У рамках грошового аналізу прибуток визначається так:

,

де (2.6)

П - прибуток;

ЗФП - запас фінансової прочності , яка представляє надлишок фактичної вартості реалізованої продукції над порогом рентабельності. він розраховується по формулі:

(2.7)

По мірі віддалення S від її порогового значення запас фінансової прочності збільшується , що обумовлено відносним зменшення постійних витрат у релевантному диапазоні. Головний сенс маржинального аналізу заключається у встановленні зв'зку між рівнем ділової активності , характеризуємою динамікою обсягів продажу і прибутком фірми (рис. 2.2.).

Вартість повернених витрат

вартість реалізованої продукції

змінні витрати

повернені витрати

обсяг продукції беззбиткового

Обсяг продажу виробництва

Рис. 2.2. Прибуток і вартість повернення витрат.

Процес виробництва продукції , тривалий далі певного рівня , дає можливість не тільки повернути вартісні витрати , але й збільшити вартість за рахунок формування доданої вартості. Особливості співвідношення витрат і вартості продукції при різних обсягах її виробництва і збуту приведені на рис. 2.1. , а співвідношення прибутку і вартості повернення - на рис. 2.2. На цих малюнках точка беззбитковості є критичною , тому , як і в операційному аналізі , висновок один: перш ніж підприємство почне отримувати прибуток , воно повинно забезпечити такий рівень обсягу виробництва і збуту , який дає можливість покрити не тільки постійні витрати , але й суму змінних витрат , обумовлену даним обсягом виробництва. Для одного виду продукції критичний обсяг (Nkp) може бути розрахований по формулі:

,

де (2.8)

Ц - ціна одиниці продукції;

V - питомі змінні витрати;

Ц-V - питомий маржинальний дохід.

Економічний сенс критичної точки заключається в тому , що він характеризує обсяг продукції , сумарний маржинальний дохід якого дорівнює сумарним постійним витратам. Для визначення обсягу реалізації продукції у натуральних одиницях (N) , необхідного для отримання цільової суми прибутку , формула може бути трансформована наступним чином:

,

де (1.9)

N - обсяг продукції , який відповідає цільовому прибутку.

Отримання прибутку потребує як додаткового обсягу виробництва , що відповідає зміщенню точки обсягу продукції на рис.2.1. і рис.2.2. праворуч , так і більшого обсягу виробничих ресурсів. Інтенсивність зміщення точки беззбитковості залежить від ефективності використання ресурсів фірми.

Встановлення ціни є одним з найважливіших етапів цінової політики підприємства, що залежить від багатьох чинників. Насамперед це стосується загального напрямку діяльності підприємства, його економічної стратегії, мети політики ціноутворення і підходів, які вибирає керівництво. Методи розрахунку ціни умовно поділяються на витратні і за попитом споживачів. Сутність витратних методів полягає в тому, що ціна визначається за кілька етапів.

1. Визначаються витрати підприємства, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, тобто розраховується повна собівартість виробів за Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (зокрема, № 16 “Витрати”), затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318. Згідно з цим нормативним документом собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яку буде реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

- прямих матеріальних витрат. Вони включають вартість сировини та матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів і сировини, яка може бути зарахована до конкретного об'єкта витрат;

­ прямих витрат на оплату праці. До них належать заробітна плата і виплати працівникам, що займаються виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг, що можуть бути зараховані до конкретного об'єкта витрат;

­ інших прямих витрат. Вони складаються з інших виробничих витрат, які можуть бути зараховані до конкретного об'єкта витрат. Зокрема, це відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо;

­ загальновиробничих витрат, що поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад цих витрат встановлює безпосередньо підприємство. Так, до постійних належать загальновиробничі витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, вони залишаються незмінними або змінюються неістотно при зміні обсягів діяльності. Постійні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (робочих годин, заробітної плати, обсягу діяльності при нормальній потужності).

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати входять у собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. При цьому загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичного розміру.

До змінних належать загальновиробничі витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягів діяльності. Ці витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (за фактичною потужністю звітного періоду). У свою чергу, витрати, що пов'язані з операційною діяльністю і не входять у собівартість реалізованої продукції, поділяються на витрати адміністративні, зі збуту та ін.

2. До визначених витрат підприємства додається запланований розмір прибутку. По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії полягає в тому, що прибуток є стрижнем і основною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства.

Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками. Загалом прибуток відбиває у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупними доходами та сукупними витратами у процесі здійснення господарської діяльності. В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва, підвищення добробуту власників підприємства та його працівників.

Разом повна собівартість виробу і прибуток підприємства становлять виробничу ціну підприємства.

3. До складових ціни виробу належать також податкові платежі, що не входять у повну собівартість та прибуток підприємства. Зокрема, це податок на додану вартість і акцизний збір. Акцизний збір є непрямим податком, який встановлюється на високоприбуткові та монопольно виготовлювані товари (продукти) і включається в ціну цих товарів. Законодавчими документами для сплати цього податку є Закон України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15 вересня 1995 р. № 329/95-ВР (зі змінами та доповненнями) та Декрет Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від 30 квітня 1993 р. № 43-93 (із змінами та доповненнями). Платниками податку є організації та підприємства всіх форм власності та відомчої підпорядкованості, їх філії та інші підрозділи, які розміщуються і діють на території України від власного імені, юридичні особи, що здійснюють виробничу діяльність, і особи, що займаються на території України підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Об'єктами акцизного збору є обороти з реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, так і завезених з інших територій, а також обороти з реалізації товарів для промислової переробки, що реалізуються без оплати вартості в обмін на інші товари. Акцизний збір сплачується з обороту з продажу цих товарів і визначається платником самостійно виходячи з вартості фактично реалізованих товарів та встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в Державний бюджет. Акцизний збір сплачується тільки один раз і, як правило, виробниками. В окремих випадках платниками цього податку є торговельні підприємства, які отримують підакцизні товари з-за кордону і потім реалізують їх на території України. Ці підприємства стають платниками податку як перші, що отримують цей товар. Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на каву ставки податку значно нижчі, ніж на горілку), місця виробництва (в Україні чи за кордоном: на продукцію вітчизняних виробників ставки значно нижчі, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлюються у двох варіантах: у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному розмірі до одиниці виробу (одиницею оцінки при цьому визначається єдина європейська валюта -- євро).

Другою складовою ціни є податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Підставою для сплати цього податку є Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. (з подальшими змінами та доповненнями). До платників цього одатку належать усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України здійснюють виробничу та комерційну діяльність, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють та реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від власного імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Об'єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг на території України. Базу оподаткування становлять операції з продажу товарів (робіт, послуг), які визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що входить у ціну товарів згідно із законами України з питань оподаткування. Згідно з чинним законодавством України діє дві ставки ПДВ: для більшості операцій -- 20 % і пільгова ставка 0 %.

При плануванні ціни виробу новостворена вартість збільшується на 20 % і додається до ціни, за якою цей виріб придбано у попереднього підприємства. При визначенні ПДВ до сплати сукупний розмір виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) помножується на коефіцієнт 0,1667 (або ця сума ділиться на 6) і з нього відраховується податковий кредит, тобто ПДВ, який був сплачений раніше попереднім підприємством. Водночас існують певні особливості при сплаті ПДВ за товари, що експортуються.

Податок на додану вартість сплачується у строки, які визначаються чинним законодавством та нормативними документами. Відповідальність за додержання строків сплати і достовірність даних, що вказуються в податковій декларації, несе платник податку. Порядок сплати і розрахунок ПДВ визначаються методичними рекомендаціями та іншими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України.



2.4 Облік витрат виробництва.

Досить суттєвим у розрахунку цін є визначення витрат підприємства на виробництво та реалізацію товарів. Якщо аналіз попиту та пропонування дає змогу встановити максимальне значення ціни товару, то аналіз витрат визначає її мінімальне значення, яке уможливлює покриття підприємством своїх витрат за рахунок реалізації товарів. Компанія намагається встановити на товар таку ціну, яка б повністю покривала всі витрати його виробництва, розподілу та збуту, включаючи справедливу норму прибутку за зусилля і ризик. Всі витрати поділяють на такі види:

- Постійні (фіксовані) - це витрати, які не пов'язані із зміною об'єму виробництва та збуту. Наприклад, незалежно від об'ємів виробництва компанія повинна щомісячно сплачувати орендну плату за приміщення, плату за опалювання, відсотки по кредитам. Ці витрати присутні завжди, незалежно від рівня виробництва.

- Змінні витрати - змінюються в прямій залежності від рівня виробництва. Наприклад, у вартість кожного персонального комп'ютера, що виробляється компанією Compaq, входить вартість мікросхем, плат, корпусу, упаковочного матеріалу та інших компонентів. Тому вони називаються змінними, оскільки їх загальна сума змінюється в залежності від кількості вироблених одиниць товару.

- Повні (загальна вартість) - це сума постійних та змінних витрат при визначеному об'ємі виробництва. Керівництво намагається отримувати за товар таку ціну, яка як мінімум покривала б всі повні витрати виробництва.

- Середні - постійні, змінні і повні - витрати з розрахунку на одиницю продукції.

- Маржинальні - збільшення (зменшення) повних витрат за відповідного збільшення (зменшення) обсягу виробництва на одиницю продукції.

Для забезпечення раціональної цінової політики підприємець повинен порівнювати структуру витрат із запланованими об'ємами виробництва та розраховувати короткострокові середні витрати (на одиницю продукції). При збільшенні випуску продукції витрати одиниці спочатку знижуються до досягнення зазначеного об'єму виробництва. Проте якщо збільшувати виробництво і надалі, то виникають додаткові витрати через перенавантаження обладнання, додаткового ремонту, порушення виробничого ритму, і т.д. Середні витрати тоді почнуть зростати. Для уповільнення періоду росту витрат фірма розширює виробничі потужності і завдяки цьому продовжує збільшувати випуск продукції, що су-проводжується економією короткотермінових середніх витрат (при наявності незадоволеного попиту на товар). Проте ефективне розширення знову призупиниться і витрати нач-нуть зростати, підштовхуючи підприємця до нових капіталовкладень. І знову ж такий процес збільшення виробництва не може існувати довгий час. Крім обмежень попиту, границі має саме виробництво. Широкомасштабне сучасне виробництво призводить до великих витрат на керування, спеціалізацію та розподіл праці. Інакше кажучи, є ліміти ефективного росту виробництва. Ця закономірність динаміки витрат важлива і при виборі цінової політики. Якщо на ринку функціонує декілька конкуруючих фірм, що виробляють будь-який товар, але не мають різні виробничі можливості, то у них існують різні потен-ціали для конкуренції.

Отже, в умовах ринкової економіки ціна має величезне значення. Ціна визначає структуру і об'єм виробництва, рух матеріальних потоків, розподіл товарної маси і з рештою рівень суспільства. Крім того, успіх комерційного підприємства визначають наступні складники:

- науково обґрунтована цінова стратегія;

- розумна цінова політика;

- правильна методика встановлення цін.

Ціна і цінова політика для підприємства - другий після товару важливий елемент маркетингової діяльності. Саме тому розробці цінової стратегії і цін приділяється максимум уваги з боку керівництва кожного підприємства, якщо за цілі було поставлено ефективно і довгостроково розвивати діяльність ринку. Адже кожен невірний чи недостатньо продуманий крок відразу відображається на динаміці продажу та рентабельності. Тож прийняття рішень в області цін має спиратись на багаточисельні фактори, найважливіші з яких:

собівартість товару, його вартісна оцінка, що розраховується різними способами,

вивчення цін конкурентів;

очікувана реакція покупців та можливість її зміни,

прямий вплив з боку держави на політику цін



РОЗДІЛ 3. Вплив ціни на економічні процеси та відносини

3.1 Управління цінами на підприємстві

У маркетинговій діяльності фірм чи підприємств розрахунок цін це тільки перший крок до розв'язання однієї з найважливіших проблем ринкової діяльності. Надалі ціна товарів та послуг регулюється відповідно до загальних змін цін фірми, змін кон'юктури ринку тощо. Отже, управління цінами це загальні правила, якими керується підприємство, приймаючи рішення відповідно до стратегії і тактики діяльності.У процесі управління цінами можуть бути використані такі принципи, як:

Політика поступового зниження цін. Вона характеризується відносно високими цінами під час виведення на ринок нового продукту. Далі, коли зростає конкуренція, ціни поступово знижуються. Є кілька передумов для використання такої цінової політики:

наявність досить великої кількості потенційних покупців з високою купівельною спроможністю і гострою потребою в даному товарі

компенсація високого рівня цін

незначний ступінь привабливості продукту і високий рівень цін на нього для потенційних конкурентів

обов'язкова відповідальність високої ціни високій якості продукту.

Основною перевагою такої політики є та проста істина, що ціни завжди легше зменшувати. Завдяки цьому продукт тривалий час зберігає свою ринкову привабливість, обсяги збуту. Основною проблемою тут є встановлення початкового рівня цін, який давав би вільну можливість поступового їх зниження

Політика знімання вершків. Така політика використовується щодо товарів, які належать до категорії модних новинок. Вона характеризується максимально високими цінами під час виведення на ринок новинки. Передумовами її використання є готовність споживача купити новинку за найвищу ціну, нечутливість попиту, наявність відповідного цінового сегмента ринку, необізнаність покупців з реальними витратами виробника, а також мала ймовірність швидкої реакції конкурентів. Перевагами такої політики є можливість швидкого покриття витрат на виробництво і маркетинг, отримання відповідних прибутків, підвищення іміджу фірми як підприємства новатора, а також уникнення небажаного ажіотажного попиту. Проте таке підприємство високим рівнем цін приваблює конкурентів, що може змусити його відмовитись від випуску даного продукту.

Політика проникнення. Вона характеризує порівняно низькі ціни, що робить можливим проникнення підприємства на нові ринки, створення достатнього попиту. Такі ціни можуть бути підвищені, наприклад ,за рахунок підвищення якості продукції. Головна передумова використання такої політики полягає у наявності необхідної кількості товарів, що робить можливим досягнення великих обсягів товарообороту, достатніх для проходження точки беззбитковості.

Політика диференціювання цін. Це продаж свого того самого продукту різним покупцям за різними цінами. Така політика має два завдання:

пристосуватись до умов різних ринків, де існують різні умови конкуренції, інтенсивність попиту, сприйняття ціни;

досягти виробничо-економічних чи логістичних переваг з погляду впливу на поведінку споживачів за рахунок продажу великих партій товару, вірогіднішого розподілу замовлень в часі.

Розрізняють кілька видів цінової диференціації:

· просторову (різні ціни в країні та за її межами);

· часову (сезонні знижки та надбавки);

· залежно від способу використання продукту (паливо як сировина чи як пальне для двигунів);

· за групами споживачів (використання пільгових тарифів для літніх людей чи студентів);

· залежно від кількості (знижки у разі купівлі цілих упаковок товару, а не одиничних екземплярів);

У різних країнах до такої цінової політики ставляться неоднозначно. Подекуди її кваліфікують як цінову дискримінацію, що переслідується законом.

Політика престижних цін. Це високі ціни на продукти справді високої якості. Такі продукти мусять постійно здобувати і підтримувати свою високу репутацію, отже, основна проблема - постійне підвищення якісних характеристик, його іміджу, збереження традицій хорошої фірми, незважаючи на будь-які кон'юктурні зміни.

Політика традиційного ціноуворення. Вона полягає в орієнтації на ті традиції, які існують на ринку щодо рівня цін на ту чи іншу продукцію.

Політика шикування цін. Її використовують за продажу кількох категорій продукту або великого асортименту в рамках однієї категорії. Ціни слід вишиковувати так, аби їхній ряд був достатньо диференційований.

Політика психологічно крмфортних цін. Така політика бере до уваги»внутрішню логіку»покупця, коли ціни встановлюються дещо нижчими за якусь»круглу»суму.

Політика послідовного проходження по сегментах ринку. Застосовується у міру насичення якогось сегмента даним товаром. Тоді ціну знижують, а товар пропонують іншому сегменту, де більш висока еластичність.

При аналізі та визначенні рівня цін підприємець має чітко уявляти загальну картину цін, яка характеризує взаємозв'язок і взаємовідносини різних видів цін. До системи цін включено різні елементи, які зазвичай розглядаються як окремі конкретні ціни так і попередньо визначені групи цін. Всі елементи системи цін тісно взаємопов'язані. Це наслідок єдиної методології формування витрат на виробництво і взаємозв'язок між всіма елементами ринкового механізму.



3.2 Цінове регулювання економічних відносин

В будь-якому суспільстві цінове регулювання відіграє велику роль в системі розподільчих відносин. Від його характеру і дієвості залежить органічне поєднання інтересів товаровиробників і держави, мотивація праці, ефективність народногосподарського комплексу і матеріального добробуту громадян. Ось чому вдосконаленню цінового регулювання економічних відносин треба приділяти постійну увагу. Особливо у періоди кардинальних змін в економіці країни. В нашу економіку приходить ринок, філософія якого несумісна з директивним встановленням цін. Як форма суспіль - директивних відносин він має свою ринкову концепцію ціноутворення, яка базується на відповідній методологічній основі - теорії вартості. Вона послідовно вдосконалювалася відповідно розвитку ринкових відносин. Серед перших довгий час панувала класична теорія трудової вартості. Потім послідовно з'явилися інші: витрат виробництва; факторів виробництва - праці, капіталу і землі; граничної корисності; граничної продуктивності; попиту і пропозиції. Проте, на мою думку, всі вони мають свої негативні моменти, однобічно і неповно пояснюють субстанцію ціни, мінові відносини товарів, джерела доходів. Найбільший вплив на сучасне ринкове ціноутворення має неокласична теорія, і саме вона поєднує в собі теорії трудової вартості , граничної корисності , а також попиту і пропозиції. Суть її полягає в тому, що формування ринкових цін зумовлює взаємодія попиту та пропозиції. У свою чергу, зміна попиту відбувається під впливом витрат виробництва. Тобто, як наслідок це означає, що в країнах з розвинутими ринковими відносинами на перший план висунута не стільки теорія вартості, скільки теорія ціни. Звідси випливає, що тенденції руху цін у сучасному ринку зумовлені складним комплексом різних ціноутворюючих факторів. Наприклад, попит і пропозиція, продуктивність праці, ефективність виробництва, циклічність відтворення, стан грошового обігу, фінансів і платіжного балансу, наявність конкуруючих виробників і продавців, принципи державного регулювання тощо.

У ринковій економіці кожен товаровиробник, власник товару сам визначає рівень ціни, виходячи з напрямів дії вищезгаданих чинників. При цьому, жорстка конкуренція змушує їх постійно вишукувати резерви для зниження витрат, а одержаний прибуток співвідносити перш за все з авансовим капіталом. Тому відзначена таким чином норма прибутку під впливом дії конкуренції знижується до середньої по всіх галузях народногосподарського комплексу. Тобто ціна формується на основі концепції ціни виробництва за формулою:

Ц - С + Е Ф , де

Ц - ціна,

С - собівартість,

Е - середня норма прибутку,

Ф - авансовий капітал.

Віднесений до всього авансового капіталу прибуток виступає як регулятор виробництва та економічних відносин. Дана формула є загальною для всіх сфер матеріального виробництва. Стосовно ж окремих галузей, вона набуває конкретного вигляду. Це пов'язано з різним періодом обігу оборотних коштів:

Ц - С + Е (Оф + Ок К) , де

Оф - основний капітал,

Ок- оборотній капітал,

К - коефіцієнт періоду обігу оборотного капіталу.

Слід зазначити, що окремі економісти - аграрники, пропонуючи дану формулу для використанні в ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію, завжди додають слова»включаючи вартість землі». Тобто, мова йде про те, щоб ввести до складу аграрного капіталу ціну землі. Звичайно, дана пропозиція безсумнівна. Проте, разом з тим , вона стосується не лише сільського господарства, а й інших галузей. Сюди можна віднести й ціну землі для просторового розміщення заводів, фабрик та інших об'єктів.

У країнах з розвинутою ринковою економікою всі витрати на купівлю чи оренду землі в усіх сферах включаються у масу авансового капіталу і таким чином беруть участь у формуванні ціни виробництва, середньої норми прибутку. На мою думку, нашій державі, запроваджуючи ринкові відносини також слід було б звернутися до подібного заходу.

Відомий факт, що планове і ринкове ціноутворення - антиподи. Тому перехід від одного до іншого, як свідчить аналіз практики посткомуністичних держав, виявився болісним, важким і заплутаним. Він не являє собою початку трансформації планової економіки в ринкову, як це було в нашій країні в січні 1992 р., а її вінцем, завершальним етапом. Тоді, не створивши відповідного конкурентного середовища і ринкової інфраструктури, Україна ввела вільні ціни і тарифи. Частка регульованих державою цін становила 17 %. Як наслідок, вслід за цією акцією розпочався обвальний ріст цін і тарифів. Так, лише в 1992 р. ціни на промислову продукцію зросли в 27,8 рази, на сільськогосподарську - в 15,2 рази, що призвело до порушення цінового паритету в агропромисловому комплексі. Шалений ріст спостерігався на споживчому ринку. Більше того, спостерігаючи за розвитком реформ в Україні, слід визнати, що застосування заходів щодо обмеження, монопольне становище товаровиробників тільки посилилось. Переконливий доказ - зростання цін разом з зменшенням пропозиції товарів. Обсяги виробництва підганялися до попиту, обмеженого через підвищення цін. Разом з тим, практика встановлення цін у поєднанні з падінням обсягів виробництва характеризує небажання вдаватися до заходів з підвищення ефективності виробництва, зниження його витрат і тому є проявом монопольної поведінки. На жаль, процес ціноутворення в Україні залишається неузгодженим набором окремих рішень адміністративних структур держави, які розробляються суто ситуативно, в разі загострення кризових явищ у господарстві або заради політичного зиску окремих владних осіб. Адже цінова політика держави - як загальне керівництво процесом ціноутворення - це перш за все розробка системи ресурсних нормативів, динаміка науково-технічного прогресу, направлена на освоєння досягнень, на помірні масштаби норми прибутку та на»цивілізовану»систему оподаткування. Слід додати, що Україна все ж досягла певних поступальних кроків в цій галузі. Так, наприклад, створено Державний комітет з контролю за цінами та ціноутворенням, який досить вдало справляється з своїми обов'язками.

3.3 Проблеми переходу до ціноутворення ринкової економіки

Ринкова економіка об'єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об'єктивно на ринку в умовах вільної конкуренції, з урахуванням справжньої вартості товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Процес переходу до вільних цін досить тривалий і вимагає багато зусиль, передусім створення відповідних умов: ліквідації монополії приватної власності, роздержавлення і приватизації засобів виробництва, виникнення вільної конкуренції. Ігнорування цього неминуче призводить до цінової агресії на життєвий рівень населення.

У 1992 році в Україні розпочалась так звана лібералізація цін без створення відповідних умов. Процес впровадження вільних цін нагадував спроби збудувати будинок починаючи не з фундаменту, а з даху. Крім того, відсутність вільної конкуренції, монополістичне становище багатьох державних підприємств дало їм право встановлювати високу, надмірну норму рентабельності, аж до 600 %. Деякі підприємства за рахунок зростання цін намагались залатати всі прорахунки в своєму господарстві. Іноді у собівартість продукції включали навіть витрати на будівництво об'єктів соціального призначення.

Шалене зростання цін призводило до спаду виробництва, зниження життєвого рівня населення. Нові ціни в ході лібералізації не стали вільними. Їх диктували монополістичні структури. Різниця лише в тому, що раніше цей процес контролювався державою, а пізніше все було віддано на відкуп керівникам підприємств.

Отже, перехід до вільних цін передбачає насамперед створення умов для конкуренції.



РОЗДІЛ 4. Розрахункова частина

Завдання:

Показник	Одиниці виміру	Значення
1. Річний обсяг виробництва	тис. тон	4422
2. Ціна одиниці продукції	грн./тону	38,0
3. Трудомісткість виробів	Чол.-год./тону	0,94
4. Середній розряд робіт	-	4,0
5. Вартість основних матеріалів	грн./тону	4,1
6. Вартість покупних напівфабрикатыв і комплектуючих виробів	грн./тону	5,9
7. Вартість палива та енергії на технологічні цілі	грн./тону	5,3
Структура виробничо-технологічної бази підприємства
Показник	Первісна вартість, тис. грн.	%зносу на початок звітного періоду
8. Будівлі	209957	66
9.Споруди	132588	72
10. Передавальні пристрої	33826	61
11. Машини та обладнання	99146	72
12. Автомобільний транспорт промисловості	106728	77
Рух основних фондів
Показник	Місяці вводу (виводу)	Кількість одиниць
13. Введено технологічне обладнання
* 2-ої групи	2	1
* 3-ої групи	7	1
14. Списано по спрацюванню
* 2-ої групи	6	4
* 3-ої групи	8	9
15. Реалізовано зайвих транспортних засобів
* класу»А»	9	2
* класу»Б»	1	3
Показник	Одиниці виміру	Значення
16. Вартість одиниці придбаного(списаного по спрацюванню)обладнання
* 2-ої групи	грн.	247857
* 3-ої групи	грн.	371786
17.Витрати на доставку одиниці обладнання	грн.	1239
18.Витрати на монтаж та установку одиниці обладнання	грн.	10052
19.Виручка від реалізації одиниці транспортних засобів класу»А»	грн.	344247
20. Виручка від реалізації одиниці транспортних засобів класу»Б»	грн.	191401
21.В червні розпочата реконструкція складу балансовою вартістю	грн.	129908
22.В листопаді закінчено ремонт автостоянки балансовою вартістю	грн.	133056
23.Вартість виконаних ремонтних робіт на автостоянці	грн.	25300
24.На протязі року виконано всіх видів ремонту технологічного обладнання	грн.	198470
Показник	Матеріали	Напівфабрикат
25. Інтервал поставки, днів	10	12
26. Складська підготовка, днів	6	5
27.Час на відвантаження при зриві поставки, днів	3	5
28. Час на транспортування, днів	3	1
Показник	Одиниці виміру	Значення
29. Питома вага норм оборотних коштів на формування матеріалів та напівфабрикатів в загальному нормативі виробничих запасів	%	63
30. Тривалість виробничого циклу	днів	10
31. Час на комплектування і підготовку готової продукції до відвантаження	днів	3
32. Зростання обсягів виробництва в звітному періоді у порівнянні з базовим	%	10
33. Скорочення тривалості одного обороту	%	8
34.Втрати робочого часу у зв'язку з планово-попереджувальними ремонтами	%	39
35.Чисельність промислово-виробничого персоналу в базовому періоді	Осіб	4127
36.Відносне вивільнення працюючих в звітному періоді	осіб	98
37.Зростання виробітку в звітному періоді у порівнянні з базовим	%	5
38.Розмір додаткової заробітної плати	%	61
39.Коефіцієнт заробітної плати на обслуговування і управління виробництвом	-	1,6
40.Інші виробничі витрати	%	8
41.Позавиробничі витрати	%	7

1. Основні фонди

1. Первісна вартість 1 група

Будівлі = 209957 тис.грн. Споруди = 132588 тис.грн. Передавальні пристрої = 33826 тис.грн..

ПВі= Вб_уд+ В_сп+ В_мр

Вбуд - первісна вартість будівель В_сп - первісна вартість споруд

В_Іф - первісна вартість пристроїв

ПВ_1гр = 209957 +132588 + 33826 = 376371 тис.грн.

ПВ_2гр = 106728 тис.грн

ПВ_згр = 99146 тис.грн

ПВ_4гр = (376371 +106728 +99146)*0,07 = 40757,15 тис. грн.

2. Сума зносу

АВ= ПВ* Від

відсоток спрацювання

АВ_1гр = 209957 *0,66+132588 *0,72+33826 *0,61 =

138571,62+ 95463,36+ 20633,86= 254668,84 тис. грн

АВ_2гр = 106728 *0,77 = 82180,56 тис. грн.

АВ_3гр = 99146 *0,72 = 71385,12 тис. грн.

АВ_4гр = 40757,15 *0,43 = 17525,57 тис. грн.

АВ_разом = 254668,84 + 82180,56 + 71385,12 +17525,57 = 425760,09 тис.грн.

3. Балансова вартість ОФ на початок року

БВ_П._Р = ПВ- АВ

БВ_{пр 1гр}= 376371 - 254668,84 = 121702,16 тис.грн.

БВ_пр2гр = 106728 - 82180,56 = 24547,44 тис. грн.

БВ_пр3гр = 99146 - 71385,12 =27760,88 тис. грн.

БВ_пр4гр = 40757,15 - 17525,57 =23231,55 тис. грн.

Таблиця 1.1

Розрахунок балансової вартості основних фондів (ОФ) за групами

	Первісна вартість ОФ, т.грн.	Сума зносу	Балансова вартість групи ОФ на початок року, т.грн.
	209957	138571,62	71385,38
1 група	132588	95463,36	37124,64
	33826	20633,86	13192,14
Разом	376371	254668,84	121702,16
2 група	106728	82180,56	24547,44
Разом	106728	82180,56	24547,44
3 група	99146	71385,12	27760,88
Разом	99146	71385,12	27760,88
4 група	40757,15	17525,57	23231,58
Разом	40757,15	17525,57	23231,58
Всього	623002,15	425760,09	197242,06

Балансова вартість по всьому підприємству склала 197242,06 тис. грн.: по І гр. ОФ - 121702,16 тис.грн., по II гр. ОФ - 24547,44 тис.грн. , а по III гр. основних фондів -27760,88 тис.грн., по 4 групі - 23231,58 грн.

Розрахунок амортизаційних відрахувань.

Розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюємо за податковим методом, використовуючи відповідні норми амортизації (поквартально): І гр.= 2%; II гр. = 10%; III гр.= 6%., 4 гр.-15%

Розрахунок по нарахуванню амортизації включаються витрати на ремонт основних фондів, розмір яких перевищує 5% балансової вартості відповідної групи на початок розрахункового року.

Витрати на ремонт в межах 5% вартості основних фондів відносяться на собівартість продукції.

АВ = БВ_ПКВ * Н_а

БВ_пкв- балансова вартість на початок кварталу;

Н_а - норма амортизації;

Загальний розмір амортизаційних відрахувань за рік визначається як сума квартальних величин.

При розрахунку балансової вартості на кожний квартал враховуємо введення ОФ (придбання) та виведення ОФ (ремонт, реконструкція, продаж). У разі виведення з експлуатації основних фондів групи №1 в зв'язку з капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією балансова вартість таких об'єктів для цілей амортизації прирівнюється до нуля.

БВ = БВ_пР + В_п.р + В_пол - В_вив - АВ

БВ_п.р - балансова вартість на початок року;

В_пр - вартість на придбання;

В_пол - вартість поліпшення;

В_вив - вартість виведених ОФ;

АВ - амортизаційні відрахування

І група ОФ.

БВ_{п І кв} = 121702,16 грн.

АВ_{І кв}= 121702,16 *0,02=2434,04 тис. грн.

БВ_{к. І кв} = 121702,16 - 2434,04 =119268,12 тис. грн.

БВ_п.,_ІІкв= 119268,12 тис.грн.

АВ_{ІІ кв} = 119268,12 *0,02=2385,36 тис. грн.

БВ_к._ІІкв. = 119268,12 -2385,36 -129,908=116752,85 тис.грн.

БВ_п._{ІІІ кв}⁼ 116752,85 тис.грн.

АВІІІ_кв= 116752,85 *0,02=2335,057 тис. грн.

БВ_{к ІІІкв}. =116752,85 - 2335,057 = 114417,8 тис.грн.

БВ_п._ІVкв= 114417,8 тис.грн.

АВ_IVкв = 114417,8 *0,02=2288,356 тис.грн.

БВ _{к IVкв}. = 114417,8 -2288,356 +133,056 = 112262,5 тис.грн.

Рем = (25,300*100%) /121702,16= 0,02 %

Вартість ремонту 0,02 % не перевищує 5% балансової вартості І гр. ОФ, тому цю суму відносимо на собівартість.

У другому кварталі зменшилась балансова вартість групи основних фондів на суму вартості складу(129908 грн.), на якому розпочата реконструкція. У 4 кварталі відбулось збільшення балансової вартості ОФ на суму введеної в експлуатацію автостоянки (133056 грн.).

II група ОФ

Розрахуємо первісну вартість введених в експлуатацію на протязі року об'єктів ІІ-ої групи:

Впер = Вобл + Вдост + Вмонт

Вобл - вартість одиниці лінійного обладнання;

Вмонт - вартість монтажних робіт;

Вдост - транспорті витрати на доставку одиниці обладнання.

В_перІІ = 3717,860+1,239+10,052= 3729,151 тис. грн.

БВ_{п І кв} = 24547,44 тис.грн.

АВ_1кв= 24547,44*0,1 = 2457,744 тис грн.

БВ_к._1кв= 24547,44-2457,744 +3729,151 *1-334,247*1= 25484,6 тис грн.

БВ _{п ІІ кв}= 25484,6 тис грн.

АВ_ІІкв= 25484,6 *0,1 =2548,46 тис. грн.

БВ_{к ІІ кв} = 25484,6 -2548,46 - 191,401 = 22744,739 тис грн.

БВ_{п ІІІ кв} = 22744,739 тис грн

АВ_{ІІІ кв}= 22744,739 *0,1 =2274,47 тис грн.

БВ _{к ІІІ кв} = 22744,739 -2274,47 =20470,266 тис грн.

БВ_{п IV кв} = 20470,266 тис грн.

АВ_IVкв= 20470,266 *0,1 =2047,027 тис грн.

БВ_{к IV кв} =20470,266 - 2047,027 -3729,151 *3= 7235,787 тис грн.

III група основних фондів

Розрахуємо первісну вартість введених в експлуатацію на протязі року об'єктів 3-ої групи:

В _{пер ІІІ гр} = 2478,57+1,239+10,052=2489,861 тис. грн.

БВ _{п. І кв} = 27760,88 тис.грн.

АВ _ІКВ =27760,88*0,06 =1665,653 тис. грн

БВ_К._ІКВ= 27760,88- 1665,653 =26095,228 тис.грн.

БВ _{п. ІІ кв} = 26095,228 тис.грн.

АВ _{ІІ кв} = 26095,228 * 0,06 =1565,714 тис.грн.

БВ_{к ІІ кв}= 26095,228 - 1565,714 =24529,515 тис. грн.

БВ _{п. ІІІ кв} = 24529,515 тис.грн.

АВ _ІІІкв = 24529,515 * 0,06 =1471,771 тис. грн

БВ_{к ІІІкв} = 24529,515 - 1471,771 -2489,861 *4 = 13098,301 тис.грн.

БВ_{п. IV кв}= 13098,301 тис.грн.

АВ_IVкв = 13098,301 * 0,06 =785,898 тис.грн.

БВ_{к IV кв} = 13098,301 -785,898 +2489,861=14802,264 тис.грн.

Рем = (198,47*100%)/27760,88=0,71%



Вартість ремонту технологічного обладнання 0,71% , що не перевищує 5% балансової вартості III гр..ОФ, тому її відносимо на собівартість.

ІV група ОФ

БВ_{п І кв} = 23231,58 тис.рн.

АВ_{І кв}= 23231,58*0,15=3484,737 тис.грн.

БВ_{к. І кв} = 23231,58- 3484,737 =19746,843 тис.грн.

БВ_п.,_ІІкв= 19746,843 тис.грн.

АВ_{ІІ кв} = 19746,843 *0,15=2962,026 тис.грн.

БВ_к._ІІкв. = 19746,843 -2962,026 =16784,817 тис.грн.

БВ_п._{ІІІ кв}⁼ 16784,817 тис.грн.

АВІІІ_кв= 16784,817 *0,15=2517,722 тис.грн.

БВ_{к ІІІкв}. =16784,817 - 2517,722 = 14267,095 тис.грн.

БВ_п._ІVкв= 14267,095 тис.грн.

АВ_IVкв = 14267,095 *0,15=2140,064 тис.грн.БВ _{к IVкв}. = 14267,095 -2140,064 = 12127,031 тис.грн

Всі наведені розрахунки приведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

		Балансова вартість ОФ та амортизаційні	відрахування , т.грн.
	1 квартал	2 квартал	3 квартал	4 квартал	Річні аморт.
	Баланс.	Аморт	Баланс.	Аморт.	Баланс.	Аморт.	Баланс.	Аморт.	відрахування
1 група На початок	121702,16 -2434,04	2434,04	119268,12 -2385,36 -129,908	2385,36	116752,85 -2335,057	2335,057	114417,8 -2288,356 +133,056	2288,356	2434,04 +2385,36 + 2335,057 +2288,356
На кінець	119268,12		116752,85		114417,8		112262,5		9442,813
2 група На початок	24547,44 -2457,744 -334,247 +3729,151	2457,744	25484,6 -2548,46 - 191,401	2548,46	22744,739 -2274,47	2274,47	20470,266 -2047,027-3729,151 *3	2047,027	2457,744 + +2548,46 +2274,47 +2047,027
На кінець	25484,6		22744,739		20470,266		7235,787		9327,701
3 група На початок	27760,88 -1665,653	1665,653	26095,228 -1565,714	1565,714	24529,515 -1471,771 -2489,861 *4	1471,771	13098,301 -785,898+2489,861	785,898	1665,653 + 1565,714 +1471,771
									+785,898
На кінець	26095,228		24529,515		13098,301		14802,264		5489,036
4 група На початок	23231,58 -3484,737	3484,737	19746,843 -2962,026	2962,026	16784,817 -2517,722	2517,722	14267,095 -2140,064	2140,064	3484,737 +2962,026 +2517,722 +2140,064
На кінець	19746,843		16784,817		14267,095		12127,031		11104,549
Разом		10042,174		9461,56		8599,02		7261,345	35364,099

Показники, що характеризують основні фонди

1.Середньорічна вартість ОФ

В_вв n В_вивm

Всер = Впр+ -

В_пр - вартість ОФ на початок року

В_вв - вартість ОФ введених на протязі року

n -кількість повних місяців роботи

В_вив - вартість ОФ виведених

m -кількість повних місяців нероботи

В_сер = 197242,06 + (3729,151 *1 *10 +2489,861 * 1*3 + 133,056) / 12 -(3729,151 * 3*9 + 2489,861 *4*5 + 344,247*10 + 191,401*8 + 129,908*6) / 12 = 197242,06 -9278,605 =187963,46 тис. грн.

2. Коефіцієнт спрацювання на початок року

АВп.р

Кспр п.р. = * 100%

ПВп.р

К _{спр п}._р = 425760,09/623002,15* 100% = 68,34%

3.Коефіцієнт спрацювання на кінець року:

АВ п.р. + АВ к.р.

К _{спр.к.р.} = *100%

ПВ п.р

425760,09+35364,099

Кспр к.р. =------------------------------- *100% = 74,02%

623002,15

4. Коефіцієнт придатності на початок року:

Кп п.р=100 - Кспр. п.р

Кп п.р. =100 - 68,34% =31,66 %

5. Коефіцієнт придатності ОФ на кінець року:

К п к.р=100 - Кспр к.р.

К п к.р. =100 - 74,02=25,98 %

6. Коефіцієнт оновлення:

К _{оновлення} = Ввв / ВП к.р * 100%

Ввв = 3729,151 +2489,861 + 133,056=6352,068 тис. грн.

Ввив = 3729,151 * 3+2489,861 *4+344,247+191,401+129,908= 21812,453 тис.грн

ВП_К._Р = ВП_П._Р+В_ВВ-В_ВИВ

ВП_кр =197242,06 + 6352,068 - 21812,453 =181781,67 тис. грн

К _{оновлення} = 6352,068 /181781,67 *100% =3,49%

7. Коефіцієнт вибуття:

К _{вибуття} = Ввив / ВП п.р * 100% = 21812,453 /197242,06 *100%=11,06%

Коефіцієнт вибуття на 7,57 % більший за коефіцієнт оновлення, що свідчить про скорочення парку обладнання.

Коефіцієнт приросту

Ввв - В вив



К _прир = *100% =

ВПк.р

(6352,068 -21812,453)/ 181781,67 *100%= - 8,5 %

Здійснимо порівняння коефіцієнту вибуття з середньою нормою амортизації, яка розраховується за формулою:

x1*f1 +x2*f2 +x3*f3 +x4*f4

На = *100%

x

де х_1,2,3 - первісна вартість відповідно груп ОФ

f_1,2,3 - рівномірна норма амортизації відповідно I, II, III -ої груп ОФ

f₁ =2% f₂ =10% f₃ =6% f₄ =15%

376371*0,02 +106728*0,1 +99146*0,06+40757,15*0,15

На = 100%=4,85%

623002,15

Коефіцієнт вибуття (11,06%) більше ніж середня норма амортизації 4,85 %). Це свідчить про інтенсивне виведення з експлуатації основних фондів.

7. Фондовіддача:

Фвід. =Q*Ц/Всер Ф_від = 4422*38/187963,46 =0,89

8. Фондомісткість:

Ф_міс = 1/Ф_від = 1/0,89 = 1,12 грн/грн



9. Фондоозброєність:

Ф_озб = Всер/Ч пвп = 187963,46 /4127=45,545 тис. грн/люд

10. Рентабельність ОФ:

Роф =Прибуток/С_оф * 100%Р_оф. = 13457,65/ 187963,46 *100% = 7,15 %

Показники, які характеризують використання основних фондів наведені у табл. 1.3.

Отже, середньорічна вартість основних фондів склала 187963,46 грн. На початок року коефіцієнт спрацювання становив 68,34%, на кінець року -збільшився на 5,68%. Коефіцієнт вибуття основних фондів перевищує середню норму амортизації та становить 11,06%.

Аналіз руху основних фондів виявив тенденцію до зменшення парку обладнання (коефіцієнт приросту склав -8,5 %).

Таблиця 1.3

Показники, що характеризують використання основних фондів

Показники	Одиниця виміру	Значення
Середньорічна вартість основних фондів	Грн.	187963,46
Коефіцієнт спрацювання на початок року	%	68,34
Коефіцієнт спрацювання на кінець року	%	74,02
Коефіцієнт придатності на початок року	%	31,66
Коефіцієнт придатності на кінець року	%	25,98
Середня норма амортизації	%	4,85
Коефіцієнт оновлення	%	3,49
Коефіцієнт вибуття	%	11,06
Коефіцієнт приросту ОФ	%	8,5
Фондовіддача	грн./ грн.	0,89
Фондомісткість	грн./ грн.	1,12
Фондоозброєність	грн./ чол.	45545
Рентабельність основних фондів	%	7,15



Аналіз показників використання основних фондів свідчить про неефективність їх використання, а саме: фондомісткість дорівнювала 1,12 грн./грн., а фондовіддача 0,89 грн./грн., рентабельність основних фондів - 7,15 %, фондоозброєність склала 45545 грн./особу. Отже підприємству доцільно зменшувати вартість основних фондів.

2. Оборотні кошти

Норматив ОК по виробничим запасам:

Нв.з =(Нмат + Нн.ф)/Пв.з * 100%

Нмат (Нн/ф) - норматив ОК по матеріалам (напівфабрикатам)

Ноі = Nоі * Рої

Noі -- норма ОК в днях

Р_оі -- середньодобові витрати

Роі = Соі/Тк = Q*Ц/Тк

С_оі - вартість і-го елементу ОК;

Тк - тривалість періоду.

N_о і = Nтран + Nпідг. + Nпоточ. + Nстрах.

Nтран -- час на транспортування; Nпідг. -- складська підготовка;

Nпоточ -- 1/2 інтервалу поставки.

Nстрах --час на відвантаження при зриві поставки.

Nмат = 3+6+5+3 = 17 днів

Nн/ф = 1+5+1+5 =12 днів

Рмат = 4864,2*4,1/360= 55,398 тис. грн.в день

Рн.ф = 4864,2*5,5/360= 79,719 тис. грн. в день

Нмат= 17 * 55,398 = 941,766 тис. грн.

Нн/ф = 12 * 79,719 = 956,628 тис. грн.

Нв.з. = (941,766 +956,628)/63*100% = 3013,324 тис. грн

Норматив ОК по готовій продукції

Нг.п = С_оі гп * t_ком

С_оі гп - середньодобові витрати на виробництво готової продукції; t_ком - час на комплектування та підготовку

Cоігп = Q*Свви/Тк

Соігп = 4864,2*31,04/360= 419,402 тис. грн.в день

Нг.п = 419,402 * 3 =1258,206 тис. грн. в день Норматив ОК по незавершеному виробництву:

Ннзв = Инзв * С_оі = Тц * Кн.в * С_оі

Тц - тривалість виробничого циклу

Кнв - коефіцієнт рівномірного наростання витрат;

Кнв =С₁ + 0,5*С₂ / Свир

С₁ - собівартість в перший день; С₂ - собівартість в інші дні;

С₁ = 4864,2*(4,1+5,9+5,3) = 74422,26 тис. грн.

С₂ = Свир-С₁, С₂ = 150984,76- 74422,26 = 76565,5 тис. грн.



74422,26 +0.5*76565,5

Кн..в = = 0,746

150984,76

Нн.зв = 10 *0,746 * 419,402 = 3128,

74 грн.

Норматив ОК загальний:

Нзаг. =Нвз + Ннзв + Н г.п

Нзаг = 3013,324 + 3128,74 + 1258,206 = 7400,269 тис. грн.

Коефіцієнт оборотності

Коб = Q*Ц/Нзаг = 4864,2*39,5/7400,269 =25,96 оборотів

Коефіцієнт закріплення Кзак = 1/Коб*100; Кзак = 1/25,96*100= 3,85 коп/грн

Тривалість одного обороту To = 360/Коб = 360/25,96= 13,87 днів

Відносне вивільнення ОК Ввід = Тоб/360*(tозв - tозв / (1-tо))

tо - скорочення тривалості одного обороту

Ввід = 192135,9/360*(13,87-13,87/(1-0,08)) = -442,508 тис.грн

Темп росту потреби в ОК:

Т рост = (Нзаг+ Ввід)/Нзаг

7400,269 - 442,508

Трост = = 0.94 або 94%

7400,269



Таблиця 2.1

Показники використання оборотних коштів

Показники	Одиниця	Значення
	виміру
Норматив ОК по виробничим запасам	Тис.грн.	3013,324
Норматив ОК по готовій продукції	Тис.грн.	1258,206
Норматив ОК по незавершеному виробництву	Тис.грн.	3128,74
Норматив ОК загальний	Тис.грн.	7400,269
Коефіцієнт оборотності	Обороти	25,96
Коефіцієнт закріплення	коп./грн	3,85
Тривалість одного обороту	дні	13,87
Відносне вивільнення ОК	Тис.грн.	-442,508 543476,64
Темп приросту потреби в ОК	%	94

Загальний норматив ОК по підприємству склав 7400,269 тис.грн. Аналіз показників ефективності використання ОК свідчить, що коефіцієнт оборотності складає 25,96 оборотів при тривалості одного обороту 13,87 днів та коефіцієнт закріплення 3,85 коп. /грн. За рахунок скорочення тривалості одного обороту на підприємстві відбулося вивільнення ОК в розмірі 442,508 тис. грн. Зменшення потреби в ОК склало 6 %.

3. Показники по труду.

1.Показники базового року

Чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпвп) = 6547 осіб

Товарна продукція:

Т_ов =Q* Ц

Т_ов= 4422*39,5= 174669 тис. грн.

Використання робочого часу на одного робітника:

Календарний фонд робочого часу:

Тк = tдоб * Д кал

tдоб- тривалість доби

Д кал - кількість днів в році

Т_к=24*365=8761 год.

Номінальний фонд робочого часу:

Тн = tзн*(Дкал - Двих -Д св) - tск*Д _ПСВ

Де Т_н - номінальний фонд робочого часу, год.; tзн ~ тривалість зміни

Двих - кількість вихідних днів

Д_св - кількість святкових днів

Дпсв - кількість передсвяткових днів

t_ск -- час, на який скорочується зміна в передсвяткові дні

Т_н= 8*(Зб5-104-10) - 1*6=2002 год. Ефективний фонд робочого часу:

Т_еф = Т_н*(1-Вр.ч)

Т_еф= 2002*(1- 0,39) = 2002*0,61=1221,2 год. де В_{р ч} - втрати робочого часу, год.;

Показники використання робочого часу усього на підприємстві

Т_к = 8761*4127=36156647 людино-год.

Т_н = 2002*4127=8262254 людино-год.

Теф =1221,2*4127=5039892,4 людино-год.

Коефіцієнт виконання норм Квн = tр * Q/Теф * 100%

t_р - трудомісткість виробів



0,94*4422000

К_вн = -- = 0,82 або 82%

5039892,4

Розрахунок фонду оплати праці

Фонд оплати праці робітників визначаємо за прямою відрядною системою оплати праці:

ФОП відр= Р * N

Де Р - розцінок за/одиницю продукції

N - кількість виробленої продукції у звітному періоді

Розцінок за одиницю продукції визначається за формулою:

Р=Сг * t_р ,

де Сг - середня годинна тарифна ставка, грн.

Сг = С_тр1 * Ксер

С_тр1 тарифна ставка 1-го розряду за важких та шкідливих умов праці

К_сер- середній тарифний коефіцієнт

Р_ср - середній тарифний розряд;

Р_м - тарифний розряд менший з двох суміжних; К_м, К_б - менший та більший тарифний коефіцієнт;

С_трі. - тарифна ставка 1-го розряду (за важких та шкідливих умов праці дорівнює 1,4 грн.);

К_Сер. - середній тарифний коефіцієнт;

К сер =((4,6 -4) *1,5 +1,33)/(4,6-4+1) = 1,394

Сг= 1,4*1,394 =1,95 (грн.) Р=1,95*0,94=1,83 грн. /тону

Звідси основний фонд оплати праці основних робітників-відрядників: ФОПвід = 1,83 *4422 = 8092,26 тис. грн.

Загальний фонд оплати праці робітників-відрядників:

ФОПвід.заг =ФОПвідпр + (ФОПвідпр * Зд)

Зд - розмір додаткової заробітної плати

ФОПвід заг = 8092,26 + (8092,26 * 0,61) = 13028,54 тис. грн.

Фонд оплати праці ПВП:

ФОПзаг = ФОПзаг*К₃,

К₃ - коефіцієнт зарплати на обслуговування і управління виробництвом. ФОПзаг = 13028,54 *1,6 = 20845,66 тис. грн.

Відрахування на соціальне страхування становлять 37%, у тому числі

32% до пенсійного фонду, 2,5% - на випадок безробіття, 2,5% -

тимчасова непрацездатність (додатково включає оплату 5 днів лікарняних листів).

Крім того, в деяких виробництвах передбачено страхування від

нещасних випадків від 0,2 до 13,8%.

Відрахування на соціальні потреби:

В_соц = ФОП_заг * Відр

В_соц = 20845,66 * 0,37 = 7712,894 тис грн.



Отже, ФОП з відр. = 20845,66 +7712,894 = 28558,554 тис. грн. Зарплата одного працюючого ПВП за місяць: