Функції менеджменту: сутність, умови зародження та особливості застосування

19

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

Реферат з навчальної дисципліни

«Основи менеджменту»

на тему:

«Функції менеджменту: сутність, умови зародження та особливості застосування»

Виконала: Студентка 3-го курсу

Групи МО-31

Спеціальність «Менеджмент організацій»

Заваженко Наталія

Бровари 2009 р.

План

Вступ

1. Сутність менеджменту

1.1 Задачі і цілі менеджменту

1.2 Структура менеджменту (управління)

2. Основні функції керування

2.1 Планування як управлінське рішення

2.2 Створення організаційних структур як функція менеджменту

2.3 Координація як успіх в діяльності організації

2.4 Мотивація як процес досягнення цілей

2.5 Контроль

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Протягом усієї історії люди захоплювалися такими постатями, як Олександр Македонський і Наполеон, Генрі Форд і Пол Гейтц, більше, ніж видатними вченими, мислителями та поетами. Успіхи цих діячів спричинювалися не лише тим, що вони знали, чого і як хотіли б досягти. Найдивовижнішим завжди здавалося те, що вони вміли підпорядковувати собі інших і змушувати їх свідомо, наполегливо, майже добровільно діяти для досягнення поставленої мети. Вміння керувати чи то виробництвом, чи армією, чи державою завжди вважалося і називалося мистецтвом або талантом. Від нього залежала доля держав, війн, народів і окремих людей.

Але у ХХ ст. підприємств, організацій, військових підрозділів і самостійних держав стало настільки багато, а їх взаємодії стали такі тісні та різноманітні, що чекати та шукати управлінський талант на кожну керівну посаду стало ніколи і нікому. Саме тому мистецтво управління перетворилося у науку управління - менеджмент (від англ. "management" - управління, завідування, організація).

У фундаментальній книзі М.Х. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі "Основи менеджменту" даються такі визначення менеджменту:

«Менеджмент - це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - це діяльність, яка відповідно до цілей та завдань бізнесу розробляє плани, визначає не лише, що і коли робити, але й як і хто буде виконувати те, що намітили, формує робочі процедури по всіх стадіях управління та здійснює контроль. Менеджмент - це не управління предметами, а організація і управління роботою людей. Менеджмент - діяльність щодо знаходження найкращих способів досягнення цілей організації. Менеджмент - наука управління; сукупність принципів, методів, засобів та форм управління з метою підвищення ефективної діяльності та збільшення прибутків»

1. Сутність менеджменту

Менеджмент (англ. management - управління, завідування, організація) це управління виробництвом або комерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини:

1. теорію керівництва;

2. практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління.

Поняття «менеджмент» міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.

У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну «менеджмент». Українське слово «управління» і англійське слово «менеджмент» вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент», ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін «управління» не є задовільним заступником терміну «менеджмент» тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально-економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції.

Таким чином, термін «менеджмент» вживається стосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни.

У наших умовах потрібно вживати терміни «організація», «управління» і «адміністрування». Проте, державні, громадські і інші організації також повинні використати принципи і методи менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі витрат.

Для того щоб визначити поняття менеджменту, важливо уточнити деякі вхідні в нього положення, передусім цільовий зміст.

1.1 Задачі і цілі менеджменту

Задачами менеджменту як науки є розробка, експериментальна перевірка і застосування на практиці наукових підходів, принципів і методів, що забезпечують стійку, надійну, перспективну і ефективну роботу колективу (індивідуума) шляхом випуску конкурентоздатного товару.

Кінцевою метою менеджменту як практики ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу, включаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток техніко-технологічної бази.

Виходячи з цього найважливішою задачею менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів на основі ресурсів, що є. При цьому до задач менеджменту також відносяться:

- перехід до використання працівників, що володіють високою кваліфікацією;

- стимулювання співробітників організації шляхом створення для них відповідних розумів труда і системи його сплати;

- визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

- розробка стратегії розвитку організації і реалізація;

- визначення конкретних цілей розвитку організації;

- постійний пошук і освоєння нових ринків;

- вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей;

- здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за виконанням поставлених задач.

Задачі менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростання масштабів і розвитку виробництва і комерції. Виконані задачі і досягнуті намічені цілі оцінюються на ринку.

Розвиток теорії управління, розробка економіко-математичних методів дозволили багато які якісні рішення задач доповнити або замінити точними кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток коштів обчислювальної техніки і комунікацій сприяв підвищенню ефективності управління. Багато які задачі, які раніше не могли вирішуватися в реальній або допустимій масштабі годині із-за трудомісткість розрахунків, стали повсякденною реальністю.

1.2 Структура менеджменту (управління)

Під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління.

Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі менеджменту.

Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі, розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій по їх виконанню. Тому її можна розглядати як зворотну сторону характеристики механізму функціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системи управління). Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їх повноваженнями, - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому менеджери всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації виглядів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці їхньої відповідності меті, що вирішуються і задачами.

Багатогранність утримання структур управління передбачає множинність принципів їхнього формування. Передусім структура повинна відображати мету і задачі організації, отже, бути підлеглою виробництву і змінюватися разом зі змінами, що відбуваються. Вона повинна відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень робітників управління; останні визначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями і поширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління. При цьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тільки внутрішніми факторами, але й факторами зовнішнього середовища, рівнем культури та ціннісними орієнтаціями суспільства, прийнятими в ньому традиціями і нормами. Іншими словами, структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу, і при її побудові треба враховувати умови, в яких вона буде функціонувати. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структури управління, які діють успішно в інших організаціях, спрямовані на провал, якщо умови роботи відмінні. Важливе значення має також реалізація принципу відповідності між функціями і повноваженнями, з одного боку, і кваліфікацією і рівнем культури - з іншого.

Створення структури є важливим елементом в організаційній діяльності фірми. Вибір ефективної методики департаментації і формування усього комплексу організаційних структур - також життєво важливий елемент в діяльності менеджерського корпуса. Як правило, в таких корпораціях при ознаках недоліків в функціонуванні вищої ланки менеджмент вирішує питання про необхідність реорганізації в управлінській структурі.

В теорії західного менеджменту, основаної на концепціях організаційної поведінки, структура фірми розглядається як найважливіший фактор, що визначає і форми поведінки (діяльності) усього колективу і окремих його членів. В цьому плані в організаційну структуру включаються такі управлінські поняття, як співвідношення відповідальності і повноважень, делегування повноважень, централізація і децентралізація, відповідальність і контроль, норми керованості, організаційна політика фірми, моделі управлінських рішень, проектування загальних і індивідуальних завдань і деякі інші. По суті йдеться тут про змістовну сторону структури менеджменту: якій меті вона служить і які управлінські процеси вона забезпечує.

Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:

- організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;

- структура організації визначає права і обов'язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях;

- від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання;

- структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто. стиль менеджмента і якість праці колективу.

2. Основні функції менеджменту

Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожне з яких саме по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій.

Слово «ф у н к ц і я» - від латинського functio, що в перекладі українською мовою означає виконання, коло діяльності, призначення, обов'язок тощо.

Функції менеджменту - це види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об'єкта, зумовлені кооперацією і поділом праці серед управлінського персоналу.

Функції менеджменту вперше в теорії управління класифікував французький учений Анри Файоль. Він виділив декілька основних функцій менеджменту: планування, організацію, координацію, мотивацію та контроль.

Кожна із чотирьох функцій менеджменту є для організації життєво важливою, але планування забезпечує основу для інших функцій, і тому вважається головною серед них. Решта ж функцій орієнтовані на виконання оперативних, тактичних та стратегічних планів організації

2.1 Планування як управлінське рішення

Планування як частина роботи менеджера має багато загального з плануванням в особистому житті. Застосовується воно не до рутинних щоденних справ, а до важливих рішень, що визначають подальший розвиток фірми.

Відповідно до концепції німецького професора Д.Хана планування - це орієнтований у майбутнє систематичний процес прийняття рішень.

Виділяють стратегічне планування, орієнтоване на тривале існування підприємства, забезпечуване шляхом пошуку, побудови і збереження потенціалу успіху (прибутковості), і оперативне планування - формування річних (оперативних) планів, що визначають розвиток організації в коротко- і середньостроковій перспективі на базі стратегічних цілей.

Технологія планування добре розроблена і постійне використовується. Виходячи з місії й основних принципів фірми, що відповідають на питання «Навіщо?», формулюються стратегічні цілі, які вказують, що робити в цілому. Потім вони конкретизуються до задач, а ті - до конкретних завдань. Далі підраховуються необхідні ресурси - матеріальні, фінансові, кадрові, тимчасові - і при необхідності переглядаються завдання, задачі і цілі. У результаті одержують реально здійсненний план. Звичайно виділяють вісім етапів у процесі планування.

Етап 1. Формулювання цілей. Чого саме ви (чи ваша фірма) хочете досягти? Це - самий важкий етап. Його не можна формалізувати. Особистість менеджера виявляється саме в тім, які цілі він ставить.

Етап 2. Підбор, аналіз і оцінка способів досягнення поставлених цілей. Звичайно можна діяти різними способами. Який з них представляється найкращим? Які можна відразу відкинути як недоцільні?

Етап 3. Складання переліку необхідних дій. Що конкретно потрібно зробити, щоб здійснити обраний на попередньому етапі варіант досягнення поставлених цілей ?

Етап 4. Складання програми робіт (плану заходів). У якому порядку найкраще виконувати намічені на попередньому етапі дії, з огляду на, те що багато хто з них зв'язані між собою?

Етап 5. Аналіз ресурсів. Які матеріальні, фінансові, інформаційні, кадрові ресурси знадобляться для реалізації плану? Скільки часу піде на його виконання?

Етап 6. Аналіз розробленого варіанта плану. Чи вирішує розроблений план поставлені на етапі 1 задачі? Чи є витрати ресурсів прийнятними? Є розуміння по поліпшенню плану, що виникли в ході його розробки при русі від етапу 2 до етапу 5? Можливо, доцільно повернутися до етапу 2 чи 3, чи навіть до етапу 1.

Етап 7. Підготовка детального плану дій. Необхідно деталізувати розроблений на попередніх етапах план, вибрати погоджені між собою терміни виконання окремих робіт, розрахувати необхідні ресурси. Хто буде відповідати за окремі ділянки роботи?

Етап 8. Контроль за виконанням плану, внесення необхідних змін у разі потреби.. Результати планування часто оформляють у виді «бізнес-плану».

Ясно, що реально використовувані фірмами технології планування досить складні. Звичайно ними займаються спеціальні підрозділи. Корисними виявляються математичні методи планування. У 1975 р. Нобелівську премію по економіці одержали радянський математик Леонід Віталійович Канторович і американський економіст Тьяллинг Купманс (народився в Нідерландах). Премія була присуджена за розробку теорії оптимального використання ресурсів, що складає важливу частину математичного арсеналу плановика.

2.2 Створення організаційних структур як функція менеджменту

Цю функцію менеджменту виразив великий полководець А.В.Суворов: «Кожен солдат повинний знати свій маневр». Не треба дивуватися, що ми цитуємо генерала. Ефективність керування в армії виявляється самим твердим образом - у боротьбі з ворогом. Якщо офіцер не зумів організувати своїх підлеглих в узгоджену діючу бойову одиницю - він гине разом зі своєю командою. Для звичайного менеджера ситуація дещо краща - у крайньому випадку розориться його фірма.

Таким чином, кожен співробітник фірми повинний знати, що йому треба робити в тій чи іншій ситуації. Лише в дуже маленьких організаціях менеджер може сам розповісти кожному про його обов'язки. Можливості психіки будь-якої людини обмежені - психологи установили, що число безпосередніх підлеглих у начальника, що щодня з ними працює, повинне бути не більш семи (якщо більше - діловий контакт виявляється поверхневим). Тому створюють ієрархічні системи керування - рядовий працівник діє під початком керівника групи, той має справу з керівником відділу. Керівник відділу підкоряється одному з директорів, а ті - генеральному директору. Звичайно в Першого обличчя підприємства (менеджера, генерального директора) - чотири безпосередніх помічники - по виробництву (технічний директор чи головний інженер), по фінансам (фінансовий директор, іноді головний бухгалтер), по маркетингу (директор по маркетингу, іноді начальник відділу збуту), по персоналу (начальник керування кадрів, директор по кадрам). Кожному з них підкоряються свої служби, що складаються з відділів, цехів і інших структур.

Письмові інструкції, що вказують обов'язки співробітників і правила дій у тих чи інших випадках, також мають на меті погодженість дій і забезпечують єдність фірми як суб'єкта. Організаційну структуру фірми можна порівняти з кістяком живої істоти, але тільки кістяк рукотворний - його створює і змінює головний менеджер

Делегування повноважень, як основа організаційної структури управління (менеджменту). У деяких організаціях співробітники з усіх питань звертаються до начальника, і тільки він приймає рішення. При цьому начальник демонструє свою владу й одержує задоволення від почуття власної незамінності, а підлеглі перекладають частину своєї роботи і цілком свою відповідальність на плечі начальника. Однак ефективність такої організації праці невелика. Начальник задихається серед дріб'язків і не може знайти час для тієї роботи (наприклад, на вибір стратегічних пріоритетів фірми), що тільки він може виконати, а співробітники напівледарюють, очікуючи візиту до начальства.

Більш раціональна система «делегування повноважень», при якій процес прийняття рішень розподілений по всій ієрархічній структурі керування. Задачі, що стоять перед організацією, розбиваються на більш дрібні задачі, за рішення яких відповідають ті чи інші підрозділи й окремі співробітники. При цьому кожний з них:

- «знає свій маневр», тобто чітко знає, за виконання якої роботи відповідає;

- знає, якими ресурсами може розпоряджатися самостійно, у яких випадках має право звертатися по допомогу до керівництва;

- знає, що результат його роботи оцінюється по тому, як він робить свою справу, і має представлення про величину і спосіб винагороди за працю.

Таким чином, відбувається «розподіл повноважень» між менеджерами різних рівнів. Відомий вітчизняний менеджер і публіцист Ю.И.Мухін називає таку систему розподілу прав і обов'язків «ділократієй».

Розповсюдженим прикладом ділократії є підрядний метод, при якому підрядчик одержує від фірми завдання, правила приймання роботи і її оплату у залежності від якості, а також початкове фінансування, а все інше - набір працівників, організація трудового процесу, вибір постачальників і т.п. - справа підрядчика, а не фірми.

2.3 Координація як успіх в діяльності організації

Одне з основних умов успішної діяльності організації - погодженість дій менеджерів цієї організації. Вони не тільки не повинні суперечити один одному, навпроти, необхідно, щоб вони доповнювали один одного і вели до однієї мети - мети фірми, вираженої в довгострокових і оперативних планах.

Тому зовсім необхідні регулярні наради менеджерів. Не так легко грамотно підготувати і провести нараду, домогтися прийняття корисних для роботи фірми рішень. Необхідно заздалегідь забезпечити учасників необхідною інформацією, організувати ділову дискусію, придушувати засновану на емоціях перепалку й одночасно не перетворювати засідання в монолог начальника, і т.д. Це - наука і мистецтво, якими повинний володіти менеджер. Треба мати на увазі, що добре розроблені і методи зриву нарад, перетворення їх у порожнє проводження часу, а також методи організації колективного прийняття рішень, вигідних кому-небудь особисто, але не фірмі. Менеджер повинний бути готовий до активної боротьби з подібними намірами.

Координація дій менеджерів відбувається і при підготовці документів - планів, наказів, пропозицій, що направляються в інші організації, відповідей на розпорядження і запити влади й ін. Звичайно один зі співробітників - назвемо його Виконавцем - готує первісний варіант документа. Він розмножується і розсилається на відкликання зацікавленим у ньому менеджерам, а іноді й в інші організації. Виконавець складає зведення відкликань, з одними з зауважень погоджується, проти інших висловлює заперечення. Потім збирається так звану «єднальна нарада», на яку запрошують усіх тих, з чиєю думкою Виконавець не згодний. У результаті дискусії по ряду позицій досягається компроміс, і заперечення знімаються. Остаточне рішення по проекту документа з урахуванням залишившихся заперечень приймає генеральний директор чи Рада директорів, тобто вища інстанція в даній організації.

У багатьох випадках ця процедура заміняється на візування, при якому згоду менеджери виражають, накладаючи на документ візу, тобто розписуючись (іноді додаючи кілька слів по проблемі, що торкається,). Наприклад, підготовлений для відправлення в іншу організацію лист візують керівники декількох відділів, і генеральний директор його підписує від імені фірми, не вникаючи в суть (оскільки щодня він підписує десятки листів, то вникати ніколи). Адресату іде лист, на зворотній стороні якого зазначені прізвище і телефон Виконавця (оскільки адресат теж добре знайомий із процедурою підготовки документів, він розуміє, що по конкретних питаннях треба звертатися до Виконавця, а не до генерального директора). В архіві фірми залишається лист із візами, так що в разі потреби легко з'ясувати, хто склав і схвалив документ).

Менеджер повинний бути упевнений у своїй точці зору і вміти неї відстоювати. Але для блага справи іноді корисно йти на компроміси, відкрито заявляючи: «Я з Вами не згодний, я залишаюся на своїй точці зору, але заради блага фірми, заради можливості спільної роботи готовий піти на те-те і те-те». Мистецтво компромісу - одне із самих складних, але і необхідних для менеджера.

2.4 Мотивація як процес досягнення цілей

При плануванні і організації роботи керівник визначає, що конкретно повинна виконати дана організація, коли, як і хто, на його думку, повинен це зробити. Якщо вибір цих рішень зроблений ефективно, керівник отримує можливість втілити свої рішення в справи, застосовуючи на практиці основні принципи мотивації.

Мотивація - це процес спонукання собі і інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації.

Систематичне вивчення мотивації з психологічної точки зору не дозволяє визначити точне, що ж спонукає людину до труда. Однак дослідження поведінки людини в труді дає деякі загальні пояснення мотивації і дозволяє створити прагматичні моделі мотивації співробітника на робочому місці.

Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні і процесуальні.

Однак, щоб зрозуміти значення теорії змістовної і процесуальної мотивації, треба спочатку засвоїти значення основоположних: споживи і винагорода.

Споживи - це усвідомлена відсутність чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Первинні споживи закладені генетично, а повторні виробляються в ході пізнання і отримання життєвого досвіду.

Споживи неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їх існування можна судити лише по поведінці людей. Споживи служать мотивом до дії.

Споживи можна задовольнити винагородами. Винагорода - це те, що людина вважає для себе цінним. Менеджери використовують зовнішні винагороди (грошові виплати, просування по службі) і внутрішні винагороди (почуття успіху при досягненні мети), що отримуються за допомогою самої роботи.

2.5 Контроль

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж наслідки стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактичне досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.

Контроль - це критично важлива і доладна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю. Існує три основних види контролю: попередній, поточний і заключний. За формою здійснення всі ці види контролю схожі, оскільки мають одну і ту ж мету: сприяти тому, щоб результати, що фактично отримуються були як можна ближче до необхідних.

Попередній контроль звичайно реалізовується в формі певної політики, процедур і правил. Передусім він застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена або закінчилося відведений для неї година.

Поточний і заключний контроль засновується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціях мають розімкнений зворотний зв'язок, оскільки керівний працівник, що є по відношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу, змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.

Висновок

Мемнеджмент (українською - управління) -- це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

Менеджмент як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, чому та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації. Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в області управління методом спроб та помилок відповідають на питання: Чим виявляється успіх організації? Відповідь на це питання дозволяє відповісти на більш прагматичне питання: Що може зробити керівник для забезпечення успіху організації?

Організації складають основу світу менеджерів, саме в них спостерігаються процеси і стани, які є причиною існування менеджменту. Першочергова задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, які стимулюють працівників на нововведення.

Список використвної літератури

1. Рой О.М. Современный менеджмент. Основные функции и методы. Курс лекций. - Омск, 1996.

2. Мирзоев Р.Г. Методология эффективности в менеджменте и маркетинге. Учебное пособие. - СПб, 1997.

3. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. - 3-е изд. - М.: Гардарики, 1999. - 528 с.

4. Завадський Й.С. Менеджмент: «Management». - 2-е. вид. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - Т. 1. - 542 с.

5. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: ТОО «Остожье», 1999. - 336 с.

6. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998. - 224 с.

7. Кредісов А.І., Панченко С.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - 556 с.

8. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент: Навчально-прикладний посібник. - Львів: Центр Європи, 1995. - 176 с.

9. Мартиненко Н.М. Менеджмент фирмы: Книга для предпринимателей, для студентов економических специальностей вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.

10. Менеджмент (современный российский менеджмент): Учебник / Под ред. Ф.М. Русинова и М.А. Разу. - М.: ФБК-ПРЕСС, 1999. - 504 с.