Предмет: Менеджмент персонала

Тема: ЕЛЕМЕНТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ЇЇ ФОРМИ

1. Підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників

Робота з кадрами відноситься до організації праці, тому що без забезпечення визначеного рівня вмілості працівника, без його професіоналізму не можна розраховувати на скільки-небудь ефективну діяльність на виробництві. У нашій країні професійний добір одержав поширення поки що лише для укомплектування посад і професій, що пред'являють дуже високі вимоги до психофізіологічних якостей працівника і до його здоров'я. Однак задача професійного добору - визначення придатності людини до виконання конкретної роботи і підбір найбільш ефективних виконавців і керівників якщо не для всіх, то для більшості робочих місць і посад, така задача стає актуальною в системі ринкових відносин. Професійна придатність установлюється шляхом перевірки стану здоров'я, виміру окремих психофізіологічних параметрів людини, необхідних для обраної професії, використання тестового й інших видів контролю. При професійному доборі необхідно звертати особливу увагу на наявність чи відсутність тих властивостей особистості, що не піддаються зміні, тренуванню, формуванню і які визначаються генотипом людини на відміну від фенотипа - сукупністі властивостей людини, яку можна формувати чи змінювати. Перелік необхідних для конкретної професії особистих якостей виконавця відбивається в професіограммах - документах, у яких формуються вимоги до працівників узагалі. Підготовка робітників для сучасного виробництва здійснюється через систему професійно-технічної освіти і через навчання на виробництві.

Професійне навчання на виробництві охоплює підготовку нових робітників, перепідготовку і навчання іншим професіям, підвищення їхньої кваліфікації.

Підготовка нових робітників на виробництві здійснюється у формі індивідуальної і групової підготовки на робочих місцях і курсовій системі навчання на учбово-виробничій базі підприємства чи в учбово-курсових комбінатах. Перепідготовка має на меті навчання робітників новим професіям відповідно до вимог науково-технічного прогресу. Навчання іншим професіям спрямоване на розширення виробничого профілю робітників, на можливість сумісництва професій з метою підвищення продуктивності праці, підвищення його змістовності і привабливості.

Сучасне виробництво вимагає постійного росту професійної майстерності робітників, удосконалення їхніх знань, навичок, умінь. Цьому сприяє система підвищення кваліфікації робітників, що здійснюється шляхом навчання на виробничо-технічних курсах, курсах цільового призначення, на курсах бригадирів і т.ін. Великого значення набуває в сучасних умовах перепідготовка працівників відповідно до вимог ринку праці. Цю роботу організує служба зайнятості населення.

2. Поділ і кооперування праці

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, завжди був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності - від світового господарства до сім'ї і робочого місця.

Суспільний поділ праці - це диференціація в суспільстві в цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловості, сільського господарства, міста і села, науки, мистецтва, армії і т.ін.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці - це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Технічний поділ - це вихідний пункт організації праці, що, враховуючи цілі виробництва, полягає в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Вирішення цього питання повинно передбачати не лише вимоги раціонального використання робочого часу і кваліфікації працівників, але й збереження змістовності праці, попередження її монотонності, гармонізацію фізичних та психічних навантажень на працівників тощо.

Важливим елементом організації є поділ праці всередині підприємства - відокремлення видів трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це основний пункт організації праці, що, виходячи з цілей виробництва, складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Рішення цього питання повинне передбачати поряд з вимогою найбільш раціонального використання робочого часу і кваліфікації працівника таку його спеціалізацію, щоб збереглася змістовність праці, не допускалася його монотонність, забезпечувалася гармонізація фізичних і психічних навантажень.

Розрізняють такі форми поділу праці на підприємствах:

функціональний поділ праці відбувається в залежності від характеру виконуваних працівниками функцій на виробництві й участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою працівники поділяються на робітників, службовців, молодший обслуговуючий персонал, сторожову і пожежну охорону, учнів. У свою чергу робітники можуть складати функціональні групи основних і допоміжних робітників. Серед останніх виділяється група ремонтних і транспортних робітників, контролерів якості, робітників по енергетичному обслуговуванню тощо;

технологічний поділ праці передбачає поділ за фазами, видами робіт, виробами, вузлами, деталями, технологічними операціями. Він визначає розміщення працівників відповідно до технології виробництва й у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. При вузькій спеціалізації в роботі з'являється монотонність, при занадто широкій -підвищується ймовірність неякісного виконання робіт. Відповідальна задача організатора праці складається в забезпеченні оптимального рівня технологічного поділу праці. Різновидами цієї форми поділу є подетальний, предметний і поопераційний поділ праці;

професійний поділ праці відбувається між групами працівників за ознакою однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва. Під впливом цих чинників відтворюються зміни в професійному поділі праці, що характеризується зростанням кількості професій механізованої праці, скороченим переліком вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Виходячи з цієї форми поділу праці, встановлюється необхідна чисельність працівників різних професій.

Кваліфікаційний поділ праці - це поділ за складністю і точністю робіт відповідно до професійних знань і досвіду роботи і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції. Поділ праці тут здійснюється за рівнем кваліфікації працівників, виходячи з необхідної кваліфікації робіт.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва й праці. Він є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дозволяє організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметі праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної і соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати процес поділу праці можна доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної праці.

Органічно зв'язане з поділом праці її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії працівників і підрозділів між собою, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. Існують наступні форми кооперації праці:

міжцехова кооперація спеціалізованих цехів, спрямована на забезпечення злагодженої їхньої взаємодії по випуску кінцевої продукції підприємства;

внутріцехова кооперація спеціалізованих ділянок, мета якої - взаємоув'язка їхньої діяльності щодо випуску кінцевої продукції цеху;

внутрідільнична кооперація окремих працівників чи виробничих бригад по випуску закріпленої за ділянкою продукції;

внутрібригадна кооперація, що поєднує робітників, які спільно виконують єдине для бригади виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати праці бригади.

Найважливішим напрямком удосконалювання поділу і кооперації праці є сумісництво професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна робота, великий простір для прояву ініціативи робітників у доцільній кооперації праці дає організація праці в комплексних бригадах з частковою чи повною взаємозамінністю.

Сумісництво професій - це виконання протягом нормальної тривалості робочого дня, поряд з роботами по основній професії, робіт за другою чи декількома професіями. Сполучення професій доцільно застосовувати на тих роботах, де мають місце тривалі технічні перерви при виконанні робіт з основної спеціальності, а також там, де при роботі на верстатах (при обслуговуванні агрегатів) мається машино вільний час, тобто час, у впродовж якого робітник при працюючому верстаті (агрегаті) вільний від необхідності його обслуговування.

Оволодіння суміжними професіями має велике економічне і соціальне значення навіть у тих випадках, коли вільного часу протягом робочого дня ні, але робота відрізняється монотонністю. У таких умовах доцільна зміна праці, зміна операцій, перехід за графіком з одного робочого місця на інше, що веде до збільшення розмаїтості праці, підвищенню його змістовності і привабливості, сприятливо позначається на здоров'ї і настрої працівників, на економічних результатах праці.

Оволодіння суміжними професіями необхідне також на тих ділянках виробництва, де відсутнє стабільне завантаження працівників, на роботах мало престижних і фізично важких.

На роботах, виконуваних робітниками однієї професії, одержало поширення розширення зон обслуговування, що має на меті більш раціональне використання робочого часу, а також більш повне розвантаження устаткування (наприклад багатоверстатне обслуговування, коли одним чи групою робітників одночасно обслуговуються кілька верстатів. Ручні операції на кожнім з цих верстатів, що обслуговуються, здійснюються послідовно, після чого верстат до наступної ручної операції працює в автоматичному режимі).

Головною умовою організації багатоверстатного обслуговування є наявність машино вільного часу на кожнім з верстатів, що обслуговуються, рівного сумі робочого часу роботи на всіх інших верстатах, що обслуговуються одним робітником.

При поділі і кооперації праці зважується питання: хто і що буде робити, як і з ким буде взаємодіяти. Для організації високопродуктивної праці необхідно також вирішити і таке питання: як, яким способом варто виконувати роботу.

3. Розробка раціональних прийомів і методів праці

Спосіб виконання роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: з великою чи з меншою кількістю рухів, більш-менш уміло, з витратою різної кількості часу і фізіологічної енергії. Установлення способу найбільш ощадливого виконання кожної дії, прийому, операції, кожної роботи - це відповідальна задача організатора праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову і координацію рухів, вибір зручної робочої пози, способу володіння інструментом і керування машинами і механізмами.

Основною одиницею поділу праці є виробнича операція, під якою розуміють частину трудового процесу, виконувану одним чи групою робітників на одному робочому місці, над одним предметом праці. Зміна хоча б однієї з цих ознак означає завершення однієї операції і початок іншої. Операція, в свою чергу, складається з прийомів, трудових дій і рухів.

Трудовий рух являє собою однократне переміщення рук, ніг, корпуса в процесі праці (наприклад простягнення руки до деталі).

Трудова дія - це сукупність трудових рухів, які виконують беззупинно і які мають цільове призначення.

Трудовий прийом - це сукупність трудових дій, об'єднаних одним цільовим призначенням, який представляє собою закінчену елементарну роботу .

Спосіб виконання виробничого завдання, що характеризується визначеним складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворить метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектуватися разом з проектуванням технологічного процесу. Результати проектних розробок заносять до карт прийомів і методів праці, карт організації праці, в інструкційні чи технологічні карти. Їх використовують для навчання робітників раціональним прийомам і методам праці, для контролю й аналізу роботи; вони служать відправною точкою для подальшого удосконалення трудового процесу.

Задача виявлення раціональних прийомів праці вирішується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робітників, що значно перевищує норми праці, які застосовують ефективні способи ведення трудового процесу.

Раціональні прийоми і методи праці, досвід новаторів виробництва поширюються різними способами. Для цих цілей використовують систему підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, семінари, навчальні курси тощо.

4. Організація робочих місць

Необхідним елементом організації праці є організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімальному нервовому напруженню працівника.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності одного робітника чи групи робітників, оснащене необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення і планування, підлегле цілям виробництва. Робоче місце як місце зайнятості людини визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці та відпочинку, характер праці.

У залежності від специфіки виробництва робочі місця можуть бути спеціалізованими й універсальними, індивідуальними і колективними, стаціонарними і рухливими, одноверстатними і багатоверстатними, постійними і тимчасовими, а також місцями ручної роботи, механізованими, автоматизованими, апаратними, робочими місцями службовців та ін.

Оснащення робочого місця складається з сукупності засобів, необхідних для здійснення виробничого процесу. До них відносяться: основне технологічне і допоміжне устаткування, технологічне оснащення - робочий і міряльний інструмент, пристосування, запасні частини, організаційне оснащення - засоби зв'язку і сигналізації, робочі меблі, тара, робоча документація, засоби комунікації для подачі на робоче місце сировини, матеріалів, енергії, господарський інвентар для підтримки чистоти та порядку й ін.

Повне і комплексне оснащення робочого місця дозволяє щонайкраще організувати процес праці. Для цього необхідне раціональне планування засобів оснащення робочих місць - розміщення їх таким чином, щоб забезпечувалася зручність їхнього обслуговування, вільний доступ до механізмів і окремих вузлів, що вимагають регулювання і контролю, економія рухів і переміщень працівника, зручна поза, гарний огляд робочої зони, безпека праці, економія виробничої площі, наявність проходів, під'їздів.

Рівень організації праці на робочому місці залежить від досконалості системи його обслуговування. Організація обслуговування робочих місць припускає своєчасне забезпечення робочих місць усім необхідним, включаючи технічне обслуговування - налагодження, змащення, регулювання, ремонтне і міжремонтне обслуговування; забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами; подачу необхідних видів енергії - тепла, електроенергії; межопераційний і фінішний контроль якості продукції; господарське обслуговування - прибирання, чищення; транспортне обслуговування та ін.

Щоб організувати обслуговування робочих місць, необхідно вирішити наступні питання:

визначити, які види обслуговування необхідні на кожному робочому місці;

за кожним видом обслуговування встановити його норму, тобто обґрунтувати обсяг обслуговування в зміну, місяць, рік;

установити регламент обслуговування, тобто графік, періодичність і послідовність;

закріпити виконання обов'язків по обслуговуванню за строго визначеними виконавцями.

Ефективність обслуговування робочих місць може бути досягнута лише при дотриманні принципу попередження обслуговування, що передбачає виконання відповідних робіт до того, як процес виробництва перерветься в силу несвоєчасного їхнього виконання; принципу оперативного обслуговування - швидкості реагування на можливі збої виробництва; принципу комплексності, що виражається в забезпеченні різнобічного обслуговування за всіма його видами; принципу плановості, що полягає в проведенні розрахунків потреб у видах, термінах і обсягах обслуговування кожного робочого місця.

Прогрес у системах обслуговування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування за викликом з місця виробництва, до стандартного обслуговування, заснованого на розрахунках норм обслуговування і реалізації планово-попереджувального проведення обслуговуючих робіт.

Досягнення ефективних рішень по організації робочих місць і систем їхнього обслуговування полегшується використанням розроблених типових проектів організації праці для масових професій робітників та службовців. Типовий проект організації праці - це, як правило, зосередження передового досвіду організації праці, в якому знаходять висвітлення всі принципові питання організації праці, в тому числі питання оснащення і планування робочих місць, організації їхнього обслуговування.

5. Умови праці і фактори їх формування

Перебуваючи на роботі, людина витрачає комплекс життєвих сил і енергії не лише на досягнення певних результатів праці, але й на реакцію організму, пов'язану в умовами праці. Умови праці - це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на працездатність і здоров'я людини в процесі виробництва. На працівника у виробничому середовищі впливає велика кількість зовнішніх факторів, що за своїм походженням можуть бути розділені на дві групи. Перша містить у собі фактори, що не залежать від особливостей виробництва, серед них - географо-кліматичні, обумовлені географічним районом і кліматичною зоною розміщення підприємства, і соціально-економічні, котрі залежать від соціально-економічного ладу суспільства і визначають положення трудящого в суспільстві. Вони знаходять своє вираження в трудовому законодавстві, в сукупності соціальних благ і гарантій.

Друга група містить у собі фактори, що залежать від особливостей виробництва і його колективу. Ці фактори формуються, з одного боку, під впливом особливостей техніки, технології, економіки й організації виробництва (виробничо-технічні), а з іншого - під впливом особливостей трудового колективу (соціально-економічні).

Група виробничо-технологічних факторів найбільша. До неї входять:

техніко-технологічні фактори - особливості техніки і технології, рівень механізації й автоматизації праці;

санітарно-гігієнічні фактори - температура, вологість, рівень шуму;

фактори безпеки, що гарантують захист працівників від механічних ушкоджень, поразок струмом;

інженерно-психологічні фактори - комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції і планування техніки;

естетичні фактори - архітектурно-планувальні рішення інтер'єра й екстер'єра;

господарсько-побутові фактори - організація внутрізмінного харчування працівників, наявність і стан умивальників, душових, туалетів.

Соціально-психологічні фактори - соціально-демографічна структура колективу, сукупність інтересів, ціннісних орієнтацій працівників, стиль керівництва. Ці фактори формують морально-психологічний клімат у колективі. Таким чином, на людину і її працездатність впливає велика і складна сукупність факторів, які необхідно враховувати, щоб створити найбільш сприятливу обстановку.

Визначення умов праці на конкретному підприємстві проводиться для того, щоб, по-перше, виявити напрямки і шляхи їх покращення, і по-друге, щоб компенсувати працівникам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров'я у грошовій та іншій формах (вища заробітна плата, пільги у пенсійному забезпеченні, спеціальне харчування тощо). Основним завданням вивчення умов праці залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов для роботи за такими напрямками:

технічний (створення нової техніки, що забезпечує збереження здоров'я і мінімізацію витрат праці);

технологічний (впровадження нових технологічних режимів, що дозволяють виводити людей із безпосередньо робочих зон);

організаційний, психофізіологічні і соціальні (оздоровлення виробничого середовища, підвищення інтересу до роботи та її результатів);

естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, які застосовуються у виробництві).

6. Планування й облік праці

Необхідною складовою частиною організації праці служать його планування й облік. Планування праці як установлення пропорцій праці, його продуктивності, чисельності персоналу, фонду заробітної плати для виконання виробничої програми - частина загальної системи, що забезпечує функціонування праці. Облік праці служить необхідною передумовою для встановлення результативності праці, його оплати і матеріального стимулювання.

Питання оплати і матеріального стимулювання працівників представляються також складовою частиною організації праці.

Ефективна організація праці на може бути досягнута без чіткого дотримання встановлених правил і порядку на виробництві, тобто без дисципліни праці.

7. Дисципліна праці

Поняття "дисципліна" стосовно людської діяльності означає чітке дотримання встановленого порядку, загальновизнаних або директивно встановлених правил.

Дисципліна як ознака людської діяльності виховується, встановлюється і зміцнюється під впливом таких чинників:

примушення з боку авторитетної влади або вплив соціальної необхідності викликають примусову дисципліну, яка може втримуватися неекономічними або економічними методами, але швидко руйнується при ослабленні дії чинників, що її утримували;

усвідомлення необхідності дотримання юридично встановлених або традиційних норм і правил, схвалення їх як таких, що в кінцевому підсумку відповідають власним інтересам, означає добровільну, свідому дисципліну, яка є набагато надійнішою і тривалішою, ніж примусова, і не потребує контролю за її дотриманням;

внутрішнє самопереконання людини, що висуває до себе особисто високі вимоги і постійно виконує їх, означає самодисципліну, що є однією з основних характеристик цілеспрямованої, сильної особистості.

На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, планову, фінансову, договірну. Така розмаїтість визначається тим, що різні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, які трактують дотримання встановлених ними правил як відповідну дисципліну. Так, дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, норм, внутрівиробничого поводження відноситься до трудових дисциплін. Точне виконання усіх вимог технології по кожнім виробничому процесі складає дисципліну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих задач, виконання посадових інструкцій, дотримання правил охорони праці, пожежної безпеки складають виробничу дисципліну. Поняття дисципліни праці поєднує перераховані різновиди дисциплін і виявляється у свідомому виконанні працівниками своїх службових обов'язків.

Зростання значення дисципліни в наш час зумовлене дією таких чинників:

ускладненням виробничих зв'язків на підприємствах, в галузях, в економіці в цілому;

зростанням ціни одиниці робочого часу, який може втрачатися внаслідок порушення дисципліни праці в сучасному високомеханізованому і автоматизованому виробництві в зв'язку з залученням у виробничий процес велетенської кількості високо продуктивних і дорогих знарядь праці;

висуненням на перший план в структурі професійних вимог свідому дисципліну праці, що ґрунтується на широкому соціальному світогляді та високому інтелекті працівників;

підвищення вимоги відповідальності кожного працівника за кінцеві результати своєї праці, її високу якість і абсолютну надійність шляхом принципових змін в системі господарського управління.

В умовах ринкової економіки підприємство не зможе досягти успіхів у конкурентній боротьбі, якщо у трудовому колективі не пануватиме висока дисципліна праці, що ґрунтується на колективній і особистій зацікавленості працівників у високих кінцевих результатах діяльності.

Література

1. Баканов М.И., [Перемет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 1993. - 288 с.

2. Бычин В.Б., Малинин С.В. Нормирование труда в условиях перехода к рыночной экономики. Москва, Издательство РЭА имени Г.В.Плеханова, 1995

3. Нормування праці. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000. - 96 с.

4. Нормування праці. Підручник для економічних спеціальностей / За ред. Абрамова В. М., Данюка В. М. - К.: ИСДО, 1995. - 208 с.

5. Основы научной организации труда: Учебник для студентов экономических вузов и факультетов / Под ред. Дубровского Ю.Н. - М.: Экономика, 1971. - 269 с.

6. Пашуто В. Организация и нормирование труда на предприятиии. - Мн.: Новое знание, 2001. - 211 с.