Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра регіонального управління

РЕФЕРАТ

з дисципліни:

"Трудове право"

на тему:

"Матеріальна відповідальність сторін трудового договору"

ПЛАН

1. Поняття матеріальної відповідальності, підстави та умови її виникнення.

2. Види матеріальної відповідальності.

3. Відшкодування шкоди.

Використана література.

1. Поняття матеріальної відповідальності, підстави та умови її виникнення

Відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В повній мірі це стосується права працівника на безпечні і здорові умови праці і права власника на захист його прав власності.

Наведені конституційні положення знаходять свій розвиток в актах трудового законодавства, зокрема в гл. IX (ст.ст. 130--138) КЗпП України, яка встановлює матеріальну відповідальність, як один із видів юридичної відповідальності за неналежне виконання сторонами трудового договору своїх обов'язків.

Стосовно цих обов'язків власник або уповноважений ним орган відповідно до ст. 131 зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна, а працівники зобов'язані бережливо ставитись до майна підприємства (установи, організації) і вживати заходів до запобігання шкоді.

Суть матеріальної відповідальності полягає в тому, що якщо в результаті неналежного виконання чи невиконання працівником або власником (уповноваженим ним органом) встановлених обов'язків іншій стороні трудового договору спричинено матеріальну шкоду, то остання підлягає відшкодуванню.

В силу вищевикладеного розрізняють матеріальну відповідальність працівника перед власником (уповноваженим ним органом) і матеріальну відповідальність власника (уповноваженого ним органу) перед працівником. Працівник відшкодовує шкоду, спричинену ним наявному майну власника (уповноваженого ним органу), а власник (уповноважений ним орган) відшкодовує збитки, які терпить працівник в результаті шкоди, спричиненої його здоров'ю, протиправного відібрання у нього можливості виконувати трудову функцію, обумовлену трудовим договором, і заробляти таким чином собі на життя.

Отже, матеріальна відповідальність -- це встановлений законом обов'язок однієї із сторін трудового договору відшкодувати збитки іншій стороні, спричинені їй протиправними, винними діями.

Виходячи із змісту уже згаданої ст. 130 КЗІІП України, матеріальна відповідальність може бути покладена на винну сторону незалежно від притягнення ЇЇ до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Але при цьому повинні бути дотримані підстави і умови покладення матеріальної відповідальності.

Відповідно до ст. 130 К.ЗІІП матеріальна відповідальність встановлюється тільки за пряму дійсну шкоду лише в межах і в порядку, передбачених законодавством. Пряма дійсна шкода -- це втрата, погіршення або зниження цінності майна, в результаті чого виникає необхідність, нагальна потреба для підприємства (установи, організації) нести затрати на відновлення, набуття майна чи інших цінностей. Разом з тим, необхідно мати на увазі, що на працівника не може бути покладена відповідальність за збиток, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неотриманні підприємством доходи і за збиток, заподіяний працівником в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї особи або інших громадян, якщо таку небезпеку заданих обставин не можна було попередити іншими засобами і заподіяна шкода значно менша, ніж попереджена.

До умов виникнення матеріальної відповідальності відносяться:

-- протиправна дія чи бездіяльність сторони трудового договору -- така її поведінка, яка є порушенням норм, встановлених законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також порушенням чи невиконанням посадових обов'язків, визначених посадовими інструкціями, розпорядженнями і наказами керівництва;

-- наявність причинного зв'язку між прямою дійсною шкодою і протиправними діями (чи бездіяльністю) сторони трудового договору;

-- наявність вини сторони трудового договору у виникненні чи спричиненні збитків, які підлягають відшкодуванню. Вина може виникати з умислу чи необережності, що тягне за собою встановлення виду матеріальної відповідальності: обмеженої чи повної.

Обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника відповідно до ст. 138 КЗпП України лежить на власникові або уповноваженому ним органові.

Правові норми, бо встановлюють матеріальну відповідальність, мають за мету не лише відшкодування майнових збитків, але і слугують засобом попередження спричинення шкоди. Встановлення матеріальної відповідальності і ЇЇ потенціальна загроза сприяють точному і неухильному виконанню сторонами трудового договору їх трудових обов'язків.

2. Види матеріальної відповідальності

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники, що винні у заподіяній шкоді, як правило, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Виходячи з нього, можна говорити про відшкодування шкоди в передбачених законодавством межах -- обмежену матеріальну відповідальність. Обмежену матеріальну відповідальність згідно п. 1 ст. 133

КЗпП несуть працівники за псування чи знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, продукції в процесі її виробництва, інструментів, спецодягу та іншого майна, виданого їм для користування в процесі праці.

Згідно з п. 2 ст. 133 КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть також керівники підприємств, установ, організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів і їх заступники за шкоду, спричинену надмірними грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних та грошових цінностей, невжиттям заходів до запобігання простоїв, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, зниженню і псуванню матеріальних та грошових цінностей. . Іншим видом матеріальної відповідальності є повна матеріальна відповідальність, випадки встановлення якої передбачені ст. 134 КЗпП. Згідно з цією статтею повна матеріальна відповідальність настає у випадках:

1. Коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про прийняття працівником па себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або з іншою метою. Відповідно до ст. 135-1 КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть укладатися підприємством лише з працівниками, що достигли 18 років і які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням в процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність, встановлені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. № 447/24 "Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємства можуть укласти письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпускання), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну матеріальну відповідальність".

Крім Індивідуальної повної матеріальної відповідальності законодавством передбачене встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності у випадках, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність. Регламентація колективної (бригадної) матеріальної відповідальності встановлена наказом Мінпраці України від 12.05.96 р. № 43 "Про затвердження переліку робіт, при виконанні яких може вволитись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умов її застосування і типового договору про колективну (бригадну) відповідальність". Вона вводиться власником (уповноваженим ним органом) за узгодженням з профспілковим комітетом. Оскільки колективна матеріальна відповідальність розподіляється між всіма членами колективу (бригади), то їм належить право прийняття нових членів чи відводу окремих працівників, які, па їх думку, не можуть забезпечити збереження цінностей.

2. Коли майно та інші цінності були отримані працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (накладною, відомістю і т.д.) Разові документи можуть видаватись лише за згодою працівника, оскільки вони видаються працівникам, з якими не підписується договір про повну матеріальну відповідальність і для яких обслуговування матеріальних цінностей не є їх основною трудовою функцією.

3. Коли збиток заподіяно діями працівника, що містять ознаки злочину, тобто передбаченими кримінальним покаранням. Матеріальна відповідальність у цьому випадку повинна підтверджуватись доказами вчинення таких дій, встановленими в порядку судочинства. Тільки виправдувальний вирок суду або припинення справи за відсутністю складу злочину звільняє працівника від матеріальної відповідальності. В усіх інших випадках (обвинувальний вирок, ухвала суду про припинення провадження у зв'язку з амністією, звільнення від кримінального покарання у зв'язку з захворюванням, дострокового або умовно-дострокового звільнення і т. ін.) працівник не звільняється від матеріальної відповідальності, якщо тільки його вина підтверджена судом.

4. Коли збиток заподіяний працівником, що знаходився у нетверезому стані. Доказування стану сп'яніння здійснюється за допомогою медичного висновку, пояснення винного, акта чи показань свідків.

5. Коли збитки заподіяні нестачею, навмисним знищенням або навмисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції). Головним для встановлення матеріальної відповідальності у повному розмірі в цьому випадку є умисне завдання школи.

6. Коли збитки спричинені підприємству при виконанні працівником безпосередніх трудових обов'язків, навіть якщо працівник і не підписував договір про повну матеріальну відповідальність, але його діями заподіяна шкода у вигляді нестачі, втрати, перевитрат матеріальних і грошових витрат.

7. Коли збитки заподіяні не при виконанні трудових обов'язків за рахунок використання майна підприємства (установи, організації) в особистих інтересах.

8. Коли посадова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, то призвело до виплат заробітної плати звільненому чи переведеному працівникові за час вимушеного прогулу. Матеріальну відповідальність у даному випадку в розмірі повного відшкодування збитків підприємства (установи, організації) несе посадова особа, що підписала наказ про звільнення чи переведення працівника, яке було пізніше кваліфіковане як незаконне.

Статтею 135 КЗпП України передбачена підвищена (у подвійному, потрійному -- кратному розмірі) матеріальна відповідальність працівників, коли фактична шкода в результаті нестачі чи псування цінностей значно перевищує їх номінальну вартість. Такий вид відповідальності встановлюється за умови заподіяння збитків, які можуть виникнути при закупівлі, продажу, перевезенні, зберіганні, обробці дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, ювелірних, побутових і промислових виробів з використанням вказаних металів і каменів, відходів та брухту з їх вмістом, нестачі іноземної валюти, втрати музейних експонатів та інших цінностей.

3. Відшкодування шкоди

1. Матеріальна відповідальність працівників

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно її відшкодувати повністю або частково. Зі згоди власника або уповноваженого ним органу працівник має право передати для відшкодування заподіяної ним шкоди рівноцінне майно чи виправити пошкоджене.

При відмові працівника від добровільного відшкодування заподіяних ним збитків воно провадиться таким чином. Покриття шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, відповідно до п. 1 ст. 136 КЗпП провадиться за розпорядженням (наказом) керівник;! підприємства через відрахування із заробітної плані працівника. Згідно з п. 2 ст. 136 КЗІІП таке розпорядження повинно бути зроблене не пізніше двох тижнів з дня виявлення школи і виконане не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. У разі незгоди працівника з відрахуванням взагалі чи розміром встановленого відшкодування працівник може подати заяву про розгляд спірного питання в комісію по трудових спорах, а потім до суду.

У решті випадків згідно зі змістом п. З ст. 136 КЗпП відшкодування збитків працівником забезпечується шляхом подання власником (уповноваженим ним органом} позову до суду. Позов може бути поданий протягом року з дня виявлення шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховується розмір матеріальної шкоди, ступінь вини працівника і конкретні обставини, за яких було спричинено матеріальні збитки. Ст. 137 КЗпП вказує на обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування. Зокрема, розмір відшкодування зменшується, якщо шкода стала наслідком не лише винної дії працівника, але і відсутності умов збереження матеріальних цінностей, крім випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника.

Розмір шкоди чи збитків, заподіяних власникові, відповідно до п. З ст. 135 КЗпП визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна па день виявлення шкоди з врахуванням його зносу.

Розмір відшкодування шкоди за підвищеною матеріальною відповідальністю визначається відповідно до Закону України "Про визначення розмірів збитків, спричинених підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), нестачею чи втратою дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей" від 6.06.1996 р. та Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. з подальшими змінами.

При колективній матеріальній відповідальності розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається для кожного із членів колективу (бригади) з врахуванням ступеня його вини і пропорційно розміру заробітної плати.

2. Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу наступає в першу чергу відповідно до ст. 173 КЗІІП у випадку спричинення шкоди здоров'ю і життю працівника при виконанні ним обов'язків, обумовлених трудовим договором, в результаті незабезпечення здорових і безпечних умов праці власником або уповноваженим ним органом, а також у випадку нанесення травми, заподіяної потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Порядок і розмір відшкодування нанесеної працівникові шкоди визначаються Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 р. №472 зі змінами від 8.02.94 р., 18.07.94р.).

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, складається із виплати:

-- втраченого ним заробітку (залежно від ступеня втрати професійної працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією), розрахованого виходячи із середньомісячного заробітку, що передував втраті працездатності;

-- одноразової допомоги (в установлених випадках), розмір якої визначається в колективному договорі;

-- компенсації на медичну та соціальну допомогу, яка може передбачати додаткове, більш калорійне харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та соціальним догляд, протезування і санаторно-курортне лікування і т. ін.

Доказом вини власника є:

-- акт про нещасний випадок або про професійне захворювання;

-- висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною прані та дотриманням законодавства про працю;

-- медичний висновок про професійне захворювання; -- вирок або рішенця суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства: -- рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності;

-- рішення органів соціального страхування про відшкодування власником або уповноваженим ним органом витрат на допомогу працівникові в разі його тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

-- показання свідків та ін.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови прані не с причиною моральної чи фізичної шкоди.

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу настає зокрема при порушенні ним обов'язку щодо своєчасної видачі працівникові документів про працю і заробітну плату, що призвело до затримки його подальшого працевлаштування.

Матеріальною відповідальністю с виплата заробітної плати працівникові за дні вимушеного прогулу в такому випадку, а також у випадку незаконного звільнення працівника чи відмови у прийнятті на роботу деяких категорії працівників (вагітних жінок, молодих спеціалістів, які прибули на роботу за направленням, та ін.).

Спори про відшкодування матеріальної шкоди вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Використана література:

1. Кодекс законів про працю України

2. Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. -- К.: Т-во "Знання"; КОО, 2000.

3. Лазор В. Юридична природа трудового договору у ринкових відносинах // Право України. -- 2000. -- № 1.

4. zakon.rada.gov.ua