Художня рецепція біографії Кобзаря в романі Гната Хоткевича "Тарас Шевченко"

Мрію написати роман про Тараса Шевченка Гнат Хоткевич виношував протягом усього життя. Згодом в одному з листів він конкретизував свій задум: біографічний роман із життя Шевченка буде складатися із чотирьох частин. Перша - дитячі роки - «Тарасик», друга - до 38-го року - «Тарас», третя - до арешту - «Тарас Григорович» і четверта - «Шевченко» (ЦДІА у м. Львів, ф.309, оп.1. С.2232, арк.25). Цьому творові Г. Хоткевич присвятив останні десять років своєї праці і вважав робою підсумкового характеру.

Проте із задуманої тетралогії письменник встиг закінчити лише перші дві частини роману. Окремим предметом літературознавчої рецепції вони стали в середині 60-х років ХХ століття. З приводу їх появи у львівському видавництві «Каменяр» висловлювалося чимало науковців, як от Т. Буженко[1 ], І. Денисюк[3], Ф. Погребенник[4], О. Романенко[5] та інші. Всі дослідники одностайно говорили про талановитість митця та важливість появи його масштабного полотна, в якому автор здійснив спробу осмислити маловідомі факти Шевченкової біографії.

Над твором, який згодом І. Денисюк віднесе до «літератури фактів» [3], Г. Хоткевич працював довго і наполегливо. Попри тотальну інформаційну закритість та неможливість спілкуватися із закордонням, він вивчив багато історичної літератури, всі доступні йому архівні матеріали, спогади сучасників поета, розвідки про життя і творчість Тараса Шевченка, фольклорні праці. роман хоткевич шевченко екзистенційний

На противагу іншим українським письменникам, які зверталися до образу Кобзаря (С. Васильченко «Широкий шлях», М. Коцюбинський «Шевченкова могила», О. Маковей «Як Шевченко шукав роботу», П. Мирний «Пригода з "Кобзарем"», М. Рильський «Крізь бурю й сніг», З. Тулуб «За бортом» та інші), Г. Хоткевич у перших двох частинах роману «Тарас Шевченко» зосередився на дитячій та підлітковій психології героя, на становленні його мистецького хисту.

Характерною ознакою твору став художній психологізм, намагання автора заглибитися у внутрішнє життя людини, створити поряд із фактичною біографією персонажа його духовну, емоційно-настроєву біографію, не обтяжену ідеологічною, суспільною чи громадською значимістю. Це забезпечувало широкий простір насамперед для самореалізації письменника, для декларування його власної світоглядної концепції, оскільки психолог «увесь час повинен мати на увазі, що його гіпотеза є спочатку виразом його власного суб'єктивного припущення і тому не завжди має загальну чинність» [9, с.119]. З іншого боку, художній психологізм відкривав найширше поле для інтерпретації дійсності, оскільки предметний світ у творі поставав крізь сприйняття окремої особистості.

У романі Г. Хоткевича перед читачем розгортається трагічне буття малого Тараса, його поневіряння після смерті батьків, служба у панів Енгельгардтів та прагнення в будь-який спосіб самореалізуватися. Зовнішня дія у творі не стає домінуючою, а постійно переводиться автором у внутрішню площину роздумів та рефлексій. Так, вже в дитячій свідомості Шевченка постійно зринають питання, пов'язані з особливостями буття його батьків та найрідніших людей. Тарас не може зрозуміти причин материного суму та батьківської тривоги.

Душевний стан маленького героя постійно контрастує з непривабливою дійсністю. Поглиблює контраст картина спостережень хлопчика над побиттям батька, якого безпідставно звинуватили в знищенні панського посуду. «З батька, якого Тарас любив усією душею та звик шанувати, як щось велике, сильне та мудре, з батька, якого поважали сусіди та в свята приходили послухати його мудрої бесіди, - з цього батька безвусі хлопці зірвали штани, поклали на широку лаву та почали з двох боків бити різками. Тарас кинувся обороняти... але через сильний удар якогось із чоловіків загубив свідомість» [7, с.434]. Описана ситуація, надовго закарбувавшись у дитячій пам'яті, приголомшила хлопчика й змусила вперше замислитися над причинами того, що відбувалося навколо. Однак, поряд із постійним гонінням, злиднями та неможливістю вчитися, вона не стала початком «несамовитої ненависті до панів», підштовхнула Тараса до пошуку особистої життєвої дороги. Попри страждання та переживання, спричинені сирітством, герой прагне отримати освіту та навчитися малювати. Його не зупиняють ні застереження дячка Мардарія про те, що «Бог хлопцеві не дав жодного таланту» [7, c.463], ні власне кріпацтво, яке так хвилювало художника Іваненка.

Тарас використовує будь-яку можливість творити і врешті досягає своєї мети, ставши учнем К. Брюллова в Петербурзькій академії мистецтв. Духовний світ героя письменник розкриває через показ кристалізації його таланту, детально відтворюючи почуття хлопця від вдало намальованого портрету з натури, або написаної поезії, яка справила вплив на слухачів.

Перші дві частини роману Г. Хоткевича побудовані за принципом висхідної психологічної градації: внутрішнє становлення героя відбувається шляхом переживання екзистенційних ситуацій (втрата батьків, стосунки із жорстокою мачухою і дядьком, спроба самогубства, поневіряння, пияцтво в досить юному віці, звільнення з кріпацтва). При цьому актуалізуються проблеми сенсу людського буття, свободи (внутрішньої та зовнішньої), морального вибору, вірності та зради, які зосереджені навколо особистості та її духовного світу. Одним із наскрізних у творі постає питання: чи зможе дитина зберегти свою душевну чистоту, увійшовши в світ дорослих? Героєві Г. Хоткевича зробити це допомагає внутрішній потяг до мистецтва та краси, адже не випадково єдиним «скарбом» малого Шевченка були книжки та куплені картини.

Тарас - особистість творча, із тонкою, філігранною душевною організацією. Яскраво це засвідчує широка палітра дитячої емоційності: «Був у героя якийсь особливий настрій. То йому весело і він почувається найщасливішим, то знову засумує і ходить мовчки. То раптом з'явиться бажання молитися - Богу, або сонцю, або всій природі, а то знову вирине в голові якась думка...» [7, c.467].

З іншого боку, майстерні описи навколишнього середовища в творі посилюють психологічний аналіз та забезпечують глибоке відтворення емоційного стану Тараса, який «ніколи не вмів малювати спокійно, завжди його охоплювало якесь дивовижне відчуття. Дихав часто, очі горіли, все тіло надзвичайно напружувалося. А коли проводив перший у своєму житті мазок і фарба сяяла на дошці, здавалося, що його покидає розум. Не знав ні фарб, ні правил, але підсвідомо знаходив потрібні пропорції, змішував, помічав малюнок і забував усе на світі» [7, с.459]. Через лаконічні психологічні деталі письменник тонко передає почуття малого Шевченка.

Намагання хлопчика знайти собі вчителя-художника позначені прагненням заперечити стереотипне раціонально-споживацьке сприйняття дійсності. Внутрішньо герой не може погодитися із наперед визначеною власною долею. Він дієва особистість, яка, попри голод та катування, віднаходить у собі сили до постійного духовного зростання. У цьому плані слушними видаються зауваження І. Булашенко, яка писала: «Якщо порівнювати провідне С. Васильченка і Г. Хоткевича в змалюванні дитинства Шевченка, то С. Васильченку більше вдається розкрити інтелектуальне начало в характері Тараса та суспільне середовище, в якому живе майбутній поет. Г. Хоткевич зосереджується на проблемі вольових рис, дієвості характеру малого хлопця» [2, с.47]. Це твердження органічно вписується в світоглядну концепцію Г. Хоткевича, який неодноразово наголошував, що «досягнення, набуті людиною, потрібно оцінювати, насамперед, як власне її заслуги, а не як дарунок долі» [6, с.4]. Найбільшим досягненням Т. Шевченка, вважаємо, є те, що він зумів не просто вивищитися над загалом, з підневільної людини, піднятися до рівня академіка, а став національним генієм та пророком.

До особистості Кобзаря митець ставився з яскравим пієтетом, що засвідчують не тільки аналізовані частини роману письменника, але й низка наукових розвідок про українського поета, які Г. Хоткевич створював протягом роботи над романом («Віленська суспільність першої половини ХІХ століття», «Великий народний поет», «Гулак-Артемовський і Шевченко», «Енгельгардти», «Цим Шевченко великий», «Фантастичні дати», «Федькович і Шевченко» та інші). Більшість із них і сьогодні не втратили своєї наукової цінності.

Так, у статті «Роман Мані» [8] Г. Хоткевич прагнув спростувати деякі факти Шевченкової біографії, зокрема його любовний роман із сусідкою І. Сошенка Марією, яку молодий поет нібито спокусив, а дізнавшись про її вагітність, залишив (у цьому контексті пригадується повість Т. Шевченка «Художник»). Детально досліджуючи біографію поета, Г.Хоткевич прийшов до висновку, що такого роману бути не могло, а отже, «совість Шевченка, як і його перо, була чистою» [8, с.5]. Таким чином, коли в першій третині ХХ століття М. Хвильовий писав у своєму романі «Вальдшнепи» (1927 р.), що Т. Шевченко кастрував українську інтелігенцію, то Г. Хоткевич наполегливо працював над популяризацією та утвердженням позитивно забарвленого імені Кобзаря.

Безумовно, не все письменникові вдалося у романі «Тарас Шевченко»: інколи митець надмірно згущував фарби, деталізуючи психологічний стан свого героя, або перенасичував розповідь гумористичними характеристиками окремих персонажів.

Попри це, твір став втіленням насамперед власної життєвої позиції автора, яка базувалася на принципах добра та людяності, вірності поставленій меті та справедливості.

Відсутність двох інших частин полотна не дає можливості його оцінити як художньо-естетичну цілісність. В архівних фондах України й досі залишаються 1109 рукописних сторінок роману, якому так і не судилося стати вагомим внеском у художню популяризацію творчості Тараса Шевченка. Коли дві частини роману-тетралогії були готові до друку і передані видавництву ДВУ на рецензію М. Скрипникові, а третя частина чекала передруку на машинці, Г. Хоткевича заарештували і 8 жовтня 1938 року розстріляли російські окупаційні війська.

Список використаних джерел

[1] Буженко Т. Становлення генія. Вітчизна. 967. №3. С.200-202.

[2] Булашенко І. Т.Г.Шевченко в українській радянській літературі. Х.: ХДУ, 1962. 121 с.

[3] Денисюк І. Гнат Хоткевич і його повість про Шевченка. Хоткевич Г. Тарас Шевченко: повість. Львів: Каменяр, 1966. С.5-16.

[4] Погребенник Ф. Г нат Хоткевич. Хоткевич Г. Твори: У 2-х т. Т.1. К.: Дніпро, 1966. С.5-31.

[5] Романенко О. Гнат Хоткевич - дослідник і популяризатор творчості В. Стефаника. Українське літературознавство. 1975. В.24. С.78-85.

[6] .Хоткевич Г. Гадки про ідеали Ніцше. Розвідка. Уривок. Автограф. ЦДІА України м.Львова. Ф.688. Оп.1. Справа 32. 10 ар.

[7] Хоткевич Г. Тарас Шевченко. Хоткевич Г. Вибрані твори. Х., 1969. С.427-637.

[8] Хоткевич Г. Роман Мані. Стаття. Автограф. ЦДІА України м.Львова. Ф.688. Оп.1. Справа 86. 6 ар.

[9] Юнг К.-Г. Психологія та поезія. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / за ред. М.Зубрицької. Львів: Світ, 2002. С.119-138.

Размещено на Allbest.ru