Управління оборотними коштами
Сутність та особливості оборотних коштів підприємства. Класифікація оборотних коштів та її особливості. Оцінка ефективності, та методи оцінки використання оборотних коштів. Заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.02.2009 |
| Размер файла | 42,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
Курсова робота
З дисципліни: «Фінансовий менеджмент»
На тему:
«Управління оборотними коштами»
Маріуполь - 2008
Зміст
Вступ.........................................................................................................................3
І. Сутність та особливості оборотних коштів підприємства………………...…7
ІІ. Класифікація оборотних коштів………………………..………………...….10
ІІІ. Оцінка ефективності використання оборотних коштів............................. 15
IV. Заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства………………………………..........................................................21
Висновки................................................................................................................29
Список використаних джерел..............................................................................31
Вступ
Оборотні кошти є однією зі складових частин майна підприємства. Стан і ефективність їхнього використання - одне з головних умов успішної діяльності підприємства. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови їхньої організації. Висока інфляція, неплатежі й інші кризові явища змушують підприємства змінювати свою політику стосовно оборотних коштів, шукати нові джерела поповнення, вивчати проблему ефективності їхнього використання.
Однією з умов безперервності виробництва є постійне поновлення його матеріальної основи - засобів виробництва. У свою чергу, це визначає безперервність руху самих засобів виробництва, який відбувається у виді їхнього кругообігу.
У своєму обороті оборотні фонди послідовно приймають грошову, продуктивну і товарну форму, що відповідає їх розподілу на виробничі фонди і фонди обігу.
Матеріальним носієм виробничих фондів є засоби виробництва, що підрозділяються на предмети праці. Готова продукція разом з грошовими коштами і коштами в розрахунках утворюють фонди обігу.
Кругообіг фондів підприємства починається з авансування вартості в грошовій формі на придбання сировини, матеріалів, палива й інших засобів виробництва. У результаті кошти приймають форму виробничих запасів, виражаючи перехід зі сфери обігу в сферу виробництва. Вартість при цьому не витрачається, а авансується, тому що після завершення кругообігу вона повертається. Завершенням першої стадії переривається товарний оборот, але не кругообіг.
Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними коштами. Недолік коштів, авансуємих на придбання матеріальних запасів, може привести до скорочення виробництва, невиконанню виробничої програми. Зайве відволікання коштів у запаси, що перевищують дійсну потребу, приводить до омертвляння ресурсів, неефективному їхньому використанню.
Оскільки оборотні кошти включають як матеріальні, так і грошові ресурси, від їхньої організації й ефективності використання залежить не тільки процес матеріального виробництва, але і фінансова стійкість підприємства.
І. Сутність та особливості оборотних коштів підприємства
Організація оборотних коштів є основною в загальному комплексі проблем підвищення їхньої ефективності. Організація оборотних коштів включає: визначення складу і структури оборотних коштів; установлення потреби підприємства в оборотних коштах; визначення джерел формування оборотних коштів; розпорядження і маневрування оборотними коштами; відповідальність за збереження і ефективне використання оборотних коштів.
Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів, що утворюють оборотні виробничі фонди і фонди обігу, тобто їхнє розміщення по окремих елементах.
Структура оборотних коштів являє собою співвідношення окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто показує частку кожного елемента в загальній сумі оборотних коштів.
Переважну частину оборотних виробничих фондів складають предмети праці - сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо і пальне, тара і тарні матеріали. Крім того, до оборотних виробничих фондів відносяться і деякі знаряддя праці - малоцінні і швидкозношуючі предмети (МШП), інструменти, спеціальні пристосування, змінне устаткування, інвентар, запасні частини для поточного ремонту, спеціальний одяг і взуття. Ці знаряддя праці функціонують менше року або мають обмеження по вартості. Ліміти вартості коштів в обороті періодично змінюються, що зв'язано з проведеними переоцінками основних фондів і періодом їхнього придбання.
Крім того, на підприємствах ці знаряддя праці найчастіше обчислюються тисячами найменувань, що технічно утрудняє облік їхнього зносу. Тому на практиці їх відносять не до основних, а до оборотних фондів.
Перераховані предмети і знаряддя праці складають групу оборотних виробничих фондів - виробничі запаси. Крім них в оборотні виробничі фонди входять незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів.
Основне призначення коштів, авансованих в оборотні виробничі фонди, полягає в забезпеченні безупинного і ритмічного процесу виробництва.
Крім оборотних виробничих фондів на підприємствах формуються фонди обігу. До них відносяться: готова продукція на складі; товари відвантажені; кошти в касі підприємства і на рахунках у банку; дебіторська заборгованість; кошти в інших розрахунках.
Основне призначення фондів обігу полягає в забезпеченні ресурсами процесу обігу.
Склад і структура оборотних коштів не однакові в різних галузях і підгалузях економіки. Вони визначаються багатьма факторами виробничого, економічного й організаційного порядку. Так, у машинобудуванні, де виробничий цикл тривалий, висока питома вага незавершеного виробництва. На підприємствах легкої і харчової промисловості головне місце займають сировина і матеріали (наприклад, у текстильній промисловості). У той же час у харчовій промисловості (наприклад, молочній, маслосирній) відносно високі запаси допоміжних матеріалів, тари, готової продукції.
На підприємствах, де застосовується велика кількість інструментів, пристосувань, приладів, висока питома вага малоцінних і швидкозношуючих предметів (наприклад, у машинобудуванні і металообробці).
У видобувних галузях практично відсутні запаси сировини й основних матеріалів, але велика питома вага витрат майбутніх періодів. Крім того, наприклад, у нафтовидобувній промисловості підвищену частку складають допоміжні матеріали, запасні частини для ремонту основних фондів.
На величину готової продукції, товарів відвантажених, дебіторської заборгованості впливають такі фактори як умови збуту продукції, форми і стан рахунків.
Оборотні кошти - це сукупність коштів, авансуємих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують безупинний кругообіг грошових фондів.
Оборотні фонди промисловості являють собою частину виробничих фондів, що цілком споживається в кожному виробничому циклі, відразу і повністю переносить свою вартість на створювану продукцію й у процесі виробництва змінює натуральну форму. Їхнім речовинним змістом є предмети праці. У процесі виробництва вони перетворюються в готову продукцію, складаючи її матеріальну основу або сприяючи її утриманню.
Оборотні фонди охоплюють рух предметів праці від моменту надходження на склад підприємства до перетворення їх у готову продукцію і переходу в сферу обігу. У зв'язку з тим, що випуск продукції йде безупинно, у сфері виробництва постійно функціонує визначена частина оборотних фондів, що знаходяться на різних стадіях кругообігу і представлених наступними порівняно однорідними групами:
1) виробничі запаси, що складають основну частину оборотних фондів. Вони включають сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо, пальне, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, тару і тарні матеріали, запасні частини для ремонту основних фондів, малоцінні і швидкозношуючі предмети: інструменти і господарський інвентар вартістю до 100 мінімальних оплат праці за одиницю і терміном служби до року.
2) незакінчена продукція, тобто предмети праці, що надійшли в процес виробництва і потребують подальшої обробки на наступних стадіях технологічного процесу. Вона може бути у виді незавершеного промислового виробництва і напівфабрикатів свого виробника.
3) витрати майбутніх періодів не служать речовинним елементом оборотних коштів, а представляють витрати на проектування й освоєння нових видів продукції, проведення гірничо-підготовчих робіт на підприємствах видобувної галузей промисловості, організований набір на сезонних підприємствах і інші. Ці витрати виробляються в даному періоді, а погашаються частинами за рахунок собівартості в наступних. Виготовлена продукція надходить у сферу обігу, і після реалізації її вартість приймає грошову форму. Отже, для нормальної діяльності підприємства, крім оборотних виробничих фондів потрібні кошти, що обслуговують сферу обігу - фонди обігу. До них відноситься готова, але нереалізована продукція і кошти, необхідні для придбання матеріалів, виплати заробітної плати, виконання фінансових зобов'язань перед постачальниками і фінансовими органами й інші.
Таким чином, сукупність коштів промислових підприємств призначених для утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, складають оборотні кошти.
В оборотних коштах промисловості основну частину займають оборотні виробничі фонди. Їхня питома вага в загальній сумі оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей складає близько 85%.
Співвідношення між складовими елементами оборотних фондів у їхній загальній вартості представляє структуру оборотних фондів. Їхня структура в різних галузях промисловості визначається технологічним рівнем виробництва, ступенем спеціалізації, тривалістю циклу, складом споживаних матеріалів, географічним розміщенням стосовно постачальників.
У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії - грошову, виробничу і товарну.
Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою. Вона протікає в сфері обігу, де відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.
Продуктивна стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не цілком, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і пов'язані з нею витрати, а так само перенесена вартість основних виробничих фондів. Продуктивна стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.
На товарній стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на продуктивній стадії. Лише після перетворення товарної форми вартості виробленої продукції в грошову авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються відповідно до плану їхнього розподілу. Частина нагромаджень (прибутку), призначена на розширення оборотних коштів, приєднується до них і робить разом з ними наступні цикли обороту.
Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів.
Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:
Д - Т...… П...…Т1 - Д1 , де
Д - кошти, авансуємі суб'єктом, що господарює; Т - засоби виробництва; П - виробництво; Т1 - готова продукція; Д1 - кошти, отримані від продажу продукції і, що включають у себе реалізований прибуток. Крапки (...) означають, що обіг коштів перерваний, але процес їхнього кругообігу продовжується в сфері виробництва.
Оборотні кошти знаходяться одночасно на всіх стадіях і у всіх формах виробництва, що забезпечує його безперервність і безперебійну роботу підприємства.
ІІ. Класифікація оборотних коштів
Оборотні кошти можна класифікувати по наступних ознаках:
1. По місцю і ролі в процесі відтворення розрізняють оборотні кошти в сфері виробництва і сфері обігу.
Розгляд складу і структури оборотних коштів дозволяє торкнутися такої важливої проблеми організації оборотних коштів, як раціональне розміщення їх між сферами виробництва і обігу.
Встановлення оптимального співвідношення оборотних коштів у виробництві і обігу має важливе значення для забезпечення коштами виконання виробничої програми, а також є одним з основних факторів ефективності використання оборотних коштів.
2. По ступені планування оборотні кошти підрозділяються на нормовані і ненормовані.
Вітчизняна практика припускає нормування, тобто встановлення планових норм запасу і нормативів по елементах оборотних коштів, за винятком товарів відвантажених, грошових коштів і коштів у розрахунках. Розмір ненормованих оборотних коштів визначається в оперативному порядку.
3. По джерелах нормування оборотні кошти поділяються на власні, позичкові і притягнуті.
У сучасних економічних умовах підприємствам надані широкі права в розпорядженні оборотними коштами. Оборотні кошти знаходяться в розпорядженні підприємства і вилученню не підлягають. Підприємства можуть продавати їх і передавати їх іншим підприємствам, організаціям, установам, громадянам, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування (за винятком тих, котрі не знаходяться у власності чи використанні підприємств).
Важливою проблемою на підприємстві є забезпечення збереження оборотних коштів. У процесі фінансового планування важливо визначити можливу наявність надлишку чи недостачі оборотних коштів на початок планованого періоду. Для цього складається сума очікуваної (фактичної) наявності власних оборотних коштів підприємства на початок планованого періоду з його сукупною потребою в оборотних коштах. Якщо планова потреба перевищує суму власних оборотних коштів підприємства, виникає недостача власних оборотних коштів. Підприємства, що допустили утворення недостачі оборотних коштів, можуть поповнювати їх за рахунок власних і тимчасово за рахунок позичкових коштів.
Якщо співвідношення зворотне, виникає надлишок власних коштів, що може служити джерелом фінансування приросту оборотних коштів.
Недостача власних оборотних коштів може виникнути в наслідок ряду причин, що залежать і не залежать від діяльності підприємства. Підприємство може не забезпечити збереження наявних власних оборотних коштів, тобто утратити визначену суму, допустивши надпланові збитки, незаконне відволікання оборотних коштів, наприклад, на нестатки капітального будівництва, недоодержання прибутку.
Економічні умови, у яких функціонують підприємства, впливають на стан оборотних коштів. Підвищення цін на товарно-матеріальні цінності, що купуються, веде до утворення в підприємств недостачі власних оборотних коштів у великих розмірах. Одним із джерел його поповнення є банківський кредит, що в умовах інфляції надається під високі відсотки.
Проведена державою фінансова політика може перешкоджати або стимулювати нормальну виробничо-фінансову діяльність підприємств, в тому числі раціональне використання оборотних коштів. Важлива роль при цьому належить податковій політиці держави. Так, віднесення ряду податків на собівартість продукції (робіт, послуг), особливості сплати в бюджет ПДВ, авансові платежі податку на прибуток приводять до відволікання оборотних коштів підприємств на невиробничі витрати. Це змушує підприємства прибігати до позик під великі відсотки, шукати позапланові джерела коштів, йти на порушення фінансової дисципліни. Відволікання оборотних коштів веде до уповільнення їхньої оборотності, знижує ефективність роботи підприємства, погіршує його фінансовий стан.
Організація оборотних коштів підприємства обов'язково включає систематичний контроль за їх схоронністю й ефективністю використання за допомогою ревізій і обстежень на основі статистичних даних, оперативної і бухгалтерської звітності.
Оборотні кошти підприємств покликані забезпечити безупинний їхній рух на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати ефективність використання оборотних коштів.
Усі джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні, позичкові і притягнуті.
Власні кошти відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення.
Формування оборотних коштів приходить у момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. У процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є отриманий прибуток, а також прирівняні до власних коштів так звані стійкі пасиви. Це кошти, що не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обороті. Такі кошти служать джерелом формування оборотних коштів у сумі їхнього мінімального залишку. До них відносяться: мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства, резерви на покриття майбутніх витрат, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, кошти кредиторів, отримані як передоплату за продукцію (товари, послуги) й ін.
Для скорочення загальної потреби господарств в оборотних коштах, а також стимулювання їхнього ефективного використання доцільне залучення позичкових коштів. Позичкові кошти являють собою в основному короткострокові кредити банку, за допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах.
Основними напрямками залучення кредитів для формування оборотних коштів є: кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат, зв'язаних із сезонним процесом виробництва; тимчасове заповнення недостачі власних оборотних коштів;
В умовах адміністративно-командної системи керування економікою позичкові кошти серед джерел фінансування оборотних коштів складали досить велику частку. Так, у 1965 році на частку кредитів у структурі джерел утворення оборотних коштів приходилося 47,6%, у 1975 році- 47,3%, у 1977 році- 47,1%, у 1988 році - 47,6%. З 1988 року частка кредитів у структурі джерел оборотних коштів початку знижуватися. Так, у 1989 році вона складала 40,5%, у 1990 році- 24,2%. В наступні роки частка кредитів поступово підвищувалася і до квітня 1999 року склала 43,3%.
Характер динаміки даного показника обумовлений об'єктивними економічними процесами. Зменшення частки кредиту з кінця 80-х років можна пояснити скороченням централізованого кредитування підприємств при ще нерозвиненій системі комерційного кредиту. Разом зі становленням системи комерційних банків, ростом обсягів комерційного кредиту підвищилася і частка кредитних ресурсів у структурі джерел утворення оборотних коштів.
Таким чином, з переходом на ринкову систему керування економікою роль кредиту як джерела оборотних коштів принаймні не зменшилася. Поряд зі звичною необхідністю в покритті наднормативної потреби в оборотних коштах підприємства з'явилися нові фактори, що обумовлюють посилення значення банківського кредиту. Ці фактори зв'язані насамперед з перехідним етапом розвитку, пережитим вітчизняною економікою. Одним з них з'явилася інфляція. Вплив інфляції на оборотні кошти підприємства дуже багатогранний: він робить безпосередній і непрямий вплив. Прямий вплив характеризується знеціненням оборотних коштів за час їхнього обороту, тобто після завершення обороту підприємство фактично не одержує авансовану суму оборотних коштів у складі виторгу від реалізації продукції.
Непрямий вплив виражається в уповільненні обороту коштів через кризу неплатежів, багато в чому обумовленого інфляцією. До інших причин виникнення кризи варто віднести зниження продуктивності праці; крайню неефективність виробництва; невміння окремих керівників пристосуватися до нових умов: шукати нові рішення, змінювати товарний асортимент, знижувати матеріало- і енергоємність виробництва, реалізуючи зайві і непотрібні активи; нарешті, недосконалість законодавства, що дозволяє безкарно не платити по боргах.
З метою боротьби з неплатежами і надання фінансової підтримки значні кошти виділяються на поповнення оборотних коштів підприємств. Однак не завжди виділені кошти використовуються по призначенню, що має також сильний інфляційний ефект.
Зазначені причини обумовлюють підвищену зацікавленість підприємств у позичкових коштах як джерелі поповнення заморожених у довгостроковій дебіторській заборгованості оборотних коштів. У даній ситуації виникає питання границь застосування кредиту як джерела оборотних коштів. Це питання зв'язане з двоїстим впливом, що робить застосування кредиту на фінансове положення підприємства в цілому і на стан оборотних коштів зокрема.
З одного боку, без залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах дефіциту власних коштів підприємству необхідно скорочувати чи цілком припиняти виробництво, що загрожує серйозними фінансовими утрудненнями аж до банкрутства. З іншого боку, рішення виниклих проблем тільки за допомогою кредитів викликає підвищення залежності підприємства від кредитних ресурсів унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це приводить до збільшення не стабільності фінансового стану, губляться власні оборотні кошти, переходячи у власність банку, оскільки підприємства не забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, заданого у вигляді банківського відсотка.
Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових притягнутих джерел формування оборотних коштів. Її наявність означає участь в обороті підприємства коштів інших підприємств і організацій. Частина кредиторської заборгованості закономірна, тому що випливає з діючого порядку розрахунків. Поряд з цим кредиторська заборгованість може виникнути в результаті порушення платіжної дисципліни.
У підприємств може виникнути кредиторська заборгованість постачальникам за товари, що надійшли, підрядчикам за виконані роботи, податкової інспекції по податках і платежам, по відрахуваннях у позабюджетні фонди.
Варто також виділити інші джерела формування оборотних коштів, до яких відносяться кошти підприємства, тимчасово не використовувані по цільовому призначенню (фонди, резерви й ін.).
Правильне співвідношення між власними, позичковими і притягнутими джерелами утворення оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.
ІІІ. Оцінка ефективності використання оборотних коштів
Для оцінки ефективності використання оборотних коштів підприємств застосовують певні методичні підходи, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи.
Основними показниками для оцінки ефективності є:
- коефіцієнт оборотності;
- коефіцієнт завантаження;
- тривалість одного обороту;
- рентабельність.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.
Способами підвищення ефективності використання оборотних коштів є: птимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення реалізації товарної продукції.
Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштівзменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.
Характерною рисою оборотних коштів є швидкість їхнього обороту. Функціональна роль оборотних коштів у процесі виробництва в корені відрізняється від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва.
Рис. 3. 1. Стадії кругообігу оборотного капіталу
Елементи оборотного капіталу безупинно переходять зі сфери виробництва в сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Частина оборотного капіталу постійно знаходиться в сфері виробництва (виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі і т.д.), а інша частина - у сфері обігу (відвантажена продукція, кошти, цінні папери і т.д.
Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.
Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.
Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільший, швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях промисловості.
Оборотність оборотних коштів характеризується рядом взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).
Ефективність використання оборотних коштів визначається швидкістю їхнього руху - швидкістю обороту, чи оборотністю. Чим швидше відбувається кругообіг оборотних коштів, тим менша їхня сума буде потрібна підприємству для успішного виконання виробничої програми.
Кругообіг оборотних коштів обчислюється з моменту оплати підприємством матеріальних цінностей, необхідних для виробництва продукції, до повернення цих коштів у виді виторгу від реалізації продукції. Якщо період обороту скорочується, наприклад з 24 до 20 днів, тобто на 17%, то і потреба в оборотних коштах при даному обсязі випуску продукції зменшиться на той же відсоток. Зниження відбудеться в зв'язку з тим, що при кругообігу 24 дня оборотні кошти роблять протягом року 15 оборотів (360:24). А при скороченні часу кругообігу до 20 днів кількість їхніх оборотів збільшиться до 18 (360:20). Це означає, що кожна гривня оборотних коштів у першому випадку використовується протягом року для придбання матеріальних ресурсів і виплати заробітної плати 15 разів, а в другому - 18 разів.
Оборотність оборотних коштів характеризується двома взаємозалежними показниками: числом оборотів, здійснених оборотними коштами протягом визначеного періоду часу (коефіцієнтом оборотності), і терміном їхнього обороту в днях.
Коефіцієнт оборотності розраховується по формулі:
Коб = D / Фоб,
де D - річна сума доходів підприємства,
Фоб - сума оборотних коштів.
Інакше кажучи, число оборотів визначає обсяг продукції у вартісному вираженні, що випускається на 1 грн оборотних коштів.
Термін обороту (оборотність) розраховується по формулі:
Tоб = Дк/Коб
де Дк - кількість календарних днів у періоді.
Оборотність можна визначити як по всій сумі оборотних коштів, так і по кожній її частині. Для розрахунку числа оборотів кожного елемента оборотних коштів необхідно установити відношення суми витрати по відповідній статті витрат на виробництво до фактичної суми по даній статті оборотних коштів. Термін обороту буде дорівнювати відношенню числа днів за даний період до числа оборотів. Власне кажучи він являє собою запас у днях даного елемента оборотних коштів.
Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:
О = З / (T/Д) ,
де З - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);
Т- обсяг товарної продукції;
Д- число днів у розглянутому періоді.
Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.
Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:
Ко = З/Т
Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:
Кз = Т / З
Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.
Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.
Підприємства, що працюють на принципі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справи рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення. У цих умовах зростає необхідність визначення потреби підприємств у власних оборотних коштах, що грають головну роль у нормальному функціонуванні підприємств.
Визначення потреби підприємства у власних оборотних коштах здійснюється в процесі нормування, тобто визначення нормативу оборотних коштів.
Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних коштів, що відволікаються на певний строк у сферу виробництва і сферу обігу. Вітчизняна практика нормування оборотних коштів на промислових підприємствах заснована на ряді принципів.
Потреба у власних оборотних коштах для кожного підприємства визначається при складанні фінансового плану. Таким чином, величина нормативу не є величиною постійної. Розмір власних оборотних коштів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, асортименту виробленої продукції, застосовуваних форм розрахунків.
При численні потреби підприємства у власних оборотних коштах необхідно враховувати наступне: власними оборотними коштами повинні покриватися потреби не тільки основного виробництва для виконання виробничої програми, але і потреби підсобного і допоміжного виробництв, житлово-комунального господарства й інших господарств, що не відносяться до основної діяльності підприємства і не складаються на самостійному балансі, капітального ремонту, здійснюваного власними силами. На практиці часто враховують потребу у власних оборотних коштах тільки для основної діяльності підприємства, тим самим занижуючи цю потребу.
Нормування оборотних коштів здійснюється в грошовому вираженні. В основу визначення потреби в них покладений кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) на планований період. При цьому для підприємств із несезонним характером виробництва за основу розрахунків доцільно брати дані IV кварталу, у якому обсяг виробництва, як правило, найбільший у річній програмі. Для підприємств із сезонним характером виробництва - дані кварталу з найменшим обсягом виробництва, оскільки сезонну потребу в оборотних коштах забезпечують короткострокові позички банку.
IV. Заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства
У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів. Проблема поліпшення використання оборотних коштів стала ще більш актуальної в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємства вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-господарської діяльності. Оскільки фінансове положення підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту. Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.
Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.
Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільше, швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях промисловості.
Оборотність оборотних коштів характеризується поруч взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).
Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:
О = Т / С:Д , де
С - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);
Т - обсяг товарної продукції;
Д - число днів у розглянутому періоді.
Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.
Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:
Ко = Т / С
Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:
Кз = С / Т
Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.
Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.
Зміна оборотності коштів є шляхом зіставлення фактичних показників із плановими показниками чи попереднього періоду. У результаті порівняння показників оборотності оборотних коштів є її прискорення чи уповільнення.
При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються матеріальні ресурси і джерела їхнього утворення, при уповільненні - в оборот утягуються додаткові кошти.
Вивільнення оборотних коштів унаслідок прискорення їхньої оборотності може бути:
- абсолютне вивільнення має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів менше нормативу чи залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за розглянутий період.
- відносне вивільнення оборотних коштів має місце в тих випадках, коли прискорення їхньої оборотності відбувається одночасно з ростом виробничої програми підприємства, причому темп росту обсягу виробництва випереджає темп росту залишків оборотних коштів.
Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднести такі, як загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови одержання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, у яких підприємство може маніпулювати внутрішніми факторами раціонального руху оборотних коштів.
На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів, що впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту.
Криза збуту зробленої продукції і неплатежі приводять до уповільнення обороту оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить швидко і вигідно продати, припиняючи чи значно скорочуючи випуск продукції, що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення оборотності запобігається ріст дебіторської заборгованості в активах підприємства.
При існуючих темпах інфляції отриманий підприємством прибуток доцільно направляти насамперед на поповнення оборотних коштів. Темпи інфляційного знецінення оборотних коштів приводять до заниження собівартості і перетоку їх у прибуток, де відбувається розпилення оборотних коштів на податки і невиробничі витрати.
Значні резерви підвищення ефективності і використання оборотних коштів криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових частин оборотних коштів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси представляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у виробничому процесі.
Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалюванню нормування; поліпшенню організації постачання, у тому числі шляхом установлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.
Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшенням застосовуваної техніки і технології, удосконалювання використання основних фондів, насамперед їхньої активної частини, економії оборотних коштів.
Перебування оборотних коштів у сфері обігу не сприяє створенню нового продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу - негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у цю сферу є раціональна організація збуту готової продукції, застосуванні прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.
Ефективність керування оборотними коштами підприємства дуже впливає на результати його фінансово-господарської діяльності.
З одного боку, необхідно більш раціонально використовувати наявні оборотні ресурси - мова йде насамперед про оптимізацію виробничих запасів, скорочення незавершеного виробництва, удосконалювання форм розрахунків.
З іншого боку, у даний час підприємства мають можливість вибирати різні варіанти списання витрат на собівартість, визначення виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування.
Наприклад, у залежності від кон'юнктури попиту та пропозиції, прогнозування обсягів продажів підприємства можуть бути зацікавлені в інтенсивному списанні витрат або в їх більш рівномірному розподілі протягом якого-небудь періоду. Для цього важливо вибирати з переліку варіантів той, котрий буде відповідати поставленим цілям. Необхідно простежити, яке вплив зроблять прийняті рішення на собівартість, розміри прибутку і податків. Значна частина зазначених альтернативних можливостей відноситься до сфери керування оборотними коштами підприємства.
Матеріально-виробничі запаси є найменш ліквідною статтею серед статей оборотних активів. Для обігу цієї статті в кошти потрібен час не тільки для того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб одержати з його згодом оплату за продукцію.
Аналіз цієї статті має велике значення для ефективного фінансового керування. Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних активів, але й у цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що підприємства мають утруднення зі збутом своєї продукції, що у свою чергу може бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням технології виробництва і вибором неефективних методів реалізації, недостатнім вивченням ринкового попиту і кон'юнктури. Порушення оптимального рівня матеріально-виробничих запасів приводять до збитків у діяльності фірми, оскільки збільшує витрати по збереженню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує небезпеку знецінювання цих товарів і зниження їхніх споживчих якостей, приводить до втрати клієнтів, якщо це викликано порушенням яких-небудь характеристик товарів. У цьому зв'язку визначення і підтримка оптимального обсягу запасів є важливим розділом фінансової роботи.
Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила нижчої з двох оцінок - по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у зв'язку з чим той самий вид товару може мати різну собівартість у залежності від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як рух їхньої вартості (flow of cost). Відповідно до цього використовуються наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних товарів (specific identification method); по середній собівартості (average cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної середньої вартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель (у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом закупівель ЛІФО (last-in-first-out - LIFO).
Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожної одиниці закуповуваних запасів - це облік їхнього руху по фактичній собівартості. Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробити в умовах великомасштабного виробництва. У зв'язку з цим даний метод, незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки ті фірми, що або виконують спеціальні замовлення на виробництво якої-небудь продукції. або роблять операції з порівняно невеликими втратами дорогих товарів (ювелірні вироби й автомобілі, деякі види меблів).
Оцінка запасів по методу ФІФО заснована на припущенні, що запаси використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших у часі закупівель.
Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрати матеріалів. При розрахунку застосовується формула:
В = З + П - К , де
В - вартість витрачених матеріалів, З - залишок матеріалів на початок періоду, П - вартість матеріалів, що надійшли, за весь період, К - залишок матеріалу на кінець періоду.
Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:
К = V * Ц , де
V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в натуральному вимірі, Ц - ціна останньої закупівлі.
Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів на кінець періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності, знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.
Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.
На стадії створення виробничих запасів - впровадження економічно обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.
На стадії незавершеного виробництва - прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізації виробництва); розвиток стандартизації, уніфікації, типізації; удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.
На стадії обігу - наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів; ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.
Висновки
Ефективне управління оборотними коштами, метою якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.
В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами (ФІФО і ЛІФО).
Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності).
Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку.
Коли говориш про основні фонди й оборотні кошти, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування.
Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.
У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів у всіх сферах діяльності людини, особливо в промисловості.
При найбільш економічному використанні оборотних коштів, при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективності виробництва.
Список використаних джерел:
Баканов М.І. «Теорія економічного аналізу»: - Підручник.: М.: Фінанси і статистика. 1997., 288с.
«Сучасна економіка»: - Загальнодоступний навчальний курс. Ростов-На-Дону. Вид-во «Фенікс». 1999., 608 с.
Економіка підприємства. Підручник для вузів. Під ред. У.Я. Горфінкеля. М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 1999.,367 с.
Фінанси підприємств: Навч. посібник / Кол. авт. під ред. Є.І.Бородіної. - М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 2001.,544с.
Подобные документы
Дослідження економічної сутності оборотних активів підприємства. Розгляд джерел формування оборотних коштів, аналіз показників їх стану, розміщення та ефективності використання. Шляхи оптимізації оборотних коштів ТОВ "Глобинський м’ясокомбінат".
курсовая работа [386,2 K], добавлен 05.04.2015Економічна сутність і значення оборотних активів підприємства, їх класифікація та типи, політика управління. Оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів на ВАТ "Житомирський м’ясокомбінат", аналіз та шляхи вдосконалення даного процесу.
курсовая работа [342,8 K], добавлен 09.12.2013Поняття та сутність структури капіталу, визначені проблеми залучення позикових коштів. Основні методи управління капіталом підприємства. Розробка концептуальної моделі оптимізації структури капіталу та аналіз ефективності її застосування в управлінні.
дипломная работа [953,0 K], добавлен 08.05.2011Значення, види ефективності. Сутність ефективності управління. Критерії та показники ефективності управління. Аналітична оцінка ефективності господарської діяльності підприємства. Оцінка ефективності діяльності поза виробничих підприємницьких структур.
курсовая работа [107,4 K], добавлен 21.11.2008Характеристика загальної системи управління підприємства. Комплексне обстеження підприємства, оцінка ефективності його комунікативної, товарної та цінової політики. Загальна оцінка ефективності і перспектив діяльності підприємства, що вивчається.
отчет по практике [40,8 K], добавлен 28.04.2011Аналіз забезпеченості підприємства персоналом. Особливості використання робочого часу. Аналіз продуктивності праці. Ефективність використання персоналу підприємства. Фонд заробітної плати. Методика аналізу ефективності використання коштів на оплату праці.
контрольная работа [147,5 K], добавлен 21.01.2016Сутність, класифікація, структура персоналу підприємства, особливості його формування, планування, показники ефективного використання та розвиток. Програма організаційно-економічних заходів щодо підвищення ефективності діяльності персоналу підприємства.
дипломная работа [929,1 K], добавлен 25.11.2010Удосконалення системи управління стратегією й підвищення рівня ефективності функціонування на прикладі ТОВ "Комунтехсервіс". Основи стратегічного управління диверсифікованими підприємствами, методи їх аналізу. Аналіз господарської діяльності підприємства.
дипломная работа [668,4 K], добавлен 08.11.2011Поняття та методи проектних ризиків, причини їх виникнення, класифікація, принципи управління та зниження. Критерії оцінки ризику при вібрації варіанта проектування, аналіз чутливості. Особливості оцінки ефективності проекту в умовах зниження ризику.
курсовая работа [559,8 K], добавлен 29.04.2014Сутність та види ризиків, способи їх оцінки. Еволюція, загальна схема та методи ризик-менеджменту. Аналіз фінансово-економічних показників діяльності підприємства. Дослідження ризиків, мінімізація їх впливу шляхом підвищення ефективності управління.
дипломная работа [903,1 K], добавлен 19.11.2013
