Програмно-цільовий підхід до прийняття управлінський рішень

Програмно-цільовий підхід до прийняття управлінський рішень

Зміст програмно-цільового управління

Останнім часом широкого розповсюдження набув програмно-цільовий підхід до прийняття управлінських рішень (програмно-цільове управління), що базується на принципах системного підходу. Це обумовлено наявністю недоліків у ринковому саморегулюванні і державному втручанні в економіку, що породжують складні соціально-економічні проблеми. Програмно-цільове управління передбачає прийняття рішень на основі раніше підготовлених комплексних програм, які спрямовані на досягнення певних цілей.

Застосування програмно-цільового підходу зумовлене багатьма факторами: наявністю незадоволеного попиту на продукцію (роботи, послуги); надмірними витратами ресурсів і, як наслідок, виникненням негативних зовнішніх ефектів (екстерналій); потребою в структурних перетвореннях; реакцією на політичний тиск тощо.

Розвиток програмно-цільового методу

Програмно-цільовий підхід до управління зародився в СРСР в період становлення системи народногосподарського планування, як план створення другої паливно-енергетичної бази на Сході країни.

Формою реалізації програмно-цільового підходу при планованому управлінні стали постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР з господарських і соціально-економічних питань, в яких визначались задачі відповідних Міністерств і відомств, забезпечувалась координація роботи останніх, комплексність вирішення відповідних проблем.

Проблематика визначення програмно-цільового підходу до прийняття управлінських рішень тісно пов'язана із трактуванням його ролі і місця в організації управління в умовах інтенсифікації розвитку та удосконалення системи управління.

Програмно-цільовий підхід в управлінні - це метод розробки специфічних планів, досягнення певних цілей, який забезпечує чітку узгодженість визначених систем заходів із поставленими цілями за рахунок проведення детального аналізу таких цілей, основних аспектів їх досягнення і безпосереднього включення до плану їх реалізації усіх необхідних аспектів виконання.

Таке трактування програмно-цільового підходу до прийняття управлінських рішень базується на теоретичній концепції цільової стадії планування, вихідні положення якої були сформульовані Є.З. Маймінасом. Основними характеристиками програмно-цільового підходу в управлінні є комплексний «аналіз проблем і цілей та поєднання різноманітних заходів і ресурсів на вирішення однієї проблеми, досягнення однієї загальної мети (попередньо деталізованої і структурованої на базі методів аналізу цілей).

Даний підхід в управлінні (на стадії реалізації прийнятих рішень) виражається у формі концентрації і централізації під впливом єдиного органу оперативного управління всіх ресурсів.

Використання програмно-цільового методу планування передбачає:

- визначення проблеми та формулювання цілей;

- розробку і реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей;

- систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою;

- коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей.

Програмно-цільовий підхід до управління знаходиться в тісному зв'язку із плануванням і передбачає складання комплексних програм. Від перспективних планів програма відрізняється, перш за все, більш тривалим періодом часу, протягом якого реалізуються визначені цілі, та орієнтується не на певний вид продукції, а на виконання певних функцій. Програмно-цільовий підхід за своїм змістом покликаний забезпечувати реалізацію в управлінні принципу виділення провідної ланки.

Необхідність розробки програм обумовлюється складністю процедур планування, визначенням найбільш ефективних шляхів і варіантів досягнення ключових цілей плану.

Завданням програмно-цільового підходу до прийняття управлінських рішень виступають підвищення ступеня наукової обґрунтованості управлінських рішень, більш послідовне і повне їх узгодження посилення зв'язку виробничої і планово-управлінської програми.

Програмно-цільовий підхід в управлінні має досить широку область застосування, яка виходить за рамки системи управління підприємством.

Так, програми, розроблені в результаті даного підходу, можуть реалізовуватися, окрім підприємств, на рівні науково-виробничих об'єднань та на рівні держави. На державному рівні виконання ряду цільових програм призвело до формування нових галузей і підгалузей економіки та соціальної сфери.

Цільове програмне управління здійснюється на основі наступних принципів: цільова спрямованість, комплексність, альтернативність, керованість.

Поняття програми та її основні характеристики

Основою програмно-цільового підходу до прийняття управлінських рішень є програма.

Під програмою розуміють комплекс заходів, спрямованих на досягнення відповідної мети з урахуванням оптимального використання ресурсів при визначених обмеженнях.

Комплексний характер програми забезпечується шляхом розробки взаємопов'язаних технічних, економічних, соціальних, виробничих, організаційних, науково-технічних та інших заходів.

Комплексні програми виступають організуючим початком виробничо-економічної діяльності господарюючого суб'єкту.

Важливою характеристикою програми є чітке цільове призначення, тобто зазначення мети використання програми.

Для реалізації будь-якої програми вимагаються визначені ресурси: матеріальні, трудові, фінансові - саме тому другою характеристикою програми є кількісне визначення ресурсів для реалізації управлінського рішення як в цілому, так і окремих його підцілей за періодами загального строку здійснення програми. При розрахунку необхідного обсягу ресурсів виникає необхідність прогнозування нормативів з врахуванням науково-технічних досягнень, а також розробки заходів щодо оптимального використання кожного виду ресурсів. У комплексних програмах соціально-економічного розвитку, крім вищевказаних ресурсів, необхідно враховувати природні ресурси, потужність, науковий потенціал тощо.

Третьою характеристикою програми є обмеження ресурсів, що необхідні для реалізації програми.

Останньою характеристикою програми с поділ генеральної програми на певні частини-підпрограми з мстою визначення відповідальних за кожен стан роботи. Комплексний характер програми викликає потребу у здійснені технічних, економічних, правових та інших заходів. Групи цих заходів створюють підпрограми, які, в свою чергу, також складаються із підпрограм нижчого порядку.

Таким чином, обов'язковими рисами програми є наявність сформованих цілей, розрахунок обсягу необхідних ресурсів, облік обмежених ресурсів і розподіл програми на підпрограми відповідно до структури окремого управлінського рішення.

Основним документом програмно-цільового підходу управління є цільові комплексні програми.

Цільова комплексна програма (ЦКП) - це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики підприємства, наявністю певної конкретної або кількох суміжних соціально-економічних проблем.

Класифікація ЦКП здійснюється за такими основними ознаками: за рівнем, складом, сферою впливу та реалізації; за характером і специфікою проблем і цілей; за термінами виконання.

Розробка та реалізація ЦКП потребують виконання певної сукупності заходів, пов'язаних з техніко-економічним обґрунтуванням, плануванням, виробництвом, фінансуванням тощо. Заходи, передбачені програмою, для зручності групують у два блоки.

Таблиця 4.1. Заходи, які передбачаються ЦКП

Вид діяльності	Складові діяльності
Основна діяльність	Передшвестиціґші дослідженім, планування, розробка проектно-кошторисної документації, укладання коїгграктів, капітальний ремонт, будівельно-монтажні роботи, технічне переозброєння, реконструкція, виробництво, надання послуг, введення в експлуатацію об'єктів тощо
Забезпечення основної діяльності	Організаційне, правове, кадрове, фінансове, матеріально-технічне, маркетингове, інформаційне забезпечення

Методика розробки комплексних програм

Розробка програм пов'язана із посиленням централізації в процесах прийняття рішень на окремих напрямах планування. Програми розробляються для вирішення тих проблем, які не можуть бути у цей момент ефективно вирішені на основі галузевого і територіального розподілу функцій. Управлінець будь-якого рівня може прийняти рішення про розробку комплексної програми, якщо в процесі діяльності відчуває необхідність в централізації функцій підпорядкованих нижчих рівнів.

Надмірне перевантаження управлінців верхніх рівнів інформацією, яку вони використовують часто не досить оперативно і якісно, призводить до зниження ефективності функціонування всієї системи. Змінити таке становище можна через посилення децентралізації управління із одночасним удосконаленням механізму координації.

Важливу роль у вирішенні цього питання можуть відігравати комплексні програми, які, централізуючи прийняття рішення з одних питань, можуть дозволити послабити централізацію у вирішенні інших. За таких умов управлінець частину своїх планових завдань, для яких механізм координації є позитивним, буде вирішувати непрограмним шляхом, інші ж рішення будуть прийматися за допомогою програм. При цьому за рахунок скорочення інформаційних потоків, що відповідають непрограмній частині плану, управлінець більше уваги приділятиме програмам, здійснюючи не просто формальний контроль за їх показниками, а дійсно розглядаючи різноманітні варіанти реалізації програмних цілей, всебічно оцінюючи їх та вибираючи найбільш ефективний.

Реалізація багатьох програм пов'язана з відносно різкими змінами стану економічної системи, що можуть стати наслідком» інтенсивних інвестиційних вкладень. Подібні різкі зміни економічної системи призводять до того, що часто структура системи планування й управління не може своєчасно відреагувати на них, призводячи до ускладнення процесів координації діяльності підсистем.

При «організації процесів координації в багаторівневій системі управління слід виділяти три аспекти:

1) побудова організаційної структури системи управління;.

2) вибір критеріїв якості для завдань, які вирішуються кожним елементом системи управління;

3) визначення характеру і часових орієнтирів наступних взаємовідносин між елементами різних рівнів управлінської ієрархії.

Ці питання, не дивлячись на їх взаємозв'язок, мають і відносну самостійність.

Під організаційною структурою системи управління розуміють перш за все адміністративну структуру у поєднанні зі складом функцій і важелів управління економічних і зовнішньоекономічних.

Організаційні структури системи управління, які відповідають програмній схемі керівництва, - це ті ж лінійно-функціональні структури, які створюються спеціально для управління процесом виробництва кінцевої програмної продукції.

Організаційна структура системи управління повинна сприяти зосередженню управлінців на прийнятті найбільш тісно пов'язаних між собою рішень. Це дозволяє забезпечити ефективний взаємозв'язок рішень, так як цикл їх узгодження в значній мірі локалізується. Остання обставина створює передумови прийняття взаємообумовлених рішень і, як наслідок, розробки комплексних планів.

При побудові організаційної структури необхідно орієнтуватися па всі зв'язки між рішеннями, віддаючи перевагу тим, які на даний момент є найбільш важливими. Побудова у вказаному напрямі раціональної структури створює об'єктивні умови, з однієї сторони, для зменшення загальної кількості програм, а з іншої - для реалізації рішень, які відносяться до непрограмної частини плану, дійсно комплексного характеру.

Раціональна структура системи управління повинна будуватися виходячи із зв'язків, які склалися, що однак, не має великого значення при розробці поточних і перспективних планів та може виявитись суттєвим при складані довготермінового плану, який орієнтований на віддалену перспективу.

Окрім структурних факторів суттєвими є локальні критерії якості роботи елементів системи управління та механізм взаємодії між ними. Важливу роль тут відіграють фактори, пов'язані із особливостями діяльності в ієрархічних структурах підприємства, і, зокрема, фактори, пов'язані з соціально-психологічною оцінкою планової інформації і мотивацією при прийнятті рішень персоналом підприємства.

В програмах можуть не дотримуватися прийняті в тому чи іншому вигляді планові часові орієнтири наступних взаємовідносин між елементами системи управління. Так, якщо в довготерміновому плані розвитку народного господарства передбачається визначати у розрахунку на п'ятирічні періоди, то в довготермінових програмах може прийматися інша одиниця.

Дотримання основних критеріїв координації в системі управління дозволяє зробити програмно-цільовий підхід до прийняття управлінських рішень природним доповненням інших підходів і у певних випадках подолати ряд непередбачених труднощів.

Порядок розробки ЦКП

Проаналізуємо на основі викладених положень порядок розробки цільових комплексних програм.

Цільові комплексні програми розробляють для досягнення соціально-економічних цілей на засадах підвищення ефективності виробництва.

Організаційними передумовами формування ЦКП є наступні:

· своєчасне визначення переліку проблем, для вирішення яких треба створювати такі програми;

· формування колективу розробників з виділенням головної організації;

· попереднє орієнтаційне визначення потреби в ресурсах;

· визначення головних методичних принципів формування програм.

Порядок складання і розробки програми передбачає виконання наступних етапів:

1. Аналіз тенденцій економічного розвитку в сфері програмної діяльності.

2. Прогнозування і визначення потреби коректування цих тенденцій.

3. Дослідження і розробка альтернативних варіантів програми.

4. Оцінка і вибір найефективніших варіантів програми.

5. Формування розгорнутого проекту програми.

6. Формування єдиної стратегії вирішення проблеми.

7. Контроль за ходом виконання програми.

ЦКП є основним документом, що забезпечує реалізацію програми і формує її зміст. Формування, сукупності цілей програми передбачає визначення головної мети з наступним її дезагрегуванням на ієрархічну множину конкретніших цілей. Загальну мету програми поділяють на функціональні і предметні цілі. Для виявлення кількісних характеристик програмних цілей кожну програму розгортають V багаторівневу множину локальних (часткових) підцілей, які називають деревом цілей.

У випадку розгортання кінцевої мети програми використовують метод дезагрегації або метод забезпечувальних умов.

Метод дезагрегації використовують тоді, коли кінцеву мету програми не вдається пов'язати із засобами її досягнення, наприклад, під час побудови функціонального дерева цілей.

Метод забезпечувальних умов передбачає, що вихідну проблему спочатку пропонують для оцінки експертам. Кожен експерт формує вимоги у формі науково-технічних, економічних, організаційних та інших умов, виконання яких, на його думку, потрібне для того, щоб він узявся за вирішення проблеми. Далі кожну науково-технічну умову розглядають як проблему і пропонують для оцінки відповідним фахівцям.

Розробка комплексної програми здійснюється в певній послідовності, причому ступінь деталізації окремих процедур може змінюватися в залежності від характеру програми та періоду її здійснення. В загальному процес формування програми складається із наступних процедур (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Процедури формування програми

№ з/п	Процедура	Зміст процедури	Результат процедури
1	Попередній аналіз стану програмуючої системи	Аналізується стан системи, за якою передбачається складання комплексної програми; виявляються тенденції в розвитку системи, склад ресурсів, структур самої системи і її оточення, яке впливає на її розвиток.	Такий аналіз дозволяє сформувати проблеми, виділити провідні завдання програми. Після того, коли сформована проблема, можна вже на цій стадії визначити коло учасників розробки програми і встановити першочергові завдання.
2	Складання прогнозу розвитку системи	На основі даних попереднього аналізу і прогнозів по суміжним питанням розробляються прогноз розвитку системи, що має попередній, узагальнений характер.	В кінцевому і деталізованому вигляді науково-обґрунтованим прогнозом буде сама програма.
3	Розробка плану формування програми.	На основі попереднього аналізу і прогнозу системи визначають етапи проведення робіт, виконавців, строки завершення етапів та інформаційне забезпечення виконавців.	План розроблений у вигляді мережевого графіку дозволяє уточнити терміни завершення робіт по створенню програми і наступного контролю вищестоящим органом.
4	Інформаційне забезпечення розробників	Визначається необхідний мінімум інформації, джерела її одержання та форми представлення. Необхідно в таких випадках виникає необхідність отримання максимуму інформації, але надлишкова інформація не прискорює, а швидше стримує роботу розробників програми, тому важливо визначити оптимальний склад інформації.	Визначення оптимального обсягу інформації.
5	Визначення цілей програми	На цьому етапі збільшення можливості і з'являються необхідність визначення, які стадії розвитку системи, які стають основою розробки програми. Ці цілі необхідно узгоджувати з генеральними цілями державної економіки.	Загальна мета деталізується з допомогою «дерева цілей».
6	Деталізація програми на під програми	Для розподілу робіт між виконавцями і здійснюється на основі плану формування програми і у відповідності з «деревом цілей». Разом з тим в процесі деталізації може виявитися, що при розробці плану не були враховані всі цілі складові, але після його створення деякі підцілі були виключені. В такому випадку необхідно внести відповідні зміни в план формування програми.	Даний етап дозволяє визначити виконавців для кожної підпрограми. В процесі деталізації програми визначаються заходи і дії, які забезпечують досягнення кожної підмети.
7	Розробка варіантів досягнення цілей.	По більшості заходів може бути калька варіантів, кожен з яких направлений на досягнення цілі. Вони можуть відрізнятися характером дії, видом використовуючих ресурсів або величиною нормативів витрат останніх.	Щоб досягнути мети з найменшими затратами, необхідно на даній стадії по кожній підметі виявити всі можливі варіанти дій.
8	Розрахунок ресурсів і розробка варіантів їх використання.	Здійснення цього етапу ускладнено через відсутність нормативів споживання ресурсів по кожному варіанту заходів програми. Розробники програми складають з тим фактором, що відсутність навіть поточні нормативи споживання ресурсів. При розробці нормативної бази необхідна детальна перевірка розрахунків, яка проводиться експертним шляхом.	Критичний аналіз степеню обґрунтованості прийнятих в розрахунках нормативів ресурсів за найбільш важливими програмами.
9	Системний аналіз варіантів дії і ресурсів	На цьому етапі процесу формування програми здійснюється комплексна оцінка варіантів дій і використання ресурсів з точки зору досягнення цілі при найменших затрат.	Якщо вдається всі параметри дій програми виразити виразити кількісно, то при аналізі можна використати програму матрицю дій і матриці ресурсів.
10	Вибір оптимальних варіантів	Виходячи із цілей програми розробляють часткові критерії та, по можливості, загальний. За основу критерії приймається величина витрат на реалізацію програми, час її реалізації і ступінь досягнення поставлених цілей.	Після аналізу по кожній підпрограмі обираються найкращі варіанти дій та ресурсів, які використовуватимуться.
11	Удосконалення матеріалів і складання вільної програми	Розрахунки та аналіз по кожній програмі здійснюється у відповідності з попередньо розрахованим планом формування програми. В план можуть бути внесені необхідні корективи

Після проведення вищезазначених процедур на основі відібраних оптимальних варіантів складається вільна програма, яка може мати дві частини:

1) власне програма, яка формується з табличного матеріалу, з виділенням переліку визначених дій із термінами їх здійснення та перелік ресурсів, які використовуються, за виділеними підпрограмами складається вільний узагальнений перелік дій і ресурсів в цілому за програмою;

2) пояснювальна записка до програми - складається з окремих розділів: побудова проблеми, в якій наводяться дані попереднього аналізу та формулювання проблеми, прогноз розвитку системи; обґрунтування розробки програми.

Ефективність варіантів програми можна оцінити двома шляхами: побудувавши систему економіко-математичних моделей і розрахувавши варіанти на ПЕОМ за допомогою системи експертних оцінок. Найдоцільніше ці два способи поєднувати.

Варіанти науково-технічних заходів потрібно вибирати на підставі порівняння їхньої науково-технічної результативності та соціально-економічної ефективності.

Соціальний ефект реалізації варіанта програми можна оцінити кількісно зіставленням соціальних умов до і після його реалізації. Соціальні наслідки деяких заходів можна оцінити тільки якісно. Для зіставлення соціальних результатів варіантів програми використовують показник суспільної соціальної ефективності затрат на її реалізацію, визначений числовим рядом:

Ес = С, ІЗ, і=.І, 2Д…, п,

де Ес - ефективність затрат; Сі - результати (ефекті і-го виду продукції в натуральному вираженні; 5-затрати на виконання варіанту програми.

Економічний ефект розраховують для формалізації процесу оцінки і підбору варіантів програми за критерієм економічної діяльності. Для цього можна використовувати методи бальної оцінки з ваговими коефіцієнтами за формулою:

Ее =т1арс_і,

де Ее - значення узагальненого показника економічної ефективності; а, - ваговий коефіцієнт г'-го часткового показника; Хі - бальна оцінка г'-го часткового показника; т - кількість видів економічної діяльності, у яких застосовуються результати розробки варіанта програми.

Для формалізації процесу оцінки та відбору варіантів програми за узагальнювальним науково-технічним критерієм, можна використовувати методи бальної оцінки з ваговими коефіцієнтами, які привласнює показникам група експертів за формулою:

Епі = рN^Ьі уі,

де р - значення показника ймовірності отримання очікуваного результату у визначені терміни. Показник має два значення:) - у разі позитивного значення, 0 - у разі негативного; N - значення показника науково-технічного рівня (набуває двох значень: І - у разі відповідності, 0 - у разі невідповідності); Ьі - бальна оцінка і-го показника; уі - ваговий коефіцієнт /-го показника.

На етапі формування розгорнутого проекту програми виконують комплексну оцінку науково-технічної програми і програмних заходів. Економічний ефект програмного заходу розраховують згідно з умовами використання продукції за розрахунковий період. Сумарно за роками розрахункового періоду економічний ефект обчислюють за формулою:

Епз = Риз - Зпз де Епз -

економічний ефект програмного заходу за розрахунковий період; Рпз - вартісна оцінка результатів від виконання заходів за розрахунковий період; Зпз - вартісна оцінка витрат на виконання заходів за розрахунковий період.

У випадку визначення економічної ефективності результатів програми в цілому виконують системну оцінку усіх видів результатів програми. Ефект науково-технічної програми є функцією від економічних (Рек), соціальних (Рс), науково-технічних (Рнт), екологічних (Рекл) результатів.

Оцінка ресурсного забезпечення проекту програми, яку дають у процесі формування розгорнутого плану, передбачає розрахунок потреби у фінансових ресурсах (загальна вартість науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, підготовки та освоєння виробництва, капітальні затрати на будівництво, реконструкцію та введення в дію дослідно-експлуатаційної бази і виробничих потужностей), матеріально-технічних (сировина, матеріали, паливо, устаткування тощо), трудових (додаткова потреба в наукових кадрах і висококваліфікованих спеціалістах), інформаційних ресурсах, які відображені у відповідних формах програмної документації.

На різних етапах формування програми для визначення затрат ресурсів використовують методи експертних оцінок, аналогів, структурний і нормативний.

Метод експертних оцінок передбачає експертну оцінку ресурсів на окремі етапи і програму в цілому групою експертів та узагальнення експертних висновків.

Структурний метод ґрунтується на наближеній оцінці затрат на реалізацію програми за питомою вагою окремих етапів циклу в загальній вартості (трудомісткості) робіт або питомій вазі окремих елементів у загальному кошторисі затрат на програму.

Нормативний метод передбачає визначення затрат на реалізацію програми за допомогою нормативів.

Під час формування програми оцінюють показники ресурсозбереження. Узагальнюючим показником рівня використання матеріальних ресурсів є коефіцієнт продуктивності їх використання:

Кінт = Рк/Р ^

де Рк - корисно використовувана частина ресурсу у натуральному або вартісному вираженні; Р - загальний обсяг споживання ресурсу в процесі виробництва у натуральному або вартісному вираженні.

Однією з визначальних умов досягнення програмних цілей є створення ефективного організаційно-економічного механізму управління формуванням та реалізацією програми. Органи управління програмою створюються на стадії, яка передує її розробці.

На етапах розробки і реалізації комплексної програми в процесі централізації і децентралізації функції управління мають різну спрямованість. Однак, і це дуже важливий елемент делегування повноважень, їх відносна децентралізація в ході реалізації програми супроводжується концентрацією управлінських функцій в тій або іншій формі. В ході розробки програми концентрація супроводжує процес централізації рішення управлінських завдань.

Проект програми формують поетапно за принципом послідовних ітерацій. На першому етапі орган управління програмою скеровує матеріали можливим учасникам робіт щодо її розробки та реалізації й оголошує конкурс на найефективніше вирішення проблеми; на другому - розглядає пропозиції, які надійшли на конкурс і розробляє декілька варіантів програми з яких вибирають оптимальний; на третьому розробляє розгорнутий проект програми з урахуванням скоректованого, у разі потреби, комплексу її цілей.

Контроль розробки і реалізації програми

Однією з основних функцій управління програмою є контроль за ходом її формування і реалізації, що забезпечує досягнення цілей програми. Метою контролю є сприяння тому, щоб фактичні результати якомога більше відповідали завданням (цілям) програми. За часом здійснення виділяють попередній, поточний і наступний види контролю.

Попередній контроль здійснюється ще до фактичного початку робіт. Основними засобами попереднього контролю є реалізація певних правил, процедур і способу поведінки учасників програмного процесу. Його завдання полягають у тому, щоб чітко встановити цілі та функції замовників і виконавців ЦКП, забезпечити виконання завдань трудовими, матеріальними й фінансовими ресурсами.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо під час розробки та реалізації програми. Він базується на вимірюванні поточних результатів, одержаних після виконання певних видів робіт. Регулярна перевірка результатів роботи, оперативне вирішення проблем, що виникають, прийняття рішень щодо вдосконалення діяльності уможливлюють мінімізацію відхилення фактичних результатів від запланованих. Якщо дозволити відхиленням вільно розвиватися, тоді вони здатні спричинити серйозні труднощі в досягненні цілей.

Наступний контроль виконує дві функції: надає інформацію, необхідну для планування в майбутньому з урахуванням помилок минулого, та сприяє мотивації за допомогою матеріального та морального стимулювання виконавців.

Звіт про виконання програми є своєрідною формою завершального контролю.

У процедурі контролю виділяють три основні підетапи: розробка нормативів і критеріїв; порівнювання з ними реальних результатів; вживання необхідних коригуючих заходів.

Розробка критеріїв і нормативів здійснюється під час розробки проекту програми. По суті, критерії та нормативи - це показники програми, за допомогою яких описуються цілі, під цілі та завдання програми.

Порівняння нормативів і критеріїв з результатами здійснюється під час поточного контролю з метою визначення відхилень. На цьому етапі визначається одна з трьох основних ліній поведінки:

1) якщо порівняння фактичних результатів із нормативами свідчить про те, що цілі досягаються, то необхідно продовжувати вимірювання результатів, повторюючи цикл контролю, і утриматися від будь-яких дій;

2) наявність розходжень між результатами й цілями потребує здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на усунення причин відхилень;

3) усвідомлення нереальності цілей і заходів, спрямованих на їх досягнення, спричиняє необхідність перегляду нормативів.

Життєвий цикл цільових комплексних програм

Кожна ЦКП, незалежно від її складності, обсягів фінансування та масштабів робіт і планування, перебуває на різних етапах: від стану проектування до повної її ліквідації. Проміжок часу від моменту виникнення програми до моменту її ліквідації має назву життєвого циклу ЦКП.

Згідно з існуючою практикою, стани, через які проходить ЦКП, називають етапами (фазами, стадіями) ЦКП. У свою чергу, кожен етап може поділятися на підетапи (підфази, підстадії).

Поняття життєвого циклу та його характеристики визначаються етапами загального процесу розробки та реалізації ЦКП.

Зміст завдання і перелік робіт та обґрунтувань кожного етапу розробки і реалізації цільових комплексних програм є наступними:

1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню.

Основними принципами формування переліку проблем, для розв'язання яких необхідне розроблення відповідних програм, є: оцінка суспільних потреб у вирішенні тієї чи іншої проблеми; облік і аналіз негативних і позитивних зовнішніх ефектів, які можуть виникнути в результаті вирішення існуючих проблем; порівнювання витрат на розв'язання проблем із ресурсними можливостями.

Процедура відбору проблем, що підлягають програмному розв'язанню, пов'язана з пріоритетами соціально-економічної політики держави. Проголошення державних пріоритетів здійснюється на підставі політичних рішень, які мають відповідати принципам економічної ефективності та соціальної справедливості.

2. Формування та видача вихідного завдання на розробку програми.

Роботу з формування вихідного завдання на розробку ЦКП здійснює замовник. Вихідне завдання має складатися з таких головних блоків:

- розгорнуте формулювання головної цілі, підцілей та завдань програми;

- орієнтовний перелік органів, які братимуть участь у реалізації програми;

- обсяг витрат на розробку та реалізацію програми із зазначенням основних джерел фінансування;

- інші вказівки щодо організації розробки та реалізації програми. Характер і специфіка економічних проблем, а також рівень компетенції

державних органів зумовлюють необхідність визначення статусу учасників програмно-цільового планування. Учасники формування та реалізації ЦКП наведені в табл.

Таблиця. Учасники формування та реалізації ЦКП та їх характеристика

№-з/п	Учасник формування та реалізації ЦКП	Характеристика
1	Державній орган-замовник ЦКП	Орган законодавчої (виконавчої, представницької влади) впливає на всі етапи життєвого циклу програми: визначає проблеми, способи їхнього розв'язання й цілі програми; формує вихідне завдання на розробку програми; визначає головного розробника програми; затверджує програму та забезпечує контроль її виконання. У разі, коли розв'язання проблеми потребує високого рівня компетенції учасника програмно-цільового управління, створюють орган управління програмою, якому передають повноваження державного замовника ЦКП
2	Головний розробник ЦКП	Організація, основними функціями якої є: розробка проекту програми, координація дій виконавців програми, контроль виконання й коригування заходів ЦКП. Функції головного розробника може виконувати орган управління програмою, якщо такни створено. Головним розробником може бути й колектив фахівців з державних службовців високого рангу, науковців, провідних спеціалістів у галузі виробництва, фінансів, маркетингу, інформаційних технологій і т. п.
3	Державний орган-виконавець ЦКП	Орган державної виконавчої влади несе відповідальність за виконання певних заходів ЦКП. Найважливішого функцією цього учасника програмно-цільового управління є укладання державних контрактів з підприємствами - виконавцями завдань програми
4	Підприємство-виконавець ЦКП	Установа, організація, що забезпечує виконання конкретних завдань програми (державних замовлень) через виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг)

3. Розробка проекту програми.

Роботу з розробки проекту програми очолює й координує орган управління програмою. Проект програми має включати такі головні розділи: цільовий; зведений; організаційний.

У цільовому розділі наводиться постановка й опис проблеми, а також способи її розв'язання.

Для чіткого визначення способів досягнення цілей і заходів програми, цілі повинні відповідати трьом основним вимогам: конкретності, визначеності в часі і реальності. Конкретність досягається встановленням кількісних і якісних орієнтирів (нормативів) - інформаційної бази для дальших організаційних рішень, планово-економічних розрахунків, оцінки результатів діяльності виконавців і контролю. Визначеність у часі передбачає формулювання спочатку головної цілі, потім - підцілей другого, третього і нижчих рівнів із зазначенням строків їхнього досягнення. Установлення цілей, які перевищують можливості економіки, може призвести до значних збитків і дальшого загострення соціально-економічних проблем. Тому цілі, підцілі та завдання цільових комплексних програм мають бути реальними.

Конкретність, визначеність строків досягнення і реальність цілей забезпечуються за допомогою побудови дерева цілей. Процедура побудови дерева цілей може передбачати такий порядок дій.

Дерево цілей є основою для визначення альтернативних засобів і методів досягнення цілей, формування переліку основних заходів і завдань цільових комплексних програм. Вибір альтернативних варіантів досягнення цілей здійснюється через порівняння соціально-економічної ефективності кожного з варіантів за допомогою існуючої методики визначення ефективності з урахуванням позитивних і негативних екстерналій.

Зведений розділ програми включає: основні показники програми; перелік основних заходів програми; ресурсне забезпечення заходів програми.

Перелік основних показників програми обумовлений характером та специфікою проблем і цілей. Він може включати показники, які відображають: обсяги виробництва продукції (робіт, послуг); введення в дію виробничих потужностей, виробничого і невиробничого призначення; приріст запасів корисних копалин; характеристику структурних зрушень в економіці; зростання рівня життя населення тощо. Основні показники програми розробляються як в цілому на весь життєвий цикл програми, так і в розрізі окремих цільових рівнів.

Перелік основних заходів програми розробляється в календарному та відомчому розрізах. Програмний захід - це структурно визначена послідовність комплексу робіт (дій), які ведуть до розв'язання конкретного завдання або досягнення підцілі (цілі). План заходів має висвітлювати хто, що саме та в які строки повинен зробити, щоб розв'язати певне завдання.

Формування завдань на здійснення робіт відомствам-виконавцям повинно ґрунтуватися на альтернативних засадах.

Реальність заходів програми значною мірою залежить від ресурсного забезпечення. Діагностика проблеми передбачає необхідність визначення ресурсних обмежень. Обмеження (неадекватність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів; брак технологій і т. п.) варіюються залежно від характеру й специфіки проблеми. Для обґрунтування заходів ЦКП розробляються баланси тих ресурсів, які використовуються під час реалізації частиною програми.

Складовою частиною програми є організаційний розділ. Організаційно-економічний механізм передбачає створення спрямованої на реалізацію передбачених програмою заходів системи адміністративних і економічних регуляторів. Слід зазначити, що рамки існуючих законів в економічній сфері можуть стати своєрідними обмеженнями щодо застосування адміністративних та економічних методів регулювання. Тому проекти національних програм повинні містити перелік пропозицій стосовно зміни законодавства з питань надання податкових, кредитних, цінових, амортизаційних, митних та інших пільг з метою заохочування й стимулювання виконавців цільових комплексних програм.

Етап розробки проекту ЦКП завершується передачею його замовнику для затвердження та прийняття рішення про початок реалізації програми.

4. Затвердження програми здійснює - замовник ЦКП.

5. Реалізація програми.

Цей етап найпростіше розглядати на прикладі виконання державних замовлень. Складається даний етап з двох основних стадій: укладання державних контрактів та виконання комплексів робіт.

Укладання державних контрактів здійснює державний орган, який несе відповідальність за виконання певних заходів, передбачених програмою. Він повинен здійснити, виходячи з державних інтересів, вибір виконавців державного замовлення способом конкурсного відбору. З метою відбору найліпшого з потенційних виконавців державного контракту кожного з них треба «оцінити» за допомогою відповідних критеріїв. Такими критеріями можуть бути, наприклад: реальні можливості претендентів виконати завдання; якісні характеристики продукції (робіт, послуг) підприємств-претендентів; обсяги ресурсів, необхідних виконавцям для досягнення певного соціально-економічного результату і тлі.

На стадії виконання комплексів робіт відбувається виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) згідно із завданнями, що їх передбачено державними контрактами.

6. Звіт про виконання програми.

Звіт про реалізацію ЦКП є складовою частиною контролю.

Цільові комплексні програми розробляють як єдиний проектний документ з зазначенням кількісно вираженої кінцевої цілі, основних техніко-економічних параметрів об'єктів нової техніки і технології, підприємств, які створюють на їхній базі, складу найважливіших взаємопов'язаних заходів, у тому числі розвиток науково-технічного і виробничого потенціалу.

Для забезпечення своєчасного, оперативного і послідовного формування етапів, завдань, розділів і підпрограм проекту розгорнутої програми орган управління програмою розробляє координаційний план, у якому визначають етапи і послідовність робіт, завдання окремих виконавців і строки їх завершення. Для координації строків виконання окремих взаємопов'язаних загальною метою робіт будують сітьовий графік.

Список використаних літературних джерел

1. Афанасьев В.С., Белоусов В.Н. Основи научного управлення социально-економическими процесами. - К.: Основьі, 1984. - 357 с.

2. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 564 с.

3. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2001. - 242 с.

4. Дідівська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: навчальний посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання - Прес, 2002. - 214 с.

5. Бечаров М.К. Наука управлення: новьій подход. - М.: Знание, 1990. - 62 с.

6. Михасюкі., Мельник А., Крупка М, Залога 3. Державне регулювання економіки: Підручник / Львівський національний університет. - Л.: Українські технології, 1999. - 256 с.

7. Тамбовцев В.Л., Тихомиров А.А. Организация управлення комплексними программами. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 177 с.

8. Чумаченко Н.Г., Савченко А.П., Коренев В.Г. Принятие решений в управлений производством. - К.: «Техника», 1978. - 192 с.