Показники ефективності: ефективність та рентабельність

ПЛАН

ВСТУП

1. Загальний аналіз та оцінка діяльності підприємства

1.1 Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві

1.2 Фактичний аналіз продуктивності праці

2. Рентабельність підприємства

2.1 Сутність та поняття рентабельності. Підвищення рентабельності підприємства

2.2 Завдання аналізу рентабельності і характеристика показників

2.3 Шляхи підвищення рентабельності підприємства

2.4 Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва

3. Значення охорони праці в підвищенні продуктивності та рентабельності

праці на підприємстві

ВИСНОВКИ

Література

Вступ

Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

1. Загальний аналіз та оцінка діяльності підприємства

Аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коло показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.

Показник рентабельності роботи підприємства визначається такими факторами, як структура вкладення капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих запасів, продуктивність праці робітників, рівень технології виробництва.

Продуктивність праці - найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

1.1 Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві

Трудомісткість продукції - показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

Трудомісткість є питома і технологічна. Питома трудомісткість - це загальні витрати людино - годин на продукцію.

Технологічна трудомісткість - це витрати нормованого часу основних робітників - відрядників на виробництво продукції.

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв'язок - за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середнього динного виробітку робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну і енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів; поліпшення якості структури, асортименту продукції, удосконалення організації виробництва та управління.

У процесі аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітників можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн. продукції.

1.2 Фактичний аналіз продуктивності праці

Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино - годин і людино - днів, а інші - як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об'єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”.

Використання робочого часу аналізується за допомогою таких показників:

- середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період;

- середня тривалість робочого дня .

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори:

- втрати робочого часу і в тому числі прогули;

- невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації;

- масові невиходи на роботу;

- кількість днів чергової відпустки;

- кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв'язку з навчанням.

Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочого дня; передбачених зако6нодавством.

Повному використанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

Аналіз продуктивності праці розпочинається з вивчення її рівня, динаміки, та загальної оцінки виконання плану. Для аналізу продуктивності праці використовують дані форм статистичної звітності, звіти підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці. Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого. Величина його залежить від продуктивності праці робітників, їхньої питомої ваги в загальній чисельності відпрацьованих ними днів та тривалості робочого дня.

На наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робітників, - середнього динну продуктивність праці одного робітника. Аналіз продуктивності праці завершується розрахунком впливу окремих факторів на обсяг товарної продуктивності у звітному періоді.

2. Рентабельність підприємства

Точнішу оцінку функціонування організацій дає рентабельність. Це не просто статистичний, розрахунковий параметр, а складний комплексний соціально-економічний критерій. На відміну від прибутку, він характеризує ефективність фінансової діяльності будь-якого конкретного економічного суб'єкта щодо всіх інших (індивідуальних підприємців, організацій, регіонів, окремих країн і миру в цілому), незалежно від розмірів і характеру економічної діяльності. Дана якість додає рентабельності, з одного боку, форму економічної категорії що виражає економічні стосунки між економічними суб'єктами з приводу результативності використання чинників капіталу, а з іншою - характер об'єкту і інструменту фінансового менеджменту

Узагальнювальним показником економічної ефективності виробництва є показник рентабельності. Рентабельність означає прибутковість, прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами або використовуваними ресурсами.

На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим в сучасних, ринкових умовах де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

2.1 Сутність і поняття рентабельності. Підвищення рентабельності підприємства

Рентабельність ( rentabel - прибутковий, прибутковий), показник економічної ефективності виробництва на підприємствах. Комплексно відображає використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів Рентабельним вважається підприємство, яке приносить прибуток.

Можна привести ще одне поняття рентабельності: рентабельність - показник, що є відношенням прибули до суми витрат на виробництво, грошовим вкладенням в організацію комерційних операцій або сумі майна фірми використовуваного для організації своєї діяльності .

Розділяють рентабельність як спільну - процентне відношення балансового (спільною) прибутку до середньорічної сумарної вартості виробничих основних фондів і нормованих оборотних коштів; і рентабельність розрахункову - відношення розрахункового прибутку до середньорічної вартості тих виробничих фондів з яких стягується плата за фонди. Застосовується також показник рівня рентабельності до поточних витрат - відношення прибули до собівартості товарної або реалізованої продукції .

Кожне підприємство самостійно здійснює свою виробничу і господарську діяльність на принципах самоокуповування і прибутковості. Підприємство має певні витрати по виготовленню продукції і її реалізації. Ці витрати представляють витрати виробництва даного підприємства (собівартість) або індивідуальні витрати. Проте витрати окремого продукту по підприємствах можуть відхилятися від середніх витрат по галузі, які беруться за суспільно необхідні витрати або вартість, грошове вираження яких складає ціну продукту. Наявність індивідуальних витрат породжує відособлення іншої частини вартості продукції - прибуток, а отже, і відносного її виміру - рентабельності.

Проте абсолютна величина прибутку не дає уявлення про рівень і зміну ефективності виробництва або торгівлі. Сума прибутку може збільшуватися, а ефективність виробництва може залишатися на колишньому рівні або навіть знизитися. Це відбувається в тому разі якщо приріст прибутку отриманий за рахунок екстенсивних (кількісних) чинників виробництва - збільшення чисельності працівників, зростання парку устаткування і так далі Якщо ж при зростанні чисельності працівників їх продуктивність залишилася колишньою або знизилася то ефективність виробництва відповідно не змінюється або навіть знижується. Основними відмітними ознаками рентабельності в системі торгівельних і виробничих стосунків є наступні: відношення прибули до витрат виробництва, що характеризують рівень прибутковості поточних витрат (на придбання сировини, матеріалів, палива, на амортизацію засобів праці, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва і заробітній платі працівників); відношення прибули до середньорічної вартості виробничих фондів, що характеризують відносний розмір зростання авансованих витрат і що дає оцінку економічної ефективності виробничих фондів.

Реальний сенс мають ознаки рентабельності які характеризують ефективність витрат по прибутку, отриманому після реалізації.

Розподільна функція рентабельності конкретно виявляється в тому, що її величина є одним з основних критеріїв для розподілу частини додаткового продукту - прибули.

Рівень рентабельності соціалістичних об'єднань підприємств і галузей виробництва визначається не законом середньої норми прибули, а встановлюється державою в плановому ладі з врахуванням рівня цін і собівартості продукції, потреб в грошових коштах для розвитку виробництва, економічного стимулювання працівників підприємств, об'єднань.

Рентабельність виробництва характеризується системою показників. Народногосподарська рентабельність визначається як відношення всієї суми грошових накопичень (прибули і податку із звороту) до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів або до повної собівартості продукції. Госпрозрахункова рентабельність, використовувана при планеруванні, оцінці господарської діяльності і економічному стимулюванні об'єднань, підприємств, визначається як відношення суми прибули до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів.

Рівень рентабельності галузей промисловості знаходиться в прямій залежності від рентабельності об'єднань, підприємств. Чим вище рентабельність об'єднань, підприємств, тим вище рівень рентабельності промисловості і всього народного господарства в цілому.

2.2 Завдання аналізу рентабельності і характеристика показників

Спільна рентабельність об'єднань, підприємств визначається відношенням балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів і розраховується по формулі

. (2.2.1)

де Р -- рівень рентабельності, %;

П -- прибуток;

--середньорічна вартість основних виробничих фондів;

-- середньорічна вартість нормованих оборотних коштів.

Фактична спільна рентабельність визначається відношенням балансового прибутку до фактичної середньорічної ..вартості виробничих основних фондів і нормованих оборотних коштів, не про кредитованих банком. Фактичні залишки нормованих оборотних коштів встановлюються виходячи з їх залишку по балансу за вирахуванням заборгованості постачальникам по платіжних вимогах, що акцептуються, термін оплати яких не настав, і постачальникам по не отфактурованним постачаннях а також зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів і резерву на відшкодування планових втрат і майбутніх витрат.. Рівень рентабельності залежить не лише від суми прибули, але. і від фондомісткості виробництва. На підприємствах, об'єднання важкої промисловості з високою фондомісткістю виробництва рівень рентабельності по відношенню до виробничих фондів нижчий, ніж в об'єднаннях на підприємствах легкою і особливо харчовою промисловості. Із збільшенням суми прибули і зменшенням вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів рентабельність підвищується, і навпаки. Розрахункова рентабельність є відношенням балансового прибутку за вирахуванням плати за виробничі фонди, фіксованих платежів, відсотків за банківський кредит, прибутку цільового призначення (прибуток від реалізації товарів широкого вжитку, нових товарів побутової хімії і т. п.), а також прибули отриманою по причинах, не залежних від діяльності об'єднання, підприємства, до середньорічної вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням основних фондів, по яких надані пільги по оплаті) і нормованих оборотних коштів. При аналізі роботи об'єднань, підприємств, особливо при планеруванні до оцінки рентабельності р. виробам, важливе значення має рентабельності визначувана як відношення суми прибули до повної собівартості реалізованої продукції. Розрахунок рентабельності окремих видів продукції проводиться по формулі

(2.2.2.)

де Р -- рівень рентабельності %;

О -- оптова ціна підприємства на виріб;

З -- повна собівартість виробу.

Показник рентабельності по виробах відображає ефективність витрат живої і упредметненої праці на виробництво продукції.

У машинобудуванні і інших оброблювальних галузях промисловості рентабельність визначають як відношення прибули до собівартості за вирахуванням вартості використаної сировини, палива, енергії, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів. При цьому може бути використана формула

(2.2.3.)

де -- Р розрахунковий норматив рентабельності до собівартості за вирахуванням матеріальних витрат;

-- виробничі фонди галузі;

-- норматив рентабельності до виробничих фондів;

С-М - собівартість товарної продукції з урахуванням прямих матеріальних витрат.

Використання показника нормативної розрахункової рентабельності в оброблювальних галузях промисловості обумовлене високою питомою вагою в собівартості продукції цих галузей матеріальних витрат значними їх коливаннями в собівартості окремих видів виробів і широкими можливостями технологічної заміни використовуваної сировини, матеріалів.

При визначенні нормативу розрахункової рентабельності до собівартості продукції за вирахуванням вартості використаних матеріальних витрат виключаються з собівартості продукції в калькуляційному розрізі лише прямі статті витрат. Так у машинобудуванні з собівартості продукції віднімаються статті витрат: Сировина і матеріали «Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств» «Паливо та енергетика на технологічні цілі».

Основні шляхи зростання рентабельності виробництва -- розвиток найбільш прогресивних галузей, раціональне розміщення об'єднань, підприємств, підвищення питомої ваги спеціалізованого виробництва вживання сучасні методів організації виробництва і праці відповідно до вимог науково-технічного прогресу, прискорення впровадження і освоєння новою, прогресивнішої техніки, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, поліпшення її якості, посилення режиму економії у витрачанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів і підвищення матеріальної зацікавленості працівників в результатах своєї праці.

Показники рентабельності характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками середи чинника формування прибутку підприємств. Тому вони обов'язкові при проведенні порівняльного аналізу і оцінці фінансового достатку підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення

Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи

1) показники рентабельності капіталу (активів),

2) показники рентабельності продукції;

3) показники, розраховані на основі потоків готівкових грошових коштів.

Перша група показників рентабельності формується як відношення прибули до різних показників авансованих засобів від яких найбільш важливими є; всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні засоби + + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал

Неспівпадіння рівнів і рентабельності за цими показниками характеризує ступінь використання підприємством фінансових важелів для підвищення прибутковості: довгострокових кредитів і інших позикових засобів,

Дані показники специфічні тим, що відповідають інтересам все учасників бізнесу підприємства. Наприклад адміністрацію рацію підприємства цікавить віддача (прибутковість) всіх активів (всього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на капітал, що інвестується; власників і засновників -дохідність акції і так далі.

Грамотна фінансова стратегія базується на теоретичних знаннях, наприклад, умінні оперувати поняттям порогу рентабельності (точка беззбиткової, точка перелому, точка самоокуповування). Поріг рентабельності - це така виручка від реалізації, при якій підприємство вже не має збитків але ще не має і прибутків.

Знаючи поріг рентабельності, можна визначити запас фінансової міцності підприємства. Різниця між досягнутою фактичною виручкою від реалізації і порогом рентабельності і є запас фінансової міцності.

2.3 Шляхи підвищення рентабельності підприємства

Рентабельність показує, наскільки прибуткова діяльність підприємства, відповідно, чим вище коефіцієнти рентабельності, тим ефективніше діяльність. Тому компанія повинна прагнути до вищих показників, а керівництво повинне визначити шляхи підвищення рентабельності.

Різноманіття показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності поважно розділяти вплив зовнішніх і внутрішніх чинників. В цілому однією з умов процвітання підприємства є розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни на пропоновані товари, але це не завжди так. Тому уваги цьому зовнішньому чиннику слід приділяти менше, ніж внутрішнім: збільшенню обсягів виробництва, зниженню собівартості продукції підвищенню віддачі основних засобів. Проведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

* при низькій рентабельності продажів необхідно прагнути до прискорення звороту активів;

* віддача власного капіталу підвищується при збільшенні долі позикових засобів у складі сукупного капіталу;

* рентабельність активів тим вище, чим вище прибутковість продукції чим вище віддача позаоборотних активів і швидкість звороту оборотних активів, чим нижче спільні витрати на 1у.е. продукції і питомі витрати по економічних елементах (засобів праці, матеріалів, праці).

Слід відмітити, що не можна відвернуто розглядувати вплив окремих чинників, оскільки «на рівень і динаміку показників рентабельності надає вплив вся сукупність виробничо-господарських чинників:

* рівень організації виробництва і управління; структура капіталу і його джерел;

* ступінь використання виробничих ресурсів;

* об'єм, якість і структура продукції;

* витрати на виробництво і собівартість виробів; прибуток по видах діяльності і направлення її використання

Найбільшу увагу треба приділити останньому пункту, а точніше, направленню використання прибули, яке визначаються підприємством самостійно. Прибуток може бути направлена на відрахування в резервний капітал, утворення фондів накопичення і фондів вжитку, відвернення на добродійних і інші цілі з метою розширення діяльності організації за рахунок власних джерел фінансування. Але існує і інша альтернатива - свої власні засоби вкласти в коштовні папери інших крупних компаній, наприклад, сформувати інвестиційний портфель, грамотно здійснювати управління і через певний час отримати дохід і вкласти в своє підприємство для поліпшення конкурентоспроможності фінансового достатку підприємства.

2.4 Вибір та обґрунтування заходів з підвищенням ефективності виробництва

Розвиток ринкових відносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за роки незалежності показники ефективності в країні значно погіршили: зменшилися обсяги виробництва, знизилась його рентабельність. Усе це є наслідком занедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризи більшість підприємств намагалися досягти збільшення прибутків не з допомогою ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, а постійним підвищенням цін на свою продукцію.

Подоланням кризи в економіці не можливі на відсталій технічній базі, тому що основа ринкових відносин є конкурентна боротьба, і в ній перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той хто випускає якісну продукцію, а цього можна досягти тільки, застосуванням нових технологій.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку - плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і на реалізацію досягнень науково - технічної революції.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:

1. вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3. розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;

4. розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5. контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;

6. вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на

зростання продуктивності праці.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми.

Щоб виміряти продуктивність праці потрібно зіставити кількість виробленої продукції із витратами на їх виготовлення. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці. Для пошуку резервів продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми.

Розробка системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах.

В процесі контролю порівнюються фактичні і задачі показники продуктивності праці, визначається масштаб допустимих відхилень.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.

В ринкових умовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямками:

- екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дії невикористованого устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту і інше;

- інтенсивний - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Матеріально - технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Енергоозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньо облікової чисельності робітників.

Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.

Визначається відношення річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно - економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві;

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці;

- поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці;

- удосконалення матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

3. Значення охорони праці в підвищенні продуктивності та рентабельності праці на підприємстві

Зростання якості продуктивності праці відбувається в результаті підвищення фонду робочого часу за рахунок скорочення внутрішніх змінних простоїв шляхом зниження кількості або ліквідації мікротравм, обумовленими несприятливими умовами праці, а також запобігання передчасному стомленню за рахунок раціоналізації умов праці, введення оптимальних режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу.

Збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності працюючих відбувається за рахунок покращення стану здоров'я і підвищення середньої тривалості життя в результаті покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів до покращення умов праці і підвищення безпеки праці, що є економічним виразом соціального стану охорони праці.

Підвищення продуктивності праці може бути досягнуто за рахунок збільшення працездатності в покращених умовах на робочому місці.

Підвищення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягаються в результаті зниження простою під час зміни через погіршення самопочуття, несприятливі умови праці та мікротравми.

Великих збитків підприємству наносять плинність робочих кадрів, тому що деякий час, перед звільненням, робітники працюють з низькою продуктивністю, а робітники, які приходять на їх місце, потребують додаткового виробничого навчання. Все це супроводжується значними додатковими витратами грошових коштів. Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів, що поліпшують умови праці та підвищують її безпеку, і оцінюється за результатами, які отримують при зміні соціальних показників.

На підприємстві існують небезпечні та шкідливі виробничі фактори - це вапняковий пил в повітрі робочої зони виробничих приміщень.

Шкідливі фактори виробництва визивають професійно обумовлені і професійні захворювання працівників, алергічні реакції.

В останні роки спостерігається підвищення рівня захворювання нервово-сидневого апарата у зв'язку з використанням одноманітних, часто повторюваних рухів і фізичним навантаженням.

Для запобігання шкідливих факторів на навколишнє середовище, територія підприємства повинна бути огороджена і вхід на неї стороннім особам заборонений.

Велике санітарно-гігієнічне значення має озеленення території підприємства, а також створення біля цехів зон відпочинку.

Оточуюче повітря є найважливішим фактором забезпечення нашого життя. Тому для створення здорових і безпечних умов праці потрібно мати гігієнічне нормування шкідливих речовин, надійні способи визначення їх концентрації у повітрі і сучасне технічне та організаційне забезпечення їх зменшення.

Важливе значення для здоров'я та працездатності людини має правильне раціональне освітлення підприємства. Стан освітлення відіграє важливу роль і для попередження виробничих травм.

Одним із найбільш розповсюдженим негативним фактором, який впливає на людину є шум.

Для зменшення негативного впливу шуму на організм людини застосовують як загально технічні методи зниження шуму, так індивідуальні засоби захисту.

Висновок

Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значною мірою залежить від того, як воно спромоглося розпорядитися своїм капіталом за весь попередній період, який аналізується. Йдеться про створення спеціальних умов, накопичення і впровадження високоефективних знарядь праці, прогресивної технології, про рівень автоматизації і механізації виробництва, організації і управління ними. Тому пошук резервів подальшого зростання ефективності роботи підприємства має базуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства. Якщо за незмінних виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочується чисельність персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто коли скорочення чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивності праці, а отже, відбувається зниження показників використання виробничої потужності підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організації виробництва, маркетингової служби, про неспроможність власників і керівників підприємства утримати його “на плаву”, зберегти трудовий колектив.

На основі аналізу рентабельності підприємства, ми можемо зробити висновки про те, що на даному підприємстві існують наступні резерви збільшення прибули і рентабельності:

* збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, що випускається ;

* зниження собівартості продукції, що випускається ;

* підвищення якості продукції, що випускається .

Також нам представляється необхідним зробити ряд пропозицій по поліпшенню фінансових результатів, які можливо застосувати як в короткостроковому і середньостроковому, так і в довгостроковому періоді:

* розгледіти і усунути причини виникнення перевитрати фінансових ресурсів на управлінські і комерційні витрати;

* удосконалити управління підприємством, а саме:

* виділити у складі структурних підрозділів і структурних одиниць підприємства центри витрат і центри відповідальності;

* впровадження на підприємстві системи управлінського обліку витрат в розрізі центрів відповідальності, центрів витрат і окремих груп товарної продукції;

* підвищити у складі реалізації питомої ваги дрібнооптової продукції;

* здійснювати своєчасне зниження ціни виробів, що втратили первинну якість;

* здійснювати ефективну цінову політику, диференційовану по відношенню до окремих категорій покупців;

* удосконалювати рекламну діяльність, підвищувати ефективність окремих рекламних заходів;

* здійснювати систематичний контроль за роботою устаткування і проводити своєчасну його наладку з метою недопущення зниження якості і випуску бракованої продукції;

* при введенні в експлуатацію нового устаткування приділяти досить уваги навчанню і підготовці кадрів, підвищенню їх кваліфікації, для ефективного використання устаткування і недопущення його поломки із-за низької кваліфікації;

* підвищення кваліфікації працівників що супроводжується зростанням продуктивності праці;

* розробити і ввести ефективну систему матеріального стимулювання персоналу, що тісно зв'язала з основними результатами господарської діяльності підприємства і економією ресурсів;

* використовувати системи депреміювання працівників при порушенні або трудової або технологічної дисципліни;

* розробити і здійснити заходи, направлені на поліпшення матеріального клімату в колективі, що зрештою відбитися на підвищенні продуктивності праці;

* здійснювати постійний контроль за умовами зберігання і транспортування сировини і готової продукції.

Література

Бакаев М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности. - М.: Финансы и статистика, 1999.

Беркстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1996.

Быкадоров В.Л., Алексеев П.Д. Финансово-экономическое состояние предприятия. Практическое пособие. - М.: Издательство "ПРИОР", 2000.

Ефимова О.В. Финансовый анализ. - М.: Бухгалтерский учет, 1996.

Жминько С.И. Финансовый учет на предприятиях. - Ростов-на-Дону: изд. "Феникс", 1998.

Карпова Т.П. Управленческий учет. - М.: ЮНИТИ, 1998.

Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 2000.

Русак Н.А. Стражев В.И., Мигун О.Ф. Анализ Хозяйственной деятельности в промышленности. / Под ред. Стражева В.И. - Миснк: Вышэйшая школа, 1998.

Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: ИП "Экоперспектива", 1998.

Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. Российская практика. - М.: Перспектива, 1995.

Стражев В.И. Оперативное управление предприятием, проблемы учета и анализа, - Минск: Наука и техника, 1973.

Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. - М.: Экономика, Дело, 1992.

Теория экономического анализа. / Под ред. Шеремета А.Д. - М.: Прогресс, 1992.

Урезов В.А., Александрова В.Ф., Зверев С.М. Справочник руководителя (менеджера) предприятий. - М.: Ленпромбытиздат, 1992.

Финансы. / Под ред. Ковалевой А.М. - М.: Финансы и статистика, 1996.

Финансы. / Под ред. Дробозиной Л.А. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 2000.

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа предприятия. - М.: ИНФРА-М, 1996.