Час, в який ми живемо -- епоха змін. Наше суспільство здійснює винятково важку, багато в чому суперечливу, але історично неминучу і необхідну перебудову. У соціально-політичному житті це перехід від тоталітаризму до демократії, в економіці -- від адміністративно-командної системи до ринку, у житті окремої людини -- перетворення його з „гвинтика” у самостійного суб'єкта господарської діяльності. Такі зміни в суспільстві, економіці, у всьому нашому життєвому укладі складні тим, що вони вимагають зміни нас самих.

Подібну ситуацію, американці звиклі до різких поворотів долі, до конкуренції, визначають словом „виклик”. По їхньому поняттю, кожен виклик таїть у собі для особистості, організації, країни, як можливості, так і погрози. Щоб справитися з цим безпрецедентним у житті нинішніх поколінь викликом, нам, крім всього іншого, потрібно опановувати новим знанням, навчитися користатися ними на практиці. Важлива частина цих знань, як показує світовий досвід, -- збагнення науки і мистецтва менеджменту. З легкої руки американців це англійське слово стало відомо сьогодні практично кожній людині.

У спрощеному розумінні, менеджмент -- це уміння домагатися поставлених цілей, використовувати працю, інтелект, мотиви поводження інших людей.

Менеджмент у перекладі з латинського „керування” -- функція, вид діяльності по керівництву людьми в найрізноманітніших організаціях. Нарешті, менеджмент як збірне від менеджерів -- це визначена категорія людей, соціальний шар тих, хто здійснює роботу по керуванню. Значимість менеджменту була особливо ясно усвідомлена в тридцяті роки. Уже тоді стало очевидним, що діяльність ця перетворилася в професію, область знань -- у самостійну дисципліну, а соціальний шар -- у дуже впливову суспільну силу.

Зростаюча роль цієї суспільної сили змусила заговорити про „революцію менеджерів”, коли виявилося, що існують корпорації-гіганти, що володіють величезним економічним, виробничим, науково-технічним потенціалом, порівнянним по мощі з цілими державами. Найбільші корпорації, банки складають стрижень економічної і політичної сили великих націй. Від них залежать уряду, багато хто з них мають транснаціональний характер, простираючи свої виробничі, сервісні, розподільні, інформаційні мережі по усьому світі. Тому рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можуть визначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів.

Але в ринковій економіці не менш важливий і малий бізнес. За значенням -- це найбільша наближена до повсякденних потреб споживачів і в той же час полігон технічного прогресу й інших нововведень. Для більшості населення -- це ще і робота. Уміло керувати в малому бізнесі -- значить вижити, устояти, вирости. Як це зробити -- теж питання ефективного менеджменту.

Розглянемо в роботі такі питання менеджменту, як системний підхід до управління організацією, оперативне управління виробництвом та інші.

1. Системний підхід до управління організацією

Перші уявлення про систему виникли ще в античній філософії, яка висунула ідею тлумачення систем як упорядкованості та цілісності буття. Сучасна концепція загальної теорії систем була сформульована Л. фон Берталанфі (в 40-ві роки ХХ ст.), який розглядав систему як комплекс елементів, що знаходяться у процесі взаємодії. На його думку, основна задача системної методології полягає в тому, щоб, спираючись на розуміння системи як комплексу взаємопов'язаних компонентів, відшукати закони, які пояснюють поведінку, функціонування і розвиток систем різних класів.

Починаючи з 50-х років, теорія систем стала привертати увагу вчених різних галузей знань: економістів, математиків, спеціалістів сфери дослідження операцій, філософів, соціологів і ін.

Нині поняття системи широко використовується в науці і техніці стосовно до багатьох явищ, наприклад Сонячної системи, системи рік, гірської системи. Як про самостійні можна говорити про економічну систему, систему транспорту, зв'язку і машин, філософську систему, систему чисел тощо.

Будь-яка система -- це внутрішньо організована сукупність взаємозв'язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення поставленої мети. Проте не будь-яка, а лише така сукупність елементів становить систему, яка утворює ціле і має якісно нові особливості. Результат поведінки системи визначається як продукт взаємодії його частин (компонентів). У такому разі система наближається до поняття "організація", під якою, з одного боку, розуміють сам процес, організаційну діяльність, а з другого -- результат цієї діяльності, певним чином упорядковану систему. Залежно від підходу та мети вивчення об'єкта, його можна розглядати і досліджувати як організацію, систему або як її елемент.

Система має певні властивості, що становлять її якісні параметри, які дають можливість описувати елементи (об'єкти) системи кількісно, виражаючи їх у відповідних одиницях. Зв'язки системи поєднують об'єкти (елементи) у системному процесі. Вони бувають речовими (канали, по яких елементи або система у цілому обмінюються між собою речовинами), енергетичними (канали обміну різними видами механічної, теплової, електричної та іншої енергії) та інформаційними (сигнали, відомості про стан об'єкта і навколишнього середовища).

Зв'язки між елементами, системами і підсистемами класифікують за такими ознаками: спрямованістю (односторонні, взаємозалежні); ресурсами, що визначають зв'язок (трудові, матеріальні, фінансові тощо); тривалістю (короткострокові, довгострокові, періодичні або епізодичні); циклічністю виконання функцій (планування, організація, координація та ін.); характером формування (лінійні, функціональні).

Розрізняють зв'язки: першого порядку -- функціонально необхідні; другого порядку -- значною мірою поліпшують діяльність системи, і третього порядку -- зайві або суперечні. Методологічною основою вивчення системи є принципи матеріалістичної діалектики: запільного зв'язку явиш, розвитку, суперечності тощо. Систему можна описати математично, як сукупність змінних величин (в системі координат), кожна з яких характеризує її певну якість.

Система має такі параметри: вхід, процесор, вихід, управління за допомогою зворотного зв'язку і обмеження. Вхід системи -- це ресурси, елементи, над якими здійснюється процес або операція (сировина, матеріали, енергія, інформація та ін.), сукупність факторів і явиш (зовнішнє середовище), що впливають на процеси системи і не піддаються прямому управлінню, або різні інструкції та інші нормативні документи, що забезпечують розміщення і переміщення системи.

Процесор впливає на вхід системи, перетворюючи його у вихід. Він переробляє ресурси системи, тобто її вхідні елементи, споживає їх і трансформує у вихідні результати діяльності системи. Якщо у процесі такого перетворення цінність і корисність елементів системи зменшується, то втрати в системі збільшуються, а її ефективність знижується.

Вихід системи є продуктом чи результатом її діяльності. Система на своєму виході повинна задовольняти ряду критерії», головні ч яких -- стабільність і надійність. Аналізуючи вхід системи, можна мати уяву про ступінь досягнення цілей, поставлених перед системою.

Багато технічних і біологічних систем можуть сприймати і використовувати інформацію про результати своєї діяльності, тобто мають зворотний зв'язок. Під зворотним зв'язком розуміють таку форму взаємозв'язку між системами (підсистемами, елементами), при якій дія регулюючої системи на вхід регульованої відповідає стану виходу останньої. Розрізняють негативний і позитивний зворотний зв'язок. Якщо величина вихідного сигналу зменшується при збільшенні величини сигналу на вході, то такий зв'язок називається негативним (механізм автокорекції системи). При позитивному зворотному зв'язку зі збільшенням величин вихідного сигналу збільшується величина сигналу на вході системи. Тому слід забезпечувати диференційоване оптимальне дозування управлінського впливу на систему з урахуванням її особливостей і стану.

Для вивчення явищ і процесів у будь-яких системах нині широко використовується системний підхід. На відміну від локального підходу, який передбачає вивчення структури і функціональних особливостей автономних, окремо взятих елементів системи, системний підхід розглядає кожен об'єкт як систему і орієнтує дослідника на розкриття його цілісності, виявлення в ньому різноманітних типів зв'язків і зведення їх у єдину теоретичну картину.

Системний підхід полягає у вивченні найбільш загальних форм організації, передбачає перш за все вивчення частин системи, взаємодію між ними, дослідження процесів, що пов'язують частини системи з її цілями. Складовими частинами (елементами) організаційних систем є індивідууми, формальні структури, неформальні фактори, групи, групові відносини, типи статусів і ролей. Зв'язок між компонентами системи здійснюється шляхом складних взаємодій, які викликають зміни поведінки людей в організації. Основні частини структури пов'язані одна з одною певними організаційними формами, насамперед формальними і неформальними зв'язками, використовують різні канали комунікації і процедури прийняті рішень. Все це дозволяє долати центробіжні тенденції зі сторони окремих частин у досягненні кінцевих цілей організації.

З позицій менеджменту системний підхід дає можливість визначати границю системи в цілому і границю оточуючого середовища, встановлювати цілі системи, розробляти структуру програмами і побудову матриці програми-елемента, описувати управління системи.

Можна назнати декілька принципів, на які спирається системний підхід: 1) принцип цілісності, який полягає у принциповій неможливості зведення властивостей системи до суми властивостей елементів, що її складають,! неможливості виведення з них властивостей цілого (системи). Тут цілісним вважається таке утворення, яке має нові властивості, які відсутні в елементів, що її складають; 2) залежності кожного елемента, властивості і відносини системи від їх місця і функцій всередині цілого; 3) структурності, яка передбачає можливість опису системи через встановлення її структури, тобто сітки зв'язків і відносин системи; 4) взаємозалежності структури і середовища, яка знаходить свій вираз у тому, що система формує і проявляє свої властивості у процесі взаємодії з середовищем, являючись при цьому провідним компонентом такої взаємодії з середовищем, являючись при цьому провідним компонентом такої взаємодії; 5) ієрархічності -- можливості поділу системи на підсистеми і елементи, які у свою чергу володіють системними властивостями.

Системний підхід характеризується трьома етапами дослідження: 1) аналіз і опис принципів побудови і функціонування системи у цілому; 2) аналіз особливостей усіх компонентів системи, їх взаємозалежностей і внутрішньої побудови; 3) встановлення подібностей і відмінностей системи, що вивчається, та інших систем. Системний метод оперує такими поняттями, як система, ієрархія, потік матеріалів, інформація, енергія. При цьому передбачається мобілізація сучасних наукових засобів, особливо математики, логіки, інформатики, обчислювальної техніки.

2. Оперативне управління виробництвом

Оперативне управління виробництвом є частиною загальної системи менеджменту і спрямоване на вирішення комплексу завданій у часі і просторі, пов'язаних з контролем, обліком і регулюванням ходу проведення робіт відповідно до запланованих показників.

Оперативні плани складаються на основі річних і квартальних тіамін у розрізі місячних, тижнево- (декадно-) добових і, навіть, внутрішньозмінних інтервалів часу.

Галузеве управління виробництвом включає комплекс робіт з організації розробки і виконання планів виробництва продукції на рівні цехів, ділянок і робочих місць, забезпечення їх необхідними ресурсами, контролю і регулювання ходу виробництва відповідно до встановлених планів і завдань.

На рівні підприємства оперативне управління здійснюється для вирішення принципових питань зняття, заміни запущених у виробництво виробів, забезпечення зовнішніх постачань комплектуючих виробів, використання внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для оперативного управління виробництвом у цехах характерна строга регламентація виконання робіт у часі з кожної позиції виробничої програми і номенклатурно-календарного плану в залежності від фактично складеної виробничої ситуації.

Роботи з оперативного управління виробництвом виконуються в реальному масштабі часу, що не допускає перерв у процесі виготовлення деталей і зборки виробів.

Часовий обрій оперативного управління для цеху може бути в межах місяця, а ділянки (бригади) і робочих місць -- в інтервалі тижня зміни. Для міжцехового рівня цей інтервал розширюється від місяця до кварталу.

В даний час процедури оперативного управління все більше переплітаються з технологією і регулюванням (диспетчеризацією) виробництва. Повсякденно виконувані управлінським персоналом функції і оперативного обліку, контролю й аналізу ходу виробництва с основою для вироблення варіантів регулюючих впливів на хід виробництва.

Таким чином, оперативне управління виробництвом здійснюється на основі безупинного (повсякденного) контролю і регулювання ходу виробництва, роблячи цілеспрямований вплив на робітників для забезпечення безумовного виконання затверджених виробничих програм. Це досягається виконанням наступних умов:

ѕ чітким розподілом робіт на короткі періоди часу (декада, тиждень, доба, зміна);

ѕ строгою регламентацією технологічного про юсу для цеху і ділянки в нелегальному і вузловому розрізі, а для робочих місць у подетально-поопераційному вигляді;

ѕ чіткою організацією зборки, обробки й аналізу інформації про хід виробництва;

ѕ комплексним використанням засобів обчислювальної техніки для підготовки варіантів управлінських рішень;

ѕ повсякденним аналізом і керівництвом ситуацією в кожній ланці підприємства;

ѕ своєчасним прийняттям рішень і організацією роботи з попередження порушені, у ході виробництва чи швидкого його відновлення у випадку відхилень.

Оперативне управління виробництвом здійснюється на основі оперативно-календарного плану (ОКП). Складання оперативно-календарного плану запуску-випуску деталей для цехів серійного виробництва -- складна, трудомістка робота, що вимагає попереднього глибокого аналізу реальних умов виробництва в кожнім цеху, виконання характерних рис і раціональних елементів у сформованій системі планування.

На відміну від цехів великосерійного виробництва зі стійкою номенклатурою, туї виробництво деталей у кожнім із запланованих місяців може носити не завжди стабільний характер. Це означає, що запуск і випуск кожної партії деталей буде підлеглий визначеним вимогам: або зборки виробів, або умов підтримки на нормативному рівні оборотних і страхових заділів у цехових коморах і центральному складі ютових деталей підприємства.

Звідси випливає необхідність виявлення особливостей і встановлення основних факторів, що визначають процес розробки найбільш раціонального варіанта ОКП запуску-випуску деталей.

ОКП розробляється в розрізі кожної партії деталей із вказівкою термінів виконання тих операцій, які повинні контролюватися і які варто строго витримувати.

Це становище спрощує процес розробки ОКП і дозволяє використовувати при розрахунках евристичні правила, що враховують раціональні прийоми до вирішення завдань.

ОКП розробляється до початку чергового планового періоду, з урахуванням наявного заділу у виробництві.

Розміри партії деталей під час ходу процесу можуть збільшуватися з технічних, організаційних, виробничих причин.

Отже, процес розробки ОКП складається з визначення черговості запуску партій деталей в обробку і календарних термінів запуску-випуску партій деталей.

Визначення черговості запуску партій деталей в обробку, календарних планів їхнього запуску-випуску здійснюють технологи й організатори виробництва, виробничі менеджери, виходячи з конкретних умов і сформованих обставин.

3. Запропонувати можливі стратегії розвитку для туристичної компанії, розкрити їх зміст

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери і в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. Пріоритетний напрям розвитку в'їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, утворення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені.

Розвиток туризму в країні гальмується відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах; підпорядкованістю закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади; недосконалістю нормативно-правової бази; недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави; повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутністю відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам; та іншими причинами.

Серед них важливе місце займає відсутність інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму.

Аналіз показує, що компанії, які успішно конкурують у сфері туризму, керуються трьома стратегічними методами, застосовуваними як окремо, так і в сполученні:

ѕ розвиток діючого продукту по сформованим напрямках туризму;

ѕ розширення географії поїздок і продажів за рахунок нових районів туристського призначення;

ѕ уведення зустрічних сфер туристської діяльності, у тому числі через створення нових компаній.

Розвиток туризму на основі устояного ринку. Самим яскравим прикладом туристської компанії, що розвилася за рахунок посилення туризму в Україні, можна назвати Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник”. З 1958 по 1998 р. „Супутник” зберігає майже постійний ріст туристських продажів і пропозицій. За період з 1969 по 1985 р. ця компанія збільшувала свої можливості на 15 відсотків у рік, далеко випереджаючи розмір росту більшості інших компаній країни. До 1992 р. „Супутник” був фактично єдиним виробником, чиї показники свідчили про різноманітний ріст, і зумів підійти до рівня стійкого продажу туристського продукту у всіх районах колишнього СРСР і України, навіть в умовах своєї власної децентралізації.

Розвиток за рахунок нової туристської продукції на базі сформованої галузі. Усього лише кілька компаній можуть розвивати свою справу рік за роком, реалізуючи на ринку тільки один продукт. Успіх багатьох підприємств досягався іншою стратегією -- створенням нового продукту в їх діяльності. Так, туристська компанія „Академсервіс” застосувала саме цей метод, щоб зламати за допомогою нових турів і ринків існуючий туристський бізнес, щорічно розширюючи ринок своєї туристської пропозиції.

У противагу "Супутнику", з 1993 р. „Академсервіс” розвивається за рахунок систематичного введення нових маршрутів і турів, а також нових типів програм перебування. Істотним елементом даної стратегії є свідоме заохочення специфічної закінченості ринку. Наприклад, „Академсервіс” розвивала не тільки нові пакети турів, але і відповідні програми для різної по своїх потребах клієнтури. Зазначена компанія має фахівців, менеджерів із продажу і програмістів, що за допомогою комп'ютерів і інформаційних систем розвили до автоматизму власну систему продажів і туристської діяльності. Нові тури і послуги в сполученні з ринком попиту дозволили корпорації розширити свій ринок в окремих регіонах і досягти чудових показників у розвитку фірми.

Розвиток нових видів діяльності. Деякі великі компанії досягли гідного розвитку за допомогою використання третього виду стратегії -- вступили в нові сфери діяльності чи бізнесу.

У виборі відповідної стратегії необхідно мати на увазі, що підходи, викладені вище, можуть збігатися. У дійсності, більшість компаній часто сполучать різні види стратегії, щоб розробити програми розвитку на кілька років.

Досвід підказує, що управління успішне за умови постійного дотримання наступних практичних дій:

1. Установлення мети розвитку.

2. Пристосування своєї стратегії до змін в економіці й умовам бізнесу.

3. Збереження пріоритетних напрямків і розвиток нових форм діяльності, що випереджають конкуренцію.

4. Оцінка альтернативи нової діяльності, заснована більш на фактах, ніж на особистій думці.

Формування цілей розвитку. Керівництво туристської компанії повинне продемонструвати із самого початку, що розвиток -- це не просто данина поваги до надій, які підлягають обговоренню на щорічних зустрічах, але і провідна задача об'єднання. Це означає формування цілей розвитку по кожнім розділі діяльності компанії, необхідних результатів і відмовлення від вирішення пересічних проблем. Майже без винятку управлінські ланки могутніх туристських об'єднань світу дотримують даної тактики. Це відбивається в їхніх рішеннях, компенсаційних зусиллях, визначеннях по перебуванню фінансових ресурсів, а також у їхній оцінці придатності дочірніх компаній і структурних ланок управління.

Кілька років назад туристські компанії і готельні ланцюги Таїланду вирішили подвоїти продаж і прибуток від реалізації туристських пропозицій на теренах колишнього СРСР. Щоб забезпечити цю задачу туристських компаній прийшли до висновку, що вони повинні в кілька разів збільшити число продажів протягом п'ятилітнього періоду і збільшити прибуток від туризму з СНД на 12 відсотків щорічно (традиційно -- 5 відсотків). Тому туристські фірми цілком реорганізували свої зусилля по новій продукції і запустили програму прискореної автоматизації бронювання і продажів турів у СНД. Ці міри стали приносити віддачу, а управління готельним і туристським бізнесом стало на шлях формування п'ятилітньої програми.

За допомогою своєї філософії розвитку компанія може досягти результатів, залишаючи своїх конкурентів позаду.

Усвідомлення необхідності зміни стратегії. Для будь-якої галузі, а для туризму особливо, економічна конкуренція, технологічні зміни, політика держави мають тенденцію до постійної мінливості. Туристська продукція невидимо проходить по своєму життєвому циклі, починаючи з періоду виникнення до повної реалізації, а іноді знає і періоди занепаду. Базова туристська пропозиція у виді турів, маршрутів і програм має свої власні характеристики і стадії життєвого циклу. Різні типи циклів очевидні в сфері туристського споживання (сніданок -- ліжко, пансіон, напівпансіон, послуга) і т.п.

Ділова стратегія повинна змінюватися і, якщо треба, змінюватися швидко з врахуванням виникаючих економічних обставин і змін у туристському звертанні. На ранній стадії розробки продукту (на стадії концепції і введення нововведення) може бути важливим момент рішення. На другій стадії вмілий маркетинг і ефективний контроль за мережею збуту стають більш важливими елементами. На заключній стадії контроль за поточними витратами стає життєво необхідним. Компанія повинна бути упевненою, що на кожній стадії розвитку ніщо не виходить за її конкретні рамки. Однак своєчасне усвідомлення необхідності змін у початій стратегії є істотним у підтримці туристського звертання.

Важливість змін у стратегії підприємництва з метою пристосуватися до змін оточення може бути легко проілюстрована.

П'ять-десять років тому неможливо було представити придбання турпродукту в кредит. Сьогодні в умовах зростаючого попиту на поїздки за рубіж багато туристських організацій дають кредит на придбання путівки для відпочинку чи закордонної подорожі. Нині виникла необхідність переконати людей користатися з такої можливості в рамках різноманіття пропозицій. Така тактика сприяє компаніям збільшити контингент туристського залучення, а отже, забезпечити ріст надходжень і прибутковості.

Усвідомлення необхідності переходу в нові сфери діяльності. Однак проникливе управління усе-таки вносить зміни у свій підприємницький курс. Прийде час, коли ріст вартості послуг і тарифів у туристському бізнесі буде падати. Більшість компаній повинні цілком утягуватися в новий бізнес, якщо вони припускають подальший розвиток.

Наприклад, усі, крім 5 з 15 організацій вітчизняного туризму, згаданих раніше, хоча і зберегли свої наміри розвивати туристський бізнес протягом останніх семи років, -- змушені утягуватися в нові сфери підприємництва, щоб удержати свою діяльність. Невідкладне усвідомлення керівництвом необхідності залучення в нові види діяльності є живим стимулом розвитку компанії.

Перевірка нових сфер до інвестицій. Не всі туристські компанії, що йдуть назустріч новим видам бізнесу, досягають очікуваного розвитку. Насправді, багато хто фактично зіштовхуються зі зниженням економічної ефективності. Таке розчарування майже завжди приходить тому, що правління не врахувало наступні вирішальні моменти:

-- наскільки приваблива по економічних характеристиках і життєва конкретна сфера туризму?

-- які ринкові і технологічні зусилля могла б почати компанія для відкриття нового бізнесу?

Часто керівництво не усвідомлює, що фінансові ресурси й уміння керувати, необхідні для підпірки умираючого бізнесу, можуть бути використані більш прибутково в інших ситуаціях. Наприклад, турецький бізнес на туристському ринку України пішов на безпрецедентне спрощення адміністративних формальностей для українських туристів, що відвідують Туреччину. Різко здешевив вартість візи, відмовивши від бюрократичних процедур і поліпшивши інформацію і гостинність, переборовши мовний бар'єр в обслуговуванні туристів з України у своїй країні, він (бізнес) домігся за два роки вражаючих успіхів, переключивши туристський потік з України в Туреччину замість Греції.

Таким чином, турецькі туристські компанії зуміли забезпечити надзвичайне зростання показників від туризму протягом ряду років, переборюючи труднощі минулого.

На сьогодення існує шість категорій туризму або цільових ринків. Відповідно то того на якому ринку фірма збирається працювати виробляється і стратегія захвату. Розглянемо докладніше самі цільові ринки.

1. Етнічний туризм -- це подорожі, чинені з метою вивчення культури і способи життя рідких чи екзотичних народностей. Вони містять у собі відвідування поселень, культових церемоній і можливо участь у релігійних ритуалах.

2. Культурний туризм -- подорожі, здійснювані з метою вивчення, а якщо можливо, і участі в житті зникаючих племен. У цьому випадку туристський центр організує дегустацію блюд у сільських готелях, костюмовані фестивалі, фольклорні танці, демонстрацію предметів мистецтва і ремесла.

3. Історичний туризм -- тури, що включають ознайомлення з визначними пам'ятками країн, музеями, соборами. Наприклад, він охоплює всесвітньо відомі історичні пам'ятники Рима, Єгипту чи Греції. Задачі цього виду туризму полегшуються тим, що культурні визначні пам'ятки знаходяться у великих містах чи у безпосередній близькості від них. Деякі визначні пам'ятки, зокрема, обладнані для організації масового туризму.

4. Екологічний туризм залучає мандрівників у недоторкані, іноді віддалені місця світу. Він схожий з етнічним туризмом, однак акцент тут робиться на природні визначні пам'ятки. Подорожі, чинені з метою „спілкування з природою”, в основному мають географічний характер. На місцях туристам пропонуються пішохідні подорожі чи прогулянки верхи на конях, альпінізм, плавання на каное, проживання в табірних містечках, фотографування різновидів природи т.п.

5. Рекреаційний туризм -- це подорожі, чинені з метою відпочинку, тобто прийняття сонячних ванн, плавання, соціальні контакти в спокійній обстановці, участь у спортивних іграх. Такі зони відпочинку часто розташовуються на морі, де є обладнані пляжі, береги, що поростили пальмами, чи на гірських схилах, покритих снігом тощо.

6. Діловий туризм -- це подорожі, що починаються з метою участі в конгресах, зборах, семінарах і інших важливих заходах. Подорожі, чинені з діловими цілями, можуть комбінуватися з іншими приведеними вище видами туризму.

Різні туристські центри можуть залучати туристів з різних секторів ринку.

Відомо, що туризм відноситься до високоліквідної галузі, тобто галузі зі швидкою віддачею. Однак, як показує українська практика, внесок туризму в національну економіку явно недостатній, що обумовлено не стільки слабкими інвестиційними можливостями переводу туризму на якісно новий рівень, скільки станом існуючої системи управління туристським підприємництвом.

Практика управління туристським бізнесом (та й іншими галузями) показує, що переважає менеджмент поточної ситуації, тобто оперативне управління з більшим чи меншим рівнем професіоналізму. Як правило, питання стратегічного розвитку і управління в керівників верхньої ланки не є пріоритетними, що негативно відбивається на ефективності поточного управління. Позитивний досвід використання стратегічного менеджменту процвітаючих фірм підтверджує сказане і підкреслює необхідність застосування стратегічного управління яке включає в себе, як невід'ємну частину напрацювання маркетингової стратегії на відповідному сегменті ринку, для підвищення ефективності туристської діяльності.

Загальні висновки

1. Перехід до ринкових відношень вимагає трансформації системи управління. Таким чином необхідний розгляд нової системи управління, адекватної тій, яка склалась. Ринок потребує, як продуманої господарської роботи, так і надійної теоретичної основи. Особливу актуальність мають питання менеджменту теоретичні та практичні.

Основна функція менеджменту -- організація режиму функціонування суб`єкту, що залежить від управлінського продукту. Чим краще управлінський продукт, тим краще функціонує і дає позитивні результати організація (фірма).

2. Оперативне управління виробництвом є частиною загальної системи менеджменту і спрямоване на вирішення комплексу завданій у часі і просторі, пов'язаних з контролем, обліком і регулюванням ходу проведення робіт відповідно до запланованих показників.

3. Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери і в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. Пріоритетний напрям розвитку в'їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, утворення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені.

Досвід підказує, що управління успішне за умови постійного дотримання наступних практичних дій:

— установлення мети розвитку;

— пристосування своєї стратегії до змін в економіці й умовам бізнесу;

— збереження пріоритетних напрямків і розвиток нових форм діяльності, що випереджають конкуренцію;

— оцінка альтернативи нової діяльності, заснована більш на фактах, ніж на особистій думці.

Використана література