НТП та продуктивність праці в організації

ПЛАН

ВСТУП

1. Науково-технічний прогрес та його вплив на соціально-економічний розвиток підприємства

1.1 Фактори зростання продуктивності

1.2 Поняття і сутність факторів продуктивності

2. Продуктивність праці

2.1 Значення кваліфікації працівників в підвищенні продуктивності праці підприємства

2.2 Резерви підвищення продуктивності праці

3. Основні напрямки розвитку науково-технічного прогресу

3.1 Механізація виробництва

3.2 Автоматизація виробництва

3.3 Комп'ютеризація виробництва

3.4 Електрифікація та енергозбережувальні технології

4 Показники ефективності науково-технічного прогресу

ВИСНОВКИ

Література

Вступ

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та витрат праці. Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудовитрат. У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання. Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва. Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці. Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці - це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу.

1. Науково-технічний прогрес та його вплив на соціально-економічний розвиток підприємства

Вирішальний вплив науково-технічного прогресу на економічний і соціальний розвиток пояснюється тим, що:

- по-перше, використання у виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів;

- по-друге, НТП позитивно впливає на вдосконалення структури економіки, зменшуючи у складі витрат на виробництво питому вагу живої праці з одночасним збільшенням питомої ваги засобів і предметів праці;

- по-третє, застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості продукції (послуг).

НТП є внутрішнім фактором розвитку економіки і характеризується органічним впливом науки і техніки на розвиток виробництва. В Україні існує розгалужена система державних органів, які здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики. Безпосередню діяльність з розроблення, обґрунтування та ресурсного забезпечення державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки, Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать:

- визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки;

- державні науково-технічні програми;

- державне замовлення в науково-технічній сфері;

- державна науково-технічна експертиза;

- бюджетне фінансування досліджень і робіт, виконуваних у рамках

пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

- підготовка науково-технічних кадрів;

- державна політика у сфері патентів і ліцензій.

До методів непрямого регулювання належать:

- інструменти податкової, фінансово-бюджетної, амортизаційної

політики;

- правовий захист інтелектуальної власності;

- державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.

Початковим етапом формування науково-технічної політики є визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Виходячи з пріоритетних напрямів розробляють систему заходів, яку реалізують усіма методами державного регулювання. Державні науково-технічні програми є одним із методів планування науково-технічного розвитку. Вони мають індикативний характер, включають планові завдання державним установам, замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки. Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції.

Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов'язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами. Важливим методом реалізації науково-технічної політики є формування та заохочення науково-технічних кадрів. Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування та матеріальні ресурси, законодавче надає рівні правові умови для функціонування організаційних структур різних форм власності, які здійснюють навчання і підвищення кваліфікації кадрів. Держава встановлює нормативний мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти. З метою підготовки наукових кадрів держава запроваджує систему атестації наукових викладацьких кадрів і сприяє визнанню еквівалентності дипломів про вищу освіту та наукових ступенів на міждержавному рівні. За найвищі досягнення у галузі науки і техніки держава встановлює премії і почесні звання для осіб, які зробили значний внесок у розвиток науки. Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин, пов'язаних з набуттям і використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їхнього продукту у бізнесі. В такий спосіб створюється ефективна система заохочення науково-технічних робітників в інтенсифікації досліджень і розробок, підвищення якості науково-технічного і технологічного продукту, його практичної спрямованості Необхідною умовою практичного використання науково-технічних досягнень є державний захист права інтелектуальної власності на науково-технічну продукцію. Результати науково-технічної діяльності є об'єктом власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.

Кінцевим результатом упровадження досягнень НТП є інновації. Вони здійснюються з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. В результаті інновацій породжуються позитивні екстерналії, тобто ефект від інновацій отримують не тільки ті, хто здійснює їх, але й інші фізичні та юридичні особи, які використовують їх. Головною функцією інноваційної діяльності є функція технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, екологічних та інших змін. Інноваційний процес складається з взаємозумовлених стадій, які охоплюють невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації.

Розрізняють три форми інноваційного процесу: простий внутрішньо організаційний (натуральна форма), простий міжорганізаційний (товарна форма) та розширений. Процес поширення інновацій проходить дві фази: створення нововведення та розповсюдження його; дифузія нововведення.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» видами інноваційної діяльності є:

* випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

* прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

* реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;

* фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;

* розроблення і впровадження нової ресурсозберігаючої технології.

Об'єктами інноваційної діяльності є розроблення і впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління.

Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності. Класифікація інновацій здійснюється за такими ознаками: рівень новизни, міра новизни, стадія життєвого циклу товару, сфера застосування, темп здійснення, вид ефекту та ін.

Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами: сприяння зростанню інноваційної активності; орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного прогресу; узгодження державної інноваційної політики з ефективним функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності; сприяння регіональному розвитку інноваційної діяльності, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захист інтересів національного інноваційного підприємництва.

1.1. Фактори зростання продуктивності.

У системі продуктивних сил налічують до 60 факторів зростання продуктивності праці, крім факторів, що належать до всього технологічного способу виробництва (продуктивних сил і техніко-економічних відносин), до відносин економічної власності, до надбудовних відносин тощо.

Необхідність вивчення всіх факторів, що впливають на рівень продуктивності праці, і визначення резервів її підвищення зумовлена великим значенням, яке має підвищення продуктивності праці для окремих підприємств і суспільства загалом.

Фактори -- це рушійні сили, причини, що впливають на будь-який процес або явище.

Розрізняють дві групи факторів підвищення продуктивності:

1) суб'єкти господарської діяльності (менеджмент -- стратегічні рішення, організаційні, кадрові питання, технологія, засоби виробництва, якість продукції, умови праці, інформація), що знаходяться в рамках управління;

2) суб'єкти господарської діяльності (заходи уряду, інфраструктура, ринковий механізм, закони, конкуренція, природні, трудові ресурси, культура, соціальні цінності), що знаходяться поза рамками управління.

Залежно від характеру впливу на рівень продуктивності праці фактори можна об'єднати у три групи: матеріально-технічні, організаційно-економічні і соціально-психологічні.

Водночас класичним групуванням факторів є 6-групова система, яка була прийнята в плануванні до 1991 p.:

а) структурні зміни у виробництві;

б) технічний рівень виробництва;

в) удосконалення управління, організації виробництва і праці;

г) зміни обсягу виробництва; ґ) галузеві фактори;

д) інші фактори.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з використанням нової техніки, прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів.

Головне джерело всебічного і послідовного підвищення продуктивності праці -- науково-технічний прогрес. За оцінками вітчизняних і зарубіжних учених, приріст продуктивності праці на дві третини забезпечується за рахунок науково-технічного прогресу. Під науково-технічним прогресом мають на увазі здобуття нових знань, що дають змогу по-новому комбінувати наявні ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції.

На практиці науково-технічний прогрес і інвестиції тісно взаємозв'язані, тобто для впровадження у виробничий процес досягнень науково-технічного прогресу потрібно спрямувати інвестиції насамперед на реконструкцію і технологічне переозброєння діючих виробництв, підвищення частки затрат на активну частину основних виробничих фондів -- машини, обладнання.

1.2 Поняття і сутність факторів продуктивності

Фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови - це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва : природні ресурси, грант, кліматичні особливості тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва , його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов'язані з працею, ресурсами, середовищем.

Зарубіжні економісти розрізняють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні(які не контролюються), внутрішні(які контролюються). Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори - це ті, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства і поділяються на "тверді" та "м'які".

"Тверді"(стійкі, сталі) включають в себе:

· виріб - його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

· технологію та устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

"М'які" фактори включають:

· якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;

· організаційні системи і методи - динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;

· стилі і методи управління - вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність . Так, поліпшення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційного технологічного його функціонування.

2. Продуктивність праці

У розвитку економіки може виникнути ситуація, коли, незважаючи на збільшення обсягу використовуваного основного капіталу продуктивність праці падатиме. Відбувається це у випадку, коли чисельність робочої сили зростає скоріше, ніж сукупний обсяг капіталу, тобто в результаті зменшення фондоозброєності праці робітників.

Уповільнення темпів підвищення продуктивності праці може бути зумовлено браком капіталовкладень у розвиток інфраструктури (наприклад, шосейні дороги, мости, аеропорти, системи водопостачання).

Окреме місце серед матеріально-технічних факторів належить підвищенню якості продукції:

- по-перше, задоволення суспільних потреб здійснюється меншими затратами засобів і праці, тому що вироби високої якості замінюють велику кількість виробів низької якості;

- по-друге, підвищення якості означає підвищення довговічності виробів, що рівнозначно збільшенню їх випуску.

Матеріально-технічні фактори підвищення продуктивності праці є найважливішими, тому що забезпечують економію не тільки живої, а й уречевленої праці.

2.1 Значення кваліфікації працівників в підвищенні продуктивності праці на підприємстві

Серед організаційно-економічних факторів підвищення продуктивності праці окреме місце посідає професійна (кадрова) підготовка. Інвестиції та людський капітал -- важливий засіб підвищення продуктивності праці.

Напевно, можна сказати, що частина підвищення продуктивності праці залежить від рівня кваліфікації. Цьому відносному приросту продуктивності праці відповідає певна частина загального приросту валового національного продукту.

Взаємозв'язок між підвищенням рівня кваліфікації і підвищенням продуктивності досить складний .

При цьому необхідно зазначити, що рівень кваліфікації робітників і відповідно професійно-кваліфікаційної структури робочої сили великою мірою залежить від рівня загальноосвітньої підготовки.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що зі створенням цивілізованих ринкових відносин вплив рівня кваліфікації на підвищення продуктивності праці і валового національного продукту багаторазово збільшується. У зв'язку з цим іноземні фірми витрачають на підвищення кваліфікації своїх робітників від 5 до 10 % загального фонду заробітної плати.

Від рівня кваліфікації залежить частка підвищення продуктивності праці. Цьому відносному приросту підвищення продуктивності праці, у свою чергу, відповідає певна частина загального приросту валового національного продукту.

2.2 Фактори продуктивності праці

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

· матеріально-технічні;

· організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

· соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

· впровадження комплексної механізації та автоматизації;

· удосконалення технології виробництва;

· хімізація виробництва;

· зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах - транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств. Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу, рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%.

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці, так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

- удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій;

- застосування передових методів і прийомів праці;

- удосконалення організації та обслуговування робочих місць;

- поліпшення нормування праці (впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці);

- застосування гнучких форм організації праці;

- поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

- поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

· приватизація державної власності;

· розвиток середнього і малого підприємництва;

· надання повної економічної свободи державним підприємствам;

· диверсікація виробництва;

· залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

· розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

2.3 Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві.

Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньо змінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:

· резерви зниження трудомісткості праці;

· резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науко - технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці. Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

Пп = (Tм/Tн)*100-100;

Eч = ((Tм-Tн)*P)/Ф*К;

де Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм, Тн - минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Ем - економія чисельності робітників;

Р - кількість виробів або операцій;

Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К - коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

Пп = (100-n)*100/(100-m)-100,

Або

Пп = (m-n)*100/(100-m),

де m - втрати робочого часу в базовому періоді,%;

n - втрати робочого часу в поточному періоді,%.

За рахунок змін у структурі кадрів:

Iпп = Iп*Id,

де Іпз - індекс загальної продуктивності праці;

Іп - індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd - індекс зміни частки основних робітників в загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

Id = dp/dб,

де dп - частка основних робітників в поточному періоді;

dб - частка основних робітників в базовому періоді.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів , в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність суттєвої характеристики і окреслення напрямків дії окремих зовнішніх чинників ефективності (продуктивності).

3. Основні напрямки розвитку науково-технічного прогресу

3.1 Механізація виробництва

Під терміном механізація розуміється головним чином витіснення ручного труда і заміна його машинним у тих ланках, де він ще досі залишається ( і в основних технологічних операціях, і у допоміжних, підсобних, транпортировочних, переміщувальних і інших трудових операціях). У процесі розвитку механізація проходила декілька етапів: від механізації основних технологічних процесів, відмінних найбільшою трудомісткістю, до механізації практично всіх основних технологічних процесів і частково допоміжних робіт. При цьому склалася певна диспропорція, яка призвела до того, що тільки в машинобудуванні і металообробці більше за половину робочих місць зайнято на підсобних і допоміжних роботах.

Наступний етап розвитку - комплексна механізація, при якому ручний труд замінюється машинним комплексно на всіх операціях технологічного процесу не тільки основних, але і допоміжних. Впровадження комплексності різко підвищує ефективність механізації, оскільки навіть при високому рівні механізації більшості операцій їх високу продуктивність може практично нейтралізувати наявність на підприємстві декількох немеханізованих допоміжних операцій. Тому комплексна механізація в більшій мірі, ніж некомплексна, сприяє інтенсифікації виробництва. Але і при комплексній механізації залишається ручна праця.

Рівень механізації виробництва оцінюється декількома показниками.

Коефіцієнт механізації виробництва величина, що вимірюється відношенням обсягу продукції, виробленої за допомогою машин, до загального обсягу продукції.

Коефіцієнт механізації робіт величина, що вимірюється відношенням праці, виконаного механізованим шляхом, до загальної суми витрат праці на виробництво даного обсягу продукції.

Коефіцієнт механізації труда величина, що вимірюється відношенням кількості робітників, зайнятих на механізованих роботах, до загальної чисельності робітників на даній дільниці, підприємств.

XIX вік ознаменований появою автоматичних пристроїв, діючих завдяки електрисиці - це і магнитноелектричне реле П.Шиллінга (P.Shelleng) (1830 м.). Список цей довгий і плавно переходить у вік XX, коли всемогутня електроніка дозволила створити принципово нові електронні автоматичні пристрої.

3.2 Автоматизація виробництва

Рівень автоматизації характеризують ті ж показники, що і рівень механізації. Це коефіцієнт автоматизації виробництва, коефіцієнт автоматизації робіт і коефіцієнт автоматизації труда. Розрахунок аналогічний, але виконується для автоматизованих роботах.

Підвищення ефективності автоматизації виробництва здійснюється у наступних напрямах:

- вдосконалення методик техніко-економічного аналізу варіантів автоматизації певного об'єкту, обгрунтований вибір найбільш ефективного проекту і конкретних коштів автоматизації;

- забезпечення умов для інтенсивного використання коштів автоматизації, вдосконалення їх обслуговування;

- підвищення техніко-економічних характеристик обладнання, що випускається, та що використовується для автоматизації виробництва.

Автоматизація виробництва і управління виробництвом дозволяє заощадити фінансові, фізичні і людські ресурси для фірм, які застосовують роботизовану техніку в своєму виробництві і в допоміжних функціях.

Ядром, основою самої ж автоматизації виступає комп'ютерна техніка.

3.3 Комп'ютерізація виробництва

Обчислювальна техніка все більш широко використовується не тільки для автоматизації виробництва, але і в самих різних його сферах. Подібне залучення обчислювальної і мікроелектронної техніки в діяльності різних виробничих систем називається комп'ютеризацією виробництва.

Комп'ютеризація це основа технічного переозброєння виробництва, необхідна умова підвищення його ефективності. На базі ЕОМ і мікропроцесорів створюються технологічні комплекси, машини і обладнання, вимірювальні, регулюючі і інформаційні системи, ведуться проектно-конструкторські роботи і наукові дослідження, здійснюється інформаційне обслуговування, навчання і багато іншого, що забезпечує підвищення суспільної і індивідуальної продуктивності праці, створення умов для всебічного і гармонійного розвитку особистості. Революційні зміни найважливіших параметрів електро-обчислювальної техніки за останні десятиріччя призвели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки та технології, які можна визначити як перехід до так званої безпаперової інформації.

Інформатики в житті сучасного суспільства починає набувати виняткового значення. Зокрема, вона може здійснювати серйозний вплив на інтенсифікацію економіки, насамперед шляхом забезпечення оптимальних зв'язків між галузями промисловості, окремими підприємствами, а також шляхом вдосконалення управління, що спирається на інформатику. Від чітко поставленної оперативної інформації значною мірою залежить дотримання виробничої дисципліни. Звичайно, у суспільстві все ще існує так званна паперова інформація, але головним носієм інформації все більше стає пам'ять комп'ютера, тобто безпаперова інформація.

3.4 Електрифікація та енергозберегальні технології

Найважливішим напрямком науково-технічного прогресу, базою для всіх інших напрямів є електрифікація. Електрифікація промисловості являє собою процес широкого впровадження електроенергії як джерела живлення виробничого силового апарату в технологічні процеси, засобу управління і контролю ходу виробництва. На основі електрифікації виробництва здійснюється комплексна механізація і автоматизація виробництва, впровадження прогресивної технології. Електрифікація забезпечує в промисловості заміну труда машинним, розширює вплив електроенергії на предмети праці. Особливо велика ефективність застосування електричної енергії в технологічних процесах, технічні засобах автоматизації виробництва і управління, інженерних розрахунках, обробці інформації, в рахунково-обчислювальних машинах. Ряд важливих переваг перед традиційними механічними засобів обробки металів і інших матеріалів має електрофізичні і електромеханічні методи. Вони дають можливість отримувати вироби складних геометричних форм, точні по розмірах, відмінність до відповідних параметрів шорсткості поверхні і зміцнені в місцях обробки. Не залишається секретом, що використання енергії становить велику частину від собівартості продукції, особливо це стосується енергоємних виробництв. Який же залишається вихід, щоб знизити собівартість продукції за рахунок електроенергії, якщо просте скорочення її споживання призведе просто до зниження обсягів виробництва, а ніяк не до зниження собівартості продукції? Вихід - отримання більш дешевої енергії, отриманої за допомогою альтернативних, нових видів виробництва енергії.

4. Показники ефективності НТП

Деякі показники ефективності науково-технічного прогресу:

1. Сумарний по роках розрахункового періоду економічний ефект розраховується за формулою:

Эт = Рт- Зт,

де, Ет - економічний ефект заходу НТП за розрахунковий період;

Рт - вартісна оцінка результатів заходу НТП за розрахунковий період;

Зт - вартісна оцінка витрат на заходи НТП за розрахунковий період.

2. Вартісна оцінка результатів за розрахунковий період здійснюється таким чином:

Pt =S Pt at,

t=tн

де Pt - вартісна оцінка результатів в t-м році розрахункового періоду;

tн і tk - початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

3. Вартісна оцінка оснвних результатів заходу визначається:

а) для нових предметів праці

Р0t = АtЦt

де Аt - обсяг застосування нових предметів праці в t році;

Уt - витрата предметів праці на одиницю продукції, що виробляється з їх використанням в році t;

Цt - ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що випускається з використанням нового предмета праці в t році;

б) для засобів праці тривалого користування

Р0t = Цt *Аt * Bt

де Цt - ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що виробляється за допомогою нових засобів праці в році t;

Аt - обсяги застосування нових засобів праці в t році;

Bt - продуктивність засобів праці в t році.

Висновки

З даної курсової ми бачимо, що НТП хоча і повільними темпами, в деяких його напрямках, але має чітку тенденцію просування вперед.

Застосування нових технологій дозволяє виробникові заощадити кошти на сировину, електроенергію, робочу силу, організацію виробничого процесу та інше.

Нажаль, Україна не є країною, яка найшвидше знаходить застосування та впроваджує нові технології, хоча задля цього був створений спеціальний Фонд Розробки та впровадження нових технологій.

Економічній розвиток України має забезпечити нова інноваційна політика, яка ґрунтується на реалізації кращих вітчизняних розробок.

Державний інноваційний фонд прагне забезпечити загальнодержавні та регіональні пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки. Зокрема технології з переробки та збереження продукції сільського господарства, ресурсо- та енергозберігаючі, виробництво нових матеріалів і речовин з високими властивостями тощо.

Впровадження вітчизняних науково-технічних розробок та технологій через Інноваційний фонд стримує відтік інтелекту з України, надає перспективу вченим, припиняє втрату Україною наукових ідей, на які держава вже витратила великі кошти.

Залучення іноземних інвестицій є однією з найголовніших проблем Україні. Практика показує, що інвестор активніше вкладає гроші в ті виробництва, в яких держава вже взяла частку ризику на себе.

Література

1. Мескон и др. Основы менеджмента. Москва. Дело. 1998., стр. 135.

2. Виханский О.С., Наумов А.И. «Менеджмент» -- М.: «Фирма Гардика», 2000. - 59 с.

3. Кабушкин. Основы менеджмента Минск. 2000., стр. 235.

4. Виханский О.С. Наумов. Менеджмент. Москва. МГУ. 1997., стр.66.

5. Рифард Л.Дафт, Менеджмент, Питер 2002 ., стр. 123.

6. Мескон.М. "Основы менеджмента" Издательство "Дело" Москва. 1999г., стр. 122.

7. Ворст І., Ревентлоу П. Економіка фірми: підручник - М.: Висша школа, 1994.

8.Горфінкель В.Я. Економіка підприємств, Москва «Банки і біржі», 1996 - с.155-175.

9. Економіка України - 1998 - №10 - с.29-37.

10. Економіка і бізнес/ Под ред. В.В. Кашаева - М.:МГТУ ім. Баумана, 1993.

11. Купряков Е.М. Стандартизація та якість виробничої продукції - М.: Висшая школа, 1993.

12.Надольний Ф. Філософіяя, Київ «Вікар», 1997 - с.124-127

13. Організаційно-економічні проблеми приватизації/Кол. авт. под. ред. В.Я Горфінкеля, В.А. Швандра - М.: Економічне виховання.

14. Розбудова держави - 1998 - №1-2, с. 5-15.

15. Світ - 2000 - №4 (січень) - с.2.

16. Світова економіка і міжнародні відносини - 1998 - №7 - с.90-101.

17. Техніка, «Енергія вітра», квітень-травень, 1999 - с. 12-14

18. Техніка, «Термінатор жив, живе і буде жити», березень-квітень, 1999 - с. 16-17.

19. Урядовий кур'єр - 1999 - 2 грудня - с.4.