіляється час на реалізацію великих життєвих цілей, що потребують багатьох років, а часом і десятиліть: одержання освіти, просування до визначеної посади по службовій драбині і т.п. До середньострокових планів можна віднести річні, фіксуючі розподіл часу для рішення великих, але більш конкретних задач, насамперед виробничого характеру.

До короткострокових планів використання робочого часу, що конкретизує середньострокові, відносять квартальні, місячні, декадні (тижневі), денні, кожний із який деталізує попередній. Для їхнього упорядкування необхідно визначити центральну, найбільше трудомістку задачу періоду, що повинна бути вирішена в його рамках; випливаючи із неї задачі, до рішення котрих потрібно приступити, і трудності, що у зв'язку з цим можуть виникнути.

У місячних планах витрата часу на кожний вид діяльності, включаючи необхідні резерви, передбачається вже в годинах. У декадних (тижневих) планах відбиті всі без виключення справи і час, необхідний для їхнього виконання. Якщо поставлена проблема за зазначений період не вирішується, роботу з нею починає інша особа.

Але найважливіший план - денний. Він містить у собі не більш десятка проблем, у тому числі не більш трьох першорядних, робота над якими здійснюється в першу чергу. Вони, а також самі неприємні справи плануються на ранкові години, із тим щоб до вечора їх удалася завершити. Однорідні задачі групуються в денному плані роботи блоками, що дозволяє не "перескакувати" з однієї проблеми на іншу і заощаджувати в такий спосіб час.

Одночасно в денному плані передбачаються обов'язкові перерви, що враховують як загальну працездатність людини, так і час, що минув з початку робочого дня. Чим більше часу пройшло, тим стрімкіше наростає втома, що позначається на ефективності роботи менеджера і спеціаліста. Дослідження показали, що за перші вісім годин робочого дня керівник у середньому приймає 9,3 рішень в час; протягом дев'ятої години -2,5 рішення; протягом десятої - 0,9 рішення.

При упорядкуванні денних планів використання часу обов'язково враховуються особливості індивідуальних біоритмів із таким розрахунком, щоб найбільше важкі задачі потрапляли на "пік" працездатності. У так званих "жайворонків" він припадає на ранкові години; "голуби" звичайно активні в середині робочого дня; а "сови" - надвечір. Проте при цьому не варто плутати біоритміку з процесом наростання фізичної втоми, що, природно, мінімальна в ранкові години і після достатньо тривалої перерви.

Знання всього цього дозволяє найбільше раціонально розподіляти важкі і легкі, прості і складні, відповідальні, напружені і ненапружені справи в рамках робочого дня і чергувати їх необхідним способом відповідно до коливань працездатності.

Як і всі інші, денні плани витрати часу складаються в писемній формі, тому що в такий спосіб закладені в них справи тяжче ігнорувати. Крім того, записи розвантажують пам'ять, дисциплінують, дозволяють чіткіше розподіляти роботу, робити її більш цілеспрямованою. По записах також легше контролювати виконання планів і оцінювати їхні результати.

Упорядкування денного плану починається напередодні ввечері і відбувається в декілька етапів. Спочатку формулюються його задачі, у які включаються перенесені з місячного і тижневого (декадного) планів; перехідні з плану попереднього дня, не вирішені до дійсного моменту; не плановані заздалегідь унаслідок повторювальності; здатні раптово виникнути. Витрати часу на них визначаються з урахуванням можливого засобу їхній рішення. У денному плані передбачаються "вікна" на випадок необхідності вирішувати несподівані проблеми і десятихвилинні перерви після кожної години роботи.

Потім ще разом уточнюються пріоритетність задач; виділяються ті з них, за які настала пора рішуче братися, і уточнюється, кому з підлеглих що можна доручити.

Ранком складений напередодні денний план ще разом уточнюється керівником разом із референтом або секретарем, щоб врахувати нові обставини, що з'явилися раптово, наприклад, документи що надійшли за ніч.

Як будь-який інший, денний план використання часу повинний бути гнучким.

Жорстко регламентуються тільки питання, пов'язані з запрошенням людей, наприклад, наради, прийом відвідувачів і т.п.

Всі плани витрати часу регулярно контролюються на предмет того, чи передбачаються в них дійсно важливі і необхідні задачі; чи відповідає фактично витрачений час тому, що був запланований; чи раціональні навантаження на виконавців; чому було втрачено час; чи можна було зробити більше.

2. Шляхи підвищення ефективності використання робочого часу керівників

Планування часу призводить до підвищення ефективності використання робочого дня. Рахується, що день найкраще починати в один і той самий час, тому що людина - раб своїх звичок. Це забезпечує гарний тонус і дозволяє на ділі реалізовувати принцип "людина - господар роботи, а не робота - господарка людини".

Переважно, щоб керівник починав свій день раніш підлеглих, щоб до їхнього приходу на роботу в нього була можливість уточнити для них завдання і прийняти всі необхідні міри для успішного подолання труднощів. Після цього виконуються найбільше важкі і неприємні справи, а в другій половині дня -легкі. Така послідовність обумовлена не тільки наростанням утоми, але і тим, що після обіду підлеглі, контакти з який у першій половині дня обмежені, звичайно приходять із проханнями про поміч і роз'яснення тих або інших питань. Тому в другій половині краще займатися справами, що не потребують великої зосередженості, наприклад, переглядом пошти, або рішенням проблем, що знову з'явилися з ранку.

Для економії часу в процесі роботи необхідно уникати імпульсивних вчинків і не відриватися по можливості на знову виникаючі проблеми, тому що вони можуть зажадати нових дій. Ці проблеми доцільно зафіксувати, для того щоб повернутися до них пізніше, що дозволить завершити почате, а проблемам "втрястися" і прийняти більш зримі обриси. Фіксація матеріалу необхідна також при раптових перервах роботи, оскільки дозволяє швидше знову зосередитися. На закінчення призведемо рекомендації відомого американського підприємця і теоретика менеджменту Харві Маккея тим, хто бажає заощадити час:

· встановити телефон у своєму автомобілі;

· завжди завчасно попереджати про намічені візити;

· лишати машину там, де гарантований вільний виїзд;

· ніколи не робити поїздки, не маючи при собі диктофона, завдяки котрому можна, не відриваючись від руля, диктувати для себе службові записки;

· покласти портативний магнітофон у кишеню піджака, а інший поруч із ліжком;

· завжди мати при собі який-небудь корисний матеріал для читання;

· спробувати весь тиждень читати публікації по бізнесу замість спортивних сторінок і цікавих матеріалів про всяку всячину;

· пройти курс техніки швидкого читання;

· використовувати телефонний автоотвідповідач навіть тоді, коли ви вдома, що дасть можливість позбутися від марних розмов;

· намагатися проводити якнайбільше нарад по телефоні замість засідань з особистою участю співробітників;

· завжди просити підлеглих попередньо коротко викладати рекомендації, а потім заслуховувати обгрунтування;

· слухати магнітофонні записи і радіопередачі з питань бізнесу під час пробіжки або спортивних вправ;

· хвалити підлеглих, що коротко викладають суть справи, і виражати невдоволення співробітниками, що не вміють так поступати;

· уникати тих, хто витрачає час;

· дивитися по телевізорі ранкові новини ділового життя.

Методика встановлення інших норм праці.

Норма часу є найбільш поширеною формою вираження нормованих витрат праці. До інших норм відносяться:

Норма обслуговування - кількість виробничих об'єктів, що один робітник або група робітників зобов'язані обслуговувати впродовж одиниці робочого часу в конкретних організаційно-технічних умовах. Для визначення норми обслуговування необхідно попередньо встановити одну з різновидів норми часу - норму часу обслуговування одиниці устаткування, одного робочого місця і т.п.

Норми обслуговування призначаються для нормування праці наладчиків, ремонтників, контролерів, комірників і ін.

Норма виробітки - кількість продукції (роботи), що повинні бути виготовлені одним робітником або групою робітників в одиницю робочого часу в конкретних організаційно-технічних умов.

Норми виробітки застосовують для нормування праці робочих будь-яких професійну тих випадках, коли в плині періоду часу, один робітник або група робітників виконують якусь роботу.

Замість норми виробітки може визначатися нормоване завдання. Різниця між ними полягає в тому, що по нормах виробітку розраховується відрядна розцінка зарплати, а по нормованому завданню тільки норма завантаження виконавців.

Нормоване завдання - обсяг роботи, що повинний бути виконаний одним робітником або групою робітників за даний відрізок часу.

Встановлюватися нормовані завдання можуть для почасово оплачуваних робітників: основних робітників (зайнятих на конвеєрних лініях, операторів автоматичних ліній і ін.), допоміжних робітників (верстатників ремонтних цехів, слюсарів інструментальників, транспортних робітників), спеціалістів і службовців (технологів, конструкторів і ін.).

У залежності від методів встановлення норми поділяються на технічно обґрунтовані і дослідно-статистичні.

Під технічно обґрунтованими розуміють норми, встановлені аналітичним методом, що забезпечують максимальне використання виробничого потенціалу, раціональні методи праці, оптимальну зайнятість робітників продуктивною працею при зберіганні їхнього здоров'я і працездатності.

До дослідно-статистичного відносять норми, установлювані на роботу або операцію без поділу її на окремі складові елементи і проектування технології і раціональної організації праці на основі звітних даних про виконання аналогічних робіт або на досвіді спеціаліста, що встановлює цю норму.

Дослідно-статистичні норми фіксують фактичний стан виробництва з усіма наявними хибами і тому не сприяють росту продуктивності праці й удосконалюванню його організації. Застосовувати їх необхідно в обмежених масштабах, коли не можна або не вигідно визначити норму аналітичним методом.

Норматив чисельності - заздалегідь установлена розрахункова величина, виражена в чисельності робітників для виконання одиниці конкретної роботи або для обслуговування визначених об'єктів.

Норма чисельності - чисельність робітників визначеного професійно-кваліфікованого складу необхідна для виконання конкретних виробничих функцій або обсягів робіт у конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма чисельності вимірюється в кількості людей і може бути визначена на основі норми часу по формулі:

Нч = Твр * О / Тзм

Наприклад: Трудомісткість наладки одного верстата складає 40 хвилин, а підналагодження 20 хвилин, тривалість зміни 480 хвилин. В цеху потребують щоденного обслуговування 24 одиниць. однотипного устаткування.

Тоді норма чисельності наладчиків за зміну складе:

(40+20)*24/480=3 чол.

По нормах чисельності встановлюється необхідне число робітників: операторів і наладчиків, що обслуговують автоматичні машинні агрегати. Крім того норми чисельності використовуються при нормуванні праці керівників, спеціалістів і службовців для визначення кількісного складу робітників по окремих посадах, по підрозділах керування в цеху, по функціях керування на підприємстві.

При розрахунку чисельності по нормативах чисельності за основу береться явочна чисельність робітників у зміну, необхідна для виконання заданого обсягу на окремому об'єкті.

Нормативи чисельності визначають по функціональних групах допоміжних робіт: по ремонті і черговому обслуговуванні, по контрольних роботах і т.д.

Норма керованості - кількість робітників або структурних підрозділів, керування котрими повинно бути закріплене за керівником.

Комплексна норма часу - кількість робочого часу необхідного для виконання комплексу взаємозалежних робіт одного технологічного процесу.

Тому основними задачами планування є:

· аналіз і оцінка застосовуваних норм праці і відповідність їхнім умовам виробництва;

· розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм праці відповідно до умов виробництва, що змінилися.

При дотриманні принципів нормування досягається найбільша ефективність:

· технічне, економічне і психофізичне обгрунтування норм;

· єдність і гнучкість полягають з однієї сторони в розробці типових норм праці для однакових, найбільше поширених видів робіт, а з іншої сторони уточнення їх у міру удосконалювання техніки, технології й організації виробництва, відповідність норм конкретним чинникам виробництва,

· прогресивність,

· розширення сфери застосування норм передбачаючі встановлення

норм не тільки на основні, але і на допоміжні роботи,

Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства, спрямованою на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу. Воно передбачає визначення загальної і додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури.

Планування персоналу охоплює:

* прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі (за окремими його категоріями);

* вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);

* аналіз стану робочих місць підприємства;

* розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.

Кадрове планування сприяє підтримуванню конкурентоспроможності підприємства, необхідності його подальшого розвитку й оптимального використання трудових ресурсів.

Практичною основою планування персоналу на підприємстві є плани економічного і соціального розвитку колективів.

Всі працюючі на підприємстві поділяються на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці, охорона, учні. Робітники, як вже зазначалося, поділяються на основних, безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції (наприклад, на машинобудівному підприємстві -- ливарники, токарі, фрезувальники, зварники тощо), і допоміжних, які виконують різні допоміжні або підсобні операції з ремонту, транспортування, виготовлення інструменту, обслуговування енергогосподарства тощо. Робітники диференціюються також за професіями і кваліфікацією. Кожна професія поділяється на спеціальності і розряди залежно від рівня кваліфікації. На промисловому підприємстві робітники, передусім основні, є головним ядром, оскільки від них залежить обсяг, якість продукції, рівень продуктивності праці. Від роботи керівників і спеціалістів, рівня їх кваліфікації, відповідальності, творчості, виконавської і трудової дисципліни, ставлення до своїх обов'язків залежить ефективність діяльності підприємства, рівень технічного прогресу і рівень організації виробництва.

У сучасних умовах важливим є установлення мінімальної чисельності, необхідної для ведення виробництва, поліпшення структури кадрів на кожному підприємстві.

Висновок

Як висновок хотілося б відмітити, що недоліки, притаманні нормуванню праці, в де більшому обумовлені не досконалістю господарського механізму, надлишковою за регламентацією прав підприємств. Втілення ринкових відношень й підвищення самостійності підприємств дало можливість застосовувати їм тільки ті види нормативів, які дійсно сприяють росту та розвитку виробництва.

Норми, які об'єктивно відображають й закріплюють організаційні та технічні умови виробництва, й в подальшому будуть використовуватися в плануванні, ціноутворенні, організації виробництва та управління. Проте з переходом до ринкових відношень робота по організації та нормуванні праці в господарстві корінним образом змінюються.

Надаючи підприємствам повну самостійність в питаннях організації й нормування праці, держава, в свою чергу, повинна створювати сприятливі умови для її проведення шляхом правового, науково-методологічного та нормативного забезпечення, підготовкою кадрів.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. //Голос України. 1996. - 13 липня.

2. Закон України “Про власність” //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №20. - С.5.

3. Про підприємства в Україні: Закон України, 27 березня 1991. //Відомості Верховної Ради України. 1991. - №24.

4. Про підприємництво: Закон України //Галицькі контракти. - 1998. - №10.- с.129-140.

5. Про оподаткування доходів підприємств і організацій: Закон України, 21 лютого 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №23. - С.333.

6. Про податок на додану вартість: Закон України, 20 грудня 1991 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №14. - С.184.

7. Алексеева М. Планирование деятельности фирмы. - М.: Финансы и статистика, 1997, - С.246.

8. Бондар І.Ю., Чаюн І.Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обґрунтування. - Київ. КДТЕУ. - 2000.

9. Бугулов В.Н. Ценообразование в условиях рынка.: -К.: МАУП. - 1996.

10. Экономика, организация и планирование промышленного производства /В.И. Выборнов, Ф.П. Висюлин и. др. /Под общ. ред. Н.А. Лисицина. - Мн.: Выщ.шк., - 1990. - С.446.

11. Ильин А.И. Планирование на предприятии/Учеб. пособие. В 2 ч. Ч. 1. Стратегическое планирование. - Мн.: ООО «Мисанта». - 1998. - С.296.

12. Ильин А.И. Планирование на предприятии/Учеб. пособие. В 2 ч. Ч. 1. Стратегическое планирование.Ч. 2. Тктическое планирование. - Мн.: ООО «Новое знание», - 2000, С. 719.

13. Ильин А.И. Управление предприятием.: Справочник руководителя. - Мн.: Выш. шк., - 1997. - С.275.