Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки

Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки

Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.

Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші - зменшують.

До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:

· розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

· збільшення втрат на житло, транспортних витрат;

· підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження їх внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.

До складу вартості робочої сили входить:

безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);

натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;

витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги). Добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);

витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;

витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);

податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.

Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні.

У сучасних умовах попит на робочу силу в країнах з ринковою економікою завжди менший її пропозиції, тобто постійно існує безробіття. У зв'язку цим навіть у періоди активної ділової кон'юнктури наявність безробітних стримує вимоги зайнятих працівників щодо поліпшення умов продажу їхніх послуг. В умовах, коли безробіття в розвинутих країнах стало хронічним, закон попиту і пропозиції фактично діє за наявності постійного перевищення пропозиції над попитом робочої сили . Це перевищення також коливається залежно від циклу ділової кон'юнктури.

Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками. Створюються певні закони, трудові (тарифні) угоди профспілок і роботодавців тощо. У генеральній угоді зазначається мінімальна ціна робочої сили, що дає змогу нормально існувати. У зв'язку зі змінами умов життя, праці, в виробництві угоди через певні періоди мають оновлюватися.

На ціну робочої сили впливає її якість. чим вищий освітній рівень працівника, тим вища якість праці, а отже, й ціна.

Вартість робочої сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Формування їх здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів з інших джерел.

Сукупний дохід, що враховується в сімейному бюджеті, використовується на споживчі витрати, податки, збори, платежі та інші витрати, накопичення.

За останні роки в Україні частка доходів від підприємницької діяльності значно зросла: більше ніж у 3 рази в 1998р. порівняно з 1991р.

Аналіз і прогнозування рівня життя здійснюється за такими показниками, як розподіл сімей за величиною доходу на сім'ю, розподіл сімей за доходом на одного члена сім'ї, розподіл за душовим доходом.

Диференціація доходів визначається рівнем продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10% найбільш і 10% найменш забезпечених груп населення (доцільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення становило в 1992р. 1:7, 5-8, а 1998р. -1:13, 5.

На формування доходів впливають такі фактори:

· нівелюючі - складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію в бюджет сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї.

· диференціюючі - наявність непрацездатних членів сім'ї, їхня кількість у сім'ї, співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові.

Нетрудові доходи являють собою надходження від діяльності, що ведеться з відхиленням від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.

Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються асортимент і вартісна величина "споживчого кошика" на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі "споживчі кошики", структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися вартісна оцінка "споживчих кошиків" формується за відповідними цінами і тарифами. Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об'єднані в такі укрупнені групи:

· хлібопродукти;

· картопля;

· овочі;

· фрукти і ягоди;

· м'ясопродукти;

· молокопродукти;

· рибопродукти;

· яйця;

· цукор, кондитерські вироби;

· маргарин.

Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-доследним інститутом харчування МОЗ України. Розрахунки набору продуктів харчування ґрунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії і білках, відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі продукції.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовують на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов'язкових платежів, ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами на харчування, яке складалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).

Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.

МСБ - це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статевовікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або на сім'ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків 7-15 років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначити мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей:подружньої пари з дітьми і без дітей, одиноких працівників, неповних сімей, пенсіонерів.

В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва в Україні введено соціальний норматив-межа малозабезпеченості, структура і розмір якої визначається законодавством. Згідно із Законом України "Про межу малозабезпеченості" межею малозабезпеченості є величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості формується на основі нормативно-статистичного методу. Цим методом визначається набір продовольчих товарів.

Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами. Вартість непродовольчих товарів не може ставити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.

Набір продовольчих товарів і послуг для визначення величини вартості межі малозабезпеченості розробляється з участю профспілок Кабінетом Міністрів України.

На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. Тому в умовах інфляційних процесів розбалансованості ринку товарів і послуг, порушення народногосподарських пропорцій в економіці важлива роль належить державі щодо регулювання доходів населення, тобто індексація всіх видів доходів з метою компенсації збитків населення від зростання споживчих цін.

В Україні у квітні 1997 р. було прийнято закон , який припускає індексацію доходів населення за інфляції понад 5%. При цьому передбачається, що індексуватися будуть тільки ті суми, що не перевищують трьох величин межі малозабезпеченості.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник -- найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу -- це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу-- це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

* попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірАіи, організації;

* стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

* якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

* фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про загострення ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї. На початок 1998 р. на кожне вільне робоче місце претендувало майже 20 осіб, або в 1, 8 рази більше ніж на початку 1997р.

У січні-жовтні 2007 року порівняно з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 29, 1%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 25, 8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, - на 12, 1%.

У жовтні порівняно з жовтнем попереднього року номінальні доходи населення збільшились на 34, 7%, а наявний та реальний наявний доходи - відповідно на 31, 6% та 14, 7%.

Наявний доход у розрахунку на одну особу за жовтень 2007 року становив 961, 1 грн. проти 726, 3 грн. за відповідний період минулого року.

Витрати населення у січні-жовтні п. р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 33, 3%. Приріст заощаджень склав 38844 млн. гривень.

Доходи та витрати населення України у 2007 році (приріст/зниження, наростаючим підсумком у відсотках до відповідного періоду попереднього року)

У січні-серпні 2007 року порівняно з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 27, 8%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 24, 4%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, - на 11, 5%. У серпні порівняно з липнем поточного року номінальні доходи населення збільшились на 1, 2%, а наявний та реальний наявний доходи - відповідно на 2, 4% та 1, 8%. Наявний доход у розрахунку на одну особу за серпень 2007 року становив 958, 3 грн. проти 935, 3 грн. за липень.

Витрати населення у січні-серпні п. р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 31, 9%. Приріст заощаджень склав 24997 млн. гривень.

Доходи та витрати населення України у 2007 році (приріст/зниження, наростаючим підсумком у відсотках до відповідного періоду попереднього року)

Номінальні доходи населення за січень-червень 2007р. порівняно з відповідним періодом 2006р. збільшились на 26, 2%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 22, 7%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, - на 10, 8%.

Витрати населення у січні-червні 2007р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 28%. Приріст заощаджень становив 15655 млн. грн.

У І півріччі 2007р. середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у громадян-підприємців) становила 1225 грн. , що у 2, 9 раза перевищує рівень мінімальної заробітної плати (420 грн. ), та у 2, 2 раза - рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (561 грн. ). При цьому порівняно з відповідним періодом 2006р. розмір середньої заробітної плати збільшився на 26, 7%.

В економіці країни залишається значною диференціація рівня оплати праці за видами економічної діяльності та регіонами.

Найвищий рівень оплати праці спостерігається у фінансових установах та на підприємствах авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності - на виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення, готових металевих виробів та в добуванні паливно-енергетичних корисних копалин, де заробітна плата працівників перевищує середній показник по економіці у 1, 5-2, 0 раза.

Водночас абсолютний розмір заробітної плати працівників підприємств сільського господарства та мисливства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров'я та соціальної допомоги, а також підприємств по виробництву текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри був більш ніж на третину нижчим за середній по економіці.

Серед регіонів найнижчий рівень оплати праці (на 31, 1% менший від середнього по країні) зафіксовано у Тернопільській області, натомість найвищий (відповідно в 1, 7 раза більший), як і раніше, спостерігався у м. Києві. Середня заробітна плата працівників Київської, Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей також перевищила показник у цілому по країні (на 0, 4-14, 7%).

Реальна заробітна плата у січні-червні порівняно з відповідним періодом 2006р. збільшилась на 12, 0%, а протягом 6 місяців 2007р. - на 1, 3%.

Заборгованість з виплати заробітної плати протягом І півріччя 2007р. зросла на 4, 3%, або 34, 3 млн. грн. На 1 липня борг з оплати праці становив 840, 7 млн. грн. , або 5, 3% фонду оплати праці, нарахованого за червень 2007р.

Динаміка суми заборгованості з виплати заробітної плати у 2006-2007 роках (станом на 1 число відповідного місяця)

Номінальні доходи населення за січень-червень 2007р. порівняно з відповідним періодом 2006р. збільшились на 26, 2%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 22, 7%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, - на 10, 8%.

Витрати населення у січні-червні 2007р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 28%. Приріст заощаджень становив 15655 млн. грн.

У І півріччі 2007р. середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у громадян-підприємців) становила 1225 грн. , що у 2, 9 рази перевищує рівень мінімальної заробітної плати (420 грн. ), та у 2, 2 рази - рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (561 грн. ). При цьому порівняно з відповідним періодом 2006р. розмір середньої заробітної плати збільшився на 26, 7%.

В економіці країни залишається значною диференціація рівня оплати праці за видами економічної діяльності та регіонами.

Найвищий рівень оплати праці спостерігається у фінансових установах та на підприємствах авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності - на виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення, готових металевих виробів та в добуванні паливно-енергетичних корисних копалин, де заробітна плата працівників перевищує середній показник по економіці у 1,5-2,0 рази.

Водночас абсолютний розмір заробітної плати працівників підприємств сільського господарства та мисливства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров'я та соціальної допомоги, а також підприємств по виробництву текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри був більш ніж на третину нижчим за середній по економіці.

Серед регіонів найнижчий рівень оплати праці (на 31, 1% менший від середнього по країні) зафіксовано у Тернопільській області, натомість найвищий (відповідно в 1,7 раза більший), як і раніше, спостерігався у м. Києві. Середня заробітна плата працівників Київської, Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей також перевищила показник у цілому по країні (на 0, 4-14, 7%).

Реальна заробітна плата у січні-червні порівняно з відповідним періодом 2006р. збільшилась на 12, 0%, а протягом 6 місяців 2007р. - на 1, 3%.

Заборгованість з виплати заробітної плати протягом І півріччя 2007р. зросла на 4, 3%, або 34, 3 млн. грн. На 1 липня борг з оплати праці становив 840, 7 млн. грн. , або 5, 3% фонду оплати праці, нарахованого за червень 2007р.

Зростання загального обсягу заборгованості відбулося за рахунок економічно активних підприємств, борг яких у січні-червні 2007р. збільшився на 14, 1%, або 44, 6 млн. грн. , і на 1 липня становив 360, 0 млн. грн. , або 42, 8% загальної суми заборгованості.

Найбільше зростання суми невиплаченої заробітної плати на економічно активних підприємствах зафіксовано у промисловості (на 54, 6 млн. грн. ) здебільшого за рахунок підприємств по добуванню вугілля, лігніту і торфу (на 26, 7 млн. грн. ) та по виробництву транспортних засобів та устаткування (на 20, 4 млн. грн. ).

Зростання суми боргу перед працівниками спостерігалося в 16 регіонах, при цьому найбільше - у Харківській (на 23, 8 млн. грн. ), Донецькій (на 19, 7 млн. грн. ), Львівській (на 6, 8 млн. грн. ) та Сумській (на 5, 3 млн. грн. ) областях.

У цілому з кожних 100 гривень, не виплачених економічно активними підприємствами на початок липня 2007р. , 55 заборгували своїм працівникам підприємства промисловості, 13 - організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, інжиніринг та надають послуги підприємцям, ще 11 - будівельні організації.

Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, на 1 липня становила 206, 4 тис. осіб, або 1, 8% загальної кількості працівників, зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1365 грн. , що майже на рівні середнього розміру заробітної плати за червень 2007р.

Збільшення суми заборгованості із виплати заробітної плати протягом січня-червня 2007р. спостерігалось і на підприємствах, які призупинили виробничо-господарську діяльність (економічно неактивні) - на 4, 3%. Натомість на підприємствах-банкрутах заборгованість перед працівниками за зазначений період зменшилась на 3, 7%.

Заборгованість із фінансування виплати пенсій та грошової допомоги по установах Мінфіну та Пенсійного Фонду України після повної ліквідації протягом липня 2000р. в наступні періоди не виникала.

Заборгованість із виплати соціальної допомоги, передбаченої Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, на 1 липня 2007р. відсутня.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів протягом червня зменшилась на 40% і на 1 липня 2007р. становила 134, 5 тис. грн. , що менше суми заборгованості на 1 липня 2006р. у 6, 3 раза, або на 0, 7 млн. грн.

У січні-червні 2007р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 1095, 4 тис. сімей, що становило 91, 8% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міській місцевості - 847, 3 тис. , у сільській - 248, 1 тис. сімей.

Загальна сума призначених субсидій у січні-червні 2007р. становила 90, 1 млн. грн. , з неї у міській місцевості - 78, 9 млн. грн. , у сільській - 11, 2 млн. грн.

Середня сума призначеної субсидії на одну сім'ю у червні 2007р. становила 49 грн.

Крім того, 321, 8 тис. сімей (86, 0% із числа тих, які звернулися) було призначено субсидії готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, з них у міській місцевості - 77, 8 тис. сімей, сільській місцевості - 244, 0 тис. сімей.

Середній розмір призначеної в червні 2007р. субсидії цього виду на одну сім'ю становив 461 грн.

У січні-червні 2007р. загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім'ями для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, становила 107, 7 млн. грн.

У січні-червні 2007р. населенням країни сплачено за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 9519, 2 млн. грн. (94, 3% нарахованих за цей період сум).

Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг у червні 2007р. зменшилася на 2, 6% і на 10 липня 2007р. становила 7586, 5 млн. грн. , середній термін заборгованості населення за всі послуги склав 4, 5 місяця.

У червні 2007р. мали борг за 3 місяці і більше: за опалення - 34% власників особових рахунків, підігрів води та вивіз сміття ? 31%, квартплату - 30%, водопостачання та газопостачання - 26%, водовідведення - 23%.

Система соціального захисту в Україні включає :

пенсії (ПФ, ФСС);

допомога по безробіттю (ФЗ);

система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи

програма допомоги сім`ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

державна система охорони здоров`я (МБ, ДБ, ЧФ);

державна система освіти(МБ, ДБ).

Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Система соціальних допомог:

цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через недержавні організації

Соціальна допомога з фондів підприємств

Система соціального захисту населення складається з :

Соціального страхування

Соціальної допомоги

Соціальних гарантій

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе :

пенсійну систему

соціальне страхування на випадок безробіття

соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності

соціальне страхування від нещасних випадків

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14, 4 млн. пенсіонерів.

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії - встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні :

мінімальний розмір заробітної плати

мінімальний розмір пенсій за віком

мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів

стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів

індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31% населення, за професійною ознакою - 13, 8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як показники економічного добробуту. Отримувані населенням доходи складають базу певного рівня життя.

Рівень життя визначається на основі оцінки кількості і якості спожитих життєвих благ (матеріальних і духовних). Він оцінюється як забезпеченістю населення життєвими благами, так і ступенем задоволення потреб людей у певних благах.

Склад життєвих благ дуже різноманітний. Поряд з доходами населення рівень життя визначають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певний спосіб і стиль життя, оцінюється його якість.

Система показників рівня життя, яка рекомендована ООН, включає широке коло характерних умов життя. Виділяють 12 груп показників:

1. Народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики населення.

2. Санітарно-гігієнічні умови життя.

3. Споживання продовольчих товарів.

4. Житлові умови.

5. Освіта і культура.

6. Умови праці і зайнятість.

7. Доходи і витрати населення.

8. Вартість життя і споживчі ціни.

9. Транспортні засоби.

10. Організація відпочинку.

11. Соціальне забезпечення.

12. Свобода людини

Отже, при оцінці рівня життя використовуються показники річного споживання продуктів харчування, одягу, взуття в розрахунку на людину і сім'ю, забезпеченість житловою площею, меблями, товарами довготривалого користування, предметами культурно-побутового призначення. Окрім цього, використовуються показники, які характеризують забезпеченість населення школами, дитячими садками, рівнем медичного обслуговування, пунктами побутового обслуговування, пральнями, перукарнями, банями, їдальнями тощо.

Відповідна повинна бути і структура харчування, наприклад, хліба і картоплі рекомендується споживати приблизно 80 кг в рік у розрахунку на одну людину, овочів - 150 кг, фруктів -70-80 кг, м'яса - 60-70 кг.

Проте значна частина населення при переході до ринкової економіки не може дотримуватися цих норм і проживає на рівні малозабезпеченості. Іще у 80-х роках ми вперше зіткнулися з наявністю бідності.

Бідність, малозабезпеченість має декілька рівнів і характеризується такими показниками: 1) прожитковим мінімумом, 2) гарантованим прожитковим мінімумом, 3) мінімальним споживчим бюджетом.

Розрізняють прожитковий мінімум фізіологічний і соціальний. Перший розрахований на задоволення тільки головних найелементарніших потреб в товарах і послугах. Другий, окрім мінімальних норм задоволення фізичних потреб, включає витрати на мінімальні духовні і соціальні запити. Соціально-фізіологічний мінімум - нижня межа малозабезпеченості (бідності).

Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини. Він визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя.

Розрахований прожитковий мінімум забезпечує можливість придбання найнеобхідніших товарів та одержання послуг (200 видів товарів). Розраховується також оптимальний (раціональний) споживчий бюджет. Він відображає ту величину і структуру споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують найповніше й розумне задоволення потреб людини за даного рівня розвитку продуктивних сил.

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти: зіставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками; зіставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами; зіставлення з іншими країнами. Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнюючі, що відображують сумарне споживання і можливості такого споживання, та як відносні, що характеризують окремі сторони добробуту населення. Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає у тому, що вони відображують не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також і відносну динаміку в розрахунку на душу населення, сім'ю, тисячу або 10 тис. жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі: споживання основних продуктів харчування, інших споживчих товарів, забезпеченість послугами охорони здоров'я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо на душу населення, сім'ю, тисячу або 10 тис. жителів. До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення належать:

обсяг реального ВВП на душу населення;

грошові доходи та витрати населення;

реальна заробітна плата;

споживання основних продуктів харчування на душу населення;

природний приріст населення та середня тривалість життя;

частка витрат бюджету на розвиток соціальної сфери;

використання вільного часу.

Рівень реального ВВП на душу населення в країні дозволяє робити зіставлення з іншими країнами та виявити, до високо- чи слаборозвинутих країн вона належить. Якщо країна за цим показником належить до слаборозвинутих і в ній висока частка населення пенсійного віку, то це ускладнює проблему фінансування соціальних виплат зазначеної категорії населення.

Грошові доходи і витрати населення відображуються у відповідному балансі та аналізуються за своєю структурою і динамікою по роках. Доходи, як правило, визначаються сумою грошових коштів, одержаних за певний проміжок часу. Основою доходів населення є грошові доходи у вигляді заробітної плати; від власності -- доходи фізичних осіб--суб'єктів підприємницької діяльності; відсотків по внесках; соціальних трансфертів. Доходи у матеріальній формі для аналізу і зіставлень переводяться у вартісну.

Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номінальні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну споживчих цін і тарифів, а також витрати на податки та інші обов'язкові платежі і спрямовуються на особисте споживання і заощадження.

Оскільки зіставлення в динаміці можливі тільки за реальними показниками, значення номінальних доходів переводяться у реальні за допомогою індексу споживчих цін (СРГ) -- індексу Ласпейреса. Останній називають також індексом вартості життя, тому що він характеризує вплив коливання споживчих цін на рівень життя населення і розраховується за коливанням цін певного фіксованого набору товарів і послуг, що споживає середній житель країни. Підвищення цін призводить до погіршання структури та якості споживання населення. Тому в деяких країнах ставки заробітної плати прив'язують до зміни індексів вартості життя.

Заробітну плату також вирізняють як номінальну та реальну. Купівельну спроможність населення характеризує реальна заробітна плата, яка визначається співвідношенням номінальної, зменшеної на особисті податки і обов'язкові платежі, та індексу споживчих цін:

(11. 1)

де Wp, WH -- реальна та номінальна зарплата; Тр -- особисті податки; Поб -- платежі обов'язкові; СРІ-- індекс споживчих цін -- індекс Ласпейреса. Низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари, який визначається реальною заробітною платою, є однією з причин стагнації. Його пожвавлення розглядається як стимулюючий чинник щодо відновлення економічного зростання.

Оскільки між реальною заробітною платою та інфляцією існує обернена залежність, то за умови зростання номінальної заробітної плати темпами, нижчими за темпи інфляції, реальна заробітна плата зменшуватиметься. Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками:

коефіцієнт фондів характеризує, у скільки разів доходи 10% найбагатшого населення перевищують доходи 10 % найбідніших;

децільний коефіцієнт диференціації показує, у скільки разів мінімальний дохід 10 % найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний дохід 10 % найменш забезпечених.

Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца (рис. 11. 1).

В економіках перехідного періоду відзначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжується зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів крім заробітної плати може бути ще й приватна власність. Існує також диференціація в доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності. Лінія ОАВС показує фактичний розподіл доходу, існуючу нерівність у доходах. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходу. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує коефіцієнт Джині (kG). Він розраховується як відношення заштрихованої площі ОАВС (рис. 11. 1) до площі трикутника ODC:

(11. 2)

Чим значніша в суспільстві диференціація доходів, тим більше значення коефіцієнта Джині наближається до 1. За умови теоретичної абсолютної рівності в доходах коефіцієнт Джині дорівнює нулю. Для аналізу ступеня диференціації доходів визначаються межа малозабезпеченості та частка населення, що перебуває нижче за цю межу або має дохід більше середнього.

Слід зазначити, що основою розвитку економіки в будь-якій країні є наявність середнього класу -- великої частки економічно активного населення з пристойним (а не середнім по країні) для сучасної людини рівнем матеріального забезпечення, якого досягають власною високооплачуваною працею. Тобто у світі належність до середнього класу визначається не обсягом приватної власності, а рівнем грошових доходів та можливістю їх заробляти. У розвинутих країнах саме середній клас є опорою ринкових соціально-економічних перетворень, одним із чинників соціально-економічної та політичної стабільності суспільства. Представники середнього класу стимулюють споживчий попит, є основними платниками податків, мають досить вагомий голос у вирішенні політичних та економічних питань, усвідомлюють свої соціально-економічні інтереси та активно діють заради їх реалізації. У свою чергу, соціально-економічні перетворення повинні бути підпорядковані інтересам середнього класу. Зазначимо, що за критеріями бідності, прийнятими ООН, до категорії бідних (яких не можна відносити до середнього класу), належать ті, , хто мають на проживання 1--2 долари на добу. За цими ж критеріями 50 % сімейного бюджету на харчування витрачають найбільш зубожілі верстви населення. Отже, за цими ознаками можна сказати, що в Україні середній клас лише створюється.

Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання й аналізуються за такими складовими:

обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих промислових товарів;

витрати на оплату послуг;

податки, обов'язкові платежі та добровільні внески;

приріст заощаджень у вкладах за придбання цінних паперів.

Витрати на споживання продуктів харчування та промислових товарів залежать від купівельної спроможності населення, яка визначається, як зазначалось вище, реальною заробітною платою, а також рівнем заощаджень і освіти.

Для аналізу використовується показник «місткість споживчого ринку» (Ос):

де Qc -- обсяг виробництва споживчих товарів; Zc -- залишки товарних запасів; Мс -- обсяг імпорту споживчих товарів; Хс -- обсяг експорту споживчих товарів.

Потенційна місткість споживчого ринку -- це здатність його суб'єктів купити (спожити) товари. Реальна місткість відхиляється від потенційної, характеризує обсяг фактичної реалізації товарів і визначається особистими і суспільними потребами.

Витрати на оплату послуг (охорони здоров'я, освіти, транспортних, житлово-комунальних) значною мірою залежать від платності, пільговості або безоплатності цих послуг. Отже, розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення. У зв'язку з цим доцільно ознайомитися з показниками, які характеризують рівень розвитку соціальної сфери. Показники рівня розвитку охорони здоров'я: кількість і структура медичних закладів, кількість лікарів, рівень захворюваності -- кількість днів непрацездатності, показники інвалідності та виробничого травматизму.

До показників рівня розвитку освіти належать: кількість закладів освіти (дошкільних, початкових, середніх, вищих); кількість навчальних закладів за формами власності (державні, приватні, муніципальні); кількість учнів та студентів у навчальних закладах за їх видами та формами власності; атеріальна база закладів освіти; витрати на утримання дітей у дошкільних та шкільних навчальних закладах.

Показники рівня розвитку культури: середній термін навчання однієї особи віком від 25 років (узагальнюючий показник, прийнятий у світовій практиці); кількість закладів культури за типами (бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри); сума коштів, спрямованих на розвиток культури тощо.

Транспортне забезпечення характеризується показниками: плата за проїзд у міському транспорті; витрати на міський транспорт.

Показники забезпеченості житлом: загальна площа житлового фонду, площа на душу населення; рівень та динаміка оплати житлово-комунальних послуг.

Важливим результатом аналізу є виявлення частки та динаміки податків і обов'язкових платежів. За умови їх зростання зменшується безподатковий дохід, а це, у свою чергу, ускладнює процес заощаджень. Зростання частки витрат на обов'язкову оплату послуг не завжди свідчить про високий рівень споживання цих послуг. Таке явище може мати місце і за умови зростання різних тарифів за одночасного зменшення споживання послуг. Споживання основних продуктів харчування визначається в кілограмах на душу населення за такими видами: м'ясо та м'ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця (штук), риба та рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі та фрукти, хлібні продукти. Ці показники розраховуються в абсолютному, відсотковому співвідношенні та в динаміці. Якщо виявляється постійне зниження рівня споживання основних продуктів харчування, то це вказує на його неповноцінність та незбалансованість. Крім того, за міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50 % від доходів сім'ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні. Розрахунки природного приросту населення дозволяють виявити його позитивну або негативну динаміку. Якщо цей показник зростає, то це означає, що в країні має місце перевищення народжуваності над смертністю, тривалість життя висока. Але може виникнути і несприятливий процес депопуляції, який супроводжується, як правило, низьким показником середньої тривалості життя і свідчить про те, що внаслідок постійного перевищення смертності над народжуваністю природний приріст населення знижується.

Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров'я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад. Коливання у темпах зміни кількості населення з вищою освітою впливає і на ринок праці, на якому коливатиметься пропозиція робочої сили та змінюватиметься її якість.

Використання вільного часу характеризується показниками: кількість закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних, санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове обслуговування.

Крім зазначених показників за рекомендаціями ООН рівень життя характеризується показниками стану здоров'я нації, рівня освіти населення, зайнятості, житлових умов, соціального забезпечення тощо.

Література

1. Абрамов В. М. , Данюк В. М, Гриненко А. М. , Колот А. М. , Чернов В. L Нормування праці. -- К. , 1995.

2. Абрамов В. М. , Данюк В. М., Колот А. М. Мотивація і стимулювання праці в умовах переходу до ринку. -- Одеса, 1995.

3. Акимова Н. В. Производительность труда в промышленности. --К. , 1991.

4. Бандур С. И. Резервы трудоснабжения: территориально-трудовой аспект. -- К. : Наукова думка, 1990.

5. Богатыренко 3. С. Выявление и оценка резервов роста производительности труда на промышленных предприятиях (объединениях). -- М. : Экономика, 1990.

6. Бондарь И. К. Производительность труда. -- К. : Наукова думка, 1991.

7. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. -- К. , 1996.

8. Волгин Н. А. , Плаксин В. И. Доходы и занятость: мотивационный аспект. -- М. : Луч, 1994.

9. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. -- К. : Основа, 1995.

10. Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики -- К. : Знание, 1991.

11. П. Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных систем. -- К. : Наукова думка, 1990.

12. Жуков Л. И. , Горшков В. В. Справочное пособие по труду и заработной плате. М. : Финансы и статистика, 1990.

13. Жуков Л. И. , Погосян Г. Р. Экономика труда. -- М. : Экономика, 1991.

14. Завиновская Г. Т. Организация заработной платы в промышленности. -- К. : Вища школа, 1985.

15. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка. -- К. : МАУП, 1995.

16. Казановский А. В. , Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. -- Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.

17. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. -- К. , 1997. 18. Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. -- К. : КНЕУ, 1998.

18. Лукьянченко Н. Д. Управление трудом в промышленных предприятиях. -- Донецк, 1996.

19. Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. -- М. : Международные отношения, 1991.

20. Основи ринкової економіки. За ред. В. М. Петюха. -- К. : Урожай, 1995.

21. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. -- К. : Знання, 1993.

22. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. -- К. , 1997.

23. Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга делового человека. -- К. : Урожай, 1995.

24. Погосян Г. Р. , Жуков Л. И. , Горшков В. В. Практикум по экономике, огранизации, нормированию труда. --М. : Экономика, 1991.

25. Поляков И. А. , Ремизов К. С. Справочник экономиста по труду. -- М. : Экономика, 1988.

26. Эрэнберг Р. Д. , Смит Р. С. Современная экономика труда. -- М. : Изд-во М. оск. ун-та, 1996.