Територіально-виробничий комплекс

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТ

На тему:

«Територіально-виробничий комплекс»

Виконала

Студентка 1-го курсу

Групи ФК-13

Федько Марія

Київ 2009

План

1. Обєктивні основи територіально-виробничого комплексу.

1.1 Закономірності формування ТВК України

1.2 Основні етапи розвитку вчення про ТВК

1.3 Умови і фактори розвитку ТВК

2 Структура і функції ТВК

2.1 Методологічні умови системно-структурного аналізу ТВК

2.2 Теоретико-методичні основи аналізу галузевої структури ТВК

2.3 Моделювання структури ТВК

3. Економічна ефективність розвитку ТВК

3.1 Визначення економічної ефективності розвитку і функціонування ТВК

3.2 Фактори ефективності функціонування територіально-виробничих комплексів

3.3 Шляхи підвищення ефективності розвитку ТВК

1. Обєктивні основи територіально-виробничого комплексоутворення

1.1 Закономірності формування ТВК України

Формування територіально-виробничих комплексів це складний і тривалий процес, що відбувається на основі закономірностей географічного поділу праці. Будь-який ТВК характеризується єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністю функціонування. Як цілісна система, ТВК виступає складовою частиною, або підсистемою, народного господарства країни (державного комплексу), ланкою географічного поділу і інтеграції праці. Вся різноманітність ТВК значною мірою складається в результаті соціально-економічного процесу, який носить назву географічного, або територіального, поділу праці.

Закономірності комплексоутворення мають обєктивний характер і діють на різних етапах розвитку суспільства по-різному, виходячи з соціально-економічних умов, перш за все рівня розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу.

Система закономірностей формування і розвитку ТВК в умовах переходу суспільства до ринкової економіки охоплює такі основні процеси [7, 7]:

1. Комплексно-пропорційний розвиток виробництва.

2. Територіальна концепція виробництва і населення.

3. Ефективна спеціалізація.

4. Формування раціональної структури господарства.

5. Ефективність територіальної організації виробництва.

Врахування закономірностей розвитку ТВК дозволяє обгрунтувати перспективні напрямки територіальної організації виробництва, скласти довгостроковий прогноз функціонування територіальних систем продуктивних сил і цільові комплексні програми.

Матеріальними умовами обєднання всіх галузей суспільного виробництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробничий і природноресурсний потенціали даної території: земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні звязки, галузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделювання ТВК передбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її потреб у різних видах продукції, рівня розвитку окремих галузей матеріального виробництва, економічних, технологічних, транспортних та інших звязків між ними, виробничої та територіальної структур виробництва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих потреб у промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових можливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузей матеріального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарському комплексі України і в світовому економічному просторі

Кожний ТВК повинен являти собою добре збалансовану систему, всі структуроутворюючі галузі та виробництва якої мають бути звязаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованими між собою, забезпечувати найбільш комплексне, раціональне і високоефективне використання трудових, мінерально-сировинних, сільськогосподарських і матеріально-технічних ресурсів, випускати достатню кількість високоякісної продукції, конкурентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечувати збереження в чистоті природного середовища. Характеризуючись певними функціонально-компонентною і територіальною структурами і спеціалізацією виробництва, кожний з них повинен добре інтегруватися в загальнодержавному господарстві комплексі та в світовому економічному просторі.

Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватися паливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам, наукомістким, неметаломістким, низькоенерго-, фондо-, матеріальо- і трудомістким галузям виробництва (це сільськогосподарське, автомобільне, середнє, точне, технологічне, комунально-побутове та ін. машинобудування, приладобудування, електронна, електротехнічна, радіотехнічна і компютерна галузі промисловості). Паралельно мають відбуватися модернізація і переведення на нові технології всіх базових промислових галузей, тобто чорної та кольорові металургії, важко і середнього машинобудування, електроенергетики і промисловості будівельних матеріалів

1.2 Основні етапи розвитку вчення про ТВК

Початок створення теорії і практики вчення про ТВК припадає на 20-ті роки. У цей час економісти і географи розробляли поняття про сутність комплексів як головної форми територіальної організації продуктивних сил. Основні ідеї вчених були втілені у плані ГОЕЛРО та при розробці проекту районування Держплану. Другий період характеризувався складними умовами розвитку вченні про ТВК. Найбільш плідним у цьому періоді, що почався в 30-х роках і тривав до другої половини 50-х років, був етап післявоєнної відбудови народного господарства СРСР. Саме у цей час були остаточно сформульовані наукові основи вчення про виробничо-територіальні комплекси (вихід в 1947 році відомої роботи М.М. Колосовського ”Виробничо-територіальний комплекс в радянській економічній географії”). Третій період характеризується інтенсивним розвитком теорії, методології, методики і практики комплексоутворення, визнання з боку широких кіл науковців і практиків великого значення комплексів і комплексності для дальшого розвитку народного господарства. Особливо плідними на наукові розробки були 60-і роки. У цей час прагнення до узагальнення великого фактичного матеріалу про виробничо-територіальні комплекси обумовило закономірний інтерес до типологічних і класифікаційних схем ТВК. У звязку з цим необхідно згадати цікаву класифікаційну схему Є.Д. Сілаєва, що охоплювала типи трьох таксономічних груп комплексів великого району, підрайону і мікрорайону, Л.В. Опацького, який виділив типи макрорайонних комплексів, Ю.Г. Саушкіна, в роботах якого типи районних комплексів виявлялись на основі різноманітності поєднань енерговиробничих циклів В Україні, в 70-90-і роки були проведені дослідження впливу соціальних факторів і умов на географію окремих галузей промисловості, ролі науково-технічного прогресу і закономірностей комплексоутворення. В Раді по вивченню продуктивних сил, Секторі географії (нині Інститут географії), Інституті економіки промисловості НАН України, на кафедрах економічної і соціальної географії вузів значна увага приділяється теоретичним питанням виробничого комплексоутворення. Вагомий доробок у розвиток теорії ТВК вніс колектив вчених економіко-географів Інституту географії НАН під керівництвом академіка М.М. Паламарчука. В роботах цього колективу зясована суть ТВК, фактори комплексоутворення, типізація комплексів та наукові основи аналізу структури промислових і агропромислових комплексів. Із найбільш значних робіт необхідно назвати: ”Теоретичні основи функціональної структури промислового комплексу економічного району” (1972); ”Територіальна структура промислового комплексу економічного району” (1974); ”Територіальна структура виробничих комплексів”

Новий підхід в географії промисловості був започаткований у роботі ”Географія промисловості Української РСР” (автори Л.М. Корецький, М.М. Паламарчук, 1967). У цій книзі аргументовано, що обєктами вивчення цієї науки є перш за все, територіально-виробничі комплекси, а її завданням дослідження закономірностей їх формування і розвитку. На масових економіко-статистичних матеріалах висвітлені закономірності і особливості географічного розміщення головних комплексоутворюючих галузей України. Виконані також дослідження сучасних процесів формування промислово-територіальних комплексів, зокрема промислових вузлів і міст, як промислових центрів з метою виявлення можливостей і шляхів вдосконалення їх структури. В результаті цих робіт за єдиною методикою проведений кількісний аналіз промислових вузлів України, розкриті основні проблеми і напрямки їх перспективного розвитку.

1.3 Умови і фактори розвитку ТВК

Залежно від того, в яких соціальних умовах розвивається економіка країни, як вона забезпечена природними і економічними умовами формування ТВК.

Наукова розробка теоретико-методичних основ комплексоутворення перш за все вимагає глибоких знань обєктивних закономірностей розвитку ТВК, а разом з тим широкого вивчення великої різноманітності і множини факторів їх утворення. Фактори утворення ТВК це ті діючі сили, які є внутрішнім джерелом формування і розвитку комплексу як системи. Їх можна обєднати у декілька основних споріднених груп:

1) економічні;

2) соціальні;

3) природні;

4) техніко-економічні;

5) екологічні та ін.

Всі фактори діють в тісній взаємодії і утворюють своєрідну систему.

2 Структура і функції ТВК

2.1 Методологічні умови системно-структурного аналізу ТВК

Загальнонауковим принципом аналізу територіально-виробничих комплексів, як і інших економіко-географічних обєктів, є системно-структурний підхід. Він дозволяє розглянути ТВК і його елементи з точки зору загальних закономірностей розвитку, внутрішньої цілісності і звязаності з навколишнім середовищем. Завданням структурного аналізу є виявлення місця територіально-виробничого комплексу в більш складній системі (макрорайоні, країні) на основі географічного поділу праці та різноманітних виробничо-територіальних звязків.

Застосування структурного аналізу як основного методу виявлення динамічних територіальних систем в народному господарстві країни дозволяє оцінити відношення між елементами системи, простежити внутрісистемні і міжсистемні потоки інформації, виявити рід елементів (форм організації продуктивних сил) та їх функціональні взаємозвязки.

Розглядаючи територіально-виробничий комплекс як систему, тобто сукупність обєктів (елементів, що взаємоповязані спільністю поведінки і функціонування), необхідно відзначити, що така система відрізняється внутрішньою цілісністю, активністю і цілеспрямованістю функціонування. Будь-яка система поділяється на підсистеми, які в свою чергу можуть бути системами більш низьких порядків. Так у складних макросистемах районних ТВК обєктивно існують підсистеми мезо- і мікрокомплекси, для яких макросистема виступає навколишнім середовищем. Взаємозвязки між окремими системами здійснюються через входи і виходи.

Залежно від рівня дослідження ТВК виділяють макропідхід вивчення зовнішніх звязків, і мікропідхід аналіз його внутрішньої структури [14, 96].

Вся сукупність територіально-виробничих комплексів великого економічного району і всієї країни характеризується певними властивостями. Кожному ТВК як системі властиві цілісність, стійкість, організованість, динамізм, керованість. Системний підхід як метод пізнання зобовязує дослідника розглядати будь-який комплекс через призму таких понять, як система, структура, організація, функція, управління, упорядкованість, ієрархія та ін.

. Це необхідно в процесі конкретного вивчення функціонально-галузевої, функціонально-територіальної та управлінської структур. Розглядаючи структуру обєкту, конкретизуємо такі важливі поняття як елемент і цілісність.

Методологія системно-структурного аналізу територіально-виробничих комплексів передбачає наукове трактування співвідношення таких важливих категорій як ”комплекс” і ”система”. Слово ”комплекс” означає сукупність, звязок, поєднання предметів, явищ або властивостей, що утворюють єдине ціле. В понятті ”територіально-виробничий комплекс” відображені всі ці ознаки. Вживання поняття ”система” (системність) необхідне для характеристики обєкту дослідження, що має певну упорядкованість, організацію та рівень ієрархії. Система виступає як ціле, складене із частин, зєднання, що має множину елементів, які знаходяться у певних відношеннях і звязках [15,105].

Ці дві категорії взаємоповязані між собою і є вихідними в процесі застосування взаємообумовлених методів (підходів) пізнання комплексного і системного. Абсолютизувати комплексний і системний методи немає потреби, бо вони дають позитивний результат лише за умовами поєднання з усіма іншими методами економіко-географічного дослідження.

2.2 Теоретико-методичні основи аналізу галузевої структури ТВК

Головними галузями ТВК є ті, що беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу. До таких галузей відносяться: промисловість, сільське господарство, лісове господарство, вантажний транспорт, звязок (обслуговування підприємств виробничої сфери), матеріально-технічне постачання і збут, інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

До невиробничої сфери ТВК входять: житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт; звязок (обслуговування організації невиробничої сфери діяльності і населення); заклади охорони здоровя, фізичної культури і соціального забезпечення; освітні і культурні заклади, мистецтво, наука і наукове обслуговування, кредитування і державне страхування; управління, партійні і суспільні організації.

Галузева структура розглядається як кількісне співвідношення, склад взаємоповязаних частин (галузей, підгалузей), груп виробництва цілого. Галузевий склад комплексу визначає один бік його розвитку галузеву повноту. Зрозуміло, що галузева структура не характеризує розміщення галузей на території і практично не відбиває функціонального взаємозвязку різних груп виробництва.

На основі аналізу галузевої структури розраховуються міжгалузеві і внутрігалузеві пропорції виробництва та зайнятості трудових ресурсів, формується певна структурна політика, вибираються пріоритетні галузі.

Розглядають галузеву структуру комплексів великих економіко-географічних районів, підрайонів, адміністративних областей, міських комплексів та комплексів сільських мікрорайонів.

Методика вивчення галузевої структури ТВК передбачає виявити співвідношення

а) між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання (між групою а і б);

б) між галузями важкої і легкої промисловості;

в) між галузями добувної і обробної промисловості;

г) між галузями по переробці сільськогосподарської сировини;

д) між галузями спеціалізації, доповнюючими і обслуговуючими;

е) між галузями з різною трудомісткістю.

2.3 Моделювання структури ТВК

Науковою категорією методу моделювання є модель. В процесі економіко-географічного дослідження створені моделі можуть відображати ті чи інші принципи організації (структури), функціонування та інші властивості обєкту пізнання. Модель завжди передає лише найбільш загальні риси обєкту пізнання

Моделювання охоплює такі взаємозвязані етапи:

а) постановка задачі;

б) збір і обробка необхідної інформації;

в) розробка і створення моделі;

г) наукове вивчення і аналіз моделі як джерела нової інформації;

д) екстраполяція одержаних даних з моделі на обєкт економіко-географічного пізнання.

Будь-який ТВК поєднує три глобальні системи економічну, соціальну і природну. Основними структурними елементами комплексів є такі: виробництво, інфраструктура, населення і трудові ресурси, локальні природні ресурси. Кожна із груп, в свою чергу, обєднує елементи, які відрізняються роллю в процесі формування і функціонування ТВК, а також характеризуються специфічними рисами, внутрішньою структурою і звязками з іншими елементами комплексу.

Кожен елемент ТВК при аналізі і відображені його структури повинен розглядатись з точки зору його матеріальних і просторових відношень. При моделюванні комплексів визначається місце елементів у географічному поділі праці, вивчаються форми внутрікомплексних звязків, а також специфічні умови формування і функціонування кожного елемента.

Одним з найскладніших завдань при моделюванні структури ТВК є аналіз внутрікомплексних звязків: виробничих (вертикальних і горизонтальних), матеріально-технічних, звязків на основі спільного використання ресурсів і обєктів виробничої інфраструктури, а також всієї системи управління процесом формування і функціонування ТВК.

Моделювання ТВК і його структури необхідно здійснювати за фазами. Оскільки процес створення комплексу може охоплювати десятиліття, виділяють такі фази

1) наукові і проектні підготовки;

2) формування або інтенсивного створення основних обєктів;

3) стаціонарного функціонування.

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) це поєднання підприємств (та установ), для яких територіальна спільність їхніх компонентів додатковий фактор підвищення економічної ефективності за рахунок значної стабільності взаємних звязків (у тому числі інформаційних) і ритмічності виробничого процесу; скорочення транспортних витрат; раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів та сприятливих умов маневрування ними

Система ТВК ієрархічна. Сукупність кількох ТВК на певній території породжує взаємозвязки між ними, зумовлені спільним використанням території і промислової інфраструктури. Створюються умови, за яких стає ефективною централізація деяких виробництв, розрахованих на задоволення потреб ряду комплексів та автономних підприємств. Тоді зявляється регіональний ТВК, який можна вважати основою економічного району.

Усі районі великих промислових новобудов, де потрібно вирішувати проблему працевлаштування великої кількості будівельників, практично мають обєктивні умови для формування нових ТВК. При цьому структура та ефективність факторів, що впливають на формування ТВК, залежать від масштабів додаткових резервів і можливостей комплексоутворення, обєктивних економічних і природних умов України.

Під впливом процесу територіального зосередження та закономірності і комплексності у розміщенні виробництва формується територіальна структура економічних районів, яка складається з кількох важливих елементів, створених внаслідок розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту. Її промислові елементи можна поділити на дві групи: галузеві й комплексні

Основні елементи територіальної структури виробництва є ТВК або можуть перетворитися на них. Тільки галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повному розумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району це сукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, що створює зручну ланку в системі територіального поділу праці.

Важливими елементами формування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва, створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життя людей.

Комбінування хімічних підприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України веде до комплексного групового розміщення і робить хімічну промисловість однією з найважливіших ланок у формуванні ТВК.

Комплексне використання сировини і розширення технологічних та економічних звязків між виробництвом мінеральних добрив та іншими галузями основної хімії, металургію, вугільною нафтовою, газовою промисловістю тощо сприяють територіальній концентрації виробництва і формуванню ТВК.

В основу комплексотворення лісової, паперової і деревообробної промисловості покладено зональність розміщення лісів, комплексний характер деревини як сировини, територіальний збіг масового споживання різних видів продукції.

Глибокі і всебічні виробничі звязки формують регіональну спільність ТВК, які за своєю специфікою є промисловими та аграрно-промисловими. У структурі внутрішніх звязків одних комплексів можуть переважати сировини звязки, в інших вироби міжгалузевих формувань, у третіх продукція кінцевого споживання. Найбільш розгалужені виробничі звязки в інтегральних ТВК, для яких характерні високі темпи розвитку одних підгалузей порівняно з іншими, що спричинює територіальні зрушення в матеріальному виробництві.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних елементів має невеликі розміри.

Так, у Запорізькому ТВК переважає важка промисловість. Провідну роль у ньому відіграють чорна і кольорова металургія, машинобудування й металообробка та електроенергетика. До комплексу належать заводи феросплавів і вогнетривів Особливого розвитку набули електротехнічне машинобудування, випуск малолітражних автомобілів ”Запорожець”, ”Таврія”. Помітно розвивається легка і харчова промисловість

3. Економічна ефективність розвитку ТВК

3.1 Визначення економічної ефективності розвитку і функціонування ТВК

Визначення економічної ефективності розвитку і функціонування ТВК це одна із складних і недостатньо розроблених проблем. Складність її полягає у тому, що економіко-географічній науці поки що немає єдності у розумінні суті та визначенні критеріїв ефективності розміщення виробництва і окремих ТВК.

Для оцінки ефективності розвитку ТВК повинна бути розроблена специфічна система показників, яка б враховувала різноманітні фактори їх формування і економічного розвитку. Економічна ефективність регіональних ТВК відбиває результат функціонування певної цілісності як частини єдиної господарської системи країни. Однак категорія економічної ефективності при розгляді її в просторовому аспекті кількісно залежить від ряду чисто регіональних факторів, які можна обєднати у декілька груп.

По-перше, виділяється група факторів, повязаних з удосконаленням виробництва на основі раціональної концентрації, спеціалізації і комплексного розвитку галузей в регіонах, формуванням ТВК вузлового і районного видів.

По-друге, ефективність територіальної організації комплексів нерозривно повязана з раціональним використанням трудових ресурсів, створенням і функціонуванням життєвого комплексу на основі регіональних природних, історичних і економічних особливостей, що сприяє закріпленню кадрів, створює умови для високопродуктивної праці.

По-третє, на ефективність розвитку ТВК істотний вплив мають природні ресурси і їх раціональне використання. Зокрема це стосується комплексної переробки мінерально-сировинних ресурсів, раціонального використання водних і лісових ресурсів, бережливого ставлення до Землі.

По-четверте, необхідно враховувати рівень розвитку і організації транспорту, енергетичного господарства, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства тощо.

Основним показником економічної ефективності розвитку комплексів районів, адміністративних областей, міст може бути показник чистої продукції або прибутку. Саме цей показник, що являє новостворену вартість дає найповніше уявлення про ефективність як результат усіх сукупних виробничих витрат колективів, підприємств і організацій ТВК. На ефективність суспільного виробництва прямий або непрямий вплив мають наука і впровадження її досягнень у виробництво, залучення в господарський оборот нових природних ресурсів, раціональна організація сфери послуг.

Для оцінки ефективності розвитку ТВК окремих районів, підрайонів і господарських вузлів використовують таку систему показників

1. Ріст виробленого національного доходу (чистої продукції) на одного зайнятого в матеріальному виробництві і в окремих його галузях (ріст продуктивності живої праці).

2. Ріст фондоозброєності праці в галузях матеріального виробництва. Зміни в динаміці співвідношення росту продуктивності і фондоозброєності праці. Приріст продуктивності праці на 1% приросту фондоозброєності праці.

3. Ріст фондовіддачі в галузях матеріального виробництва (ефективність використання основних і оборотних виробничих фондів).

4. Відношення приросту річного обсягу національного доходу до приросту

3.2 Фактори ефективності функціонування територіально-виробничих комплексів

Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватися паливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам, наукомістким, неметаломістким, низькоенерго-, фондо-, матеріальо- і трудомістким галузям виробництва (це сільськогосподарське, автомобільне, середнє, точне, технологічне, комунально-побутове та ін. машинобудування, приладобудування, електронна, електротехнічна, радіотехнічна і компютерна галузі промисловості).

Висновок

Аналіз дії основних факторів показує, що кожен з них окремо або в сукупності виступає як причина, що сприяє розвитку ТВК, або, навпаки, стримує формування комплексу як структуризованої системи. У кожному окремому комплексі фактори діють індивідуально і за впливом на розвиток комплексоутворюючих процесів вони досить різні Розвиток територіально-виробничих комплексів відбувається в певних економічних, соціальних і природних умовах, які по-різному впливають на процеси комплексоутворення. Вплив може бути позитивним у тих випадках, коли умови, в яких розвивається комплекс, сприяють його формуванню, і негативним, коли вони стримують розвиток комплексоутворюючих процесів.

Використана література

1. Місцеве та регіональне самоврядування України.-К.:Фонд сприяння становленню та розвитку місцевого та регіонального управлінняУкраїни,1992-1996.

2. Основи місцевого самоврядування:Навчальний посібник.-3-тє видання доповнене і переробне.- Київ:Центр навчальної літератури, 2003.-432с.

3. Місцеве самоврядування в Україні: Навч.посібник.-К: Атіка , 2000.-304с.