Планування як фаза стратегічного менеджменту

113

3

2

34

Міністерство освіти і науки України

Академія муніципального управління

Реферат

на тему:

“Планування як фаза стратегічного менеджменту”

Виконала:

студентка IV курсу

Київ 2008

План

Вступ

1. Сутність стратегічного планування та його місце в системі стратегічного управління.

2. Структура стратегічного планування та його етапи.

Висновки

Використана література

Вступ

Стратегічне планування - це одна з функцій управління, що являє собою процес вибору цілей організації і шляхів їхнього досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю орієнтовані на вироблення стратегічних планів. Слово “стратегія” походить від грецького strategos, “мистецтво генерала”. Військове походження цього терміна не повинне викликати подиву. Саме strategos дозволило Олександрові Македонському завоювати світ.

Стратегія здебільшого формулюється і розробляється вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь усіх рівнів управління. Стратегічний план повинен обґрунтовуватися всебічними дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу підприємство повинне постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, конкуренцію й інші фактори.

Стратегічний план додає підприємству визначеність, індивідуальність, що дозволяє йому залучати певні типи працівників, і, у той же час, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для підприємства, що направляє його співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби чи послуги. Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але і бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їхню модифікацію та переорієнтацію. Загальний стратегічний план варто розглядати як програму, що направляє діяльність фірми протягом тривалого періоду, даючи собі звіт про те, що конфліктна і постійно мінлива ділова і соціальна обстановка робить постійні коригування неминучими.

Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, передбачених керівництвом, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей. Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача - забезпечити нововведення і зміни в організації на достатньому рівні. У стратегічному плануванні простір діяльності фірми стає більш об'ємним, він містить в собі як основні елементи внутрішнього середовища економічної організації, так і зовнішні аспекти: соціальні і політичні фактори, смаки і потреби покупців, дії конкурентів і т.д. Крім того, довгострокові цілі фірми в стратегічному плануванні перестають бути простим відображенням умов поточної діяльності, а виявляються результатом аналізу змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі фірми.

1. Сутність стратегічного планування та його місце в системі стратегічного управління

Термін «стратегічне управління» вперше був застосований на стику 60--70-х рр. для того, щоб позначити різницю між поточним керуванням на рівні виробництва і керуванням, здійснюваним на вищому рівні. Необхідність фіксації такого розходження була викликана в першу чергу змінами в умовах ведення бізнесу.

Суть стратегічного управління полягає в тому, що на фірмах, з одного боку, існує чітко виділене і організоване, так зване “формальне” стратегічне планування, а з іншого боку, структура управління корпорації, механізми взаємодії окремих підрозділів побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії та її реалізацію через поточні виробничо-господарські плани. Тобто стратегічне управління включає два основні процеси:

1) стратегічне планування;

2) тактико-оперативне управління реалізацією сформульованої стратегії.

При цьому особлива увага приділяється створенню адекватних, гнучких структур управління. Стратегічне управління не слід розглядати як просто результат еволюції планування. Воно викликане глибокими об'єктивними змінами в навколишньому середовищі підприємств і орієнтоване на ринок завтрашнього дня.

Розробка ідей стратегічного управління знайшла відображення в роботах таких авторів, як Frankenhofs and Granger (1971), Ansoff (1972), Schendel and Hatten (1972), Irwin (1974) і ін. Ведучою ідеєю, що відбиває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, з'явилася ідея необхідності переносу центра уваги вищого керівництва на оточення, для того щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.

Кілька конструктивних визначень були запропоновані авторитетними розроблювачами теорії стратегічного управління: Шендел і Хаттен розглядали його як «процес визначення і (установлення) зв'язку, організації з її оточенням, що складається з реалізації обраних цілей і спроб досягти бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно діяти організації і її підрозділам»; Хиггенс - «стратегічне управління -- це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням», Пірс і Робінсон визначають стратегічне управління «як набір рішень і дій з формулювання і виконання стратегій, розроблених для того, щоб досягти мети організації». Існує ще цілий ряд визначень, що роблять упор на ті чи інші аспекти й особливості стратегічного управління чи ж на його відмінності від «звичайного» керування.

З погляду мікроекономіки в цілому, планування - це спосіб здійснення дій, заснований на свідомих, вольових рішеннях суб'єктів мікро економіки, механізм, що заміняє ціни і ринок.

У рамках ринкової системи головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги і способи виробництва і споживання товарів. Суб'єкти, що хазяюють - фірми, домашні господарства - як учасники ринкової системи, змушені підкорятися ціновому механізму, закону попиту та пропозиції, оскільки не мають можливості скасувати його дію.

З іншої сторони суб'єкти мікроекономіки не тільки підкоряються суб'єктам ринку, але і прагнуть до самостійного прийняття рішень, їхнє поводження у великій мірі є усвідомленим. Планування застосовується в наступних сферах:

По-перше, внутрішнє середовище суб'єктів, що хазяюють, де механізми планування діють з найбільшою силою, є переважними;

По-друге, сфера господарських відносин, співробітництва суб'єктів ринкової діяльності, де поряд з ринковими механізмами працюють механізми планування.

На підставі цього можна виділити дві форми планування:

Ш планування діяльності окремої господарської одиниці (фірма);

Ш планування господарських відносин (між фірмами).

Стратегічне планування являється однією з основних функцій стратегічного управління. Воно представляє собою процес прийняття управлінських рішень відносно стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації. Стратегічне планування - це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів.

Стратегічне планування має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно враховувати зміни в навколишньому середовищі, які являють собою потенційні загрози і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

Тому стратегічне планування має такі характерні ознаки: По-перше, на відміну від довгострокового екстраполятивного планування, коли прогноз розроблявся кожною функціональною службою, яка мала на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується на принципово новому підході до прогнозування стану навколишнього середовища: були виділені стратегічні зони господарювання (СЗГ) та стратегічні господарські центри (СГЦ).

СЗГ - це окремі сегменти зовнішнього середовища або ринково-продуктові сегменти, на які фірма має чи хоче отримати вихід. У відповідності з СЗГ в середині фірми виділялись виробничі підрозділи, відповідальні за стратегію розвитку СЗГ - стратегічні господарські центри. Згодом СЗГ здобули назву «стратегічні поля бізнесу». Поле бізнесу - це продукт, котрий знаходиться у тісному зв'язку з ринком збуту.

По-друге, важливою ознакою стратегічного планування являється аналіз як зовнішнього середовища, так і внутрішніх можливостей підприємства.

По-третє, методика стратегічного планування передбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства в залежності від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька стратегічних альтернатив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

За визначенням Х. Кунца - це генеральна програма дій, яка окреслює головні цілі організації і розподіл ресурсів для їх досягнення.

За своїм змістом стратегія являється специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегії мають ряд особливостей:

процес розробки стратегії не завершується якоюсь негайною дією. Він закінчується встановленням загальних напрямків, рухаючись по яких фірма досягне успіху.

сформульована стратегія використовується для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії в такому пошуку заключається в тому, щоб допомогти зосередитись на визначених ділянках і можливостях та відкинути все інше яке несумісне зі стратегією.

під час формування стратегії не можна передбачити всі можливості, які виникнуть в майбутньому. Тому доводиться користуватись неповною і неточною інформацією.

поява більш точної інформації спроможна піддати сумнівну обґрунтованість первісного стратегічного вибору. Тому успішне використання стратегії неможливе без зворотного зв'язку.

Однією з умов формулювання фірмою своєї стратегії являється виникнення раптових змін в навколишньому середовищі. Їх причиною може бути насичення ринку, технологічні зрушення, непередбачений успіх нового товару, поява численних нових конкурентів і т.д.

Маючи перед собою такі труднощі, фірма повинна вирішити дві надзвичайно критичні проблеми: 1. вибрати новий напрямок росту із багатьох альтернатив, які важко підлягають оцінці. 2. направити зусилля численного колективу в потрібне русло.

Відповідь на ці питання і розкриває сутність розробки та реалізації стратегії. В такі моменти стратегія становиться життєво необхідним управлінським інструментом, за допомогою якого фірма може протистояти зміні умов навколишнього середовища.

Стратегічне планування як одна з функцій управління є засобом вибору мети підприємства і шляхів її досягнення. Не використовуючи переваги стратегічного планування, підприємства будуть позбавлені чіткого способу оцінки мети і напрямку розвитку підприємства. Враховуючи реалії України, можна стверджувати, що стратегічне планування стає все більш актуальним для вітчизняних підприємств, які вступають у жорстку конкурентну боротьбу як між собою, так і з зарубіжними підприємствами.

Стратегічне планування має значення пише тоді, копи реалізується, тому важливим механізмом ув'язки стратегії є розробка відповідних процедур та орієнтирів: тактики, політики, правил і критеріїв.

Оцінка стратегії проводиться порівнянням результатів роботи з метою. Процес оцінки використовується як механізм зворотного зв'язку для корегування стратегії. Щоб бути ефективною, оцінка повинна проводитися системнота безперервно. Належним чином розроблений процес має охоплювати всі рівні управління. При оцінці процесу стратегічного планування треба дати відповіді на такі питання:

1) Чи стратегія внутрішньо сумісна з можливостями підприємства?

2) Чи забезпечує стратегія припустимий ступінь ризику?

3) Чи володіє підприємство достатніми ресурсами для реалізації стратегії?

4) Чи враховує стратегія зовнішні небезпеки та можливості?

5) Чи дозволяє обрана стратегія краще застосовувати ресурси підприємства?

Багато господарських сфер, в яких працюють підприємства, характеризуються підвищеним ризиком, оскільки немає достатнього знання про поведінку споживачів і позиції конкурентів, про правильний вибір партнерів, відсутні надійні джерела отримання комерційної та іншої інформації. У збутовій діяльності підприємств існує чимало проблем через обмеження з боку платоспроможного попиту населення та підприємств-споживачів. Через це питання збуту продукції ввійшло до сфери безпосередніх функцій керівництва підприємств як дійовий засіб контролю за вибраними стратегіями.

Більшості керівників доводиться вирішувати тактичні питання, оскільки часто виникає проблема різкого падіння попиту на власну продукцію і затоварювання складів нею.

Однією з тактик забезпечення збуту продукції в сучасних умовах, коли внутрішній платоспроможний попит на продукцію обмежений, став вихід на міжнародний ринок. Однак це можливо тільки для підприємств із високим рівнем технології виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність їх товарів.

Таким чином, стратегічне управління діяльності підприємств, яке необхідне в будь-якій сфері господарської діяльності, повинно спиратися насамперед на стратегічне планування. У цій сфері є багато проблем і невирішених питань, що вимагають найшвидшого розв'язання. Тільки їх успішне вирішення протягом невеликого періоду дозволить економіці України досягти стабілізації та поступального розвитку.

2. Структура стратегічного планування та його етапи

Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п'яти взаємозалежних управлінських процесів. Ці процеси логічно випливають один з іншого. Однак існує стійкий зворотний зв'язок і відповідно зворотний вплив кожного процесу на інші і на всю їхню сукупність. У цьому укладена важлива особливість структури стратегічного управління.

Аналіз середовища. Вважається вихідним процесом стратегічного управління, тому що він забезпечує базу як для визначення місії і цілей фірми, так і для вироблення стратегії поводження, що дозволяє фірмі здійснити свою місію і досягти своїх цілей.

Однієї з ключових ролей будь-якого управління є підтримка балансу у взаємодії організації із середовищем. Кожна організація має відношення до трьох процесів:

Ш одержання ресурсів із зовнішнього середовища (вхід);

Ш перетворення ресурсів у продукт (перетворення);

Ш передача продукту в зовнішнє середовище (вихід).

Управління покликане забезпечувати баланс входу і виходу. Як тільки в організації порушується цей баланс, вона встає на шлях умирання.

Визначення місії і цілей. Не менш важливою задачею управління є встановлення балансу інтересів різних соціальних інститутів і груп людей, зацікавлених у функціонуванні організації й впливаючих на характер, зміст і спрямованість її функціонування. Баланс інтересів визначає те, куди буде рухатися організація, її цільову орієнтацію у вигляді місії і цілей.

Одним з найістотніших рішень при плануванні є вибір мети підприємства. Вона служить критерієм усього подальшого процесу ухвалення управлінських рішень. Якщо керівники не визначили основної мети підприємства, то не буде обрано найкращу альтернативу його розвитку. Правильно поставлена мета уточнює статус підприємства і забезпечує орієнтири для застосування стратегій на різних стадіях його виробничої діяльності. На основі проведеного аналізу в процесі формування мети утверджується стратегічне мислення шляхом обговорення та узгодження з усіма ланками управлінського апарату загальної концепції розвитку підприємства, формулюються проекти цієї мети, готуються директиви для довгострокового планування, розробляються стратегічні плани та їх контроль. Стратегічний менеджмент припускає, що підприємство визначає свої ключові позиції на перспективу залежно від пріоритетності мети.

Вибір стратегії. Після того як визначена місія і цілі, настає етап аналізу і вибору стратегії. На цьому етапі приймається рішення з приводу того, як, якими засобами фірма буде домагатися досягнення цілей.

Виконання стратегії. Особливість процесу виконання стратегії полягає в тому, що він не є процесом її реалізації, а лише створює базу для реалізації стратегії і досягнення фірмою поставлених цілей. Основна задача етапу виконання стратегії полягає в тому, щоб створити необхідні передумови для успішної реалізації стратегії.

Висновки

Для успішної діяльності фірми в умовах ринкових відносин, постає питання у якісному та ефективному плануванні діяльності. Фірма розробляє стратегію своєї поведінки на ринку, вивчає конкурентів, виявляє свій потенціал, визначає вплив внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегічне планування на переслідує такі цілі:

1) затвердити організаційну структуру зі стратегічного розвитку де буде здійснюватися збір нових позицій, поглядів;

2) визначити внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на діяльність організації; підготовка плану для оцінки сильних і слабких сторін організацій;

3) затвердити основну лінію розвитку, орієнтуючись на яку можна перевірити різні стратегії розвитку організацій; навчити людей думати більш точно;

4) вивчення тенденцій які можуть бути необхідні для подальшої діяльності організацій;

5) розробка у рамках створення довгострокових планів для досягнення кінцевої мети стратегічного планування.

В даний час стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менеджменту. Сьогодні, поряд з формальними, кількісними методами, стратегічне планування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним способом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності фірми.

В процесі створення стратегічного плану проводиться оцінка внутрішніх сильних і слабких сторін. Керівництво фірми повинно з'ясувати, чи володіє фірма внутрішніми силами, щоб скористуватися зовнішніми можливостями, та і чи існують у неї слабкі сторони, що можуть ускладнити проблеми, пов'язані з зовнішніми факторами.

Витоки більшості проблем у організації приховані у людських ресурсах. Тут необхідно враховувати: тип співробітників, компетентність та підготовку керівництва, систему винагород, спадкоємність керівних посад, підготовку та підвищення кваліфікації співробітників, втрата провідних фахівців та причини цього, якість виробів. Імідж корпорації створюється за допомогою співробітників, клієнтів та суспільної думки. Культура та імідж фірми закріплюються чи послабляються репутацією компанії. Призвівши внутрішні сильні і слабі сторони у відповідність з зовнішніми загрозами та можливостями, керівництво готово до вибору відповідної стратегічної альтернативи.

Сучасний темп зміни і збільшення знань являється настільки великим, що стратегічне планування виявляється єдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву засіб створення плану на довший термін. Стратегічне планування дає також основу для ухвалення рішення. Знання того, чого організація хоче досягти, допомагає уточнити найбільш придатні шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при ухваленні рішення. Приймаючи обґрунтовані і систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик ухвалення неправильного рішення через помилкову чи недостовірну інформацію про можливості підприємства чи про зовнішню ситуацію. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної мети усередині організації.

Використана література

1) Міщенко А. П. Стратегічне управління: Навч. Посіб. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004.

2) Скібіцький О. М. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник: - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

3) Ростислав Домбровський.

4) Роль стратегічного планування діяльності суб'єктів господарювання. Наукові Записки, Випуск 14, 2005 р.

5) Ховард К., Коротков О. Принципы менеджмента: управление в системе цивилизованного предпринимательства: Учеб. пособие. - М.: «Инфра-М», 1996.

6) Идрисов А.Б. “Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций”. -М.: Экономика, 1990.

7) Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «Світ», 1995.

8) Коротков С. Концепция менеджмента.: Учебное пособие. - 2000.

9) Internet. // Google, Meta.

10) Вачугов Д.Д, Веснин В.Р. “Стратегия планирования.” -М. «Дело», 2003.

11) Ладанов И. Д. Практический менеджмент. -М. 1995

12) Словник термінів. // Internet. Bigmir)net.