Злочин як сюжет п'єси (на прикладі ретродетективу "Вигнанець і навчена відьма" Андрія Кокотюхи")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

ЗЛОЧИН ЯК СЮЖЕТ П'ЄСИ (НА ПРИКЛАДІ РЕТРОДЕТЕКТИВУ «ВИГНАНЕЦЬ І НАВЧЕНА ВІДЬМА» АНДРІЯ КОКОТЮХИ)

Бойцун Ірина Євгеніївна кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри української та зарубіжної літератури

Харковський Євген Миколайович викладач кафедри

романо-германської філології

м. Полтава

Анотація

Статтю присвячено аналізу художнього простору ретродетективу «Вигнанець і навчена відьма» Андрія Кокотюхи. Тривалий час в українському літературознавстві до детективів ставилися як до творів масової літератури, паралітератури, що маркувало цей жанр як меншовартісний. Модифікація детективного жанру, експериментування письменників надало йому в українській літературі самобутності, що виразно позначилося на жанрі ретродетективу, у якому працює сучасний український письменник Андрій Кокотюха. Серед науково-критичних матеріалів, присвячених його творчості, переважають рецензії. Ретродетектив «Вигнанець і навчена відьма» письменника не був об'єктом дослідження науковців, що й обґрунтовує актуальність нашого дослідження. З цією метою було проаналізовано часопростір сюжету ретродетективу «Вигнанець і навчена відьма» Андрія Кокотюхи, де злочин постає як театральна вистава, у якій кожен герой- «маска» грає свою роль.

У роботі зазначено, що в ретродетективі згадка про театр одразу викликає низку асоціацій: театр-драматург-п'єса-актори-глядачі. Саме за цією схемою будується сюжет роману «Вигнанець і навчена відьма» і діють (грають) персонажі. У творі відчувається подвійний підтекст, недомовки, таємниці, які повинні розкритися читачеві у фіналі. Автор ненав'язливо привертає увагу читача до лексеми карти, обігруючи її значення: гральні карти й карта Полтавської губернії.

У романі «Вигнанець і навчена відьма» Андрія Кокотюхи є алюзії на повість Миколи Гоголя «Повість про те, як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем», українську народну казку «Кривенька качечка», згадуються історичні постаті, життя яких пов'язане з Полтавою.

Привертає увагу структурування сюжету твору за принципом Піранделло, коли герої стають акторами кримінального реаліті-шоу, сценарій якого написаний драматургом задля досягнення певної мети навіть ціною людського життя. Викрити злочинців може лише сторонній глядач, яким і виступає в романі приватний детектив Платон Чечель. За законами жанру герой-трикстер не сприймається суспільством, але на нього потребує.

Ключові слова: ретродетектив, масова література, література ХХІ століття, гра, образ-маска, алюзія, сюжет.

Annotation

Boitsun Iryna Yevheniivna Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian and Foreign Literature, Luhansk Taras Shevchenko National University, Poltava

Yevhen Mykolaiovych Kharkovskyi Lecturer of the Department of Romance-Germanic Philology, Luhansk Taras Shevchenko National University, Poltava

CRIME AS A PLAY PLOT (ON THE EXAMPLE OF THE HISTORICAL DETECTIVE «THE EXILED AND THE LEARNED WITCH» BY ANDRII KOKOTIUKHA)

The article is devoted to the analysis of the artistic space of the historical detective «The Exiled and the Learned Witch» by Andrii Kokotiukha. For a long time, in Ukrainian literary criticism, detectives were treated as works of mass literature, paraliterature, which marked this genre as inferior. The modification of the detective genre, the experimentation of writers have given it a unique character in Ukrainian literature, which is clearly reflected in the genre of historical detective, in which the contemporary Ukrainian writer Andrii Kokotiukha works. Among the scientific and critical materials devoted to his work, reviews predominate.

The writer's historical detective «The Exiled and the Learned Witch» has not been the subject of scientific research, which justifies the relevance of our study. For this purpose, the time and space of the plot of the historical detective «The Exiled and the Learned Witch» by Andrii Kokotiukha was analyzed, where the crime appears as a theatrical performance, in which each character-«mask» plays his role.

The paper notes that in the historical detective, the mention of the theater immediately evokes a number of associations: theater-playwright- play-actors-audience. It is according to this scheme that the plot of the novel «The Exiled and the Learned Witch» is built, and the characters act (play). The work has a double subtext, unspoken words, secrets that must be revealed to the reader in the finale. The author unobtrusively draws the reader's attention to the lexeme «cards», playing with its meaning: playing cards and the map of Poltava province.

In the novel «The Exiled and the Learned Witch» by Andrii Kokotiukha, there are allusions to Mykola Hohol's story «The Tale of How Ivan Ivanovich Quarreled with Ivan Nikiforovich», the Ukrainian folk tale «The Lame Duck», and historical figures whose lives are connected with Poltava.

The structuring of the plot of the work according to the Pirandello principle attracts attention, when the characters become actors in a criminal reality show, the script of which is written by the playwright in order to achieve a certain goal, even at the cost of human life. Only an outside observer, who in the novel is the private detective Platon Chechel, can expose the criminals. According to the laws of the genre, the hero-trickster is not perceived by society, but it needs him.

Keywords: historical detective, mass literature, 21st century literature, game, image-mask, allusion, plot.

Постановка проблеми

Сучасний літературний процес в Україні представлений творами письменників кількох поколінь, які взаємодоповнюють один одного, діляться досвідом, не обмежені цензурними рамками. Ключові події, що відбуваються в певний період історії, знаходять своє відображення в літературі. У часопросторі художнього твору моделюються варіанти розвитку ситуацій з метою їх переосмислення, вивчення, мінімізації повторення в майбутньому. Митці розглядають кожен випадок, зважаючи на передумови, традиції, морально-етичний кодекс певного етносу. Ми маємо національну літературу, яка реагує на читацькі запити і є складовою української культури: «Масова література входить як один зі складників до структури національної культури. Вона послідовно міметична, створює ефект «упізнавання реальності», відображає побут, звичаї, втілює національну ментальність. Однак, зрештою, автори популярної літератури прагнуть включити повсякденний досвід читача в макрокосм символічних цінностей культури, нехай і на рівні прописних моральних істин, які сумніву ніколи не підпадають: добро та зло абсолютні й абсолютно конкретні. Її позитивні герої зміцнюють підвалини буття, що похитнулися: злодій - знайдений і покараний, чеснота - винагороджена, вона тріумфує» [1, С. 8]. Не зважаючи на намагання наукової спільноти перемістити масову літературу на маргінеси літературного процесу, вона впевнено виходить з тіні. Масова література відповідає читацьким потребам, дає можливість не лише отримати певні емоції, а й набути досвід: «Однією з найважливіших функцій масової літератури є компенсаторна, яка дає читачеві змогу піти від дійсності в якийсь віртуальний світ, де всі перипетії легко розв'язуються. Для цього текст повинен відповідати двом психологічним потребам - бажанню інтенсивного збудження та бажанню усунутися від реальних життєвих трагедій» [1, С. 6].

Серед одвічних проблем, які повинне вирішити людство, є проблема вбивства людиною іншої людини. Зазначена проблема досліджується філософами, психологами, істориками, моделюється в художньому просторі літератури. Читач стає співавтором і співучасником сюжету такого твору, намагаючись передбачити розвиток дії, розв'язати логічну загадку, розкрити таємницю. У ХХ столітті набув популярності детектив, який відповідав читацьким запитам і сподіванням. В українському літературознавстві використовують офіційне визначення цього жанру, подане в «Літературознавчій енциклопедії» за редакцією Юрія Коваліва: «Детектив - різновид пригодницької літератури, що належить до паралітератури. Це передусім прозові твори, зовнішній сюжет яких послідовно розкриває певну заплутану таємницю, пов'язану зі злочином та його розслідуванням, а внутрішній є когнітивною історією розв'язання логічної задачі» [2, С. 271]. Варто звернути увагу на віднесення детективу до паралітератури, що маркує цей жанр як меншовартісний.

Дефініція «паралітература» має негативну конотацію, оскільки традиційно трактується як маргінальна, недоскональна і перебуває на низу літературної ієрархії. Саме таке визначення має паралітература у вже згадуваній «Літературознавчій енциклопедії»: «сукупність творів певної літературної групи чи школи, що протистоїть панівному напряму, називає популярне, масове, тривіальне письменство, літературний низ» [3, С. 183]. Дослідниця Софія Філоненко відзначала, що теоретики літератури пропонували до паралітератури віднести «детектив, наукову фантастику, комікси, фотороман, пародії, епіграми, анекдоти тощо» [4, С. 42]. Подібне ставлення до детективного жанру не відповідає вимогам часу, оскільки він модифікувався, має жанрові різновиди, серед яких в українській літературі набуває популярності жанр ретродетективу: «У ХХІ столітті ретродетективний жанр в українському письменстві зазнає певних трансформацій: мультижанровий мікс, стилістична вправність, майстерно закручений сюжет, карколомні кульбіти, стихія історії в пригодах та авантюрах, виразні історичні декорації, локаційний колорит, першокласна стилізація, персонажна модель супергероя, часто ексцентричність та дотепний гумор та ін.» [5, С. 101 - 102].

Літературознавиця Ярослава Бригадир відзначила, що в українській літературі ретродетектив набув виразних самобутніх ознак:«...український ретродетектив, на відміну від європейського «historical mystery», не обігрує історичні події, а використовує їх як тло, реальні історичні постаті часто функціонують без огляду на історичний контекст та вводяться у вигаданий та сконструйований автором художній світ. Варто також зазначити, що український ретродетектив обмежений часопросторовими рамками переважно ХХ століття та рідко занурюється в далекі історичні пласти» [6, С. 83]. В жанрі ретродетектива в українській літературі працюють Андрій Кокотюха, Богдан Коломійчук та інші. Українські письменники експериментують у формі й жанрі художніх творів, шукаючи нові інструменти організації твору з метою відтворення нашої реальності. Одним із таких прийомів є поєднання жанрів, експериментування. Оскільки сюжет детективу можна порівняти з шаховою партією, то процес гри також асоціюється з грою акторів у театрі. У літературознавстві цей принцип отримав назву принципу Піранделло: «Ідея «п'єси-в-п'єсі», або «театру-в-театрі», бере свій початок від п'єси Л. Піранделло «Шість персонажів у пошуках автора», у якій виразно звучить проблема співвідношення реальності й умовності» [7, С. 32]. Сюжет ретродетективу нагадує гру, у якій кожен персонаж виконує відведену йому роль: слідчого, злочинця і жертви.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В українському літературознавстві ретродетективи розглядались переважно в межах рецензій на твір. Філоненко Софія презентувала в науковому виданні «Місія здійсненна: популярна література у дзеркалі критики» рецензії на твори сучасних українських письменників, серед яких ретродетективи «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», «Одіссея найкращого сищика республіки» Владислава Івченка, «львівський» цикл Андрія Кокотюхи, «В'язниця душ», «Небо над Віднем», «Візит доктора Фройда» Богдана Коломійчука, «Подвійна гра в чотири руки» Ірен Роздобудько [8]. ретродетектив література кокотюха сюжет

Ґрунтовним дослідженням генези й жанрових особливостей ретродетективів в українській літературі початку ХХІ століття є дисертація Ярослави Бригадир. Учена обґрунтувала жанрові ознаки українського ретродетективу, його еволюцію, визначила три типи організації сюжету в ретродетективах. Об'єктом дослідження літерату- рознавиці стали ретродетективи Євгенії Кононенко, Владислава Івченка, Богдана Коломійчука, Андрія Кокотюхи. Заслугою науковиці є визначення дефініції ретродетектив: «Ретродетектив - внутрішньожанровий інваріант детективу, якому притаманні характерні для класичного детективу фабула та сюжетний розвиток (скоєння злочину та його розкриття), а певна історично віддалена епоха змальовується як цілісний часопростір, в якому поєднуються історична конкретика та художній домисел автора» [6, С. 84].

Андрій Кокотюха є одним із найбільш популярних авторів в Україні, який працює в жанрі детектива. Варто звернути увагу на відсутність ґрунтовних літературознавчих досліджень творчості письменника. Є окремі наукові розвідки і рецензії на його твори [9]. Літературознавці дослідили ретродетективи з «львівського» циклу митця, але не розглядали ретродетективи з циклу «Вигнанець», що й зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета статті - дослідити часопростір сюжету ретродетективу «Вигнанець і навчена відьма» Андрія Кокотюхи, де злочин постає як театральна вистава, у якій кожен герой-«маска» грає свою роль.

Виклад основного матеріалу

Цикл детективних ретро-романів «Вигнанець» про київського сищика Платона Чечеля Андрія Кокотюхи складається з п'яти романів. Об'єктом нашого дослідження є другий роман циклу «Вигнанець і навчена відьма». Місце подій у романі обрано письменником не випадково. Саме у Полтаві Іван Котляревський написав перший драматичний твір української літератури - п'єсу «Наталка-Полтавка». Один із героїв роману з гордістю говорить: «Хоч Полтава вже кілька років як славиться театральними прем'єрами. Та й найкращі артисти нас уже не оминають» [10, С. 42].

У ретродетективі згадка про театр одразу викликає низку асоціацій: театр-драматург-п'єса-актори-глядачі. Саме за цією схемою будується сюжет роману і діють (грають) персонажі. Місце подій (театральна локація) у романі чітко визначені: Полтава, села Дальні Павленки, Маньківка й Соколівка.

На перший погляд, перед читачем постає в романі опис життя провінційної Полтави, де представники еліти розважались, граючи певні ролі. Платон Чечель, колишній агент київської кримінальної поліції, на даний момент приватний сищик, у Полтаві опинився випадково, коли виконував приватне доручення Добронравова. Від самого початку детектив відчував фальшивість ситуації: «До відчуття, що стоїть перед купою народу голий, додалося зовсім незвичне й цілком неприйнятне ототожнення себе з провінційним актором...Він грав і розумів - більшість присутніх бачить це. Тим не менше не сходив з обраного шляху. Тепер лишалося втриматися від відвертого блазнювання, адже його сприймуть як вияв неповаги» [10, С. 44].

У творі відчувається подвійний підтекст, недомовки, таємниці, які повинні розкритися читачеві у фіналі.

Зав'язка сюжету, справа Добронравова, насправді є відволікаючим моментом, який ненав'язливо сигналить читачеві на ключову деталь розкриття майбутнього злочину: карти. Чечель вдає з себе картяра з Одеси Менделя Лівшиця, хоча в карти грати не вміє. Пропонуючи розповісти про справу, Добронравов каже Чечелю: «Ви драматург цієї вистави. Вам і карти в руки. Між іншим, там якраз на картах усе замішалося» [10, С. 43]. У цій фразі є натяк на подальший розвиток подій, оскільки можна тлумачити карти як гральні і карти як географічні. Згодом з'являється образ твору, який і став ключем для викриття злочину: у Кругляка над столом у кабінеті висіла карта Полтавської губернії: «Та й прогрес ніби не бариться, отут, - показав рукою на карті, - незабаром залізничну гілку потягнуть» [10, С. 77].

Міський чиновник, Дундукевич Ілько Михайлович, начальник земських зборів Василівського повіту, наймає Платона Чечеля для проведення розслідування причин мору худоби в селі Маньківка. Однією з версій є мотив помсти поміщиці Олесі Соколовської за образу: «Кривенька качечка наша образу не проковтнула. І знайшла спосіб помститися. Наслала дощі на наші краї. А на худобу Недільських - моровицю. Аби ж тільки на панську економію. Все село платить за її рахунками» [10, С. 87]. Вердикт селян - відьма!

Платон Чечель вирішує спочатку ознайомитись з фігурантами справи і зробити власні висновки. Слідчого насторожують докази, на підставі яких звинувачують Олесю: народжена в понеділок, каліка (кривенька ніжка), остання в родині дитина, мати годувала грудьми до двох років. У нього виникають асоціації з театром: «Довкола йде вистава, і я - один із глядачів. Причому потрапив до театру випадково й тепер мушу прийняти правила, плисти за течією і ні в що не втручатися» [10, С. 163].

Під час розмов з Олесею увагу Платона привертають слова поміщиці про пропозиції продати маєток і землю: «Вчора пропускав повз вуха ваші слова про наміри різних людей купити цей маєток і, так розумію, землю довкола. Зараз беру це до відома. Адже метою всієї вистави може бути спроба змусити вас плюнути на все. Ухвалити рішення, продати майно за скільки дадуть. Забратися геть задля власної безпеки» [10, С. 164]. Він рекомендує прикажчику Саві берегти Олесю, не давати їй виходити за межі маєтку.

Дівчина висуває ще одну причину її переслідування: «Микитка. Моя присутність тут, тим більше коли скоро вигідний шлюб, а отже - гучне весілля, небажана для цього покидька. Має досить грошей, аби підкупити когось із тутешніх. Та й Шимчиху крикливу напевне підкупив» [10, С. 166]. Таким чином, у детектива з'являються дві версії слідства. Як бачимо, в сюжеті з'являються деталі й стають відомі події, які допоможуть зрозуміти психологію й мотивацію злочинця: «Структуру детективного сюжету можна умовно поділити на «сюжетні вузли» та «сюжетні зв'язки» між ними, тому, якщо факти, як і сюжетні повороти, складають основу «вузлів», то «зв'язки» забезпечують рух сюжету, а необхідною умовою в такому випадку є розуміння психології злочинця, що і відкриває шлях до реконструкції першокартини злочину» [6, С. 96].

Несподівано злочинець вирішив позбутися Олесі, яка заважала в реалізації його планів. Він виманив дівчину з маєтку і вбив: «Стилет.

Видовжене лезо в крові більш як наполовину.

Прикажчик висмикнув його зі спини жертви» [10, С. 174]. Увагу Платона привертає спосіб вбивства, але він ще не готовий назвати ім'я вбивці.

Зустріч і розмова з Микитою Недільським підтвердила хибність другої версії: хлопець не переслідував дівчину. Несподіваною стала роль у цій справі Харитона Чобота: «... Чобіт знайшов спосіб відкликати мене вбік. Переказав: мені пробачать борг і повернуть розписки, якщо закручу з сусідською панночкою. Кривенькою..Це мало тривати не більше від місяця. Потім я мусив кинути її й намагатися менше бувати в Маньківці» [10, С. 227]. Платон Чечель зрозумів, що панночку змушували продати маєток: «Вимальовувався стрункий, хай поки без притомного, логічного пояснення зв'язок між активністю крикливої Шимчихи, наказами її дивного чоловіка Харитона, моровицею - і дивним гармидером довкола Олесі» [10, С. 228]. Це були виконавці. Залишалось з'ясувати імена вбивці і замовника.

Під час затримання Харитон Чобіт вчинив самогубство, Шимчиха нічого не знала, але в речах злочинця знайшли циркову афішу, на якій детектив упізнав вбивцю: «Одразу впізнав людину з намальованого портрета, хай із вусами та в східній чалмі....Цирк. Смертельний номер. Гастролі в Полтаві два роки тому. Бач, отут дата стоїть» [10, С. 247]. Замовником був підрядник Граков Павло Павлович: «Вбивця - наближена до вас особа. Ваш прикажчик, Лавро Сулима» [10, С. 274]. З метою приховати злочин Лавро вбив журналіста Панаса Пилиповича Кругляка, який раніше про все здогадався. І знову у творі з'являється карта Полтавської губернії: «Тицьнув у накреслені олівцем паралельні прямі, заштриховані в одному місці. Далі палець перемістився праворуч.

Такі самі лінії.

Намальовані жирніше, грифель сильніше тиснули.

І три знаки оклику поруч» [10, С. 265]. Платон Чечель зрозумів, що будівництво залізниці перенесли на інші території.

Герої роману Андрія Кокотюхи «нагадують класичних персонажів пригодницького роману й разом із тим утілюють ціннісно-нормативні фрейми української культури» [1, С. 5]. Харитон Чобіт і Лавро Сулима організували нестерпні умови життя Олесі Соколовській, дотримуючись власних кодексів честі: «Харитон Чобіт і Лавро Сулима справді служили в одному полку. І Лавро заслужив хреста за геройський вчинок - витягнув Чобота з-під японських куль. Майже добу пер його, пораненого, на собі, бо вскочили в оточення через дурість командирів. Від чоти їх двоє й лишилося» [10, С. 277]. Чобіт був зобов'язаний життям Сулимі, а Лавро був вдячний за порятунок із в'язниці, де він перебував за вбивство асистентки, мадмуазелі Жанни, Гракову. Під тиском доказів підрядник зізнався в організації злочину: «Мала Соколовська заважала й не розуміла того! Простіше вивести її з гри, ще й з вигодою для неї! Ніхто не думав її вбивати! Так сталося, бо набридло в певний момент розбивати об неї лоби й ламати зуби! Старшій сестрі маєток не потрібен! З нею можна було домовитися простіше! Тільки Лизавета теж уперлася» [10, С. 282]. Проте Граков не цінував вірного слугу й готовий був його передати поліції. Чечель це передбачив і спланував зустріч так, щоб свідками цієї розмови стали Лавро Сулима, Савва Писаренко і Сашко Кругляк. Колишній криміналіст був обізнаний з системою і тому розумів, що впливовий Граков уникне правосуддя. Відданий Сулима не пробачив зради і вбив підрядника: «Олесю вбив, одним махом наближаючи хазяїна до омріяної мети. Граков урятував Лавра, витягнувши, викупивши з тюрми два роки тому. Сулима був відданим, виконував усі накази. І ось тепер, коли припекло, хазяїн миттю відмовився від слуги.

Плата за зраду.

Точний розрахунок» [10, С. 288]. За морально-етичними принципами українців зло повинне бути покаране. Роль месників у романі виконують Савва Писаренко і Сашко Кругляк, вбиваючи Лавра.

Платон Чечель усвідомлює, що опинився на місці подій випадково, зіпсувавши задум злочинцям: «Усе, що відбувалося довкола Олесі, - вистава, на яку я потрапив випадково, зайнявши місце в глядацькій залі. І коли мені набридло бути глядачем, ваш ідеальний план дав першу тріщину. Адже саме я знайшов зв'язок між Харитоном Чоботом і Лавром Сулимою» [10, С. 279 - 280].

Проте і Граков був лише виконавцем. Вирахувати драматурга п'єси детективу допоміг полтавський поліцмейстер Мирон Ілліч Додін, коли показав донос, у якому Чечель звинувачувався в антидержавній агітації, і підпис автора. Ним виявився Дундукевич Ілько Михайлович, начальник земських зборів Василівського повіту, який сам і найняв для проведення слідства детектива. З метою збагачення за рахунок державних коштів, виділених на будівництво залізниці в Полтавській губернії, чиновник організував спрямовану проти Олесі Соколовської діяльність, надавав про неї інформацію, підтримував Гракова, узяв хабар від Данила Булатного, що намагався приховати вбивством Кругляка: «Ви брали у виставі, розіграній Граковим, непряму участь. Хоч свою роль зіграли на ять...Ваша роль проста. Ви поширювали створену Граковим байку про капості навченої відьми в повіті. Ваш надміру цікавий товариш Панас Кругляк з доброї волі вирішив вам допомогти. Тут нагодився я. Усі причетні розуміють: випадково» [10, С. 297].

Платон Чечель чудово розуміє, що Дундукевич уникне покарання, бо він є драматургом п'єси, яку зіграли актори на полтавській локації в реальних умовах: «Ви набагато гірший, ніж навіть можна собі уявити, пане Дундукевич. Ви заради власної вигоди схвалили план, який дозволив виставити керований вами повіт, людей, за яких ви відповідаєте, недалеким забобонним бидлом» [10, С. 298].

Герої роману протягом дії перевтілюються як актори на сцені театру. Платон Чечель перед читачем на початку твору постає в ролі Піаніста, одеського шулера: «На вигляд мав за тридцять, та віку напевне додавали бакенбарди, борідка клинцем, вуса, що обрамляли рот до підборіддя, і круглі окуляри в тонкій оправі. Круглий капелюх-канотьє закривав лисий, точніше - до білого вишкрябаний бритвою череп. І особлива прикмета: невеличкий, та все ж помітний наріст на хребті - Мендель Лівшиць був горбатим від народження» [10, С. 6]. Через деякий час ми бачимо зміни в його поведінці: «Його візаві вже не тягнув слова. З голосу зникли характерні для мешканців українського Півдня інтонації. Ще півгодини тому співрозмовник іскрив іронією й не зовсім доречним до ситуації гумором, балакав із ним трохи зверхньо. Точніше, не говорив сам, а милостиво дозволяв говорити з собою. Тепер усе помінялося, зараз перед харківським картярем стояв чоловік, чиї манери нагадували чи то судового слідчого, котрий викладає обставини кримінальної справи затриманому, чи то прокурора, який із тим самим звертається до присяжних» [10, С. 18]. Автор показує не лише зміни в поведінці героя, а й зовнішні: «Співрозмовник не зняв, а, здається, одним порухом руки стер зі свого лиця борідку й бакенбарди. Від цього одразу зробився молодшим, виглядаючи тепер менш ніж на тридцять років. Не стримався, підморгнув.

Розпростав плечі, повів ними, обсмикнув піджак - і горб зник.

Коли чоловік зняв канотьє й кинув на стіл, Ніл Попович на прізвисько Жир кліпнув очима. Подумав - ось зараз волосся на лисині проросте. Але перетворений просто погладив голий череп, легенько ляснув по ньому, потім почухав» [10, С. 20]. Варто зауважити, що надалі у творі Платон Чечель не буде актором. Неодноразово акцентується, що він у цій виставі - випадковий глядач.

Олеся Соколовська, якій у п'єсі відведено роль жертви, свідомо включається в гру, перевтілюючись в образ відьми: «Побачивши й зрозумівши марність зусиль, Олеся Соколовська перестала гратися у навчену відьму. Зізналася - досі виношує плани страшної помсти, але так і не придумала нічого, що вдовольнило б праведне бажання» [10, С. 120]. Платона вразила здатність дівчини до акторського перевтілення: «Олеся.

Вона вийшла з дверей боса, в самій білій полотняній сорочці.

Розплетені коси лежали на плечах, та не складені, не зачесані - сплутані, мов жмуток річкових водоростей.

Очі палали» [10, С. 158].

З відчаю, бажаючи помститись кривднику, Соколовська звертається по допомогу до відьми Прокопихи, яка лікувала людей краще за лікарів. Чечель побачив у поведінці дівчини ознаки хвороби: «Олеся побачила це, відкинулася на спинку козетки, закинула голову назад і враз зареготала. Жодного зусилля, грудний сміх лився водограєм, луною відбивався від високої стелі, розтікався всією залою, заходив у кожен куточок. Чечелю стало зовсім не по собі, бо так сміються божевільні або ті, у кого душевна хвороба лиш розвивається» [10, С. 115].

Приміряє на себе різні ролі й Панас Пилипович Кругляк, який під псевдонімами пише патріотичні статті, вважаючи себе Устимом Кармалюком: «Всіх знаю, всіх, і мене знають люди. Я ж нікому не кажу, що в «Рідний край» дописую анонімно....Маю кілька псевд, хай шукають, як треба. Тішуся, що під носом у них працюю» [10, С. 37]. Він навіть не уявляє наскільки фальшиво виглядає в ролі актора разом зі своїми однодумцями, про діяльність яких відомо поліції: «Гаразд, Грицько Коваленко, він же Вільний, він же Липняцький. Чи той-таки Короленко, чи Падалка. Я вже мовчу про так званого Панаса Мирного, до якого ми рано чи пізно доберемося» [10, С. 55 - 56].

Намагається перевтілитися в Платона й Лавро Сулима на початку твору з метою впливу на шулера Жира, хоча його персонаж був неподібний до оригіналу: «Стрижене, блискуче від лаку волосся він зализав пробором набік, і від того воно здавалося масним, не надто приємним. Закручені вгору вусики він так само напомадив, явно прагнучи скидатися на гусара. Очі палали й дивилися на Жира захоплено» [10, С. 13]. Скидання маски показало людину рішучу, жорстоку: «Поки Піанист говорив, з лиця офіціанта зник лакейський вираз. Він уже не здавався слугою. Погляд став холодним, жорстким, чіпким. В очах читалося розуміння небезпеки й готовність до опору та боротьби. На присутніх дивився бувалий у бувальцях чоловік, тертий книш, стріляний горобець» [10, С. 14 - 15]. Письменник навмисне на початку твору зводить героїв-антагоністів, які одразу позбавляються масок.

Привертає увагу читача історія Пелагії Шимченко: «У цієї особи було вже чотири паспорти. Ще два знайшли в льосі, сховок у стіні. На ній стільки подвигів - знаменита одеська Сонька Золота Ручка хай посунеться й поступиться місцем! Аби довго не морочити вас: вона справді має певний вплив на маси, переважно забобонні, не надто освічені. Придумала виявляти відьом за різними ознаками, накручувала людей. Потім милостиво дозволяла так званим відьмам забиратися з миром. А вони навзаєм віддавали їй різні цінні речі» [10, С. 250]. У неї, безперечно, був талант перетворення. За сприятливих умов Пелагія могла б стати примою в театрі. Особливий вплив на людей мав її голос, що є важливим в акторській професії: «Тілом Чечеля пробігли мурашки. Він раптом відчув на собі справді гіпнотичний, магічний вплив різкого голосу Пелагії Шимченко. Зрозумів, чому її слухають та за нею йдуть» [10, С. 156 - 157].

У творах сучасних письменників спостерігається «розмивання» межі між елітарною й масовою літературою, що розширює коло майбутніх читачів. У романі «Вигнанець і навчена відьма» Андрія Кокотюхи є алюзії на повість Миколи Гоголя «Повість про те, як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем», українську народну казку «Кривенька качечка», згадуються історичні постаті, життя яких пов'язане з Полтавою. Письменник поєднує «цікавий, напружений сюжет, за розвитком якого й стежитиме недосвідчений читач, і відсилання до культурних традицій, алюзій, які виявить читач кваліфікований» [1, С. 7].

Дослідниця Ярослава Бригадир окреслила ознаки ретродетективу: фабула злочину і фабула розслідування можуть поєднуватися відповідно до довільного авторського бачення; реальний перебіг подій переважно охоплює певний часовий проміжок, відтворюючи колорит і атмосферу віддаленого від сучасного читача епохи; спосіб представлення епохи в тексті - від іронічного до сатирично-критичного, однак варто зауважити таку рису, як ностальгійне замилування минулим, відтворення колориту епохи переважно як періоду гармонійного існування особистості; особливе зображення атмосфери та персонажів - глибока симпатія автора та відповідна емоція в читача [6, С. 84 - 85]. Вони представлені в романі «Вигнанець і навчена відьма» Андрія Кокотюхи, що, безперечно, дає підстави визначити жанр твору як ретродетектив. Привертає увагу структурування сюжету твору за принципом Піранделло, коли герої стають акторами кримінального реаліті-шоу, сценарій якого написаний драматургом задля досягнення певної мети навіть ціною людського життя. Викрити злочинців може лише сторонній глядач, яким і виступає в романі приватний детектив Платон Чечель. Через моральні принципи він перебуває поза соціумом: «Готові віддати добро, аби зберегти життя. Не даєте собі жодного шансу, не намагаєтеся викрутитися. Робите все не так, як того вимагають обставини, а так, як вважаєте за потрібне. Шукаєте правди там, де давно існує інша правда» [10, С. 53]. За законами жанру герой- трикстер не сприймається суспільством, але на нього потребує.

Висновки

Класичний детективний роман має сюжет, який розвивається за канонами жанру: злочин, слідство, викриття злочинців. Художній простір роману «Вигнанець і навчена відьма» Андрія Кокотюхи представлений у вигляді театральної вистави, сценарій до якої написаний невідомим драматургом. Випадковий глядач, приватний детектив Платон Чечель, втручається в гру акторів, змінюючи закінчення п'єси. Порушується послідовність розвитку подій: у романі сюжет розвивається за принципом слідство, злочин, викриття злочинців. При цьому передбачуваний злочинець (Олеся Соколовська) стає жертвою, що створює атмосферу напруженості. Андрій Кокотюха експериментує в жанрі ретродетективу, втілюючи авторську концепцію, посилюючи сюжетну динаміку. Перспективним напрямком подальших досліджень вбачаємо аналіз художнього простору романів письменника з метою визначення ідіостилю автора.

Література

1. Гусєв В.А. Масова література в сучасній соціокультурній ситуації. Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. 2018. № 2 (53). С. 4 - 9.

2. Літературознавча енциклопедія: у 2-х томах. Т. 1 / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ: ВЦ «Академія», 2007. 608 с. (Енциклопедія ерудита)

3. Літературознавча енциклопедія: у 2-х томах. Т. 2 / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ: ВЦ «Академія», 2007. 624 с. (Енциклопедія ерудита)

4. Філоненко С.О. Масова література в Україні: дискурс / гендер / жанр: монографія. Донецьк: ЛАНДОН-ХХІ, 2011. 432 с.

5. Бородіца Світлана «Корона на одну ніч» Надії Гуменюк як ретродетектив. Мат еріали Всеукраїнської наукової конференції з між народною участ ю «Українська філологія в контексті розвитку європейської наукової думки», присвяченої 85-річчю від дня народження професора Дмитра Бучка, 10 - 11 листопада 2022 року. Тернопіль: ТПНУ імені Володимира Гнатюка, 2022. С. 100 - 103.

6. Бригадир Я. О. Український ретродетектив початку ХХІ століття: ґенеза і жанрові особливості: дис.... канд. філол. наук: 10.01.01 - українська література; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2017. 223 с.

7. Антонович С. О. Сюжетно-композиційна організація драматичних творів українських еміграційних письменників середини ХХ століття. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія». Вип. 83. 2019. С. 31 - 35.

8. Філоненко С. Місія здійсненна: популярна література у дзеркалі критики: літературно-критичні статті. Мелітополь: Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні, 2017. 183 с.

9. Андрій Кокотюха: біобібліогр. покажч. / уклад.: А. Вінницька, Є. Руденко; ред. Л. Голубенко; Миколаїв. обл. універс. наук. б-ка. Миколаїв, 2020. 180 с. (Імениті письменники сучасної України; вип. 6).

10. Кокотюха Андрій Вигнанець і навчена відьма. Харків: Видавництво Vivat, 2022. 304 с.

References

1. Husiev, V.A. (2018). Masova literatura v suchasnii sotsiokulturnii sytuatsii. [Mass literature in the modern socio-cultural situation] Derzhava ta rehiony. Seriia: Humanitarni nauky - State and regions. Series: Humanities. № 2 (53). [in Ukrainian].

2. Kovaliv, Yu. I. (2007). Literaturoznavcha entsyklopediia [Literary encyclopedia]: u 2-kh tomakh. T. 1. Kyiv: VTs «Akademiia» (Entsyklopediia erudyta) [in Ukrainian].

3. Kovaliv, Yu. I. (2007). Literaturoznavcha entsyklopediia [Literary encyclopedia]: u 2-kh tomakh. T. 2. Kyiv: VTs «Akademiia» (Entsyklopediia erudyta) [in Ukrainian].

4. Filonenko, S.O. (2011). Masova literatura v Ukraini: dyskurs / hender / zhanr [Mass literature in Ukraine: discourse / gender / genre]: monohrafiia. Donetsk: LANDON-21 [in Ukrainian].

5. Boroditsa, Svitlana. (2022). «Korona na odnu nich» Nadii Humeniuk yak retrodetektyv [«Crown for one night» by Nadiya Humenyuk as a retro detective]. Materialy Vseukrainskoi naukovoi konferentsii z mizhnarodnoiu uchastiu «Ukrainska filolohiia v konteksti rozvytku yevropeiskoi naukovoi dumky», prysviachenoi 85-richchiu vid dnia narodzhennia profesora Dmytra Buchka, 10 - 11 lystopada 2022 roku - Materials of the All-Ukrainian scientific conference with international participation «Ukrainian philology in the context of the development of European scientific thought», dedicated to the 85th anniversary of the birth of Professor Dmytro Buchko, November 10-11, 2022. Ternopil: TPNU imeni Volodymyra Hnatiuka [in Ukrainian].

6. Bryhadyr, Ya. O. (2017). Ukrainskyi retrodetektyv pochatku 21 stolittia: geneza i zhanrovi osoblyvosti [Ukrainian retro detective of the beginning of the 21st century: genesis and genre features]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

7. Antonovych, S. O. (2019). Siuzhetno-kompozytsiina orhanizatsiia dramatychnykh tvoriv ukrainskykh emihratsiinykh pysmennykiv seredyny 20 stolittia [Plot-compositional organization of dramatic works of Ukrainian emigre writers of the middle of the 20th century]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia «Filolohiia» - Bulletin of Kharkiv National University named after V. N. Karazin. Series «Philology». Vyp. 83 [in Ukrainian].

8. Filonenko, S. (2017). Misiia zdiisnenna: populiarna literatura u dzerkali krytyky: literaturno-krytychni statti [Mission Accomplished: Popular Literature in the Mirror of Criticism: Literary-Critical Articles]. Melitopol: Vydavnychyi budynok Melitopolskoi miskoi drukarni [in Ukrainian].

9. Holubenko, L., & Vinnytska, A., & Rudenko, Ye. (2020). Andrii Kokotiukha: biobibliohr. Pokazhch [Andriy Kokotyukha: biobibliographic index]. Mykolaiv. obl. univers. nauk. b-ka. Mykolaiv (Imenyti pysmennyky suchasnoi Ukrainy; vyp. 6) [in Ukrainian].

10. Kokotiukha Andrii. (2022). Vyhnanets i navchena vidma [The Exile and the Trained Witch]. Kharkiv: Vydavnytstvo Vivat [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru