Ефективність організації праці на підприємстві

ЕФЕКТИВНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Ефективність роботи організації праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники:

Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах;

Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці;

Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об'єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм;

Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства;

Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці;

Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці.

Для забезпечення систематичного вдосконалення організації праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п'ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці.

На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни.

В залежності від категорії персоналу, праця котрого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють технологічні, комплексну, виробничу і повну заводську трудомісткість.

Технологічна трудомісткість визначається по кожній виробничій операції, деталі, вузлу і виробу по нормам часу робітників відрядників основного виробництва.

Комплексна трудомісткість розраховується як сума технологічної трудомісткості і затрат праці робітників-відрядників допоміжного виробництва і всіх робітників-погодонників основних і допоміжних цехів, які визначаються прямо або не прямо пропорційно технологічній трудомісткості кожного виду продукції.

Виробнича трудомісткість включає комплексну трудомісткість з додаванням затрат праці, пов'язаних з обслуговуванням процесу виробництва і створенням необхідних умов для його нормального функціонування. Ці затрати праці визначаються на кожну одиницю продукції за принципом пропорційного розподілу з врахуванням комплексної трудомісткості і об'ємів виробництва на одиницю продукції.

Науково обґрунтовані розрахунки трудомісткості продукції дають можливість виявити, врахувати і аналізувати динаміку продуктивності праці, виявити резерви її підвищення як по підприємству в цілому, так і по окремим видам продукції, технологічним станом її виробництва. Показник трудомісткості продукції прямо пов'язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і виробіток залежать від одних і тих же факторів - підвищення технічного рівня виробництва, росту фондоозброєності і енергоозброєності праці, її раціоналізації, скорочення простоїв і інших витрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів.

Для виявлення шляхів зниження трудомісткості виготовлення виробів доцільно використовувати функціонально-вартісний аналіз (ФВА), мікроелементні нормативи і методи математичного моделювання з метою оптимальної організації трудових процесів. ФВА дозволяє мінімізувати трудові затрати на виготовлення виробів. Використання економіко-математичних методів і ЕОМ розкриває можливості вирішувати такі задачі, як оптимізація варіантів розподілу і кооперації праці, організація і обслуговування робочих місць, розрахунок норм часу і норм обслуговування.

Шляхи покращення ефективності організації праці:

удосконалення розподілу і кооперації праці: поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного (багато агрегатного) обслуговування, суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці, тобто удосконалення кооперації праці;

удосконалення організації та обслуговування робочих місць: правильне планування робочих місць відповідно до логічного процесу; організаційно-технічна оснащеність робочих місць та розширення типізації у їх плануванні; впровадження планово-попереджувальних систем обслуговування робочих місць, забезпечення ефективного використання робочого часу основних і допоміжних робітників;

вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці: раціоналізація трудових прийомів, дій та рухів; впровадження прогресивних методів організації праці в межах зміни; навчання працівників ефективним прийомам і методам роботи з метою економії робочого часу і зростання продуктивності праці;

удосконалення підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів: розробка планів підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб виробництва; організація менеджерами персоналу системи професійної орієнтації та професійного підбору кадрів; впровадження дійових форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов для забезпечення стабільності кадрів на підприємстві; дотримання типових програм та термінів навчання щодо професій і рівнів кваліфікації;

удосконалення нормування праці: розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм часу; їх перегляд за виробничою необхідністю; удосконалення організації нормувальної роботи та поліпшення стану нормування праці робітників;

поліпшення умов праці: нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; дотримання вимог охорони праці та упорядкування побутової сфери виробництва; передбачення в колективних договорах процесу механізації важких і шкідливих робіт; усунення емоційно негативних чинників праці;

раціоналізація режиму праці та відпочинку (внутрішньо змінного, тижневого, місячного і річного): впровадження раціональної змінності по підприємству та його підрозділах, окремих категоріях працюючих; розробка плану пропозицій щодо ефективного використання позаробочого часу;

виховання сумлінного ставлення до праці: формування культури виробництва; заохочення працівників до раціоналізації та винахідництва; підвищення відповідальності за результати праці та виконання режиму робочого часу.

ВИСНОВОК

Організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та один з одним, що утворює певний порядок трудового процесу, який включає: поділ праці та її кооперування, організацію робочих місць та їх обслуговування, впровадження раціональних прийомів та методів праці, науково обґрунтованих норм праці, її мотивацію, планування і облік; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології. Вихідним пунктом організації праці є поділ праці, тобто диференціація видів трудової діяльності між різними групами працівників.

Поділ праці на підприємстві полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства: функціональний, технологічний, професійний, кваліфікаційний. З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Робоче місце -- це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових й інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності.

Організація робочих місць -- це підпорядкована цілям виробництва система заходів з їх оснащення засобами і предметами праці, плануванню, розміщенню їх в певному порядку, обслуговуванню і атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі. Трудовий процес -- це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату. Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

Умови праці -- це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться передусім для їх нормалізації, а якщо це неможливо, компенсації працівникам шкідливого впливу умов праці на їхнє здоров'я у грошовій або іншій формі.

Охорона праці -- це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних заходів (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо), які забезпечують нормальні умови праці. Дисципліна праці є об'єктивно необхідною формою зв'язку між працівниками. її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов'язаних між собою процесах праці, дотримувалися певного чітко визначеного порядку трудової поведінки. У широкому розумінні дисципліна праці об'єднує трудову, технологічну і виробничу дисципліни і передбачає добросовісне виконання працівниками всіх своїх службових обов'язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білоконенко В. І. Організація праці. -- Х.: ХДЕУ, 2004. -- 136с.

2. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посібник для студ. екон. спец. -- 3. вид., стер. -- К.: Знання-Прес, 2002. -- 313 с.

3. Богиня Д. П., Куліков Г. Т., Шамота В. М., Лісогор Л. С., Долгова Л. І. Соціально- економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. - К., 2001. -- 300 с.

4. Богоявленська Ю. В., Ходаківський Є. І. Економіка та менеджмент праці. -- К.: Кондор, 2005. -- 329с.

5. Городецька Л. О. Економіка праці. -- К.: НАУ, 2005. -- Модуль. 1: Курс лекцій. -- 116с.

6. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. -- К.: Знання, 2004. -- 536с.

7. Дзюба С. Г., Гайдай І. Ю. Нормування праці. -- Донецьк: Юго-Восток, ЛТД, 2004. -- 133с.

8. Доманчук Д. П., Лучик С. Д., Чикуркова А. Д. Економіка праці. -- Кам'янець-Подільський: Абетка, 2004. -- 332с.

9. Економіка праці: Навч. посібник. - Чернівці: Рута, 2001. -- 75 с.

10. Економіка ринків праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. та слухачів інститутів післядипломної освіти. - Т.: Видавництво Карп'юка, 1998. -- 156 с.

11. Єганов О. Ю., Карась П. М., Красночубенко К. В. Економіка праці: Навч. посіб. - Миколаїв: УДМТУ, 2001. -- 48 с.

12. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб. - К., 2000. -- 200 с.

13. Калина А. В. Економіка праці. -- К.: МАУП, 2004. -- 272с.

14. Кожанова Є. П. Економіка праці й соціально-трудові відносини. -- Х.: ХНЕУ, 2004. -- 284с.

15. Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини. -- К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2004. -- 188с.