Основи ораторського мистецтва в менеджменті

13

План

ВСТУП

1. Ораторське мистецтво

1.1 Стилі красномовства. Цицерон - вершина римського красномовства

2. Менеджер: вимоги до знань, поведінки, досвіду

2.1 Кваліфікаційні вимоги до менеджера

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ВСТУП

Перша частина роботи містить інформацію, щодо ораторського мистецтва, усе, що постає у людській свідомості, набуває форми слова. Система знаків, яку іменовано мовою, фіксує знання про світ, що оточує людину, є важливим чинником її самоусвідомлення, дає її змогу виразити свої ставлення до навколишньої дійсності. Мова виражає думку і почуття людей, вона є основним засобом їх спілкування.

Отже, одна із головних функцій мови - комунікативна, тобто функція спілкування. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших. Красномовство - це сила, з допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізувати власну волю.

Термін “риторика” походить від грецького слова, яке означає наука про ораторське мистецтво, красномовство. Латиною поняття “красномовство” як “мистецтво говорити” позначається словом cloquentia - словенція. Наука про красномовство виникла як спроба осмислити закономірності гарного прозового мовлення, яке в активному суспільстві цінується значно менше, ніж художнє, поетичне слово. І все ж, поруч з поетами, які говорили про речі високі, використовуючи віршову форму, поставали оратори зі словом на політичні теми, промовами в суді тощо. У зв'язку з цим постала потреба вивчати закони ораторства, яке вже в античності стало справжнім мистецтвом.

Друга частина роботи описує сучасні кваліфікаційні вимоги до менеджера, вимоги до знань, поведінки в певних ситуаціях і досвіду. Мислення керівника повинне бути стабільним, тобто відрізнятися високим ступенем стійкості. Керівник повинен володіти певним рівнем інтелекту. Проте, як показує досвід, насправді жорсткого зв`язку між рівнем інтелекту і рівнем керівництва немає.

1. Ораторське мистецтво

Риторика - це наука про закони управління мисленно-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони які визначають ефективність цієї діяльності. З давніх-давен риторику розуміють як науку про умови і форми ефективної комунікації. Як і кожна наука вона базується на законах. Основним законом є - закон ступеневої послідовності1. Виділяють чотири етапи підготовки публічного виступу, які можна визначити як розділи риторики: інвенція, диспозиція, єлокуція, меморія.

Першим етапом є інвенція (лат. винахід, вигадка) формування гіпотез майбутнього виступу.

Натхнення приходить разом із зростанням обсягу ваших знань і роздумів. Якщо тема оволоділа вами, можливо, вона оволодіє й слухачами. Знайдіть пригодницьку жилку, інтригу, яка схвилювала б слухачів, пробудила відчуття переживання добра і зла.

Обирайте таке коло питань, підготовка до яких може дати вам більше знань, аніж ними володіють ваші слухачі: «Студентське самоврядування», «Розвиток сучасної української музики» .

Працювати систематично, день за днем, наполегливо, постійно думати над темою майбутнього виступу.

Підбирати прийнятну тему. Настрій публіки залежить від місця і часу. У побуті слухачі сприймуть як належне те, що в аудиторії здасться їм смішним, нудним або й шокуватиме. Тому мету і характер виступу повинен обрати сам оратор. Йому належить особливе право створити таку обстановку, яка підняла б присутніх над повсякденною рутиною і спрямувала їх у привабливий політ разом з вашим духом, вашою думкою.

Насамперед тема повинна бути цікавою, достатньо важливою і зрозумілою для аудиторії. Щоб не схибити, виступаючи зі своєю промовою, слід мати уявлення про рівень знань слухачів, їх освіту, виховання, заняття, вік і особливі інтереси. Взагалі, є багато тем, які можуть зацікавити всіх слухачів. Скажімо, рятування людей з палаючої багатоповерхівки чи гелікоптером під час повені, напевно, зацікавить усіх.

Чи буде тема важливою і захоплюючою, залежить головним чином від: основних інтересів аудиторії; групових інтересів; злободенних інтересів; конкретних інтересів; новизни теми; закладених у ній елементів конфлікту.

Саме ці аспекти ми розглянемо насамперед.

а) Основні інтереси, їх витоки вкорінені у питаннях життя і смерті, здоров'я, кохання, відносин із ближніми, грошей та власності, професії, кар'єри, слави, соціального статусу і престижу. Вибором теми і мети можна викликати в аудиторії відчуття безпосередньої небезпеки або уявлення про життєво важливі, невідкладні заходи.

б) Групові інтереси. Ці інтереси аудиторії - найкраща основа промови. Коли значна частина групи готується практику за кордон, то розмова про особливі національні традиції, про можливість заробити під час практики, про спокуси і застереження буде вкрай цікавою й потрібною.

в) Злободенні інтереси переважно викликані поточним моментом: виборча кампанія, референдум, проблеми телебачення, епідемії, засоби боротьби з поширеними хворобами (серцево-судинні, ракові, туберкульоз) тощо.

г) Конкретні інтереси викликає все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо. Подивіться, як ставляться люди до конкретних речей, що їх оточують: автомобілі, будинки, їжа, тварини, стихійні явища. Адже уся нескінченна кількість речей має безпосереднє відношення до нашої роботи, зручностей та розваг.

д) Новизна теми завжди приваблює слухачів. Адже незалежно від ступеня уяви слухачі воліли б знати про життя інших народів, про мандри і мандрівників, про дива минулого і майбутнього.

є) Конфлікт у промові - також важливий елемент добре підготовленої промови. Люди завжди схильні приділяти увагу спірному, зіткненню думок, боротьбі. Надзвичайно цікавий і хвилюючий елемент історичних подій воєнні бої або зіткнення думок видатних історичних діячів.

Відбір матеріалу для виступу. Є чотири джерела накопичення матеріалу для промови: особистий досвід, розмірковування і спостереження, інтерв'ю і бесіди, читання.

Промова повинна «визріти». Треба завжди у вільні хвилини повертатися до обраної теми, думати про неї, промовляти вголос окремі епізоди. Нехай думка про тему буде останньою перед сном. Розповідайте друзям про свій задум, нехай вони також зацікавляться ним і висловлять свої думки. Ставте собі запитання стосовно змісту промови. Записуйте свої думки і спостереження. Будьте уважними, спілкуючись з іншими людьми, адже не виключено, що вони мимохіть скажуть щось таке, що допоможе вам глибше усвідомити ваш задум. Правильно і ґрунтовно ставте запитання своїм співбесідникам. Намагайтесь сформулювати питання до них завчасно.

І майте на увазі ще один важливий момент: підберіть матеріалу на сотню виступів, але дев'яносто відкиньте.

Диспозиція - мистецтво розміщення матеріалу і оформлення структури промови. Для кожної промови необхідно спланувати (буквально до слова) її початок і закінчення. Планування змісту та порядку виступу - дуже складне і відповідальне завдання. Воно потребує багато часу і сил, вимагає сили волі. Треба відверто зазначити, що доповідач часто ухиляється від неминучих труднощів мислення. Новачки в ораторській справі часто сподіваються на силу натхнення під час виступу. Нажаль, натхнення без цілеспрямованої роботи над текстом не допомагає.

Вступ повинен бути коротким, люди сьогодні достатньо поінформовані. Тому у вступі слід чітко і зрозуміло сформулювати суть теми виступу. Слід застерегти себе від того, щоб на початку промови обов'язково розповідати смішну історію. Можна викликати усмішку, використавши посилання на виступ попереднього оратора. Відзначте якусь безглуздість. Непогано пожартувати на свою адресу. Розкажіть, як ви потрапили в якусь смішну ситуацію. Дуже грубою помилкою буде почати з вибачень типу: «Я не оратор... Я не підготувався до виступу... Мені нічого сказати.. .». Люди прийшли для того, щоб отримати цікаву і важливу для них інформацію. І ви, напевно, її маєте. Але навіщо ж відразу відвертати від себе увагу слухачів? Потім її нелегко буде повернути. Тому за будь-яку ціну увагу до свого виступу слід привернути одразу ж. Як це зробити?

Я гадаю, що сперш потрібно викликати цікавість слухачів. Один ректор почав свій виступ запитанням: «Чи знаєте ви, що і нині рабство існує в двадцяти країнах сучасного світу?» Цим запитанням він не тільки викликав цікавість, він здивував і вразив слухачів. «Як, рабство? У наш час? У двадцяти країнах? Це неможливо! Назвіть ці країни!». Почати виступ можна, використавши цитату з промови якогось відомого політичного чи громадського діяча, або навівши якийсь вражаючий аудиторію факт.

Основна частина. Зрозуміло, що це найбільш навантажена і об'ємна частика виступу. Адже тут йтиметься про ту інформацію про ту ідею, яку в розгорнутому вигляді вам доведеться донести до слухачів, надихнути їх на прийняття якогось рішення. В основній частині промови дають юридичні, економічні, політичні, конкретні наукові визначення, наводять усілякі порівняння посилання на авторитети, статистичні дані.

Завершення. Це також важлива частина виступу. Над тим, як він закінчить свій виступ, повинен замислитись кожен промовець. Останні фрази виступу краще вивчити напам'ять. Ви можете допустити якісь незначні помилки в основній частині виступу, особливо якщо ви намагаєтесь без потреби не користуватися написаним текстом.

Навіщо треба робити узагальнення-висновки сказаного? Через те, що навіть у короткому виступі, який триває 5-10 хвилин, доповідач може зачепити таку кількість питань, що слухачі будуть не в змозі їх усі охопити наприкінці виступу. Тому бажано узагальнити зміст свого виступу, «розповісти слухачам, про що все ж таки ви їм розповідали».

Слід мати на увазі, що неприпустимо завершувати виступ фразою типу: «Ну от приблизно все, що я хотів вам сказати. На цьому я і закінчу». Закінчуйте промову, але не кажіть про те, що ви закінчуєте. Слухачі зрозуміють це і без вас.

І завжди завершуйте свій виступ раніше, ніж ваші слухачі цього захочуть, пропонують досвідчені оратори.

Елокуція (лат. висловлюсь, викладаю) безпосередній зміст викладу матеріалу, виступ перед аудиторією. Оратор, який ставить перед собою мету - виступити перед певною аудиторією. А маючи на меті виступити ще й цікаво і захоплююче, оратор повинен вчинити і певні конкретні кроки у цьому напрямку, до яких належить віднести: підбір доцільних мовних засобів, граматичну правильність, ясність думки, довершеність висловлення.

Вимога граматичної правильності, якій підлягає мова виступу, - слушна. Але тут слід ураховувати, що мова його граматично правильна. Інакше замість того, щоб зосередитись на змісті промови, доведеться зосереджуватися на словах.

Ясність думки і довершеність висловлення також важливі. Коли ви говорите про прості предмети або про речі широко вживані, намагайтесь користуватися термінами, які найбільше для цього підходять (краще, щоб у вашому виступі землетрус був не просто «сильний», а силою у 6,5 бала...).

Прямі тактики мовного впливу можна визначити як тактики відкритого типу. Важливим показником цієї тактики є її незмінюваність. Прямі значення мовних одиниць не підлягають варіюванню.

Зважте ще й на те, що існує велика кількість «вагомих» слів, які завдяки певним асоціаціям викликають приємні чи неприємні відчуття. Так, дослідження в галузі реклами свідчать, що людям не подобається, коли їм говорять: «зберігайте (гроші в Ощадбанку)», «запитуйте (в аптеках міста)», «купуйте (тільки у нас)». У людей виникає лише почуття роздратування через те, що їх примушують робити те, що потрібно комусь.

Щодо непрямих тактик мовного впливу, то загальний принцип побудови непрямої тактики мовного впливу базується на тому, що фактично будь-яка непряма тактика пропонує слухачеві певну загадку - більшої чи меншої складності. Якщо слухач (читач) розгадає цю шараду, то отримає певну уяву не тільки про зміст повідомлення, а ще й про мотиви того, чому повідомлення побудоване саме так, непрямо. Непряма тактика мовного впливу містить у собі інтригу, вона оволодіває особистісними характеристиками слухача, включає його у повідомлення.

Очевидна особливість непрямих тактик мовного впливу в тому, що вони забезпечують слухачеві свободу дій як свободу ініціативи та фантазії. Адже «розгадати» - означає проаналізувати, перебрати в своїй свідомості декілька неприйнятних варіантів розгадки, зрозуміти, чому вони неприйнятні, а, можливо, врешті-решт і дійти «правильної відповіді».

1.1 Стилі красномовства. Цицерон - вершина римського красномовства

В історії красномовства давно було опрацьоване вчення про три стилі красномовства: високий стиль, середній (квітчастий) стиль, низький стиль.

Для високого стилю характерне досягнення оратором атмосфери піднесення, зворушення слухачів. Тому оратору слід підбирати відповідні емоційні та величні засоби впливу на аудиторію. До таких можна віднести метафори, катахрези, алегорії, метонімії та інші фігури піднесення.

Середній (або квітчастий) стиль промови покликаний надати слухачам насолоду від почутого. У такій промові слушно використати засоби, які покращують зміст виступу: гіперболи, епітети, метафори, усілякого роду вислови знаних мислителів і поетів, гумористичні включення, жарти тощо. Адже після такої промови слухачі повинні залишити аудиторію у гарному в веселому настрої.

Високий і середній стиль використовував М. Тулій Цицерон.

Низький стиль - це стиль повчання і розповідей. Переважно його вживають у ситуаціях, коли ми інформуємо, повчаємо або проповідуємо людям якісь істини. Тут, як правило (але не обов'язково!), промовці не застосовують риторичних фігур і тропів. Хоча ніхто й не стверджує, що у повчанні не може бути жарту чи оповідання обов'язково має бути сухим і збавленим емоцій.

Зазвичай у риториці для того, щоб висловитись красиво, застосовують тропи і фігури.

Меморія (лат. пам'ять, згадка) методика запам'ятовування структури і змісту виступу.

Відомо, що людина із середніми розумовими здібностями використовує не більше десяти відсотків можливостей своєї пам'яті. Інші дев'яносто пропадають марно, оскільки ми порушуємо природні механізми запам'ятовування. Що ж зробити, щоб скористатися хоча б частиною з цих дев'яноста відсотків?

Перша умова запам'ятовування - це глибоке і яскраве враження від того, що ви хочете запам'ятати. Для цього треба зосередитись. П'ять хвилин повного, глибокого зосередження дадуть відчутніший результат, ніж година блукань манівцями розрізнених думок. Що означає, зосередитись? Уявіть собі, що ви знайомитесь з новою людиною. Вона назвала себе. Зробіть усе, щоб чітко з'ясувати її прізвище та ім'я. Не полінуйтесь перепитати; запитайте, звідки походить це прізвище. Таким чином ви отримали сильне враження. Можливо, вам краще деякі тексти читати вголос, бо це допомагає запам'ятовуванню. Не лінуйтесь записувати нову інформацію: номер телефону, план доповіді, план роботи на наступний день.

Друга умова запам'ятовування - повторювання. Тисячі студентів у Китаї повинні знати напам'ять деякі релігійні тексти. Як їм це вдається? Тільки багаторазовим повторюванням! Тому кожному, хто хоче розвинути пам'ять, слід привчити себе до того, щоб часто у вільну хвилину, у транспорті, під час прогулянки пригадувати, пригадувати і запам'ятовувати. Але тут слід пам'ятати про те, що чисто механічне повторювання - не завжди найкращий шлях. Психологи вважають, що людина, яка сидить і повторює текст, доки не закріпить його в своїй пам'яті, витратить удвічі більше часу, ніж людина, яка процес повторювання здійснюватиме з розі ними інтервалами, хоча б і протягом декількох днів.

Третя умова запам'ятовування - це використання асоціацій. Асоціації бувають різними: дата народження, якась історична подія, знання структури підручника, закони логіки тощо. Інколи ім'я людини чи назва місцевості або назва речі чи зміст події дають поштовх до якоїсь асоціації, що дозволяє ніби викарбувати їх у пам'яті. Той, більше осмислює отримані свідчення і встановлює між ні тісні взаємозв'язки, буде мати і кращу пам'ять.

Щоб запам'ятати прізвище незнайомої людини, ставте їй запитання стосовно її прізвища.

Щоб запам'ятати дати, асоціюйте їх з відомими вам знаменними подіями, які ви знаєте.

Щоб запам'ятати план вашого виступу, розташуйте пункти його так, щоб вони постали перед вами у логічній послідовності.

Якщо ви забули, що казати далі, використовуйте останні слова попередньої фрази на початку нової.

Отже, усі чотири етапи дають нам змогу не тільки виступити перед аудиторією, отримати певне визнання, викласти інформацію, але і навчають що все треба робити обдумано, зосереджено, наполегливо. Підготовка до промови збагачує нас новими знаннями, адже для виступу промовець має підібрати матеріалу на сотню виступів, але використати лише самий найкращий. Я вважаю, якщо хочеш щоб тебе почули та вислухали сам маєш відчувати те про що говориш. А якщо говориш лише по пам'яті не розуміючи суті, смислу і відчуття, - це втрачає сенс.

Цицерон - вершина римського красномовства. « Здається, для мене не існує нічого більш чудового, як уміння силою слова володіти натовпом слухачів, здобути їхні серця, скеровувати їхню волю куди захочешь і відвертати її, звідки бажаєш…» (М. Туллій Цицерон).

Ораторське мистецтво було могутнім засобом у всіх сферах людського суспільства в Греції і в Римській республіці.

Важливе значення для промовців, перед усім початківців, мали вправи та письмові вправи: “Письмові вправи - найкращий і найвидатніший творець і вчитель красномовства”. Коли ми пишемо, доводить Цицерон, то наша увага суцільно мобілізована, перед нами постає весь предмет, докази, що стосуються справи. Також необхідно було робити вправи для голосу, легінь рухів тіла.

Історія римського красномовства зберегла чимало імен, але серед них лише деякі належать видатним промовцям. Одним з таких був Марк Туллій Цицерон.

Перший успіх принесла йому участь у 70 р до н.е. в процесі проти Вереса. Першу політичну промову проголосив у підтримку Г.Помпея5. З перемогою Цезаря залишив політику. Лише після його вбивства вступив у політичну боротьбу.

Ораторський ідеал - свідоме володіння усіма засобами, які повинні зацікавити і переконати слухача. Ораторський талант, на думку Цицерона - це велика рухливість розуму і фантазії, які здатні швидко знаходити матеріали, складати промову пишно, прикрашати її, міцно і надовго запам'ятовувати. Ораторська практика Цицерона є втіленням у життя його стилістичних концепцій, які зумовили створення великим промовцем свого неповторного стилю.

Цицерон увібрав у себе все найкраще з науки і культури двох античних суспільств. Він вважав, що професія оратора надто важка, бо вона набувається за допомогою багатьох наук і великих зусиль.

Композиції промов Цицерона, його характеристики персонажів, історичних подій є переконливим доказом його обдаровання, гнучкості його розуму, польоту його творчої і художньої фантазії. Кожна промова оратора - струнка логічна будова, прикрашена вишуканими стилістичними засобами, де зміст і форма творить гармонію, становлять єдину художню цілісність всебічних та глибоких знань, розмаїття почуттів і досконалості викладу. Кожна його промова - це художній твір.

Виконавська майстерність Цицерона була бездоганною. Кожен жест промовця, його міміка, порухи очей, модуляція голосу виникли під впливом відповідного змісту виголошуваної промови, творили чудову гармонію, захоплюючи слухачів.

Багато в чому успіх виголошення визначав голос, про який промовецеві треба було завжди турбуватися. Він мав сильний і красивий голос, добре поставлений, здатний виражати найрізноманітніші почуття. Ораторській прозі Цицерона притаманна стилістична досконалість і точність вислову.

Теорія і практика ораторського мистецтва Цицерона пов'язана з глибоким вивченням справи і головною метою промови було переконати слухачів. Для цього, свідчить Цицерон, повинні опиратися на три речі:

- треба довести, що правдою є те що ми захищаємо;

- нам потрібно зробити спільниками тих, хто спочатку до нас не прислухався;

- скерувати їх почуття туди, куди вимагатиме справа.

Цицерон визначає два джерела доказів: першим джерелом вважалися документи, що пов'язані з самою справою. Це могли бути акти, договори, угоди; другим джерелом - особа оратора.

Промова, твердить Цицерон, якою оратор намагається зворушити слухачів, мусить хвилювати його більше, ніж будь-кого з присутніх.

Кожен крок промовця повинен бути обережним, обміркованим, щоб не викликати у людей злоби. Оратор повинен спрямовувати ненависть і гнів на противника і відвертати їх від себе та підсудного так само слід використовувати й почуття надії, радості та досади.

Особисто мене зацікавило те, як Цицерон твердив, що корисно збуджувати сміх, бо веселість примножує прихильність слухачів. Найчастіше оратор використовує сміх тоді коли зазнає нападу противника.

Промовцю для виголошення дорадчих промов треба мати розум, шану громадян, красномовність. Перед сенатськими заседателями оратор викладає свої міркування стисло, незаймаючи великої кількості часу. Цицерон вважав і я з ним погоджуюсь, щоб впливати на народ, треба також знати його звичаї, людей.

У промовах перед народом, твердив Цицерон, потрібно уникати слів які можуть образити його, викликати загальне обурення.

У промовах Цицерон радить уникати простих і застарілих слів, а натомість вживати слова вишукані та ясні. Інколи оратор використовує побіжний огляд, стисле пояснення основних питань. Оратор використовує гіперболу, вагання, поправку до сказаного, гнів, прохання та інші стилістичні засоби.

Цицерон зайняв визначне місце у світовій культурі та захоплює наших сучасників і сьогодні.

2. Менеджер: вимоги до знань, поведінки, досвіду

Кваліфікований менеджер знає, як вибирати найбільш підходящі інформаційні засоби або канали комунікацій. Він розуміє, що форма комунікації впливає на характер повідомлення, яке має бути передане. Наприклад, яку вибирати форму повідомлення: письмову чи усну, в якому середовищі й місці його зробити.

Менеджери мусять мати спеціальні знання і здатність використовувати їх у повсякденній роботі з управління організацією. Спроможність до керівництва зумовлена наявністю таких особистих цінностей і чіткої особистої мети: здатність управляти самим собою, вміння навчати й розвивати підлеглих, формувати ефективні робочі групи.

Міжнародний досвід господарської діяльності показує, що основою довгострокового успіху будь-якої фірми є висококласний менеджер або команда управлінців. Складність роботи керівника обумовлена тим, що він покликаний керувати всіма сферами життєдіяльності підприємства і забезпечувати вирішення не тільки техніко-економічних, але і соціально-психологічних завдань. В зв`язку з цим до нього пред`являються особливі вимоги розуміння суті пізнавальних процесів, складових основу управлінської діяльності. Як же представляє сучасна психологічна наука цю здатність?

Я вважаю, щоб були знання потрібна добра пам'ять у керівника або її розвивати.

Пам`ять, тобто уміння людини зберігати і відтворювати в свідомості колишні враження, досвід, - найважливіша характеристика психіки.

Пам`ять - це багатовимірне явище, її різні грані виявляються у різних людей по-різному. Для осмислення цього складного психологічного явища використовується метод класифікації різних вимірювань, характеристик пам`яті на основі різних критеріїв: джерело отримуваної інформації, що зберігається; характер змісту отримуваної інформації; ступінь міцності, надійності збереження отриманих даних і ін.

По джерелу інформації пам`ять класифікується на зорову, слухову і рухову (моторну); у різних людей роль цих джерел в отриманні і збереженні вражень неоднакова. По характеру зміст інформації пам`ять підрозділяється на логічну, образну, емоційну. Встановлено, що логічна інформація сприймається лівою півкулею мозку, а образна - правим. По критерію міцності збереження інформації розрізняють довготривалу і короткочасну пам`ять. Як показує досвід управлінської діяльності, пам`ять керівника повинна мати деякі професійні особливості, важливі для його діяльності:

- надійне збереження інформації не стільки про речі, предмети, скільки про людей, оскільки саме взаємини з людьми складають головний зміст управлінської діяльності;

- великий об`єм, здатність сприймати і зберігати інформацію і про предмети, і про людей, а також постійний облік характеру взаємин, що склалися між людьми;

- оперативність, тобто уміння швидко мобілізовувати наявну інформацію, використовувати її в потрібний час і в потрібному місці;

- перешкодостійкість, тобто її надійність, працездатність в складних ситуаціях, наприклад при веденні переговорів, в конфліктних ситуаціях і тому подібне.

При використанні пам`яті, так само як і в процесі сприйнять, зустрічаються деякі типові помилки: помилка «улюбленої ситуації», що добре збереглася в пам`яті, - перенесення умов, рішень, інформації з однієї ситуації, що раніше мала місце, на іншу, хоча і подібну першою. Ця помилка веде до спрощення способів поведінки керівника, їх стандартизації. Шлях подолання такої помилки - всестороння оцінка ситуації, кожна з яких є неповторною. Таким чином, пам`ять тісно пов`язана з розумовими процесами, які загалом дають менеджеру певні знання.

Досвід керівника. Щоб використовувати досвід, менеджер повинен вміло мислити в певних ситуація і мати розвинений інтелект.

Найважливішу роль в управлінні разом із здатністю отримувати і зберігати інформацію має і здатність зіставляти дані отриманого досвіду і робити на його основі ті або інші виводи, тобто уміння міркувати, мислити. У розумовому процесі, мисленні беруть участь як відчуття, так і розум людини, об`єднуються, синтезуються логічні форми пізнання. Саме здатністю мислити пояснюють філософи-раціоналісти велич людини. Уміння мислити перш за все виявляється в умінні говорити. Мислення визначають як німу, внутрішню мову, а мова - як озвучене мислення. Цілком справедливо тому відоме твердження: «Хто ясно мислить, той ясно і висловлює».

Мислення - складний, багатоплановий процес, він може характеризуватися з різних позицій:

1. властивості мислення оцінюються з погляду його логічності, тобто дотримання встановлених норм мислення, уміння вивчати і вирішувати складні теоретичні і практичні питання;

2. операціональністъ мислення оцінюється як його застосування для здійснення різних розумових операцій, наприклад таких, як аналіз (уявне розділення об`єкту на складові частини в цілях з`ясування їх властивостей) або синтез (протилежна аналізу розумова операція з`єднання елементів об`єкту, що вивчається, в єдине ціле з метою з`ясування властивостей цього цілого);

Серед форм мислення виділяються: поняття, що виражають істотні ознаки предметів; думки, що встановлюють зв`язки і відносини між предметами; висновки, що фіксують зв`язку між поняттями і думкам, тобто складні думки. Мислення передбачає наступні етапи:

- усвідомлення якої-небудь проблеми при здійсненні тієї або іншої діяльності;

- пошук можливих варіантів її рішення;

- вибір один з цих варіантів як найбільш прийнятного;

- реалізація прийнятого варіанту в практичній діяльності.

Ці основні характеристики розумової діяльності в цілому характеризують і аналогічну діяльність керівника. Проте управлінська діяльність специфічна, тому при її здійсненні затребувані особливі сторони мислення.

Головна особливість мислення керівника, яка обумовлена характером його професійної діяльності, - його практична спрямованість, тобто спрямованість не на ті або інші символи, знаки, як це має місце в діяльності ученого, а на реальні об`єкти і процеси, перш за все на людей і їх взаємини. Мислення керівника як би вплетене у всі форми управлінської діяльності - планування, організацію, мотивацію, контроль.

Ці особливості управлінського мислення висувають особливі психологічні вимоги до інтелектуальних здібностей менеджера:

Поведінка менеджера в багатьох випадках залежить від волі.

Вольові властивості керівника - це здатність здійснювати свої бажання, поставлені перед собою цілі. Воля припускає свідоме регулювання людиною своєї поведінки, діяльності, виражене в умінні долати труднощі, зокрема непередбачені зміни виробничій ситуації і тому подібне.

Без подолання цих труднощів будь-яка діяльність, у тому числі і управлінська, не може бути успішною. Вольові властивості характеризуються як цілеспрямованість, наполегливість і завзятість, рішучість і сміливість у поведінці, витримка і самовладання. Я вгадаю, що ці якості особливо важливі для менеджера.

Зміцнення вольових якостей керівника багато в чому залежить від його здатності чітко організувати свою роботу, її планування. Менеджери повинні мати спеціальні знання і володіти здібністю використовувати їх у повсякденній роботі управління організацією. Здібності до керівництва обумовлені наявністю таких розумних особистих цінностей і чітких особистих цілей, як: здатність управляти самим собою, уміння навчати і розвивати підлеглих, формувати ефективні робітничі групи. Різноманітні вимоги до фахової компетенції менеджерів умовно можна об'єднати в дві групи.

Управління належить до таких видів людської діяльності, якi потребують специфічних людських якостей, що роблять конкретну особу професійно придатною до управлінської діяльності. Ці якості не можна розглядати ізольовано, адже вони характеризують одну особу, хоча й з різних боків. Тільки розглядаючи їх у взаємозв'язку можна одержати відповідне уявлення про працівника, про його придатність чи непридатність до управлінської діяльності. Сам комплексний підхід до визначення складу i змісту властивостей, якi в сукупності здатні забезпечити якісне виконання менеджером своїх функціональних обов'язків, забезпечує модель сучасного менеджера. Стосовно моделі професіонала, то зазначимо два суттєвих моменти: опис моделі не повинен обмежуватися простим переліком основних компонентів. Між усіма елементами необхідно встановити реальні зв'язки. Слід зазначити, що у часовому аспекті використання властивостей керівника раніше відбувалося послідовно, а зараз одночасно; модель менеджера повинна мати динамічний характер. Щоб менеджер мав змогу ефективно керувати, він повинен відповідати сучасній моделі. Перш за все слід виділити деякі загальні передумови, які визначають придатність людини до керівної посади, вже потім формулювати вимоги до цієї людини.

2.1 Кваліфікаційні вимоги до менеджера

За оцінкою Американської асоціації методів управління, менеджери мусять мати такі риси:

- найвищий професіоналізм; поєднання в собі рис адміністратора і лідера;

- вміння враховувати інтереси всіх сторін, що беруть участь у бізнесі;

- широкий інтелектуальний кругозір; висока моральність;

- ініціативність;

- наполегливість;

- комунікабельність;

- уміння бути стратегом, вивчати й аналізувати своє оточення;

- спроможність акумулювати інформацію - вибирати з неї найважливішу для даного моменту й на перспективу;

- використовувати можливості наявної інформаційної мережі;

- добувати інформацію;

- аналізувати погані новини з більшою увагою, ніж добрі;

- перетворювати факти в інформацію, а її - у знання;

- визначати важливість, цінність інформації, її багатоаспектність;

- відчувати перспективу, знати, що потрібно сьогодні, а що - завтра;

- мати інтуїцію;

- вміння переконувати підлеглих у потребах справи та в реалістичності свого бачення перспективи розвитку фірми; цінувати таланти працівників і позбуватися баласту коректним шляхом; уміти слухати інших і чути навіть те, що не сказано вголос;

- спонукати людей бути самими собою;

Керуватися правилом: якщо два працівники думають однаково, то один із них зайвий; прагнути до широкого спектру думок; бути чесним, оскільки без цього немає довіри, гнучким, поступливим у думках і діях, не переступаючи грані, за якою настає порушення етики, норм моралі; бути доброзичливим; добропорядним; об'єктивним; неупередженим; мати високорозвинуте почуття справедливості; щиро сприяти загальному успіху фірми; взяти на озброєння такі риси: акуратність, точність, діловитість, скромність, простота, чуйність, твердість, рішучість.

Пам'ятайте, про вас будуть судити не за вашими пізнаннями, а за вашими діями. Тому виробляйте в собі спроможність міркувати; прагніть мислити логічно; будьте спостережливі; зберігайте почуття обов'язку; вмійте (вчіться) управляти людьми; черпайте знання в практиків; чемно і доброзичливо ставтеся до працівників, намагайтеся всебічно вивчати їхні характери, поведінку, навички, працю, особисте життя; при виконанні службових обов'язків уважно добирайте слова й ніколи не робіть незаслужених докорів працівникам, підлеглим, колегам; не бійтеся визнавати свої помилки, але прискіпливо аналізуйте їх; намагайтеся заслужити симпатію начальника (керівництва) шляхетною ретельністю; оцінюючи предмети й людей, завжди дотримуйтеся належної міри та стриманості, уникайте крайнощів у судженнях та оцінках; критикуйте тільки заради справи; довіряйте собі; захищайте свої погляди активно, адже важко переконувати іншого, якщо не переконаний сам; займайтеся постійно самоосвітою; розвивайте і поглиблюйте питання, які вас цікавлять; виявляйте ініціативу - страх перед відповідальністю є ознакою слабкості; будьте в курсі подій, проблем, загальних ідей; постава, мова, поводження, витримка - все має засвідчувати, що ви чітко усвідомлюєте відповідальність; не завантажуйте свою увагу та увагу оточуючих дрібницями; позбавляйтесь нездатних; подавайте особистий приклад; аналізуйте діяльність підприємства за схемами й таблицями.

Незалежно від організації, в якій працюють менеджери, вони мусять оволодіти трьома головними типами навичок: технічними, комунікативними (навички спілкування), аналітичними. Практичне використання цих навичок змінюється залежно від рівня управління. Проте оскільки менеджери досягають своєї мети (виконують поставлені завдання) в основному за допомогою інших людей, то на всіх рівнях управління не можна обійтися без комунікативних навичок. Аналітичні навички більшою мірою необхідні керівникам вищої ланки управління, а технічні навички здебільшого необхідні на нижчих рівнях ієрархії.

Не виключено, що на початку кар'єри у вас може не бути деяких із перерахованих навичок, але ви їх обов'язково змушені будете виробити згодом.

Технічні навички має людина, здатна виконувати конкретну роботу. Наприклад, майстер на виробництві, як правило, мусить мати технічні навички, щоб навчити робітників їхніх обов'язків і давати керівникам більш високого рангу інформацію про виробничі проблеми. Однак на практиці буває, що менеджери, які не мають відповідних технічних навичок, контролюють роботу таких кваліфікованих працівників, як програмісти, інженери, бухгалтери та ін. Незалежно від того, чи володіють вони технічними навичками для виконання даної роботи, всі менеджери мусять мати технічні управлінські здібності або адміністративні навички. До останніх належать здатність складати розклад роботи, читати бухгалтерські звіти, комп'ютерні розпечатування та ін. Якщо багато технічних здібностей не мають широкого застосування в різних сферах, то масштаби використання адміністративних можливостей досить широкі. Наприклад, якщо ви вмієте працювати на швейній машинці, то малоймовірно, що ви зможете використати ці свої навички в ресторанному бізнесі. Однак якщо ви керували швейною фабрикою, то зможете використовувати свої адміністративні навички і в іншому виробництві.

Комунікативні навички необхідні для того, щоб правильно розуміти інших людей і ефективно взаємодіяти з ними. Менеджери не можуть обійтися без цих навичок у більшості ситуацій, оскільки їхня діяльність зводиться саме до того, щоб досягти конкретної мети за допомогою інших людей. До комунікативних навичок, які мусять мати всі менеджери, належать навички спілкування, тобто навички обміну інформацією. Саме спілкування сприяє безперебійному веденню справ усередині компанії і встановленню сприятливих взаємовідносин фірми з зовнішнім середовищем. Успіх у спілкуванні - це, безсумнівно, вулиця з двостороннім рухом. Кваліфікований менеджер завжди точно сприймає реакцію людей на його слова і, що особливо важливо, прислухається до того, що вони кажуть у відповідь.

Аналітичні навички. Менеджери мусять мати здатність мислити - бачити організацію в цілому і розуміти взаємодію між її елементами. Аналітичні навички менеджери використовують у процесі опрацювання й аналізу інформації, розробки основних принципів, встановлення взаємозв'язків, виявлення труднощів і сприятливих можливостей, формулювання висновків, прийняття рішень і впорядкування планів.

Різноманітні вимоги до професійної компетенції менеджерів умовно можна об'єднати в дві групи.

Перша група: розуміння природи управлінської праці й процесів управління; здатність мислити масштабно, перспективно. Менеджери можуть демонструвати прекрасні результати й водночас призвести до банкрутства компанію, якщо їхня робота не орієнтована на майбутнє. Зрозуміло, компанія має одержувати прибуток, але вона має отримувати прибуток якомога довше. Якщо ви будете думати тільки про прибуток сьогодні, то не побачите можливостей, що відкриваються попереду. Мислення менеджера постійно має тренуватися на бачення перспективи; уміння розв'язувати нестандартні управлінські проблеми; знання посадових та функціональних обов'язків менеджерів, способів досягнення мети і підвищення ефективності діяльності організації; уміння використовувати сучасну інформаційну технологію і засоби комунікацій, необхідні для здійснення управлінського процесу.

Друга група: уміння працювати з людьми, оволодіння мистецтвом управління людськими ресурсами; опанування мистецтва налагодження зовнішніх зв'язків; спроможність до самооцінки, вміння робити правильні висновки і безупинно підвищувати кваліфікацію, знання й уміння.

Перша група (1-5) охоплює знання й уміння менеджерів, необхідні для виконання професійної роботи менеджера або мистецтва управління. До них належать: уміння обґрунтовувати й приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність і невизначеність; висока інформованість з питань розвитку галузі, в якій працює підприємство, про стан досліджень, техніки, технології, конкурентності, динаміки попиту на продукцію й послуги та ін.; уміння ефективно управляти ресурсами, планувати й прогнозувати роботу підприємства, оволодіння способами підвищення ефективності управління; уміння використовувати сучасні інформаційні технології, засоби комунікацій і зв'язку. Ці та багато інших знань і вмінь засвоюються в процесі вивчення управлінської науки, її законів, принципів, методів, засобів роботи з інформацією. А оскільки сама наука у відповідь на зростаючі вимоги практики висуває і розробляє все нові й нові ідеї та концепції управління, то навчання менеджменту набуває безперервного характеру. Менеджер, що працює професійно, обов'язково використовує всі досягнення науки з метою удосконалення процесів, методів, форм управлінської діяльності, що підвищують ефективність підприємництва. Друга група вимог (6-8) до професійної компетенції менеджерів пов'язана із спроможністю працювати з людьми й управляти самим собою. У процесі виконання своїх функцій менеджери взаємодіють із широким колом осіб: колегами, підлеглими, керівниками, вищими адміністраторами, акціонерами, споживачами, постачальниками й іншими людьми в організації, прямо або опосередковано пов'язаними з діяльністю даної організації. Ці люди істотно відрізняються за статусом та інтересами, і менеджери мусять мати специфічні риси, які сприяють підвищенню довіри і поваги з боку тих, з ким вони вступають у відносини. Це насамперед: високе почуття обов'язку та відданості справі; чесність у відносинах з людьми і довіра до партнерів; уміння чітко висловлювати свої думки й переконання; повага і турбота про людей незалежно від їхнього становища в ієрархії організації; здатність швидко поповнювати свої фізичні й духовні сили і критично оцінювати власну діяльність. Кваліфікаційні вимоги до особи менеджера, наприклад у Великобританії, такі: розуміння природи управлінських процесів, знання основних видів організаційних структур управління, функціональних обов'язків і стилів роботи, володіння способами підвищення ефективності управління; спроможність розбиратися в сучасній інформаційній технології та засобах комунікацій, необхідних для управлінського персоналу; ораторські здібності й уміння висловлювати думки; мистецтво управляти людьми, добір і підготовка кадрів, регулювання відносин серед підлеглих;спроможність налагоджувати стосунки між фірмою та її клієнтами, управляти ресурсами, планувати і прогнозувати їхню діяльність; здатність до самооцінки власної діяльності, вміння робити правильні висновки й підвищувати кваліфікацію; уміння не тільки оцінювати знання, а й виявляти навички на практиці. За дослідженням Інституту Геллапа, в системі управління США виділяють п'ять основних вимог, що гарантують успіх у роботі будь-якого менеджера: здоровий глузд; знання справи; впевненість у своїх силах; високий загальний рівень розвитку; здатність доводити почату справу до кінця. Звичайно, від помилок у роботі ніхто не застрахований, у тому числі й висококваліфікований менеджер. Однак справжні професіонали здатні зберігати рівновагу, ясність і продуманість думок за будь-яких обставин, плідно працювати над виправленням ситуації, а не шукати винних. Ефективна реалізація системи знань, навичок в управлінській діяльності менеджера передбачає, залежно від конкретної ситуації, вміння виступати в ролі керуючого, дипломата, лідера, вихователя, новатора тощо.

ВИСНОВОК

В історії красномовства давно було опрацьоване вчення про три стилі красномовства: високий стиль, середній (квітчастий) стиль, низький стиль.

З давніх-давен риторику розуміють як науку про умови і форми ефективної комунікації. Риторика - це наука про закони управління мислено-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони які визначають ефективність цієї діяльності.

Цицерон був неперевершеним промовцем і геніальним письменником. Він зосередив і висвітлив власний досвід ораторської і літературної діяльності, адже всі теоретичні та практичні вимоги, що висувалися перед досконалими ораторами, він висував і перед собою. Після себе він залишив 58 промов, 19 трактатів з риторики, політики (“О законах”, “Тускуланські бесіди”, “Про оратора”, “Брут”). Більше 800 листів, документів, які стали відомостями о епосі громадянської війни.

Риторика не є замкнутим в собі знанням. Це не тільки академічна дисципліна, предметом вивчення якої є теоретичні питання ораторства. Це й прикладна дисципліна, що має на меті виховання вмілого промовця, який би володів прийомами ораторського мистецтва.

На закінчення, аналізуючи свою роботу, я б хотів зупинитися на тих моментах, що визначають ефективність роботи менеджера (другий пункт плану).

Ряд із них залежить від нього самого і пов'язаний або з умінням керуючого організувати свою діяльність і діяльність підлеглих, або з його відношенням до них. Так, позитивно впливає на ефективність діяльності уміння її планувати, правильно визначати порядок важливості і терміновості справ, послідовність виконання операцій, кількість прийнятих рішень. На ефективність роботи менеджера впливає уміння використовувати можливості підлеглих, знання їх, віра в співробітників, здібність відверто з ними розмовляти, постановка завдань замість безпосереднього керівництва.

Негативно впливає на результативність роботи менеджера відсутність поваги колег під час обговорення і вирішення найважливіших питань, присвоєння собі результатів роботи колективу, упереджене відношення до співробітників.

Проте в деяких випадках ефективність роботи керівника залежить від підлеглих.

Мислення керівника повинне бути стабільним, тобто відрізнятися високим ступенем стійкості. Необхідність цієї якості пояснюється тим, що він має справу перш за все з людьми, які можуть підкорятися йому не повною мірою, приховувати свої справжні відчуття і наміри, а іноді і намагатися маніпулювати керівником. Тому керівник повинен уміти логічно мислити і послідовно діяти в умовах складної, невизначеної ситуації. Вирішення керівника повинні бути чіткими, ясними, такими, що не допускають можливості їх мінливого тлумачення.

Керівник повинен володіти певним рівнем інтелекту. Перш за все рівнем професійної управлінської підготовки, важливою складовою частиною якої є і психологічна підготовка. Розумові здібності тісно пов`язані з багатьма іншими якостями особи, істотно важливими для управлінської діяльності, зокрема з вольовими якостями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Молдован В.В. Риторика: загальна та судова: Навч. посіб. - 2-ге вид. - Біблогр.: С. 128 - 131. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

2. Основи ораторського мистецтва. - К., 2002.

3. Вандишев В.М. Риторика:екскурас в історію вчень і понять: Навч. посіб. - К: Кондор. 2003. - 264с.

4. http://www.allbest.ru/, - українські реферати.

ДОДАТОК А

1. Закон ступеневої послідовності - основа ідеомовленнєвого циклу забезпечує йому систематичність і єдність мисленномовленнєвої діяльності, яка спрямована на підготовку та виголошення промов.

2. М. Тулій Цицерон - народився 3 січня 106 р до н.е у місті Арпінум, у сім'ї римського вершника Марка. У життя війшов як “нова людина”. Він добре усвідомлював потребу глибокої і всебічної освіти. Мацбутній промовець вивчав багато різних наук. Отримав блискучу філософську, літературну та ораторську освіту у Римі і Греції.

3. Тропи - це слово або фраза у переносному значенні, образний вислів, переміщення у семантиці слова від прямого до переносного значення. Тропами є, наприклад, метафора, катахреза, синестезія, метонімія, синекдоха, антономазія, еналлага, гіпербола, літота, епітет, оксюморон, алегорія, антитеза, емфаза, каламбур, тавтологія, плеоназм, евфемізм, паралепсіс та ін..

4. Фігури - це незвичайний за синтаксисом зворот мови, який застосовується для підсилення виразності виступу, впливу на почуття слухачів. Фігурами є, наприклад, паралелізм, ізоколон, анафора, епіфора, симплока, діафора, хіазм, асиндетон, полісиндетон, метатеза, анаграма, апокопа, синкопа, інверсія, парцеляція, ампліфікація, алітерація та інші.

5. Гней Помпей Великий (лат. Gnaeus Pompeius Magnus) - 29 вересня 106 до н.е. - 29 вересня 48 до н.е.. Римський державний діяч і полководець.