МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ КІБЕРНЕТИКИ

Реферат із дисципліни

Теорія ризиків та багатокритеріальна оптимізація

На тему: Основи діяльності підприємств. Першочергові задачі управління

Херсон

2006

План

Вступ

1. Основи діяльності підприємств в Україні:

1.1. Законодавчі засади діяльності підприємств в Україні.

1.2. Господарська та економічна діяльність підприємства.

1.3. Прибуток підприємства і ризик.

2. Сутність управління і його першочергові завдання:

2.1. Сутність управління підприємством.

2.2. Управління ризиком як необхідна складова в системі управління підприємством.

Заключення

Список використаної літератури

Вступ

Підприємство на сьогоднішній день - це одна із основних ланок економіки України. Саме на підприємства і підприємницьку діяльність спирається держава. Як відомо, в умовах ринкової економіки метою будь-якої економічної діяльності є отримання прибутку. Так само функціонують і підприємства. Але будь-який прибуток передбачає деякий ризик. Ризик зростає пропорційно до розміру прибутку: чим більший прибуток хоче отримати суб'єкт економіки (в даному випадку - підприємець), тим більший ризик непередбачених втрат і, звісно, ризик отримання коштів зверх прибутку.

В даному рефераті розглядається питання функціонування підприємства в умовах тепер вже ринкової економіки України і прийняття управлінських рішень на підприємстві в ризикових ситуаціях.

1. Основи діяльності підприємств в Україні

1.1 Законодавчі засади діяльності підприємств в Україні

Засади діяльності підприємств в Україні передбачені Законом України «Про підприємства в Україні» N 887-XII від 27.03.1991 р.

Підприємство -- це основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство -- самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII цього Закону.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві -- з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери -- з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні -- з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери -- з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі -- з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Підприємства можуть об'єднуватись в: асоціації -- договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників; корпорації -- договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; консорціуми -- тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети; концерни -- статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців; інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону.

Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством.

В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.

Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.

Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.

Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об'єднання.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулюється спеціальним законодавством.

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Рішення про створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках -- Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України.

Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України “Про підприємництво”.

Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності встановлюються Законом України “Про підприємництво”.

Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств -- власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, виборний орган первинної профспілкової організації та інше).

1.2 Господарська та економічна діяльність підприємства

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.

У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів.

Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими актами України.

Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності.

Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

Порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником (власниками).

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

На підприємствах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підвищеним ризиком виникнення аварій можуть створюватися спеціалізовані об'єктові аварійно-рятувальні служби з працівників цих підприємств за погодженням з державною чи комунальною аварійно-рятувальною службою, що обслуговує це підприємство, а у випадку відсутності такого обслуговування -- за погодженням з центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Підприємства усіх форм власності, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України, підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами (формуваннями) на договірній основі.

Обов'язки та відповідальність аварійно-рятувальних служб (формувань) та порядок обслуговування об'єктів підвищеної небезпеки визначаються договорами на обслуговування.

Відповідальність працівника по фінансових обов'язках підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства.

Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України.

Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України, союзних республік та інших держав.

Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.

Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на основі ліцензій відповідно до законодавства України.

Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, -- за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України “Про ціни і ціноутворення”.

При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.

У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.

Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.

Підприємство має право відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття своїх рахунків у банках підприємство зобов'язане надіслати податковому органу, у якому воно обліковується як платник податків. Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) має бути подане безпосередньо або надіслано на адресу відповідного податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків підприємства встановлюються центральним податковим органом України.

Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.

Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі.

Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахунках, може бути оголошено господарським судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.

Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України.

Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальності не несе.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються трудовим колективом за участю власника чи уповноваженого ним органу відповідно до статуту підприємства, колективного договору та законодавчих актів України.

Трудовий колектив і власник чи уповноважений ним орган (адміністрація) в плані соціального розвитку враховують розвиток місць компактного проживання членів свого колективу.

Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності.

Підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних навчальних закладах або за угодами в навчальних закладах, підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і підприємствам.

Підприємство надає пільги працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних та вищих учбових закладів відповідно до законодавства України.

Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади та іншими соціальними послугами та пільгами згідно з статутом підприємства.

Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці та надавати інші пільги, передбачені законодавством. Підприємство з шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, підліткам та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

Підприємство має право самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також заохочувати працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу.

Працівник підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, може забезпечуватися додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії.

У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно або на основі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до законодавчих актів України.

Підприємство з правом найняття робочої сили за рішенням відповідної місцевої Ради народних депутатів відповідно до Законів України “Про зайнятість населення” та “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечує певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків та інших верств населення, що потребують соціального захисту. У разі невиконання цієї вимоги або відмови у створенні робочих місць для даної категорії населення підприємство відраховує кошти на рахунок відповідної Ради народних депутатів у порядку і розмірах, передбачених зазначеними Законами.

1.3 Прибуток підприємства і ризик

Для розумiння природи підриємницького ризику фунда-ментальне значення має зв'язок ризику i прибутку. Щоб одержа-ти економiчний прибуток, пiдприємець повинен свiдомо пiти на прийняття ризикового рiшення, тому що поряд з ризиком втрат iснує можливiсть одержаннх додаткових доходiв. “Хто не ризи-кує, тoй не виграє”. Можна нибрати рiшення, що мiстить менше ризику, ири цьому буде отримаио i менший прибуток, вищий ри-зик найчастіше пов'язаний з одержанням i вищого прибутку.

Побудуємо графік, який показує зв'язок ризику і прибутку (рис. 1). Вiдомо, що навiть досягнення звичайної норми прибут-ку завжди пов'язане з великим чи меншим ризиком, i результатами підприємницької діяльності можуть бути як прибуток, так і збитки.

Прибуток

П2

П1

П0

R1 R2 Ризик

Рис.1. Зв'язок ризику і прибутку

Із графiка видно, що нульовий ризик забечить найменший дохiд, при R1 - прибуток становитиме П1, а ири R₂ - прибуток ве-ликий П2.

Принципове piшення про прийняття ризикованого проекту залежить вiд переваг мiж прибутковiстю вкладених коштiв у про-ект і їx надiйнiстю, що, у свою чергу, розумiється як неризико-ванiсть одержання доходiв.

Зазначена перевага звичайно відбивається в так званій кривій переваг. Будується карта переваг між очікуваною комерційною ефективністю вкладених коштів (прибутковістю), рентабельністю та ризиком (рис.2). Карта переваг будується емпірично, тобто на основі оброблених даних аналізу рішень, що приймалися раніше.

 Дохід F3 F2

F1

Д2

Д1

Р1 Р2 Р3 Р4

Рис.2. Карта переваг

Зoбpaжeнi кpивi - це кривi переваг (криві байдужості), кож-на з них вiдбиває рiвноnереважаючi для niдnриємця npu даному piвні задоволеностi пари очiкуваного ефективностi i ризикованостi рiшення.

Де:

F - прийняті рівні корисності (рентабельність);

Р - величини ризику;

Д - прибутковість.

Прнйнятних piвнів корисностi задоволеностi) може бути кілька. На рис.23 їх три. При цьому найнижчий з усіх прийнятних - рівень F1, а найвищий - F3. Рівень F1 нижчий, ніж рівень F2, тому що при одній і тій же прибутковості рішення (Д1) очікуваний ризик такий: у першому аипадку (для F1) величина ризику дорівнює Р2, а ризик у дрyгому випадку (для F2) дорiвнює: Р1, i Р2>Рl .

Поєднання очiкуваної рентабельностi рішення i його ризикованості, що відповідають одній з точок кривої переваг для рівня F3, виявляється тоді за рахунок вищої очікуваної прибутковості (Д2) вкладень у дане рішення (хоч i за більшого ризику Р) більш привабливим для підприємця і відповідає вищому рівню корисності для нього.

2. Сутність управління і його першочергові завдання

2.1 Сутність управління підприємством

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління.

Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає із свого складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.

При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або в законодавстві України.

Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

2.2 Управління ризиком як необхідна складова в системі управління підприємством

Управління ризиком - це багатостадійний процес, що має на меті зменшення або компенсування збитків для об'єкту при настанні не-сприятливих подій. Розглянемо основні етапи процесу управління ри-зиком.

Аналіз ризику - перший етап, метою якого є отримання необхід-ної інформації про структуру, властивості об'єкта та ризики, якими він характеризується. Аналіз складається з виявлення ризиків та їх-ньої оцінки. При виявленні ризиків (якісна складова) визначаються всі ризики, що властиві досліджуваній системі. Оцінка є кількісним описом виявлених ризиків, в ході якої визначаються такі їхні характе-ристики, як ймовірність та розмір можливого збитку. На даному етапі формується набір сценаріїв розвитку несприятливих ситуацій і для рі-зних ризиків можуть бути побудовані функції розподілення ймовір-ності появи збитку в залежності від його розміру.

Після цього наступає етап вибору метода впливу на ризики з ме-тою мінімізації можливого збитку в майбутньому. Як правило, кожен вид ризику припускає два-три способи його зменшення. Тому виникає проблема оцінки порівняльної ефективності методів впливу на ризик для вибору найкращого з них. Порівняння може проходити на основі різноманітних критеріїв, в тому числі економічних.

Після вибору оптимальних способів впливу на конкретні ризики виникає можливість формування загальної стратегії управління по-вним комплексом ризиків підприємства. Це етап прийняття рішень, коли визначаються необхідні фінансові та трудові ресурси, здійсню-ється постановка та розподілення задач серед менеджерів, проводять-ся консультації із спеціалістами.

Процес безпосереднього впливу на ризик можна розділити на три основні групи - зниження, зберігання та передача ризику.

Зниження ризику має на меті зменшення розмірів можливого збитку, або ймовірності появи несприятливих подій. Найчастіше воно досягається за рахунок здійснення запобіжних організаційно-технічних заходів, під якими розуміють різноманітні засоби посилен-ня безпеки будівель та споруджень, встановлення систем контролю та оповіщення, протипожежних пристроїв та ін.

Збереження ризику на існуючому рівні не завжди означає відмо-ву від будь-яких дій, направлених на компенсацію збитків, хоча така можливість також існує. Підприємство може утворити спеціальні ре-зервні фонди, з яких буде проводитись компенсація збитків при появі несприятливих обставин. Подібний метод управління ризиком нази-вається самострахуванням. До заходів, що здійснюються при збере-женні ризику, також відносять отримання кредитів та позик для ком-пенсації збитків і відновлення виробництва, отримання державних дотацій тощо.

Міри по передачі ризику означають передачу відповідальності за нього третім особам при збереженні існуючого рівня ризику. До них відносяться страхування, яке припускає передачу ризику страхо-вій компанії за визначену плату, а також різного роду фінансові гара-нтії. Передача ризику може також бути здійснена шляхом внесення в текст документів (договорів, торгових контрактів тощо) спеціальних обмовок, що зменшують власну відповідальність при появі непередбачуваних подій або передають ризик контрагенту.

Заключним етапом управління ризиком являється контроль та коректування результатів реалізації обраної стратегії із урахуванням нової інформації. Контроль полягає в отриманні інформації від мене-джерів про існуючі збитки та прийняті міри по їхній мінімізації. Він може виражатись у виявленні нових обставин, що змінюють рівень ризику, передачі цих відомостей страховій компанії, спостеріганні за роботою систем безпеки тощо. Періодично необхідно проводити пе-регляд даних про ефективність мір по управлінню ризиками із ураху-ванням інформації про збитки за даний період.

Заключення

В даному рефераті ми розглянули основи діяльності і управління підприємством в Україні з точки зору теорії ризику і управління ризиком на підприємстві. Варто зазначити, що управління ризиком на підприємстві є невід'ємною складовою успішного функціонування підприємства. Адже будь-яка економічна діяльність направлена на отримання чи максимізацію прибутку. А чим вищий прибуток, тим вища імовірність (ризик) його неотримання або ж перевищення його витратами. Щоб запобігти цьому або принаймні мінімізувати ризик, варто провести детальний аналіз, прогноз і оцінку можливого ризику. Для цього розроблено дуже багато заходів, зокрема математико-статистичних, логічних, аналітичних тощо. Усі вони направлені на розрахунок ефективності проекту і величини ризику.

Всі заходи, направлені на аналіз, прогноз і оцінку ризику, об'єднуються в поняття “управління ризиком”. Якщо керівництво підприємства в змозі успішно запобігати ризикові або принаймні мінімізувати його, то діяльність підприємства можна вважати успішною.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про підприємства в Україні» N 887-XII від 27.03.1991 р.

2. Економічний ризик: ігрові моделі: Навч.посібник за ред. ВітлінськогоВ.В. - К.: КНЕУ, 2002. - 446 с.

3. Матвійчик А.В. Аналіз і управління економічним ризиком. Навч.почібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 224 с.

4. Моделирование рисковых ситуаций в экономике и бизнесе: Учеб.пособие под ред. Б.А.Лагоши. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.:Финансы и статистика, 2001. - 224 с.

5. Семернікова І.О., Мєшкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курс лекцій). - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 312 с.