Державне регулювання ринку праці та зайнятості

2

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра регіонального управління

Реферат

з дисципліни: «Державне регулювання економіки»

на тему: «Державне регулювання ринку праці та зайнятості»

Виконали: студентки ІІ-го курсу ФМ

групи МО-22

Вострікова Н.В.

Карповець А.В.

Перевірила: Антонова С.Є.

Рівне-2007

Зміст

Вступ

1. Сутність та значення регулювання ринку праці та зайнятості населення

2. Характеристика органів виконавчої влади

3. Законодавча основа державного регулювання зайнятості населення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відносини в області зайнятості це найбільш важливі відносини в нашому житті, і саме тому ця сфера привертає до себе таку пильну увагу з боку законодавців. Тому глибоке знання фундаментальних основ економіки праці грає ключову роль в розумінні безлічі соціальних проблем і явищ.

Таким чином, вивчення проблем зайнятості і економіки праці загалом необхідне для розуміння наслідків політичних рішень в області трудових відносин, приємних або що обговорювалися урядом.

Особлива увага на загальному ринку належить ринку робочої сили. Основною ознакою переходу від простою до загального товарного виробництва є перетворення робочої сили в товар.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці.

1. Сутність та значення регулювання ринку праці та зайнятості населення

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці. Особлива увага на загальному ринку належить ринку робочої сили. Основною ознакою переходу від простою до загального товарного виробництва є перетворення робочої сили в товар. Це сталося по двох причинах:

1. завдяки позбавленню виробників засобів виробництва і всіх джерел існування, крім їх здібності до праці;

2. завдяки представленню працівником юридичної свободи, права продавати їх робочу силу з власної волі.

Ринок праці -- це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник й працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

* особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

* особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

* особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже, ринок праці -- це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару “робоча сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця -- інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці:

роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник -- найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Під поняттям “робоча сила” маються на увазі ті працівники, грудці понад 16 років, і хто або вже має роботу або активно зайнятий її пошуком, або хто чекає, що після звільнення з роботи до його послуг знову звернуться. Ті індивідууми, що знаходяться на ринку праці, хто не має роботи за винагороду, складають ряди безробітних. Люди, які не зайняті на роботі, не шукають роботи і не чекають, що їх роботодавець знову дасть їм робоче місце, не прираховуються до робочої сили. Отже. Сукупна робоча сила складається із зайнятих і безробітних. Якість і кількість робочої сили на кожному конкретному ринку праці постійно міняються і потік працівників, що міняють ринок праці, вельми значний. Розглянемо чотири основних потоки між ринками:

1. Наймані працівники, що мали роботу, стають безробітними або в зв'язку з тим, що вони з власного бажання йдуть з роботи, або тому, що їх звільняють з ініціативи адміністрації.

2. Безробітні працевлаштовуються в зв'язку з тим, що їх наймають на роботу на нове місце, або їм знову надають те місце, з якого їх раніше тимчасово звільнили.

3. Ті, хто входить до складу робочої сили, незалежно від того мають вони роботу чи ні, можуть вийти з категорії робочої сили в зв'язку з відходом на пенсію або вирішивши не шукати роботу за плату.

4. Ті ж, хто ніколи не працював і не шукав роботи, поповнюють ряди працівників, уперше входячи в робочу силу, а ті, хто вийшов з робочої сили входять в її склад.

Відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили і є рівень безробіття. І хоч ця величина вельми приблизна, і створює певні неточності, все ж це частіше за все величина, що згадується, необхідна для оцінки стану ринку.

Коли рівень безробіття складає порядку 5%, то вважається, що положення на ринку праці напружене для роботодавця, а те свідчить про те, що загалом робочих місць багато. У тому випадку підприємці навіть випробовують ускладнення в тому, яким чином заповнити вакансії, що є. Така ситуація свідчить і про те, що більшість з тих: хто не має роботу, в стані досить швидко знайти роботу. Якщо ж рівень безробіття стає вищим, скажемо досягне 7% і більш, то в цьому випадку ринок праці вважається ненапруженим в тому значенні, що існує великий вибір робочої сили, і наймачі можуть без проблем знайти собі відповідні кандидатури на вакансії місця. Коли кажуть, що положення на ринку праці ненапружене, це не означає, що ніде немає ніякого дефіциту. Коли ж кажуть, що ринок праці в напруженому стані, це, проте, може означати, що відносно деяких видів професій або робочих місць число тих, хто шукає роботу, перевищує число вакансій при домінуючій заробітній платі.

2. Характеристика органів виконавчої влади

Що стосується стану ринку праці в Україні, то потрібно зазначити, що в Україні в 2006 році значно активізувалося рушення робочої сили.

У державну службу зайнятості за січень-квітень 2006 року з питання працевлаштування звернулося 282,3 тис. громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, що на 37% більше, ніж за останні чотири місяці (вересень-грудень) 2005 року. Чисельність безробітних, в порівнянні з початком року, виросла на 70,7% і на кінець квітня 2006 року становила 216,6 тис. чоловік. Рівень офіційно зареєстрованого безробіття загалом в Україні протягом вказаного періоду збільшила на 0,3 процентних пункту і склав на кінець квітня 2006 року 0,8% працездатного населення працездатного віку. Самим високим він залишався в Івано-Франківській області (2,4%), Львівській області (1,8%) і Волинської області (1,7%).

При сприянні служб зайнятості в течії січня-квітня 2006 року працевлаштовано 77,8 тис. незайнятих громадян, що на 13,6% більше, ніж у відповідному періоді в 2005 році.

Зростання об'ємів фіксованого ринку праці привело до поглиблення незбалансованості між пропозицією робочої сили і попитом на неї. Так. Якщо в течії останніх 4 місяців 2005 року щомісяця, в середньому, реєструвалося біля 19,5 тис. безробітних, то в течії січня-квітня 2006 року, відповідно 42,4 тисячі.

У той же час, число оголошених підприємствами вакансій скоротилося на 2,7 тис. місць: з 77,6 тис. місць на початок січня до 74,9 тис. місць на кінець квітня 2006 року.

Кількість зареєстрованих, не зайнятих трудовою діяльністю, громадян на кінець квітня досягла 260,2 тис. чоловік, і в 3,48 рази перевищило попит на робочу силу.

Серед 216,6 тис. безробітних, які перебували на обліку в службі зайнятості на кінець квітня 2006 року, жінки становили 68,2% молодь до 28 років 34,3%, і кожний четвертий звільнений в зв'язку із змінами в організації виробництва.

Згідно з інформацією, яка поступила від господарських суб'єктів, очікується збільшення темпів звільнення працівників майже у всіх галузях народного господарства, особливо в галузях невиробничої сфери. Так, в течії січня-березня 2006 року з установ охорони здоров'я, фізкультури і соціального забезпечення звільнено 2 тис. чоловік, що в 4,1 рази більше, ніж за відповідний період минулого року? Науки і наукового обслуговування відповідно 2,5 тис. чоловік (або в 2,3 рази); освіти 2,2 тис. Людина (в 2,9 рази); житлово-комунального господарства 0,9 тис. чоловік (або на 84,6%). Трохи повільніше темпи скорочення відмічалися в галузях виробничої сфери. Так, кількість звільнених працівників промисловості зросла на 80,1%; сільського господарства відповідно на 62,7%, будівництво на 82,0%, торгівлі громадського харчування на 44,8%, транспорту і зв'язку на 42%.

Найбільші обсяги скорочення були характерні для підприємств з державною формою власності 47,6 тис. Людина (70,7% від загального числа звільнених).

У напрямі центрів зайнятості (учбових центрів) в течії першого кварталу 2006 року профорієнтаціонні послуги надані 74 тис. громадян (на 92,3% більше, ніж у відповідному періоді 2005 рік). З державного фонду зайнятості населення за січень-квітень 2006 року витрачено в допомогу по безробіттю 755,0 млрд. крб.. в тому числі в квітні 169,3 млрд. крб. Середній розмір допомоги по безробіттю в квітні становив 2373,9 тис. крб.

Яким би ні був загальний рівень безробіття, він неоднаково розподіляється між різними категоріями працездатного населення. У розвинених країнах з ринковою економікою в періоди підйому виробництва кількості безробітних серед робітників перевищує кількість безробітних серед фахівців і службовців, безробітних серед молоді, як правило, більше, чим серед дорослих людей, особливо середнього віку; жінки частіше попадають в число безробітних, чим чоловіка. Статистичні дані в Україні свідчать, що світові тенденції значною мірою повторюються і в нашій економіці, за винятком того, що рівень безробіття зараз вище серед фахівців і службовців, чим серед робітників.

Структура звернень в кадрові агентства

Державними гарантіями зайнятості в Україні є:

а) добровільність праці і вибору виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення;

в) безкоштовне сприяння в підборі відповідної роботи і працевлаштуванні відповідно схильностям, здібностям, професійній підготовці, утворенню з урахуванням суспільних потреб;

г) виплата вихідного посібника і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівником, які втратили постійне місце роботи на підприємствах, в установах і організаціях;

д) безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в учбових закладах або в системі державної служби зайнятості;

е) виплата безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю і т.п.

Держава сприяє незайнятим громадянам в поновленні їх трудової діяльності і забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільненим з підприємств, установ і організацій;

б) виплата стипендій в період професійної підготовки або перепідготовки і включення цього періоду в загальний і безперервний трудовий стаж;

в) надання додаткової матеріальної допомоги безробітним громадянам і членам їх сімей з урахуванням наявності облич немолодого віку і неповнолітніх дітей, які знаходяться у них на змісті.

Працівникам, які втратили роботу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, надаються особливі гарантії, якщо вони зареєструвалися в службі зайнятості в течії десяти днів після звільнення:

а) збереження за останнім місцем роботи на період працевлаштування, але не більш 3 місяців, середньої заробітної плати з урахуванням вихідного посібника і безперервного стажу;

б) право на отримання допомоги по безробіттю в розмірі 75% середньої заробітної плати на останньому місці роботи в течії наступних 3 місяців і 50% в течії наступних 6 місяців, але не більш середньої заробітної плати в державі;

в) збереження на новому місці роботи на період професійного навчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати на останньому місці роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки до встановленого законодавством про пенсійне забезпечення терміну облич передпенсійного віку, які мають необхідний загальний трудовий стаж.

Для інших громадян розміри допомоги по безробіттю залежать від того, працювали вони до реєстрації в службі зайнятості чи ні. Зокрема, громадяни, які перед тим, як втратити роботу, мали оплачувану роботу протягом 12 тижнів за останні 12 місяців, отримують допомогу в розмірі 50% середньої заробітної плати на останньому місці роботи. Для інших громадян, включаючи тих, хто шукає роботу уперше або після довгого, розмір допомоги становить 75% встановлених законодавством мінімальних заробітних плати. Громадянам, що завершили навчання в професіонально-технічних, середніх спеціальних і вищих учбових закладах (денні форми навчання), а також тим, хто завершив підготовку і перепідготовку, закінчив дійсну військову службу, допомога по безробіттю встановлюється не нижче мінімальної заробітної плати.

Допомога по безробіттю в Україні виплачується починаючи з 11-го дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості до розв'язання питання про працевлаштування, не більш 12 місяців протягом трьох років. У перший рік допомога надається не більш 6 місяців, у другій не більш 3 місяців, в третій рік залишок, не використаний в попередні два роки. У разі неможливості підібрати відповідну роботу в зв'язку з відсутністю у громадянина необхідної кваліфікації; необхідності поміняти останню в зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійному профілю працівника; втрати здатності виконувати роботу по своїй професії безробітні прямують на професійну підготовку, підвищення кваліфікації або перепідготовку. При цьому виплачується стипендія для осіб, які втратили роботу і заробіток, в розмірі 75 або 50% заробітних плати на останньому місці роботи, якщо вони відповідно мають дітей або інших осіб на змісті.

Одним з важливих провідників державної політики на ринку праці і безпосереднім виконавцем економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів є біржа праці. Згідно з Законом України “Про зайнятість населення” цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості. Тут не відбуваються процеси купівлі-продажу товару “робоча сила”. Згідно з Законом послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безкоштовно. При цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили.

Основними задачами служби зайнятості в Україні є:

а) аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

б) консультування громадян і власників підприємств, установ і організацій про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою;

в) облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

г) допомога громадянам в підборі відповідної роботи, а роботодавцям в підборі необхідних працівників;

д) організація професійної підготовки і перепідготовки громадян;

е) представлення послуг відносно працевлаштування і профорієнтація працівників, що вивільняються і незайнятого населення;

ж) реєстрація безробітних і надання або в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі матеріальної;

з) участь в підготовці перспективних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіттю.

Поряд зі службами зайнятості на ринку робочої сили велике значення придбаває державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств. Установ і організацій, громадян, іноземних фірм і інших надходжень.

3. Законодавча основа державного регулювання зайнятості населення

Молодіжна політика зайнятості: розробка спеціальних програм. Як видно з приведених статистичних даних, найбільші труднощі в працевлаштуванні відчуває молодь, яка найменше конкурентноздатна на ринку праці в зв'язку з недостатньою профорієнтація, низьким рівнем професійної підготовки і відсутністю досвіду практичної роботи. При цьому, аналіз сучасного стану молодіжного сектора праці. Який провів науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення на ринку праці Національної Академії наук України і Міністерства праці України, свідчить про те, що цю проблему передусім відчуває молодь, яка вперше вибирає професію і вступає в трудову діяльність після закінчення навчання. Процес вибору професії і включення молоді в трудову діяльність займає в її житті важливий і відповідальний період пошуку самовираження особистості і формування умов реалізації своїх потреб і інтересів. Тому розробка програм входження цих категорій в економічно-активну частину населення має актуальне значення для розширення із зайнятості і підвищення конкурентноздатності на ринку робочої сили.

Згідно з проведеним аналізом в 2005-2006 рр. мало місце і прогресувало скорочень найма робочої сили серед молоді, яка уперше приступала до трудової діяльності. Це було пов'язане як зі спадом виробництва, так і з пропозицією низькооплачуваних і не престижних робочих місць. З цієї причини молодь прагнула використати альтернативні форми зайнятості, які пріоритетні по прибутках і виникають за межами організованого ринку праці. У той же час, обмеженість можливостей подальшого розширення альтернативних форм зайнятості створила тут жорстку конкуренцію, яку не всі витримують і, таким чином, віддають вважаючи за краще залишатися без роботи за рахунок коштів своїх батьків або пристосування до інших форм паразитування.

На основі проведеного соціологічного опиту, можна зробити орієнтовний висновок: тільки до 10% молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, поповнює сферу матеріального виробництва, до 30% сферу фінансової, посередницької і торгової діяльності, до 15% поповнюють сферу нерегламентованої зайнятості і приблизно 20% стає на шлях тунеядство, алкоголізму, наркоманії, проституції, шахрайства, інші попадають в обслуговуючі і силові структури держави. Такий розподіл зайнятості серед молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, являє собою істотну державну проблему.

Виходячи з цих і інших обставин, які формують поведінку молоді на ринку праці, доцільно було б розробити на перехідний період від державної до ринкової економіки Цільову (спеціалізовану) програму залучення до суспільно-корисного праці і забезпечення роботою молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності. Основна мета такої програми може полягати в тому, щоб досягнути відродження у молоді високої мотивації до праці і потреби у відповідному рівні професійної підготовки при одночасному створенні умов для широкого вибору відповідної роботи. Разом з тим, необхідна розробка і реалізація спеціальних програм забезпечення зайнятості окремих груп молоді, які найменше конкурентноздатні на ринку праці.

Спеціальні програми забезпечення зайнятості для окремих груп молоді в Україні ще не розроблялися. Виходячи з ситуації, яка склалася на ринку праці в Україні, і прогнозів його розвитку, НИЦ з проблем зайнятості населення і ринку праці НАН України і Мінпраці України пропонують розробити наступні програми забезпечення зайнятості і професійної підготовки молоді.

Програма “Зайнятість підлітків”.

Ця програма повинна бути розрахована на забезпечення зайнятості підлітків у віці до 15 років. Є внаслідок випускники загальноосвітніх шкіл другої міри з неповними середніми освітою; “важкі” підлітки, після обов'язкового навчання в школі і випускники 9-х класів, які не отримали свідчення про неповну середню освіту (видані довідки).

Програма “Входження в ринок праці”.

Мета цієї програми надання можливості учням старших класів загальноосвітніх шкіл вільно і свідомо вибирати професію у відповідності зі своїми інтересами, схильностями, здібностями і станом здоров'я.

Програма “Старт”.

Орієнтована на надання можливостей учням випускних класів загальноосвітніх шкіл вибирати професію без відриву від навчання в школі. Передусім вона повинна надавати таку можливість учням з малозабезпечених, бідних сімей, які не мають можливості навчати своїх дітей на платних курсах.

Програма “Продуктивне учнівство”.

Ця програма повинна бути розрахована на учнів загальноосвітніх шкіл, які не мають професії і не бажають. Або не змогли поступити на професійне навчання і шукають роботу за допомогою служби зайнятості.

Програма “Стажування”.

Програма орієнтована на сприяння працевлаштуванню випускників учбових закладів, які закінчили навчання і отримали кваліфікацію, по спеціальності отриманих знань.

Програма “Новий старт”.

Програма повинна бути розрахована, передусім, на випускників професійних і вищих учбових закладів у випадках, якщо отримана ними професія або спеціальність не знаходять попиту на ринку праці, і передбачати можливість їх професійної переорієнтації і перепідготовки відповідно до їх інтересів, здібностей і стану здоров'я.

Перелік можливих спеціальних програм зайнятості і професійної підготовки молоді може бути розширений або скорочений.

Реалізація таких програм дозволить забезпечити реальний механізм реалізації державної гарантії представлення працездатної молоді першого робочого місця і створити чітку систему працевлаштування різних груп молоді.

Сучасний розвиток ринку праці України проходить під знаком його необхідної адаптації до економічної ситуації, яка характеризується, насамперед, триваючим спадом виробництва, усе ще значною фінансовою розбалансованістю економіки, недостатньою динамічністю заходів щодо реформування господарського механізму.

Тенденції, що складаються, відбивають, насамперед, реальні зрушення в лібералізації економіки України. Так можна оцінювати “роздержавлення” сфери зайнятості, виникнення можливостей альтернативної зайнятості в інших секторах економіки, самозайнятості і підприємства. Порівняно з 1993 роком у 1995 році питома вага працюючих у державному секторі в середньообліковій чисельності робітників і службовців у народному господарстві зменшилася з 80,4 до 70,2%. Найбільша питома вага недержавних секторів склалася в торгівлі, громадському харчуванні, заготівлях і збуті, в будівництві у фінансуванні та кредитуванні.

Розрахунки та соціологічні обстеження показують, що випереджаючими темпами відбувається деформалізація зайнятості. Розвиток недержавного сектора йде на стільки шляхом створення цивілізованої системи малого та середнього бізнесу, приватизації підприємств, скільки за рахунок перерозподілу населення у неформальну зайнятість, що як правило, не вимагає значних капіталів, здійснюється на свій страх і ризик, часто не реєструється.

Верхню, меншу частину цього стрімко зростом чого айсберга видно у офіційній: вона налічує близько 2 млн. Чоловік (1995 рік) і складається з працівників малих приватних підприємств, зайнятих індівідуально-трудовою діяльністю, та зареєстрованих підприємців, які працюють у сімейних ферм. А також в особистих підсобних господарствах. Але більша частина перебуває в “тіні”, вона не враховується статистикою і може бути знайдена тільки соціальними обстеженнями. В 1995 році у неформальній сфері налічувалася близько 10 млн. Чоловік працездатного віку, з них 1 млн. -- в особистому підсобному господарстві і 5,5 млн. чоловік -- мають неформальну зайнятість як вторинну, 3,5 млн. -- офіційно зайняті, але отримують доходи у неформальному секторі. Сьогодні в Україні, як між іншим, і в більшій частині країн, де є неформальний сектор, зайняті там не охоплюються доходами соціального захисту. Це створює досить серйозну проблему державної політики зайнятості.

Неформальна сфера розвивається нині не як сектор економіки, а скоріше як вимушений і тому безперспективний вид зайнятості. Але відхід матеріальних інтересів значної частини населення, особливо молоді, в “тінь” закономірно змінює трудову мотивацію, соціальні та професійні орієнтації, веде до зміни системи особистих цінностей. В результаті нагромаджений трудовий потенціал України недовикористовується. Очевидно, він не зможе бути реалізований і в найближчому майбутньому навіть при позитивній економічній динаміці через втрати у професійно-кваліфікаційній та демографічній структурі, які сьогодні пішли в “тінь”. Таким чином, з одного боку, робоча сила перерозподіляється у неформальний сектор, оскільки утруднені сприятливі умови для продуктивної зайнятості в офіційному секторі. Але, з другого боку, деформалізація економіки, особливо розвиток її нелегальних та нерегламентованих видів, ще більше обмежує можливості для такої зайнятості в національному масштабі.

Збільшення фактичного рівня зайнятості населення відбувається на фоні її неухильного зменшення в офіційній економіці і регресивних зрушень у її структурі. В цілому по народному господарству, за даними балансу трудових ресурсів, чисельність зайнятих у народному господарстві в 1990-1995 рр. скоротилася на 4,6 млн. чоловік, або приблизно на 18,7%. Крім того, у 1995 році налічувалося близько мільйона підприємців та інших працездатних осіб, зайнятих у інших сферах діяльності.

В окремих галузях промисловості темп падіння чисельності в цілому відповідав зниженню обсягів виробництва. Але в ряді галузей через природну монополію, цінову політику, незважаючи на падіння обсягів виробництва, намітився приріст чисельності працюючих.

Темпи падіння валового внутрішнього продукту в приблизно втричі нижчі, ніж зменшення зайнятості в офіційній економіці. Голосною причиною, яка пояснює невідповідність між темпами падіння виробництва і скорочення зайнятості і тому -- певну стабільність сфери прикладання праці, є утримування на низькому рівні заробітної плати.

Низька заробітна плата допомагає утримувати надлишкову зайнятість у галузях економіки. До насильного збереження працівників керівників підприємств підштовхує також орієнтація, що склалася в оцінці господарської діяльності, оподаткування підприємства оплата їх власної праці, на показник середньої заробітної плати. За офіційними даними по народному господарству 17,7% зайнятих побували без збереження заробітної плати.

В рамках офіційної економіки вплив неповної зайнятості на рівень заробітної плати оцінюється цілком визначено, виходячи з порівняння у галузевому розрізі втрат робочого часу і середньої зарплати. Дійсно при загальній невисокій величині заробітна плата помітно нижча у тих галузях промисловості, де використана менша частина нормативного фонду робочого часу.

Вплив заробітної плати на рівень зайнятості та перерозподіл робочої сили можна оцінити тільки орієнтовно, враховуючи неповність відомостей про зайнятість, заробітну плату та доходи населення.

Дещо більшою мірою проявляється регулююча функція заробітної плати. При її низькому офіційному рівні та несуттєвих відмінностях між підприємствами різних форм власності зростає диференціація її між окремими галузями, яка певною мірою впливає на збереження зайнятості та напрями перерозподілу робочої сили. Збільшується розрив між максимальною і мінімальною зарплатою між галузями.

Можна зробити припущення, що на фоні деформалізація трудових відносин превалюючою функцією зарплати поряд з традиційними для неї регулюючою та відтворювального стає соціально гарантуюча. Суть цієї функції проявляється у виконанні завдань соціального захисту населення.

Таким чином для сфери прикладання праці характерні над зайнятість, перетворення заробітної плати в елемент системи соціального захисту, знижена мотивація до праці і низька самооцінка зайнятості в офіційній економіці, деформалізація трудових відносин і можливість нерегламентованих доходів, регресивні зрушення в структурі зайнятості. Ці риси впливають на сферу обороту робочої сили, яка розглядається як рухома частина ринку праці. Насамперед, йдеться про мобільність робочої сили, формування робочої сили, попиту на робочу силу, про збалансованість цих компонентів, про динаміку та рівень безробіття.

В урядових документах, прикладній літературі прийнято зводити ринок праці до так званого “фіксованого” ринку -- обсягу руху незайнятої робочої сили через службу зайнятості. Разом з тим фіксований ринок становить лише малу частину від ринку (не більше 15-20% від повного). Повний ринок праці, або точніше, його рухома частина, враховує весь обсяг надходження на ринок праці робочої сили. В цілому по Україні рухома частина ринку праці становила в 2005-2006 рр. щороку близько 7 млн. чоловік, що приблизно на 35-40% більше, ніж повний рух робочої сили у відносно стабільні 80-і роки. Більше як наполовину повний ринок праці складається за рахунок плинності кадрів.

Питома вага такого джерела пропозиції робочої сили, як скорочення штатів, вивільнення кадрів, не перевищує 5% у її повному обсягу. Вибуття з галузей народного господарства ряд років перевищує прибуття за рахунок чого й відбувається зменшення чисельності працюючих. Одним з результатів руху робочої сили є зміна у якісному складі зайнятих в офіційній економіці.

Сьогодні рівень зареєстрованого безробіття в Україні -- найнижчий серед усіх країн, які здійснюють перехід до ринкових відносин. На початок 1996 року він становив 0,5% працездатного населення у працездатному віці. Причини низького зареєстрованого безробіття в Україні вже не раз аналізувалися. Відмінності в його рівнях між окремими областями пояснюються переважно специфікою трудоресурсної ситуації, яка складалася тут протягом тривалого періоду. В умовах лібералізації економіки це визначило особливості прояву попиту і формування пропозиції робочої сили. Теоретично визначено, що на баланс ринку праці впливають приблизно однаково і попит, і пропозиція. Підтверджується ця ідея і на прикладі регіональних ринків праці України. З боку пропозиції робочої сили найвищий процент безробіття і найбільше відносне навантаження на центрі зайнятості припадають на області, де традиційно багато років була занижена зайнятість у так званому “суспільному” виробництві, але вища -- в особливому підсобному господарстві, а також у домашньому господарстві.

Механізм регулювання процесів розподілу і використання робочої сили України перебуває на початковому етапі становлення внаслідок нерозвинутості самого об'єкта -- територіального ринку праці, де ще не склалася масова пропозиція робочої сили з боку незайнятого населення, і ще не створена розгалужена ринкова інфраструктура, яка б забезпечувала швидку й ефективну адаптацію робочої сили до змін в умовах господарювання. У цьому зв'язку актуальним є пошук оптимальних форм кількісно-якісного поєднання попиту на робочу силу та її пропозиції на основі гармонізації економічних відносин між усіма суб'єктами регіонального відтворювального процесу.

Дальший теоретичний розвиток з поглибленням економічної самостійності регіонів України розкриває значні перспективи для ефективного регулювання ринку праці. Їх реалізація в новій для регіонів економічній ситуації повинна враховувати специфічність взаємозв'язку попиту на робочу силу та її пропозиції, що в наших умовах характеризується такими домінантними тенденціями:

залишаються невикористаними зумовлені наявністю достатнього природно-ресурсного і нагромадженого виробничого потенціалів регіональні можливості підтримки реального попиту на робочу силу на високому рівні;

переважання структурно-регресивних форм руху робочої сили та існуючий характер падіння попиту на неї значно ускладнюють досягнення збалансованого етапу територіальних ринків праці, розробку і

запровадження невідкладних державних заходів по нормалізації процесів робочої сили;

повноцінне діяння стимулів до праці та пов'язане з ним очікуване зростання трудової активності працездатного населення на основі глибоких перетворень у відносинах власності істотно стримуються відсутністю потужного мотиваційно-рушійного фактора в системах оплати праці внаслідок централізовано встановлених обмежень у цій сфері.

За умов проведення економічних реформ і подолання призових явищ в усіх сферах життєдіяльності суспільства основним об'єктом регулятивного впливу можуть стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру у сфері зайнятості населення, на яких аномальне загострення проблем безробіття та працевлаштування населення вимагає активних, цілеспрямованих засобів протидії. Залежно від прийнятого варіанта загальної санації економіки регіону і основних структурно-функціональних характеристик територіальних ринків праці визначити практичні дії по формуванню відповідного соціального-економічного середовища, максимально орієнтованого на розвиток усієї системи відтворення сукупної робочої сили. З огляду на це, на особливу увагу заслуговують такі процеси.

По-перше, обмеженість вибору прийнятого сфери прикладання праці для населення, яке бажає працювати за наймом, внаслідок недостатньої розвинутості альтернативних державному секторів економіки, а також зростання виробництва спричиняють високий рівень вимушеної неповної зайнятості населення, формування територіально легалізованих осередків підвищеного зареєстрованого і прихованого безробіття.

По-друге, склалися не адекватні зрушенням в економічній базі територіального розвитку і змінам в обсягах виробництва темпи формування основного резервного сегмента ринку праці -- контингенту вивільнених працівників, за допомогою якого в ринковій системі господарювання забезпечується перерозподіл робочої сили на користь найперспективніших сфер господарювання, і тим самим вдосконалюються територіально-галузева структура зайнятості населення.

По-третє, незбалансованість процесів відтворення робочих місць з наявною робочою силою, нагромадження виробничого устаткування з наднормативним строком експлуатації посилюють суперечність між формальною зайнятістю працездатного населення і фактичною ефективністю праці, між наявністю робочих місць і результативністю виробничої діяльності.

По-четверте, погіршення якісного складу робочої сили, її низька конкурентоспроможність і надмірне резервування її найбільш кваліфікованої частини призводять до втрат раніше створеного професійно-освітнього потенціалу регіонів.

Безумовно, позитивним є те, що в динаміці спостерігається поступове зниження питомої ваги кваліфікованих фахівців серед зареєстрованих безробітних. Це можна пояснити не тільки поліпшення становища з їх працевлаштуванням, але й неповнотою обліку незайнятого населення та поширенням нерегламентованих форм діяльності.

З огляду на те, що за сучасних умов значно розширилося коло соціальних ризиків, а відтворення робочої сили істотно ускладнилося, механізм регулювання територіальних ринків праці України повинен охопити великий спектр проблем і напрямків, оптимально поєднавши в собі фінансово-вартісну, структурно-інвестиційну, соціально-економічну, організаційно-управлінську складові. У концептуальному аспекті побудований на економічних засадах механізм регулювання територіальних ринків праці, який би акумулював у собі всі названі складові, повинен повністю інтегруватися до системи господарського управління і здійснюватися в контексті заходів регіональної політики економічних перетворень. Зокрема, якщо пріоритетною метою вважати зростання ефективності праці як у державному, так і в приватному секторах економіки, а не штучну інфляційну підтримку певного рівня формальної зайнятості , то вкрай необхідно посилити труд зберігаючи спрямованість такого регулювання шляхом піднесення заінтересованості суб'єктів господарювання різних форм власності у зниженні вартості продукт та зростанні прибутковості виробництва, що в свою чергу, вимагає створення розвинутого конкурентного середовища.

Висновок

Безумовно, регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції через вплив та господарські інтереси -- це найперспективніший шлях. Але виникають ситуації, пов'язані переважено з істотною зміною рівня пропозиції робочої сили внаслідок її територіального переміщення, що потребують розробки відносин самостійного механізму реалізації.

Першоосновою економічного регулювання ринку праці повинні стати реальна вартість робочої сили і ефективна зайнятість населення, яка в наших умовах передбачає активізацію процесу вивільнення надлишкової робочої сили, формування мобільного резерву робочої сили, легалізацію прихованого безробіття.

Слід враховувати і ту обставину, що порушення так званої “абсолютної економічної” межі підвищення загального рівня зайнятості населення нам не загрожує, бо система партнерства і насиченість ринку товарами вітчизняного виробництва не досягли того рівня, який би міг спричинити зростання саме на цьому ґрунті рівня безробіття і загострення соціально-економічних проблем.

Доводиться визнати, що регулювання на територіальних ринках праці таких процесів, як трансформування прихованої форми безробіття в явну, формування мобільного резерву робочої сили, -- це пошук компромісних рішень між шляхами розв'язання соціальних проблем зайнятості та необхідністю реалізації вимог ефективності. Зважаючи на те, що тільки високоефективна економіка здатна забезпечити несуперечливе і усталене вирішення соціальних питань, слід визначити її пріоритетність на етапі переходу до ринкових відносин. Необхідно підкреслити і цей висновок і практичні дії, що повинні випливати з нього, не означають ігнорування таких проблем соціального захисту населення, як, наприклад, гарантоване працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю та інших, найуразливіших на ринку праці, його категорій. Загальне зниження навантаження і тиску, які справляє на економічну систему надлишкова чисельність зайнятих працівників, дозволить через піднесення продуктивності праці значно розширити фінансові можливості соціальної підтримки населення.

Отже, інтенсивне вивільнення робочої сили, з її наступним територіально-галузевим перерозподілом на користь наукомістких виробництв, соціально орієнтованих видів діяльності, галузей, які працюють на споживчий ринок, є об'єктивною необхідністю, що вимагає синхронізації сучасних методів і форм макро- та мікроекономічного впливу на регіональні та локальні ринки праці з метою формування високо мобільного і конкурентоспроможного контингенту робочої сили. Якісно новий рівень територіально-галузевої мобільності робочої сили може бути досягнутий шляхом узгодження таких процесів, як створення необхідних технологічних умов виробництва на рівні низових економічних структур і формування відповідного соціально-економічного механізму швидкого пристосування параметрів робочої сили до вимог попиту на неї на рівні галузей, регіоні в цілому.

Список використаної літератури:

1. Зарембо Ю.Г. Державне регулювання економіки. Рівне, 2001р.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 1.02.96 м. №150 “Про Концепцію професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення”.

3. Доценко А.П., Осокина В.В. “Економічний аналіз ринкових відносин”, Київ. КДУ, 1992 р.

4. Єременко В. “Робоче місце і ринок праці”// Економіка України, 1996 р., №6.

5. Нікифорова А.А. Ринок праці: зайнятість і безробіття, М.: “Міжнародні відносини”, 1991 р.

6. Поль Самуєльсон “Економіка”, Львів, “Світ”, 1993 р.

7. Рональд Дж.Эренберг, Роберт С.Сміт “Сучасна економіка праці”, Видавництво Московського університету, 1996 р.

8. Трубіч З. Особливості сучасного етапу використання трудового потенціалу//Економіки України, 1996 р., №11.

9. Шаленко М., Сучасна тенденції розвитку ринку праці України//Економіки України, 2006 р., №9.

10. Шаленко М. Концепція територіальної сегментації ринку праці України і її практичне використання//Економіка України, 1994 р., №7.

11. Економічна суть ринку праці: 2005-03-01.