1. Інновації: сутність та класифікація

Розмаїтість специфічних умов в інноваційній діяльності, зокрема економічних, організаційних й інших призводить до того, що, незважаючи на спільність предмета інновацій, кожне її впровадження є унікальним. Водночас існує сила-силенна класифікацій інновацій і, відповідно, суб'єктів інноваційної діяльності. Розглянемо деякі з них.

Існують розбіжності між радикальними інноваціями і такими, що вдосконалюють або модифікують, відображають якісні розходження у рівні новизни відповідних нововведень і вказують на залежність других від перших. Радикальні інновації слугують за базу для наступних удосконалень. За цими розбіжностями простежуються два істотно різних типи суб'єктів інноваційної діяльності, їхні організаційні структури багато в чому протилежні, а їхнє співвідношення є вельми діалектичним. Після впровадження радикальної інновації вдосконалююча сприяє подальшому її розвиткові й подовжує ефект.

Проте на початкових стадіях радикальні інновації наштовхуються на опір з боку механізмів і структур удосконалюючої діяльності.

Особливості інноваційних процесів, які має враховувати інноваційний менеджер при створенні організаційно-економічного механізму власної справи, випливають із переважного виду нововведення. Важливим етапом аналізу інновацій є їхня класифікація за певними ознаками (табл. 2.1). Наведені в таблиці класифікації підтверджують, що процеси нововведень є різноманітними й різними за своїм характером, а отже форми їхньої організації, масштаби і способи впливу на інноваційну діяльність також дуже різноманітні

Таблиця 2.1 Класифікація нововведень

Ознака класифікації	Віші нововведень
За ступенем радикальності (новизни, інноваційному потенціалу, оригінальності технічного рішення і т. ін.)	Радикальні (піонерні, базові, наукові і т. ін.), ординарні (винаходи, нові технічні рішення)
За характером застосування: * продуктові; * технологічні; * соціальні; * комплексні; * ринкові	Орієнтовані на виробництво і використання нових продуктів. Націлені на створення й застосування нової технології. Орієнтовані на побудову й функціонування нових структур
За стимулом появи (джерелом)	Нововведення, спричинені розвитком науки і техніки, потребами виробництва і ринку
За роллю у відтворювальному процесі	Споживчі й інвестиційні
За масштабом (комплексності)	Складні (синтетичні) і прості
Для кого є нововведеннями	Для виробника і споживача; для суспільства в цілому; для ринку

Серед економістів, які досліджують проблеми нововведень, важливе місце належить німецькому вченому Г. Меншу, котрий намагався пов'язати темпи економічного зростання й циклічність із появою базисних нововведень. На його думку, в моменти, коли базисні нововведення вичерпують свій потенціал, виникає ситуація «технологічного пата», що й визначає застій в економічному розвитку [5]. Така постановка питання і введення в обіг даного визначення мають велике наукове, а зважаючи на сучасну ситуацію в Україні, -- і практичне значення. Г. Менш вважав, що промисловий розвиток -- це перехід від одного технологічного пата до іншого. Завдяки появі базисних нововведень виникають нові підприємства, цикли розвитку яких взаємозалежні. Виробництво нових товарів на початковій стадії. як правило, відстає від попиту й тому характеризується в цей період високими темпами зростання. Менш пов'язує циклічність економіки з циклічністю нововведень і фазами розвитку нових підприємств. Він вказував на момент, коли виробництво нових товарів починає перевищувати попит. Від цього часу фірми починають шукати виходи на зовнішні ринки, падає норма прибутку, і все менше засобів спрямовується на інвестиції. Капітали перетікають на фінансові ринки. Рано чи пізно спекулятивні фінансові операції сягають гігантських розмірів, і норма прибутку в грошово-кредитній сфері стає нижчою від такої у промисловості. На думку Менша, це означає, що фінансова сфера дозріла для інвестицій у реальний сектор. Це дуже актуально для української практики. Очевидно, що економіка України не готова до інвестицій, оскільки прибутковість фінансових операцій перевищує середню прибутковість фінансових інвестицій.

Багато положень концепції Менша було критично розглянуто й розвинуто іншими авторами. Зокрема, німецький економіст А. Кляйнкнехт уточнює тезу про формування кластерів інновацій на стадії депресії. Він вважає, що кластери інновацій-продуктів дійсно утворяться на фазі депресії, а от інновацій-процесів -- на стадії підвищення «довгої хвилі».

Значне місце в теорії інноваційного менеджменту посідають концепції, що висвітлюють формування технологічних систем та способи поширення інновацій. Ці концепції розвиває ряд учених, серед них можна виділити англійських економістів К. Фрімена, Д. Кларка та Л. Суіте. Вони ввели поняття технологічної системи взаємозалежних сімейств технічних та соціальних інновацій. На думку авторів, темпи економічного зростання залежать від формування, розвитку і старіння технологічних систем. Дифузія, або процес поширення інновацій, розглядається ними як механізм розвитку технологічної системи. Автори пов'язують темпи дифузії нововведень з ринковим механізмом. Вони відзначають, що дифузія інновацій вимагає відповідних умов і стимулювання. Поштовхом до розвитку економіки служить поява базисних інновацій в окремих галузях виробництва (тут проглядається подібність з концепцією Менша). Старіння технологічних систем в одних країнах і поява нових в інших призводить до нерівномірності міждержавного розвитку. Економічне зростання розглядається як наслідок появи нових галузей.

Серед російських учених, що вивчають проблеми циклічності і зробили гідний внесок у розробку багатьох теоретичних і практичних аспектів згаданої проблеми, можна назвати Ю. Яковця й Е. Яковенка.

Ю. Яковець виділив цикли і фази розвитку техніки, а також провів періодизацію науково-технічних революцій. У роботах Е. Яковенка та його колег [6] розглянуто цикли життя виробів, моделювання процесів циклічності на мікрорівні. Багато висновків цих дослідників можуть бути використані в розробці механізмів регулювання ринкових процесів з обліком життєвого циклу технологій, продуктів і галузей.

Ю. Яковець виділяє чотири види інновацій із погляду циклічного розвитку техніки

* найбільші базисні інновації реалізують найбільші винаходи і стають основою революційних переворотів у техніці, формування нових її напрямів, створення нових галузей. Такі інновації вимагають тривалого часу й великих витрат на освоєння, зате забезпечують значний за рівнем і масштабом народногосподарський ефект; проте відбуваються вони не щороку;

* великі інновації (на базі аналогічного рангу винаходів) формують нові покоління техніки в рамках даного напряму. Вони реалізуються у коротші терміни і з меншими витратами, ніж базисні інновації, але зрушення у технічному рівні й ефективності є порівняно меншими;

* середні інновації реалізують такого ж рівня винаходи й правлять за базу для створення нових моделей і модифікацій конкретного покоління техніки, заміняють застарілі моделі більш ефективними або стають розширювальною сферою застосування цього покоління техніки;

* дрібні інновації поліпшують окремі виробничі або споживчі параметри моделей техніки, що випускаються на основі використання дрібних винаходів; це сприяє ефективнішому виробництву таких моделей або ж підвищенню ефективності їхнього використання.

Певіт і Уолкер виділяють сім типів інновацій, залежно від ступеня використання в них наукових знань та їхнього широкого застосування

1) засновані на використанні фундаментальних наукових знань, результати яких широко застосовуються у різних сферах суспільної діяльності (ЕОМ та ін.);

2) інновації, що також базуються на наукових дослідженнях, проте мають обмежену область застосування (наприклад, вимірювальні прилади для хімічного виробництва);

3) розроблені з використанням вже існуючих технічних знань нововведення з обмеженою сферою застосування (наприклад, новий тип змішувача для сипучих матеріалів);

4) інновації, що входять у комбінації різних типів знань в одному продукті;

5) використання одного продукт}' в різних галузях;

6) технічно складні нововведення, що виникли як побічний результат великої дослідницької програми (керамічна каструля, створена на основі досліджень, що проводилися в рамках космічної програми);

7) застосування вже відомої техніки або методів у новій галузі. Детальну й оригінальну типологію інновацій дав А. Пригожий.

Він розділив інновації:

* за типом нововведення -- матеріально-технічні й соціальні, економічні й організаційно-управлінські, правові й педагогічні;

* за механізмом здійснення -- одиничні, дифузійні, завершені й незавершені, успішні й неуспішні;

* за інноваційним потенціалом; радикальні, комбіновані; такі, що модифікують;

* за особливостями інноваційного процесу -- внутрішньо- та міжорганізаційні;

* за ефективністю -- ефективність виробництва й управління, поліпшення умов праці тощо.

За характером суспільної мети розрізняють інновації:

* економічні, орієнтовані на прибуток (виробництво лікарських препаратів на експорт та ін.);

* економічні, не орієнтовані на прибуток (екологічні та ін.);

* спеціальні (військові, охорона здоров'я, освіта та ін.).

2. Інновації та інноваційний процес. Складові інноваційного процесу

Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки.

Інноваційна діяльність підприємства -- це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими процесами підприємств.

Нова техніка - це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси в-ва, способи організації в-ва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників в-ва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації -- кінцевий результат. Отже, науково-технічні інновації підприємства повинні:

1) нести в собі новизну;

2) задовольняти ринковий попит;

3) приносити прибуток виробнику.

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

перша -- створення нововведення, друга -- його розповсюдження.

Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інноваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від технологічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові. Продуктові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.

Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових організаційних структур в складі підприємства.

За типом ринкової новизни інновації поділяються на: нові для світових ринків, нові для національних ринків, нові для конкретного підприємства або групи підприємств.

За місцем у виробничому процесі підприємства розрізняють такі інновації:

* інновації на вході виробничого процесу підприємства (зміни у виборі і використанні виробничих ресурсів підприємства);

* інновації на виході виробничої діяльності підприємства (нові вироби, нові види послуг, методів управління та організації виробництва, що є предметом реалізації на зовнішній ринок);

* інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

Відповідно до ступеня внесених змін розрізняють інновації радикальні, покращуючі, модифікаційні.

Американський досвід організації пошукових науково-дослідних розробок породив своєрідну форму підприємництва -- венчурний (ризиковий) бізнес.

Венчурне підприємництво -- це невеликі самостійні підприємства, які спеціалізуються на дослідженні, розробці та впровадженні інноваційних продуктів.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання та насичення ринку результатами наукових розробок. В цей час ще зберігається, але вже на стадії спадання активність наукових досліджень.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

* ідеї інновації;

* готовності ринку до споживання інноваційного продукту та наявності підприємця, який на основі запропонованої ідеї може організувати фірму;

* ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може мати різноманітне походження: кошти великих компаній, банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів. Величина прибутку як результат вкладеного капіталу визначається різницею між курсовою вартістю акцій, що належать ризиковому інвестору в сумі акцій фірми-новатора та сумою коштів, вкладених ним у проект.

Результати інноваційної діяльності виражаються в інноваційній продукції, яка може бути у вигляді речової форми або без неї (наприклад „ноу-хау") та підлягає юридичному захисту.

Основне завдання правового захисту результатів Інтелектуальної діяльності -- це надання авторам технічних рішень, вченим, винахідникам на певний термін як винагороду за свою працю виключного права розпоряджатися своїм винаходом. Законодавчий захист винаходів гарантує автору, що результати його творчої діяльності не будуть безкоштовно використовуватись третіми особами. В цьому випадку виникає таке юридичне поняття як інтелектуальна власність. Основними вважаються три типи інтелектуальної власності:

* патенти, які закріпляють за автором право на винахід;

* авторське право, яке поширюється на інтелектуальний продукту сфері науки, літератури і мистецтва;

* товарний знак, який дає змогу віднести конкретний вид виготовленого товару до його виробника.

Патент -- це документ, який видається компетентним державним органом, підтверджує визнання науково-технічного винаходу та засвідчує право патентовласника виготовляти та реалізувати продукцію, яка втілила винахід або використовувати технологічні процеси, які є винаходом, на монопольній основі.

Таке право власності на винахід дозволяє власнику патенту у випадку порушення його прав звернуться в суд та вимагати компенсації своїх збитків.

Товарні знаки дозволяють ідентифікувати продукцію окремого виробника. Вони служить орієнтиром під час вибору товару. При тому і виробник і продавці можуть мати свої окремі товарні знаки.

Товарний знак виконує такі функції:

* служить орієнтиром при виборі товару;

* вказує на відповідність певному рівню якості товарів;

* рекламує товар, ним забезпечує виробнику популярність.

Товарний знак входить в склад нематеріальних активів та на рівні з патентом є предметом ліцензійних угод.

Результатом ліцензійної угоди є ліцензія, яка є дозволом власника технології чи прав промислової власності на використання особою чи організацією винаходу, науково-технічного досягнення, технічних знань та виробничого досвіду, необхідного для організації виробництва, а також торгової марки протягом певного періоду часу за обумовлену в угоді винагороду.

Розрізняють патентні ліцензії та „ноу-хау"-- ліцензії. Патентна ліцензія надає право використання винаходу, захищеного патентом. „Ноу-хау" ліцензії дають дозвіл на використання технічних знань, практичного досвіду, технічну, комерційну, управлінську інформацію, які мають комерційну цінність та не захищені патентами.

Наслідком інноваційної діяльності є також нові дизайнерсько-художні рішення зовнішнього виду виробу - промислові зразки.

Промислові зразки відображають єдність технічних, функціональних та естетичних властивостей виробу, які також входять до складу нематеріальних активів і є предметом ліцензійних угод та об'єктом охорони промислової власності.

Загалом, результатом інноваційної діяльності є підвищення конкурентоспроможності виготовленої продукції, успішна її реалізація на внутрішньому та зовнішньому ринках.

3. Інноваційний бізнес в мережі Інтернет

Інтернет сам виступає інновацією, оскільки дана інформаційна система не так давно зявилася і постійно видозмінюється як за якісним, так і кількісним складом, пропонуючи людству нові можливості як для економічного, так і культурного співробітництва. На сьогодні Інтернет перетворився на справжній сегмент ринку - зі своїми продуктами, послугами, монополіями, конкуренцією, споживачами, попитом і пропозицією, рекламою, зовнішніми зв'язками та іншими елементами, притаманними маркетингу в традиційному розумінні.

Фактично більшість пропозицій в Інтернеті - це так чи інакше застосовані інноваційні підходи до ведення бізнесу.

В цілому, система сучасних технологій просування товарів чи послуг в Інтернеті на сьогоднішній день включає десятки гнучких в налаштуванні і ефективних в роботі механізмів.

Всесвітня мережа сьогодні виконує різноманітні функції - інформаційні, розважальні, комунікаційні тощо - і є невід'ємною частиною багатьох сфер діяльності. А завдяки тому, що Інтернет із легкістю «долає відстані» за лічені секунди та не потребує витрат на оренду приміщення, він став ефективним засобом ведення бізнесу. На Заході переваги мережі вже приносять неймовірні прибутки, проте Україна у цьому напрямі робить лише перші несміливі кроки. Гальмує розвиток такого бізнесу невелика кількість користувачів мережею. Однак Інтернет розвивається, а бізнес в Інтернет має великий потенціал, із цим важко не погодитись. А розпочинати свій бізнес фахівці радять уже сьогодні. Адже, за їх прогнозами, через кілька років у цій сфері виникне така конкуренція, яку витримати буде набагато складніше.

На заході є рекламні агентства, які у нас називаються “спонсорами”. Вони пропонують можливі варіанти заробітку для користувачів Інтернет, привертаючи таким чином увагу до своєї реклами. На оплату часу, витраченого на перегляд реклами, спонсори спрямовують до 90% коштів рекламодавців. Проте, враховуючи, що ці кошти обчислюються мільйонами доларів, сума, що залишається спонсорам після таких виплат, їх цілком влаштовує. На сьогодні основними видами заробітку для користувачів мережею є серфінг спонсори, поштові спонсори та клік-спонсори.

Серфінг спонсори пропонують оплачувати час перебування в мережі. Тобто поки ви знаходитеся в мережі, вам сплачують в середньому 0,3$ за годину. Для цього потрібно зареєструватися і скачати невелику програму. Вона відкриває на екрані віконце, в якому крутиться реклама. Доки вона крутиться, вам нараховують гроші. Але потрібно ворушити мишкою раз на 2 хвилини і переходити із сайту на сайт раз на хвилину, тобто активно “серфінгувати”. Інакше спонсор вважатиме, що вас немає за комп'ютером, отже, немає за що платити.

Поштові спонсори - це рекламні агентства, функція яких полягає у масовій розсилці листів рекламодавців. За кожен надісланий лист вони отримують близько 0,15$. Співпраця з ними також не потребує особливих знань - слід лише зареєструватися в одного чи декількох спонсорів та переглядати рекламні оголошення, що одразу почнуть надходити до поштової скриньки. За перегляд кожного з цих листів ви отримуватимете 0,05$.

Така ж схема роботи і з клік-спонсорами, але тут ви заходите на сайт спонсора і натискаєте на банери. За кожен банер - відповідна сума грошей. Але, якщо вас не влаштовує підраховування центів і хвилин або ви переросли “халявний” заробіток, тоді буде цікаво дізнатися про те, як вести

Он-лайн магазини

Зараз таких магазинів в Україні близько 200. Найпоширеніший вид товару, що пропонується в них - книги, відеокасети, диски, тобто ті речі, які не є ексклюзивними і не потребують примірки. Рідше продаються високотехнологічні засоби - CD-плеєри, мобільні телефони, відеомагнітофони. Тобто ті стандартні товари, які покупець раніше бачив, але купити наважився саме на сайті. Існує декілька видів розрахунку за ці товари. Найпопулярнішими з них є розрахунок безпосередньо з кур'єром при доставці або оплата пластиковою карткою. Якщо з першим все зрозуміло, то другий вид розрахунку ще не дуже поширений в Україні. Тут покупцеві потрібно бути уважним і не залишати номер свої картки на сайтах сумнівного походження. Якщо дані он-лайнової системи передаються без SSL (спеціального механізму, що шифрує дані при передачі їх зі сторінки, що відображається на моніторі), то вони можуть бути будь-ким перехоплені. Тому краще мати справу з сайтами, адреси яких починаються з https:// замість http://.

200 вітчизняних он-лайн магазинів - це в десятки разів менше, ніж у Росії. Це, звісно, не єдиний вид інформаційної діяльності, розвитком якого поступається Україна. Взяти, приміром, партнерські програми, що широко застосовуються в РФ. Суть їх полягає в тому, що на певному сайті розміщуються банери чи посилання на сайти партнерів, а на сайтах останніх такі ж посилання на ваш сайт. Іноді банери розміщуються на платній основі, проте для того щоб заробляти на такій рекламі, сайт повинен мати велику аудиторію.

Схожим видом діяльності займаються банерні мережі. Їхня система є своєрідною постійно діючою безкоштовною рекламною кампанією. Платіжною одиницею тут є покази. Ви обмінюєте кількість показів вашого банера на кількість показів банерів мережі на своєму сайті. Це співвідношення становить 7 до 10. Куди йдуть 30% показів вашого банера і чому саме стільки, відомо тільки адміністрації банерних мереж.

Інтернет-аукціони

Витрати на підтримку сайту аукціону невеликі - близько 10$ на місяць. Схема роботи досить проста - продавець заповнює відповідні форми, виносячи свій товар на продаж. Якщо бажає, якось виділяє його (за окрему плату) серед подібних. Згодом покупці пропонують свої ціни. У разі досягнення згоди покупець і продавець безпосередньо контактують один з одним, залишаючись анонімними для інших відвідувачів сайту.

Основний прибуток при створенні Інтернет-аукціону - відсоток від суми договору. Але це собі можуть дозволити розкручені аукціони. Такі, як російський Molotok.ru, або світового масштабу - www.ebay.com. Вітчизняні аукціони (torg.org.ua, tucha.km.ua, lotok.com.ua) отримують дохід на виділеннях лотів у дизайні сайту, розміщеннях лотів на „кращих” полях сайту. Головною перевагою тут є те, що такі послуги надаються, на відміну від реалізаційного відсотка, з доброї волі відвідувача. Іншими словами, основним грошовим джерелом аукціонів є контент-рішення і дизайнерські ходи. Це окрім реклами. Бо, як відомо, чим відомішим є сайт, тим вищою на ньому буде вартість розміщення реклами. Взяти хоча б рекламні акції. Наприклад, нещодавно на Molotok.ru ціна 500-доларового мобільного телефону сягнула 3500$. І це лише завдяки рекламній акції - телефон оздоблено логотипами одного скандально-відомого журналу. Таким чином щасливий покупець отримає ексклюзивну річ, а власник аукціону - свій відсоток.

Обмінні пункти WebMoney

Також є кілька можливостей заробляти гроші на співпраці з системою WebMoney. Найприбутковішим бізнесом є створення в мережі Інтернет обмінного пункту. Бізнес полягає у введенні та виводі з мережі титульних знаків WebMoney за замовленнями клієнтів, тобто обміні WMZ, WME і WMU на готівкові або безготівкові гроші та навпаки - в обміні грошей на титульні знаки WebMoney. Ця діяльність не потребує великих капіталовкладень, просто потрібні „вільні” гроші. Тобто створення обмінника не передбачає інвестування і тривалого чаклування над інвестиціями в очікуванні прибутку. Оптимальною буде сума від 2000$. Також для старту необхідно отримати персональний атестат, створити сайт і розмістити його в реєстрі обмінних пунктів. В принципі, можна обійтись і без атестації, але тоді сайт не потрапить до реєстру авторизованих пунктів, а це дуже ускладнить його роботу.

Найпоширеніший вид заробітку обмінних пунктів - спред, тобто різниця між курсом продажу і курсом купівлі титульних знаків. Наприклад, можна продавати 1 WMZ за 5,35 грн, а купувати за 5,34. Заробіток від обігу 1 WMZ становитиме 0,01 грн. Також можна отримувати прибуток за рахунок комісійних, які беруться з клієнтів за обмінні операції.

Для роботи потрібно створити сайт, на якому клієнт зміг би ввести суму, напрям обміну (введення чи вивід з мережі) і спосіб обміну. В off-line потрібно виходити, якщо клієнт замовляє обмін WM на готівку, тобто домовлятись про зустріч, якщо не обрано іншого способу розрахунку (банківський переказ, Western Unionтощо). Але першим свої зобов'язання повинен виконати клієнт, адже він має більше підстав довіряти вам, аніж вам - йому. Цей спосіб заробітку має ще багато тонкощів, які неможливо охопити в одній статті.

Довідка: Реєстрація доменного імені й користування ним протягом року коштуватиме вам від 12$ до 100$, залежно від кількості крапок у назві сайту (чим їх більше - тим дешевше). Хостинг веб-ресурсу коштуватиме приблизно 60$ на рік, у різних провайдерів по-різному. За статистичними даними, у 2003 році Інтернетом користувалися близько 8% населення України. У 2002 році ця цифра була 4-6%.

Оскільки Інтернет - це інформаційне дітище сучасного прогресу, то одне з провідних місць в ньому посідають маркетиногові пропозиції.

На сьогодні не існує єдиної класифікації маркетингових процесів в Інтернеті. Це пов'язано з відсутністю стандартів мережевих рекламних засобів і носіїв та з розходженням в думках при визначенні ознак мережевої реклами. До найбільш дієвих та активно застосовуваних в інтернет-галузі напрямків мережевого маркетингу можна віднести наступні види.

· Розміщення інформації в каталогах інтернет-ресурсів

· Реєстрація в пошукових системах

· Організація рейтингу

· Дошки об'яв та форуми

· Е-мейл-маркетинг

· Прямі розсилки (Direct Mail)

· Списки розсилок

· Дискусійні розсилки

· Обмін лінками

· Партнерські програми

· Спонсорство

· Банерна реклама

Суміщення технологій і можливостей Інтернету і рекламної справи відкриває широкі можливості для реклами в мережі: по-перше мережева реклама потребує набагато менше затрат як фінансових так і фізичних; по-друге система керування рекламним процесом повністю автоматизована і включає в себе більш гнучкі налаштування компонентів рекламної кампанії; по-третє, мережева реклама може бути розглянута з точки зору тарґетингу, який сьогодні можна вважати більш вдалим та ефективним аналогом стратегії позиціювання і сегментації ринку в звичайній рекламі.

Якщо ваша організація або проект має намір увійти в сферу інтернет-технологій - причому з перспективою подальшого розвитку у відповідності до складених в Інтернеті ринкових канонів - ні в якому випадку не можна забувати про традиційні оффлайнові методи залучення споживачів, впливу на його мотивацію, просування своїх товарів та послуг - все те, що Ви робили до виходу в Інтернет.

Вважаючи Інтернет деяким вакуумом, відобмеженим від навколишнього світу непробивною стіною, яка ніби говорить про те, що по обидві її сторони знаходяться зовсім чужі одна одній, протидіючі сторони, керівники організацій вже на першому етапі підготовки рекламного планування допускають серйозну помилку.

У багатьох рекламодавців на самому початку формується надто суперечливий, інколи некоректний образ віртуального світу під назвою Інтернет. Це стається через невірне уявлення або нерозумінні сутності Інтернету як потужного рекламного інструменту, найважливішою складовою якого є вебсайт потенційного рекламодавця.

Корпоративний сервер дозволить вам зробити інформацію про чи фірму товарі/послузі доступної для мільйонів людей, у тому числі і географічно вилучених. Крім того, ви зможете оперативно реагувати на ринкову ситуацію -- змінювати дані прайс-листа, анонсувати нові товари/послуги і так далі. Сервер дозволить вам реалізувати всі можливі форми представлення інформації: текст, графіка, звук, відеозображення, анімація і так далі. Ще одна перевага Web-сервера -- можливість відкриття віртуального представництва, що буде доступно 24 години на добу, 7 днів у тиждень з будь-якої крапки світу.

Банер -- один з основних елементів, що працюють на формування позитивного іміджу фірми. За допомогою рекламних мереж ви можете робити показ банерів цільової аудиторії. На жаль, у Росії, через відсутність великої кількості популярних серверів по різній тематиці, це не завжди можливо. Дослідження, проведені визнаними авторитетами в області Інтернет-реклами, показали, що банер працює, навіть якщо на нього не клацають. Клік означає лише миттєву зацікавленість. Основна думка, відбита в банері (якщо вона є), все рівно запам'ятовується. Завдяки специфіці Інтернет люди активні в пошуку і сприйнятті інформації, тому імовірність впливу реклами тут вище: близько 30 % опитаних пам'ятають побачений банер через сім днів.

Електронна пошта є додатковим засобом формування іміджу. З її допомогою ви можете показати чіткість роботи з клієнтами, чіткість організації фірми. Крім того, у правильно оформленому листі назва компанії (чи ваше ім'я) завжди на очах і людина волею-неволею запам'ятовує цю інформацію. Завдяки аркушам розсилання, Ви можете проводити чіткий таргетинг аудиторії навіть у Росії. Якщо Ви в стані регулярно підготовляти інформацію з теми, має сенс створити свій список розсилання. Дискусійні аркуші створюються для обміну інформацією, обговорення питань на визначену тематику. На відміну від списків розсилання писати в лист можуть не тільки безпосередньо його творці, але і всі учасники.

Додатковим позитивним моментом Вашої активної участі в листі є той факт, що часто популярні й авторитетні дискусійні аркуші проглядаються представниками спеціалізованої преси і є імовірність, що Ви будете процитовані на сторінках чи видань Вас запросять написати статті. Роблячи аналіз публикуємих повідомлень, Ви можете обчислити Ваших потенційних клієнтів і зв'язатися з ними прямо. Нарешті, не слід забувати, що крім Вашого власного промоушена спеціалізовані дискусійні аркуші вкрай корисні, тому що будуть постачати Вас коштовною інформацією і новинами.

Говорячи про перспективи розвитку Інтернет-реклами слід зазначити очікуваний різкий ріст витрат на подібну рекламу. Однак ці прогнози виправдаються в тому випадку, якщо в Web більше уваги буде приділятися нестаткам широкого кола покупців і рекламодавців, що поширюють споживчі товари.

4. Проблеми інноваційного розвитку в Україні

Уповільнення з другої половини 2001 року темпів зростання основних макроекономічних показників супроводжується в українській економіці нагромадженням макроекономічних диспропорцій та суперечностей і зниженням регульованості економіки. В економіці України посилився вплив серйозних макроекономічних проблем:

· дефляції, яка відбувається на тлі зростання основних показників внутрішнього ринку та суттєвого збільшення грошової пропозиції;

· збільшення розриву між дисконтною ставкою НБУ та ставками по кредитах комерційних банків, що веде до зростання реальних процентних ставок;

· погіршення становища у фіскальній сфері, зростання недонадходжень до державного бюджету;

· подальшого зростання заборгованості суб'єктів господарювання, скорочення залишків коштів на їхніх банківських рахунках;

· прискорення відпливу іноземних інвестицій з України.

Головною причиною такої ситуації є, насамперед, те, що, за умов відсутності системної інвестиційної політики, у міру досягнення межі завантаження виробничих фондів потенціал економічного зростання підійшов до межі вичерпання. Складовими цього процесу є:

· зниження темпів зростання експорту. Кошти, отримані національною економікою під час сприятливої кон'юнктури для експорту металопродукції, не було використано належним чином на інвестиції в більш технологічні галузі, які могли б досягти конкурентоспроможності на світовому ринку;

· вичерпання ефекту девальвації гривні, яка мала місце у 1998-1999 рр. За підрахунками експертів, ревальвація гривні поступово підвищила курс до рівня, який встановився після кризи вересня 1998 р.;

· вичерпання позитивного ефекту збільшення доходів населення. Протягом 2001 року спостерігалося поступове випередження темпів зростання доходів населення над темпами зростання роздрібного товарообороту, причому з початку нинішнього року цей розрив посилився;

· збільшення імпорту споживчих товарів, яке підтримується ревальваційними тенденціями;

· втрата стимулюючого ефекту ремонетизації товарно-грошового обігу у зв'язку з тим, що падіння реальної швидкості обороту грошей перевищило темпи збільшення грошової пропозиції та призвело до створення дефіциту ресурсів на ринку безготівкових коштів.

Структурні зміни, що відбуваються протягом останніх років в економіці України, характеризуються стрімкою втратою позицій галузями, які визначають науково-технічний прогрес. Якщо скорочення частки галузей, які виробляють товари, у валовій доданій вартості (з 70,7 % у 1990 р. до 53,4 % у 2000 р.) є закономірним процесом, оскільки відбиває відповідне зростання питомої ваги сфери послуг, то напрям і динаміка трансформації структури промисловості свідчать про прогресуюче технологічне відставання України від розвинених країн світу. Частка машинобудування та металообробки неухильно знижувалася при тому, що понад 60 % складало виробництво сировинної та проміжної продукції (табл.1, рис.1). Тільки у 2001 р., за новою класифікацією видів економічної діяльності, питома вага машинобудування дещо зросла - з 11,3 до 12,1 %.

Таблиця 1

Галузева структура промисловості в Україні, %

Галузь промисловості	1990	1995	2000
Електроенергетика	3,2	11,0	12,1
Паливна промисловість	5,7	13,2	10,1
Чорна металургія	11,0	21,8	27,4
Кольорова металургія	1,1	1,6	2,4
Хімічна та нафтохімічна промисловість	5,5	7,0	5,9
Машинобудування та металообробка	30,5	16,0	13,4
Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість	2,9	2,2	2,4
Промисловість будівельних матеріалів	3,4	3,9	2,7
Легка промисловість	10,8	2,8	1,6
Харчова промисловість	18,6	15,1	16,8
Інші галузі промисловості	7,3	5,4	5,2

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.

Рис.1. Динаміка структурних змін в промисловому виробництві України

Зазначена деформація структури промислового виробництва стала неминучою внаслідок відсутності державної промислової політики та переорієнтації товаровиробників на наявний платоспроможний попит, передусім за кордоном. Через це преференції отримали галузі, які виробляють продукцію з низьким ступенем переробки. Частка в експорті товарів неблагородних металів та виробів з них зросла з 32,3 % у 1996 р. до 41,6 % за січень-липень 2002 р., загалом частка сировинних і низькотехнологічних товарів за цей період складає близько 80 %, у той час як частка машинобудівної продукції стабілізувалася на рівні 14-15 % (табл. 2). При цьому обсяг експорту машин і устаткування за січень-липень 2002 року знизився на 10 %, транспортних засобів - на 6 % до відповідного періоду попереднього року.

З огляду на посилення відкритості української економіки (за підсумками першого півріччя 2002 р. зовнішній оборот товарів і послуг склав 104,5 % ВВП, в тому числі експорт - 57,2 %, імпорт - 47,3 %), негативний ефект від неефективної структури зовнішньої торгівлі посилюється.

Таблиця 2

Структура експорту товарів, %

Укрупнені статті експорту	1996	2001 (січень- липень)
Продукція паливної та хімічної промисловості: мінеральні продукти, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, пластмаси та каучук	23,8	22,1
Інша сировинна продукція: деревина та вироби з неї, паперова маса з деревини або інших волокнистих волокон, вироби з каміння, гіпсу, цементу, скла, азбесту	2,6	4,2
Неблагородні метали та вироби з них	32,3	41,6
Продукція легкої промисловості: шкіряна і хутряна сировина та вироби з них, текстиль та текстильні вироби, взуття, головні убори, парасольки	3,9	5,2
Продукція агропромислового комплексу: живі тварини та продукція тваринництва, продукти рослинного походження, жири і масла тваринного та рослинного походження, продукція харчової промисловості	21,2	11,0
Продукція машинобудування: машини, устаткування та механізми; електротехнічне устаткування; звукозаписувальна та відтворювальна апаратура, телеапаратура, прилади і апарати оптичні, фотографічні, кінематографічні, вимірювальні, медичні та хірургічні; годинники, музичні інструменти, різні промислові товари	15,0	14,5

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”; Держкомстат України.

Збільшенню експорту високотехнологічної вітчизняної продукції, яка має конкурентні переваги на світовому ринку (ОПК, авіаційна промисловість), перешкоджають відверті протекціоністські заходи розвинених країн та політичний тиск з метою перешкоджання виходу цієї продукції на ринки країн, що розвиваються.

Ці обставини сприяють прискореному розвитку сировинних галузей і консервації у такий спосіб низькотехнологічної структури української промисловості. За підсумками 2000 р. лише три галузі перевищили рівень виробництва 1994 р. - кольорова (на 77,2 %), чорна металургія (на 37,7 %), а також деревообробна та целюлозно-паперова промисловість (на 19,6 %). У той же час, обсяг продукції машинобудування склав лише 62,4 % рівня 1994 року. Гірше працювала тільки промисловість будівельних матеріалів (43,5 %). Виразні тенденції до монополізації, які спостерігаються у базових галузях української економіки, обумовлюють ціновий диктат підприємств цієї сфери, що призводить до перерозподілу на їхню користь інвестиційних та потенційних інноваційних ресурсів.

У той же час, збільшення внутрішнього попиту під впливом економічного зростання, а також скорочення імпортних обмежень, обумовлене вступом до СОТ, неминуче спричинять прискорене зростання імпорту. За січень-липень 2002 р. імпорт товарів вже зростав швидше за експорт (відповідно 105,8 та 102,3 %). У 2003 р. можна очікувати відновлення негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами, а враховуючи лібералізацію сфери послуг за правилами СОТ - і погіршення сальдо торгівлі послугами з неминучими наслідками: уповільненням чистого притоку валюти, припиненням ремонетизації обігу, наростанням проблем з обслуговуванням зовнішнього боргу.

Таким чином, підсумки економічного розвитку дають підстави стверджувати, що економіка України входить до стадії стагнації. В той час як традиційні чинники економічного зростання, які спиралися переважно на мобілізацію ресурсів, нагромаджених за тривалий період економічного спаду, практично вичерпано, належних зрушень в структурі економічної системи, які перевели б національну економіку в режим зростання, яке ґрунтується на інвестиційно-інноваційному творенні нових ресурсів, поки що не відбулося. Враховуючи це, нагальною постає проблема модернізації української економіки з метою підвищення технологічного рівня експорту та якісних характеристик вітчизняної продукції, яка постачається на внутрішній ринок, що необхідно для забезпечення конкуренції з імпортованими товарами не тільки за ціновими, але й за якісними характеристиками. Саме на виконання цього стратегічного завдання має бути спрямована інноваційна політика України.

Не можна також ігнорувати широко обговорювану фахівцями проблему наростання техногенних загроз через вичерпання резерву служби обладнання та будівель, а також усвідомлення того, що навіть збереження існуючого “status quo” на світових ринках для України вже є проблематичним. Сировинна модель розвитку та включення у світогосподарські відносини практично позбавлена майбутнього. Адже в умовах “нової економіки” кардинальним чином змінюється саме поняття категорії “сировина”. Відповідно змінюється й роль країн, економіка яких має переважно сировинну спрямованість. Конкуренція між країнами - “сировинними придатками” провідних економік зростатиме. Досить яскравим прикладом є, зокрема, спроба обмежити виробництво сталі, яка здійснювалася основними світовими виробниками цього продукту в 2002 році.

Процеси економічної трансформації Україна почала, маючи в цілому розгалужену сферу досліджень та розробок, значний досвід освоєння інновацій, особливо у сфері енергетики та електрифікації, виробництві ряду видів озброєнь, деяких інших галузях. Разом з тим, технічний рівень базових галузей виробництва - вугільної, чорної металургії, харчової, багатьох галузей машинобудування (наприклад, сільськогосподарського, виробництва устаткування для харчової промисловості, шляхово-транспортного устаткування, приладобудування, медичної техніки) застарів. Виробництво в цілому характеризувалося високою енерго- та матеріалоємністю, значним застосуванням ручної праці. Дедалі помітнішим ставало відставання України, як і СРСР в цілому, у застосуванні ефективних інформаційних технологій, в тому числі в сфері досліджень та розробок, автоматизації виробництва та управління. Низькою була ефективність використання результатів науково-технічного пошуку, що зумовлювалося загальною орієнтацією економічного розвитку на екстенсивний тип відтворення, директивністю планування, обмеженим доступом галузей загального призначення до інноваційних результатів, недосконалістю критеріїв ефективності економічного розвитку, обмеженістю фінансових ресурсів та відсутністю налагоджених і постійно діючих механізмів їхньої концентрації на інноваційних пріоритетах.

Тому питання подальшого інноваційного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу розглядалося в Україні як надзвичайно актуальне протягом практично всього періоду економічних реформ. Вже у 1991 р. було створено Комітет з питань науково-технічного прогресу. В інноваційній сфері діяли Державний комітет з питань науки та техніки (1992-1995 рр.), Державний комітет з питань науки та техніки і промислової політики (1995-1996), Міністерство у справах науки і технологій (1996-1998), Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності (1998-2000), Міністерство науки та освіти (з 2000 р.). Нинішні повноваження суб'єктів державного регулювання, які покликані відігравати провідну роль у формуванні та реалізації державної науково-технологічної політики, визначені в Законі України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. За вказані роки спеціалізованими органами державного управління було зроблено чимало для пом'якшення руйнівного впливу, завданого трансформаційною кризою інноваційній сфері.

Важливим напрямом роботи стало створення законодавчої бази, яка забезпечує формування та проведення в державі узгодженої науково-технічної політики, ефективне функціонування та розвиток сфери досліджень та розробок, поглиблення її зв'язків з виробництвом в умовах переходу від директивних методів управління до ринкових відносин. Уже в перші роки незалежності Верховною Радою України був прийнятий ряд законів України, спрямованих на регламентацію наукової та науково-технічної діяльності, зокрема: “Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності” (1991), “Про наукову і науково-технічну діяльність” (1991), “Про науково-технічну інформацію” (1993), “Про наукову і науково-технічну експертизу” (1995). Вихідні умови для формування вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності були визначені Законом “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” та рядом інших, пов'язаних з ним, наприклад, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та інші.

Між тим, тривалий час інноваційному законодавству України була властива певна фрагментарність та непослідовність. Лише в 1999 р. Верховною Радою України було прийнято Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України. Базовий закон у цій сфері “Про інноваційну діяльність” вступив в дію після його підписання Президентом лише у 2002 році.

Закон визначає мету та принципи державної інноваційної політики. Головною метою державної інноваційної політики визнається створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно з Законом, державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних.

Основними принципами державної інноваційної політики Законом встановлено:

· орієнтацію на інноваційний шлях розвитку економіки України;

· визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

· формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

· створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

· забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

· ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримку підприємництва у науково-виробничій сфері;

· здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

· фінансову підтримку, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

· сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

· інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

· підготовку кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Законом передбачено, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

· визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

· формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

· створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

· захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

· фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

· стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

· встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

· підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Кабінетом Міністрів України подано до Верховної Ради України проект Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на період до 2005 року”. Законопроект визначає 46 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у шести сферах: ресурсозберігаюче устаткування та технологічні процеси для базових галузей економіки, авіаційна, ракетно-космічна техніка та технології спеціального призначення, електронні інформаційні технології та системи зв'язку, функціональні та конструкційні матеріали, медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби, техніка і технології для агропромислового комплексу.

Глибока системна криза, яку тривалий час переживала економіка України, нестабільність управлінських структур, часта зміна кадрів, недостатнє фінансування передбачених законодавством заходів негативно позначилися на змісті, послідовності та результативності реалізації заходів інноваційної політики. Де-факто інноваційна діяльність не стала, та й не могла на стадії радикальних економічних реформ стати реальним пріоритетом економічної політики. Пріоритетні орієнтири вищих органів влади постійно знаходилися у сфері вирішення гострих поточних економічних проблем. Аналізуючи розподіл функцій управління між вищими органами державної влади, функції міністерств та відомств у питаннях науково-технічної інноваційної політики, спеціалісти Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України зазначають, що апарат переважної більшості міністерств та відомств не налаштований на послідовне проведення в життя інноваційної політики. Таке завдання випало навіть з Положень про деякі з провідних міністерств (наприклад, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України). Втім, і базовий для інноваційної політики закон “Про інноваційну діяльність”, даючи певний поштовх у сфері організації інноваційної діяльності, все ж обходить її головні аспекти, залишаючи поза увагою головне питання - базових інновацій. Окрім того, вказаний закон не може діяти по суті до прийняття Закону “Про пріоритетні напрями інноваційного розвитку економіки України” та створення передбаченої системи державних інститутів підтримки інноваційної діяльності.

5. Стан інноваційної діяльності в Україні.

Стан наукової сфери

Наукові та науково-технічні роботи в Україні виконують близько 1500 організацій. Зростання їхньої кількості спостерігалося до 1998 р., після чого вона дещо зменшилася. Вельми показовими є зрушення у структурі даного сектора. Зростає кількість науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів і, навпаки, зменшується кількість конструкторських організацій, дослідних заводів, проектних та проектно-пошукових організацій, науково-дослідних та конструкторських підрозділів на промислових підприємствах. Безперечно, це негативно позначається на можливостях матеріалізації наукових розробок, свідчить про погіршення готовності наукового сектора до супроводу інновації протягом усього її життєвого циклу. Найбільший негативний вплив у цьому відношенні відіграла ліквідація багатьох дослідно-експериментальних баз, дослідних виробництв в системі НАН України, вищої школи, галузевої сфери, здійснена в перші роки приватизації. Істотно зменшилася загальна кількість та питома вага організацій заводського сектора науки - майже на третину порівняно з 1995 р., до 6 %. Безвідносно до реальної ефективності цих структур на час їхньої ліквідації, некомпенсоване руйнування інституційної мережі прикладної науки навряд чи можна розглядати як крок, який сприяє розвиткові підвалин інноваційного розвитку.