21

3

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра ЕУП

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

“Організація виробництва”

2004

РЕФЕРАТ

29 с., без табл., 1 рис., 13 джерел.

Метою курсової роботи є дослідження системного підходу до управління підприємством.

Для досягнення мети буде виконано наступні завдання:

розглянуто сутність системного підходу до управління підприємством;

визначена класифікація елементів системного підходу до управління підприємством;

розглянуто використання системного підходу до управління підприємством у різних виробничих ситуаціях.

Об'єктом курсової роботи буде виступати підприємство в умовах ситуацій реальної ринкової економіки, предметом дослідження курсової роботи буде системний підхід до управління підприємством.

Основним методом дослідження курсової роботи виступатиме метод економічного аналізу.

ВИРОБНИЦТВО, МЕТОДИКА, СИСТЕМА, ПРАЦЯ, СТРУКТУРА, АНАЛІЗ, ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО РІШЕННЯ ЗАДАЧ

КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Загальні поняття теорії систем і системного підходу

1.2 Сутність і принципи системного підходу

2. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

2.1 Проблеми системного підходу: узгодження цілей

2.2 Системний підхід: проблеми оцінки зв'язків у системі

3. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

3.1 Застосування системного підходу до задач керування

3.2 Моделювання як метод системного підходу

3.3 Процеси прийняття керуючих рішень

3.4 Методи аналізу великих систем, планування експериментів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Сутність проблеми системного підходу до керування підприємством складається у наступному. Будь-яка стратегія керування будується на базі визначених представлень про імовірність подій у системі -- і на перших кроках ці імовірності будуть узяті "з голови" чи в кращому випадку з досвіду керування іншими системами. Але в міру "життя" системи не можна випустити з уваги можливість "корекції" керування - використання всього досвіду, що накопичується.

Отже, механічне застосування минулого досвіду є неможливим у світі постійно змінюючихся параметрів та показників зовнішнього оточення системи, у тому числі - економічної системи підприємства. Тому на перший план сучасної економіки виступає застосування системного підходу до керування підприємством.

Практичне вирішення проблеми системного підходу до керування підприємством допоможе підвищити ефективність діяльності підприємства і зберегти конкурентоздатність товарів, що випускаються ним, в умовах сучасної ринкової економіки.

1. ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО РІШЕННЯ ЗАДАЧ КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Загальні поняття теорії систем і системного підходу

Терміни теорія систем і системний аналіз, більш коротко -- системний підхід, незважаючи на період більш 25 років їхнього використання, усе ще не знайшли загальноприйнятого, стандартного тлумачення.

Причина цього факту полягає, швидше за все, у динамічності процесів в області людської діяльності і, крім того, у принциповій можливості використовувати системний підхід практично в будь- який розв'язуваної людиною задачі.

Навіть у визначенні самого поняття система можна знайти досить багато варіантів, частина з яких базується на глибоко філософських підходах, а інша використовує повсякденні обставини, що спонукують нас до рішення практичних задач системного плану.

Виберемо золоту середину і будемо далі розуміти термін система як сукупність (безліч) окремих об'єктів з неминучими зв'язками між ними. Якщо ми виявляємо хоча б два таких об'єкти: вчитель і учень у процесі навчання, продавець і покупець у торгівлі, телевізор і передавальна станція в телебаченні і т.д. -- то це вже система. Коротше, з деякою претензією на пишномовність, можна вважати системи способом існування навколишнього нас світу.

Більш важливо зрозуміти перевага погляду на цей світ з позицій системного підходу: можливість ставити і вирішувати, принаймні, дві задачі:

розширити і поглибити власні представлення про “механізм” взаємодій об'єктів у системі; вивчити і, можливо, відкрити нові її властивості;

підвищити ефективність системи в тому плані її функціонування, що цікавить нас більше всього.

Хоча хронологія науки відносить момент зародження системного підходу до середини поточного сторіччя, проте, можна зрозуміти, що системний підхід існує рівно стільки, скільки існує Homo Sapiens.

Інша справа, що в міру розвитку науки, насамперед -- кібернетики, ця галузь прикладної науки сформувалася в самостійний розділ. Галузі системного підходу просліджуються у всіх “відомчих кібернетиках”: біологічної, медичної, технічної і, звичайно ж, економічної науки. У кожнім випадку об'єкти, що складають систему, можуть бути самого широкого діапазону -- від живих істот у біології до механізмів, чи комп'ютерів каналів зв'язку.

Але, незважаючи на це, задачі і принципи системного підходу залишаються незмінними, що не залежить від природи об'єктів у системі.

Для осіб нашої майбутньої професії найбільший інтерес представляють, природно, економічні системи, а глобальною задачею системного підходу -- удосконалювання процесу керування економікою.

Тому для нас предметом системного підходу є питання збору, збереження й обробки інформації про економічні об'єкти і, можливо, технологічні процеси.

Використовуючи класичне визначення кібернетики як науки про загальні закони одержання, збереження, передачі і перетворення інформації (кібернетика в дослівному перекладі -- мистецтво керувати), можна вважати системний підхід фундаментальним розділом економічної кібернетики.

1.2 Сутність і принципи системного підходу

Системний підхід, як галузь науки, може бути розділений на дві досить умовні частини:

- теоретичну: використовує такі галузі, як теорія імовірностей, теорія інформації, теорія ігор, теорія графів, теорія розкладів, теорія рішень, топологія, факторний аналіз і ін.;

- прикладну, засновану на прикладній математичній статистиці, методах дослідженні операцій, системотехніці і т.п.

Таким чином, системний підхід широко використовує досягнення багатьох галузей науки і цей “захоплення” безупинно розширюється.

Разом з тим, у теорії систем є своє “ядро”, свій особливий метод -- системний підхід до виникаючих задач. Сутність цього методу досить проста: всі елементи системи і всі операції в ній повинні розглядатися тільки як одне ціле, тільки в сукупності, тільки у взаємозв'язку один з одним.

Жалюгідний досвід спроб рішення системних питань з ігноруванням цього принципу, спроб використання локального підходу досить добре вивчений. Локальні рішення, облік недостатнього числа факторів, локальна оптимізація -- на рівні окремих елементів майже завжди приводили до неефективного в цілому, а іноді і небезпечному по наслідках, результату.

Отже, перший принцип системного підходу -- це вимога розглядати сукупність елементів системи як одне чи ціле, більш жорстко, -- заборона на розгляд системи як простого об'єднання елементів.

Другий принцип полягає у визнанні того, що властивості системи не просто сума властивостей її елементів. Тим самим постулюється можливість того, що система має особливі властивості, яких може і не бути у окремих елементів.

Дуже важливим атрибутом системи є її ефективність. Теоретично доведено, що завжди існує функція цінності системи -- у виді залежності її ефективності (майже завжди це економічний показник) від умов побудови і функціонування. Крім того, ця функція обмежена, а значить, можна і потрібно шукати її максимум. Максимум ефективності системи може вважатися третім її основним принципом.

Четвертий принцип забороняє розглядати дану систему у відриві від навколишньої її середовища -- як автономну, відособлену. Це означає обов'язковість обліку зовнішніх чи зв'язків, у більш загальному виді, вимога розглядати аналізовану систему як частину (підсистему) якоїсь більш загальної системи.

Погодившись з необхідністю обліку зовнішнього середовища, визнаючи логічність розгляду даної системи як частини деякої, більшої її, ми приходимо до п'ятого принципу системний підхід -- можливості (а іноді і необхідності) розподілу даної системи на частини, підсистеми. Якщо останні виявляються недостатньо прості для аналізу, з ними роблять ті ж процедури. Але в процесі такого розподілу не можна порушувати попередні принципи -- поки вони дотримані, розподіл виправданий, що гарантує застосовність практичних методів, прийомів, алгоритмів рішення задач системного підходу.

Усе викладене вище дозволяє формалізувати визначення терміна система у виді -- багаторівнева конструкція з елементів, що взаємодіють, поєднуваних у підсистеми декількох рівнів для досягнення єдиної мети функціонування (цільової функції).

2. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

2.1 Проблеми системного підходу: узгодження цілей

Як уже відзначалося, у більшості випадків (в економічних системах -- повсюдно), показником повноти досягнення мети “життя” системи служить вартісної показник. Зрозуміло, що вибір показника -- критерію ефективності системи, є заключним етапом формулювання цілей і задач системи. Але не можна випустити з уваги, що від цього етапу будуть залежати наші представлення про властивості системи і результати застосування самого системного підходу.

Припустимо, що стосовно деякої системи усі формальні питання опису вже благополучно вирішені. Що ж далі?

А далі треба системою керувати -- точніше, вирішувати питання про алгоритм чи тактику керування для досягнення найбільшої ефективності. Швидше за все, саме в цій області і лежить поле професійної діяльності у нашій майбутній професії -- ділового адміністрування, рішення задач організаційно-управлінського характеру.

Начебто б усе дуже просто -- є підприємство, виділені його підсистеми (відділи), визначені функції кожної підсистеми і кожного елемента в них, описані зв'язки усередині системи і стосовно зовнішнього середовища. Так нехай кожен елемент функціонує оптимально -- найбільше ефективно робить свою справу.

Але тут майже завжди виникають протиріччя, суть яких можна визначити за допомогою приклада, що став класичним.

Розглянемо діяльність деякої фірми, що робить визначені види продукції і, природно, що прагне одержати максимальную прибуток від її продажу. Нехай зважується просте питання -- скільки готової продукції зберігати на складі підприємства і скільки різновидів її повинне вироблятися? Подивимося на “частки” інтереси різних відділів фірми і відразу ж знайдемо їхню розбіжність.

Так, кожний з відділів зацікавлений у досягненні глобальної мети -- максимумі прибутку фірми (якщо це не так, то системний підхід тут неспроможний). Але!

- Виробничий відділ буде зацікавлений у тривалому і безупинному виробництві того самого виду продукції. Тільки в цьому випадку будуть найменшими витрати на налагодження устаткування.

- Відділ збуту, навпаки, буде відстоювати ідею виробництва максимального числа видів продукції і великих запасів на складах.

- Фінансовий відділ, звичайно ж, буде наполягати на мінімумі складських запасів -- те, що лежить на складі, не може приносити прибутку!

- Навіть відділ кадрів буде мати свою локальну цільову функцію -- робити продукцію завжди (навіть у періоди ділового спаду) і в тому самому асортименті, тому що в цьому випадку не буде проблем плинності кадрів.

У цьому виявляється складність задачі керування такою великою системою з досягненням глобальної мети -- максимуму прибутку.

Ясно, що прийдеться ставити і вирішувати задачі узгодження цілей окремих підсистем і добре ще, якщо показники ефективності підсистем мають ту ж розмірність, що і показник (критерій) ефективності системи в цілому. Адже цілком може виявитися, що ефективність роботи деяких підсистем доводиться вимірювати не в грошовому вираженні, а за допомогою інших, не числових, показників.

Парадокс цієї проблеми складається у тому, що, хоча вона дійсно виявляється при застосуванні принципів системного підходу до керування підприємством, але вирішити її можна також лише за допомогою системного підходу: локальне вирішення неможливе, бо ні одне з них просто не зможе “побачити” сутність проблеми. Таким чином, системний підхід у даному разі є не створювачем проблеми, а лише її індикатором і одночасно - шляхом до вирішення.

2.2 Системний підхід: проблеми оцінки зв'язків у системі

Розглянемо тепер питання про зв'язки системи -- між окремими елементами підсистем, підсистемами різних рівнів і зв'язках із зовнішнім середовищем. Хоча б умоглядно можна думати наявність каналів, по яких ці зв'язки виробляються. Але чим же “наповнені” такі канали? Швидше за все, в економічних системах можна знайти і виділити тільки три типи наповнювачів:

продукція;

гроші;

інформація.

Немає потреби пояснювати принципові розходження продукції і грошей. Що ж стосується інформації, то можна згадати відповідь батька кібернетики Н.Вінера на питання -- так що ж таке інформація: це НЕ матерія і НЕ енергія!

Виникає питання про те, як же погоджувати ці зовсім непорівнянні показники, як привести їх до “загального знаменника”? Адже без такого узгодження неможливо буде установити єдиний показник ефективності системи в цілому.

Друга проблема оцінки зв'язків у системі стане зрозумілої, якщо прийняти умовний розподіл систем на природні і штучні. Ніхто не стане заперечувати, що в природі усе взаємозалежно -- усе має свій кінець, свій початок. І, проте, усі погодяться з тим, що “поводження” природи (а тим більше -- людини) неможливо передбачити зі 100% упевненістю.

Таким чином, друга проблема оцінки зв'язків при системному підході полягає в тому, що кількості продукції, суми грошей і показники інформаційних потоків у каналах зв'язку системи мають стохастичную, імовірнісну природу -- їхнього значення в даний момент часу не можна пророчити абсолютно надійно.

Тому при системному підході часто приходиться мати справу не з конкретними значеннями величин, не з заздалегідь визначеними подіями, а з їх оцінками за минулими спостереженнями чи за прогнозами на майбутнє. Звідси виникає необхідність використання спеціальних, здебільшого прикладних, методів математичної статистики.

Якщо тепер згадати основне призначення системного підходу -- одержати рекомендації з питанням керування чи системою, принаймні, по удосконалюванню цього керування, то виникає питання -- а чи завжди виправданим є системний підхід? Адже ясно, що для його реалізації будуть потрібні певні і, можливо, чималі витрати часу і засобів. Але, якщо висновки системного підходу, одержані на його основі рекомендації, майже завжди не цілком достовірні, то виходить, що ми ризикуємо? Так, це так і є.

Без ризику помилки в реальному, навколишньому нас світі просто жити, а тим більше діяти, -- практично неможливо. Треба усвідомити, що навіть точне дотримання рекомендаціям науки не дає гарантії одержати саме те, що ми задумали, проектували, планували. У розраду лише скажемо, що можна ризикувати без спроб прорахувати можливі наслідки і можна ризикувати в умовах, коли використані всі наукові методи оцінки цих наслідків.

Це зовсім протилежні підходи, але не можна вважати жоден з них "юридично законним" чи вытекающим з яких ні будь законів природи, не можна вважати стиль керування системою на основі системного підходу "правильним", "сучасним", "культурним". Інша справа -- не знати про можливість застосування системного підходу до питань керування -- от це неправильно, некультурно.

3. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

3.1 Застосування системного підходу до задач керування

Розглянемо конкретний приклад застосування системного підходу до задачі керування.

Наприкінці 70 р. м. український МінВуз прийняв рішення глобального обліку інформації про поточну успішності студентів усіх вузів України. Справа була поставлена з розмахом -- кожні два тижні семестру всі студенти вузу проходили атестацію по всіх навчальних дисциплінах. Уся ця лавина інформації (звичайно ж, недостовірної -- у виді прогнозу майбутньої оцінки на іспиті) передавалася в Київ.

У Криворізькому гірничорудному інституті (тепер -- технічний університет) спробували використовувати ситуацію для удосконалення керування навчальним процесом, оскільки процес збору інформації був обумовлений наказом по міністерству.

На першому етапі системного підходу до задачі було вирішене питання про виділення підсистем і їхніх елементів. Як основні підсистеми розглядалися всего три їхні різновиди:

підсистема “Студенти”;

підсистема “Кафедри”;

підсистема “Деканати”.

Було зрозуміле, що локальні цілі кожної з підсистем відрізнялися друг від друга (у першому випадку це навчання, у другому -- навчання, у третьому -- керування навчанням на рівні факультету).

Разом з тим була і єдина мета функціонування вузу -- підготовка фахівців з вищою освітою. Була визначена і міра оцінки ефективності системи в цілому, нехай навіть у такому примітивному виді, як екзаменаційні оцінки знань. Приймалася в увагу ієрархія підсистем у плані підпорядкування, спрямованість потоків знань і інформації, канали зв'язку між ланками.

Були змістовно сформульовані дві задачі:

- як за результатами поточного контролю знань оцінити ефективність процесу навчання на даному інтервалі семестру, знайти “вузькі місця” цього процесу;

- як оцінити ефективність керуючих впливів на систему навчання на кінцевому його етапі -- після підведення підсумків сесії.

При цьому заздалегідь передбачалося, що “винуватцями” недостатньої ефективності навчання можуть виявитися елементи кожної з підсистем.

Справді, низька успішність може бути обумовлена різними причинами:

слабкою попередньою підготовкою студентів;

малоефективними в даних умовах методами навчання;

промахами в організації навчання.

Помітимо, що ці висновки поки ніякого відношення до системного підходу не мають, вони сформульовані на підставі розуміння особливостей процесу навчання.

Тут, на цьому етапі системного підходу в будь-якій сфері завжди необхідно звертатися до “технології” процесів, що відбуваються в системі. А це означає, що в попередній частині системного підходу в однаковій мірі повинні брати участь як фахівці в області системного підходу, так і знавці процесів даної системи. Участь одного з них -- особи, що приймає рішення (далі -- ЛПР), є обов'язковою.

На наступному етапі були розроблені методи збору, збереження й обробки інформації. І тут, як у будь-якому випадку системного підходу до задач керування, довелося вирішувати проблему даних, що збираються.

Насамперед, довелося поставити і вирішити питання про оцінки поточного контролю знань, Оскільки це не метри, чи літри, кілобайти, оскільки не існує шкали знань, то що повинно означати оцінка поточного контролю?

Після обговорення цих питань у середовищі фахівців (експертів в області навчання у вищій школі) було прийняте рішення -- оцінка поточного контролю знань розглядається як прогноз екзаменаційної оцінки.

Така домовленість між ЛПР і фахівцями системного підходу була б необхідна й у тому випадку, коли мова б йшла не про знання, а про майбутні прибутки чи надої!

Тут можливе розходження у вірогідності прогнозу, але зі стохастичним характером даних системного підходу приходиться миритися -- така природа явищ у реальному житті.

Далеко не завжди “вимір” чогось можна робити без відчутних наслідків. І нехай навіть збір інформації не приносить прямого морального чи матеріального збитку, що іноді цілком можливо, хоча і не завжди очевидно. Головне в іншому -- якщо ми хочемо мати інформацію про елемент системи, то треба прагнути одержати її з найменшими, інформаційними ж, витратами.

У розглянутому прикладі не використовувалися ніякі прилади, позбавлені розуму й емоцій, -- джерелами даних і “вимірниками” були люди! Справді, необхідність пророчити свої власні досягнення в умовах, коли вони не тільки від тебе залежать (прогнозувати підсумку іспиту студента), поза всякими сумнівами, хоч мало-мало, але все-таки змінює один з елементів, тобто викладача.

Таким чином, при застосування системного підходу обов'яхковою є комплексна взаємодія всіх елементів підсистем з урахуванням можливого ступеня недосконалості природи таких елементів.

3.2 Моделювання як метод системного підходу

Однієї з проблем, з яким зіштовхуються майже завжди при проведенні системного підходу, є проблема експерименту в системі чи над системою. Дуже рідко це дозволено моральними законами чи законами безпеки, але часто зв'язано з матеріальними витратами і значними втратами інформації.

Досвід усієї людської діяльності учить -- у таких ситуаціях треба експериментувати не над об'єктом, що цікавить нас чи предметом системою, а над їхніми моделями. Під цим терміном треба розуміти не обов'язково модель фізичну, тобто копію об'єкта в зменшеному чи збільшеному виді. Фізичне моделювання дуже рідке застосовано в системах, хоч як зв'язаних з людьми. Зокрема в соціальних системах (у тому числі -- економічних) приходиться використовувати математичне моделювання.

Нехай потрібно знайти площа прямокутника зі сторонами 2 і 8 метрів. Вимір сторін зроблений приблизно -- інших вимірів відстаней не буває! Як вирішити цю задачу? Звичайно ж -- не шляхом малювання прямокутника (навіть у зменшеному масштабі) і наступній розбивці його на квадратики з остаточним підрахунком їхнього числа. Так, безумовно, ми знаємо формулу S = BH і скористаємося нею -- застосуємо математичну модель процесу визначення площі.

Повертаючи до початого раніше прикладу системного підходу навчання, можна помітити, що там немає чого обчислювати по формулах -- де ж їх узяти. Це так і є, не існує методів розрахунку в такій сфері як “прийом- передача” знань і сумнівно, щоб ці методи коли-небудь з'явилися.

Але це є несуттєвим, адже не існує формули травлення, а люди таки їдять, планують процес харчування, керують їм і навіть успішно.

Так що ж? Якщо немає математичних моделей -- не видумувати ж їх самому? Відповідь на це питання найпростіший: усім це вміти і робити -- не обов'язково, а от тому, хто узявся вирішувати задачі системного підходу -- приходиться і дуже часто. Іноді тут можлива підказка природи, знання технології системи; у ряді випадків може виручити експеримент над реальною чи системою її елементами (т.зв. методи планування експериментів) і, нарешті, іноді приходиться прибігати до методу “чорної шухляди”, припускаючи деякий статистичний зв'язок між його входом і виходом.

Такою “шухлядою” у розглянутому прикладі вважався не тільки студент, але і всі інші елементи системи -- викладачі й особи, що організують навчання.

Зовнішнє середовище

Вхід Вихід

Зворотній зв'язок

Рисунок 2.1. - Черговість аналізу зв'язків системи за принципом “чорного ящика”

Звичайно, можливі ситуації, коли всі процеси у великій системі описуються відомими законами природи і коли можна сподіватися, що запис рівнянь цих законів дасть нам математичну модель хоча б окремих елементів чи підсистем. Але й у цих, рідких, випадках виникають проблеми не тільки в плані складності рівнянь, неможливості їхнього аналітичного рішення (розрахунку по формулах). Справа в тому, що в природі важко знайти приклади “чистого” прояву її окремих законів -- найчастіше супутні явища та фактори впливу “змазують” теоретичну картину.

Ще одна важлива обставина, яку приходиться враховувати при математичному моделюванні. Прагнення до простих, елементарних моделей і викликане цим ігнорування ряду факторів може зробити модель неадекватною реальному об'єкту, грубо говорячи -- зробити її неправдивою. Знову таки, без активної взаємодії з технологами, фахівцями в області законів функціонування систем даного типу, при системному підході не обійтися.

У системах економічних, що представляють основний інтерес, приходиться прибігати здебільшого до математичного моделювання, правда в специфічному виді -- з використанням не тільки кількісних, але і якісних, а також логічних показників.

Добре себе зарекомендували на практиці наступні моделі:

міжгалузевого балансу;

росту;

планування економіки;

прогностичні;

рівноваги і ряд інших.

Завершуючи питання про моделювання при виконанні системного підходу, резонно порушити питання про відповідність використовуваних моделей реальності.

Ця відповідність чи адекватність можуть бути очевидними чи навіть експериментально перевіреними для окремих елементів системи. Але вже для підсистем, а тим більше системи в цілому існує можливість серйозної методичної помилки, зв'язана з об'єктивною неможливістю оцінити адекватність моделі великої системи на логічному рівні.

Іншими словами -- у реальних системах цілком можливо логічне обґрунтування моделей елементів. Ці моделі ми саме і прагнемо будувати мінімально достатніми, простими настільки, наскільки це можливо без утрати сутності процесів. Але логічно осмислити взаємодія десятків, сотень елементів людина вже не в змозі. І саме тут може “спрацювати” відоме в математику наслідок зі знаменитої теореми Гёделя -- у складній системі, цілком ізольованої від зовнішнього світу, можуть існувати істини, положення, висновки цілком “припустимі” з позицій самої системи, але не мають ніякого змісту поза цією системою.

Тобто, можна побудувати логічно бездоганну модель реальної системи з використанням моделей елементів і робити аналіз такої моделі. Висновки цього аналізу будуть справедливі для кожного елемента, але адже система -- це не проста сума елементів, і її властивості не просто сума властивостей елементів.

Звідси випливає висновок -- без обліку зовнішнього середовища висновки про поводження системи, отримані на основі моделювання, можуть бути цілком обґрунтованими при погляді зсередини системи. Але не виключена і ситуація, коли ці висновки не мають ніякого відношення до системи -- при погляді на неї з боку зовнішнього світу.

Для пояснення повернемося до розглянутого раніше прикладу. У ньому майже всі елементи були побудовані на цілком виправданих логічних постулатах (допущеннях) типу: якщо студент Іванов одержав оцінку “знає” по деякому предметі, і відвідав усі заняття по цьому предметі, і керування його навчанням було на рівні “Так” -- то імовірність одержання їм оцінки “знає” буде вище, ніж при відсутності хоча б однієї з цих умов.

Але як на підставі системного підходу такої моделі відповісти на найпростіше запитання; який внесок (хоча б по шкалі “менше”) кожної з підсистем в отримані фактичні результати сесії? А якщо є числові описи цих внесків, то якою є довіра до них? Адже керуючі впливи на систему навчання часто можна робити тільки через семестр чи рік.

Тут приходить на допомогу особливий спосіб моделювання -- метод статистичних іспитів (Монте Карло). Суть цього методу проста -- імітується досить довге “життя” моделі, кілька сотень семестрів для нашого приклада. При цьому моделюються і реєструються випадково мінливі зовнішні (вхідні) впливи на систему. Для кожної із ситуацій по рівняннях моделі прораховуються вихідні (системні) показники. Потім виробляється зворотний розрахунок -- по заданих вихідних показниках виробляється розрахунок вхідних. Звичайно, ніяких збігів ми не повинні очікувати -- кожен елемент системи при вході “Так” зовсім не обов'язково буде “Так” на виході.

Але існуючі сучасні методи математичної статистики дозволяють відповісти на запитання -- а чи можна і, з якою довірою, використовувати дані моделювання. Якщо ці показники довіри для нас достатні, ми можемо використовувати модель для відповіді на поставлені вище питання.

3.3 Процеси прийняття керуючих рішень

Нехай побудована модель системи з дотриманням усіх принципів системного підходу, розроблені і “обкачані” алгоритми необхідних розрахунків, приготовлені варіанти керуючих впливів на систему. Треба зрозуміти, що ці впливи не завжди полягають у змінах рівня деяких вхідних параметрів -- це можуть бути варіанти структурних перебудов системи.

Отож -- усе це є. І що ж далі? Пора і керувати, керувати з єдиною метою -- підвищення ефективності функціонування системи (однокритериальная задача) чи з одночасним досягненням декількох цілей (многокритериальная задача).

Природно, ми порушуємо питання: “А що буде, якщо …?” і очікуємо відповіді. Але тут не слід очікувати чуда, не можна сподіватися на однозначну відповідь. Якщо приміром, ми цікавимося питанням -- “до чого приведе збільшення на 20% закупівель цементу?”, то ми повинні не дивуватися, одержавши відповідь -- “Це приведе до збільшення рентабельності виробництва цегли на величину, що з імовірністю 95% не буде нижче 6% і не буде вище 14%”. І це ще дуже змістовна відповідь, можуть бути і більш “розпливчасті”!

Тут доречно востаннє звернутися до приклада з аналізом системи навчання і відповісти на можливе запитання -- а як же були використані висновки системного підходу навчання в КГРІ? Відповідь -- ніяк.

Можна тепер відкрити ще одну (не останню) таємницю системного підходу. Справа в тому, що долю розробок по керуванню великими системами повинне вирішувати тільки ЛПР, і тільки ця людина (чи колективний орган) вирішує питання подальшої долі підсумків застосування системного підходу. Важливо відзначити, що це правило ніяк не зв'язане ні з “важливістю” конкретної галузі промисловості чи торгівлі, ні з політичними обставинами, ні з державним ладом. Усі набагато простіше -- мудрість батьків-засновників системного підхіду проявилася, насамперед, у тому, що неповнота вірогідності висновків системного підходу була ними заздалегідь обговорена.

Тому ті, хто веде системний підход, не повинні претендувати на обов'язкове використання своїх розробок; факти відмовлення від їхнього використання не є показником непридатності цих розробок.

З іншого боку, ті, хто приймають рішення, повинні настільки ж чітко розуміти, що розпливчастість висновків системний підхід є неминучою, вона може бути обумовлена не промахами підходу, а самою природою чи помилкою постановки задачі.

3.4 Методи аналізу великих систем, планування експериментів

Ще на початку розгляду питань про цілі і методи системного підходу ми знайшли ситуації, у яких немає можливості описати елемент системи, підсистему і систему в цілому аналітично, використовуючи системи рівнянь чи хоча б нерівностей.

Іншими словами -- ми не завжди можемо побудувати чисто математичну модель на будь-якому рівні -- елемента системи, підсистеми чи системи в цілому.

Такі системи іноді дуже влучно називають "погано організованими" чи "слабко структурованими".

Так уже склалося, що протягом майже 200 років після Ньютона в науці вважалося непорушним положення про можливість "чистого" чи однофакторного експерименту. Передбачалося, що для з'ясування залежності величини Y=f(X) навіть при очевидній залежності Y від цілого ряду інших перемінних завжди можна стабілізувати всі перемінні, крім X, і знайти "особистий" вплив X на Y.

Лише порівняно недавно погано організовані чи, як їх ще називають -- великі системи цілком "законно" стали вважатися особливим середовищем, у якому невідомими є не лише зв'язки усередині системи, але й елементарні процеси.

Аналіз таких систем (у першу чергу соціальних, а значить - і економічних) можливий при єдиному, науково обґрунтованому підході -- визнанні схованих, невідомих нам причин і законів, процесів. Часто такі причини називають латентними факторами, а особливі властивості процесів -- латентними ознаками.

Виявилася і вважається також загальновизнаної можливість підходу таких систем з використанням двох, принципово різних чи підходів методів.

Перший з них може бути названий методом багатомірного статистичного аналізу. Цей метод був обґрунтований і застосований видним англійським статистиком Р.Фішером у 20-ті роки минулого сторіччя. Подальший розвиток багатомірної математичної статистики як науки і як основи багатьох практичних додатків вважається причинно зв'язаним з появою й удосконалюванням комп'ютерної техніки. Якщо в 30-ті роки, при ручній обробці даних удавалося вирішувати задачі з обліком 2-3 незалежних перемінних, те 1965 року зважувалися задачі з 6 перемінними, а до 70-80 років їхнє число вже наближалося до 100.

Другий метод прийнятий називати кібернетичним чи "вінеровським", зв'язуючи його назву з батьком кібернетики Н.Вінером. Коротка сутність цього методу -- чисто логічний аналіз процесу керування великими системами. Народження цього методу було цілком природним -- коли незабаром ми визнаємо існування погано організованих систем, то логічно порушувати питання про пошук методів і засобів керування ними. Зовсім безглуздо порушувати питання про розподіл струмів в електричному ланцюзі -- це процеси в добре організованій (законами природи) системі.

Цікаво, що обидва методи, незважаючи на зроблене розходження між собою, можуть застосовуватися і з успіхом застосовуються при системному підході тих самих систем.

Так, наприклад, інтелектуальна діяльність людини вивчається "фішеровським" методом -- багато психологів, як іронічно зауважує В.В.Налимов, "упевнені, що їм удасться розібратися в результатах численних тестових іспитів ".

З іншого боку, побудова систем штучного інтелекту являє собою спроби створення комп'ютерних програм, що імітують поводження людини в області розумової діяльності, тобто застосування "вінерівського" методу.

Неважко зрозуміти, що економічні системи, швидше за все, варто віднести саме до погано організованих -- насамперед, тому, що одним з видів елементів у них є людина. А раз так, то не дивно, що при системному підході в економіці буде потрібно "натурний" експеримент.

У найпростішому випадку мова може йти про деякий елемент економічної системи, про яке нам відомі лише зовнішні впливи (що потрібно для нормального функціонування елемента) і вихідні його реакції (що повинен "робити" цей елемент).

У якому те змісті рятівної є ідея розгляду такого елемента як "чорного ящика" (рисунок 2.1). Використовуючи цю ідею, ми визнаємося, що не в змозі простежити процеси усередині елемента і сподіваємося побудувати його модель без таких знань.

Нагадаємо класичний приклад -- незнання процесів травлення в організмі людини не заважає нам організовувати своє харчування по "входу" (споживані продукти, режим харчування і т.д.) з обліком "вихідних" показників (ваги тіла, самопочуття й інших).

Отож, наші наміри цілком конкретні в частині "що робити" -- ми збираємося подавати на вхід елемента різні зовнішні, керуючі впливи і вимірювати його реакції на ці впливи.

Тепер треба настільки ж чітко вирішити -- а навіщо ми це будемо робити, що ми сподіваємося одержати. Питання цей непросте -- дуже рідко можна дозволити собі просто задовольнити свою допитливість. Як правило, експерименти над реальною економічною системою є вимушеною процедурою, зв'язаною з визначеними витратами на сам експеримент і, крім того, з ризиком непоправних негативних наслідків.

Теоретичне обґрунтування і методика дій у таких ситуаціях складають предмет особливої галузі кібернетики -- теорії планування експерименту.

Введемо наступну термінологію:

- усе, що подається на вхід елемента, будемо називати керуючими впливами чи просто впливами;

- усе, що виходить на виході елемента, будемо називати реакціями;

- якщо ми можемо виділити в системі (чи підсистемі) трохи в деякому змісті однотипних елементів, то їхня сукупність будемо називати блоком;

- змістовний опис своїх дій стосовно елементів блоку будемо називати планом експерименту.

Дуже важливо чітко сформулювати мету планованого експерименту. Зрештою, ми можемо і не одержати ніякої інформації про сутність процесів у ланцюжку "вхід-вихід" у самому елементі.

Але якщо ми знайдемо корисність деяких, доступних нам впливів на елемент і переконаємося в надійності отриманих результатів, то досягнемо головної мети експерименту -- відшукання оптимальної стратегії керування елементом. Неважко зміркувати, що поняття "керуючий вплив" дуже широке -- від звичайних наказів до підключення до елемента джерел енергетичного чи інформаційного "харчування".

Виявляється, що вже саме складання плану експерименту вимагає визначених пізнань і деякої кваліфікації.

Досвід доводить доцільність включення в план наступних чотирьох компонентів:

- опис безлічі стратегій керування, з якого ми сподіваємося вибрати найкращу;

- специфікацію чи детальний порівняльний опис елементів блоку;

- правила розміщення стратегій на блоці елементів;

- специфікацію вихідних даних, що дозволяють оцінювати ефективність елементів.

Уважний розгляд компонентів плану експерименту дозволяє помітити, що для його реалізації вимагаються знання в різних областях науки, навіть якщо мова йде про економічну систему. Так, при виборі керуючих впливів не обійтися без мінімальних знань в області технології (не завжди це -- чиста економіка), дуже часто потрібні знання в області юридичних законів, екології. Для реалізації третього компонента зовсім необхідні знання в області математичної статистики, тому що доводиться використовувати поняття розподілів випадкових величин, їхніх математичних чекань і дисперсій. Цілком можуть виникнути ситуації, що вимагають застосування непараметричних методів статистики.

Таким чином, практичне застосування системного підходу до керування підприємтсвом вимагає обов'язкового залучення знань з паралельних областей науки, що передбачає залучення до реалізації системного підходу спеціалістів у необхідних областях, без чого реалізувати системний підхід неможливо.

ВИСНОВКИ

Виконавши курсову роботу, ми можемо зробити наступні висновки.

Предметом системного підходу є питання збору, збереження й обробки інформації про економічні об'єкти і технологічні процеси.

Система -- це багаторівнева конструкція з елементів, що взаємодіють, поєднуваних у підсистеми декількох рівнів для досягнення єдиної мети функціонування (цільової функції).

Проблема оцінки зв'язків при системному підході полягає в тому, що кількість продукції, суми грошей і показники інформаційних потоків у каналах зв'язку системи мають стохастичную, імовірнісну природу -- їхнього значення в даний момент часу не можна пророчити абсолютно надійно.

Економічні системи відносять до погано організованих, тому, що одним з видів елементів у них є людина. Тому для системного підходу в економіці використовують принцип “чорного ящика”.

Практичне застосування системного підходу до керування підприємтсвом вимагає обов'язкового залучення знань з паралельних областей науки, що передбачає залучення до реалізації системного підходу спеціалістів у необхідних областях, без чого реалізувати системний підхід неможливо.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

А.А. Богданов. Тектология. - М.: Экономика, 1989. - 968 с.

Н.Л. Карданская. Основи принятия управленческих решений: Учебное пособие. - М.: Русская деловая литература, 1998. - 644 с.

Р.А. Фатхутдинов. Организация производства. - М.: Бизнес- школа “Интел- синтез”, 2000. - 670 с.

Веснин. Основи менеджмента. учебник - М.: Институт международного права и экономики. - 1996. - 454 с.

Герчиков И.Н. Менеджмент. учебник - М.: Банки и биржи. - 1994. - 652 с.

Менеджмент организации. Учебное пособие / под ред. З, П. Румянцевой, Н.А. Саламатина. - М.: ИНФРА-М. - 1997. - 312 с.

К. Ховард, Э. Коротков. Принципи менеджмента. Учебное пособие - М.: ИНФРА-М. - 1996. - 325 с.

Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс: Принципи, проблеми и политика. - М.: Республика, 1992. - 452 с.

Макаренко М.В., Махалина О.М. Виробничий менеджмент. Учебное пособие для ВУЗов. - М.:Мир, 1998. - 387 с.

Мэскон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992. - 677 с.И. В. Блауберг, Э. Г. Юдин. Становлення і сутність системного підходу. К.: Основи, 1973. - 622 с.

С. Янг Системное управление организацией. М.: Современник, 2003. - 312 с.

Ларичев О.И. Hаука и искусство принятия решений. М.: Hаука, 1997. - 593 с.

Hиканоров С.П. Системний підход: етап розвитку методології рішення проблем у США. Харків: ЮрПлюс, 2001. - 387 с.