Характеристика виробництва та виконання ремонтних робіт

Характеристика виробництва та виконання ремонтних робіт

Зміст

1. Теоретичні завдання

1.1 Типи виробництва, їх техніко-економічна характеристика

1.2 Значення та завдання ремонтного господарства. Організація виконання ремонтних робіт

2. Практичні завдання

2.1. Задача 1

2.2. Задача 2

2.3. Задача 3

2.4. Задача 4

2.5. Задача 5

Список використаної літератури

1. Теоретичні завдання

1.1 Типи виробництва, їх техніко - економічна характеристика

Тип виробництва - це техніко-економічна характеристики виробничого процесу, яка обумовлена його спеціалізацію, повторюваністю, ритмічністю і обсягом виробництва. Правильне визначення типу виробництва має винятково особливе значення, через те, що найбезпосереднішим чином впливає на побудову виробничої структури підприємства, організацію обліку, планування, систему матеріального стимулювання, порядок розробки технологічної документації, тощо.

За нашого часу можна виділити 3 основних типи виробництва.

1. Одиничний тип виробництва. Для нього характерні дуже широка спеціалізація виробництва, повна відсутність повторюваності випуску готової продукції, відсутність ритмічності, а також невеликі обсяги, які обчислюються одиницями чи десятками штук виробів.

Для організації підприємств одиничного типу виробництва, треба мати універсальне устаткування, висококваліфіковану робочу силу, яка могла б виготовляти деталі, вузли без розроблених технологічних процесів. Все це робить дуже високою собівартість продукції.

Крайнім видом одиничного виробництва є індивідуальний тип виробництва, який передбачає виготовлення будь-якого виробу в одному екземплярі. Прикладом індивідуального виробництва може бути суднобудування, важке енергетичне машинобудування.

Форма одиничного виробничого процесу поширена на дослідних і унікальних підприємствах, які виготовляють складні вироби й устаткування спеціального призначення.

2. Серійний тип виробництва. Для цього виду характерні визначена спеціалізація виробництва, періодична повторюваність випуску готової продукції, більш-менш стійка ритмічність, а також обсяги виробництва, які обчислюються сотнями й тисячами штук виробів. Підприємства серійного типу виробництва - найпоширеніші з поміж всіх інших. Так, питома вага підприємств серійного типу становить 60-75% загальної їх чисельності.

Для організації підприємств серійного типу виробництва треба мати як універсальне, так і спеціалізоване устаткування, достатньо кваліфіковану робочу силу. Собівартість продукції нижча, ніж при одиничному типу виробництва.

Всі підприємства серійного типу виробництва поділяються на 3 види: дрібносерійний, який наближається до одиничного, середньо серійний, тобто найхарактерніший, і крупно серійний, що наближається до масового типу виробництва.

Цей тип виробничого процесу розповсюджений на підприємствах, що випускають складні вироби і системи спеціального призначення, конструкції яких швидко змінюються.

3. Масовий тип виробництва. Для цього типу характерні вузька спеціалізація виробництва, постійна повторюваність випуску готової продукції, повна ритмічність виробництва, а також великі обсяги виробництва. Підприємства масового типу виробництва становлять 20-25% загальної кількості всіх підприємств.

Для організації підприємств масового типу виробництва треба мати спеціалізоване устаткування, робочу силу середньої кваліфікації. Собівартість продукції при масовому типі виробництва найнижча.

Такий тип виробничого процесу характерний для підприємств, що виготовляють вироби широкого вжитку (автомобілі, телевізори, електробритви і т. ін.).

Характерні ознаки типів виробництва показані в табл.1.

Досвід засвідчує, що важко знайти підприємство, яке б мало чітко визначений тип виробництва. Тому віднесення підприємства до будь-якого типу виробництва викликає певну складність. Для розв'язання цього питання можна скористатися методикою, в основі якої лежить розрахунок коефіцієнта спеціалізації.

К_{сп. =} F_н / t * N

де: F_{н -} номінальний фонд часу роботи на даному робочому місці, годин.

t - час виготовлення однієї технологічної операції, годин;

N - кількість виробів, що обробляється на даному робочому місці, шт.

Якщо К_сп - = 1-2, то таке робоче місце належить до масового виробництва.

К_сп - = 2 - 10 до крупно серійного

К_сп - = 10 - 20 до серійного

К_сп - = 20 - 30 до дрібносерійного

К_сп більше 30 - одиничного типу виробництва.

За більшістю робочих місць цього типу виробництва визначається тип виробництва дільниці, а далі - відповідно цеху і підприємства в цілому.

Таблиця 1.

Порівняльна характеристика типів виробництва.

Типи виробництва Фактори	Одиничний	Серійний	Масовий
1.Номенклатура виробів	Необмежена	Обмежена серіями	Один чи декілька виробів
2. Повторюваність	Відсутня	Періодична	Постійна
3. Устаткування	Універсальне	Універсальне та спеціалізоване	Спеціалізоване
4.Розробка технологічного процесу	На один виріб	Подетальна	Поопераційна
5. Застосовувані інструменти	Універсальні	Універсальні і спеціальні	Спеціальні
6.Закріплення деталей та операцій за устаткуванням	Не закріплені	Частково закріплені	Обов'язково закріплені всі операції за устаткуванням
7.Кваліфікація робітників	Дуже висока	Висока	Середня, але є робітники дуже високої кваліфікації: інструментальники, наладчики, тощо.
8.Собівартість одиниці продукції	Висока	Середня	Низька

Окрім типу виробництво може характеризуватися і іншими показниками, які визначають його технічні, виробничі, організаційні, економічні можливості. До таких показників належать розмір виробничої потужності, вартість основних фондів, рівень механізації, фондовіддача, тощо.

Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову та ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування і оснащення, методів організації виробництва та управління.

Найбільш ефективним є масове виробництво, в умовах якого легко застосовувати високопродуктивне спеціалізоване устаткування і максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу.

Технічно і організаційно складне і найбільш ефективне одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід при можливості від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва.

Досягається це різними шляхами, в тому числі розширенням ринку збуту і збільшення серій виробів, уніфікацією їх деталей і агрегатів, особливо складних машин і приладів, впровадженням групових методів обробки, тощо.

1.2 Значення та завдання ремонтного господарства. Організація виконання ремонтних робіт

Ремонтне господарство підприємства - це сукупність підрозділів, які зайняті технічними обслуговуванням і ремонтом усіх видів устаткування.

Головне завдання ремонтного господарства будь - якого підприємства - забезпечення постійної експлуатаційної готовності виробничого устаткування при мінімальних витратах на проведення ремонтних робіт і раціональному використанні матеріальних та інших ресурсів.

Підвищення ролі правильної організації ремонтного господарства в сучасному виробництві визначається рядом обставин.

По-перше, розвиток економіки країни в умовах ринкових відносин привів до значного скорочення строків матеріального зношення машин і обладнання, що зумовило зменшення амортизаційних строків служби устаткування. Разом з тим, підвищення якості і надійності нової техніки завдяки технічному прогресу дає змогу подовжити строки її експлуатації до ремонту, передусім до капітального. Подвійний вплив НТП на величину строків служби засобів праці ще більше загострює проблему експлуатації деяких груп і моделей устаткування без капітального ремонту при одночасному збільшенні обсягу і якості поточного ремонту і технічного обслуговування.

Фахівці вважають, що вже сьогодні можна продовжити міжремонтні цикли експлуатації багатьох видів устаткування так, щоб добитись збігання строків настання фізичного і морального зношення.

По-друге, прискорені темпи зростання кількості і якості парку машин і устаткування, а також існуючий низький організаційно - технічний рівень ремонтної справи вимагають все більше і більше матеріальних і трудових ресурсів на ремонтне обслуговування. Все це призвело до того, що нині обслуговуванням верстатного парку зайнято багато робітників. У висококваліфікованих ремонтних робітників продуктивність праці в 4-6 разів нижча, ніж у тих, хто виготовляє нові машини.

Зумовлено це індивідуальним характером ремонтного виробництва, яке здебільшого здійснюється на неспеціалізованих малопотужних ремонтних підприємствах, а також низьким рівнем механізації праці ремонтних робітників. Внаслідок цього обсяги ремонтних робіт зростають на 6-7 % швидше, ніж парк машин і устаткування.

Таким чином, проблема підвищення економічної ефективності ремонтного господарства підприємства дуже актуальна.

Склад ремонтного господарства підприємства залежить від обсягів і типу виробництва, особливостей продукції, що виготовляється.

Очолює ремонтне господарство підприємства головний механік, якій підпорядкований головному інженерові.

Організація ремонтного господарства підприємств базується на системі планово - попереджувальних ремонтів (ППР).

Система ППР - це комплекс технічних і організаційних заходів по догляду, нагляду, обслуговуванню і ремонту устаткування, яке здійснюється в плановому порядку і має профілактичний характер.

Відповідно до вимог системи ППР для кожного виду технологічного устаткування визначається чіткий графік проведення технічного обслуговування і різних ремонтів.

Технічне обслуговування охоплює догляд за роботою устаткування, перевірку його на точність, промивку і заміну мастил, регламентовані огляди, які виконуються за заздалегідь складеним графіком.

Технічне обслуговування здійснюють робітники, які безпосередньо працюють на цьому устаткуванні, спеціальні ремонтні робітники, чергові слюсарі, тощо.

Складником ППР є проведення періодичних ремонтів. Сутність ремонту полягає в усуненні дефектів, які перешкоджають нормальній роботі устаткування. В ході ремонтів визначається, яка кількість зношених деталей замінюється новими, а деякі з них різними способами відновлюються до первісних розмірів. При цьому виділяються поточні, середні і капітальні ремонти.

Поточний ремонт - це мінімальний за обсягом робіт ремонт, при якому здійснюється заміна окремих деталей, вузлів, проводиться регулювання механізмів.

Середній ремонт - полягає в частковому розбиранні механізмів, заміні зношених деталей і вузлів, складанні, регулюванні і випробування та навантаженням.

Капітальний ремонт - найбільш складний за обсягом і витратами ремонт, передбачає повне розбирання механізмів, заміну всіх зношених частин, деталей і вузлів, складання механізму, його регулювання і випробування.

Здебільшого капітальний ремонт ліквідує фізичне зношення устаткування і частково, моральне, якщо він здійснюється разом з модернізацією. Відзначимо, що роль капітального ремонту в забезпеченні ефективної експлуатації устаткування під впливом науково - технічного прогресу суттєво змінилась.

Все це залишається важливим засобом збереження основних виробничих фондів. В той же час капітальний ремонт перестає бути найбільш ефективною формою відновлення діючого парку. На порядку денному все частіше доводиться розв'язувати питання: що вигідніше робити - капітальний ремонт техніки чи просто її замінити.

За нашого часу з метою підвищення ефективності капітального ремонту треба розв'язати ряд практичних питань.

1) Запровадити диференційний підхід щодо доцільності проведення капітального ремонту. Так, для складних і унікальних машин і устаткування з високою вартістю - капітальний ремонт є ефективним засобом їх збереження і ефективної експлуатації протягом тривалого часу.

2) Необхідно визначити оптимальні темпи зростання вартості і продуктивності нової техніки. Справді, якщо продуктивність сучасного верстата, наприклад, в 2 рази вище, ніж його попередника, а вартість нового в 6-8 разів вища, то виходить, що заміна старого верстата новим ніякої вигоди підприємству не дає. А це приведе до того, що ефективнішим стане проведення капітальних ремонтів з усіма негативними наслідками.

3) Треба забезпечувати високе обов'язкове завантаження устаткування, особливо дорогого. Так, при завантаженні дорогого обладнання на рівні 0,45…0,5, що характерне для більшості підприємств фізичне зношення верстатів розтягується на десятки років. Тому, знову ж таки проведення багатьох капітальних ремонтів приведе до поглиблення протиріччя з темпами прискорення науково - технічного прогресу.

Останнім часом з метою підвищення якості ремонтів і скорочення їх довготривалості все частіше застосовуються нові, прогресивні види ремонтів. Серед них:

- вузловий ремонт - полягає в тому, що попередньо (до зупинки устаткування) в ремонтній майстерні готуються вузли, які в ході ремонту монтуються замість зношених або погано працюючих. Зняті вузли надходять у майстерні, де їх в спокійному ритмі ремонтують і використовують при черговому ремонті. Вузловий ремонт ефективний на підприємствах з великим числом однотипних верстатів чи приладів (на підприємствах побуту - ремонт годинників);

- послідовно - вузловий ремонт полягає в тому, що вузли та важливі елементи замінюються послідовно, за графіком, незалежно від того, працюють вони чи не працюють. Це дає змогу значно підвищити надійність роботи техніки;

- потоково - вузловий ремонт - коли масові однотипні вузли й деталі, які зняті з устаткування, приладів, тощо, ремонтуються в спеціалізованих майстернях на потокових лініях. Це дає змогу значно скоротити витрати на проведення ремонтних робіт;

- стендовий ремонт - передбачає переміщення всієї машини в спеціальне приміщення, де здійснюється їх ремонт. Замість знятих машин у цеху встановлюється нові або раніше відремонтовані. Такий вид ремонту ефективніший, коли розміри устаткування невеликі, легко демонтуються і переміщуються (характерний для швейних фабрик).

Процес ремонту обладнання передує підготовка до нього, при якій:

а) уточнюють стан обладнання, машини;

б) складають дефектну відомість;

в) підбирають комплект креслень і схем;

г) підготовлюють необхідні деталі, інструмент;

д) визначають склад виконавців;

є) строки виконання;

е) виписується наряд.

Система ППР будується на нормативах, головним з яких є:

- тривалість ремонтного циклу;

тривалість міжремонтних періодів;

- структура ремонтного циклу;

- категорія складності ремонту;

- нормативи трудомісткості і матеріаломісткості на проведення ремонтних робіт.

1. Тривалість ремонтного циклу - це відрізок часу між двома суміжними капітальним ремонтами. Наприклад: тривалість ремонтного циклу встановлена для взуттєвого устаткування від 18 до 36 місяців, для швейного 24 - 36 місяців.

2. Тривалість міжремонтних періодів - це відношення часу між двома суміжними ремонтами:

t м. рем. = ^{Т р.ц.}

n_с ⁺ n_пот⁺¹,

де: Т _р.ц. - тривалість ремонтного циклу, років

n_с - кількість середніх ремонтів

n_пот - кількість поточних ремонтів

3. Тривалість міжоглядового періоду - це відтінок часу між оглядом і найближчим ремонтом:

t м. огл. = ^{Т р.ц.}

n_с + n_пот + n_огл+1

n_огл - кількість оглядів

4. Структура ремонтного циклу - визначає послідовність проведення оглядів і ремонтів. Для кожної групи устаткування визначається своя структура ремонтного циклу. Так, для верстатів масою до 10 т структура ремонтного циклу має вигляд К-О-П-О-П-О-С-О-П-О-П-О-С-О-П-О-П-О-К, тобто охоплює 2 середніх ремонти, 6 - поточних і 9 оглядів.

5. Категорія ремонтної складності - це сукупність складності ремонту. Чим складніше устаткування, тим вища категорія ремонту.

За еталоном ремонтної складності в машинобудуванні прийнята умовна ремонтна одиниця, яка дорівнює 1/11 витрат робочого часу на ремонт токарно - гвинторізного верстату 16К20 (категорія ремонтної складності = 11); в швейній промисловості - швейна машина 22 - А класу (категорія ремонтної складності = 1).

6. Для того, щоб визначити трудомісткість ремонтних робіт будь - якого верстата чи устаткування, треба трудомісткість однієї ремонтної одиниці помножити на категорію складності ремонту цього верстату, яка дається в паспортних даних.

Види ремонтних робіт для швейного обладнання	Витрати часу на одиницю ремонтної складності, год.
	Огляд	Середній ремонт	Капітальний ремонт
Слюсарні	0,4	7	10
Станочні	0,1	3	4
Інші	-	0,5	1
Всього	0,5	10,5	15,0

Обсяг ремонтних робіт, що виконуються щорічно:

ⁿ

Q рем =? t_рем.* К _{рем. скл}

¹ Т _рем.ц , (год.)

де: t_рем. - трудомісткість ремонтної операції (на одну ремонтну одиницю), год. (слюсарні, станочні т.д.)

К _{рем. скл.} - категорія складності ремонту одного верстата

Т _рем.ц. - тривалість ремонтного циклу, роки

Кількість верстатів, необхідних для виконання ремонтних робіт:

C _рем. = Q _рем.

F_еф. * К _зм. (слюсарних, станочних)

де: F_еф. - річний ефективний фонд часу роботи верстата в одну зміну, годин

К _зм. - коефіцієнт змінності роботи обладнання в ремонтно - механічному цеху.

Чисельність ремонтних робочих, необхідних для виконання ремонтних робіт

Ч _{слюсарів} = Q_{(слюсарів, станочних)},

F_еф* k _н.в.

де: Q_{(слюсарів, станочних)} - річний обсяг слюсарних, станочних робіт, год.

F_еф - ефективний річний фонд часу одного робітника, год.

k _н.в. - коефіцієнт виконання норм

За нашого часу одним із основних напрямків підвищення якості і ефективності ремонтного виробництва є запровадження технічних засобів контролю устаткування з метою виявлення ступеня зношування деталей і вузлів, а це в свою чергу, привело до створення засобів технічної діагностики і оснащення виробництва.

Запровадження технічної діагностики дасть змогу точніше визначити час проведення ремонтів устаткування і тим самим зблизити витрати на ремонт з суспільно - необхідними витратами.

2. Практичні завдання

2.1 Задача 1

Визначити тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей (в днях) при послідовному, паралельно - послідовному та паралельному видах руху предметів праці.

Вихідні дані:

Показники	В а р і а н т
	6
1. Розмір партії деталей, шт.	600
2. Величина транспортної партії, шт.	100
3. Час на перевірку якості деталей на всю партію деталей, змін.	1
4. Середні витрати часу на міжопераційні перерви на кожну транспортну партію, год.	0,6
5. Час виконання транспортних операцій на всю партію деталей, год.	0,9
6. Режим роботи підприємства, змін в день.	1
7. Тривалість робочої зміни, год.	8
8. Кількість робочих днів в році.	248
9. Технологічний процес характеризується наступними параметрами

Номер операції	Норма часу (t шт., хв.) та кількість робочих місць, С по операціях (по варіантах)
	6
	t шт	С
1	10	1
2	24	2
3	40	5
4	60	4
5	18	2
6	7	1
7	15	1

Рішення.

Тривалість виробничого циклу обробки партії деталей

1) при послідовному русі предметів праці:

Тц = [600?(10/1+24/2+40/5+60/4+18/2+7/1) + 0,6?60?(6-1)] + 1 + 0,9/8 = 77,74 доби

2) при паралельно-послідовному русі предметів праці:

Тц = [600?(10/1+24/2+40/5+60/4+18/2+7/1) - 100 ?(10/1+24/2+40/5 +60/4+18/2)] + 1 + 0,9/8 = 64,65 доби

3) при паралельному русі предметів праці:

Тц = [6?(100?(10/1+(24-10)/2+(40-24)/5+(60-40)/4+18/2+7/1) + 60)] + 1 + 0,9/8 = 53,36 діб

Відповідь:

Тривалість виробничого циклу обробки партії деталей склала: при послідовному русі предметів праці 77,74 доби, при паралельно-послідовному русі - 64,65 діб, при паралельному русі - 53,36 діб.

2.2 Задача 2

Збирання блоків телевізора проводиться на потоковій лінії, обладнаній робочим конвейєром пульсуючої дії. Добова програма - 180 блоків. Тривалість технологічних та контрольних операцій збирання блоку на конвейєрній стрічці - 0,9 год. Час транспортування блоку від одного робочого місця до іншого складає 0,5 хв. Режим роботи лінії - 2 зміни по 8 год. Регламентовані перерви на відпочинок - 30 хв. за зміну.

Визначити число робочих місць на потоковій лінії, тривалість технологічного циклу збирання блоків.

Рішення.

Число робочих місць на потоковій лінії:

N = .

N ? (16 - 1) = 162 + 1,5 ? N.

N = 162 / 13,5 = 12 чол.

Тоді тривалість технологічного циклу збирання блоків:

t = 0,9 + 0,5 / 60 ? 12 = 1 година.

На добову програму: 180 годин.

На одного робітника: 180 / 12 = 15 годин.

Відповідь. Число робочих місць на потоковій лінії - 12 чол. Тривалість технологічного циклу збирання блоків - 1 година.

2.3 Задача 3

Бригада ремонтних робітників обслуговує цехове обладнання і виконує всі види планово-попереджувальних ремонтів. В цеху налічується 38 одиниць 11-ї категорії, 26 одиниць 18-ї категорії та 5 одиниць 26-ї категорії ремонтоскладності. Ремонтний цикл (8 років) складається з капітального, одного середнього, двох малих ремонтів та оглядів з міжоглядовим періодом 4 місяці. Трудомісткість по видах ремонтів складає: капітальний ремонт - 10 нормо-годин, середній - 7 нормо-годин, малий - 2 нормо-години, огляд - 0,5 нормо-годин на одиницю ремонтної складності. Визначити потрібну чисельність бригади ремонтних робітників, які виконують норми часу на 102,5 %, а ефективний фонд часу робітників складає 1890 год.

Рішення.

Середня річна трудомісткість ремонтів у цеху:

(38+26+5) ?( 10?1/8 + 7?1 + 2?2 + 0,5?8?12/4) = 69 ? 33,25 = 2294,25 год./рік

Чисельність бригади ремонтних робітників:

2294,25 / 1890 /1,025 = 1,18 чол.

Приймаємо 2 чол. у бригаді.

Відповідь: Необхідна чисельність бригади ремонтних робітників - 2 чол.

2.4 Задача 4

Визначити час зносу та річну потребу в різцях з наварним пластинами із швидкоріжучої сталі. Довжина ріжучої частини інструменту 8 мм, величина шару, що знімається при кожній переточці 1 мм, стійкість 1 година, коефіцієнт передчасного виходу з ладу 0,06, річна програма деталей, що обробляються даними різцями 26000 штук, машинний час обробки одної деталі 0,55 хвилини.

Рішення.

Час на виробництво річної програми деталей:

Т = 26 000 ? 0,55 / 60 = 238,33 год.

Час зносу різців з наварними пластинами із швидкоріжучої сталі:

1? 8 / 1,06 = 7,547 год.

Річна потреба в різцях з наварним пластинами із швидкоріжучої сталі:

238,22 / 7,547 = 31,58 од.

Приймаємо 32 од.

Відповідь: Річна потреба в різцях з наварним пластинами із швидкоріжучої сталі - 32 одиниці.

2.5 Задача 5

Підприємство має власну котельню для водяного отоплення приміщень, яка споживає вугілля з теплотворною здатністю 5320 ккал/кг і ККД, що дорівнює 0,8. Електроенергію підприємство отримує від міської електромережі, воду від міського водопроводу. Визначити потребу підприємства в енергетичних ресурсах при слідуючих даних: загальна площа - 4830 м²; встановлена потужність струмоприймачів 195 кВт, потреба води за зміну - 10 т; висота приміщення підприємства 3,5 м; робота здійснюється в одну зміну; тривалість зміни 8 год. Кількість робочих днів у році - 250, опалювальний період триває 180 днів.Норма витрат тепла на 1м³ - 0,6 ккал/год при різниці зовнішньої та внутрішньої температур 1⁰ С. Середня зовнішня температура за опалювальний період складає 5⁰ С, а внутрішня температура приміщень +18⁰ С.

Рішення.

Опалювальний період:

1 х 8 х 180 = 1440 год.

Потреба підприємства в енергетичних ресурсах:

- у воді:

10 х 1440 = 14400 т

- в електроенергії:

195 х 1440 = 280800 кВт

- у вугіллі:

(4830 ? 3,5) ? 0,6 ? (18-5) ? 1440 / 5320 / 0,8 = 44614 кг.

Відповідь: Річна потреба підприємства в енергетичних ресурсах для забезпечення опалювального періоду становить: вода 14400 т, електроенергія 280800 кВт, вугілля 44614 кг.

Список використаної літератури

1. Абрамов В.М., Данюк В.М., Гриненко А.М., Колот А.М., Чернов В.І. Нормування праці: Підручник. За ред. В.М. Данюка, В.М.Абрамова.-К., 1995.

2. Козловський В.О., Белоконний П.Г. Основи організації виробничого процесу: Навч. посібник. - К. : УМК ВО, 1991. - 172 с.

3. Конспект лекцій з курсу “Організація виробництва” / В.С.Мороз, А.С. Тельнов. - Хмельницький: ТУП, 1998.- 104 с.

4. Організація виробництва: Навч. посіб. / В.О. Онищенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Чевганова. - К.: Лібра, 2003. - 336 с.

5. Наитчка „Організіція виробництва” ХНУ 2008.