Управління капіталом підприємства

Залучення капіталу у формі випуску облігацій забезпечує акціонерному товариству такі переваги:

- емісія облігацій не веде до витрат контролю над управлінням товариством (порівняно з випуском акцій);

- облігації можуть бути емітовані за відносно не високих фінансових зобов'язань за процентами (порівняно з процентами за банківський кредит або дивіденди за акціями);

- облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, завдяки зменшенню рівня ризику для інвесторів, оскільки забазпечені майном товариства.

Одночасно емісія облігацій має і негативні наслідки для акціонерного товариства:

- облігації не можуть бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів;

- емісія облігацій пов'язана зі значними додатковими витратами емітента; емісію облігацій на велику суму в змозі здійснювати тільки великі акціонерні товариства (корпорації);

- після випуску облігацій у наслідок зміни кон'юнктури фінансового ринку середня ставка позичкового процента може знизитися, а це негативно впливає на емітента.

Отже в умовах сучасного фінансового ринку емісія корпоративних облігацій покищо вигідніша лдя високорентабельних акціонерних компаній.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкоштовне джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгованості умовно може бути прирівняна до власного капіталу. З урахуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середгьозважена вартість позичкового капіталу.

Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має врахувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншого - використання фінансового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.[10]

3.3 Політика управління позичковим капіталом

Для будь- якого підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний так і позичковий капітал, то тоді дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.

Мета управління капіталом, як власним атк і залученим, - підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства. Для досягнення цієї мети необхідно визначити завдання управління фінансовою діяльністю, які спрямовані на досягнення різних цілей:

ь Уникнення фінансових втрат (прибутку, доходу, капіталу);

ь Мактимізація «ціни підприємства» через зростання курсової вартості акцій;

ь Зростання обсягів виробництва і реалізації (продажу) продукції (товарів);

ь Максимізація прибутку і мінімізація витрат;

ь Забезпечення достатнього рівня доходності активів, власного капіталу.

Приірітетність тієї чи іншої цілі кожне підприємство визначає індивідуально. Найбільш поширене в міжнародній практиці твердження, що метою управління капіталом є забезпечення максимального доходу власникам підприємства, а це, у свою чергу, пов'язане зі зростанням прибутку, доходності капіталу за мінімального рівня ризику.[11]

Є й інші думки щодо процесу управління позичковим капіталом.

Фінансовий менеджмент підприємтсва вирішує, що основою діяльності даного підприємства повинно бути зростання обсягу виробництва і реалізації (продажу) продукції.

У процесі управління позичковим капіталом треба:

1. Проаналізувати процес формування і використання залученого капіталу у звітному періоді.

Для цього доцільно провести аналіз загального обсягу залучених позикових коштів у звітному періоді, форми залучення і інтенсивність їх використання. У процесі аналізу варто порівняти темпи зростання позичкових і власних коштів; виявити зміну економічних показників (обсяг операційної, фінансової й інвестиційної діяльності); загальної суми активів підприємства. Визначити і проаналізувати динаміку обсягів залученого капіталу за строками.

2. Вивчити кредиторів за умовами надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів, пов'язуючи формикредитів з кон'юнктурою фінансового і товарного ринку.

Розрахувати і проаналізувати ефективність використання позичкових коштів у розрізі окремих складових і вцілому. На цьому етапі доцільно визначити показники оборотності і рентабельності позичкового капіталу.

Визначити мету залучення капіталу в майбутньому періоді.

4. Визначити максимальний обсяг залученого капіталу з урахуванням забазпечення достатньої фінансової стійкості підприємства.

Оцінити вартість різних форм позичкового капіталу. Результати такої оцінки можуть бути покладені в основу прийняття управліньких рішень, щодо вибору альтернативних джерел залучення коштів, які забезпечуюють потребу підприємства в позичковому капіталі.

5. Визначити співвідношення обсягу короткострокових і довгострокових позичкових коштів.

6. Вибір форм залучення позичкових коштів підприємство повинно здійснювати виходячи зі специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначити склад основних кредиторів. Цей склад доцільно визначити, пов'язуючи кредиторів з формами залучення позичкових коштів.

8. Проаналізувати умови залучення кредитів (терміни надання, кредиту; ставка процентів за кредит; умови виплати суми процента; умови виплати основної суми боргу та інші умови).

9. Забезпечити своєчасні розрахунки за отримані кредити. Платежі за обслуговування залученого капіталу відображаються у платіжному календарі і повинні контролюватися в процесі поточної фінансово-господарської діяльності підприємства.

10. Забезпечити ефективне використання позичкових коштів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності й рентабельності позичкового капіталу.

Для оцінки ефективності використання залучених коштів розраховується система аналітичних показників. Найважливіщі з них:

o Коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

o Коефіцієнт заборгованості (або коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів);

o Коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом;

o Коефіцієнт залучених коштів;

o Коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів;

o Середній період надання кредиту;

o Узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу показує частку залучених коштів у загальній сумі коштів, авансованих у дільність підприємства. Нормативне значення показника не повинно перевищувати 0,5, або 50 %. Визначаєтьсян за формулою:

Коеф концентрації залученого капіталу = (3.4)

Коефіцієнт заборгованості Показує, скільки залучених коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості і навпаки.

Коеф заборгованості=. (3.5)

Коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим залученим капіталом. Цей показник для кожного підприємства є індивідуальним. Визначається за формулою:

Коеф. Співвідношення=. (3.6)

Коефіцієнт залучених коштів відображає точність інансової незалежності підприємства від залучених коштів. Чим нижчий рівень цього коефіцієнта, тим вища редитоспроможність підприємства.

Коеф. залучених крштів = (3.7)

Коефіцієнт залучених коштів у частині покриття запасів. Частка власних оборотних коштів у покриття запасів має бути не меншою 50%. Інші 50 % відшколовуються короткостроковими кредитами і кредиторвською заборгованістю за торговими опреціями. Власні оборотні кошти визначаються як різиня між оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями за пасивом звітного балансу.

На ліквідність підприємства значний вплив справляє строк, на який надається кредит.

Середній перірд надання кредиту визначається за такою формулою:

Період надання кредиту = . (3.8)

Для того щоб зробити висновок про кредитоспроможність підприємства, даний показник доцільно визначити за декілька періодів (кварталів, років).

Для визначення частини активів балансу, яка покривається більш стійкими джерелами, застосовується узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості. Рекомендоване нормативне значення цього коефіцієнта 0,7 - 0,8 (70 - 80%).

Узагальнюючийкеоф.фін.стійкості

(3.9)

4. Вартість і структура капіталу

4.1 Визначення вартості капіталу

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь -якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу - це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу маєть різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процентна ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення проентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нежче озміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталу використовується як:

- вимірювач дохідності поточної діяльност і підприємства;

- базовий критерій ефективності фінансових інвестицій;

- механізм управління структурою капіталу;

- критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства не вигідно);

- вимірювання рівня ринкової ціни цідприємства (ціна пдприємства - це величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства і нвапаки.

Отже в основу управління вартістю капіталу має бути покладено підвищення ринкової вартості підприємства.

Ринкоа вартість капіталу підприємства не зменшиться, якщо воно зможе забезпечити власникам певну дохідність.

ПРиймаючи фінансові рішення, менеджер мусить оцінити вартість кожної кладової капіталу і комбінації різних елементів у загальній вартості капіталу. Ця загальна вартість капіталу підприємства, як ставка дисконтування під час приведення майбутніх грошових потоків до поточних умов, дасть змогу отримати поточну оцінку капіталу.

Оцінка і порівняння різних складових капіталу уможливлює вибір найдешевшого способу довгострокового фінансування, тобто формування цільової стуктури капіталу.[9]

Отже, будь яке підприємство фінансує свою діяльність із різних джерел. Кожне джерело коштів має свою вартість (тобто витрати на забезпечення певного джерела).Менеджер підприємства повинен оптимізувати оптимізувати загальну суму витрат на обслуговування різних джерел формування капіталу.

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримуюють інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК - WACC).

Для визначення СЗВК застосовується формула:

СЗВК=,

де (4.1.)

СЗВК - середньозважена ціна капіталу, %;

В_і - вартість і-го джерела коштів, %;

Ч_і- частка і-го джерела в загальній сумі капіталу, 5;

n - кількість джерел.

Показник сердньозваженої вартості капіталу використовується в аналізі під час вибору інвестиційних проектів. Тобто якщо норма рентабельності інвестицій (IRR) буде більшою середньозваженої вартості капіталу, рішення що до прийняття проекту має бути позитивним. Якщо показник IRR буде меншим за СЗВК, проект прийматине доцільно, і якщо IRR дорівнбватиме СЗВК, в цьому випадку прект не принесе підприємству ні прибутку ні збитку.

Показник СЗВК може змінюватися під впливом зміни вартості окремих елементів капіталу. Для оцінки вартості капіталу підприємства у звітному періоді, використовуються показники, які пов'язані з оцінкою окремих його елементів і які відображені у звітному балансі.

Розрахунок показника СЗВК підприємства на плановий прогнозний період має певну невизначеність, яка обумовлена як зовнішніми факторами - станом фінансового ринку, так і внутрішніми - динамікою прогнозних фінансових результатів підприємства, його платоспроможністю.

Важливим для підприємсва є визначення зв'язку оцінки поточної і майбутньої вартості СЗВК. Такий взаємозв'язок досягається за допомогою показника граничної вартості капіталу (ГВК). Цей показник відображає приріст СЗВК до суми кожної нової одиниці капіталу, який додатково залучається підприємством.

Гранична вартість капіталу відображає ті витрати, які підприємство понесе для відтворення планової структури капіталу з урахуванням змін на фінансовому ринку. Визначення граничної вартості капіталу здійснюється за такою формулою:

ГВК=,

де (4.2.)

СЗВК - приріст середньозваженої вартості капіталу в прогнозному періоді, %;

К - приріст усього капіталу в прогнощному періоді.

Обсяг власних і залучених коштів на кожному етапі розвитку підприємства має свою межу. Так збільшення власного капіталу за рахунок прибутку має обмеження, яке обумовлене загальною сумою прибутку; збільшення випуску емісійних цінних паперів буде можливим тільки за високого рівня дивідендних і прцентних виплат акціонерам і кредиторам.

Залучення додаткового банківського кредиту супроводжується підвищенням кредитного і процентного ризиків. Усе це повинно враховуватись під час прийняття інвестиційних рішень.

Граничну вартість капіталу доцільно порівнювати з очікуваною нормою прибутку за окремими операціями, здійснення яких потребує додаткового капіталу. При цьому очікувана норма прибутку має бути вищою за граничну вартість капіталу.

Прийняття рішення про додаткове залучення капіталу об'єктивно передбачає изначення межі ефективного його використання. З цією метою розраховується показник гранична ефективність капіталу (ГЕК):

ГЕК=,

де (4.3)

Р_к - приріст рівня рентабельності капіталу, %;

СЗВК - приріст середньозваженої вартості капіталу,%.

Визнчені показники у звітному періоді і на прогнозний (плановий) період дають змогу прийняття щодо формування ефективної вартості капіталу підприємства.[10]

4.2 Структура капіталу та її оптимізація

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між власним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня доходності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу.

Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільву структуру капіталу.

Підприємство, визначаючи потоні і стратегічні цілі, аналізуючи фактории, установлюють цільву структуру капіталу. Але цілі можуть змінюватися в часі. Однак у будь-який момент підприємство, маючи відповідну структуру капіталу, приймає фінансові рішення, які сумуісні з цільовою структурою.[5]

Процесс управління активами підприємства, який передбачає зростання прибутку, у фінансовому менеджменті характеризується показником «леверидж».

Фінансовий леверидж - позакує ступінь зміни чистого прибутку, що лишається в розпорядженні власників фірми в залежності від зміни частки фіксованих фінансових витрат в сукупних витратах фірми. Фіксовані фінансові витрати виникають в результаті використання фірмою запозиченого капіталу за фіксованими цінами.

Фінансування власних операцій за рахунок боргів вигідне, Але до певної межі. Коли фірмабБере в борг вона зобов'язується в майбутньому його погасити і сплатити проценти. Ці проценти не оподатковуються, отож фірма отримує в своє розпорядження більший прибуток після вирахування із валового доходу собівартості. А проте, що більше боргів має фірма у складі свого капіталу, то вищий рівень фінансового левериджу, вищій рівень ризику. Це витікає з того. Що незалежно від рівня своїх доходів, беручи в борг фірма повинна здійснювати платежі по своїм борговим зобов'язанням і що більше у фірми боргів, то вище небезпека неплатоспроможності. Відтак, якщо в періди сприятливої ринкової конь'юнктури високий рівень фінансового левериджу сприяє прискореному зростанню чистих прибутків фірми, то у несприятливих ринкових умовах цей високий рівень призводить до прискореного зменшення прибутків.

Рівень фінансового левериджу - чисельний коефіцієнт, що показує ступінь зміни чистого прибутку у співвідношення до змін прибутку від господарської діяльності до сплати відсотків і податків на один процент. Він може розраховуватися за формулою:

DFL=,

е (4.4)

ЕВІТ - прибуток до сплати відсотків і податків;

і - сплачені відсотки за борговими зобов'язаннями.[]

Операійний леверидж характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприємства. Тобто інструментом опраційного левериджу є співвідношення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за інших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку.

Ефект операційного левериджу, або сили його впливу, визначається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.[10]

Операційний леверидж, який визначається структурою капіталу фірми з точки зору активів, впливає на прибутки до сплати відсотків і податків. Фінансовий леверидж, що визначається структурою капіталу фірми з точки зору пасивів, є фактором зміни читих прибутків фірми, після сплати відсотків і податків. Відтак поєднання впливу операційного і фінансового левериджу приводить до того, що навіть невеликі зміни в обсягах реалізації утворюють значні коливання в чистих прибутках фірми.

Ефект комбінування операційного і фінансового левериджу можна визначити за формулою:

ЕСL=,

де (4.5)

TR - обсяг реалізації;

VC - змінні виробничі витрати;

TC - сукупні виробничі витрати;

i - сплачені відсотки за боргом.

Корисність визначення рівня левериджу фірми полягає в тому, що дає можливість:

- досить точно спрогнозувати вплив змін обсягів продажу на обсяг прибутку від господарської діяльності фірми і на чистий прибуток, що може бути розподілений між власниками фірми.

- обрати найбільш доцільний спосіб фінансування господасьих операцій фірми.[5]

Висновки та пропозиції

Під час виконання курсової роботи було розглянуто суть, види аналізу, принципи його формування і оцінки.. Розглянуті шляхи оптимізації структури капіталу підприємства, за допомогою яких можна сформувати оптимальну структуру капіталу, тобто раціональне співвідношення власних та позикових ресурсів, яке дозволяє отримати максимальну прибутковість, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності.

Розглянуті показники, які характеризують капітал та його структуру і за допомогою яких можна оцінити ефективність обраного підходу до управління структурою капіталу, та, можливо, передбачити наслідки переходу до іншої стратегії управління.

Отже, капітал - це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

Він забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту.

Оборотний капітал підприємства - це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують господарський процес і повністю використовуються протягом одного виробничого циклу. Отже, оборотний капітал характеризує ту частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.

Механізм оцінювання вартості власного капіталу підприємства зводиться до оцінювання : функціонуючого власного капіталу; додатково залученного акціонерного капіталу; додатково залученного акціонерного (пайового) капіталу; вартості нерозподіленого прибутку.

Оцінка вартості функціонуючого власного капіталу визначається виходячи із зівтних даних підприємства.

Мета управління капіталом, як власним так і залученим, - підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства. Для досягнення цієї мети необхідно визначити завдання управління фінансовою діяльністю, які спрямовані на досягнення різних цілей.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про підприємства в Україні” № 888 - ХІІІ від 27.03.1991 р.

2.Закон України “Про господарські товариства”№ 1576 - ХШ від 19. 09.1991 р.

3. Закон України «Про акціонерні товариства» № 952 від 23.11.2007р.

4. Положення ( стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс».

5. КатанЛ.І., Бровко Л.І., Дуброва Н.П., Бондарчук Н.В. Фінансовий менеджмент. - Суми: «Довкілля», 2007.

6.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз с\г підприємств. - К: КНЕУ, 2004

7. Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах. - К: Алерта, 2006р.

8. Опарін В. Фінансові ресурси та суспільний капітал. // Вісник НБУ. -- 2001. -- № 7. -- С. 26-28.

9. Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств.// Фінанси України. -- 2000. -- № 6. -- С. 91.

10. Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент. - К: КНЕУ, 2005р.

11. Теплова Т.В. Финансовый менеджмент: управление капиталом иинвестициями. -- М., 2000.