Жанрові інновації драми в англійській та українській літературі: порівняльний аспект

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Кафедра практики англійської мови і методики її навчання

Кафедра української мови

Жанрові інновації драми в англійській та українській літературі: порівняльний аспект

Ступницька Г.І., к. філол. н., доцент

Галів У.Б., к. філол. н., доцент

м. Дрогобич



Анотація

У статті здійснено спробу описати особливості театру кінця XIX - початку XX століття, оскільки в цей час театральне мистецтво переживало серйозні потрясіння. Застій середини ХІХ ст. змінився активними пошуками нових засобів вираження та нових стилів. Першою ластівкою став рух Вільних сцен, який з'явився ще у 1880-х роках. Його представники закликали наблизити сцену до життя, прибрати театральну умовність, показати життя з усіма його подробицями - не лише приємними, а й відразливими. У розвідці репрезентовано жанрові інновації драми в англійській та українській літературі кінця XIX - початку XX ст., узагальнено характерні ознаки та увиразнено порівняльний аспект особливостей англійської та української драми.

Досліджено проблемно-тематичний аспект в англійській та українській драмі означеної епохи, оскільки це період бурхливих змін у світі, що знайшло своє відображення в літературі, зокрема в драматургії. Цей період характеризується зростанням інтересу до соціальних та психологічних проблем: нерівність та експлуатація, бідність та безробіття, криза моральних цінностей, психологічне дослідження особистості, внутрішні конфлікти та протиріччя, вплив суспільства на особистість, пошук сенсу життя. Окреслено характерні ознаки дискурсу особистості в драмі кінця XIX - початку XX ст. в англійській та українській літературі, що характеризується зростанням інтересу до внутрішнього світу та психологічного стану персонажів. Зроблено висновок, що жанрові інновації драми в українській літературі окресленого періоду: розквіт соціально-побутової драми супроводжується актуалізацією теми, тенденцій художнього психологізму та публіцистичності описів. Конфліктне протистояння інтелігента та громади іноді набуває комедійного забарвлення. Поширюється жанрова форма драматичних сцен (малюнки, картини). Змінюється система персонажів, характер розвитку сюжету, відбувається перехід зовнішнього сюжету у внутрішній план свідомості героя. Дія поетичної (ліричної) драми була спрямована на поетичність образів, параболічність розгортання сюжету, структуроутворюючу роль умовностей (казкового, мрійливого, фантазійного, чарівного, містичного). Феномен жанрової саморефлексії пов'язаний із множенням форм авторської суб'єктивності, утворюючи іронічно-пародійний дискурс. Дивність традиційних кліше мелодрами, водевілю та фарсу відкривала простір для пародіювання соціальної та літературної дійсності.

Ключові слова: особливості жанру драми в англійській та українській літературі кінця XIX - початку XX ст., типологічні збіги та розбіжності, проблемно-тематичний та композиційний аспекти, дискурс особистості, мова викладу у п'єсах.



Abstract

Genre innovations of the drama in English and Ukrainian literature: a comparative aspect

Stupnytska H.I., C. Philol. Sci., Ass. Professor of the Department of English Language Practice and Methodology of Its Teaching; Haliv U.B., C. Philol. Sci., Ass. Professor of the Ukrainian Language Department Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, Drohobych

The article attempts to describe the peculiarities of the theater of the late nineteenth and early twentieth centuries, since at that time theater art was experiencing serious upheavals. The stagnation of the mid-nineteenth century was replaced by an active search for new means of expression and new styles. The first swallow was the Free Stage movement, which appeared in the 1880s. Its representatives called for bringing the stage closer to life, removing theatrical conventionality, and showing life with all its details-not only pleasant but also repulsive. The article presents the genre innovations of drama in English and Ukrainian literature of the late nineteenth and early twentieth centuries, summarizes the characteristic features and emphasizes the comparative aspect of the peculiarities of English and Ukrainian drama.

The problematic and thematic aspect in the English and Ukrainian drama of this era is studied, since this is a period of rapid changes in the world, which is reflected in literature, in particular in drama. This period is characterized by a growing interest in social and psychological problems: inequality and exploitation, poverty and unemployment, crisis of moral values, psychological study of the individual, internal conflicts and contradictions, the influence of society on the individual, the search for the meaning of life.

The author outlines the characteristic features of the discourse of the individual in the drama of the late XIX - early XX centuries in English and Ukrainian literature, characterized by an increasing interest in the inner world and psychological state of the characters. It is concluded that the genre innovations of the drama in Ukrainian literature of the period: the flourishing of social drama is accompanied by the actualization of the theme, trends of artistic psychologism and journalistic descriptions.

The conflictual confrontation between intellectuals and the community sometimes takes on a comedic color. The genre form of dramatic scenes (drawings, paintings) is spreading. The system of characters, the nature of the plot development changes, and the external plot moves into the internal plane of the hero's consciousness. The effect of poetic (lyrical) drama was aimed at the poetry of images, the parabolic development of the plot, and the structuring role of conventions (fairy, dreamy, fantasy, magic, mystical).

The phenomenon of genre self-reflection is associated with the multiplication of forms of authorial subjectivity, forming an ironic and parodic discourse. The strangeness of the traditional cliches of melodrama, vaudeville, and farce opened up space for parodying social and literary reality.

Keywords: peculiarities of the drama genre in English and Ukrainian literature of the late nineteenth and early twentieth centuries, typological coincidences and differences, problematic and thematic and compositional aspects, discourse of the individual, language of presentation in plays.



Постановка проблеми

У контексті статті термін «нова драма» вживається у двох основних значеннях. Перше (широке) - явище, що означає подібні художні відкриття сфери англійської та української драматургії і театру кінця ХІХ - початку ХХ століття. Друге значення терміна «нова драма» (вузьке, спеціальне) - модифікація жанру англійської та української драми на рубежі століть. Під модифікацією жанру драми розуміємо різновид сформованого у ХІХ столітті неканонічного жанру «драма».

Як культурно-історична індивідуальність жанр драми наприкінці XIX - на початку XX століття зазнає ряд трансформацій, що не ліквідовують певний комплекс «стійких ознак» жанру загалом. «Нова драма» становила репертуар «вільних театрів».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. А. Біла [1, с. 45] до основних принципів руху «вільних театрів» «відносить боротьбу за сучасний репертуар, акторський ансамбль, глибоку, оригінальну режисерську інтерпретацію п'єс».

На думку Г. Мєднікова, «як модифікація жанру драми наприкінці XIX - на початку XX століття «нова драма» мала цілком певну драматичну модель, кожен елемент якої значимий у сукупності цілого. Систематизація основних характеристик «нової драми» у критиці дозволила нам уявити типологічну модель жанрової модифікації - «європейську «нову драму» кінця XIX - початку XX століття» [2, с. 23].

А. Ніколь «доводить, що вже з кінця ХІХ століття історія театру дедалі більше має тенденцію до включення до драматичних творів епічних елементів, таких як порушення ілюзії, відкрита зміна декорацій, масові сцени, поява оповідача, ліро-епічні ремарки та інші» [3, с. 34]. Розробляються абсолютно нові методи побудови п'єс та вистав, поєднується драматична дія з епічною оповідальністю. Також новим виявилося включення до вистави самого автора, «ефект відчуження», протилежного «ефекту реальності», як способу уявити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа. Таким чином, з'являється драматичний конфлікт, що ґрунтується на тому, що реальне відокремлюється від театрального, на перший план виходить вплив не так на почуття й емоції глядача, як на його розум.

М. Еслін «вказує, що важливою в оновленій драмі постає не дія, а власне оповідання. Глядачам цікаво спостерігати за перебігом зображуваних подій, при цьому не виявляючи особливої цікавості до розв'язки. Також виявилася важливою проблема «маленької людини», якій у складному житті належить роль театрального персонажа» [4, с. 16]. Така людина змушена не з власної волі висловлювати почуття, дані їй у певній ролі. У драматургії виникає конфлікт, що протікає всередині людини між її індивідуальністю та тією роллю, яку вона змушена грати. «Маленька людина» змушена носити маску, що суперечить її сутності.

Мета статті полягає у дослідженні жанрових інновацій драми в англійській та українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття та здійсненні характеристики порівняльного аспекту жанру драми увиразненого періоду.



Виклад основного матеріалу

Одним із перших в англійській критиці питання про періодизацію та зміст національної «нової драми» було розглянуто у праці «Стара драма та нова» В. Арчера. Будучи сучасником «нової драми», «співавтором» Б. Шоу в написанні п'єси «Будинки вдівця», В. Арчер в історії руху «нової драми» виділяє три періоди: перший - період Робертсона, короткотривалий, однак незамінний; другий - етап Пінеро; третій - період Шоу. Автор книги «Нова драма», що вийшла в Лондоні в 1932 році, англійський критик визначив чотири найважливіші дати в історії національної драми XIX століття: 1865 р. (Робертсонівське суспільство), 1884 р. («Святі та грішники» Джонса), 1889 р. («Розмарнувач» Пінеро), 1892 р. («Будинки вдівця» Шоу).

В історії сучасної англійської драми А. Ніколь виділяє чотири періоди:

1) 1890 р.-1900 р.;

2) 1900 р.-1930 р.;

3) 1930 р.-1956 р.;

4) 1956 р. - до теперішнього часу. Театрознавець говорить про значення першого періоду «початку революції» (Ніколь, 1968) як «рушійної сили» (Ніколь, 1968) трьох наступних.

Не вживаючи термін «нова драма», А. Ніколь, характеризуючи другий період, зазначає: «Це був період, коли свіжі сили, як зсередини, так і ззовні, створили абсолютно новий взірець сценічної діяльності» [3, с. 36].

Предметом вивчення американського професора драматургії Дж. Макдональда став «рух «нової драми» [5, с. 150] з означеними у назві його праці межами - 1900-1914 рр. У монографії «Нова драма». 1900-1914» подано ретельний аналіз об'єкта нашої статті. Структура монографії відображає логіку та напрямки вивчення Дж. Макдональдом руху «нова драма».

У вступі охарактеризовано театральне, соціальне, літературне середовище руху. Перша частина «Театри» розповідає про діяльність чотирьох театрів цього періоду (Придворний театр (1904-1907); Театр «Савой» (1907-1908); Репертуарний сезон Фромана (1910); Провінційний репертуарний рух (1908-1914). Друга частина монографії «Драматурги та п'єси» містить аналіз творчості «нових драматургів» (Макдональд, 1986). Наприкінці автор коротко підсумовує внесок «нової драми» в англійський театр. Цікаво, що серед «головних представників» (Макдональд, 1986) англійської «нової драми» Дж. Макдональд не називає Б. Шоу, вважаючи його «атиповим» їй. Дозволимо собі не погодитися з цією точкою зору. Навпаки, поділяємо прийняту у шоузнавстві оцінку письменника як провідного драматурга англійської «нової драми», у творчості якого вона досягла «своєї кульмінації» [6].

1865-1891 рр. - початковий період англійської «нової драми».

Працюючи в руслі жанру драми, Т. Робертсон вишукує нові можливості змісту драми: наближені до національної реальності теми, ситуації, діалоги, характери. До нововведень драматурга можна віднести: правдоподібність, тон та композиція, притаманні англійській літературі, типовість діалогу та характерів, соціально окреслені стилі персонажів, пильна увага до художньої деталі.

1891-1900 рр. - період становлення та розквіту англійської «нової драми». Будучи явищем драматургії та театру, «нова драма» в Англії пов'язана з виникненням національних театрів-трибунів ідей «нових драматургів» разом з режисерами-постановниками: («Незалежний театр», «Сценічне суспільство», «Королівський театр»). За шість років існування (1891-1897) «Незалежним театром» було здійснено 36 постановок «нової драми» [7].

Жанровими особливостями англійської драми кінця XIX - початку XX ст. є відхід від традиційних жанрів, зменшення популярності трагедії, розвиток нових жанрів (психологічна драма, соціальна драма, театр абсурду, ібсенівська драма), експерименти з формою, нелінійний хронологічний порядок, використання символів та метафор, відмова від чіткої розв'язки, зміна ролі глядача, оскільки він не лише спостерігає за подіями, а й стає їхнім учасником.

Проблемно-тематичний аспект характеризується зображенням соціальних проблем: нерівність та експлуатація, бідність та безробіття, криза моральних цінностей. Відбувається психологічне дослідження особистості, її внутрішніх конфліктів та протиріч, впливу суспільства на особистість, пошуку сенсу життя. Також у творах порушуються екзистенційні питання: життя і смерть, свобода і воля, віра і сенс життя, вплив інших видів мистецтва [8].

Дискурс особистості в англійській драмі кінця XIX - початку XX ст. характеризується зростанням інтересу до внутрішнього світу та психологічного стану персонажів.

Основні особливості:

- відхід від типових героїв;

- автори зосереджують увагу на неординарних особистостях;

- персонажі стають більш психологічно складними, а їхні дії та вчинки мотивуються внутрішнім світом;

- герої часто іронічні, сильні, вміють відстояти власні думки, їхні переконання та вчинки вмотивовані.

Детальніше проаналізуємо такі особливості «нової драми», як характер конфлікту, композиція, мова викладу, роль автора у п'єсі.

Конфлікт не лише переходить із зовнішнього у внутрішній, а ще більш ускладнюється, стає зіткненням ідей, а чи не інтересів дійових осіб. Це особливо яскраво виявилося у творчості Бернарда Шоу (18561950) у його п'єсах-дискусіях («Будинки вдівця» (1892), «Одруження» (1908), «Дім, де розбиваються серця» (1917), «Мільйонерка» (1934) та ін.), де герої служать для вираження певної думки. Дія в таких п'єсах спостерігається у розвитку думки в ході діалогу, зіткненні точок зору, і нерідко закінчується так і недозволеною дилемою, спонукаючи глядача до власних роздумів. Цей тип конфлікту потребує використання нової композиційної структури - дискусії.

Порівнюючи композицію драм кін. ХІХ - поч. ХХ ст. з композицією п'єс, яка була найпопулярнішою в першій половині XIX століття, спостерігаємо суттєві зміни. Як зазначає С. Вільямс у статті «Добре зроблена п'єса», було створено чітку логічну структуру п'єс. Практично всі водевілі та мелодрами мають експозицію на початку, потім сюжет поступово розгортається через серію послідовних, логічно пов'язаних сцен, підходить до кульмінації, де позитивний персонаж обов'язково перемагає підступи негативних героїв, і нарешті настає розв'язка». Також у драмах конфлікт найчастіше ґрунтується на деяких випадкових подіях чи обставинах, які благополучно вирішуються наприкінці п'єси. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття новаторством можна вважати перехід до нового типу драматичної структури, де дискусія має більшу вагу, ніж розв'язка. «... перехід від експозиції - ситуації - розв'язки до експозиції - ситуації - дискусії. Насправді у будь-якому драматичному творі помітний перехід від дії до дискусії, яка функціонує як альтернатива розв'язці та може спостерігатися будь-де у п'єсі, а не лише наприкінці» [9, с. 45].

У цей час стає також поширеним й інший тип конфлікту - конфлікт героя із соціальною реальністю, суспільством, що безпосередньо відсилає реципієнта до соціальної проблематики п'єс. Невлаштованість людини у суспільстві загалом, несправедливість, лицемірство середнього класу послужили темами драматичних творів. Часто піднімається тема засудження власності та матеріального достатку як джерела зла в буржуазному суспільстві. Це єдине мірило особистості, що призводить до соціальної несправедливості [10].

Новизною володіли теми, що раніше не піднімалися в театральних постановках, приміром, становище жінки в суспільстві, її права та обов'язки, значення шлюбу в системі соціальних відносин, релігійні питання, можливість життєвого вибору та багато інших. Розширення тем та їх різноманітність свідчить про зміну ролі театру у суспільстві, надання йому більшої соціальної значущості. Театр перестає бути просто розвагою, а поступово стає засобом та способом перетворення дійсності. «...час повернув театру - і драмі - офіційно священне місце в культурі як місце серйозних роздумів про стан суспільства та, справді, джерело піднесених емоцій та певною мірою релігійного піднесення» [11].

Серед значних композиційних прийомів відзначимо використання ремарок та ретроспекції. Під ремарками традиційно розуміють додаткові характеристики героїв та їхніх дій, дані автором. Їхнє широке використання привносить елемент епізації в драму. Натомість традиційному протиставленню діалог - монолог приходить протиставлення діалог - ремарка.

Особливим видом авторської ремарки вважаються паузи чи мовчання, насичені своїм змістом, що підсилюють драматичну напругу. Багато в чому завдяки паузам створюється підтекст п'єс.

Ретроспекція, що відсилає до подій, які відбулися раніше, може служити композиційною основою дії в «новій драмі». Нерідко основна дія відбувається на початку розвитку сюжетної лінії, а вся п'єса є аналізом причин цієї події. Поширеним стає використання прийому відкритого фіналу. Незавершеність твору, необхідність глядача самому домислити можливий фінал сприяють глибшому аналізу дійсності та людської натури.

Мова викладу у п'єсах досліджуваного періоду побутова, розмовна, що пов'язує «нову драму» з реалістичною традицією. З іншої сторони, символізм, використання підтексту, що простежуються вже в пізніший період розвитку «нової драми», співвідносять її з формуванням модернізму.

Авторська позиція набуває помітнішого становища завдяки використанню вищезгаданих ремарок, які не просто коментують дії героїв або їх зовнішній вигляд, а й створюють певний настрій, ставлення до того, що відбувається. Пролог, який також вважається особливим видом ремарки, безпосередньо висловлює позицію автора. У п'єсах пролог є не просто коментарем, а естетичною програмою, ключем до розуміння всієї творчості [12].

Розглянувши основні, найбільш типові ознаки «нової драми», характеристики, які дозволяють комплексно уявити своєрідність і жанрово-типологічні особливості англійської «нової драми», зазначимо, що цей період дуже динамічний, у ньому спостерігається поліфонія жанрів, що, безсумнівно, потребує подальшого дослідження.

На рубежі ХІХ-ХХ століть українська драма пережила справжній розквіт, опанувала жанрові форми, стильові особливості й втілила всі актуальні на той час художні напрямки (романтизм, натуралізм, реалізм, неоромантизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм). Це визначалося перебудовою українського театру, активним створенням професійних і аматорських колективів за кращими зразками національного мистецтва [13].

Побутово-етнографічний музично-видовищний театр вдається до літературної драми, орієнтуючись насамперед на її художню цінність як текст. З появою п'єс художньо-естетична концепція драматурга реалізується словесно й матеріально, отримуючи все більше і більше значення. Історико-романтичний, мелодраматично-естрадний репертуар збагачується соціально-психологічною мотивацією художньої дії, типізацією образів. У цей час досягла розквіту соціально-побутова драма, комедійно-проникливий напрямок якої вдало поєднувався з прийомами мелодраматичного, водевільно-фарсового видовища. Простежувалося поєднання тяжіння до романтичного пізнання, оперний апофеоз із викривальною експресивністю, сентиментальне забарвлення мелодраматичних ситуацій, патетичнориторична мова, властива мелодрамі. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в українській драматургії окреслилися тенденції художнього психологізму.

Особливим феноменом тогочасного театру були п'єси авторів, які вже виступали у прозі чи поезії. На їхню тенденційність вплинули насамперед актуалізація теми, публіцистичність описів і коментарів, тяжіння до драматизму сцен (образів), дидактичність будови творів, програмність відтворень героїв. Для раннього українського модернізму характерні ліризація й епітізація вислову, інтертекстуальна насиченість тексту, тяжіння до іронії, пародійності, гротеску, гумору [14].

Чимало явищ, помітних у драматургії цього періоду, відображали прагнення драматургів до створення «нової драми», яка характеризується синтетичним типом художнього мислення, де присутні ознаки натуралізму, романтизму та реалістичної побутової драми, поєднаної з паростками модернізму. Стиль (неоромантизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм). Тенденції модерну виявилися вже в театрі корифеїв (І. Карпенко-Карий, М. Старицький, М. Кропивницький). Простежуються тенденції до психологізації переживань і вчинків героїв, посилюється роль підтексту, стає менш помітним поворот до трагікомічних ситуацій, тлумачення трагедії як комічного випадку. Драматурги все частіше вдаються до фрагментарної побудови драматичних сцен, образів, що характерно для сучасної драми. Найвиразніше вони змальовані в драматургії, де поєдналися ознаки романтичної та просвітницької ідеалізації, мелодраматичної видовищності та реалістичних тенденцій. Орієнтація на сценічність і видовищність реалізована в контексті «літераризації» драматургії: у тексті виявлено творчий діалог із традицією театру, драматургією, а також український театр, народну та популярну культуру.

У драмах сюжет одночасно формується в тексті й у підтексті, який містить інтертекстуальні алюзії. Багато українських драм означеного періоду наближаються до жанру трагікомедії чи комедії, що свідчить про ознаки «літературності» драми, оскільки реальна дія відбувається у свідомості героїв і, крім подій на сцені, очікувана реакція на неї глядача є артикульованою.

Ігровий характер багатьох п'єс виявляється в контексті популярних драматичних естрадних вистав, жартів і комедій. Фарсовий і водевільний характер сюжету надає йому напруженого драматизму в ході подій і внутрішнього розгортання сюжету. Система персонажів цілком вписується в панораму героїв «нової драми», які часто були маріонетками в руках сліпої долі, тож є підстави розглядати спадщину в контексті творів [15].

Модернізація української драматургії вплинула й на визрівання поетичної (ліричної) драми. Лірична творчість стала характерною для театру поета, коли театр риторично орієнтованого слова іноді замінював театр дії. Дія поетичної (ліричної) драми була спрямована на літературно-мистецькі явища, насамперед на поетичні образи, умовність (казковість, чарівність, містику, мрійливість). У таких драмах (драматичній поемі, фантазії, казці) виникав образ створеного мовою світу, його тропічних властивостей, стилістики та композиційної організації тексту. Відкритий композиційний тип спрямовував драматизацію ситуації в бік художньо-літературного мімезису, для чого використовувався символічний світ, авторська свідомість і художня умовність літературно-театральних явищ.

У драматургії кінця ХІХ - початку ХХ ст. драматичні поеми, казки, фантазії, ліричні сцени, драматичні замальовки набули літературної самостійності, права на необов'язковість театральної інтерпретації. Свою поетичну індивідуальність вони виявляли щодо сильно міметичних форм, таких як натуралістична драма, «добре зроблена драма», мелодрама.

Озброєна модерністськими тенденціями, українська драматургія досліджуваної доби вступила в діалог із традицією (переважно через стилізацію, наслідування чи навіть містифікацію жанрових прототипів, стійких рис поетики). Це допомагало драматургам підкреслювати переривання традиції, діалог чи полеміку з нею.

У цьому сенсі драматичні поеми передусім цікаві як культурний знаковий простір, що виявляє дискурсивність і текстовість авторської думки. Дослідження механізмів смислоутворення в мові розкриває неоромантичну утопію «слова-визволителя», яке означає «...характерно сучасний комунікативний простір гри, наслідування. Згідно цього підходу предметом творчості є передусім мова, цитування, об'єктивація та деоб'єктивація смислів, прихованих у словах» [16]. Художня зрілість української драматургії кінця ХІХ - початку ХХ століття розкривається у вписуванні модернізаційних тенденцій у парадигму загальнолітературної зміни часу, найхарактернішими з яких є:руйнування цілісних драматичних дій і колізій, перетворення суб'єкта на об'єкт впливу стихій побуту, поетизація драматичного вислову, переваги риторичних стратегій над принципами розвитку сюжету, помітне введення особливої іронічно-пародійної авторської мови, символізація художньої образності, поява візіонерської драми. Помітна артикуляція авторського голосу на всіх рівнях структури тексту. Орієнтація драматургів на яскраве сценічне мистецтво була недостатньою, а, отже, зберігалися пріоритети мелодраматично-розмаїтої, химерної основи твору [17].

Кінець XIX - початок XX століття ознаменувався бурхливим розвитком драматургії як в англійській, так і в українській літературі. Цей період характеризується відходом від традиційних жанрів та активними жанровими пошуками.

Жанрові інновації драми в англійській та українській літературі в порівняльному аспекті представлено в таблиці 1.

Таблиця 1

Ознаки драми в англійській та українській літературі кінця XIX - початку XX століття

Українська література	СПІЛЬНЕ	Англійська література
- відхід від класицизму: - відмова від чіткого поділу на трагедію та комедію; - змішування жанрів; - використання елементів трагікомедії, гротеску, фарсу. - зростання інтересу до психологізму: - зосередження на внутрішньому світі персонажів; - розкриття їхніх думок, почуттів, мотивів; - використання психологічних прийомів. - соціальна проблематика: - зображення актуальних соціальних проблем. - критика суспільних вад. - пошук шляхів вирішення проблем [ 181
Українська література	ВІДМІННЕ	Англійська література
1. Вплив національного відродження: Зображення української історії та культури. Фольклорні мотиви. Пошук національної ідентичності.		1. Вплив модернізму: Символізм. Імпресіонізм. Експресіонізм.
2. Вплив європейської драми: Реалізм. Психологізм. Соціальна проблематика.		2. Розвиток театру абсурду: Відмова від традиційних форм. Алогічність сюжету. Гротескні образи.
3. Розвиток сатиричної комедії: Критика соціальних вад. Використання гротеску, сатири, іронії.		3. Вплив ірландського Відродження: Фольклорні мотиви. Міфологічні образи. Поетичність мови.

соціальний психологічний жанровий англійський український література



Висновки

Досліджуючи жанрові інновації драми в англійській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття, стверджуємо, що новизною володіли теми, які раніше не висвітлювалися в театральних постановках: становище жінки в суспільстві, її права та обов'язки, значення шлюбу в системі соціальних відносин, релігійні питання, можливість життєвого вибору. Розширення тем та їх різноманітність свідчить про зміну ролі театру в суспільстві, надання йому більшої соціальної значущості. Театр перестає бути тільки розвагою, а поступово стає засобом та способом перетворення дійсності. Мова викладу в п'єсах описуваного періоду побутова, розмовна, що пов'язує «нову драму» з реалістичною традицією. З іншої сторони, символізм, використання підтексту, що простежуються вже в пізніший період розвитку «нової драми», співвідносять її з формуванням модернізму. Авторська позиція набуває помітнішого становища завдяки використанню вищезгаданих ремарок, які не лише коментують дії героїв або їх зовнішній вигляд, а й створюють певний настрій, ставлення до того, що відбувається. Пролог, який також вважається особливим видом ремарки, безпосередньо висловлює позицію автора. У п'єсах пролог є не просто коментарем, а ключем до розуміння всієї творчості.

Жанрові інновації драми в українській літературі окресленого періоду: розквіт соціально-побутової драми супроводжується актуалізацією теми, тенденцій художнього психологізму та публіцистичності описів. Конфліктне протистояння інтелігента та громади іноді набуває комедійного забарвлення. Поширюється жанрова форма драматичних сцен (малюнки, картини). Змінюється система персонажів, характер розвитку сюжету, відбувається перехід зовнішнього сюжету у внутрішній план свідомості героя. Дія поетичної (ліричної) драми була спрямована на поетичність образів, параболічність розгортання сюжету, структуроутворюючу роль умовностей (казкового, мрійливого, фантазійного, чарівного, містичного). Феномен жанрової саморефлексії пов'язаний із множенням форм авторської суб'єктивності, утворюючи іронічно-пародійний дискурс. Дивність традиційних кліше мелодрами, водевілю та фарсу відкривала простір для пародіювання соціальної та літературної дійсності.



Література

1. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки: монографія. Донецьк: Донецький національний університет, 2004. 445 с.

2. Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ століття: навчальний посібник. Київ: Тов-во «Знання», 2002. 214 с.

3. Nicoll A. English Drama: A Modern Viewpoint. L.: Harrap, 1968. The Modern Drama: The second movement. 184 p.

4. Esslin Martin. Modern Theatre: 1890 - 1920. The Oxford illustrated history of the theatre/ ed. by John R. Brown. Oxford: Oxford University Press, 1995. 582 p.

5. McDonald J. The “New Drama”. 1900-1914. N. Y: Crove press, 1986. 203 p.

6. Meier E. Realism and Reality: The Function of the Stage Directions in the New Drama. Basel, 1967. 334 p.

7. Девдюк І. Основні тенденції розвитку світової літератури першої половини ХХ ст. Зарубіжна література в школах України. 2012. №7-8. С. 68-71.

8. Ціпов'яз Л. Драма Г. Ібсена «Ляльковий дім» - оповідь про пробудження людської особистості. Зарубіжна література. 2005. С. 6-8.

9. Williams Simon. “The Well-Made Play.” European Writers: The Romantic Century. Ed. George Stade. Vol. 7. New York: Charles Scribner's Sons, 1983.

10. Cordell R. A. Jones and the Modern Drama. N.Y.: Kennikat press, 1968. 265 p.

11. Zola E. Le naturalisme au theatre: les theories et les exemples. Paris, 1881.

12. Cardullo Bert. “Play Doctor, Doctor Death: Shaw, Ibsen and Modern Tragedy.” Comparative Drama. 2011. Vol. 3. P. 271-288.

13. Chornodon M., Lesiuk O., Bailema, T., Lanchukovska N., Golubovska I. & Khapina O. Gender Sphere of Concepts in the Postmodern Periodicals for Women and Men in Ukraine. Postmodern Openings. 2021. Vol. 12(3). P. 426-445.

14. Гладишев В., Шошура С. Шоу Б. «Пігмаліон»: матеріали до варіативного вивчення. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2000. №2. С. 47-49.

15. Archer W. The Old Drama and the New. L.: Heinemann, 1923. 396 p.

16. McDonald J. The “New Drama”. 1900-1914. N.Y.: Crove press, 1986. 203 p.

17. Nerubasska A., Maksymchuk B. The Demarkation of Creativity, Talent and Genius in Humans: a Systemic Aspect. Postmodern Openings. 2020. Vol. 11 (2). P. 240-255.

18. Nerubasska A., Palshkov K. & Maksymchuk B.A. Systemic Philosophical Analysis of the Contemporary Society and the Human: New Potential. Postmodern Openings. 2020. Vol. 11(4). P. 275-292.



References

1. Bila A. (2004). Ukrainskyi literaturnyi avanhard: poshuky, stylovi napriamky [The Ukrainian literary avant-garde: searches, stylistic trends]: monohrafiia. Donetsk: Donetskyi natsionalnyi universytet.

2. Miednikova H.S. (2002). Ukrainska i zarubizhna kultura ХХ stolittia [Ukrainian and foreign culture of the twentieth century]: navchalnyi posibnyk. Kyiv: Tov-vo «Znannia».

3. Nicoll A. (1968). English Drama: A Modern Viewpoint. L.: Harrap. The Modern Drama: The second movement.

4. Esslin Martin (1995). Modern Theatre: 1890-1920. The Oxford illustrated history of the theatre/ ed. by John R. Brown. Oxford: Oxford University Press.

5. McDonald J. (1986). The “New Drama”. 1900-1914. N.Y.: Crove press.

6. Meier E. (1967). Realism and Reality: The Function of the Stage Directions in the New Drama. Basel.

7. Devdiuk I. (2012). Osnovni tendentsii rozvytku svitovoi literatury pershoi polovyny ХХ st. [The main trends in the development of world literature of the first half of the twentieth century]. Zarubizhna literatura v shkolakh Ukrainy - Foreign Literature in Ukrainian Schools, 7-8, 68-71.

8. Tsipoviaz L. (2005). Drama H. Ibsena «Lialkovyi dim» - opovid pro probudzhennia liudskoi osobystosti. Ibsen's A Doll's House is a story about the awakening of the human personality. Zarubizhna literature. Foreign literature, 6-8.

9. Williams Simon. (1983). “The Well-Made Play.” European Writers: The Romantic Century. Ed. George Stade. Vol. 7. New York: Charles Scribner's Sons.

10. Cordell R.H.A. (1968). Jones and the Modern Drama. N.Y.: Kennikat press.

11. Zola E. (1881). Le naturalisme au theatre: les theories et les exemples. Paris.

12. Cardullo Bert (2011). “Play Doctor, Doctor Death: Shaw, Ibsen and Modern Tragedy.” Comparative Drama, Vol. 3, 271-288.

13. Chornodon M., Lesiuk O., Bailema, T., Lanchukovska N., Golubovska I. & Khapina O. (2021). Gender Sphere of Concepts in the Postmodern Periodicals for Women and Men in Ukraine. Postmodern Openings, Vol. 12(3), 426-445.

14. Hladyshev V., Shoshura S. (2000). Shou B. «Pihmalion»: materialy do variatyvnoho vyvchennia [Shaw B. “Pygmalion”: materials for variable study]. Vsesvitnia literatura v serednikh navchalnykh zakladakh Ukrainy - World literature in secondary schools of Ukraine, 2, 47-49.

15. Archer W. (1923). The Old Drama and the New. L.: Heinemann.

16. McDonald J. (1986). The “New Drama”. 1900-1914. N.Y: Crove press.

17. Nerubasska A., Maksymchuk B. (2020). The Demarkation of Creativity, Talent and Genius in Humans: a Systemic Aspect. Postmodern Openings. Vol. 11 (2). R 240-255.

18. Nerubasska A., Palshkov K. & Maksymchuk B. (2020). A Systemic Philosophical Analysis of the Contemporary Society and the Human: New Potential. Postmodern Openings, Vol. 11(4), 275-292.

Размещено на Allbest.Ru