Операційний менеджмент

1. Операційний менеджмент та його технологія

1.1 Предмет, завдання та зміст „Операційного менеджменту”

Метою викладання дисципліни "Операційний менеджмент" є формування у слухачів систематизованого комплексу знань про операційні системи, принципи організації, функціонування та розвитку таких систем, методичних основ управління виробництвом і на їх основі практичні навички ефективного управління виробництвом.

Предметом вивчення є закономірності планування, розроблення та ефективного використання операційної системи організації.

Основними завданнями є такі: вивчення загальних положень, принципів та методів організації операційних процесів, ознайомлення з засадами наукової організації операційної системи, оволодіння методами планування і організації процесів створення та освоєння нової техніки та нових технологій, формування практичних навичок з питань раціональної організації та розвитку виробництва та сфери послуг.

У результаті вивчення дисципліни слухачі повинні знати: цілі та завдання, що вирішуються в процесі операційної системи та її підсистем; методи планування та організації створення нової техніки, проведення наукових досліджень, технічної підготовки виробництва; основні принципи організації виробничого процесу; особливості технологій, що базуються на використанні потокового та автоматизованого виробництв; основні системи обслуговування виробництва; методи наукової організації праці та робочих місць;

уміти: адаптувати всі види менеджменту - стратегічного і оперативного, постачальницького і збутового, операційної інфраструктури, управління персоналом; виконувати необхідні розрахунки за допомогою основних показників виробничого процесу, планувати етапи його технічної підготовки, організовувати обслуговування виробництва, використовувати набуті знання в практичній економічній та управлінській діяльності.

Теоретичною базою курсу, що вивчається, є знання з планування, управління та організації виробництва.

Перелік основних забезпечуючих дисциплін:

основи менеджменту;

економіка підприємства;

аналіз господарської діяльності;

планування діяльності підприємства;

фінансовий менеджмент.

Основними розділами та питаннями, які є базовими для викладання дисципліни, є такі: типи операцій, операційний цикл, галузеві особливості операційних функцій. Операційна система та складові підсистеми. Виражена компетентність, конкурентні переваги. Формування операційної стратегії. Стратегічне, тактичне та оперативне планування операцій. Оперативне управління та диспетчеризація виробництва. Агрегатне планування. Розміщення потужностей, масштаби та просторова організація діяльності. Управління матеріально-технічним забезпеченням. Управління запасами залежного та незалежного попиту. Принципи організації, розподіл та кооперація праці, класифікація робочих місць. Проектування робіт і нормування праці за операціями. Робоче середовище та умови праці. Соціотехнічний підхід до розроблення операцій. Менеджмент якості. Менеджмент проекту.

1.2 Основні засади операційного менеджменту

Операційний менеджмент охоплює всю сукупність управлінських рішень, що забезпечують досягнення підприємством встановлених цілей його функціонування. Завданнями операційного менеджменту є постачання, виробництво, реалізація, фінансування, інвестування (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Завдання операційного менеджменту

Галузь	Завдання операційного менеджменту
Постачання	Визначити в кожному періоді додаткову потребу в трудових, матеріальних ресурсах та обладнанні
Виробництво продукції	Розрахувати виробничу програму на поточний період
Реалізація продукції (послуг)	Визначити структуру реалізації за ринками та виробами, а також політику цін на досліджуваний період
Фінансова діяльність	Встановити потребу в кредитуванні
Інвестиційна політика	Ухвалити рішення про інвестиції в НДВКР, у розвиток технології і організації виробництва, рекламу й організацію торгівлі

Операційний менеджмент - це управління виробничими процесами, які спрямовані на перетворення ресурсів на товари й послуги. Процес перетворення вимагає організації. Завдяки взаємозв'язку з виробництвом операційний менеджмент часто називають менеджментом виробничих операцій.

Поняття "операція" передбачає виробництво предметів особистого або виробничого споживання, виконання підрядних робіт і надання послуг. Тому термін «операції» набагато ширший за термін «виробництво», оскільки перший з них означає не тільки виробництво товарів, але й надання послуг. Виходячи з цього, під операціями як видами діяльності слід розуміти виробництво, постачання, транспортування, сервіс.

Сутність системного підходу до операційного менеджменту полягає в сукупності взаємопов'язаних складових, кожна з яких робить свій внесок у характеристику цілого. Основою операційного менеджменту є операційна система.

Операційна система - це повна система виробничої діяльності будь-якої організації (об'єкта), яка становить собою сукупність трьох взаємозалежних підсистем (рис. 1.1):

підсистема планування й контролю (забезпечує, інформує про стан загальної системи та незавершеного виробництва);

переробна (перетворює вхідну величину на вихідний результат);

підсистема забезпечення (виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми).

Рисунок 1.1 - Взаємозв'язок елементів операційної системи

Управління операційною системою ґрунтується на принципах, які відображають ринкові умови господарювання.

Операційний менеджмент формує стратегію операційної системи, залучає засоби виробництва для досягнення ефективності. Виходячи з цього, операційна система з технічної точки зору є послідовністю факторів і операцій, поданих у вигляді схеми: ресурси - витрати - результат.

Ресурси операційної системи - це керовані фактори виробництва, яким притаманні вартісні властивості й здатність перетворювати. Ресурси, як вхідні фактори операційної діяльності, поділяються на трудові, матеріальні, фінансові, технологічні, інформаційні.

Операційна стратегія - це розроблення загальної політики і планів використання ресурсів фірми, спрямованих на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Розвиток операційної стратегії полягає в:

правильному визначенні конкурентних вимог до виробництва;

розробленні планів, які гарантуватимуть, що операційні можливості виявляються достатніми для виконання цих вимог (операційні можливості - це портфель можливостей, потрібних для адаптації до мінливих запитів клієнтів фірми щодо її продукції і послуг).

Оцінка операційної стратегії передбачає порівняння результатів роботи з місією і цілями організації. При цьому під місією організації слід розуміти чітко виражену причину її існування.

Сукупність взаємопов'язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких ресурси перетворюються на готові вироби (послуги), становить операційний процес. Ефективність операційного процесу залежить від часу його здійснення та ступеня неперервності. Операційний процес може бути диференційований за такими критеріями:

обсягом і змістом виробничої програми;

часом, який є в розпорядженні підприємства;

простором, який виражений у виробничій площі - робочих місцях і машинах.

Операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Операційний цикл становить собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, протягом якого відбувається зміна окремих їх видів. 
Рух оборотних активів підприємства в процесі операційного циклу проходить чотири основних стадії, послідовно змінюючи свої форми.

На першій стадії грошові активи (у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини та матеріалів, тобто вхідних матеріальних ресурсів.

На другій стадії останні в процесі безпосередньої виробничої діяльності перетворюються на запаси готової продукції.

На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їх оплати перетворюються в дебіторську заборгованість.

На четвертій стадії дебіторська заборгованість знову трансформується в грошові активи, частина яких до їх виробничої потреби може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.

Найважливішою характеристикою операційного циклу є його тривалість. Вона становить час від моменту витрати підприємством коштів на придбання вхідних запасів матеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію.

Формула, за якою розраховується тривалість операційного циклу підприємства, має такий вигляд:

Т_оп.ц = П_об.г.а + П_об.м.ф + П_об.г.пр + П_д.з + П_об.н.в, (1.1)

де Т_оп.ц - тривалість операційного циклу підприємства, дні;

П_об.г.а - період обороту середнього залишку грошових активів, зокрема короткострокових фінансових вкладень, дні;

П_об.м.ф - період обороту запасів сировини, матеріалів та інших матеріальних факторів виробництва у складі оборотних активів, дні;

П_об.г.пр - період обороту запасів готової продукції, дні;

П_д.з - період оплаченої дебіторської заборгованості, дні;

П_об.н.в - період обороту незавершеного виробництва, дні.

Процес управління оборотними активами в межах операційного циклу містить дві основні складові:

виробничий цикл підприємства;

фінансовий цикл, або цикл грошового обігу підприємства.

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, що використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство, та закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

Тривалість виробничого циклу підприємства визначається за такою формулою

Т_в.ц = П_об.с.м + П_об.н.в + П_об.г.п, (1.2)

де Т_в.ц - тривалість виробничого циклу підприємства, у днях;

П_об.с.м - період обороту середнього запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, дні;

П_об.н.в - період обороту середнього обсягу незавершеного виробництва, дні; П_об.г.п - період обороту середнього запасу готової продукції, дні.

Фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства - це період повного обороту коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали й напівфабрикати та, закінчуючи оплаченою дебіторською заборгованістю, за поставлену готову продукцію.

Тривалість фінансового циклу, або циклу грошового обігу підприємства визначається за такою формулою

Т_ф.ц = Т_в.ц + П_об.д.з - П_об.к.з, (1.3)

де Т_ф.ц - тривалість фінансового циклу, або циклу грошового обігу підприємства, дні;

Т_в.ц -тривалість виробничого циклу підприємства, дні;

П_об.д.з - середній період обороту дебіторської заборгованості, дні;

П_об.к.з - середній період обороту кредиторської заборгованості, дні.

Критерієм ефективності, який показує відношення готової продукції до вхідних компонентів у виробничому процесі, а також характеризує використання ресурсів для отримання кінцевих продуктів, є продуктивність.

Розраховується продуктивність за формулою

 (1.4)

де П - продуктивність операційної системи;

В - виготовлені товари або послуги (продукція);

Р_m - трудові ресурси;

Р_м - матеріальні ресурси,

Р_к - капітальні ресурси,

Р_е - енергетичні ресурси,

Р_і.т - інформаційно-технологічні ресурси.

Продуктивність підприємства (організації) - це баланс між усіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), який забезпечує найвищий ефект за найменших витрат. Продуктивність може вимірюватися різними показниками:

частковою продуктивністю;

багатофакторною продуктивністю;

загальною продуктивністю.

Регулювання продуктивності операційної системи складається з таких елементів:

забезпечення основи для регулювання;

розроблення стратегічних планів обґрунтування програми продуктивності;

розроблення підходів до стратегій і методів вимірювання та оцінки продуктивності.

Продуктивність - це узагальнений критерій ефективності використання державою, галуззю промисловості або підприємством своїх ресурсів. У найпоширенішому розумінні вона визначається відношенням сумарного вихіду до сумарного входу, тобто чисельник дробу характеризує сумарний вихід, а знаменник - сумарний вхід:

 (1.5)

де П - продуктивність; т - вироблені товари;

п - надані послуги;

Р - витрачені ресурси на виробництво товарів та послуг.

Для підвищення продуктивності підприємства (або будь-якої іншої виробничої системи чи її складових) необхідно дбати про максимальне збільшення цього відношення.

Продуктивність є відносним показником (тобто, щоб він мав певний зміст, цей показник необхідно порівняти з будь-яким іншим).

1 Якщо визначається коефіцієнт відношення "виходу" до будь-якого ресурсу на "вході", отримуємо частинний показник продуктивності:

(1.6)

де Р_m - трудові ресурси;

(1.7)

де Р_к - капітальні ресурси;

(1.8)

де Р_м - матеріальні ресурси.

2 Щоб визначити співвідношення "виходу" і певної групи ресурсів на "вході", використовують багатофакторний показник продуктивності:

 (1.9)

(1.10)

де Р_і.т - інформаційно-технологічні ресурси

3 Загальний показник продуктивності дорівнює відношенню сумарного "виходу" до суми "входів.

Загальний показник продуктивності можна використовувати для характеристики продуктивності всього підприємства, окремої галузі промисловості або всієї держави.

Проте, слід зауважити, в країнах із перехідною економікою, при використанні вартісних параметрів для визначення продуктивності необхідно виключати вплив інфляції, ставки банківського відсотка, динаміки цін та інших факторів, тобто необхідно виконувати процедуру дисконтування.

Для оцінювання ефективності організації трудового процесу на підприємстві або в його підрозділах використовують поняття продуктивності праці та виробітку.

Під продуктивністю праці слід розуміти ефективність (плідність) трудових затрат, здатність конкретного робітника створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ (продукції, виробів тощо) визначеного рівня якості, номенклатури та асортименту за умови найбільш раціонального використання обладнання, ресурсів, сучасних технологій і передових форм організації праці й виробничих процесів (виробництва).

Рівень продуктивності праці визначається показником виробітку або показником трудомісткості. При цьому показник виробітку характеризується обсягом продукції (робіт чи послуг), що виробляє один робітник (працівник) за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), а показник трудомісткості - кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Тобто виробіток є прямим критерієм вимірювання продуктивності, а трудомісткість - оберненим. При цьому показники виробітку мають більш-менш універсальний характер, а показники трудомісткості треба розраховувати за окремими видами продукції (робіт, послуг, операцій, переходів і т.д.). Слід зазначити, що останні широко використовуються для розрахунків необхідної кількості робітників, виявлення резервів підвищення продуктивності праці, при різних видах та формах планування виробничої діяльності й оцінки результатів. Ці показники потребують злагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці на робочих місцях і дільницях, де випускають переважно однорідну продукцію.

Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку змін продуктивності праці, але застосовуються на підприємствах, які випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, коли продукція приводиться до базового виробу -- умовна банка "консервів", одиниця залізобетонних конструкцій, тонна металоконструкцій тощо) дозволяє розширити можливості застосування цих показників.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими є вартісні показники виробітку. Вони використовуються для визначення рівня й динаміки зміни продуктивності праці на підприємствах, які виготовляють різноманітну продукцію або надають різні види послуг. Однак їх застосування може суттєво ускладнюватися через інфляцію або нестабільну динаміку цін. Під час розрахунків ці фактори слід брати до уваги.

Усі фактори, що впливають на рівень і динаміку зміни (зростання) продуктивності праці, умовно поділяють на дві узагальнюючі групи: зовнішні та внутрішні.

1 До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем (і прямим впливом) окремого підприємства, тобто це чинники загальнодержавного та загальноекономічного характеру - законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві, природні ресурси, динаміка цін.

2 До групи внутрішніх факторів належать такі, на які підприємство може безпосередньо впливати: характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія, персонал, організація праці та виробництва, система мотивації продуктивності й результатів праці та ін.

Крім наведеної узагальнюючої (системної) класифікації для різних видів оцінювання і планування рівня і динаміки зростання продуктивності праці, розрахунків виробничого потенціалу підприємства та його підрозділів, обладнання лінії та інших цілей, можна використовувати інші інтегральні групування показників, що впливають на рівень продуктивності праці, такі як:

матеріально-технічні (удосконалення техніки, технології, застосування нових видів матеріалів, сировини, напівфабрикатів);

організаційні й організаційно-виробничі (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення організації виробництва й системи управління, організації праці та ін.);

економічні (удосконалення способів і методів планування, систем і форм оплати праці, участі робітників і прибутку тощо);

соціальні (створення трудового колективу, належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поглиблення системи підготовки та підвищення кваліфікації тощо);

екологічні та природні умови, географічне розміщення підприємства, розвиток транспортних мереж і регіональної інфраструктури тощо.

При прогнозуванні й плануванні динаміки зростання та зміни рівня продуктивності праці необхідно враховувати дію різних факторів, які сприяють зростанню продуктивності праці на підприємстві. До них належать:

структурні зміни у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції та виробництва);

підвищення технологічного рівня виробництва шляхом:

заміни діючих технічних засобів більш прогресивними;

модернізації обладнання;

упровадження машин і механізмів;

механізації, автоматизації і комп'ютеризації виробництва;

застосування прогресивних технологій;

використання нових, більш економічних видів сировини, матеріалів, енергії;

удосконалення організації виробництва та праці, управління виробничими процесами;

збільшення обсягів виробництва;

введення та освоєння нових виробничих об'єктів;

галузеві фактори:

збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах;

зміна умов видобування й використання сировини.

Планування розвитку підприємства, створення та освоєння нових виробів (продукції), підвищення якості та конкурентоспроможності неможливо здійснювати без відповідного і взаємоузгодженого планування зростання продуктивності праці, матеріального й морального стимулювання всіх цих процесів.

Управління операційною системою за критерієм продуктивності - це процес, який передбачає стратегічне, тактичне й оперативне планування, постійний контроль за реалізацією прийнятих оптимальних рішень відповідно до конкретної ситуації.

2. Функції операційного менеджменту

Планування -- визначає перспективу розвитку операційної системи і її майбутній стан, обумовлює темпи, джерела, методи і форми розвитку операційної системи для досягнення наміченої мети у вигляді конкретних планових моделей (розрахунків), завдань і показників зі встановленням термінів виконання.

Складовою цієї функції є прогнозування -- оцінка вірогідності характеру змін цілей або шляхів розвитку об'єкта управління, а також ресурсів і організаційних заходів, необхідних для досягнення очікуваних результатів.

Перелік вирішуваних завдань у процесі планування залежить від довжини часу (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Перелік вирішуваних завдань у процесі планування залежно від довжини часу

Від 0 до 3 місяців	Від 3 місяців до 1 року	Від 1 до 5 років і більш
Короткострокові плани (оперативне планування): призначення робіт; впорядкування робіт; розклад виконання робіт; диспетчерування	Середньострокові плани (агрегатне планування) планування продажів виробниче і фінансове планування планування трудових ресурсів, запасів, субпідряду; аналіз оперативних планів	Довгострокові плани (стратегічне планування) дослідження і розробки капіталовкладення розміщення потужностей

Організація -- реалізація розроблених планів і програм шляхом кооперації людей і знарядь праці (машин, устаткування і т.п.). При цьому спільна трудова діяльність людей повинна здійснюватися якісно з щонайвищим результатом при мінімальних витратах ресурсів. Особливість даної функції менеджменту полягає у тому, що тільки вона забезпечує взаємозв'язок людей і підвищення ефективності їх праці.

Соціотехнічний підхід - заснований на розробці виробничих завдань з урахуванням технічної системи, необхідної для виконання виробничих завдань і соціальної організації, в рамках якої ці завдання виконуються.

Основні положення соціотехничного підходу:

робота повинна вимагати відомої напруги і містити елементи різноманітності;

необхідно, щоб на роботі можна було вчитися і продовжувати освіту;

робота повинна давати можливість реалізувати в певних межах функцію ухвалення рішень;

необхідність визнання при добре виконаній роботі;

необхідність певного ступеня соціальної підтримки.

Мотивація. Мета мотивації полягає в тому, щоб зіставляти інтереси організації з особистими потребами її працівників.

Керівник у процесі мотивації не стільки прагне до задоволення індивідуальних потреб підлеглих, скільки - до створення механізму, об'єднуючого підлеглих в єдину команду.

У центрі уваги функції мотивації знаходяться три поняття: цінність, інструментарій і очікування. Система мотивації включає такі складові: стиль управління; поведінка менеджера в комунікаціях; оплата праці та ін.

Контроль. Суть функції -- в завчасному виявленні небезпеки, що насувається, виявленні помилок, відхилень ось встановлених норм, нормативів, стандартів і тим самим в створенні основи для коректування діяльності операційної системи.

3. Методи операційного менеджменту

Організаційні методи. Суть їх полягає у тому, що перш ніж якась діяльність здійснюватиметься, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінки персоналу.

Серед організаційних методів операційного менеджменту виділяють:

методи організаційного регламентування підприємства: статут, положення в підрозділах, посадові інструкції, правила внутрішнього розпорядку;

методи організаційного нормування: організаційні нормативи, техніко-технологічні нормативи, економічні нормативи, нормативи матеріало-, енергоємності і т.п.;

методи організаційно-методичного інструктування: методичні вказівки, інструкції і рекомендації, технологічні карти, карти трудових процесів.

Адміністративні методи. Зводяться до відкритого примушення людей до тієї або іншої діяльності, або до створення можливостей для такого примушення. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань з мінімальною самостійністю виконавця, унаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, що віддає розпорядження.

Економічні методи. Економічні методи припускають непряму дію на об'єкт. Виконавцю встановлюються тільки цілі і загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найпереважніші для нього шляхи їх досягнення. У основі цих методів лежить економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці (метод госпрозрахунку).

Соціально-психологічні методи. Зводяться до двох основних напрямів:

формуванню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, який сприяє до більшої віддачі при виконанні роботи завдяки підвищенню настрою людей;

виявленню і розвитку індивідуальних здібностей кожного, які дозволяють забезпечити максимальну самореалізацію особи в операційному процесі.

Усі наведені методи операційного менеджменту реалізуються відповідно до певних принципів і правил.