Курсовий проект:

Персонал підприємства і ефективність його використання

1. Поняття про робочу силу підприємства. Показники чисельності працівників на підприємстві

Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Працездатність залежить від віку i стану здоров'я. До працездатного населення відносяться чоловіки від 16 до 60 років та жінки вiд 16 до 55 років.

До участі у виробництвi залучаються також додатковi трудовi ресурси: пенсiонери та підлiтки з 15 рокiв .

Трудові ресурси (робоча сила) підприємства в залежності від строку трудового договору поділяються на постійних працівників, тимчасових та сезонних.

Постiйнi працiвники - це працiвники якi прийнятi на роботу без зазначеного строку договору або контракту, на певний термiн, бiльше нiж 2 мiсяцi.

Тимчасовi працiвники - це працiвники прийнятi на роботу на строк не бiльше 2 мiсяцiв.

Сезоннi працiвники - це працівники якi влаштувались на роботу на період сезонних робіт.

В залежності від виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на керівників, спеціалістів, інших спеціалістів, робітників, молодший обслуговуючий персонал та працівників охорони .

До керiвникiв вiдносяться службовцi якi займають посади: директор, начальник, головний iнженер, головний механiк, головний технолог, головний бухгалтер, головний економiст, завiдуючий складом, завiдуючий канцелярiєю, завiдуючий господарством, начальники вiддiлів, майстри виробничих дiльниць тощо.

До спецiалiстiв вiдносяться службовцi, якi займають посади: бухгалтер, iнженер по якостi, iнженер по організації працi, iнженер по охоронi працi, економiст тощо.

До iнших спеціалістів вiдносяться службовцi, якi займають посади: касир, секретар-машинiстка, табельник, експедитор тощо.

Професія характеризує вид трудової діяльності, спеціальність виділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань і навичок, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них теж існує чотири категорії.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18%-керівники, спеціалісти, службовці; 82%-робітники.

Чисельнiсть працівників підприємства характеризується такими показниками: спискова чисельнiсть і середньоспискова чисельнiсть.

Спискова чисельнiсть - це чисельнiсть працівників підприємства на певну дату.

До неї включаються всi постiйнi, тимчасовi i сезоннi працiвники прийнятi на роботу на 1 день i довше. Не включається до спискового складу працiвники якi залучаються для виконання випадкових i разових робiт на строк до 5 днiв:

- студенти i учнi якi проходять виробничу практику з отриманням стипендії за мiсцем навчання,

- сумiсники.

Спискова чисельнiсть визначається за кожен день за даними табельного облiку, як сума всiх фактичних виходiв (явок) i невиходiв (неявок) на роботу протягом кожного дня. Вона постiйно змінюється у зв'язку з прийомом та звiльненням працiвникiв.

Для характеристики чисельностi працiвникiв за мiсяць, квартал, рiк використовується показник середньоспискової чисельності. Середньоспискова чисельність за рік (квартал місяць) визначається як вiдношення суми спискової чисельностi працівників за рік (квартал місяць), включаючи вихiднi та святковi, до кількості календарних днiв на протязі року (кварталі, місяці) .

Чисельнiсть працiвникiв у вихiднi та святковi днi дорівнює списковiй чисельностi в попереднiй робочий день .

На підприємстві постiйно відбувається рух робочої сили в зв'язку iз звiльненням і прийомом, який називається оборотом робочої сили.

Показники обороту робочої сили :

1) Коефіцієнт обороту робочої сили по прийому.

2) Коефіцієнт обороту робочої сили по звiльненню.

3) Коефіцієнт плинностi робочої сили.

Показником iнтенсивностi (швидкостi) обороту робочої сили являється коефіцієнт обороту робочої сили по прийому, який визначається як вiдношення кiлькостi прийнятих за певний перiод працiвникiв, до середньоспискової чисельностi працiвникiв за цей же перiод.

Коефіцієнт обороту робочої сили по звiльненню - це відношення чисельностi працiвникiв, звiльнених за конкретний перiод, до середньоспискової чисельностi за цей же перiод.

Розрiзняють необхiдний i зайвий оборот робочої сили по звiльненню.

Необхiдний оборот пов'язаний iз звiльненням робiтникiв по причинi пенсії, вступу до навчання, призову до армії, звiльнення по хворобi, закiнчення строку контракту, перехiд на iнше підприємство.

Зайвий оборот - це оборот звiльнення за причин: за власним бажанням та порушення трудової дисципліни.

Вiн характеризується коефіцієнтом плинностi робочої сили, який розраховується, як відношення кількості працівників звільнених за власним бажанням та за порушення трудової дисципліни, до середньоспискової чисельності працівників.

Основнi причини плинностi робочого сили:

1. Незадовiльна оплата праці, важкі умови працi.

2. Незабезпеченiсть працiвникiв житлом та дитячими закладами.

3. Ненормальний мiкропсихологiчний клiмат у колективi.

У зв'язку з плинністю робочої сили, на підприємстві виникають економiчнi збитки, якi пов'язанi iз: втратами вiд зниження продуктивностi працi працiвників, що звiльнюються за власним бажанням; втратами вiд зниження продуктивностi працi знову прийнятих працiвникiв на мiсце звiльнених; втратами які пов'язанi з випуском неякісної продукції i необхiднiстю ліквідації браку .

Економічний ефект від зниження плинності визначається через економію робочого часу та додатковий випуск продукції.

Економія робочого часу (Ечасу) визначається:

Ечасу= Чзв.*t, днів,

де t- втрати часу у зв'язку із плинністю, тобто час на заміщення

необхідною робочою силою одного звільненого, днів.

Додатковий випуск продукції (Вдод) обчислюється:

Вдод.=Ечасу.*Впл.

де Впл.- плановий виробіток на одного працюючого за один люд-день, грн.

2. Вимірювання затрат праці. Баланс робочого часу

Праця, як доцiльна дiяльнiсть людини характеризується кiлькiсно i якiсно.

Кiлькiсть працi - це затрати фізичної та нервової енергії людини в процесi працi.

Кiлькiсть працi пов'язана з iнтенсивнiстю працi (напруженостi працi).

Якiсть працi характеризує сукупнiсть властивостей та ознак, якi забезпечуються певною кваліфікацією i спецiальною пiдготовкою.

В процесi виробництва приймає участь жива та уречевлена праця.

Уречевлена праця витрачається на створення засобiв виробництва, якi споживаються при виготовленнi продукції.

Вона затрачується ранiше, ще до виготовлення продукції.

Жива праця - це праця окремих працiвникiв, якi зайняті виробленням продукції.

Затрати живої працi визначаються тривалiстю працi, тобто екстенсивною величиною. Основними одиницями вимiру затрат працi є: людино-година, людино-день, середньоспискова чисельнiсть працівників.

Людино-година представляє собою час фактичної роботи, як урочний так i позаурочний.

Цей показник відображає реальнi затрати працi .

Людино-день представляє собою явку працiвника на роботу незалежно вiд того скiльки годин вiн пропрацював.

Середньосписковий працiвник - це затрати працi середньоспискового працiвника за певний перiод.

Ефективнiсть використання трудових ресурсiв на підприємстві характеризується обсягами робочого часу. Рiчний фонд робочого часу визначається на основi балансу робочого часу.

Баланс робочого часу характеризує використання робочого часу на протязi року i складається у розрахунку на одного робiтника .

Для визначення робочого часу в днях необхiдно знати: календарний фонд робочого часу; неробочi днi на протязi року та невиходи на роботу. Баланс робочого часу передбачає розрахунок номінального та корисного фонду робочого часу. Номінальний фонд робочого часу визначається як різниця між календарним фондом робочого часу (365) та вихідними і святковими днями.

Корисний фонд робочого часу визначається як рiзниця мiж номінальним фондом робочого часу i невиходами на роботу за причин: черговi вiдпустки, по хворобi, в зв'язку з вiдпустками на навчання, декретні відпустки, виконання державних обов'язкiв, перепiдготовку, прогули тощо.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового робітника.

В цьому балансі явочне число днів виходу визначається шляхом віднімання від номінального фонду робочого часу в днях (календарний фонд мінус кількість вихідних і святкових днів) кількості цілоденних невиходів. Фактичну тривалість робочої зміни визначають відніманням від номінальної тривалості робочої зміни в годинах кількості годин скорочення робочої зміни. Добуток явочного числа днів виходу на фактичну тривалість робочої зміни дає дійсний річний фонд робочого часу середньоспискового робітника в годинах.

Для розрахунку річного фонду робочого часу одного працюючого використовують наступний вираз:

де - коефіцієнт витрат робочого часу по поважних причинах

(хвороба, з дозволу адміністрації); =0,95 ... 0,97.

Основною одиницею виміру робочого часу є людино-день і людино-година.

Розрізняють наступні фонди робочого часу:

- календарний фонд, який визначається добутком середньоспискової

кількості робітників на кількість календарних днів за звітний період;

- номінальний фонд, який менший календарного фонду на кількість лю дино-годин неявок у вихідні та святкові дні, а також у зв'язку з хворобою;

плановий фонд, менший номінального на кількість людино-годин втрат робочого часу за рахунок цілоденних простоїв і простоїв по поважних причинах.

3. Методи розрахунку необхідної чисельності робітників по окремих робочих місцях і в цілому по підприємстві

Загальна чисельність працівників підприємства складається із чисельності промислово-виробничого і непромислового персоналу.

Розрахунок планової чисельності промислово- виробничого персоналу (Чпвп.п.пл.) здійснюється за формулою:

чол,

де: Чпвп.б- базова чисельність промислово-виробничого персоналу,

1q- індекс росту обсягу виробництва в плановому році;

Іпп.пл- запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Чо.р.) визначається трьома методами:

За трудомісткістю виробничої програми:

 чол,

де Тсум- сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год;

Фд- дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового

робітника, год. (визначається за балансом робочого часу

середньоспискового робітника); Квн- середній коефіцієнт

виконання норм по підприємству.

За нормами обслуговування:

чол.

де n- загальна кількість одиниць устаткування, яка обслуговується,

одиниць;

Зм- кількість змін роботи устаткування;

Кс.с.- коефіцієнт спискового складу, який обчислюється як

відношення явочної чисельності робітників до спискової їх

чисельності;

Но.- норма обслуговування народного робітника, одиниць.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще по іншому:

чол,

де На- кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

За нормами виробітку:

 чол,

де N- планова кількість виробів, натур.один;

Нвир.- годинна норма виробітку одного робітника, натур.один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чд.р.) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється:

чол,

де - кількість робочих місць допоміжних робітників.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній із вказаних груп згідно діючих нормативів чисельності. В практиці роботи підприємства виникає необхідність у визначенні чисельності робітників в цілому по підприємстві і по окремих робочих місяцях.

У водогосподарських будівельних підприємствах:

- чисельність основних робочих проводять по формулі

m = Т_пл / Т_{ф. пл} ,

де Т_пл - планова трудомісткість в людино-годинах виробничої програми (планового обсягу будівельно-монжних робіт, які виконуються особистими силами) ;

Т _ф.пл - плановий річний фонд робочого часу одного середньоспис кового працюючого в людино-годинах.

чисельність допоміжних робітників. Розрахунок проводиться по працемісткості робіт по нормах обслуговування чи нормативах чисельності;

чисельність ІТР та службовців проводиться по нормативам чисельності , які розроблені з урахуванням функцій управління, а також особливостей та профілю водогосподарських підприємств.

В ремонтних підприємствах чисельність працюючих визначають виходячи з нормативної трудомісткості нормативних робіт, а також річного робочого часу одного працівника з урахуванням коефіцієнта норми виробітку:

,

де t_р - нормативна трудомісткість, ремонтних робіт;

К_М - коефіцієнт, що враховує значення норми часу за рахунок ме механізації виробничих процесів;

Ф_Р - річний фонд робочого часу одного працюючого;

К_Н,В, - коефіцієнт норми виробітку.

Чисельність робочих по окремих робочих місцях, відділках та бригадах ремонтного підприємства визначається:

де Т- трудомісткість, передбачена на одиницю виробу чи роботи,

людино-годинах;

N- виробнича програма випуску виробів чи робіт.

К_тек. = З_п / Ч_сп ;

4. Нормування праці

Праця на будь-якому підприємстві повинна бути організована з наукової точки зору.

Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим чином об'єднати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів та збереження здоров'я працівників.

Наукова організація праці (НОП) має вирішувати три завдання:

* економічне (ефективне використання ресурсів і ріст продуктивності праці);

* психофізіологічне (підвищення працездатності людини без шкоди її здоров'ю);

* соціальне (праця повинна бути задоволенням).

Основними напрямками НОП є:

* вдосконалення форм розподілу і кооперування праці;

* вдосконалення нормування праці, її морального і матеріальні стимулювання ;

* покращення умов праці;

* підготовка і підвищення кваліфікації кадрів:

* зміцнення трудової дисципліни.

Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі.

Регламентація праці в часі здійснюється через норми праці.

Є такі норми праці: і

1) норма часу;

2) норма виробітку;

3) норма чисельності;

4) норма обслуговування.

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва

виступає як норма штучного часу (Тшт):

Тшт.= Топер.+ Тобсл.+ Твідп, н-год,

де: Топер.- оперативний час, н-год;

Тобсл- час на обслуговування робочого місця, н-год;

Твідп.- час на відпочинок і особисті потреби, н-год.

Топер.= tосн+tдоп., н-год,

де: tосн. - основний час на один виріб, н-год;

tдоп.- додатковий час на один виріб, н-год.

Тобсл.=tтехн.обс.+tорг.обсл.

де: tтехн.обсл.- час на технічне обслуговування робочого місця, н-год;

tорг.обсл.- час на організаційне обслуговування робочого місця,

н-год.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу (Тщт-к):

Тшт.-к= Тшт.+ (Тпз./n), н-год,

де: Тпз.- підготовчо-заключний час на партію деталей, н-год;

n- кількість деталей в партії, шт.

Норма виробітку (Нвир.) це кількість продукції, яка повинна бути вироблена за одиницю часу:

Змінна норма виробітку (Нцирзм) обчислюється за формулою:



де: Тзм- тривалість зміни, год. Якщо норма виробітку збільшується на а%, то норма часу зменшується на

а якщо норма виробітку зменшується на а%, то норма часу зростає на

Середній процент виконання норм виробітку (Нвир.%)

обчислюється як відношення кількості нормо-годин на виготовлення продукції (tн) до кількості годин фактично відпрацьованого часу (tф)

Норма чисельності - це необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу.

Норма обслуговування - це встановлена кількість одиниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою на протязі зміни.

Методами нормування праці є:

1) сумарний;

2) аналітичний, який може бути аналітично-розрахунковим та аналітично-дослідницьким.

Аналітично-дослідницький . метод передбачає встановлення норми часу шляхом спостереження, тобто хронометражу.

Процес хронометражу ділиться на ряд етапів, заключним із яких є перевірка утвореного хронологоряду на стійкість. Стійкість хроноряду визначається за допомогою коефіцієнта стійкості (Кст):

де tмах- максимальний час на виконання операції, н-год;

tмін.- мінімальний час на виконання операції, н-год.

Тоді порівнюють Кст. із нормативним коефіцієнтом стійкості Кст.н. Якщо Кст> Кст.н, то хроноряд є нестійким. В такому випадку слід відкинути одне або максимальне, або мінімальне значення тривалості операції (один замір) і знову перевірити хроноряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявиться нестійким, то заміри слід повторити (зробити повторне спостереження).

Якщо Кст.<Кст.н, то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму часу. На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників підприємства.